&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Панас&nbsp;Мирний<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Спокуса<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Панас Мирний<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СПОКУСА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найвірнішому порадникові і найщирішому приятелю Леонідові Олексійовичу Іоніну присвячує вдячний автор<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Містерія у чотирьох справах&nbsp;--//&nbsp;<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Справляють:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам – перший чоловік.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва – його жінка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голос з неба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Янголи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лев – цар звіроти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звірота.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дрібні пташки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір – старший над нечистою силою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа – його жінка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча – їх син.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл та Анциболот – Луциперові підручні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нечиста сила: домові, відьми, вовкулаки.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;– СПРАВА ПЕРША —<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РАЙ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Починає на світ благословитись. За далекими горами червоніє край неба; рожевий світ його блимає по верхів'ї гір, а круті їх боки укриває чорна темнота. Над раєм – долиною куріється сизий туман і, чіпляючись за гілки високого дерева, тихо здіймається вгору. Кругом тихо – ані шерхне; все спочиває, прикрите вранішнім холодком, – мліє серед тихого сну… Аж ось – далеко-далеко – за темними горами зажевріла невеличка іскорка і, спалахнувши, довгою огнястою ниткою застрибала по горах… Ось друга мчиться їй навздогінці, третя… четверта… Цілий сніп золотого світу забуяв понад горами і почав осідати на їх верхів'ї золотим маревом. Заблищали гребні гір, заіскрили; чорна темнота затремтіла і, присідаючи, почала ховатись по крутих ярах та глибоких долинах, а сизий туман, порідчавши, вище посунув угору. Рушився тихий вітрець; загойдався димчатий полог сизого туману; зашепталося листя на дереві; заіскрила блискуча роса на траві. Почувся над раєм тихий гомін, і здаля донеслася голосна пісня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пісня:<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава безмірная богові нашому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господу правди й добра!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всесотворителю, життя подателю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава, і честь, і хвала!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дрібні пташки(просипаючись, щебечуть).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ, світ, світочок!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спустивсь на наш садочок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та поробив слідочок —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позолотив пісочок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ, світ! Світає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нас до гурту скликає:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Збирайтеся, подруженьки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До нашої задруженьки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі разом заспівайте,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясне сонце привітайте…».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ! світ! світ!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звірота(лупнувши очима, позіхнула – заревла).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А-гу, а-гу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора вставать!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора вставать та світ вітать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з-за гори до нас іде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За руку сонечко веде!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А-гу! А-гу!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва(лежачи на драбині, що була привішена вірьовками з лика до гілки розлогого дерева і товсто вимощена зверху пахучою травою, – кинулась і, розплющуючи очі, перевела їх на другу, поруч привішену, драбину, де ще спав Адам).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адаме, Адаме!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже коханий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже світ забуяв понад раєм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора нам вставати, молитву складати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тому, хто його засилає.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам(прокинувшись, мерщій скочив з драбини на землю).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ, світ буяє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А темнота зникає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава всевічньому!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все живе, уставай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та молитись давай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Предковічньому!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Янголи(носячись понад раєм у сонячному світі, співають).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То не світ над землею встає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вам звістку господь подає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що не діжде нечистая сила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб вона вас отут полонила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Славте всевічнього!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам(голосно гукає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой, годі спати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора вставати, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокидайтеся!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Божая сила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ нам явила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просипайтеся!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йде сонце ясне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із-за гір красно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усміхається;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тіка темнота<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чорні ворота<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та жахається.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А світ за нею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змива росою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той слід нечистий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прогорта доріжки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вистила стежки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Силі пречистій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мерщій вставайте,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росу збирайте<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вмивайтеся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змивайте плями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що сни наслали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очищайтеся!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам, нахиляючись до трави, жменями збирає росу і почина вмиватися нею, – спершу вимив руки, потім промив очі, а далі – і все обличчя. За Адамом почала вмиватися Єва, а за нею – все живе, що було в раї: звірота, птиці, жаби, ящірки, гадюки. Як усі позмивалися, Адам знову почав говорити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І омилися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І очистилися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер на молитву ставайте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від усього серця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в грудях б'ється,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господа бога благайте.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все живе колом оточує Адама та Єву. Адам, ставши на одно коліно і звівши голову вгору, починає чуло вичитувати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господи, боже ти наш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царю і неба, й землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти – батько єси задля нас,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми – діти покірні твої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помилуй же нас і прости,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли помилялись в чому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На путь твій святий наведи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навчи нас закону твойму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ми, недостойні тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По слову твоєму жили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Імення твоє пресвяте<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У серці й душі берегли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господе правди й добра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Державцю святих твоїх сил!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Борони нас від всякого зла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прикрий омофором своїм!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми тут, прикритії ним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лицем до землі припадем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І славу тобі і хвалу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До самого неба зашлем…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Славте господа всі, величайте його!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уклонися йому увесь світ, вся земле!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він великий є бог, над богами господь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його воля свята хай над нами вита!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава господові нашому, слава!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовіки і віки – слава!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі(гукають за Адамом, аж по раю луна іде).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава господеві нашому, слава!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовіки і віки – слава!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам. Амінь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі. Амінь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Насуває над раєм біла, як сніг, хмара і почина спускатися на землю білими крупами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам. Манна пада! Манна пада! Господь посилає нам манну. Ходімо підкріплятися нею.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі розходяться в різні сторони. Адам і Єва, узявши дві чималих лушпаїни з горіхів, почали у їх збирати манну, а назбиравши повні, посідали рядком під деревом і почали їсти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва. Ну й чого-то така смачна манна оця? Уживаєм щодня, а не докучає!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам. Бо господній се хліб… його воля свята!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва. А по правді скажи: чи тебе не кортить коли-небудь чого й іншого з'їсти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам. І на думці нема. Та й чого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва. Як чого?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба в нас у раї їстівне не росте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он куріпка – дивись; молочай он буя;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А козельці заглядають аж в очі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або – он, на кущі, – як пасльон почорнів?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж сміються виноградові грона!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й дурниця яка в твою голову йде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тож – живе, а живого господь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заказав нам ніколи не їсти.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та я чула про се. Тільки дивно мені:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо ж волю господь на усе нам подав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попустив, що захочем робити?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як отут нам поводитись треба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не вскочити в гріх.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ото й дивно мені!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли воля – то на все уже воля.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то: воля – одно, а закон – не дає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їй широко розпросторити крила:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І те можна, і те, а до того – то й зась!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо закон не велить, щоб не вскочити в гріх…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задля чого ж оце, розкажи ти мені?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (хитаючи головою).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щось недобре в душі твоїй коїться, Єво!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (сумно).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не втаюсь: там щось є,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щось непевне заклюнулось в неї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І полоха спокій мій, і спать не дає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудні сни мою душу лякають щоночі!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От і вчора: приснилось мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що стоїш ти отам – на поляні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гордий силою, що у тебе вона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і скаче із очей твоїх чорних,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і прище з усії постанови —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Владних рук, бистрих ніг і високого стану.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І та сила твоя так і тягне мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і вабить під захист могучий…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там, – здається мені, – не боятимусь я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анічого на світі; від всього забороне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ота сила твоя і… щаслива, до тебе горнуся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заглядаю у вічі огненні твої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Припадаю до високої груді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб спочити край серця твого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що так шпарко підкидається – б'ється…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І от, – чую, – як та ласка моя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокрадається в душу до тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пестить починає її,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І голубити тихим спокоєм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мене ти на руки береш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І колишеш тихесенько – тихо…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам прикро та ласкаво задивляється на Єву.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заснула під тим доглядом я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже не знаю, чи довго я спала, чи ні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки разом, мов шпигнув хто, – проснулась…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло мене тебе вже нема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якась неміч мене всю посіла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пов'язала мої руки і ноги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дає очам глянути ясно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У душі – страх піднявсь, серце – жаль навернув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І несказана туга насіла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чую я – пропадає навіки те щастя моє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що воно вже ніколи не вернеться знову!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам з жалем дивиться на Єву.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І від ляку й жаху разом кинулась я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти лежиш на своєму ліжкові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тихо спиш… На великую силу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перетерпіла я отой страх і той сон,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки знову заснула… Не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ясує цей сон?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (понуро).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чи молишся ти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щиро богові, як спати лягаєш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як і завжди – молюсь.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (зітхнувши).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, молися!.. Молись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо тебе се лукавий доводе до сього.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А лукавий – то хто? Ти де бачив його?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч не бачив, оже знаю про його.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажеш: знаю? Розкажи ж ти мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покажи, щоб я знала, кого стерегтися.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його бачить не можна: то – дух.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух?… І бог – дух? і лукавий – то дух?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як же їх розпізнати, збагнути?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам не дано снаги, як збагнути їх нам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То істоти без облуди, без тіла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бог є дух, чистий дух, як те небо, ясний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як те сонце, блискучий – яскравий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як повітря прозоре – невидимий-легкий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А могучий – його силі кінця-краю немає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він – усе… Небо те – і високе, і синє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З його зорями, місяцем, сонцем ясним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Земля ся – із горами й водою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із усім, що на їй і під нею живе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росте, плава, і ходе, і дише, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все то він появив. Його творча рука<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із нічого усе те зробила;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його сила свята – над усім тут віта,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його воля – нам усім тут керує!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в нас волос? А й він не спаде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З голови без господньої волі святої…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такий – бог… Він – і правда, й добро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він – і ласка та милость без міри<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До того, хто отут по закону живе;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гнів страшний – задля тих, хто не хоче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покоритись закону його… А лукавий? То, Єво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух нечистий, дух гордощів, зла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Супротивник лихий божій волі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж він, рівня йому? Другий бог?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бог – один; а лукавий був у його слугою…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От як янголи служать йому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Херувими або серафими, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все то слуги його… І лукавий служив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Край престолу господнього, Єво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та потайно в собі гонобив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горді думки, що він усе зможе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як і бог; що він – рівня йому;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А далі – ще почав і других підбивать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не коритись святій божій волі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От за це то його наш великий господь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від престолу свого і одринув…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Іди, каже, – лихий, геть від мене, мерщій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йди на землю. Там в ярах та проваллях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди світ і удень не доходе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пробувай з своїм родом довіку!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непроглядна темнота хай криє тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від очей моїх; а коли попадешся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти на очі яснії мої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч би трапилось те й незнарошне, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То тоді вже жалкуй на самого себе! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От від того часу й почав, Єво, отут<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землі керувати лихий серед ночі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світа – страшно йому, через те він удень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ховається по ярах та проваллях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де довічна темнота буяє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як сонце – господнього світу краса<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забажає спочити і темная ніч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вкриє землю своїм пологом чорним, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді, Єво, тоді і лукавий з ярів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виходжа та й почне сновигати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По землі, почне сіяти чаклі свої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тенета тонкі розставляти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб спіймати у їх душу якую…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через те то вночі й стерегтися його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Треба, Єво… І ти стережися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боронися від лукавого чаклів.