Книга: П’ятнадцятирічний капітан - Жуль Верн

Ситуації описані у романі не такі і важливі. Адже це, так мовити би, стандарт для тих хто в морі. Звісно, якби не деякі причини. Було би потрібне обладнання і знання. Ось оце і саме цінне у книзі. Змагання простих людей над стихією і самою долею. По суті, тут люди згуртувалися, і це дало змогу їм вижити. В такі ситуації головне не впасти духом. Недаремно Дік Сенд був дитбудинківцем. Саме те і дало йому змогу витримати усі негаразди. А ось Негору та інші, по свої суті ніякий не зрадник. Він маючи свою думку, відмінну від інших, доводив свій намір до кінця. Саме із-за нього почалися усі труднощі. Також прекрасно вписується і наш ентомолог. Завдяки ньому автор відволікає нас від тих жахливих подій, з якими зіткнулися члени і пасажири корабля. Завдяки йому, Жюль Верн і отримує справжню можливість чітко пояснювати усі навколишні природні явища та описувати усю природу з науковою точністю. Знайомлячи усіх нас з вами із природою того далекого і невідомого континенту. Інші же виступають як допоміжні дійові особи і як помічники головного героя. Шкода лише малого Джека, який натерпівся пригод, хоча він усе сприймав як цікаву подорож. Все ж таки дитина не настільки серйозно сприймає ситуації як дорослий. Також і загиблу негритянку Нен. І узагалі усіх хто там страждав.

Окрім подорожей і зв'язаних із ними пригод у книзі автор піднімає болючу як на той час. і навіть сьогодні. проблему торгівлі людьми. Люди, які будучи вільними, мимоволі. і навіть за власними бажаннями стають рабами. Вони тут, у рабстві, страждають і навіть загинуть у жахливих муках, роблячи щодня принизливу і важку нелюдську роботу. А винні у цьому ми з вами самі. Як і розповідає письменник, головні причини цього створення і існування - рабства найбільше полягають у невігластві, як і тубільців так і нас самих. Усі були позбавлені законної можливості відстояти свої права. Наші можновладці завжди були підкуплені та залякані як і нещасні африканці - представниками цивілізованого світу, що саме насправді були зажерливими злодіями і убивцями. Ось завдяки таким покидькам суспільства, які вважають себе найголовнішими, це і відбувалося і відбувається. У книзі якраз і описується уся ця жорстокість. І тих хто спричиняє цю жорстокість. Хоча на сьогодення такого уже майже немає, проте, усе ж таки варто звернути увагу. Адже поводження із людьми і сьогодні, у двадцять першому столітті, майже таке саме. Якби там, в цивілізованій Європі, хоч трішки прислухалися. До голосів очевидців подій, чи тих хто вирвався із полону работоргівлі, стали би вживати хоч якихось відповідних заходів, рабство було б назавжди знищено. Вірно говорять, поки не наситишся, будеш голодним. Дай Бог, щоб усі уже так наситилися, щоб їх аж вивертало би. Або ж самих туди запхати. Нехай спробують такої долі, яку вони самі їм створили а не піклуються тільки про гроші і гроші. Та, на превеликий жаль, як до сих пір ми з вами бачимо, сподівання письменника Жюля Верна є марними. На превеликий жаль людство ще не знайшло твердого і справедливого покарання. Для усіх хто порушує закони моралі й досі знущається над людьми.

"Але й мганнги не допомогли. Марними виявилися тужливий спів і заклинання, даремно дзенькали брязкальця й дзвіночки, недієвими виявилися навіть перевірені сотні разів амулети й, зокрема, ріг із трьома маленькими розгалуженнями на кінці, наповнений брудом і шматочками кори. Не подіяли ні обрядові танці, ані плювання в обличчя найважливіших придворних, ні гнойові кульки, якими в них жбурляли… Злих парфумів, що збирають хмари в хмари, ніяк не вдавалося прогнати."

Ви тільки почитайте оцей школярський переклад. - "Злих парфумів". Хто така ця Леся Борсук? Та вона халявниця, лише і перекладає іноземні книжки не з мови французького оригіналу. Мабуть це із російського перекладу, до того ж можливо править комп'ютерний переклад. Читайте, потішайтеся над таким перекрученням видатної класики.