&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Іван&nbsp;Липа<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;У невідому путь<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іван Липа<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;У НЕВІДОМУ ПУТЬ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Черепаха з’явилася на світ у затишній долині, біля широкого ставу, що поріс очеретом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілі рої веселих комашок були їй солодкою поживою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли вдоволена, грілася проти сонця, – усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звідти щоранку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;І полюбила черепаха сонце і місяць, і блакить небесну, і забажала до нестями пізнати їх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помандрувала в далеку, невідому путь…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Місяці переходила широку долину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе журилася за поживою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихо, поволі полізла вгору, вище й вище…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обережно ступає, нога за ногою, впивається сильними кігтями в тверду землю, цупко за неї держиться, бо знає: як тільки зірветься з гори, то або зараз перевернеться на спину і так умре, або каменем полетить униз і там розіб’ється.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смерть однаково неминуча їй – страшна і дочасна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лізе вгору уперто, довгі роки, усе поволі, усе обережно, посуваючись нога за ногою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постаріла, мохом поросла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чим вище підіймається, тим менше знаходить собі поживи, тим слабше гріє сонце її холодну кров, і тим далі од гори одходить небесна блакить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лізе ще довго-довго…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Терпить голод і холод, зневіряється потроху в своїх силах, частіше повертає голову, щоб подивитися в теплу долину повну поживи й безжурного життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вернулась би назад, – так не може спуститися з крутої гори, бо зараз же покотиться каменем і буде їй смерть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лізе знову угору, а дивиться вже у долину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;А коли, зовсім знесилена й зневірена, стала на саме верхів’я, то побачила:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодне сонце стоїть високо-високо, світлий місяць сходить далеко-далеко, а блакить небесна аж за місяцем і за сонцем…<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біографія<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іван Львович Липа (1865–1923)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Народився 24 лютого 1865 р. у місті Керч у Криму. Український письменник, громадський і політичний діяч, співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Окрім справжнього імені свої твори підписував також псевдонімами – Петро Шелест та Іван Степовик. Освіту здобув у Керченській гімназії та на медичному факультеті Харківського університету. Організував видавництво «Одеська літературна спілка», з 1905 р. разом з дружиною видавав альманах «Багаття», часто друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина», «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата» та інших. Автор віршів, нарисів, оповідань та збірок «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов» та ін. Займався також політикою – був міністром віровизнання Української Народної Республіки (1919 р.). Помер І. Липа 13 листопада 1923 р., похований у місті Винники сучасної Львівської області.<br>
<img border=0 src="i_001.png"><img border=0 src="i_002.png"><br><br>