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яким побитом?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитвами тільки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господь мудро зробив, що нас сном обдарив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як хто спить – то лукавий того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не займа, бо до тіла йому байдуже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стереже він одну тільки душу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб чим-небудь її довести до гріха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та наструнчить проти господа-бога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через те то і треба благать повсякчас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його ласки святої, щоб він захистив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нашу душу від лукавого чаклів:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб, як ми поснемо, він її допустив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До свойого престолу на схову.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як він пусте – то й спимо ми гаразд,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки й світ не загляне у вічі;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як в кого, бува, забариться душа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долетіть до престолу чи розгніва чим бога, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То така цілу ніч без притулку літа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По широкому світу й не знає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де спочинок знайти… Бува іноді так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що провідать про тіло своє прилетить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді ото й сни тому сняться.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (журливо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я ж, здається, щиро тут завжди молюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кожне слово молитви ловлю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що проказуєш ти. А проте – кожну ніч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сни все сняться… Чого то, Адаме?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, вдень чим грішиш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдень, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки [з] змієм одним я гуляю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він подобавсь мені: голова вся горить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якимсь сяєвом сизо-червоним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов її заквітчав злотим хто віночком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у вухах – невеличкі сережки бряжчать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та висвічують, немов зорі на небі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І таке все те любе, Адаме, мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так подобалось, що аж руки сверблять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поздіймать ті оздоби із змія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на себе надіть.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То-то й є!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце ти і грішиш перед богом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це, бач, заздрість посіла тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заздрість – гріх!..<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж казать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як бажається в те нарядитись?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он як хочеться!.. Якось я йшла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поз протічок й незнарошне зирнула<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У ковбаньку… Аж – гульк! – звідтіля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засвітили до мене чиїсь очі веселі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чиєсь личко всміхнулось привітно мені.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Хто ти будеш?» – спиталася я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Хто ти будеш?» – воно одгукнулось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я злякалась та навтьоки – драла!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли змій нагодивсь. Він плазав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До протічка водиці напитись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перестрів змій мене, зупинив та й пита:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Куди се утікаєш так прудко?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я й кажу; а він – як зачмиха, та так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що від реготу аж покотився!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Та то ж, – каже, – сама ти і є!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє личко у воді то одбилось».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не повірила я. Та тоді вже, як вдвох<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми вернулись ізнов до протічка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як він перегнувсь, щоб напитись води,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з води почала виглядать голова<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така сама, як була і у змія, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді тільки і я дойняла тому віри.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нахилилась і я та й дивлюсь, мов на те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як змій п'є, насправжки – на себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любо, бачиш, мені видивлятися там,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як колишеться кругле обличчя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на личку тому повні щоки горять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоніють, як крайнеба уранці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зуби білі – блищать, устоньки – майорять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наче ягоди стиглі, червоні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з очей іскорки так і скачуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Дивно, дивно! – подумала я, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже то моє виглядає обличчя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже я – така? А що б же було,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби золотим тим віночком,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що змій носе, заквітчати мої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оті кучері, як льон той, біляві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сережки ясні почепить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В білі уха?»<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (прикро заглядаючи на Єву).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що б, питаєш, було?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти й без того принадно-вродлива!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (граючи очима, радо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вродлива?… Невже я вродлива?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дратуй! А то я…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (лукаво).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, що ти?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (палко).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З'їм тебе! Так цілком й проглину!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Кидається до Єви, а та, постерігшії, швидко схопилася і, заливаючись реготом, полонула, як коза, поміж кущами і незабаром скрилася з очей. Адам, важко дишучи, приліг на траву і до якого часу лежав тихо. Потім підвівся і почав говорити).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що за швидка та скора оця Єва!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прудкіше оленя, вертлявіше лисиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як серна та – струнка, утішная та жвава!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несказана подяка богові за те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він послав мені утішницю такую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, господи! Скажи тільки, чого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли на неї я як-небудь задивлюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То серце в грудях ходором заходе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заколотиться-заб'ється шпарко так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов хто кулаком застука дуже?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух затинається, а в голові – спалахне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь жаркий… І тягне щось мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До неї, й сум такий проймає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли вона де довго забариться…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до сього часу не відав неспокою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не почував негоди в своїм серці…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи ж ти, господи: чи гріх це, чи не гріх?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як гріх, – то одверни лице моє від його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як не гріх, то… хай той Євин сон<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мерщій справдиться поміж нами!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Схиля голову; задумується.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заслона помалу спускається.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;– СПРАВА ДРУГА —<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;У ЦАРСТВІ ЛУКАВИХ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніч. Страшенне провалля у горах – чорне-безоднє, з тієї безодні виглядають гребінчасті скелі. Одні, наче спичаки, здіймаються гостро угору; другі – перегнулися набік, здається, от-то гепнуть своєю верховиною униз; треті круглими копицями порозлягалися; а ще далі – наче купиння засіялося по болоту чи печериці під тином, – безліч усяких скель розляглося вподовж провалля, – скільки оком кинеш. По деяких скелях поп'ялися колючі кущі терну та глоду; де-де маячать дикі груші. Унизу в проваллі щось булькоче, гуде, не знати – чи то вода з високості у яр рине, чи, здавлений поміж горами, вітер виє. На скелях почіплялася всяка нечиста сила: на одній – Сатанаїл розлігся; на другій – Арефа розсілася; коло неї невеличке Іродча порпаеться; на третій – Анциболот обдивляється на всі боки: там – домові, худі, як хорти, з довгими хвостами, ганяють з скелі на скелю; відьми на днищах шугають, мов кажани, то сюди, то туди, і тільки їх розпатлані коси мов ті кінські хвости, маються в повітрі; вовкулаки, позгинавшись в каблучки, сплять, хропучи так, що аж луна йде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, сумно як! Чого забрались ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У це глухе ненависнеє місце?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здається, гіршого нема на цілім світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми мов залюбки для себе обібрали.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаіл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спитай Луципіра. Він, певне, краще зна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого подобалось йому глухе оце провалля!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спитай!.. Я, може, десять раз питала, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовчить, немов йому позакладало уха!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаразд подобалось? Як велено осісти!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То що, що велено? Хіба другого місця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Більш не було?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послухай ти дурного,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й сам небавком дурним станеш!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, небійсь, розумний дуже вдався?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отим-то і застряв у цім проваллі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сам де будеш, мосце-пане?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти краще вже мовчи, бо в тебе тільки й є<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того добра, що шия довга, як мотузка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А мозку в голові – завбільшки із зернину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мотай же шиєю та знай одно: мовчи.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, ти розумний в нас, коняча голово!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завбільшки з макортеть, а аж гуде порожня…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого змагаєтесь? Ось годі, перестаньте!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та краще ви мені по правді розкажіть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого забрались ми у це провалля кляте?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивися, як тобі подобалась та правда!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спитай Луципіра, як хочеш правди знати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ви не знаєте?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не нашого ума то діло!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помовкли.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (через скільки часу).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну й глухо ж як! Хоч би наш соловейко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той головатий пугач, почав уже співати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти кажеш, ненечко, що тобі сумно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хочеш – я тобі в сопілочку заграю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (усміхнувшись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ану, заграй. Тільки веселу, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо поснемо ще, не діждавшись батька…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його щось, видно, дуже забарило.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча (бере очеретянку і почина вигравати).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой ду-ду, ду-ду, ду-ду!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я на гору зійду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я на гору зійду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що-небудь живе знайду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду водить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду дурить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки в яр не заблудить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в яру його надушу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та витягну з його душу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й повішу на грушу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду дзьобать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду клювать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб і наших було знать!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл і Арефа регочуться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, синочку! І де се ти навчився.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від кого перейняв таку чудную пісню?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні від кого, мамо: я сам її вигадав. Грався отам на горах з совами. Вони репетують як навіжені, з голоду вигукують: «Хоч зайця дай! Хоч мишу дай!» А я їм кажу: ось не репетуйте, я вам пісні заспіваю. Узяв очеретянку та відразу і заспівав їм оцієї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розумний, що й казать! У батька вдався.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, в матір?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і в неї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замолоду було добра того чимало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яку було Луципір не напише<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цидулку чи листа до любої Арефи, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона його так махом й прочитає!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у других аж очі рогом лізуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки там розбере хоч одно слово…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що то й казать: розумні ви обоє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вже такого й сина появили!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (до Іродчати).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди лишень відсіль, пограєшся де-небудь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки прибуде батько на вечерю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча виходе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (задумано).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого замолоду колись-то не бувало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі на мене – он як задивлялись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То як постарілись, поганими вже стали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На інших почали тепер вже витріщатись!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто витріщається?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вже ж не я!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спитай того, кого ми тут щоночі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вій не змикаючи, до ранку дожидаєм.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (лукаво).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діла у нас зайшли! Великії діла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діла!.. Крути вже та верти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки мене ніколи не обдуриш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Догадуюся я, якії там діла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додержують його глухої ночі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Десь, видно, вже накинув своїм оком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Когось молодшого… тепер ми, бач, старі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікчемні стали… У-у, триклятий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як колись-то присягався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та падав аж до ніг… Отак-то вам і вір!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч би на сина зглянувся, що вироста<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без догляду, немов безбатченко чи сирота…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О-о, клятий, клятий! Не я буду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вже довідаюсь, до кого він унадивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й одчитаю!.. Буде знати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як зраджувать мене; а преподобниці внижу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обличчя все коростою та віспою гнилою!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і завзята ти! Уже і кару пригадала.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай не зраджує мене, триклятий!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відкіль ти знаєш, що він зрадив?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То тільки вигадки твого жіночого ума<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й більш нічого!.. І що воно таке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оці жінки? Тільки злигайся з ними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і пиши пропало все! І на ступінь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коханця від себе не одпустили б.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов тільки вони одні на світі й є;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все задля їх покинь… А світ же то не малий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багато клопоту й окрім жінок в йому!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А певне знаєш ти, що він не зна другої?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почім я знаю? Що я знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То те й кажу: великий світ цей, не осягнеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його відразу, а нишпорки його усі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Треба провідати – часу не мало згаєш!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От через це й забаряється Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (журливо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох! Може, й так… Яка я нещаслива,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що неймовірная така вдалася…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані хвилиночки нема мені спокою!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот (витягуючи довгу шию).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не журись! Бо онде за горою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здається, він верта.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (радо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже він, справді?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повіяло звідти холодним вітром.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чутно пугачеві заводи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О-о, бач!.. І соловей наш заспівав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він баче здалека й тоді тільки щебече,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як слід зачує… Певне, він.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іти поки що відпочити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опукою суне за гору у провалля. Потягло холодним вітром. Домові, відьми й вовкулаки, зачувши той вітер, мерщій почали зникати в проваллі. Зостались тільки Сатанаїл та Арефа. Вітер ще дужчий розпочався. Ось з-за гори, поміж небом і землею, чорним страховищем замаячив Луципір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (углядівши Луципера, до Арефи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годі тобі журитися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора перестати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо он летить із-за гори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коханець крилатий;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сирота Сатанаїл<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піде спочивати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сунеться у провалля. Прилітає Луципір і, окрутнувшись разів скільки над проваллям, спускається на саму найвищу скелю, поруч з тією скелею, де сиділа Арефа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ху-у! Утомився як! Хоч трохи відпочити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А де барився так?… Вечеря захолола.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не до вечері тут. А другі де поділись?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба то рано, думаєш? Пора і спочивати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голіннії до сну… Поклич Сатанаїла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, а вечеря як? Нехай іще підожде?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому вечеря, а мені… Поклич, кажу, Сатанаїла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (набік).