&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Тарас&nbsp;Григорьевич&nbsp;Шевченко<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Невольник<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невольник<br></h3><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нашім раї на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого кращого немає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тая мати молодая<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїм дитяточком малим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буває, іноді дивлюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивуюсь дивом, і печаль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Охватить душу; стане жаль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені її, і зажурюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І перед нею помолюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов перед образом святим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тієї матері святої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в мир наш Бога принесла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Тепер їй любо, любо жити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона серед ноч&#237; встає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стереже добро своє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дожидає того світу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб знов на його надивитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наговоритись. – Це моє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє! – І дивиться на його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молиться за його Богу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І йде на улицю гулять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гордіше самої цариці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб людям, бачте, показать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє добро. – А подивіться!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє найкраще над всіми! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ненароком інший гляне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весела, рада, Боже мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несе додому свого Йвана.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їй здається, все село<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весь день дивилося на його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що тілько й дива там було,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більше не було нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щасливая!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Літа минають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потроху діти виростають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виросли, і розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На заробітки, в москалі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти осталася, небого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не осталося нікого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тобою дома. Наготи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старої нічим одягти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І витопить зимою хату.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти нездужаєш і встати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хоч огонь той розвести.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В холодній молишся оселі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За їх, за діточок.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великомученице! Села<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минаєш, плачучи, вночі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І полем-степом ідучи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого ти сина закриваєш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й пташка іноді пізнає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І защебече: – Он байстря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несе покритка на базар.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безталанная! де ділась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Краса твоя тая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що всі люде дивувались?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропала, немає!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все забрала дитиночка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вигнала з хати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вийшла ти за царину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З хреста ніби знята.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старці тебе цураються,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов тії прокази.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А воно таке маленьке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно ще й не лазить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коли-то воно буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гратись і промовить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слово мамо. Великеє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найкращеє слово!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти зрадієш; і розкажеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитині правдиво<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про панича лукавого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І будеш щаслива.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не довго. Бо не дійде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До зросту дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піде собі сліпця водить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тебе покине<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Калікою на розпутті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб собак дражнила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й вилає. За те, бач,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на світ родила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за те ще, що так тяжко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитину любила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І любитимеш, небого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки не загинеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи псами на морозі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де-небудь під тином.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Великдень на соломі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Против сонця діти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грались собі крашанками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й стали хвалитись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обновами. Тому к святкам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З лиштвою пошили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сорочечку. А тій стьожку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тій стрічку купили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому шапочку смушеву,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чобітки шкапові,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому свитку. Одна тілько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить без обнови<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сиріточка, рученята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховавши в рукава.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Мені мати куповала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Мені батько справив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– А мені хрещена мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиштву вишивала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– А я в попа обідала. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сирітка сказала.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було, роблю що, чи гуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи Богу молюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе думаю про його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чогось боюся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурна була, молодая, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я все виглядала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не шле за рушниками…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не сподівалась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він мене, дурну, дурить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А серце боліло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби знало, що так буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказати не вміло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А якби було сказало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То я б не любила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, була б до криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У гай не ходила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то вранці і ввечері<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходила, гуляла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доходилась, осталася,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіки осталась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівувати; тяжко мені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У матері в хаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старітися. А своєї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже хати не мати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ще й досі, чи роблю що,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то так гуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе думаю про його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сама не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого думаю! Чого я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У той гай ходила?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за що його так довго,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так тяжко любила!<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буває, іноді старий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знає сам, чого зрадіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе стане молодий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заспіває… як уміє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стане ясно перед ним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надія ангелом святим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І з&#243;ря, молодость його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витає весело над ним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж се зробилося з старим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого зрадів оце? Того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що, бачите, старий подумав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро якесь комусь зробить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що ж, як зробить? Добре жить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тому, чия душа і дума<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро навчилася любить!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не раз такому любо стане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не раз барвінком зацвіте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак, буває, в темну яму<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святеє сонечко загляне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в темній ямі, як на те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зелена травка поросте.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба сам&#243;му написать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки посланіє до себе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все дочи&#769;ста розказать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе, що треба, що й не треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то не діждешся його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того Писанія Святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої правди ні од к&#243;го.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й ждать не маю од ког&#243;.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вже б, здавалося, пора:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Либонь, уже десяте літо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як людям дав я «Кобзаря»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А їм неначе рот зашито,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто й не гавкне, не лайне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе й не було мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не похвали собі, громадо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без неї, може, обійдусь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ради жду собі, поради!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, мабуть, в яму перейду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із москалів, а не діждусь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені, було, аж серце мліло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій Боже милий! як хотілось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хто-неб&#253;дь мені сказав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч слово мудре; щоб я знав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для кого я пишу? для чого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що я Вкраїну люблю?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи варт вона огня святого?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо хоч зостаріюсь зат&#243;го,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ще не знаю, що роблю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишу собі, щоб не міняти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Часа святого так на так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та іноді старий козак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Верзеться грішному, усатий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своєю волею мені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На чорнім вороні-коні!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більш нічого я не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч я за це і пропадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер в далекій стороні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи доля так оце зробила?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи мати Богу не молилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як понесла мене? Що я —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе лютая змія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розтоптана в степу здихає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захода сонця дожидає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак-то я тепер терплю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та смерть із степу виглядаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А за що, єй-богу, не знаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все-таки її люблю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою Україну широку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч я по їй і одинокий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо, бачте, пари не найшов)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж до погибелі дійшов.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Нічого, друже, не журися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дул&#233;вину себе закуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарненько Богу помолися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на громаду хоч наплюй!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона – капуста головата.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А втім, як знаєш, пане-брате.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дурень, сам собі міркуй.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурні та гордії ми люди<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На всіх шляхах, по всій усюді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хвалимось, що ось-то ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І над землею і водою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І од палат та до тюрми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе царі, а над собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж деспоти – такі царі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на престолі і в неволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все-то те по добрій волі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По волі розуму горить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як той маяк у син[ім] морі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи те… в житейськім. Само так<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас у костяній коморі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горить розумний той маяк,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми оливи наливаєм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та байдуже собі співаєм —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то в годину, чи в напасть.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орли, орли ви сизокрилі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки вам лихо не приснилось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч невеличке, хоч на час!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там – під лавою в шиночку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховаєтесь у холодочку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь небесний той погас,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в тую костяну комору<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полізли свині ізнадвору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов у калюжу, та й соп&#253;ть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І добре роблять, що кують<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На руки добрії кайдани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та чарки в руки не дають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або ножа, а то б зарані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарненько з лиха б напились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім з жалю заридали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та батька, матір прокляли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тих, що до хреста держали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім ніж – і потекла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свиняча кров, як та смола,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З печінок ваших поросячих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім…<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І золотої й дорогої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені, щоб знали ви, не жаль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моєї долі молодої;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А іноді така печаль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оступить душу, аж заплачу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ще до того, як побачу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малого хлопчика в селі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов одірвалось од гіллі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одно-однісіньке під тином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить собі в старій ряднині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені здається, що се я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що це ж та молодость моя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені здається, що ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно не бачитиме волі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої воленьки. Що так<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Даремне, марне пролетять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його найкращії літа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він не знатиме, де дітись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сім широкім вольнім світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І піде в найми, і колись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він не плакав, не журивсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він де-небудь прихиливсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То оддадуть у москалі.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;........<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми вкупочці колись росли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маленькими собі любились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А матер&#237; на нас дивились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та говорили, що колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одружимо їх. Не вгадали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старі зараннє повмирали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми малими розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вже й не сходились ніколи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене по волі і неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Носило всюди. Принесло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На старість ледве і додому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселеє колись село<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чомусь тепер мені, старому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здавалось темним і німим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таким, як я тепер, старим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бачиться, в селі убогім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені так бачиться, нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не виросло і не згнило,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таке собі, як і було.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І яр, і поле, і тополі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І над криницею верба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нагнулася, як та журба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Далеко в самотній неволі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ставок, гребелька, і вітряк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-за гаю крилами махає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дуб зелений, мов козак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із гаю вийшов та й гуляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попід горою. По горі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Садочок темний, а в садочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лежать собі у холодочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов у раю, мої старі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрести дубові посхилялись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слова дощем позамивались…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не дощем, і не слова<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гладесенько Сатурн стирає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай з святими спочивають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої старії… – Чи жива<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ота Оксаночка? – питаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У брата тихо я. – Як&#225;?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Ота маленька, кучерява,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з нами гралася колись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж ти, брате, зажуривсь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Я не журюсь. Помандрувала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ота Оксаночка в поход<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За москалями та й пропала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вернулась, правда, через год,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що з того. З байстрям вернулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Острижена. Було, вночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить під тином, мов зозуля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та кукає, або кричить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або тихесенько співає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ніби коси розплітає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім знов кудись пішла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не знає, де поділась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Занапастилась, одуріла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що за дівчина була,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так-так що краля! і невбога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та талану Господь не дав… —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й дав, та хтось украв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І одурив святого Бога.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Готово! Парус розпустили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посунули по синій хвилі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помеж кугою в С[ир]д[ар’ю]<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Байдару та баркас чималий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прощай, убогий Кос-Арале.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нудьгу заклятую мою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти розважав-таки два літа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, друже; похвались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що люде і тебе знайшли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знали, що з тебе зробити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прощай же, друже! Ні хвали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані ганьби я не сплітаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоїй пустині; в іншім кр[аю],<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, може, й нагадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нудьгу колишнюю колись!<br>
<br>&nbsp;[Друга половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми восени таки похожі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч капельку на образ Божий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайне, що не всі, а так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч деякі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крутий байрак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе циган чорний, голий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В діброві вбитий або спить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А по долині, по роздоллі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із степу перекотиполе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рудим ягняточком біжить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До річечки собі напитись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А річечка його взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в Дніпр широкий понесла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Дніпр у море, на край світа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Билину море покотило<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й кинуло на чужині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І жаль тобі її стане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малої билини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підеш собі зажурившись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаєм по долині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гай шепоче, гнуться лози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В яру при дорозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Думи душу осідають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І капають сльози.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хочеться сповідатись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серце розповити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хочеться… Боже милий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як хочеться жити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І любити твою правду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І весь світ обняти!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благо тобі, друже-брате,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як є в тебе хата.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благо тобі, як у хаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є з ким розмовляти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч дитина немовляща,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І воно вгадає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої думи веселії…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сам Бог розмовляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непорочними устами.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тобі, мій одинокий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже єдиний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горе тобі на чужині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на самотині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто з тобою заговорить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Привітає, гляне?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом тебе простяглася<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трупом бездиханним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помарнілая пустиня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кинутая Богом.<br>
<br>&nbsp;[Друга половина 1849,<br>&nbsp;Кос-Арал]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лічу в неволі дні і ночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лік забуваю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Господи, як-то тяжко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії дні минають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А літа пливуть меж ними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пливуть собі стиха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забирають за собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І добро і лихо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забирають, не вертають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніколи ніч&#243;го!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не благай, бо пропаде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва за Богом.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І четвертий рік минає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько, поволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І четверту начинаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Книжечку в неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мережати, – змережаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кров’ю та сльозами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє горе на чужині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо горе словами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не розкажеться нікому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніколи, ніколи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нігде н&#225; світі! Нема слов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В далекій неволі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає слов, немає сльоз,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема навіть кругом тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великого Бога!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема на що подивитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З ким поговорити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жить не хочеться на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сам мусиш жити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мушу, мушу, а для чого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не губить душу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не варт вона того жалю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось для чого мушу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жить на світі, волочити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В неволі кайдани!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, ще я подивлюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мою Украйну…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, ще я поділюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Словами-сльозами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дібровами зеленими!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З темними лугами!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо немає в мене роду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На всій Укра&#239;ні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все-таки не ті люде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на цій чужині!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуляв би я понад Дніпром<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По веселих селах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та співав би свої думи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихі, невеселі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дай дожити, подивитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Боже мій милий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На лани&#769; тії зелені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тії могили! А не даси, то донеси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мою країну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої сльози; бо я, Боже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я за неї гину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, мені на чужині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лежать легше буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як іноді в Україні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадувати будуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Донеси ж, мій Боже милий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або хоч надію<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пошли в душу… бо нічого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого не вдію<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогою головою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо серце холоне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як подумаю, що, може,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене похоронять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На чужині, – і ці думи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зо мною сховають!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мене на Україні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не згадає!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, тихо за літами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої мережані сльозами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І долетять коли-неб&#253;дь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Україну… і падуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе роси над землею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На щире серце молодеє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сльозами тихо упадуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І покиває головою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І буде плакати зо мною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І може, Господи, мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїй молитві пом’яне!