Пантелеймон Куліш
ЦИГАН

Циган

//-- (Уривок з казки) --//
   Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п’яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинок, чи яка жупанина – він і її туди ж пре!
   А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу.
   А батько, я ж кажу, волочиться по шинках та п’є, та гайнує, та б’ється навкулачки з мужиками. Поб’ють йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому одежу, спакостять нінащо чоловіка; от тоді вже він і тягне до господи та й лежить під шатром, як той кабан у берлозі, поки йому одлигне там трохи на серці.
   Такий-то вдався собі навіжений циган!
   Отак раз пізно ішов він з шинку додому. Чи йшов він, чи рачки ліз, сього вам не скажу, бо вже давно смерклось, чути тільки було, що дуже кректав і спотикавсь, далі впав, здихнув разів зо два та й захріп на усе поле. На той час довелось їхати тим шляхом якомусь панові. Аж ось коні – хвить набік, аж трохи воза йому не перекинули.
   – Стій! Що там таке?
   Роздивились, аж п’яний циган.
   – Узять його з собою! – каже пан свому поганяйлові.
   Узять так і взять, – з панським, кажуть, свого язика не рівняй: коли довгий, то прикоротчають; коли короткий – то витягнуть.
   Машталяр зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза.
   – Куди оце ти мене цупиш? – питається у його циган.
   – Лізь, кажуть тобі, на віз!
   – На віз? Ну, се ще не велика біда! – каже циган. Сів собі любенько коло пана та й захріп знов на усе поле.
   Прокинувшись на другий день, циган як глянув, так і зомлів!..
   – Де оце я?.. Куди се я забравсь?.. Чи не в шинку? Так ніт же бо: у шинку вікна не такі, та й стільців немає. Ну, не дай боже, та хто застане мене у сих будинках! Адже ж на мені й волосся не зоставлють – скажуть, що я прийшов красти!
   Отже, коли прийшло на мою голову лихо!
   Тільки що се сказав, аж ось двері рип – і увійшов якийсь синєкаптанник.
   – Добродію! – каже до його циган. – Коли я сюди зайшов красти, або чого другого, то от чорна земля, щоб я іще почорнів! Щоб мені і руки й ноги повсихали! Щоб я зараз сказився! Щоб світу божого не побачив, коли я знаю, де я, і що, і куди оце я зайшов!..
   – Що се ви, пане? – каже добродій. – Чого се ви так божитесь?
   – Який же я пан? Я не пан, а циган!
   – Господь з вами, пане! Що оце вам приснилось? Чи ви ж таки на цигана походили?
   «Що за мара така?» – думає циган.
   – Чоловіче добрий! Годі тобі глузовать! Виведи тільки мене із сих хат, так я твого й панства не хочу, та й знайди мені мій бриль та свитку.
   – Та що-бо оце ви мені кажете, пане? Як би я посмів над вами глузовати? Нате лишень одягайтесь, та ось принесу вам чаю.
   «Що за диво? – думає циган. – Справді він до мене так говорить, як до пана. Надіну вже, так і буть, сей жупан: що буде, то буде!»
   Аж ось несуть йому чаю – він п’є; дають люльку – він і люльку тягне, дають поросятини – їсть він і поросятину. А потім знов чаю, а потім знов ковбас та поросятини, так що аж живіт йому обдуло!
   На другий день, ще він не прочинавсь, а тут йому уже й несуть чаю, горілки, вареників, ковбас, сала – так що йому уже і в пельку не потовпилось!
   От циган бачить, що всі йому кланяються у пояс та знай величають паном – перестав боятись і давай орудувать по-своєму:
   – Горілки! Музику! – гукнув він на прислужників.
   І зараз вродилась горілка й музика.
   Циган дмухнув разом з кварту, покректав, закусив та так повеселів, що аж підскочив:
   – А нуте горлиці!
   Музики загули, а циган так і пішов кружка по мальованому помосту.
   – А що ж ви не танцюєте, вражі діти? – гукнув він на людей. – Танцюйте! Пийте!
   Їжте! Я не жалую нічого!
   От і народ давай виступать по одному та по двоє – і підняли такий ґвалт, як на весіллі!
   А циган же то вискакує та виспівує навперейми, кричить, гогоче, частує народ і сам п’є – так що й перестаю йому нема. Знай тільки погукує:

     Гей грай, коли граєш,
     Коли чорні брови маєш!..

   Вже й вечір, а циган ґвалтує, а циган коїть лиху годину! Да вже як зусім осмеркло, він змігся та і впав, як сніп, п’яний на поміст.
   От тоді пан звелів знов одвезти його та й положить на дорозі.
   Так і зробили.
   Хропе циган, неборак, на усе поле – аж вороння жахається на березах! Вже й світ, а він спить; вже люди й жать ідуть, а він почиває, як після маківки!
   От стали його будити:
   – Вакуло! Уставай! Уставай!
   – Пійдіть ви собі к дияволу! – загукав до них Вакула. – Чаю, бісові діти!
   – Тю! Навісноголовий! Тю! Га! Дурний! – і пішли реготатись та тюкати на бідного Вакулу.
   Циган підвівся і бачить, що се вже щось не по-вчорашньому.
   – А де ж музики? – спитав він.
   – Які музики?
   – Як які? Аже ж я ваш пан!
   – Тю! Навіжений! Що се тобі приснилось?
   Оторопів мій циган, розставив ноги і вирячив на народ очі. «Може, й справді се мені приснилось!» – думає він. Та й не став нікому розказувати, щоб ще більше з його не глузовали та не приложили йому якого імення.

Пантелеймон Куліш ЦИГАН

Циган

Пантелеймон Куліш
ЦИГАН