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Видно, натріскавсь пундиків у когось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та до свого вже й рота не наверне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо ж тебе ми з нею дожидали?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й мимрить щось… Мерщій Сатанаїла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Арефа зникає у проваллі. Луципір, хижо заглядаючи в темноту),<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все вона одна стоїть перед очима!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніяк її не здихаюсь… Неначе та мара<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи тінь яка занадто чарівна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди не вдарюся, – за мною все слідкує!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де сю ніч не літав? В які світи не кидавсь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А раю навіженого минав, немов боявся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І глянути туди, – і все – вона… вона…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В думках, перед очима… все стоїть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І неповинним поглядом проймає наскрізь серце,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мотає жили у мені якимсь непевним чаром;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вродливим личеньком, мов силою якою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мане, й тягне… Будь проклята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвилина та, коли я вперше її вглядів!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Хижо регоче. Від того реготу луна у горах, як грім, гогоче і аж до неба сягає. Кругом починають збігатися чорні хмари і страшенними клубками вистилати усе небо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я це мовив? Мов нещасний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи немощний той виродок землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Води, повітря й сонячного світу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що сам не відає, задля чого зачався,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо росте, коли і як сконає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мучиться, не знаючи того, у муках скніє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І від немочі склада одні прокльони, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так я оце почав їх тут складати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На втіху ворогу моєму, на погибель<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своєму родові? О, ні! Сього не буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я краще лапами із рота вирву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Язик той немощний, що вимовляє їх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розтопчу, як черв'яка, ногою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забуду, розучусь навіки говорити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ще коли-небудь промовлю оте слово —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слово прокльону!..<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Гука)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїле! Гей!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Появляється Сатанаїл, заспаний та закустраний.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де був? Не мусив підождати?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми довго дожидалися тебе, великий пане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж сон наліг, – пішли перепочити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З якого це часу такії утлі стали?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ухоркались роботою важкою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як спитать: багато наробили?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я – землю обдививсь, Анциболот – всі води.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, що ж?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаіл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все спочиває, пане, аж рутить.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ви оце?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (жартівливо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й ми таки смикнули храпа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перебалакавши з Арефою чимало.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все теревені правили? Ну, що ж вона?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона все скаржиться на це глухе провалля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все добивається: чого сюди забрались?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ще тій, шерепі, не достало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба ви чим-небудь не догодили?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На страву, певне, добули, чого бажала?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я сот зо п'ять приніс гадюк усяких,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та жаб Анциболот примчав мішок чималий.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З сього добра наїдку не багато!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Можна б й ласішого чого-небудь добути…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від сього, певне, й кирпу гне, шерепа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона на ласощі у нас охоча дуже!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про це вона нічого не казала.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, а про що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл кородиться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажи вже, не вагайся!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе на тебе ремствує, великий пане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти її одну тут кидаєш надовго.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що ж мені, – сидіти біля неї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та слухати її жіночі ляси?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це й я казав. – Багато, кажу, діла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Землею керувать. – Так не доймає віри.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Яке там, каже, діло, коли все<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наладжено як слід? А обдивитись можна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за короткий час. А то ж – за цілу ніч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його не діждешся, хіба перед світом прибуде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як вже ховатися пора в глуху цю яму…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не посидимо ніколи так як слід,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не поговорим по душі, як би годилось!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Догадуюсь я, каже, що щось інше<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його там припиня; що ми тепер старі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікчемні стали вже; що він когось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодшого накинув своїм оком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, підлабузнюючись, і бариться ото!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так он яка її вкусила муха?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж, може й правда те: жінки це носом чують!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А їй учеплено не малий писок…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Помовчавши).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи мені, Сатанаїле… Тебе я до землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пристановив дозорцем… Чи ти її гаразд<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всю обдивляєшся?… Усе про неї знаєш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема, великий пане мій, і кущика того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи грудки невеличкої, щоб я разів по десять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не обдивлявся їх… Нащо та пилюга, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така мала, що другий й не добаче, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я про кожную пилиночку все знаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, а про рай ти відаєш? Хоч раз коли-небудь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його ти обдивлявсь і що таке там бачив?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, пане мій! Туди – трудна дорога:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Архангели стоять з огненними різками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І близько не дають до раю доступитись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я таки добувсь… Хоч сторожі і мудрі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я таки і їх перемудрив.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти був в раю? Розказуй, що там бачив.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я перше розкажу, як я туди добувся.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну-ну, кажи.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піймав я якось Змія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й мчу його на страву до Арефи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він, звиваючись, давай мене благати:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Ось одпусти, блага, в пригоді тобі стану:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У рай тебе впущу і покажу всі дива,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яких ще не доводилось тобі ніколи бачить. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подумав я: і справді, я в раю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніколи не бував і нічогісінько не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окрім того, що нам наказано туди<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не потикатися… І заманулося мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий пане мій, – аж он як! – заманулось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туди добутися. – А як же ти, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Питаю Змія я, – в той рай мене упустиш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Влізай до мене в пащу, – каже він, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки сиди отам тихесенько якмога. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уліз я, пане мій. Насилу упровадивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У його пащу, – тісно так, що аж упрів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Силкуючись сховатись у ту вершу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оже сховавсь. А Змій мій – хильки-хильки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та так прямісінько до раю й похилив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прилізли до воріт. А там стоїть Архангел,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І різка у його руках огненная палає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сам, як сонце те, – ясний та гарний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж очам боляче дивитися на його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не дивитися, мерщій подався я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Далі у черево: лежу – анічичирк!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І від страху увесь аж похолонув.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось чую з схованки – пита Архангел Змія:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– А ти, забродо, де бував? Куди з раю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Втікав оце? – А Змій ізбіднився та й каже:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Не утікав, Архангеле, нікуди я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ось яка мені пригода сталась:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось ми розбалакались з Орлом про те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які дива бувають в світі білім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;йому я про комах, жуків та черв'яків<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розказую, – які вони бувають штучні;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він – про ті дива, що з високості баче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як аж під небо здійметься. – Звідтіль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я, каже, землю всю, як на долоні бачу, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гори, і ліси, моря – без дна і краю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого, чого тільки звідтіль не видко?! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заманулося мені побачить те самому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От я й прошу Орла: візьми мене з собою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полетимо удвох. – Злізай, мовляв, на спину, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полетимо. Тільки держися міцно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб часом не ввірвавсь. – Зліз на Орла я, сів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й коло шиї у Орла обвився тричі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він як понесе, – аж голова кругом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішла в мене! Несе та і несе…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже мені і дихать стало важко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він все мчить. Та аж замчав під хмари.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звідтіль земля не більша, як кулак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здавалася мені, – тільки маняче в очах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Спускайсь, – прошу, – униз, тільки помалу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб я гаразденько все видивився там,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що робиться внизу. – Розправив Орел крила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та потихесеньку й почав спускатись нижче.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як спускався він, то все передо мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов розгорталися чудовії малюнки, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З усіх боків дива усякі виринають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від радощів ніяк не всиджу тихо, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То в той, то в другий бік хиляю головою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забув про все я на світі і тільки млію<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У радощах, дивуючись на дива божі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (тріпнувся, мов його хто шпигонув у серце).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти сказав?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То Змій сказав.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (хижо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, ну! Ти не жартуй зо мною!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб я ніколи тут не чув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мення того, що, зсунувшись із глузду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Промовив ти оце… Ножем в моєму серці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стремить воно!.. Удруге – стережися.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаіл (помовчавши).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– І от я, – каже Змій, – не знаю, як й коли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од шиї одмотавсь та з радощів танцюю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На спині у Орла… А це й незчувся, – плись! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і клезнув із спини у повітря,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вниз опукою, мов грудка та, пустився…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, як й коли я долетів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землю… Тільки як прочумавсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То бачу, що лежу я на горі високій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А унизу у мене рай синіє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді я зліз з гори і поплазав мерщій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сюди… – Архангел подивився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й каже Змієві: —То-то у тебе боки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пооддималися, – набив чималі гулі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ж, – мовля, – та більше на таке не квапся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не добувся ще чого й від мене! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, ми тоді із Змієм й поплазали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У самий рай… Й чого тільки, чого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не показав мені в раю тоді той Змій?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такої розкоші та дива я не бачив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нігде іще!.. Яких там птиць, звір'я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рослини всякої?! Якраз серед раю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть там яблунька, а яблучка на їй —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одно другого кращеє. І дивна сила в їх:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як покуштує хто, то зразу все дознає —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І добре, і лихе… От тільки заборона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наложена на яблучка оті, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб аніхто не смів їх куштувати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вмре.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (призро).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плещи про забобони!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажи лишень, що ще ти бачив там?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, пане мій! Бодай мені, старому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очі полопались!.. Я бачив там таке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що й в думці не згадать і в казці не сказати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я бачив там… людей! – Недаром каже Змій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що то царі земні. То, справді, перші стоти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яких земля отут коли-небудь носила!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вродливі, статурні, принадливі та любі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він – гордий силою своєї віри в того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого ти заказав мені на мення величати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (грізно).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти знову за своє? Про його знову плещеш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (не слухаючи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І віра та його всіх прихиля коритись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одному слову, погляду або руки вимаху!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, а вона… І слів не доберу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ними розказать тобі про її вроду…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хороша, що й казать! – вечірняя зоря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На небі синьому… Оже у неї очі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясніші від зорі, бистріш від блискавиці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона ними і гладить любо-мило,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І разом аж до дна всього тебе прониже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чоло білеє знялося над очима<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гордо вигляда з-під кучерів білявих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, мов віночок той, його прикрили зверху<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спускаючись на плечі рясним хмелем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А личенько рожеве та тендітне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов ранком небо те в ясну погожу добу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А устоньки – червоні, аж палають!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А шия круглая – тендітна та принадна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов з мармору її хто виточив на диво!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А лоно повнеє у неї так і грає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов хвиля на воді в погоду тиху, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вгору здійметься, коли вона зітхає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То непримітне припаде до її груді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знову здійметься, колишеться тихенько!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А руки білії – з пальчужками тонкими!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ноги бистрії – статурнії та жваві!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як йде вона, – то все в неї сміється<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утіхою, принадою, красою;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як біжить, – то вся іскрить і грає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такою жвавістю, що в очах аж рябіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух затинається, у жилах кров холоне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключем кипить у серці дивування!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-за гори показується смужечка світу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого замовк?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий пане мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ з-за гори встає і сліпить мені очі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не бійсь. Ось я тебе крилом прикрию,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти тільки мерщій доказуй.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Піднімає крило і прикриває ним Сатанаїла).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже небагатечко доказувать зосталось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оже навряд чи докажу сьогодні.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (махнув крилом. Темні хмари загойдалися, почали зступатись і закрили світ).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не маж тільки, то доведеш до краю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, як побачив я отих людей,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й думаю: якби моїм панам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на послугу їх? Ото б то радість<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великая була!. А отому…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(ткнувши угору лапою)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Досада!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я сам їх бачив. Раз вночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я землю облітав і, як усе поснуло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над раєм зупинивсь… Як вглядів я її,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То трохи не зомлів… Усе, все закипіло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У мені, од жилочки й до кісточки малої!