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай як буде, так і буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то плисти, чи то брести.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч доведеться розп’ястись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я таки мережать буду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько білії листи.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лічу в неволі дні і ночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лік забуваю:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Господи, як-то тяжко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії дні минають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А літа пливуть за ними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пливуть собі стиха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забирають за собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І добро і лихо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забирають, не вертають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніколи нічого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не благай, бо пропаде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва за Богом.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Каламутними болотами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Меж бур’янами, за годами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Три года сумно протекли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багато дечого взяли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З моєї темної комори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в море нишком однесли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нишком проковтнуло море<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє не злато-серебро —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої літа, моє добро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою нудьгу, мої печалі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії незримії скрижалі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незримим писані пером.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай гнилими болотами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Течуть собі меж бур’янами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Літа невольничі. А я!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такая заповідь моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посижу трошки, погуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На степ, на море подивлюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадаю дещо, заспіваю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й знов мережать захожусь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дрібненько книжечку. Рушаю.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850 – 1858,<br>&nbsp;Оренбург–Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми заспівали, розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без сльоз і без розмови.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи зійдемося ж знову?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи заспіваємо коли?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й те… Та де? Якими?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заспіваємо яку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не тут, і певне, не такими!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заспіваєм не таку!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тут невесело співали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й тут невесело було,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все-таки якось жилось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Принаймні вкупі сумували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадавши той веселий край,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Дніпр той дужий, крутогорий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молодеє теє горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молодий той грішний рай!<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850, Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не молилася за мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклони не клала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя мати; а так собі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене повивала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співаючи. – Нехай росте<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та здорове буде! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виріс я, хвалить Бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не виліз в люде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лучше було б не родити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або утопити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як мав би я у неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господа гнівити.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я так мало, небагато<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благав у бога, тілько хату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одну хатиночку в гаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та дві тополі коло неї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та безталанную мою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою Оксаночку; щоб з нею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удвох дивитися з гори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Дніпр широкий, на яри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на лани золотополі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на високії могили;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивитись, думати, гадать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли-то їх понасипали?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого там люде поховали?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вдвох тихенько заспівать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ту думу сумную, днедавну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про лицаря того гетьмана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на огні ляхи спекли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім би з гори зійшли;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понад Дніпром у темнім гаї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуляли б, поки не смеркає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки мир божий не засне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки з вечернею зорьою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зійде місяць над горою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туман на лан не прожене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми б подивились, помолились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розмовляючи пішли б<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вечеряти в свою хатину.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Даєш ти, Господи єдиний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сади панам в Твоїм раю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Даєш високії палати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пани ж неситії, пузаті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Рай Твій, Господи, плюють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нам дивитись не дають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З убогої малої хати.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я тілько хаточку в тім раї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благав, і досі ще благаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хоч умерти на Дніпрі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч на малесенькій горі.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петрусь<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Були на хуторі пани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пан, і пані неба[га]ті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дочечка у їх росла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже чимала піднялась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генерал її посватав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо страх хорошая була,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А генерал був страх багатий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От і талан Господь послав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вбогий хутір, ублагали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царя небесного! Взяли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її гарненько одягли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та у неділю й повінчали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генеральшею назвали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І цугом в Київ повезли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було на хуторі погане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мале байстря, свиней пасло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петрусем звалось; на придане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно за панною пішло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У генеральськеє село<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свиней же пасти, безталанне.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За балом бал у генерала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За генеральшею чимала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орда панів і паничів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генеральша уночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько плакать собі стала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Занапастила мене мати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зов’яне марне у палатах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Краса і молодость моя».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ти, душко, плачеш?» – «Хто се, я?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, я не плачу…» – «Знаєш, Маню,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У городі тепер армяни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купи собі, мамуню, шаль».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Мені не треба тії шалі».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Не завдавай же серцю жалю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купи, голубко! Не печаль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мого ти серця! А весною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Париж поїдемо з тобою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або поїдемо в село,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як схочеш, серце».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихо, тихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зима минала, кралось лихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в самім серці й уляглось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У генеральші молодої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поїхали в село весною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В селі банкети загули,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А генеральша плаче, плаче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А генерал того не бачить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А всі вже бачили в селі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нудьги із двору погуляти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось, задумавшись, пішла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та аж за царину зайшла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й бачить, що пасе ягнята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мале хлоп’яточко в стерні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«О горе, горенько мені!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я робитиму на світі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се ти, Петрусю?» – «Ажеж я».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ходім до мене, будем жити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як там на хуторі колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жили, жили». – Та й похилилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очей не зводячи, дивилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Петруся&#769;. Одним-одна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виростала, й дівувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за старого генерала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Занапастили, продали!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вкупі гроші пропили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тяжко, тяжко заридала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ходімо, серце, погулять!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходім, Петрусю, в сад, в палати».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А хто ж тут буде доглядать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто попасе мої ягнята?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Нехай хто хоче!» – Й повела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його в палати. А в палатах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Причепурила, одягла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім в школу оддала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І любо їй. Нехай радіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки надія серце гріє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки росте з того зерна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або кукіль, або пшениця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ми не знаєм, що твориться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У його там. А він хоч зна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та нам не скаже. Якби знала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Матуся горенько твоє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи оддала б за генерала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитя єдинеє своє?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не оддала б… А втім, не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо всякі матері бувають.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минають дні собі поволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петрусь до школи та із школи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З книжками ходить та росте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама аж ніби мо[ло]діє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генерал собі радіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що діло, бачите, святе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удвох таки вони зробили.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петра на волю одпустили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зимою в Київ одвезли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І там у школу оддали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І там чимало поповчили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вернувся з Києва Петрусь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже Петром і паничем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кучері аж по плече,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І висипався чорний ус,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ще… Та се ще не втече,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкажем іноді колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про те, що снилося Петрові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А генеральші чорнобровій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що тепер снилося? то ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце й розкажемо.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед іконою Пречистої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горить лампада уночі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклони тяжкії б’ючи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ридала, билася… нечистую<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огненную сльозу лила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона благала Пресвятую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб та її… щоб та спасла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб одуріть їй не дала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочная! І всує.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва їй не помогла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона, сердешна, одуріла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона, небога, полюбила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого Петруся. Тяжко їй!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душі негрішній, молодій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що ж робить? Нестало сили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердега разом одуріла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й як його одній святії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прожити літа молодії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони ж не вернуться! Як хоч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А лихо, кажуть, перескоч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то задавить. Генеральша<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не перескочила, бо їй<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотілось жити, молодій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотілося б… Густенька каша,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та каша, бачте, та не наша,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А наш несолений куліш —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як знаєш, так його і їж.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Петрусю! Друже мій єдиний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє ти серце! мій ти сину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рятуй мене, рятуй! рятуй!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Матер Божая! розкуй<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою ти душу!» – І ридала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І батька й матір проклинала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все на світі. А Петрусь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її єдиная дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуляв собі пренеповинний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В саду та арію якусь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мугикав стиха. Більш нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петрусь не бачив. А небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама не знає, що робить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що їй діяти з собою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або сховатись під водою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або, принамені, розбить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О стіну голову…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Поїду в Київ, помолюся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва, може, прожене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Диявола… О! мій Петрусю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва не спасе мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я у Дніпрові утоплюся!»<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моліте Господа, дівчата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моліте Господа, щоб мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вас отак не завдала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За генерала, за палати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вас отак не продала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любітесь, діточки, весною.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світі є кого любить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без користі. Молодою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочною, святою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В малій хатині буде жить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любов та чистая. І буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий покой ваш стерегти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в домовині. Що ж то буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З превосходительною? Що ти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер робитимеш з собою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своєю божою красою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто стерегтиме твій покой,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Украдений твоїм Петрусем?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба архістратиг? Та й той<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не встереже тепер. Боюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вимовить боюсь тепер<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє грядущеє…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Київ їздила, молилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж у Почаєві була.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудовная не помогла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не помогла святая сила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти аж плакала, молилась —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й занехаяла. Везла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Назад гадюку в серці люту<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та трошки в пляшечці отрути.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не їла три дні й не пила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вернувшись з прощі. І три ночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не спала; впали карі очі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засохли губи; і вночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щось, ходя, шепче, сміючись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж тиждень так собі нудила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім трути розвела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генерала напоїла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й спать, упоравшись, лягла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Тепер стар&#243;го поховаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А молодого привітаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й буду жить собі та жить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петруся-серденько любить», —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подумала чи то сказала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотіла спать, але не спала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ждала світу, і дожить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До світу божого боялась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І задзвонили вранці-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По генераловій душі;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заговорили щось погане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До генерала ідучи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прощатись, люде. Аж гуде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З усіх усюд народу йде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та щось шепочуть про отруту<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І судових неначе ждуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І разом стихли на минуту.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приїхали; ножі беруть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І генерала розчиняють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І яд находять в животі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Громада глухо присягає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заприсягла. Питає суд:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Тепер скажіте, християни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто отруїв його?» Гудуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов стиха дзвони. «Пані! Пані!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Громада зично загула.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді на ґанок вихожає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І до громади промовляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петрусь. І каже: «Я зробив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я генерала отруїв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ви не знаєте нічого!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Взяли Петруся молодого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в город в путах одвезли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його недовго мордували<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тюрмі, в суді, а в добрий час<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайдани добре закували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переголили про запас;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перехрестивсь, отак убраний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І поволік Петрусь кайдани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж у Сибір…<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені здається, я не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люде справді не вмирають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А перелізе ще живе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В свиню абощо, та й живе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купається собі в калюжі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов перш купалося в гріхах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І справді так. Мені байдуже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За простих сірих сіромах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони і господом забуті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так що ж мені тут гріти-дути!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А де оті?? Невже в сажах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годує хам собі на сало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й так? Добра чимало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони творили на землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ріками сльози розлили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кров морями. Люде знають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого годують, доглядають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що ж ви скажете: за славу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лили вони моря кроваві<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або за себе? Ні, за нас!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нас, сердешних, мир палили!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки їх в саж не засадили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби не те, то, певне, б пас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свинар в толоці. Кляті! кляті!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ж слава ваша?? На словах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ваше золото, палати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де власть великая? В склепах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В склепах, поваплених ката[ми],<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такими ж самими, як ви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жили ви лютими звірми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в свині перейшли!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ж ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великомучениче святий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пророче божий? Ти меж нами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, присносущий, всюди з нами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витаєш ангелом святим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, любий друже, заговориш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько-тихо… про любов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про безталанную, про горе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або про Бога, та про море,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або про марне литу кров<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З людей великими катами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заплачеш тяжко перед нами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми заплачемо… Жива<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душа поетова святая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жива в святих своїх речах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми, читая, оживаєм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чуєм Бога в небесах.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, друже мій убогий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, знаю, лепту розділив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою єдину… Перед Богом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багато, брате, заробив!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти переслав мені в неволю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поета нашого… На волю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені ти двері одчинив!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, друже! Прочитаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собі хоть мало… оживу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надію в серці привітаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько-тихо заспіваю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Бога Богом назову.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби ви знали, паничі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де люде плачуть живучи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ви б елегій не творили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та марне Бога б не хвалили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На наші сльози сміючись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що, не знаю, називають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хатину в гаї тихим раєм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я в хаті мучився колись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої там сльози пролились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найперші сльози; я не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи єсть у Бога люте зло!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що б у тій хаті не жило?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хату раєм називають!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не називаю її раєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії хатиночки у гаї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над чистим ставом край села.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене там мати повила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І, повиваючи, співала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою нудьгу переливала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В свою дитину… В тім гаю&#769;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У тій хатині, у раю&#769;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я бачив пекло… Там неволя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Робота тяжкая, ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І помолитись не дають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там матір добрую мою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще молодую, у могилу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нужда та праця положила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там батько, плачучи з дітьми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(А ми малі були і голі),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не витерпів лихої долі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умер на панщині!.. А ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розлізлися межи людьми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов мишенята. Я до школи —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Носити воду школярам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брати на панщину ходили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки лоби їм поголили!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сестри! сестри! Горе вам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої голубки молодії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для кого в світі живете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви в наймах виросли чужії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймах коси побіліють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймах, сестри, й умрете!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені аж страшно, як згадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оту хатину край села!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такії, Боже наш, діла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми творимо у нашім раї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На праведній твоїй землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми в раї пекло розвели,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в тебе другого благаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З братами тихо живемо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лани братами оремо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їх сльозами поливаєм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й те ще… ні, не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А так здається… сам єси…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо без твоєї, Боже, волі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми б не нудились в раї голі).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й сам на небесі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смієшся, батечку, над нами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, може, радишся з панами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як править ми&#769;ром! Бо дивись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он гай зелений похиливсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А он з-за гаю виглядає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ставок, неначе полотно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А верби геть понад став&#243;м<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихесенько собі купають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зелені віти… Правда, рай?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А подивися та спитай!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що там твориться, у тім раї!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайне, радость та хвала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі, єдиному, святому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За дивнії твої діла?