149 900 произведений, 34 800 авторов Отзывы на книги Бестселлеры недели


» » » онлайн чтение - страница 1

Текст книги "Наша любов"

Правообладателям!

Это произведение, предположительно, находится в статусе 'public domain'. Если это не так и размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.

  • Текст добавлен: 14 января 2014, 00:47


Автор книги: Артем Чех


Жанр: Современная зарубежная литература, Современная проза


сообщить о неприемлемом содержимом

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Артем Чех

Наша любов

Моя любов почалася у третьому класі. Я любив Іру Іванченко. Хоча ні, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберідзе. Хороший, справжній, чесний і сильний товариш. Такого можна було брати у розвідку і бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить пригорща вражої шрапнелі, то Костік без зайвих слів винесе тебе на своїх дужих грузинських плечах і вприсне тобі протиправцеву сироватку зі своєї власної аптечки.

Щодня ми приходили до нього додому і поїдали лобіо, яке готувала його надзвичайно вродлива мама-мегрелка, потім сідали за письмовий стіл і готували уроки.

Костік підтягував мене у математиці, я підтягував його у читанні. Ми були найкращими у світі друзями, які можуть бути тільки у радянських книжках для молодшого шкільного віку. Я був його Павлушею Завгороднім, а він був моїм Явою Ренєм. Але у кожного з нас була своя таємниця, яким у найближчому майбутньому судилося стати таємницею спільною. Справжньою, чистою і по-дитячому наївною. Цю таємницю звали Іра Іванченко.

На одній з великих перерв ми, висячи на турніках, розповіли один одному про потаємне, про те, що гнітило нас обох уже півроку, відтоді, коли до нашого класу з іншої школи потрапила ця несказанної вроди дівчина, цей люцифер сердечних справ, Ісус Христос нашого дитячого захоплення.

Ми вирішили діяти. Ми хотіли, щоб ця Іра Іванченко стала нашою – просто нашою дівчиною, як у кіно, як у книжках. Ми хотіли проводжати її та цілувати на прощання у щічку, ми хотіли стати її лицарями та мужчинами, яких би вона любила. Тоді у нас не виникало питань стосовно полігамії та природної конкуренції між самцями, ми були друзями, у нас був один на двох пенал, тож чому не могло бути одної на двох Іри Іванченко? Щовечора ми зустрічалися в центрі Черкас, сідали десь на бульварі або у дворику кінотеатру «Україна» і мріяли про спільне життя з Ірою, яким винагородить нас доля за наші платонічні муки.

– Треба написати їй листа, – висловився Костік. – Любовного листа, де ми опишемо наші почуття і запропонуємо їй стати нашою коханкою.

– Коханки – то для дорослих, – злякався я досить-таки тривожної теми.

– А ми що, не дорослі? Ми ще й як дорослі. Третій клас! Це тобі не палички-гачечки.

З його уст це звучало переконливо. Дійсно, все ж таки не палички-гачечки.

Пів наступного дня ми складали докупи слова, які мали утворювати речення. Здобрюючи це все бідними епітетами та порівняннями, Костик невміло вистукував на старому дідовому «ундервуді».

– Так солідніше, – пояснив він. – А записку кожен може написати.

З цим я не погодився, вважаючи, що у машинописному варіанті лист втратить ту проникливу душевність, яка б була у змозі розчулити Іру Іванченко, і та таки б стала нашою жінкою. Нехай спільною, але жінкою.

– І подарунок! Неодмінно має бути подарунок, – занервував Костя.

Ходовим товаром були або наклейки, або жувальні гумки. Зупинитися вирішили на останньому. Костік з боями та істериками виклянчив у не дуже заможних батьків якісь гроші, і ми вирушили до кіоску на вулиці Пастерівській. Два сині кубики бездоганно запакованої жуйки «Love is…» лежали на моїй долоні, два непідробні діаманти сяяли на запаморочливому квітневому сонці. Це були наші ключі до успіху, наша дорога до безмежного щастя, наш головний козир.

Ми розбіглися по домівках. Кожен взяв із собою по жуйці, щоб завтра на одній з перерв (зручніше за все між матрою та фізрою) віддати листа, віддати (кожен сам від себе) жуйки, присягнути на вірність нашій королеві та мати беззастережне право на любов.

Нашу любов.

Але вже ввечері, коли всі домашні полягали спати, я винирнув з-під ковдри, прокрався до свого портфеля і дістав звідти гумовий діамант. Я знаходився у напівсонному стані, моя любов була дещо приглушеною вечірнім переглядом «Кримінальної Росії» та двогодинним стражданням над етюдом Черні. Я легковажно розвернув жуйку і, не думаючи у ту мить про наслідки, жадібно запхав її до рота. «Можна і вкладиш подарувати, – подумав я, – тим більше він якраз про любов».

Уже вранці я усвідомив безславність свого вчинку та фатальні наслідки, які потягнуться за ним довгим страдницьким шлейфом.

Костік цю ситуацію розцінив як ганебний моветон, але наказав не падати духом, а діяти, адже до перерви залишилося якихось десять хвилин.

У мене по-зрадницьки пітніли долоні й тремтіли ноги.

Зрештою, Костік віддав листа, жуйку і проговорив якісь пафосні слова. Я ж, немов останній бовдур, стояв за його спиною і з ледь чутними словами «це тобі» простягнув трохи підім'ятий вкладиш. Усю фізру Іра проплакала, все розповіла нашій класній Євдокії Степанівні, після чого остання провела з нами роз'яснювальну роботу і попросила з цим ділом не поспішати.

А за кілька днів через вікно нашого класу я побачив, як Костік, не дочекавшись мене після уроків, йшов проводжати Іру Іванченко.

У шостому класі вони вже цілувалися. А нині у них дворічний син Арсен та двокімнатна в одному із спальних районів Черкас. А я ще довго картав себе за ту жуйку, і хто знає, якби у той зловісний вечір я не спокусився на неї, то, певно, ростили б ми того Арсенчика утрьох і квартира була б у нас як мінімум трикімнатна.

Страницы книги >> 1

Правообладателям!

Это произведение, предположительно, находится в статусе 'public domain'. Если это не так и размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.


  • 0 Оценок: 0
Популярные книги за неделю

Рекомендации