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й жага мене такая обняла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїми мати їх… Сатанаїле! Чуєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я хочу її мати!? Ти знаєш, що то – хочу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч трісни!., згинь!., а добувай!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вискакує з-за гір Арефа, гнівна, розпалена.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (страшенно репетує).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так от задля кого ти забаряєшся щоночі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так от тобі нащо Сатанаїла треба?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я чула все, про що ви тут змовлялись…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не діждешся, триклятий, щоб ти здох!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я тобі очі видеру, всесвітня ненажеро!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Кидається люто на Луципера. Тут – гогонув страшенний грім, світнула блискавиця. Луципір з Арефою і Сатанаїлом онукою посунулися униз. З-за гори показалася рожева смужечка світу. Хмари заклуботались і почали розходитись на боки).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заслона пада<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;– СПРАВА ТРЕТЯ —<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обставини другої справи Сатанаїл і Анциболот сидять поруч на скелях.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, вчора в нас й баталія була!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Між ким?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Арефою Луципір бився.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Казать багато – слухать мало!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти чув, як скаржилась Арефа вчора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На те, що бариться Луципір десь-то?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І похвалки які тому складала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто забаря його край себе довго?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вчора і довідалась: підслухала, про кого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вели ми з ним удвох отут розмову.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про кого ж ви шепталися?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все ж про неї —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про Єву ту з раю, що як Луципір вглядів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То так і закрутивсь увесь з нестямки, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забув про все на світі… Як почула<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа те, то так й плигнула в вічі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так пазури свої йому у баньку й вгородила!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мало не винесла зовсім із лоба ока.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж він, подякував за те Арефі?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подякував же так, що, певне, і довіку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подяку знатиме… Він як піймав її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За довгу гриву та як почав маніжить на всі боки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То їй і дихати не хочеться, а він – лупцює!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прохатись почала – немов оглух, не чує<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все кладе, усе їй накладає —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По голові, по спині і під боки!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробилась чорна вся, як та печінка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А далі з непереливки гукати стала:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Рятуйте, в кого є хоч крихта жалю в серці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На смерть мене Луципір забиває!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут Іродча на той крик нагодилось…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Побачило, як віє матір батько,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жалко стало матері малому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на Луципера як кинеться!.. Розумне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно у їх, – відразу догадалось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як матері допомогти, – за хвіст зубами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципера як ухопило!.. Нестямився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердега, від того і, кинувши Арефу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та хвіст під себе підібгавши,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почав качатися та скавучати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мабуть, з годину так усе качався.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім Іродча почав учити?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не займав… Видко, прочах тим часом.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самому, значиться, досталось на горіхи?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не без того, бач… На те та й бійка!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все-таки Арефі більш дісталось.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти не чув, задля чого оце<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скликають нас? Чи не для того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб їх на мир звести?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Догадуюсь: навряд чи задля того.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір не такий, щоб згоди добуватись:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому як воювать, то вже до краю!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та він такий. Тільки – цур-пек<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його вояцьким тим замірам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що таке?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема спокою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від їх нікому.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вже таке!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що тобі спокою заманулось?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба тобі його не хочеться добути?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже хоч-не-хоч, а давнього не вернеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То нічого і згадувать про його.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я, бач, інше думаю… Мені здається,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що це на нас тільки така покута.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як спокутуєм її, то й знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повернемось туди, звідкіль сюди прийшли.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобто по-твоєму – прохати опрощення?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що ж? Як провинивсь, то слід і уклонитись.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурниця ся тільки тобі верзеться!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У кого і за що прохать нам опрощення?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прохати – це признать, що він старший над нами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що перед ним ми в чомусь винуваті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чим він старший? І в чім ми провинились?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Однакова в нас сила, що і в його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вини ніякої нема за нами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут кожному своє: йому – одно робити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А нам – друге… Життя він множе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми. життю скорочуючи віку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Допомагаємо нове тут зачинати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак все колесом іде та верне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До віку вічного отак іти все буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема тут правого і винуватого немає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає старшого, бо сила у нас рівна.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співай!.. А меншому – не бути старшим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От хоч би й ти: Луципера зовеш же паном?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То що? То поведенція така вже завелася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що Луципір зможе тут без нас зробити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я, і ти, – то тільки його руки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ними він на світі тут керує.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без нас – нічого він, і ми без його —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ладу не знайдемо; а як укупі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То все гаразд іде. Він – привід подає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми – той привід до ладу доводим…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От тобі й все!.. Та ось й Луципір суне.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Появляється Луципір. Хвіст у його підібганий, одне око передряпане Він помалу видирається на гору, а, видравшись, довго умощується, щоб зручніше сісти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл і Анциболот (уклоняючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклон тобі від нас, великий пане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І доброго здоров'я на всі віки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вам здоров'я доброго, мої ви побратими!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаразд, що це зібралися до гурту.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сідаймо ж тут рядком та побалакаймо ладком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я, бачите, покликав вас на раду;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Треба пораятись про одно важне діло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема мені покою через його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А через те – і всім нема спокою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От хоч би й вчора тут… аж соромно признатись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не про те кликнув я вас на раду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ось про що: не знаю, чи відома<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі, Анциболоте, Єва з раю?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, й тобі доводилось де бачить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл же знає її добре.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я чув тільки про неї, а не бачив.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і гаразд, що ти її не бачив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо, вглядівши, позбувся б супокою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я його позбувсь… Так от тепер й годиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пораятися нам, як той спокій добути, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобто – який ярміс нам пригадати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб Єву у наш гурт найшвидше залучити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо її одну, то невеличку частку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми справи виграєм, а з нею треба разом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й полигача її – Адама залучити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба вони обоє дуже вперті?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий пане наш! Ти тільки промов слово.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То я тобі водою їх добуду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У три мига! На хвилю підійму їх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і примчу тобі прямісінько під ноги.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, спроста так цього не втнеш ти зразу:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони твою і воду зачарують.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ова-а! Невже вони від русалок здатніші?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того ж добра у мене повні хвилі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що русалки твої? Принадні – правда,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тільки то бездушнії облуди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А їх – мені зовсім, з душею треба.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водою ти своєю їх нізащо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не полониш. Тут інше щось-то треба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пригадувать.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крутни, Сатанаїле,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм ти розумом. Його у тебе в голові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чимало міститься… Ти тільки поверни!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий пане мій! Мені здається,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що перше всього Змія поєднати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годиться нам. То – мудрая тварюка!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досподоби він придався дуже Єві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і не сам, а ті дрібні оздоби,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вчеплено йому на голову та уха, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заклюнули у неї заздрість в серце.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вже як шашіль та у кого заведеться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То хоч які припони поламає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тільки дещицю оту пообіцяєш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До того ж в Єви в голові жіночий розум,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч довгий він у неї та тоненький,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як волосина та, й гнучкий, як волосина, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і хиляється, куди його повернеш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А це – на руку нам ковінька добра!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо вам Змія треба, то добути<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Беруся я. Він до води охочий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бовтається в ній трохи не щодня.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (нетерпляче).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зажди! Нехай Сатанаїл докаже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє попереду… А то – патяка.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, коли так, то я й мовчати буду.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я все сказав тобі, великий пане!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Більш доточать нічого вже не маю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А певний ти, що Змій нам допоможе?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не змилить нам, бува, якщо до скрута<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому тут прийдеться?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про те – не знаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додам тільки: хіба ми покладатись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Змія будемо?… Робити нам самим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все треба, а Змій – хай буде для облуди.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобто це як?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ось як, пане:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Змія хто-небудь із нас сховається гарненько,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб в рай доскочитися, а там вже і без його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орудувать почне.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це думка мудра!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нічого її у довге відкладати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот хваливсь, що Змія нам добуде, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай зараз добува!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот поривається.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зажди, великий пане!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер і я скажу, як ти казав недавно.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що, пане?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (затинаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, що й казати…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажи, кажи… Все викладай до краю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не бійсь того, що, може, воно здасться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам навпаки… На те і рада,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб все тут викладать без заборони.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я мав казати про вчорашнє лихо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бодай воно ніколи не верталось!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (насуплюючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А до вчорашнього тобі якеє діло?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені – ніякого. От тільки – задля справи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ми задумали, коли б воно не стало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навперейми.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж воно то стане!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того, мій пане, що Арефа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Певне, на всіх нас гнівом дише.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А гнів – то недоладна сила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона годиться там, де рвати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи руйнувать потрібно, задля діла ж,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де хитрощі вперед пустити треба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там гнів нам буде дуже шкодить.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба й шерепу ту ти думаєш на поміч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З собою взять?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіщо її брати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й без неї справимось. А от в чім лихо:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо вона дізнається від кого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про нашії заміри й спересердя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почне нам шкодити… От я про віщо дбаю!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як вона нашкодити нам мусе?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нашкодить як.?… Хіба Арефа й Єва<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ягоди з однакового поля?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обидві, бач, жінки й породи однієї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна другій більш віри буде мати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я буду завертку, приміром, так крутити…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як Арефа навпаки її поверне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з того вийде? Тільки – пшик!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То правда. Як ладу немає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Між усіма, то задля справи – лихо.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То це мені її прохати треба?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іти з поклоном до тії шерепи?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір ще не зсунувся із глузду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб це зробив!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіщо це робити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно й само тут зробиться, як пан не забороне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені з Арефою гарненько пошептатись.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про мене – хоч весь вік шепчися з нею!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіщо увесь вік? Мені і півгодини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доволі буде… А от що треба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб пан нам ласкою своєю допоміг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жінкам ніщо на світі, як та ласка!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай її ласка лиха година!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не діждеться вона від мене ласки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як не діждеться, то нічого і справи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розпочинать… І райської красуні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не доведеться бачити, як свого уха.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (скрикує).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не муч мене, лихая Сатанюго!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роби що хоч. Роби що знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки добудь її.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий пане!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я все зроблю, що тільки зможу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що від мене одного то залеже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай тільки не кородиться і той,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від кого маю ждати підпомоги.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якої ждеш від мене підпомоги?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки з Арефою я буду гомоніти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Анциболотом ви по світу політайте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не забаряйтесь тільки: через годину, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А якщо швидше, то ще й краще, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сюди вертайтесь ви… Тоді само вже діло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покаже нам, що треба учинити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не треба тільки натягать отоси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як хочемо впрягти у віз коня;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як впряжем, то й пуга не зашкоде!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (здивовано).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, та й крутій же ти, Сатанаїле!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роби усе, що загадав вчинити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як зробиш до ладу – озолочу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе всього… Ох, мука мені, мука!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огнем пече мене моє бажання…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Збирайсь, Анциболоте, будемо летіти.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Обидва зникають).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Озолочу?! Нащо здалась мені вона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обіцяна тобою позолота?