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отим-бо й ба! Хвали нікому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кров, та сльози, та хула,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хула всьому! Ні, ні, нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема святого на землі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені здається, що й самого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе вже люди прокляли!<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буває, в неволі іноді згадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє стародавнє, шукаю, шукаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб чим похвалитись, що й я таки жив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що й я таки Бога колись-то хвалив!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шукаю, шукаю… Господи, б хотілось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадать хоть що-н&#233;будь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та оце й наткну[в]сь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На таке погане, що так і заснув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богу не молившись!.. От мені приснилось…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свинею заснувши, звичайне, такий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сон приверзеться… ніби край могили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пасу я ягнята, а я ще мали&#769;й;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюся, могила ніби розвернулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з неї виходить неначе козак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже й сивоусий собі неборак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і йде до мене… Я собі звернулось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щеня мов під тином, – звичайне, мале,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й перелякалось. От мене бере<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе на руки та несе в могилу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чорна могила ще гірше розкрилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюся, в могилі усе козаки:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який безголовий, який без руки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хто по коліна неначе одтятий, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лежать собі хлопці, мов у теплій хаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Дивися, дитино, оце козаки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Ніби мені каже), – на всій Україні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Високі могили, дивися, дитино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі ті могили усі отакі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Начинені нашим благородним трупом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Начинені туго. Оце воля спить!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лягла вона славно, лягла вона вкупі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нами, козаками! Бачиш, як лежить —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе сповита!.. Тут пана немає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі ми однако на волі жили!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі ми однако за волю лягли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі ми і встанем, та бог його знає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли-то те буде. Дивися ж, дитино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та добре дивися – а я розкажу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що Україна наша стала гинуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що й я меж ними в могилі лежу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти ж людям розкажеш, як виростеш, сину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухай же, дитино. – А потім ягнята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приснились у житі, лановий біжить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та б’є мене добре, і ніби, проклятий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свитину здирає. І досі болить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як сон той згадаю. А як нагадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козака в могилі, то й досі не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то було справді, чи то було так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мара яка-н&#233;будь. Мені той козак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розказував ось що…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Не знаю, як тепер ляхи живуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїми вольними братами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми браталися з ляхами!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж поки третій Сигизмонд<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З проклятими його ксьондзами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не роз’єднали нас… Отак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Те лихо діялося з нами!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во ім’я Господа Христа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Матері його Святої!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ляхи прийшли на нас войною!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє божії міста!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ксьондзи скажені осквернили!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Земля козача зайнялась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кров’ю, сину, полилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за могилою могила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе гори, поросли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На нашій, синочку, землі!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я жив на хуторі, з [нрзб.]<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я стар був, немощен. Послав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З табун я коней до обозу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гармату, гаківниць два вози,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пшона, пшениці, що придбав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я всю мізерію оддав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моїй Україні-небозі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І трьох синів своїх. – Нехай, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думав, грішний перед Богом, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай хоть часточка убога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За мене піде, за наш край,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За церков Божію, за люде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я молитись в хаті буду. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вже нездужав, сину, встать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Руки на ворога піднять!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зо мною, слухай же, остались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Данило, чура мій, та я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та Пріся, дочечка моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно ще тілько вир[ос]тало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще тілько-тілько наливалось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов та черешенька!.. За гріх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тяжкий, мабуть, гріх великий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дав мені святий владика<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очей нарадувать старих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моїм дитятком!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ходили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ксьондзи по селах, а возили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На людях їх з села в село,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє-то у нас було!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось їх, клятих, і до мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі на хутір занесло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з ними челядь їх скажена,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще драгуни… Дай мені!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч коли-н&#233;будь, Боже милий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світ твій виглянуть з могили —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спряжу всю шляхту на огні!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони, вони – не бійся, сину! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони, ксьондзи, мою дитину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З собою в хату завели,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замкнулись п’янії, я бачив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А челядь п’яна полягала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У клуні на соломі спать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Драгуни теж. А ми з Данилом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Соломи в сіни наносили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А клуню просто запалили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не встануть, прокляті, оп’ять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дітей козачих мордувать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі до одного згоріли!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Пріся бідная моя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згоріла з клятими! А я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пожарищі хрест з Данилом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставили, та помолились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заплакали… Та й потягли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На коней сівши, до обозу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Синів всіх трьох моїх найшли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в добрий час і полягли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отут укупі!..<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;.........<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як ми бились, умирали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що ми голови складали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В оці могили? Будеш жить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То, може, й знатимеш, небоже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо слава здорово кричить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За наші голови… А може,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І про могили, і про нас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З старцями божими по селах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правдива дума невесела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Меж людьми ходить…<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І станом гнучим, і красою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочно-молодою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старії очі веселю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюся іноді, дивлюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чудно, мов перед святою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед тобою помолюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жаль мені, старому, стане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоєї божої краси.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де з нею дінешся єси?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто коло тебе в світі стане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святим хранителем твоїм?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хто заступить? хто укриє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од зла людського в час лихий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто серце чистеє нагріє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огнем любові, хто такий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти сирота, нема нікого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опріче праведного Бога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молися ж, серце, помолюсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я з тобою. Щось пророче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені вже зазирає в очі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я вже Богу не молюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже й на тебе не дивлюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені приснилось: ти вже мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в аксамиті, не в палатах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє голоднеє дитя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в’янеш ти, а дні летять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несуть все добре за собою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже й надію понесли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти осталась на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна-однісінька; з тобою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдинеє добро було —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє дитя, поки росло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В колодочки поки вбивалось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оперилось, і ти осталась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара і немощна. Людей,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей неприязних благаєш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Христа ради простягаєш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло зачинених дверей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старії руки.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак я іноді тобою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобою, серце, молодою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старії очі веселю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюся іноді, дивлюсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На стан твій гнучий і за тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько Богу помолюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молися й ти, з святого неба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тебе, серце, не зійшла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя і доля і недоля.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огні горять, музи&#769;ка грає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Музи&#769;ка плаче, завиває;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алмазом добрим, дорогим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіяють очі молодії;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витає радость і надія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В очах веселих, любо їм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очам негрішним, молодим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі регочуться, сміються,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі танцюють. Тілько я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе заклятий, дивлюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нишком плачу, плачу я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ж я плачу? Мабуть, шкода,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що без пригоди, мов негода,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минула молодость моя.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то недоля та неволя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то літ&#225; ті, летячи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розбили душу? Чи ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й не жив я з нею, живучи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З людьми в паскуді, опаскудив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І душу чистую?.. А люде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Звичайне, люде, сміючись)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зовуть її і молодою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І непорочною, святою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ще якоюсь… Вороги!!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люті! люті! ви ж украли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В багно погане заховали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алмаз мій чистий, дорогий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою колись святую душу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й смієтесь. Нехристияне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не меж вами ж я, погані,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так опоганивсь, що й не знать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи й був я чистим коли-н&#233;будь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ви мене з святого неба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Взяли меж себе – і писать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погані в&#237;рші научили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви тяжкий камень положили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посеред шляху… і розбили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О й&#243;го… Бога боячись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє малеє, та убоге,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та серце праведне колись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер іду я без дороги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без шляху битого… а ви!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивуєтесь, що спотикаюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що вас і долю проклинаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плачу тяжко, і, як ви…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душі убогої цураюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своєї грішної душі!<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На батька бісового я трачу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дні, і пера, і папір!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А іноді то ще й заплачу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки аж надто. Не на мир<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на діла його дивившись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А так, мов іноді упившись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дідусь сивесенький, рида, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того, бачте, що сирота.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі сниться: під горою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Меж вербами та над водою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біленька хаточка. Сидить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе й досі сивий дід<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло хатиночки і бавить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хорошеє та кучеряве<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє маленькеє внуча.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі сниться, вийшла з хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселая, сміючись, мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілує діда і дитя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж тричі весело цілує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийма на руки, і годує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І спать несе. А дід сидить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І усміхається, і стиха<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Промовить нишком: – Де ж те лихо?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Печалі тії, вороги?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нищечком старий читає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перехрестившись, отче наш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крізь верби сонечко сіяє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихо гасне. День погас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все почило. Сивий в хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й собі пішов опочивати.<br>
<br>&nbsp;[Перша половина 1850,<br>&nbsp;Оренбург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москалева криниця<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я. Кухаренкові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пам’ять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;7 мая 1857 року<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не на Вкраїні, а далеко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж за Уралом, за Елеком,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий недобиток варнак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені розказував отак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про сю криницю москалеву,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я, сумуючи, списав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та рифму нищечком додав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та невеличку і дешеву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Звичайне, крадене) зобгав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі поему на спомини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже щирий, мій єдиний!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;I&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Після великої зими,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За Катерини за цариці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москаль ту викопав криницю;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як він викопав, то ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце й розкажемо в пригоді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ви записуйте, не шкодить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такую річ і записать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо се не казка, а билиця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або бувальщина, сказать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак пишіть. Була криниця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не криниця, а село,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишіть, давно колись було<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи садами, при долині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки у нас на Україні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було те божеє село.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В селі тому вдова жила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у вдови дочка росла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І син малоліток.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добре мати діток<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багатому, хвалить Бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В розк&#243;шах! А вбогій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдові не до того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо залили за шкуру сала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи не пропала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Думала іти в черниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або вбитись, утопитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так жаль маленьких діток стало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайне, мати, що й казать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, може, ждався-таки й зять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вже Катруся підростала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Катрусею вдовівна звалась).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи вік же їй продівувать?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зносити брівоньки нізащо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба за те, що сирота?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А красота-то красота!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій Боже милий! А трудяще,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чепурне, та роботяще,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тихе. Бач, і сирота,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А всім була навдивовижу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бувало, вигляне із хижі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тая квіточка з роси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як теє сонечко з-за хмари.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ввесь похолону, неживий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стою, бувало. Ані кара,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні м&#253;ки, кайдани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніже літа, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії сили не втомили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак і загину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і згину. Бо дивися:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смерті сподіваюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ридаю, мов дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я нагадаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Катерину. Слухай, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже єдиний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухай добре, та записуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на Україні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як Бог тебе допровадить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То розкажи, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти бачив дия&#769;вола<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїми очима.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;II&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, бачиш, дівонька ота<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росла собі. І роботящий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо всюди сироти – ледащо)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймах виріс сирота,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе батькова дитина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож той самий сиротина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймах сяк собі, то так<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Придбав, сірома, грошенят,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одежу справив, жупанину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ні відсіль і ні відтіль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купив садочок і хатину;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подякував за хліб і сіль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за науку добрим людям,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та до вдовівни навпростець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шелесть за рушниками!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не торгувались з старостами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як те бува з багатирями;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не торгувавсь і панотець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(На диво людям та на чудо),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За три копи звінчав у будень,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без пихи, так, як довелось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отут-то, голубе мій сизий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отут-то й лихо почалось!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;III&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже, либонь, після Покрови<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вертався з Дону я, та знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо я вже двічі посилав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До дівчини за рушниками)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послать і втретє міркував.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та з чумаками, та з волами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якраз в неділю на весілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До удовівни причвалав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропало! Все добро пропало!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані щетинки не осталось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропав і я, та не в шинку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на кобилі. На віку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всі люде бачать лихо, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але такого, мій єдиний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такого лютого ніхто,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто і здалека не бачив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я, лукавий. А тим часом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просохли очі у вдови.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе в бога за дверима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У зятя та в сина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара собі спочиває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на Катерину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На дитя своє єдине,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько поглядає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я в шинку з п’яницями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душу пропиваю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пропив. Запродав душу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І душу і тіло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тіло катові, а душу!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Боже мій милий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотілося б жить на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ба! Треба вчитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще змалечку треба вчитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як на світі жити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то битимуть, та й дуже!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, мій друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи сатана лихо коїв?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи я занедужав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то мене злая доля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Привела до того.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки й досі ще не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знаю тілько, що тверезий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вже ані вина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні меди, ні оковита<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не пилися, сину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отаке-то сподіялось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вмер батько і мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чужі люде поховали…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я, мов проклятий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той Іуда, одринутий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І людьми і Богом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тиняюся, ховаюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дійшло до того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я, вночі підкравшися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максимову хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо його Максимом звали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдовиного зятя)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запалив. Згоріла хата.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А душа проклята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не згоріла. Моя душа!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже, мій брате!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не згоріла, а осталась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тліє, й досі тліє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коли вона зотліє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли одпочине?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий знає.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;IV&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З переляку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вмерла Катерина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Максим на пожарище<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на попелище<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подивився. Нема ради!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько вітер свище<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У димарі та в комині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на світі діять?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що тепер йому почати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подумавши, перехрестивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й знов пішов у наймити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голодні злидні годувати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдова осталась не сама,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з сином-парубком; женити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його збиралась восени.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж гульк! Од матушки-цариці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки із самої столиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшов указ лоби голить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се в перший раз такий указ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшов з Московщини до нас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо на Вкраїні в нас, бувало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У козаки охочі йшли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в пікінери вербовали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та теж охочих. На селі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зобралася громада радить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого голить у москалі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порадили громадою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та скурвого сина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдовиченка-ледащицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забили в скрепицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й повезли до прийому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он яке твориться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сім світі! Яка правда<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У людей, мій сину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така й досі, я думаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В нас на Україні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та другої і не буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В невольниках людях.