Книга: Майстер корабля - Юрій Яновський

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

1928 год. Юрию Яновскому - 26. И это - его первый роман. Сразу скажу, что отношения с этим самым Юрием Ивановичем у меня не складываются десятилетиями, еще с тех ученических времен, когда в программе были знаменитые Всадники . И хотя "Мастер корабля" - полностью другое произведение, впечатление тоже не очень хорошее. В романе есть что-то вроде "Голливуда" на берегу моря - Одесская киностудия, первые десятилетия ее работы. То-Ма-Ки (Товарищ Мастер Кино) в свои 70 лет задумывается о том, как прошла его жизнь, и знакомит читателя с товарищами по "киношному" цеху, которые в свою очередь тоже рассказывают-вспоминают о своем прошлом (особенно "отличился" матрос Богдан) и советуются-спорят по поводу съемок нового фильма о морских приключениях. В тексте немало дыр, которые автор пытается заткнуть разнородными кусками: то подает письма, написанные сыновьями То-Ма-Ки, то рассказывает о процессе строительства корабля, совсем не смотря на абсолютную неподготовленность читателя к технической терминологии. Город - как у М. Булгакова - словно герой, живущий своей жизнью, и кажется значительно более живым, чем море. Экспериментальный роман мне показался слишком экспериментальным...

Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі

Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть

— Сев, як може країна жити без моря? Які перспективи є в Швейцарії? Коли б я там жив, я, певно, повісився б на вершечку першої-ліпшої гори.

Я достойно несу прапор старостi. Мої спогади я присвячую молодим, смiливим i чуйним, їм вiддаю я на суд юнацькi помилки й перемоги, щоб збудити їхнi думки, щоб спонукати їх на шукання яскравiших просторiв i горизонтiв.

На момент написання "мемуарів" автору було 25 років. Він писав від імені людини, яка дивилась на його сучасність зі свого життєвого досвіду, фактично з майбутного - 50 років потому. Це роман синкретичний. В ньому поєднані різні жанри, оскільки Яновський та Хвильовий (учасники літорганізації ВАПЛІТЕ) намагалися у романах відійти від традиційного розуміння жанру роману, та створити щось нове. Це роман екзотичний, романтичний, та символічний. Він має екзотичні назви та імена ( зокрема, головних героїв - То-Ма-Кі, Сев, Тайах). На той час ( 20-30 р. 20 ст) було дуже модним дивні назви, оскільки митці захоплювались різними стилями (футуризм, напр). Автор намагається відійти від канонів роману, про що нам і розповідає, пишучи свої мемуари. Він філосовствує, розповідаючи про своє минуле: роботу, кохану, кіномистецтво. Цей роман сповнений життєрадісного сприймання світу, романтики радісного життя, хоча і є сумні моменти, але вцілому, залишається позитивний настрій після його прочитання. Цікавими є символи у романі. Основний - це "майстер корабля", де "майстер" - це людина роботяща, творча. Яновський вважав, що саме творча людина здатна побудувати нове суспільство, новий "корабель" - символ нової держви у романі. Та попри символізм, корабель добудований, але не спущений на воду, що символізує відкритість майбутньому, непередбачуваність. Сиволічним є і оберіг корабля - фігура, що стоїть над бугшпритом і охороняє корабель від рифів. Майстром корабля - стала фігура жінки. Символічним є взагалі присутність жінки в романі. Вона супроводжує головного героя протягом всієї розповіді. На початку роману ми бачимо жінку, яка народжує дитя. Це символ нового життя. Недаремно роман закінчується символічним народженням нового корабля - держави, як ми вже зясували. Творча постать жінки-балерини Тайах, кохання та натхнення головного героя, також є частиною творіння, руху та молодості в романі. В романі народжується триєдність Людина-Мистецтво-Творчість, адже саме через мистецтво людина може творити щось високе та прекрасне. Автор вибудувує філософську концепцію "культура нації", якій він, за його словами, все віддав протягом життя. Культура націїї - це краса людини, зовнішня (тіло) та внутрішня (душа), це свобода вибору, незалежність, творчість і рідна земля, молодість, любов, натхення...цей список можна продовжувати. Автор оспівує працю, зокрема руки людини. Лише руки творця можуть згармонізувати світ, привести його в досконалість і красу:

Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про людське горе. Я бачу творчі пальці - тремтячі і нервові. Руки жорстокі і хижацькі, руки працьовиті і ледарські....Вас я люблю спостерігати, коли ви берете і віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви її боляче любите і не хочете її відпускати...

Море є улубленою темою Яновського, а в цьому романі - домінуючою. Ми скрізь бачимо море, описи вражають красою, та любовю. Цікаво, що Яновський ніколи не бачив моря, а надихався ним через книжки улюбленвів авторів: Лондона, Джозефа Конрада та інш. Важливим є те, що це була спроба руйнування мовної цензури, зокрема табу на зображення тілесності, сексуальності. Він насміхається над канонами роману : "

Я не проти брехні...коли його (море) не змальовували синіми фарбами і красивими епітетами. Обовязково над ним мусить літати чайка, що квилить-проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами парусів".

Отже, "роман рекомендовано до уважного, вдумливого прочитання" :)