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То – легкодухим забавка, а не тому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто за усіх повинний працювати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та розум свій напружувати так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що зо дна голови аж мозок вгору верне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не позолоти я бажаю. Не про неї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я дбаю тут, а про щось інше —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Корисніше і краще позолоти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як виграємо справу, то вона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блищатиме ясніш від позолоти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І самому державцеві досади<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такої втне, що від нестямки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж зашкварчить… От в чому сила!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І будуть всі казать, і будуть знати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що виграв справу ту – Сатанаїл!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що силою своєю він з державцем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Урівні став… зробився сам державцем…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, краще не гадать про це, бо аж морозом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сипле за спиною… За працю!.. Чув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїле? Мерщій берись за працю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Подумавши, почина гукати).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефо, гей! Арефо!.. Ой, Арефо!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;З'являється Арефа, уся закустрана та синя, як печінка. Вона ледве шкандибає, обпираючись на Іродча.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто желіпає тут, немов його різачка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За пуп вхопила?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (набік).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама… сама наводе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі їй, з чого почати треба<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(хапається за живіт руками і в'ється на всі боки).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой, ой!.. Ой, лишенько!., вона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона, триклятая, живіт увесь скрутила!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підводе печінки!., всього мене судоме!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой, поможи, Арефо!.. пропадаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (сердито).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обтріскався чогось та й желіпаєш?!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (стогнучи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, матінко!.. І ріски не було<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У роті в мене… О-о, пробі, пропадаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змилосердись, Арефо… В тебе зілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про всяку всячину в запасі є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай мені хоч невеличку чарку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хоч півчарочки… Ой, пробі, пропаду!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Хапається за живіт і сова ногами).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (жалісливо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не кричи, бо більш боліти буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зажди хвилиночку, я зараз принесу.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Мерщій зникає і незабаром вертається з шкаликом і чаркою у руках).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знайшла перцівочки. На, чарупину випий.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл стогне. Арефа, хапаючись, налива у чарку і подає Сатанаїлові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не можу я нічого в руки взяти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будь ласка, приведи до рота чарку.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добігався?!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Нахиля чарку до Сатанаїлового рота, той тихо випива).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, животкова!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи бач, як то легесенько пішла, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов хто теплою рукою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Провів по животу… Ох, легше стає… легше!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, матінко, заступнице ти наша!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Затихає, коли-не-коли потроху здригуючи).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (з докором).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер і матінка, й заступниця! А вчора,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Небійсь, як матінку напасть спіткала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То помочі й не дав.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (зводячись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти думаєш, що в мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не обливалось серце кров'ю? Ох, ще й як!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що ж ти вдієш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й що вдієш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буцім не знаєш сам, що треба було діять?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А от як самого тут лихо прикрутило,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То не до кого кинувся мерщій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як не до матінки!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До кого ж більш, як не до неї?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна ти тільки в нас і милосердя маєш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другі усі про себе тільки дбають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти – за всіх стараєшся.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, більше не болить?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(указуючи на пляшку)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, прогонича ще одного пропустиш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи буде й так?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мабуть, не треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відразу все рукою мов зняло!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа поривається іти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди ж се, матінко, заступнице ти наша?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (вказуючи на пляшку та чарку).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А це де діти?… В руках держатиму?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай он син добро те однесе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти посидь, погомони зо мною.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (подаючи Іродчаті пляшку й чарку).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На, однеси!.. Та тільки обережно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не спіткнувся де та не розбив.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба дурний я, мамо, щоб спіткнувся?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Часом й з розумними таке буває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як де заґавиться. Неси ж та жди мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я тут трохи погомоню.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча зникає, Арефа сідає поблизу Сатанаїла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце гаразд, що сина одіслала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малий ще він, – не все повинний знати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми на самоті удвох з тобою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любенько поговоримо про учорашнє.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знайшов про що балакати! Немов що добре.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби про добре, то про його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й балакать нічого: воно й само<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За себе скаже. А про вчорашнє лихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слід й побалакати, бо через його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема ладу ніякого між нами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А без ладу що за життя! Безладдя!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хто ж той лад в безладдя повернув?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та воно, бач, як добре розібрати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То хіба й ти, Арефо, без вини?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти ж перша кинулась Луципірові в вічі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай не робе так, превражий син!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як робе? Ти знаєш, як він робе?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Авжеж, що знаю… Учора ви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що змовлялися? Ти думаєш, не чула?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ото-то й є, що чула, та не знаєш.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, ви багато знаєте!.. Куди які розумні!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти найнявся це за його заступатись?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От, бачиш, ти й мені спички загониш в серце!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну і чого, скажи, така ти нетерпляча?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От через це й ладу нема. Бо ти не хочеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про згоду дбати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він, бач, хоче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ганяючись щоночі за другими?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ким – другими?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як за ким?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А про кого плескав тобі він, щоб добути?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо жити, бач, без неї він не може!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я розкажу тобі, як хочеш, все по правді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ти й сама побачиш, хто тут винний.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажи!.. Моя душа все добре чує.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти душі своїй не сповіряйся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більше розуму питай… Цей побратима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і холодний з себе, як та крига,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате дошукується правди всюди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А от, твоя душа – то перша сестра з серцем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А серце – водиться із почуттям, та й годі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А почуття – сліпе, нічого знать не хоче, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хиляється, мов п'яне, на всі боки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що із його в житті за поводатар?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От через це душі й не сповіряйся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А якщо хоч, то я тобі доладне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все розкажу, про що ми тут змовлялись.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ану, кажи, які нові ще брехні!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не брехні – правда сущая!.. Ти в ямі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оцій живеш та нічогісінько й не знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що там заводиться на світі білім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми літаємо усюди та й дізнались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що за дива наш ворог собі множе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, може, чула від кого про ту місцину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сій землі, що раєм вона зветься?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То сторона – так-так! Не цих ярів та скель,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де й серед дня нічого не побачиш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там тобі – усе, як на долоні:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рослина всякая, звірота, птиці…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добра багато там!.. І над отим добром<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старшим наставлено… якби ти тільки знала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого?… І в сні тобі не снилось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє диво! їх там пара:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він і вона. Ну, що то за хороші,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що за принадливі на лихо придалися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рівняючи до себе, їх наш ворог<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із глини виліпив і свою душу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надхнув у їх… То диво – ну, так диво!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другого на світі такого не побачиш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От ми з Луципіром й замислили, Арефо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під привід свій раю того добути.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трудне це діло!.. Що там сили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ворожої, – то і подумать страшно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вся та сила сторожить, як ока,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із окола, а у середині – Адам, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Те диво, чоловік двоногий, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своєю вірою його оберігає;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А помічницею йому слугує Єва…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От ми… того Адама й його Єву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спокусить хочемо і на послугу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі їх повернуть, щоб ти, Арефо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й собі тут мала підпомогу.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо мені здалась та підпомога?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обходилась без неї й обійдуся!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А старість йде?… Невже самій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вік біля печі поратись?… Ще поки сила —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То сяк і так… Та й те сказати:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі – Луциперовій жінці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стовбичити коло такого діла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мурзатись у сажі коло печі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, ні, Арефо, не пристало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі казати це… Давать порядок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повинна ти та загадати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому і що зробити треба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сповнити наказ – другі повинні!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби ж у нас був лад, то так би і годилось.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не можна відразу усе настановити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як треба чи як слід. Потроху та помалу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно настановляється… От бачиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір про той лад оце й клопоче;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти?… Таке надумала про отой клопіт,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що соромно й хвалитись, щоб таке<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли-небудь заклюнулось у голові в Арефи!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому ж про це він не хваливсь мені ніколи?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого все криється, неначе який злодій?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й чудернаста ти! Ми мали це зробити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потайно від усіх, щоб здивувать тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб знала ти, як він тебе шанує…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти?… Та годі вже плескати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про ті помилки… Ти краще погадай,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти лежиш собі, як пані, як цариця…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А за дверима там – стоїть твоя піддана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наказу жде… Та ще яка піддана?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хто піддана та? Кому рідня?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найстаршому із наших ворогів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що велича себе державцем всього світу!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подумай тільки ти: яку йому образу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми вчешемо оцим? Якії кипні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будуть кипіть від того в його серці?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж дух захоплює, як я про те згадаю!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (замислившись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже оце мене він так шанує?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже то так клопочеться про мене?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти не віриш?… То – хай мене наверне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Важка ця скеля, що на їй сиджу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розтовче, як ту погану жабу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай мені полопаються очі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай подавлюся я, шматка до рота не довівши,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли брешу!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То – дурно я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той покліп на його складала?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Авжеж, дурнісінько!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І він розгнівивсь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І залишив про те, що перше мав зробити?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не те щоб зовсім залишив, тільки охота<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В його не та вже.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти скажи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи йому, що я жалкую дуже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що те укоїлось… нехай мене пробаче.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я то скажу… Та тільки краще,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби його сама перепросила.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радніша б я… Так де ж його візьмеш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він швидко вернеться… Хваливсь мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він з Анциболотом трохи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пригру полетить… Та он вони вертають.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Появляються Луципір з Анциболотом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох!., не знаю, як. до його й доступитись.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сміливіше, Арефо… одним махом!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від несподіванки мерщій свого доскочиш.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір і Анциболот спускаються на сусідні скелі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (підходе до Сатанаїла і становиться навколішки).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прости мене, Луципере, що я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знала я, дурна… ох, далебі, не знала!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Плаче. Сатанаїл і руками маха і головою киває на Луципера).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого не знала ти? як очі видирати?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прости мене… довіку я… не буду…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Плаче).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змилосердись, великий пане мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам треба згоди задля справи.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (до Арефи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, годі скиглити… На перший раз прощаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (радо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ти простив мене? О, вірная дружино!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Припадає до Луципірової лапи і палко цілує).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, годі, годі вже… Сідай зо мною рядом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та будемо справляти мирову.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скликайте всіх сюди, – побенкетуєм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, Анциболоте, Змія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам з раю приведи. Нехай і він побаче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як весело у нас… Тільки не забаряйся!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот (здіймаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В одну хвилиночку, великий пане!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Зникає).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, Сатанаїле, на наших погукай.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (б'ючи в долоні, гукає униз).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гей, вовкулаки! домові!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відьми із Лисої гори!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водяники, лісовики!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патлатії вихровики!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все завзятеє лицарство<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Луципера страшного царства!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мерщій збирайтеся в гуртки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мніться, наче ті хорти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сюди – з цимбалами, бубнами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та голосними скрипочками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потіште ви свого царя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та скрикніть разом всі: ура!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чутно здалека страшенний посвист, ляскучі заводи, гук, брязк і несамовиті вибухи. Появляється Іродча з очеретянкою у роті; за ним лавами сунуть вовкулаки, домові, водяники, лісовики, вихровики і вся нечиста сила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча (виграючи на очеретянці).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой, ду-ду, ду-ду, ду-ду! Я на гору зійду…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вся нечиста сила(співає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плече з плечем наставимо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З руками руки – вряд!