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;V&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через год ото й велика<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зима наступила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До зеленої неділі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В байраках біліли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сніги білі; тойді ж ото<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Очаков брали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москалі. А Запорожжя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перше руйновали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розбрелося товариство.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що то за люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Були тії запорожці —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не було й не буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таких людей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під Очаков<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погнали й Максима.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там-то його й скалічено,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й на Україну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повернено з одставкою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бачиш, праву ногу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то ліву підстрелено…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені не до того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було тойді. Знову люта<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гадина впилася<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В саме серце; кругом його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тричі повилася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як той Ірод. Що тут робить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дам собі ради.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Максимові кривому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого не вадить;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шкандибає на милиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гадки не має.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в неділеньку святую<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мундир надіває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І медаль і хрест причепить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заплете косу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й борошном посипле.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я не знаю й досі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо воно москалі ті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коси заплітали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов дівчата, та святеє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Борошно псували?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На іграшку, я думаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так собі, аби-то!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож, було, мов генерал,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максим сановито<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прибереться у неділю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пошкандибає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У храм божий. На крилосі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стане, та й співає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За дяком-таки, та возьме<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й прочитає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Апостола серед церкви.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вивчився читати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У москалях. Непевний був<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максим отой, брате.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А трудящий, роботящий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тихий до того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ласкавий… Було тобі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніже анікого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зачепить, ніже ділом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніже яким словом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– І талан і безталання,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все, – каже, – од бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вседержителя святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більш ні од кого. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преблагий був муж на світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максим отой, сину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я! а я!.. не вимовлю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти дитино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вбив його! Потривай лиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи одпочину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та той[ді] вже.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VI&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так ти кажеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що бачив криницю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москалеву, що ще й досі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Беруть з неї воду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хрест, кажеш, коло шляху<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі Господній<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть собі на роздоллі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не розказали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі люде там нічого?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже повимирали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тії люде, мої свідки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Праведнії люде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я й досі караюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каратись буду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й на тім світі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось послухай,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доводить до чого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатана той душу нашу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як не схаменеться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та до Бога не вернеться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То так і воп’ється<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пазорями в саме серце.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось слухай же, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про Максима праведного…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було, не спочине<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніколи він. А в неділю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або в яке свято<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бере святий Псалтир в руки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й іде читати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У садочок. У садочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та у холодочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Катерину поховали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож у садочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За упокой душі її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Псалтир прочитає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім собі тихесенько,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихо заспіває<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Со святими; та й заплаче.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім пом’яне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О здравії тещу з сином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселий стане.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Все од Бога, –  скаже собі, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Треба вік дожити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отакий-то муж праведний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Був він на сім світі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у будень, то він тобі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не посидить в хаті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все нишпорить по надвір’ю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Треба работати, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було скаже по-московськи, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то, лежа в хаті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще опухнеш. – Та взяв якось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заступ і лопату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішов собі у поле<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Криницю копати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Нехай, –  каже. –  Колись люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будуть воду пити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за мою грішну душу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господа молити. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вийшов в поле геть од шляху,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У балку спустився<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й викопав при долині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глибоку криницю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Не сам один; толок&#243;ю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому помагати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й добрі люде приходили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Криницю копати.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виложив цямриною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І над шляхом в полі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Височенний хрест поставив…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зо всього роздолля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широкого було видно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се, бачиш, для того,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб знать було, що криниця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єсть коло дороги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб заходили з криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люде воду пити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за того, що викопав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богу помолитись.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тепер уже, он бачиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доходить до чого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я стратить наміряюсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максима святого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отаке-то! А за віщо?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За те, за що Каїн<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убив брата праведного<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У світлому Раю.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то було у неділю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи в якеє свято?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухай, сину, як навчає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатана проклятий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Ходім, –  кажу, –  Уласович,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На твою криницю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подивитись. – Добре, – каже, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо напитись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Води з неї погожої. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішли обоє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І відерце і віжечки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понесли з собою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От приходим до криниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я перш подивився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи глибока. – Власовичу, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажу, – потрудися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Води достать, я не вмію. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він і нахилився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опускаючи відерце;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я… я за ноги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вхопив його, та й укинув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максима святого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У криницю… Такеє-то<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сотворив я, сину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такого ще не творилось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В нас на Україні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й ніколи не створиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На всім світі, брате!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всюди люди, а я один<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Диявол проклятий!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VIII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через тиждень вже витягли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Максима з криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та у балці й поховали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чималу каплицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставили громадою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А його криницю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москалевою назвали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От тобі й билиця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про ту криницю москалеву.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нелюдська билиця.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я пішов у гайдамаки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на Сибірі опинивсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Бо тут Сибір була колись.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пропадаю, мов собака,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов той Іуда! Помолись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За мене Богу, мій ти сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тій преславній Україні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тій веселій стороні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не полегшає мені?<br>
<br>&nbsp;1857, мая 16,<br>&nbsp;Новопетровское укрепление<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неофіти<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сія глаголетъ Господь: сохраните судъ и сотворите правду, [приближися бо] спасеніе Мое приіти, и милость Моя [открыется].<br>
&nbsp;Ісаія. Гл. [56]. С. 1<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;М. С. Щепкину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;На память 24 декабря 1857<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Возлюбленику муз і грацій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ждучи тебе, я тихо плачу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думу скорбную мою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоїй душі передаю.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Привітай же благодушне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою сиротину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наш великий чудотворче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже єдиний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Привітаєш; убогая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сірая, з тобою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перепливе вона Лету,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І огнем-сльозою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Упаде колись на землю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І притчею стане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розпинателям народним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грядущим тиранам.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Давно вже я сижу в неволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе злодій взаперті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На шлях дивлюся та на поле,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на ворону на хресті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На кладовищі. Більш нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тюрми не видно. Слава богу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й за те, що бачу. Ще живуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Богу моляться, і мруть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрещені люде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрест високий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На кладовищі трохи збоку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Златомальований стоїть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вбогий, мабуть, хтось лежить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І намальовано: розп’ятий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нас Син божий на хресті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі сиротам багатим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що хрест поставили. А я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такая доленька моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сижу собі та все дивлюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На хрест високий із тюрми.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюсь, дивлюся, помолюся:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І горе, горенько моє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов нагодована дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Затихне трохи. І тюрма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе ширшає. Співає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плаче серце, оживає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в тебе, Боже, і в святих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та праведних твоїх питає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він зробив їм, той святий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той назорей, той син єдиний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богом ізбранної Марії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що він зробив їм? І за що<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його, святого, мордували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во узи кували.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І главу його честную<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Терном увінчали?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вивели з злодіями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Голгофу-гору;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І повісили меж ними —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що? Не говорить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні сам сивий Верхотворець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні його святії —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помощники, поборники,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кастрати німиє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Благословенная в женах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святая праведная Мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святого Сина на землі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дай в неволі пропадати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летучі літа марне тратить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скорбящих радосте! пошли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пошли мені святеє слово,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої правди голос новий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слово розумом святим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І оживи, і просвіти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розкажу я людям горе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тая мати ріки, море<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сльози кровавої лила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, як і ти. І прийняла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В живую душу світ незримий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твойого розп’ятого сина!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти Матер Бога на землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти сльози матері до краю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До каплі вилила! Ридаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молю ридаючи, пошли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай душі убогій силу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб огненно заговорила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб слово пламенем взялось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб людям серце розтопило.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на Украйні понеслось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на Україні святилось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Те слово, Божеє кадило,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кадило істини. Амінь.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;I&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в нашім краю, Богу милім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не за гетьманів і царів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в римській ідольській землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се беззаконіє творилось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Либонь, за Декія-царя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи за Нерона-сподаря?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказать запевне не зумію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай за Н&#233;рона.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді й на світі не було,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як у Італії росло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мале дівча. І красотою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святою, чистою красою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тая лілія, цвіло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивилася на неї мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молоділа. І дівчаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей шукала. І найшла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, помолившись Гіменею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїм веселім гінекею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чужий веселий одвела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незабаром зробилась мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із доброї тії дівчати:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитину-сина привела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молилася своїм пенатам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Капітолій принесла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немалі жертви. Ублагала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Капітолійський той синкліт,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб первенця її вітали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святії ідоли. Горить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І день і ніч перед пенатом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий огонь. Радіє мати:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Алкіда син її росте,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росте, лицяються гетери<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І перед образом Венери<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лампаду світять.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;II&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді вже сходила зоря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Віфлеємом. Правди слово,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої правди і любові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зоря всесвітняя зійшла!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мир і радость принесла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землю людям. Фарисеї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вся мерзенна Іудея<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заворушилась, заревла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе гадина в болоті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Сина Божія во плоті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тій Голгофі розп’яла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи злодіями. І спали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Упившись кровію, кати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоєю кровію. А Ти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Возстав од гроба, слово встало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слово правди понесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всій невольничій землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої апостоли святії.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;III&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді ж ото її Алкід,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще гетери молодії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та козлоногий п’яний дід<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над самим Аппієвим шляхом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У гаї гарно роздяглись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще гарніше попились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й поклонялися Пріапу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж гульк!.. Іде святий Петро<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, йдучи в Рим благовістити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зайшов у гай води напитись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І одпочити. – Благо вам! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказав апостол утомленний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І оргію благословив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихим, добрим, кротким словом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благовістив їм слово нове,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любов, і правду, і добро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро найкращеє на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та братолюбіє. І ситий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І п’яний голий отой Фавн,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І син Алкід твій, і гетери —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всі, всі упали до землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед Петром. І повели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До себе в терми на вечерю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того апостола…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;IV&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в термах оргія. Горять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чертоги пурпуром і златом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куряться амфори. Дівчата<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи не голії стоять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед Кіпридою і влад<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співають гімн. Приуготован<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселий пир. І полягли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ложах гості. Регот! Гомін!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гетери гостя привели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сивобородого. І слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із уст апостола святого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Драгим єлеєм потекло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стихла оргія. А жриця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кіприди, оргії цариця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поникла радостним челом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед апостолом. І встала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі за нею повставали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за апостолом пішли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У катакомби. І єдиний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твій син Алкід пішов за ними<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за апостолом святим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тим учителем своїм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти весела вийшла з хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На шлях із гаю виглядати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого Алкіда. Ні, нема.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже й не буде. Ти сама<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолишся своїм пенатам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама вечерять сядеш в хаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не вечерять, а ридать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ридать, і долю проклинать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сивіть, кленучи. І горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умреш єси на самоті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов прокаженна!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;V&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На хресті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стремглав повісили святого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того апостола Петра.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А неофітів в Сіракузи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайданах одвезли. І син<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алкід, твоя дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиная твоя роди&#769;на,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любов єдиная твоя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гниє в неволі, в кайданах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А [ти], прескорбная, не знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де він канає, пропадає!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідеш шукать його в Сибір,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи теє, в Скіфію… І ти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чи одна ти? Божа Мати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заступи вас і укрий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема сім’ї, немає хати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає брата, ні сестри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб незаплакані ходили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не катувалися в тюрмі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або в далекій стороні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В британських, галльських легіонах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не муштровались! О Нероне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нероне лютий! Божий суд,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правдивий, наглий, серед шляху<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе осудить. Припливуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прилетять зо всього світа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє мученики. Діти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої волі. Круг одра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Круг смертного твого предстануть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайданах. І… тебе простять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони брати і християни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти собака! людоїд!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Деспот скажений!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VI&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж кишить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невольника у Сіракузах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В льохах і тюрмах. А Медуза<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В шинку з старцями п’яна спить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От-от прокинеться… І потом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кров’ю вашою, деспоти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Похмілля справить.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скрізь шукала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитину мати. Не найшла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Сіракузи поплила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та там уже його в кайданах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найшла, сердешная, в тюрмі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не допустили й подивитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мусила вона сидіть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло острога. Ждать і ждать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як Бога з неба виглядать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свойого сина, аж поки-то<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його в кайданах поженуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бульвар мести.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в Римі свято.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Велике свято! Тиск народу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зо всього царства воєводи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преторіане і сенат,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жерці і ліктори стоять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Круг Капітолія. І хором<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співають гімн і курять дим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З кадил і амфор. І з собором<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іде сам кесар. Перед ним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із бронзи литую статую<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самого кесаря несуть.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непевне видумали свято<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патриції-аристократи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мудрий кесарів сенат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони, бач, кесаря хвалили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На всі лади, що аж остило<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самим їм дурня вихвалять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То, зараз&#243;м щоб доканать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони на раді й присудили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб просто кесаря назвать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самим Юпітером, та й годі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І написали воєводам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому царству: так і так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що кесар бог. Що більш од бога!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І майстрові дали кувать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із бронзи кесаря. До того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, нотабене, додали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що бронзовий той кесар буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І милувать. Сердешні люде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе в ірій, потягли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Рим на прощу. Приплила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із Сіракуз і та небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благати кесаря і Бога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чи одна вона? Мій Боже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшло їх тисячі в сльозах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшло здалека.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горе з вами!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого благати ви прийшли?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому ви сльози принесли?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому ви принесли з сльозами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою надію? Горе з вами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раби незрячії! Кого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого благаєте, благії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раби незрячії, сліпії!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ж кат помилує кого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молітесь Богові одному,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молітесь правді на землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більше на землі нікому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не поклонітесь. Все брехня —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попи й царі…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;VIII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед Нероном,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед Юпітером новим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молились вчора сенат&#243;ри<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі патриції, і вчора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лилася Божа благодать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому чи чином, чи грошима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому [в] аренду Палестину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Байстрятам дещо. А кому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самі благоволили дать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою підложницю в супруги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча й підтоптану. Нічого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби з-під кесаря. А в кого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сестру благоволили взять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У свій гарем. І се нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На те він бог, а ми під бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Себе повинні підкладать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не тілько сестер.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преторіане помолились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преторіанам дав указ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб все, що хочуть, те й робили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми помилуємо вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ви, плебеї-гречкосії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ви молилися, та вас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не милує. Не вміють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вас і помиловать гаразд!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;IX&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На третій день уже пустили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитися за християн.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти приходила, молилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І милосердий істукан<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звелів везти із Сіракузи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Рим в кайданах християн.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рада ти, і весела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кумирові знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолилась. А кумир той,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Юпітер той новий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось побач, якеє свято<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буде завдавати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Колізеї. А тим часом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди зострічати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого сина. Та не дуже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радій лиш, небого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще не знаєш ти нового<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ласкавого бога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А поки що з матерями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алкідова мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішла його зострінути,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святих привітати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На березі. Пішла єси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи не співаєш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та кесаря-Юпітера<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвалиш-вихваляєш:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– От Юпітер, так Юпітер!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не жаль і назвати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Юпітером. А я, дурна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходила благати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Афіни Юпітера.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурна, більш нічого! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нищечком помолилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кесареві-богу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішла понад болотом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Тібр поглядає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А по Тібру із-за гаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Байдак випливає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи галера. На галері<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Везуть твого сина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З неофітами в кайданах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А твоя дитина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й до щогли прикована —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не неофіт новий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А апостол великого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Христового слова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отакий-то він. Чи чуєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У путах співає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твій мученик.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Псалом новий Господеві<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І новую славу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воспоєм честним собором,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серцем нелукавим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во Псалтирі і тимпані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воспоєм благая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яко Бог кара неправих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правим помагає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преподобнії во славі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на тихих ложах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радуються, славословлять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвалять ім’я Боже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мечі в руках їх добрі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Острі обоюду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На отмщеніє язикам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в науку людям.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окують царей неситих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В залізніє пута,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їх славних оковами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ручними окрутять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І осудять неправедних<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Судом своїм правим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вовіки стане слава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преподобним слава.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;X&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти на березі стояла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе темная скала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не слухала і не ридала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А алілуя подала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За матерями християнам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов дзвони, загули кайдани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На неофітах. А твій син,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиний твій! апостол новий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перехрестившись, возгласив:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Молітесь, братія! Молітесь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ката лютого. Його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїх молитвах пом’яніте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед гординею його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брати мої, не поклонітесь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва Богові. А він<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай лютує на землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай пророка побиває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай усіх нас розпинає;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже внучата зачались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виростуть вони колись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не месники внучата тії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Христові воїни святиє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без огня, і без ножа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стратеги Божії воспрянуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тьми і тисячі поганих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед святими побіжать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молітесь, братія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молилися перед хрестом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закуті в пута неофіти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молились радостно. Хвала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвала вам, душі молодиє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвала вам, лицарі святиє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовіки-віки похвала!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;XI&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Рим галера приплила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минає тиждень. П’яний кесар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постригши сам себе в Зевеса,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завдав Зевесу юбілей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ликує Рим. Перед кумира<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Везуть возами ладан, миро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Женуть гуртами християн<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Колізей. Мов у різниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кров потекла. Ликує Рим!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гладіатор і патрицій —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обидва п’яні. Кров і дим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їх упоїв. Руїну слави<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рим пропиває. Тризну править<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Сціпіонах. Лютуй! лютуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мерзенний старче. Розкошуй<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїх гаремах. Із-за моря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже встає святая зоря.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не громом праведним, святим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе уб’ють. Ножем тупим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе заріжуть, мов собаку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уб’ють обухом.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;XII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другий день<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Реве арена. На арені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лідійський золотий пісок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покрився пурпуром червоним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В болото крові замісивсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сіракузьких назореїв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще не було у Колізеї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На третій день і їх в кайданах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сторожа з голими мечами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуртом в різницю привела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Арена звірем заревла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А син твій гордо на арену,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Псалом співаючи, ступив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І п’яний кесар, мов скажений,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зареготавсь. І леопард<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із льоху вискочив на сцену,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ступив, зирнув… І полилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святая кров. По Колізеї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ревучим громом пронеслась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стихла буря. Де ж була?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ти сховалась? Чом на його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На кесаря свого святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не кинулась? Бо стерегли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом в три лави оступили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зевеса ліктори. За ним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоїм Юпітером святим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Залізну браму зачинили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти осталася одна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна-однісінька надворі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що ти зможеш? – Горе! Горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О горе лютеє моє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти доленько! Без його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я робитиму? До кого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я прихилюся?.. – І небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом зирнула, і о мур,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Об мур старою головою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ударилась, і трупом пала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під саму браму.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;XIII&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З позорища увечері<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У терми сховався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий кесар з лікторами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колізей остався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без кесаря і без римлян,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ніби заплакав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одинокий. Мов гора та<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На полі, чорніє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колізей той серед Риму.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихо, тихо віє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із-за Тібра, із Альбано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вітер понад Римом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А над чорним Колізеєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби із-за диму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пливе місяць круглолиций.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мир первозданний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одпочив на лоні ночі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько ми, Адаме,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої чада преступниє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не одпочиваєм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До самої домовини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У проспанім раї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гриземося, мов собаки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За маслак смердячий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тебе ще зневажаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Праотче ледачий!<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;XIV&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи одпочила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара мати недобита.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живущую силу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сила ночі оживила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Встала, походила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло замкнутої брами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та щось шепотала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не кесаря святого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нишком проклинала?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, й так. Тихесенько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До брами підкралась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послухала, усміхнулась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І щось прошептала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якесь слово. І нищечком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло брами сіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й зажурилась. Незабаром<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брама одчинилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на возах, на колесницях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із Колізея, із різниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє вивезли тіла;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І повезли на Тібр. Тілами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святих убитих годували<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для царського-таки стола<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Тібрі рибу. Встала мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом оглянулась, взялась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За биту голову руками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихо, мовчки за возами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марою чорною пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Тібр. А скіфи сіроокі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погоничі, рабов раби,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подумали – сестра Морока<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із пекла вийшла провожать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пекло римлян. Поскидали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У воду трупи та й назад<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З возами скіфи повертали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти осталася одна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На березі. І ти дивилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як розстилалися, стелились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Круги широкії над ним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над сином праведним твоїм!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивилась, поки не осталось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живого сліду на воді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І усміхнулася тойді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тяжко, страшно заридала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І помолилась в перший раз<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нас розп’ятому. І спас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе розп’ятий син Марії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти слова його живії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В живую душу прийняла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на торжища і в чертоги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живого істинного Бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти слово правди понесла.<br>
<br>&nbsp;1857, 8 декабря<br>&nbsp;Нижній Новгород<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Юродивий<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во дні фельдфебеля-царя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Капрал Гаврилович Безрукий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та унтер п’яний Долгорукий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Украйну правили. Добра<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки чимало натворили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чимало люду оголили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оці сатрапи-ундіра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А надто стрижений Гаврилич<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїм єфрейтором малим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та жвавим, н&#225; лихо лихим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До того люд домуштровали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що сам фельдфебель дивувались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І маршировкою, і всім…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І «благосклонні пребивали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всегда к єфрейторам своїм».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми дивились та мовчали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мовчки чухали чуби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німії, подлії раби!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підніжки царськії, лакеї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Капрала п’яного! Не вам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вам, в мережаній лівреї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Донощики і фарисеї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За правду пресвятую стать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за свободу! Розпинать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не любить ви вчились брата!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О роде суєтний, проклятий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли ти видохнеш? Коли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми діждемося Вашингтона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З новим і праведним законом?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А діждемось-таки колись.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не сотні вас, а міліони<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полян, дулебів і древлян<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаврилич гнув во время оно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вас, моїх святих киян,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ваших чепурних киянок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оддав своїм профосам п’яним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймички сатрап-капрал.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вам і байдуже. А меж вами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найшовсь-таки якийсь проява,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якийсь дурний оригінал,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в морду затопив капрала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й у церкві, і пропало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як на собаці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так-то, так!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найшовсь-таки один козак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із міліона свинопасів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що царство все оголосив —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатрапа в морду затопив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ви – юродиві – тим часом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки нездужає капрал,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви огласили юродивим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святого лицаря. А бивий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фельдфебель ваш, Сарданапал,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послав на каторгу святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А до побитого старого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатрапа «навсегда оставсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Преблагосклонним».<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Більш нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не викроїлось, і драму<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глухими, темними задами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На смітник винесли, а я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О зоре ясная моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ведеш мене з тюрми, з неволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якраз на смітничок Миколи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І світиш, і гориш над ним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огнем невидимим, святим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Животворящим, а із гною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Встають стовпом передо мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його безбожнії діла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безбожний царю! творче зла!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правди гонителю жестокий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого накоїв на землі?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, всевидящеє око!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ти дивилося звисока,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як сотнями в кайданах гнали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Сибір невольників святих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як мордовали, розпинали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вішали?.. А ти не знало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти дивилося на них<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не осліпло! Око, око!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дуже бачиш ти глибоко!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти спиш в кіоті, а царі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та цур їм, тим царям поганим!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай верзуться їм кайдани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я полину на Сибір,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж за Байкал; загляну в гори,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В вертепи темнії і в нори,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без дна глибокії, і вас —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Споборники святої волі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із тьми, із смрада, із неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царям і людям напоказ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світ вас виведу надалі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рядами довгими в кайданах…<br>
<br>&nbsp;[Грудень 1857,<br>&nbsp;Нижній Новгород]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доля<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ти не лукавила зо мною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти другом, братом і сестрою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіромі стала. Ти взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене, маленького, за руку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в школу хлопця одвела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До п’яного дяка в науку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Учися, серденько, колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нас будуть люде, – ти сказала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я й послухав, і учивсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вивчився. А ти збрехала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які з нас люде? Та дарма!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми не лукавили з тобою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми просто йшли; у нас нема<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зерна неправди за собою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо ж, доленько моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій друже вбогий, нелукавий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо дальше, дальше слава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А слава – заповідь моя.<br>
<br>&nbsp;[9 лютого 1858 р.,<br>&nbsp;Нижній Новгород]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Муза<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; А ти, пречистая, святая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, сестро Феба молодая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене ти в пелену взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І геть у поле однесла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на могилі серед поля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тую волю на роздоллі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туманом сивим сповила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І колихала, і співала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чари діяла… І я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О чарівниченько моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені ти всюди помагала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене ти всюди доглядала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В степу, безлюдному степу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В далекій неволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти сіяла, пишалася,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як квіточка в полі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із казарми нечистої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чистою, святою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пташечкою вилетіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І понадо мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полинула, заспівала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, золотокрила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов живущою водою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душу окропила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я живу, і надо мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своєю божою красою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гориш ти, зоренько моя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя порадонько святая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти доле молодая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не покидай мене. Вночі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вдень, і ввечері, і рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витай зо мною і учи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Учи неложними устами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказати правду. Поможи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитву діяти до краю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як умру, моя святая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти мамо! положи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого ти сина в домовину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хоть єдиную сльозину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В очах безсмертних покажи.<br>
<br>&nbsp;[9 лютого 1858,<br>&nbsp;Нижній Новгород]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слава<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; А ти, задрипанко, шинкарко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перекупко п’яна!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ти в ката забарилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїми лучами?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Версалі над злодієм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Набор розпустила?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи з ким іншим мизкаєшся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нудьги та з похмілля.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горнись лишень ти до мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та витнемо з лиха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарнесенько обіймемось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та любо та тихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пожартуєм, чмокнемося,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й поберемося,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя крале мальована.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо я таки й досі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тобою чимчикую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти хоча й пишалась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І з п’яними кесарями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По шинках хилялась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А надто з тим Миколою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Севастополі, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мені про те байдуже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені, моя доле,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дай на себе подивитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дай і пригорнутись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під крилом твоїм любенько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В холодку заснути.<br>