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципіра прославимо, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Державцеві він брат!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми всі за його встанемо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нашого царя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ворога здолаємо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ура, ура, ура-а-а!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колом оточують місце, де сидить Луципір з Арефою. Появляється Анциболот. За ним біжить протічок і мчить на хвилях Змія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце тобі і наше царство, Змію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А он наш пан<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(вказує на Луципера)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вклонись йому низенько.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я чув давно про твою мудрість, пане.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давно мене кортить чолом тобі ударить, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийми мене до себе, в свою службу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В розумного служить, то – іграшки, не служба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в телепня упертого – лихая мука!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі Змієві за його щире слово…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його ми з радістю приймаємо до себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, кажуть, сам мудрак. Мені таких і треба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо маю взять ваш рай в свою кормигу.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хороша сторона, – брехати не годиться, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одно в ній нудно, те, що – як сьогодні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То так і завтра, – все єднако, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро та віра, більш нічого…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надолужа життя таке і геть-то!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас тут веселіш. А нуте, друзі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потіште гостя ви танком веселим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи піснею завзятою… А ти, Арефо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклопочись, чим гостя нам вітати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа (набік).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, та й хороший він в своїй ясній кибальці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби мені таку на мої роги?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До Луципера).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я зараз, друже мій, в одну хвилину!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Зникає і швидко вертається, несучи в одній руці підставу, на котрій стоїть барило і кухоль, а в другій – на тарілці усякі наїдки. Все те підносе до Змія з низьким поклоном).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прошу пригубити моєї запіканки!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій (підніма голову і вмочає язика у кухоль).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, добра ж то яка! Нектар смачний, та й годі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще не доводилось мені добра такого пити.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прошу покорно всю. Як добра, то і другу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми наллємо. Вживайте на здоров'я!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій п'є; Луципір махає на нечисту силу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нечиста сила (разом підхопила, співає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плече з плечем наставимо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З руками руки – вряд!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципіра прославимо, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Державцеві він брат!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми всі за його встанемо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нашого царя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ворога здолаємо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ура, ура, ура-а-а!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій (п'яніючи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ура-а-а!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Починається несамовитий танок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заслона пада.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;– СПРАВА ЧЕТВЕРТА —<br></h3><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОСТАНОВА ПЕРША<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обставини першої справи. День. Адам сидить під деревом; Єва лежить на траві і замислившись дивиться у небо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти і досі ще, моя дружино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не позбулась свого важкого суму?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба сумую я? По чім ти примічаєш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По твоїм личку білому та хмурих очах…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які вони були колись веселі в тебе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А глянь тепереньки, – обличчя твоє зблідніло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та аж осунулось; на твої ясні очі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Упала темна тінь і світ їх заступила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на чолі лежить якась глибока думка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І свідчить, що в душі у тебе небезпечно.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То все тобі здається так, Адаме!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж лежиш ти, Єво, й не щебечеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, як давно колись-то щебетала?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я… он дивлюсь у небо те високе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що розіслалося між нами та синіє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яке воно глибоке!.. Мої безсилі очі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як удивлюся я, здається, потопають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тій глибині… Ні дна там, ані краю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дошукаєшся, – зія одна безодня!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А, певне, край десь є… Що ж на йому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тім краю, скажи мені, Адаме?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господній там престол, моя дружино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свята оселя там всевічнього державця!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, як мені хотілося б, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добутися туди! Дізнатись, що таке там —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під тим наметом синім та глибоким?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому не птиця я? Чому не маю крилець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб знятися угору й полетіти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Високо-високо за ту блакить безмірну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й довідатись, чи справді там престол господній?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли престол, то – перед ним упасти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І помолитися в святій його оселі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яка б тоді була щаслива я…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, може б, захотіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й бога побачити?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому ж й не захотіти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому не подивитися мені на того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого щодня ми ухваляємо і молим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він нам допоміг повік його хвалити?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, необачна голово! Ти все одно товчеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все добуваєшся дізнатися про його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов не віриться тобі, що він там є.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вірю в те, Адаме… Та – віра та сліпа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як їй поводарем не служать наші очі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, Єво, – віра та – ясновидюща,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А очі в нас – сліпі. Ти нею засягнеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди очима засягнути годі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо очі бачать тільки те, що перед ними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вірою ти мусиш засягнути<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До самого господнього престолу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й лице його сподобитись побачить.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому ж я не сподобилась того і досі?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того, що мало віриш ти; що в твою віру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокралося лихеє недовір'я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І непутить спокій душі твоєї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вірі не дає широкого простору.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай то – я… А ти ж, Адаме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти ж ще не сподобився його побачить.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не уподобився… Його святая воля!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про те – він зна… А все я сподіваюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вимолю у його тії ласки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щасливий ти!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти хіба нещасна?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я?., і щаслива мов, та разом й нещаслива…,<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (перебиваючи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось годі-то тобі все про одно плескати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Затеше собі в голову таку дурницю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й мучиться… Ти краще помолися.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (сумно).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молилась я… Не помога й молитва!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, то піди по раю проходися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пограйся з серною чи з оленем затнись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наввипередки… Знайди собі роботу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То нею й проженеш оті непевні думи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хочеш – подивись, як буду я боротись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З царем звіроти… Ми давно вже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не борюкались з ним, не пробували сили.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Схоплюється і, вдаривши в долошки, гукає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гривастий Леву! Йди сюди!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди боротися зо мною.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здалека зарів Лев, аж листя на дереві затіпалося.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О-го-о, озвавсь!.. Іди ж сюди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тільки, друже, не барися.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дерево ще дужче заколихалося. Незабаром з-за кущів вискочив Лев і, підійшовши до Адама, почав лизати його руки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти сам, мій приятелю? Де ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїх подів?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Усміхаючись)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба не хоч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб другі бачили, як ти мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов прутика того, зігнеш в каблучку?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лев задира голову угору і ласкаво заглядає Адамові у вічі. Адам, гладячи по голові Лева.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шуткую я!.. А все ж таки поклич<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїх, щоб і другі, бач, знали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яка в тебе страшенна сила.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лев, піднявши голову, гукає. Почина збиратися з усіх боків звірота і оточувати колом місце, де стояв Адам з Левом і лежала Єва. Євa, угледівши серну, підвелася і покивала пальцем на неї; та мерщій прибігла до Єви.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (пригортаючи серну до себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти серночко! Поки Адам із Левом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будуть боротися, давай з тобою ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наввипередки бігати… Ну, починай!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серна біжить, за нею Єва і незабаром обидві зникають з очей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (задивившись на Єву, як вона з розпущеними косами помчалася за серною).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От і гаразд, що Єва пригадала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для себе забавку. Нехай побіга трохи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Певне, ухоркавшись, захоче відпочити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А відпочивши – позбуде і свій смуток.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До Лева)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну ж, поборемося з тобою, побратиме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти стань он там. Здіймись на задні лапи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та звідтіля і йди сюди до мене.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лев геть одходе, підіймається на задні лапи і знову пада на передні.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Еге-е! Прямцем ще не навчивсь стояти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, я тобі допоможу, мій друже.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Підходе до Лева і, взявшись за передні лапи, зводить його на задні, Лев тим часом хапає за поперек Адама і, піднявши з землі, почина його носити).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постій! Дай і мені узятися, як треба.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лев не слуха і бігає з Адамом. Далі, піднявши ще вище угору, схиля його на землю. Адам, доставши ногами землі, стає.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, приятелю, стій! Тепер давай боротись.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Борються. Лев наляга на Адама, і той, знемагаючи, хиляється на всі боки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ого-го, укоренивсь!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(натужуючись)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, боже поможи!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зразу бере Лева і насідає його зверху. Лев важко дише.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що, цар-звірю! Думав ти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, маючи страшенну силу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене ти нею зразу й подолієш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, друже милий! Є над нами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще дужча сила – воля божа…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тільки я до його повернувся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кликнув його собі на поміч, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і не знать де ділась твоя сила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І підо мною ти відразу опинився…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вставай же, велетню, та будемо хвалити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ім'я його святе довіку-віку!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Встає з Лева і почина співати).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава безмірная богові нашому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господу правди й добра!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всесотворителю, життя подателю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава, і честь, і хвала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Славте господа всі! Величайте його!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уклонися йому увесь світ, вся земле!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він великий є бог, над богами господь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його воля свята хай над нами вита!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звірота (приспівує).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його воля свята хай над нами вита!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (озирнувшись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Еге-е!.. А Єви і нема між нами?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Певне, кудись замчалася далеко.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До звіроти).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розходьтеся ж собі, куди хто знає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я піду та пошукаю Єву.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звірота почина розходитись. Адам теж іде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заслона.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОСТАНОВА ДРУГА<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широка поляна у раї. Посередині стоїть рожаїста яблуня з червонобокими яблуками. Кругом стовбура обвився Змій, ховаючи свою голову між гілками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годі тобі по затінках ховатись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вилазь уже! Отут поміж гілками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховаєшся – ніхто і знать не буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти тут є. Посидьмо та спочиньмо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим часом, може, й наша Єва<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навернеться сюди.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (вилазячи з змія).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тут зовсім безпечно?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не бійсь. Сюди до яблуні сієї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мало й доходе хто. Усі її минають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб нею і очей не дратувати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (вилазячи аж на саму верховину).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут, справді, гарно: всюди видно…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Легенький вітер запашний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помалу дише, а навкруги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трава, як море, зеленіє…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро у вас тут, що й казати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так гарно, Змію, що мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж заспівати пориває.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співай, як хочеться. Тільки тихенько,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб голос не дійшов, бува, аж до Адама,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо той, добродій, як почує…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (перебиваючи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То що? Послухає, як ти учора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас наслухався наших пісень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, може, ми співати недотепні?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що то й казать! До співу ви удатні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки гукаєте безмірно дуже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж в ухах дзеленчить. Тут так не можна.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ж нас багато. А я, як сам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і тихесенько та гарно заспіваю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ану, утни!.. Почуємо якої.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись я, Змію, голос мав на славу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вже тепер позбувся його трохи<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Співає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В прозорій блакиті погожого дня<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуляла Вечірняя Зоря…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хороша, як ранком рожева зоря,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А жвава, як хвиля на морі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут саме з-за кущів вискочила Єва з серною і, зачувши пісню, як укопана стала, а серна пробігла геть.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселі, безжурні подруги її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віночком кругом оточили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співали подрузі пісні голосні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Танком чарівним веселили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама танцюриста, Вечірня Зоря,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така була рада таночку, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виступцем дрібненько перед свій вела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В блискучому яснім віночку…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І синєє небо, і Сонце ясне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивились на те й дивувались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як подруги коло водили своє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселим танком забавлялись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один тільки Місяць на те не дививсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховався за темнії хмари.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У тій самотині він тяжко нудивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й від серця мінив свої плями.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пекуча досада на душу його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов ніченька темна, упала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що Зоря Вечірня давно вже, давно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У парі із ним не гуляла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А скільки він з нею нічок прогуляв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По синього неба просторі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яких тільки любих він слів не чував<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від Сонечка ясного доні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мати старая помітила те<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І спать скільки днів не лягала, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитя необачне, дівча молоде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З очей із своїх не спускала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона ще раніше, ніж дочка її,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вподобала того гультяя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він по єдинцю то тій, то другій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нашіптував, як їх кохає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І от утомилася мати стара,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За гори пішла спочивати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Місяць з-за хмари, неначе мара,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вискочив та й ну танцювати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як дзиґа, кружає він коло Зорі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Садить гопака, вибиває!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й незчувся сердега, що вже з-за гори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сонечко ясне випливає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вискочило люте з мечем у руках<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й Місяця мечем черконуло…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж охнуло небо! В блакитних полях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоною кров'ю линуло…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Оце тобі, зраднику, плата за те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ти до обох не лицявся!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гукнуло знічев'я Сонце золоте…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Місяць за гору скотився…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від його на небі тільки й завис<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один невеличкий серпочок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та збоку від його якось запинивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вечірньої Зорі віночок…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (підходячи до Змія).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це, Змію, ти співаєш гарно так?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, Єво. Я співати не умію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це гість до нас прибув такий співучий.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (здивовано).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гість, кажеш, Змію? Де ж той гість?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я зроду-віку не чувала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таких пісень… Аж серце в'яне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В душі моїй бринить і досі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його сумний, журливий голос.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (скакнувши з дерева, вклоняється Єві низенько).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклон тобі, чудове диво світу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вродлива квіточко хорошого раю!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (жахнувшись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О господи! Відкіль оця проява?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де узялась вона, скажи, мій вірний Змію?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злякалась, Єво?… Не лякайся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та з гостем цим любенько побалакай.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звідкіль, питаєшся? Щоб знала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То я тобі повідаю всю правду:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я з сторони далекої тієї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де все те вкоїлось колись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що виспівував у пісні.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж привело тебе сюди до нас?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого й за чим?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тебе подивитись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усюди ходе чутка, Єво, що нема<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого кращого від тебе в світі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дійшла та чутка і до нас.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти плещеш богзна-що таке!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вчивсь брехати я ніколи, Єво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не брехав ні перед ким до сього часу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чутка, що до нас дійшла, збрехала…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона плескала нам, що буцім ти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдалась тільки хороша та вродлива<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, Єво, ти… далеко більше, ніж вродлива:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цариця ти, богиня над красою!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (зашарівшисъ, маха руками).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що це ти кажеш?… От – дивись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усю мене аж засоромив…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитино непорочная! Якби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була ти в нас, то ми б настановили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе царицею своєю в нашім краї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І поклонялися тобі щодня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тій богині! А то даремно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти зносиш тут свою красу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В цьому чудовім пишнім краю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де і без того пребагато<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є див усяких.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ваш край<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба від нашого бідніший буде?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (указуючи рукою).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти бачиш гори он? У тих горах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посеред скель високих, що сягають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїми верховинами за темні хмари, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми пробуваємо.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто ж ви такі?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми, Єво, ті, хто на світі не знає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кінця-краю своїй безмірній силі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто виміряє час не тим, що буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи вже пройшло, а довгими віками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що їх перелічить ніхто не зможе, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й щоту їм нема, як і кінця немає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми ті, кого не дано вам збагнути<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні розумом своїм, ні думкою прудкою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні вірою безмірною, що нею живете.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо розумом своїм ви мусити сягнути<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дальше від того, що бачать ваші очі;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А думка в вас хоч і сягає дальше,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та – немічна і до землі прикута —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не здійметься вона високо вгору<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не пірне у глибину-безодню,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб осягнути їй оцю озію – світ…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А віра ваша що? То одна неміч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тієї сили вашої, що розумом зоветься, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другий, бач, край короткої вервечки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що нею виміряєте дива на сьому світі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І от, як не хапа її, то той уривок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вірою звете, приточуєте ви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До розуму свого – бери, мовляв, хоч ти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо в мене ні снаги, ні сили більш немає!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От ваша віра що!.. Посмішище, та й годі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікчемна витівка короткого ума!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти щось таке страшне мені мовляєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я, вчуваючи його від тебе вперше,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боюсь своїх думок до його припускати.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боїшся? Ще б пак не боятись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єво, Коли ти призвичаїлась тільки до того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в тебе на виду та кидається в вічі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти відкинь свій страх та подивися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На дива світові тверезими очима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і побачиш, що у йому немає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого мудрого, а все так просто.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як просто? Ні, неправду це ти кажеш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби було все просто, то було б<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе однакове. А то поглянь тільки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якого дивища немає в світі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глянь, он земля: чого на їй немає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут ось – густа травиця зеленіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там – високе дерево буяє вгору…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кружає мошкара… літає птиця всяка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плазає гад… звірюка ходе – біга…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Життя немов кипить та аж стріляє в вічі!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все те не скидається одно на друге,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти мовляєш: просто!.. І це тільки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут, на цій землі… А там, на небі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звідкіль до нас сюди іде й доходе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блакить безмірная та виблиска зірок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи місячне холоднеє проміння,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або огненні іскорки палкого сонця?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все, по-твоєму, це просто? Ні, це – мудро.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (лукаво усміхаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це мудро все тільки для вас —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дітей землі, а задля того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто зна, як все оце колись заводилося тута,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То мудрості ніякої немає.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба ти знаєш се?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Авжеж, що знаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (злякано).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ти?… Ти будеш… бог?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (регоче).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце втяла! Ану, скажи мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який він є? Ти бачила його?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби я бачила, то й не питала б.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відкіль же ти дізналася про бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли не бачила його ніколи?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені казав Адам… Та і сама я помічаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що є над нами щось таке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що мусе керувати нами.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Химеро безпросвітная короткого ума<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розуму недужого недоумку ти темний, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце ви самі й є!.. Оплутали тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нещасную, оці всі забобони<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти їм віри ймеш?… Ох, Єво, Єво!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не при твоєму б розуму таке мені плескати!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж я плещу? Кажу про те, що знаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажи ти краще: не що знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у що віриш.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай: і в що вірю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж смієшся ти? Якщо не так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ти скажи, у чім я помиляюсь?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема того, в чому б не помилялась віра!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо чим ти вивіриш, чи правда те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вона каже?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що ж не помиляється?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один то Розум.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти ж сам отут казав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він у нас короткий дуже.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він короткий, то тому виною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самі ви будете, бо не клопочетесь про те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він у вас коли-небудь подовшав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще до того й глушите своєю вірою такою.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж треба діяти, щоб він у нас подовшав?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вірити тому, чого не знаєте самі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що ви не довідались отут допевна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одкиньте геть химерну вашу віру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тільки розумом одним все добувайте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То незабаром ви поробитесь самі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такими мудрими, як і ваш бог.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що кажеш ти? Чи нам із ним зрівнятись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли він сам нас виліпив з землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надхнувши цяточку свого святого духу?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, ви, задурені химерами такими!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нещаснії в своїм житті-скитанні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаючи, куди воно у вас простує<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;й до чого доведе!.. Про віщо ж мені з вами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отут балакати? Та й нащо?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Поривається іти).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постій! Не кидай нас. Ще хоч хвилину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зостанься тут… Я мала щось спитати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе, та взяв ти й перебив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я, бачиш, вперше отут чую<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від тебе таку річ… І не зведу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїх думок ніяк докупи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зажди. Скажи мені – тільки по правді —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто будеш ти?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти правди хоч?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ось вона: я, Єво, дух…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух вільний – без кінця і краю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дух розуму – цікавого всезнайки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І неймовірності прихильник щирий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А віри вашої – довічний супротивник.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й богові ти супротивник будеш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли ваш бог завдав вас у неволю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й законами себе одгородив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ви ніколи з ним не порівнялись, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То я такого бога супротивник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо що то є за бог, коли не хоче він<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До себе підпустить своє творіння?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То – славолюбець буде, а не бог!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безсилий славолюбець, що боїться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хто бува не вкрав у його слави<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І через те других не підпуска до себе.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (загадавшись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я подумаю, то все, що ти це кажеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені здається правдою… Тільки чогось боюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такої правди я.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ото-то й є,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що задурманились ви вірою своєю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти одкинь її і добивайся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всього тверезим розумом одним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді сама побачиш, що немає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого на світі таємного такого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що б ти не довідалася ним…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та годі вже! Наговорився так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж у горлянці в мене пересохло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема у вас чого-небудь такого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чим би годилось проквасить трохи душу?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж тобі? Води хіба нап'єшся?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (указуючи на яблуню).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он – яблука. А потурбуйся, Змію,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зірвати хоч одно. Певне, вони смачні у вас,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо, бач, які вдались червонобокі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій зриває яблуко і подає Сатанаїлові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (жахаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти хочеш їсти їх? Закинь мерщій, благаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То яблука такі, що не годиться їсти.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо дерево оте закляте!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ким і за що?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закляте богом!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто з його овощ з'їсть, то буде знати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лихе і добре.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і гаразд, як він<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про все оте дізнається, – мудрішим стане.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате повинний буде вмерти.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я смерті не боюсь. А хто її боїться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То хай не їсть.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Куса яблуко).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О боже! Що ти робиш?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не накликай його.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(їсть)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А яблуко – смачне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, Змію, куштував?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не доводилось.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То покуштуй.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій зрива яблуко.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (до Змія).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й ти будеш їсти?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Атож. Хіба мені й не можна?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(їсть)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А справді, яблучко смачне вдалося.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (про себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кортить й мене. От тільки чогось страшно.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти не бійсь. Чого його боятись?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просте се діло: взяв та й їж.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гріха боюсь.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (указуючи на Змія).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він, бач, не злякався.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (дивлячись на Змія, про себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думала, що зразу він умре,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він живісінький… Іще, дивись, зриває.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій (подаючи яблуко Єві).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч, Єво? – На!.. Смачні вони по правді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не то що наша пісна манна.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (беручи яблуко у руки).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивись, яке воно хороше, справді, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червонобоке, наливне! Немов всміхається.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А покуштуй, яке воно на смак!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва кусає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, що?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І справді: добре!.. В роті тає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Солодким соком залива.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що ж іще ти почуваєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смерть не ввижається, бува, тобі?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Регоче).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Починають збігатися хмари І заволікають небо. Здалі показується Адам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он і Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Радо до його).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адаме, друже мій!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (підходячи).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де се ти, Єво, забарялась так довго?