<br>&nbsp;[9 лютого] 1858,<br>&nbsp;Нижній Новгород<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відьма<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Молюся, знову уповаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знову сльози виливаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думу тяжкую мою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німим стінам передаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Озовітеся ж, заплачте,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німії, зо мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над неправдою людською,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над долею злою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Озовітесь! А за вами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, озоветься<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безталання невсипуще<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нам усміхнеться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поєднає з недолею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І з лю&#769;дьми, і скаже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі нам. Помолиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тихо спати ляже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І примиренному присняться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люде добрі, і любов,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все добро. І встане вранці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселий, і забуде знов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою недолю. І в неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Познає рай, познає волю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всетворящую любов.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Коло осіннього Миколи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обідрані, трохи не голі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бендерським шляхом уночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ішли цигане. А йдучи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайне, вольниє, співали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ішли, ішли, а потім стали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шатро край шляху розп’яли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь чималий розвели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кругом його посідали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто з шашликом, а хто і так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате він вольний, як козак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись-то був. Сидять, куняють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А за шатром в степу співає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе п’яна, з приданок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому йдучи, молодиця:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ой у новій хаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полягали спати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодій приснилось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що мати сказилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свекор оженився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Батько утопився.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І… гу…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цигане слухають, сміються.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«І де ті люде тут возьмуться?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце, мабуть, із-за Дністра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо тут все степ… Мара! Мара!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цигане крикнули, схопились.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А перед ними опинилось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Те, що співало. Жаль і страх!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В свитині латаній дрожала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якась людина. На ногах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на руках повиступала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од стужі кров; аж струпом стала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І довгі коси в реп’яхах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О поли бились в ковтунах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постояла, а потім сіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло огню, і руки гріла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На самім полум’ї. «Ну, так!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оженився неборак!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама собі вона шептала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тяжко, страшно усміхалась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж се таке? Се не мара.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя се мати і сестра.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя се відьма, щоб ви знали.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Цигане&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А відкіля ти, молодице?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто, я?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp; (Співає.)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як була я молодиця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілували мене в лице,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як стала стара баба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілували б, була б рада.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співуча, нічого сказать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби собі таку достать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й з медведем…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я співаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то сижу, чи то гуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все співаю, все співаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже забула говорить…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А перше добре говорила.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ж ти була, що заблудила?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто, я? чи ти?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;(Шепче.)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цить лишень, цить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он, бач, зо мною пан лежить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь погас, а місяць сходить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В яру пасеться вовкулак…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;(Усміхнувшись.)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я в приданках була, впилася,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молода не придалася…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все то прокляті пани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дівчатами такеє діють…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще треба другу одружить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піду, без мене не зуміють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в домовину положить…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Цигане&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не йди, небого, будь ти з нами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас, єй-богу, добре жить.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А діти єсть у вас?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Цигане&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого ж годуєте єсте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого ви спати кладете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого колишете вночі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лягаючи і встаючи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За кого молитесь? Ох, діти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все діти! і все діти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знаю, де од їх подітись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де не піду, й вони за мною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони з’їдять мене колись…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Цигане&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не плач, небого, не журись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас дітей нема й заводу.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч з гори та в воду.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І відьма тяжко заридала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цигане мовчки дивувались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки поснули, де хто впав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона ж не спала, не журилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сиділа, ноги устромила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В гарячий попіл. Виступав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щербатий місяць з-за могили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на шатро мов позирав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж поки хмари заступили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом не спиться багатому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сивому, гладкому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом не спиться убогому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сироті старому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один дума, як би його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Достроїть палати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другий дума, як би його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На подзвін придбати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один старий одпочине<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В пишній домовині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другий старий і так собі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де-небудь під тином.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І обидва спочивають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гадки не мають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогого не згадують,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А того ще й лають.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Коло огню старий циган<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З люлькою куняє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позирає на приблуду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й на подзвін не дбає.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому не ляжеш, не спочинеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зірниця сходить, подивись.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивилась я, вже ти дивись.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми рано рушимо, покинем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як не проспишся.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не просплюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вже ніколи не просплюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак де-небудь і загину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У бур’яні…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;(Співає тихо.)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаю, гаю, темний гаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенький Дунаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой у гаї погуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Дунаї скупаюсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В зеленому баговинні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи одпочину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, може, ще хоч каліку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приведу дитину…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дарма, аби собі ходило<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вміло матір проклинать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А он, чи бачиш, на могилі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очима лупа кошеня?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди до мене. Кицю, кицю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не йде прокляте бісеня!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то дала б тобі напиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З моєї чистої криниці…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;(Приспівує.)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть кутя на покуті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в запічку діти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наплодила, наводила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та нема де діти:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то потопити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то подушити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи жидові на кров продать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А гроші пропити?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що, добре наші завдають?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сідай лиш ближченько, отут.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ото-то й то! А ти не знаєш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я в Волощині була.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я розкажу, як нагадаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Близнят в Бендерах привела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У білих Яссах колихала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Дунаєві купала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Туреччині сповила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та додому однесла —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж у Київ. Та вже дома<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без кадила, без кропила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За три шаги охрестила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А три шаги пропила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Упилася, упилась!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі п’яна!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже ніколи не просплюся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо я вже й Бога не боюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не соромлюся людей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли б мені отих дітей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найти де-небудь! Ти не знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи є в Туреччині война?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була колись, тепер нема.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умер найстарший старшина.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я думала, що й досі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж уже немає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухай лишень, скажу тобі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого я шукаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я шукаю Наталочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сина Івана.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дочку свою Наталоньку…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та шукаю пана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того ірода, що, знаєш?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стривай, нагадала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як була я молодою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гадки не мала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По садочку похожала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Квітчалась, пишалась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він мене і набачив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ірод!.. І не снилось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я була крепачкою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то б утопилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було б легше. От, набачив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й бере в покої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стриже, неначе хлопця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в поход з собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бере мене. У Бендери<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшли ми. Стояли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З москалями на кватирях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А москалі за Дунаєм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Турка воювали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут дав Бог мені близнята,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якраз против Спаса.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він мене і покинув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вступив і в хату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На дітей своїх не глянув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луципер проклятий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішов собі з москалями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я з байстрюками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повертала в Україну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степами, тернами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Острижена. Та й байдуже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У селах питала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шлях у Київ. І що з мене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люде насміялись…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи була не втопилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та жаль було кинуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Близняточок. То сяк, то так<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На свою країну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Придибала. Одпочила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вечера діждалась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й у село. Хотілось, бач,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб люде не знали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От я крадусь попідтинню<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До своєї хати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В хаті темно, нема дома<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або вже ліг спати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій батечко одинокий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я ледве ступаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вхожу в хату. Аж щось стогне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби умирає, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То мій батько. І нікому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні перехрестити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні рук скласти. О прокляті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лукавії діти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ви дієте на світі!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я перелякалась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хата пусткою смерділа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От я заховала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Близнят своїх у коморі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вбігаю у хату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він уже ледве дише…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до його: «Тату!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій таточку! це я прийшла».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За руки хватаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Це я», – кажу. А він мені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шепче: «Я прощаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я прощаю». Тілько й чула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здається, я впала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заснула. Якби була<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довіку проспала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опівночі прокинулась —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як у ямі, в хаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А за руку батько давить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Тату! – кричу. – Тату!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він уже так, як крига…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Насилу я руку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Випручала. Що, цигане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби таку суку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі дочку. Що б зробив?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єй-богу, не знаю.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мовчи вже, бо забуду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім не згадаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дітей, бачся, годувала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в засік ховала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та очіпок, се вже вранці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Клоччям вимощала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб не знать було, що стрига.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прибралась, ходила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки люде домовину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надворі робили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доробили, положили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понесли, сховали…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І одна я, як билина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На полі, осталась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сім світі… Були діти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тих не осталось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через яр ходила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та воду носила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коровай сама бгала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дочку оддавала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сина оженила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І… гу…<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не скигли, бо ти всіх побудиш.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба я скиглю, навісний?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та добре, добре. Що дальш буде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розказуй дальше.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що даси?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навариш завтра мамалиги?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я кукурузи принесу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нагадала! Нагадала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дочкою ліг спати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завдав сина у лакеї…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Громадою з хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виганяли… Нагадала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я собак дражнила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попід вікнами з старцями.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І байстрят носила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За плечима. Щоб привчались…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж і сам приїхав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до його кинулася,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забудучи лихо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Привітав мене, луципер,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бла[го]словив діток<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й забрав їх у покої…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ростуть мої квіти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й виросли. Сина Йвана<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оддав якійсь пані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У лакеї. А Наталю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи твої цигане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всі поснули?<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Циган&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всі поснули.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Відьма&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо щоб не почули<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мого слова. Страшно буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти, старий друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злякаєшся, як вимовлю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи тобі байдуже?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наталоньку! Дитя своє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ірод нечестивий!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Занапастив… А до того<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посилає в Київ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене, бачиш, молитися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я, дурна, й ходила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молилась… Ні, цигане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я марне молилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи в вас єсть бог який-небудь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В нас його немає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пани вкрали та в шкатулі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У себе й ховають.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Вертаюся із Києва —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замкнуті покої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він узяв її з собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й поїхав з нею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Наталею… Чи чуєш ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І остриг, проклятий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитя своє. Полетіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я його шукати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Волощину. Та й шукаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Совою літаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над байраками. Та діток,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діточок шукаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наталоньку!.. Ні, ні, ні, ні!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я шукаю пана.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розірву!.. Возьміть до себе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мене, цигане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я медведя водитиму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як найду ката,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й спущу його на його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отойді, проклятий!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не спущу. Сама його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Загризу… Чи чуєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одружимось, моє серце,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я й досі дівую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сина вже оженила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дочка й так буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лазитиме попідтинню,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки найдуть люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неживою. Чи ти бачив?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там такий хороший<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій син Іван… Ух, холодно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позич мені грошей,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Намиста доброго куплю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й тебе повішу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сама піду додому…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивись, миша, миша<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несе у Київ мишенят.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не донесеш, утопиш десь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або пан одніме.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи я найду моїх діток,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи так і загину?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та й замовкла, мов заснула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цигане вставали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розбирали шатро своє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дорогу рушали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й рушили. Пішли степом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вона, небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безталанна, встала мовчки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нібито Богу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нишком собі помолилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пошкандибала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За циганами. І тихо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько співала:<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Кажуть люде, що суд буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А суду не буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо мене вже осудили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сім світі люде».<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із-за Дністра пішли цигане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на Волинь і на Украйну.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; За селом село минали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В городи&#769; ходили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І марою за собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приблуду водили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І співала, й танцювала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не пила й не їла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе смерть з циганами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По селах ходила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім разом схаменулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стала їсти й пити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ховатись за шатрами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Богу молитись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щось таке їй поробила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара Маріула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якимсь зіллям напувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То воно й минулось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім її стала вчити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лікарувати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які трави, що од чого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І де їх шукати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як сушити, як варити…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всьому, всьому вчила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маріула. А та вчилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та Богу молилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минуло літо, уже й друге,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І третє настало;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже прийшли в Україну…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жаль їй чогось стало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклонилась Маріулі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За науку в ноги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попрощалась з циганами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолилась Богу;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішла собі, небога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На свою країну.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Вернусь, – каже, – хоч погляну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На дочк&#253;, на сина».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не довелось. Пан вернувся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покинув Наталю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Московщині. А ти її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За Дністром шукала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сина Йвана молодого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оддали в солдати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За те, що ти не навчила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Панів шановати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До кого ж ти прихилишся?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікого немає!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До людей хились, небого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люде привітають.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Пан, вернувшись, занедужав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стогне, пропадає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вона набрала зілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та пішла в палати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лічить його, помагати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не проклинати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не помогла болящому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо не допустили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як умер, то за його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богу помолилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жила собі святою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчат научала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб з панами не кохались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей не цурались.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А то Бог вас покарає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ще гірше люде;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люде горді, неправедні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм судом судять».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак вона научала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болящих лічила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з убогим остатньою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крихтою ділилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люде добрі і розумні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добре її знали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все-таки покриткою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І відьмою звали.<br>