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходив, шукав тебе по всім раю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я тут була із Змієм та…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До Сатанаїла).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як звать тебе.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїлом, Єво.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудне яке мення!.. Чи й вимовлю його?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До Адама).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забивсь до нас сюди оцей прохожий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тут розказує таке, Адаме!..<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам підходе до Сатанаїла і прикро обдивляється його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (низько уклоняючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклон тобі, міцна підпоро віри!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (суворо).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти хто такий і звідкіля узявся?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай тобі про се повіда Єва.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я забаривсь. Пора уже додому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо, бачиш, дощ який он наступає.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Зникає. Хмари з усіх боків сходяться і закривають небо).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди зникаєш ти?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Гука)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїле!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не клич. Хіба тобі не видко, хто такий то?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То – дух лукавий, Єво… одхаснися!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не лукавий дух ото, Адаме!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби ти чув, про що казав він тута,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які тільки розумні мовив речі, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти б сам дізнавсь, що то не дух лукавий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А посланець якийсь до нас від бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо тільки не самий бог і є.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що це ти плещеш, Єво? Схаменися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де видано, щоб бог зійшов до нас з тобою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не заслужили ми ще від його такої ласки.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не віриш ти? То попитай он Змія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який він мудрий та розумний вдався.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (неймовірно дивлячись на Єву).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, Єво, Єво! Горить твоє лице, немов жарина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Палають очі, як огонь… від тіла так паше…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якесь тепло від його йде гаряче…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вкоїлось з тобою, Єво?… Чи бува?…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (перебиваючи, горнеться до Адама).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адаме! Друже мій єдиний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя підпоро, моя сило!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти думаєш, що я тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змінила на того чужинця?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, ні, Адаме!.. Він – розумний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти – хороший, прехороший…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я одного тебе тільки люблю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тобою хоч куди піду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч на край світа!.. Друже мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя порадонько єдина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти вірная дружино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люблю тебе… люблю… люблю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й любить довіку тебе буду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Заглядає Адамові у вічі).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розсердивсь ти?… По очах бачу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти розсердився за те на мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з ним балакала.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не серджусь я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч не втаюсь, що гіркая досада<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Взяла мене, що ти надовго, Єво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кудись від мене утікала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе шукав я всюду довго…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весь рай сходив… Не думав я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ти забилася сюди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під оцю яблуню закляту.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (усміхаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закляту, кажеш?… А якби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покуштував ти яблучка із неї?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От би довідавсь, що від його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема смачнішого нічого в світі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (жахаючись).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба його ти куштувала, Єво?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одного з'їла… Тільки іще, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще хочеться. Давай удвох з'їмо.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти їла, Єво?… Та це ж – гріх!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умерти ти повинна, Єво.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А бач, живісінька-таки і досі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здається, від його ще здоровіша стала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аніж була… Оце тобі, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доказ найкращий, що то все,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти мені не раз казав про його, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто, мов, із'їсть його, то зразу вмре, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе те вигадки одні, та й годі!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (про себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дивно, й чудно се мені!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живісінька… ще краща стала…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(до Єви)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи мені таки по правді, Єво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже його ти їла?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неймовірний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч забожитися тобі, то їла!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Змій, і я, й захожий той чужинець, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі ми їли. І як бач —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі живісінькі і досі.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (про себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба й собі?…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Уголос)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, страшно… страшно!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я попереду боялася, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та страх отой перемогла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти знаєш, друже?… Темні хмари<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Находять он. Дощ, певно, буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давай під яблуню сховаймось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переждемо, поки перейде дощ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим часом яблучок нарве нам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій з яблуні… От ми під дощ гарненько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й поснідаєм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Накрапа дощ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, бачиш, почина!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам з Євою підходять під яблуню. Змій мерщій поплавав угору, зірвав двоє яблук і подав їх Єві. Єва, розглядаючи яблука.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце тобі червонобоке, Адаме,<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(подає Адамові)<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А це, білявеньке, нехай уже мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо я попереду червонобоке з'їла.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(їсть).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (задивляючись на яблуко).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хороше, справді!.. Чи таке-то<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на смак буде?… Одхасни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господня сило, від гріха тяжкого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й благослови свою цю овощ.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(їсть).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здалека чутно грім. Хмари зовсім покрили небо; стає темно, як уночі. Здіймається буря. Доносяться страшенні заводи, писк, луск. Появляється Іродча; за ним – лавами суне нечиста сила; далі – Анциболот з Сатанаїлом, а на самому кінці – Луципір з Арефою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іродча (виграючи на очеретянці).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой ду-ду, ду-ду, ду-ду!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я на гору зійду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на гору зійду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чоловіка знайду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду водить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду дурить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки в яр не заблудить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в яру його надушу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та витягну з його душу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й повішу на грушу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду дзьобать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і буду клювать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб і наших було знать!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нечиста сила (співає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плече з плечем наставимо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З руками – руки вряд!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципера прославимо, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Державцеві він брат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми всі за його встанемо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нашого царя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ворога здолаємо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ура, ура, ура!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій (гукає з дерева).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ура, ура! Наша взяла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот (задивляючись на Адама та Єву, до Сатанаїла).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну, та й добрячу пару підчепив ти!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл (до Луципера і Арефи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі, мій пане, на послугу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добув таки оцю уперту пару.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийми її від мене на ознаку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моєї служби вірної до тебе, пане.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (злякано).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О боже мій! Нечистая вся сила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іде на нас. Спаси нас, боже!..<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Пада навколішки).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти й так багато вже молився тута.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вставай лишень та йди тепер за нами.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арефа.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й преподобницю свою бери з собою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай вона й мені ще попослуже.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Протягають лапи, щоб достать Адама і Єву).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір (до Арефи).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лови його прямісінько за шию.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я оту за коси сам спіймаю.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Про себе).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж дух захоплює, така з себе хороша!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер я поживлюсь тобою, моя крале!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нечиста сила (гукає).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плече з плечем наставимо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З руками руки – вряд!..<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анциболот (хитаючи головою, до Сатанаїла).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, краще б нам у це не устрявати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не здобуть собі, бува, напасті.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатанаїл.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурний ти, бачу, зроду вдався,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таким зостанешся й довіку!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут саме гогонув страшенний грім, свірконула огненна блискавиця. Сатанаїл закрутився і опукою гепнув на землю, розливаючись чорною смолою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципір.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак! Пропав і захід, і слуга…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А щоб тебе, дурний Сатанаїле!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нащо ти спокутував того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проклятого Адама?… З мене б й Єви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було доволі… Тікайте ж, хто куди улуче!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уся нечиста сила з Луципером, Арефою, Анциболотом і Іродчам, як те гайвороння, розлітається на всі боки. З неба доноситься грізний поклик.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голос з неба.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти таке вчинив оце, Адаме?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (падаючи ниць на землю).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прости мене, мій милий боже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що Єви я послухався… Одна вона…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна вона всьому отут виною.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голос з неба.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти святий, бач? Неповинний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За те, що слухався її умови?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ж ти пріч звідсіль, з мойого раю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й кривавим потом добувай собі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоденний хліб з землі сирої!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо незугарний ти того, щоб так ганьбити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цей край, де тихо й без клопоту<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В йому прожив би ти увесь свій вік.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ж мерщій! Й свою спокусу – Єву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бери з собою. Нехай тепер вона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За те, що гріх тяжкий вчинила —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закон зламала мій – хай буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У муках дітвору тобі рожати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти – гидкий, лукавий Змію!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будь проклятий, що спокусив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На гріх тяжкий їх! Лазь довіку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти по землі і жалом гострим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адамову п'яту вишукуй, лютий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й жали його, аж поки він на гамуз<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не розтовче твоєї голови лихої!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змій кидається до Адама, хоче вкусити. Той схоплюється і хапа дрючину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди ти лізеш, проклята спокусо!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Б'є дрючиною Змія по голові. Той, звиваючись, здихає).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (з жахом).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я бачу смерть! Мій добрий вірний Змію,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе це першого вона спіткала тут;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов бразолією покрила всі закраси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лихою мукою скрутила тіло жваве<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І задубила холодом його навіки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так це вона?… Запалими очима<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мене дивиться страшенно так…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кров гарячая холоне в моїм серці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страшенний жах в душі моїй встає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вся тремчу… Ох, горе мені, горе!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Плаче).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (люто до Єви).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не скавучи, лиха! Бо як заціджу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тебе палюгою цією,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То будеш знать!.. Хай гине, клятий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ще кого отут не спокусив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як спокусив уже тебе, лихую!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кида дрючину і, ухопившись за лице руками, почина плакати. Потім стає навколішки і, зціпивши на грудях руки, молиться.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій боже милий! Я не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як замолить свій тяжкий гріх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед тобою?… Як благать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які складать тобі молитви,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб зглянувсь ти на їх й простив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тяжку вину мою перед тобою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої думки всі, боже, і слова,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як те розпужаноє птаство,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Геть розлетілися від тяжкого гріха!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молю тебе… не молитвами —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кривавими слізьми молю —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прости й пробач!.. Не задля себе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не для спасенія свого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молю тебе… Нащо воно здалося<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такому грішнику, як я?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убий мене! Тільки вчини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб за мою вину велику<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не катувався увесь світ!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молю тебе, мій милий боже!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Плаче гірко).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва (підходячи до Адама).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адаме! Друже мій єдиний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не убивайся і не плач.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не витрачай свою ти силу, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона потрібна буде нам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На наше тяжке горювання…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, грішні, ми посіяли з тобою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То те повинні і пожати, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На те його святая воля!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не убивайся ж. Чую я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душею й серцем почуваю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ми спокутуємо гріх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він, святий, нас не покине.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спокутуєш?… Ох, нещаслива!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ти спокутуєш його? І чим?<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єва.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любовою своєю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любовою до тебе, мій ти друже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малая цяточка його святої сили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона добудеться до божого престолу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І винесе звідтіль спасення світу.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адам (гірко).<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Химернії надії, що ти з ними<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завжди носилася усюди, легкодуха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знову тебе дурити почали?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пріч з ними, пріч!.. Немає нам спасіння!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голос з неба.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яким ти неймовірним став, Адаме!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, Єва правду каже: ти спасешся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки любовою… І я тобі колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подам любову ту – свого месію…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ж з раю… працюй… та сподівайся.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заслона пада<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;АПОФЕОЗ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;У невеличких яслах лежить народжений Христос. Над його головою стоїть і сяє у небі ясная зоря. З одного боку над яслами схилилася божа мати, а з другого – стоять волхви, уклоняючись Христові. З неба доноситься пісня.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава богові в високостях!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землі – спокій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А над людьми – божа ласка!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;1901 р.<br>
<img border=0 src="i_001.png"><br><br>