<br>&nbsp;Седнев, 1847, марта 7 —<br>&nbsp;Нижній Новгород 1858, марта 6<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Cон<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марку Вовчку<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На панщині пшеницю жала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Втомилася; не спочивать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішла в снопи, пошкандибала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Івана сина годувать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно сповитеє кричало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У холодочку за снопом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розповила, нагодувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попестила; і ніби сном,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над сином сидя, задрімала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сниться їй той син Іван<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І уродливий, і багатий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не одинокий, а жонатий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вольній, бачиться, бо й сам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже не панський, а на волі;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на своїм веселім полі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою таки пшеницю жнуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А діточки обід несуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І усміхнулася небога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проснулася – нема нічого…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сина глянула, взяла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його тихенько сповила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, щоб дожать до ланового,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще копу дожинать пішла.<br>
<br>&nbsp;[13 липня 1858,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я не нездужаю, нівроку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А щось такеє бачить око,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І серце жде чогось. Болить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болить, і плаче, і не спить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов негодована дитина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лихої, тяжкої години,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не жди сподіваної волі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона заснула: цар Микола<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її приспав. А щоб збудить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хиренну волю, треба миром,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Громадою обух сталить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та добре вигострить сокиру,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й заходиться вже будить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то проспить собі небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До суду божого страшного!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А панство буде колихать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Храми, палати муровать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любить царя свого п’ян&#243;го,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та візантійство прославлять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й більше, бачиться, нічого.<br>
<br>&nbsp;1858, 22 ноября<br>&nbsp;[С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подражаніє<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;11 Псалму<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Мій Боже милий, як-то мало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святих людей на світі стало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один на другого кують<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кайдани в серці. А словами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Медоточивими устами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілуються і часу ждуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи швидко брата в домовині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З гостей на цвинтар понесуть?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, о Господи єдиний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скуєш лукавії уста,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Язик отой велеречивий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовлявший: ми не суєта!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І возвеличимо надиво<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розум наш і наш язик…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й де той пан, що нам закаже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думать так і говорить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Воскресну я! –  той пан вам скаже, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воскресну нині! Ради їх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей закованих моїх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогих, нищих… Возвеличу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малих отих рабов німих!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я на сторожі коло їх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставлю слово. І пониче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе стоптана трава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думка ваша і слова —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе срібло куте, бите<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І семикрати перелите<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огнем в горнилі, словеса<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої, о Господи, такії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкинь же їх, твої святиє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всій землі. І чудесам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоїм увірують на світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої малі убогі діти!<br>
<br>&nbsp;1859, 15 февраля,<br>&nbsp;[С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марку вовчку<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пам’ять 24 генваря 1859<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недавно я поза Уралом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блукав і Господа благав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб наша правда не пропала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб наше слово не вмирало;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виблагав. Господь послав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе нам, кроткого пророка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І обличителя жестоких<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей неситих. Світе мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти зоренько святая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти сило молодая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світи на мене, і огрій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І оживи моє побите<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убоге серце, неукрите,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голоднеє. І оживу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думу вольную на волю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із домовини воззову.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думу вольную… О доле!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пророче наш! Моя ти доне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоєю думу назову.<br>
<br>&nbsp;1859, февраля 17,<br>&nbsp;СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Iсаія. Глава 35<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Подражаніє)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радуйся, ниво неполитая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радуйся, земле, не повитая<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Квітчастим злаком! Розпустись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рожевим крином процвіти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І процвітеш, позеленієш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов Іорданові святиє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луги&#769;зелені, береги&#769;!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І честь Кармілова і слава<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ліванова, а не лукава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе укриє дорогим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Золототканим, хитрошитим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добром та волею підбитим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святим ом&#243;фором своїм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люде темнії, незрячі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дива господнії побачать.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І спочинуть невольничі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утомлені руки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коліна одпочинуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кайданами куті!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радуйтеся, вбогодухі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не лякайтесь дива, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се бог судить, визволяє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долготерпеливих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вас, убогих. І воздає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злодіям за злая!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді, як, господи, святая<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землю правда прилетить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч на годиночку спочить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незрячі пр&#243;зрять, а кривиє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов сарна з гаю, помайнують.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німим отверзуться уста;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прорветься слово, як вода,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дебрь-пустиня неполита,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зцілющою водою вмита,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокинеться; і потечуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселі ріки, а оз&#233;ра<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом гаями поростуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселим птаством оживуть.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оживуть степи, оз&#233;ра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не верствовії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А вольнії, широкії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скрізь шляхи святії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простеляться; і не найдуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шляхів тих владики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А раби тими шляхами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без ґвалту і крику<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Позіходяться докупи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раді та веселі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пустиню опанують<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселії села.<br>
<br>&nbsp;25 марта 1859,<br>&nbsp;[С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;N. N<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така, як ти, колись лілея<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Іордані процвіла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І воплотила, пронесла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святеє слово над землею.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби то й ти, дністровий цвіте…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Сибір в кайданах поведуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти, мій цвіте неукритий…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вимовлю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселий рай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пошли їй, Господи, подай!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай їй долю на сім світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І більш нічого не давай.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не бери її весною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В свій рай небесний, не бери,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дай твоєю красотою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надивуватись на землі.<br>
<br>&nbsp;19 апреля 1859<br>&nbsp;[С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невольник<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br>&nbsp;//--&nbsp; Посвященіє&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Думи мої молодії —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понурії діти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ви мене покинули!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пустку натопити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема кому… Остався я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не сиротою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з тобою, молодою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раю мій, покою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя зоре досвітняя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиная думо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пречистая!.. Ти витаєш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як у того Нуми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тая німфа Егерія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так ти, моя зоре,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просіяєш надо мною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби заговориш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усміхнешся… Дивлюся я —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого не бачу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокинуся… серце плаче —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І очі заплачуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спасибі, зіронько!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неясний день мій; вже смеркає;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над головою вже несе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою неклепаную косу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Косар непевний… Мовчки скосить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там – і слід мій занесе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодний вітер… Все минає!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадаєш, може, молодая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вилиту сльозами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою думу і тихими,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихими речами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проговориш: «Я любила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його на сім світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й на тім світі любитиму…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О мій тихий світе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя зоре вечірняя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я буду витати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло тебе і за тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господа благати!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той блукає за морями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ перехожає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долі-доленьки шукає —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає, немає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов умерла; а той рветься<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З усієї сили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За долею… от-от догнав —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бебех в могилу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в іншого сіромахи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні хати, ні поля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки торба, а з торбини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виглядає доля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов дитинка; а він її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лає, проклинає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за чвертку закладає —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, не покидає!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як реп’ях той, учепиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За латані поли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й збирає колосочки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На чужому полі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там – снопи, а там – скирти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там – у палатах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить собі сіромаха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов у своїй хаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такая-то доля тая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і не шукайте:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого схоче – сама найде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У колисці найде.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ще на Україні веселі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вольнії пишались села<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді, як праведно жили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий козак і діток двоє…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще за гетьманщини старої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давно се діялось колись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, коло полудня, в неділю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на зелених ще й святках,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під хатою в сорочці білій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидів, з бандурою в руках,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Старий козак.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«І так і сяк! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий міркує, розмовляє. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І треба б, – каже, – й трохи шкода.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А треба буде; два-три года<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай по світу погуляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сам своєї пошукає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я шукав колись… Ярино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А де Степан?» – «А он під тином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе вкопаний стоїть».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А я й не бачу! А ідіть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лишень сюда, та йдіть обоє…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ануте, діти, отакої!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вшкварив по струнах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий грає, а Ярина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Степаном танцює;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий грає, примовляє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ногами тупцює.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Якби мені лиха та лиха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби мені свекрівонька тиха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби мені чоловік молодий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До другої не ходив, не любив».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ой гоп, чики-чики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та червоні черевики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та троїсті музи&#769;ки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од віку до віку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я любила б чоловіка!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой гоп, заходивсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробив хату, оженивсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І піч затопив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вечерять наварив».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ануте, діти, отакої!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І старий піднявся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ударить, як ушкварить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж у боки взявся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Чи так, чи не так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уродив постернак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А петрушку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Криши в юшку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буде смак, буде смак!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой так, таки так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оженився козак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кинув хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кімнату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й потяг у байрак».<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ні, не така вже, підтопталась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара моя сила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утомився… А все це ви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так розворушили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О бодай вас! Що то літа?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, вже не до ладу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минулося. Іди лишень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полудновать лагодь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуляючи, як той казав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шматок хліба з’їсти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ж, доню… А ти, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послухаєш вісти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сідай лишень. Як убили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твого батька Йвана<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Шляхетчині, то ти ще був<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маленьким, Степане.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й не лазив». – «То я не син?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я чужий вам, тату?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Та не чужий, стривай лишень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От умерла й мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки твоя, а я й кажу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покойній Марині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моїй жінці: «А що, – кажу, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Возьмем за дитину?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе б то це. – «Добре, – каже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покойна Марина, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому не взять?» – «Взяли тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми та й спарували<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Яриночкою докупи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тепер осталось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось що робить. Ти на літі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Ярина зріє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Треба буде людей шукать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що-небудь діять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ти скажеш?» – «Я не знаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо я думав теє…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Що Ярина сестра тобі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А воно не теє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно просто, любітеся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й з богом до шлюби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А поки що, треба буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на чужі люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подивитись, як там живуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи орють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не на ораному сіють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А просто жнуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І немолоченеє віють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та як і мелють і їдять —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все треба знать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так от як, друже, треба в люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На рік, на два піти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У наймити;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді й побачимо, що буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо хто не вміє заробить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То той не вмітиме й пожить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти як думаєш, небоже?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не думай, коли хочеш знать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де лучше лихом торгувать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іди ти в Січ. Як Бог поможе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та наїсися всіх хлібів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я їх чимало попоїв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі нудно, як згадаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли здобудеш, принесеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А коли згубиш, поживеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє добро! То хоч звичаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козацького наберешся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та побачиш світа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не такого, як у бурсі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А живі мисліте<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З товариством прочитаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та по-молодечи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будеш Богу молитися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не по-чернечи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Харамаркать. Отак, сину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолившись Богу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осідлаєм буланого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й гайда в дорогу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходім лишень полудновать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ти вже, Ярино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змайструвала нам що-небудь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отаке-то, сину…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Уже, таточку!» – озвалась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із хати Ярина.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не їсться, не п’ється, і серце не б’ється,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І очі не бачать, не чуть голови!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замість шматка хліба за кухоль береться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивиться Ярина та нишком сміється.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Що се йому стало? Ні їсти, ні пить —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нічого не хоче! Чи не занедужав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Братику Степане, що в тебе болить?» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ярина питає. Старому байдуже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нібито й не чує. «Чи жать, чи не жать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сіяти треба, – старий промовляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нібито до себе. – Анумо вставать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До вечерні, може, ще пошкандибаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, Степане, ляжеш спать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо завтра рано треба встать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та коня сідлать».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Степаночку, голубчику!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого се ти плачеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усміхнися, подивися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба ти не бачиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що й я плачу? Розсердився<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бог знає на кого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й зо мною не говорить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утечу, єй-богу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й сховаюсь у бур’яні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи-бо, Степане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, й справді нездужаєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я зілля достану,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я побіжу за бабою…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, це з пристріту?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ні, Ярино, моє серце,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій рожевий квіте!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я не брат тобі, Ярино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я завтра покину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе й батька, на чужині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де-небудь загину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти мене й не згадаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забудеш, Ярино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свого брата…» – «Схаменися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єй-богу, з пристріту!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я не сестра? Хто ж оце я?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Боже мій, світе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що тут діять? Батька нема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він занедужав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й умре. О Боже мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А йому байдуже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов сміється. Степаночку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба ти не знаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що без тебе і таточка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мене не стане?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ні, Ярино, я не кину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тілько поїду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недалеко. А на той рік<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до вас приїду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З старостами – за тобою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за рушниками…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи подаєш?» – «Та цур тобі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тими старостами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й жартує!» – «Не жартую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єй-богу, Ярино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не жартую!..» – «Та це й справді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти завтра покинеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене й батька? Не жартуєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи-бо, Степане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба й справді не сестра я?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ні, моє кохання,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє серце!» – «Боже ж ти мій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому я не знала?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була б тебе не любила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не цілувала…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой-ой! сором! Геть од мене!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пусти мене! Бачиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який добрий! Та пусти-бо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єй-богу, заплачу».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заплакала Ярина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тая дитина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І крізь сльози промовляла:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Покине! покине!»<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як той явор над водою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степан похилився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щирі сльози козацькії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В серці запеклися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов у пеклі. А Ярина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То клене, то просить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То замовкне, подивиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знов заголосить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незчулися, як смерклося,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сестру і брата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби скованих докупи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Застав батько в хаті.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І світ настав, а Ярині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не спиться – ридає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже Степан із криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коня напуває.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й вона з відрами побігла —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби за водою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До криниці. А тим часом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запорозьку зброю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий виніс із комори,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивиться, радіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приміряє, ніби знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий молодіє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й заплакав. «Зброє моя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зброє золотая!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Літа мої молодії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сило молодая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послужи, моя ти зброє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодій ще силі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Послужи йому так щиро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як мені служила!»<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Вернулися од криниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Степан сідлає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коня, свого товариша,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й жупан надіває.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Ярина дає зброю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На порозі стоя;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степан її надіває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та плачуть обоє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І шаблюка, мов гадюка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й ратище-дрючина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й самопал семип’яденний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повис за плечима.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж зомліла, як узріла;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І старий заплакав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як побачив на коневі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такого юнака.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веде коня за поводи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та плаче Ярина;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий батько іде рядом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Научає сина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як у війську пробувати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старшин шанувати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Товариство поважати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В табор не ховатись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Нехай тебе Бог заступить!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як за селом стали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказав батько, та всі троє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Разом заридали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степан гукнув, і курява<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шляхом піднялася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Не барися, мій синочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Швидше повертайся!» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказав старий. А Ярина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов тая ялина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;При долині, похилилась…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовчала Ярина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки сльози утирає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На шлях поглядає;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із куряви щось вигляне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знов пропадає;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби шапка через поле<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котиться, чорніє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропадає, мошечкою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки-тільки мріє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пропало. Довго-довго<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стояла Ярина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та дивилась, чи не вирне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знову комашина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із куряви. Не вирнула —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропала! І знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заплакала Яриночка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішла додому.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минають дні, минає літо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Настала осень, шелестить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пожовкле листя, мов убитий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий під хатою сидить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дочка нездужає Ярина;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його єдиная дитина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покинуть хоче. З ким дожить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добити віку вікового?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадав Степана молодого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадав свої благі літ&#225;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадав та й заплакав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багатий сивий сирота.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«В твоїх руках все на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя всюди воля!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай буде так, як хочеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Така моя доля», —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий вимовив і нишком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богу помолився;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й пішов собі з-під хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В садок походити.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І барвінком, і рутою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рястом квітчає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весна землю, мов дівчину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В зеленому гаї;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сонечко серед неба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опинилось-стало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов жених той молодую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Землю оглядало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Ярина вийшла з хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світ божий глянуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ледве вийшла: усміхнеться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То піде, то стане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розглядає, дивується,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та любо, та тихо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби вчора народилась…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А лютеє лихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В самім серці ворухнулось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І світ запалило.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як билина підкошена,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ярина схилилась;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як з квіточки роса вранці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сльози полилися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий батько коло неї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як дуб, похилився.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Одужала Яриночка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть люде в Київ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в Почаїв помолитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вона йде з ними.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; У Києві великому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всіх святих благала;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Межигорського Спаса<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тричі причащалась;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Почаєві святому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ридала-молилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб Степан той, доля тая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їй хоча приснилась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не приснилась. Вернулася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знову забіліла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зима біла. За зимою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знов зазеленіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весна божа. Вийшла з хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світ дивуватись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яриночка, та не Бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святого благати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А нищечком у ворожки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про його спитати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І ворожка ворожила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пристріт замовляла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Талан-долю та весілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З воску виливала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Он, бачиш, кінь осідланий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тупає ногою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під козаком; а онде йде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дідусь з бородою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж до колін. Ото гроші;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби догадався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козак отой злякать діда,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злякав та й сховався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За могилу, лічить гроші,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А он знову шляхом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козак іде, ніби старець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То, бач, ради страху,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ляхи або татаре<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Часом не спіткали».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І радесенька Ярина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому верталась.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Уже третій, і четвертий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І п’ятий минає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немалий рік, а Степана<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немає, немає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стежечка-доріжечка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яром та горою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утоптана до ворожки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поросла травою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема його. У черниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Косу розплітає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безталанна, коло неї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Падає, благає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий батько, хоч літечко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч Петра діждати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч зеленої неділі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діждались, і хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уквітчали гарнесенько,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в сорочках білих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невеселі, мов сироти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під хатою сіли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидять собі та сумують,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухають… щось грає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов на кобзі, на улиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ніби співає.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;Дума&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У неділю вранці-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Синє море грало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Товариство кошового<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На раді прохало:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Благослови, отамане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Байдаки спускати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за Тендер погуляти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Турка пошукати».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чайки і байдаки спускали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарматами риштовали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дніпрового гирла широкого випливали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серед ночі темної,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На морі синьому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За островом Тендером потопали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропадали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один потопає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другий виринає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козацтву-товариству із синьої хвилі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;рукою махає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зично гукає:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Нехай вам, панове-товариство, бог<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;допомагає».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в синій хвилі потопає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пропадає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько три чайки, слава богу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отамана курінного,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сироти Степана молодого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Синє море не втопило,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в турецьку землю агарянську<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без кормиг прибило.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тойді сироту Степана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козака лейстрового,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отамана молодого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Турки-яничари ловили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З гармати гримали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайдани кували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тяжкую неволю завдавали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой Спасе наш Межигорський,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудотворний Спасе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лютому ворогові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не допусти впасти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В турецькую землю, в тяжкую неволю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там кайдани по три пуда,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отаманам по чотири,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І світа божого не бачать, не знають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під землею камень ламають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без сповіді святої умирають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як собаки, здихають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І згадав сирота Степан в неволі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою далеку Україну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нерідного батька старого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коника вороного,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нерідную сестру Ярину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плаче-ридає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Бога руки здіймає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кайдани ламає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утікає на вольную волю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже на третьому полю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Турки-яничари догнали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До стовпа в’язали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очі виймали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарячим залізом випікали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайдани кували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тюрму посадили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й замуровали.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Отак на улиці під тином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще молодий кобзар стояв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І про невольника співав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тином слухала Ярина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не дослухала, упала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Степаночку! Степаночку! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кричала, ридала. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степаночку, моє серце!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ж це ти барився?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тату! Тату! ідіть сюда,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідіть, подивітесь».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшов старий, розглядає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І свого Степана<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не пізнає, таке з його<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробили кайдани.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сину ти мій безталанний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти дитино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ти в світі погибаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сину мій єдиний?»<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Плаче старий та ридає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й Степан сліпий плаче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невидющими очима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов сонце побачив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І беруть його під руки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ведуть у хату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вітає Яриночка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов рідного брата.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І голову йому змила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ноги умила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в сорочці тонкій білій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За стіл посадила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годувала, напувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Положила спати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У кімнаті і тихенько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вийшла з батьком з хати.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Через тиждень без старостів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За Степана свата<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий свою Яриночку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Ярина в хаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ні, не треба, мій таточку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не треба, Ярино, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степан каже. – Я загинув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіки загинув!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що ж свої молодії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти літа погубиш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За калікою?.. Ярино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Насміються люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Бог святий покарає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прожене долю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З ції хати веселої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На чужеє поле.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, Ярино, Бог не кине<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І найде дружину;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я піду в Запорожжя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там я не загину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нагодують». – «Ні, Степане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти дитино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Господь тебе покине,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ти нас покинеш».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Оставайся, Степаночку;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли не хоч братись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То так будем, я сестрою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти будеш братом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дітьми йому обоє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Батькові старому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не йди од нас, Степаночку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не кидай нас знову.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не покинеш?» – «Ні, Ярино!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Степан остався.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зрадів старий, мов маленький,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж за кобзу взявся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотів вшкварить метелицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З усієї сили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та не вшкварив… під хатою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі троє сіли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; «Розкажи ж ти нам, Степане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про свою недолю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й я таки гуляв колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В турецькій неволі».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Отож мене, вже сліпого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світ випускали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З товариством. Товариство<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Січ прямувало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мене взяло з собою;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І через Балкани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простали ми в Україну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вольними ногами;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на тихому Дунаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нас перебігають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Січовики-запорожці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Січ завертають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розказують і плачуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як Січ руйнували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як москалі срібло, злото<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І свічі забрали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Покрові; як козаки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі утікали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на тихому Дунаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Новим кошем стали;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як цариця по Києву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Нечосом ходила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Межигорського Спаса<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі запалила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І по Дніпру у золотій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Галері гуляла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пожар той поглядала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нишком усміхалась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як степи запорозькі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді поділили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І панам на Україні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люд закріпостили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як Кирило з старшинами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пудром осипались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в цариці, мов собаки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патинки лизали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак, тату! Я щасливий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що очей не маю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що нічого того в світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не бачу й не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ляхи були, усе взяли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кров повипивали!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А москалі і світ божий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В путо закували.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отаке-то! Тяжко, тату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із своєї хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До турчина поганого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В сусіди прохатись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер, кажуть, в Слободзеї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Останки збирає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Головатий та на Кубань<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хлопців підмовляє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай йому Бог поможе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що з того буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий знає: почуємо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що розкажуть люде».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак вони що день божий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удвох розмовляли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До півночі, а Ярина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господарювала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та святих отих благала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки ж ублагала;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На всеєдній у неділю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона спарувалась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З сліпим своїм. Такеє-то<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скоїлось на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої любі дівчаточка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рожевії квіти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє-то. Одружились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої молодії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, воно й не до ладу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що маю діять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли таке сподіялось?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рік уже минає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже й другий. З дружиною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ярина гуляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По садочку. Старий батько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить коло хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вчить внука-пузанчика<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чолом оддавати.<br>
<br>&nbsp;[1845, с. Мар’їнське – 1858, не пізніше квітня 1859, С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій Боже милий, знову лихо!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було так любо, було тихо;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми заходились розкувать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм невольникам кайдани.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж гульк!.. Ізнову потекла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мужицька кров! Кати вінчані,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов пси голодні за маслак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гризуться знову.<br>
<br>&nbsp;[1853 – 1859, Новопетровське укріплення – С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Федору Івановичу Черненку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пам’ять 22 сентября 1859 року<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой по горі роман цвіте,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долиною козак іде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та у журби питається,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де та доля пишається?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то в шинках з багачами?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то в степах з чумаками?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то в полі на роздоллі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З вітром віється по волі? —<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не там, не там, друже-брате,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У дівчини в чужій хаті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У рушничку та в хустині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захована в новій скрині.<br>
<br>&nbsp;Лихвин, 7 іюня [1859]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой маю, маю я оченята,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікого, матінко, та оглядати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікого, серденько, та оглядати!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой маю, маю і рученята…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніко[го], матінко, та обнімати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікого, серденько, та обнімати!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой маю, маю і ноженята,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ні з ким, матінко, потанцювати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ні з ким, серденько, потанцювати!<br>
<br>&nbsp;10 іюня [1859],<br>&nbsp;Пирятин<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сестрі<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минаючи убогі села,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понаддніпрянські невеселі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думав, де ж я прихилюсь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І де подінуся на світі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сниться сон мені: дивлюсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В садочку, квітами повита,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пригорі собі стоїть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе дівчина, хатина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дніпро геть-геть собі розкинувсь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіяє батько та горить!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюсь, у темному садочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під вишнею у холодочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя єдиная сестра!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Многострадалиця святая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе в раї спочиває<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та з-за широкого Дніпра<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене, небога, виглядає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їй здається, виринає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-за хвилі човен, доплив&#225;…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в хвилі човен порина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Мій братику! моя ти доле! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми прокинулися. Ти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На панщині, а я в неволі!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак нам довелося йти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще зм&#225;лечку колючу ниву!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молися, сестро! будем живі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То Бог поможе перейти.<br>
<br>&nbsp;20 іюля [1859],<br>&nbsp;Черкаси<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись, дурною головою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думав, – горенько зо мною!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як доведеться в світі жить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей і Господа хвалить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В багні колодою гнилою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Валятись, старітися, гнить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умерти й сліду не покинуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На обікраденій землі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О горе! горенько мені!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І де я в світі заховаюсь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щодень пілати розпинають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Морозять, шкварять на огні!<br>
<br>&nbsp;21 іюля [1859],<br>&nbsp;Черкаси<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби-то ти, Богдане п’яний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер на Переяслав глянув!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на замчище подив[ив]сь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Упився б! здорово упивсь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І препрославлений козачий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розумний батьку!.. і в смердячій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жидівській хаті б похмеливсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або б в калюжі утопивсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В багні свинячім.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Амінь тобі, великий муже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий, славний! та не дуже…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби ти на світ не родивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або в колисці ще упивсь…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То не купав би я в калюжі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе преславного. Амінь.<br>
<br>&nbsp;18 августа [1859], в Переяславі<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во Іудеї во дні они,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во время Ірода-царя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом Сіона й на Сіоні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Романські п’яні легіони<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Паскудились. А у царя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Ірода таки самого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І у порогу й за порогом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стояли ліктори, а цар…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самодержавний государ!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лизав у ліктора халяву,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб той йому на те, на се…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч півдинарія позичив;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А той кишенею трясе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виймає гроші і не лічить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе старцеві дає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І п’яний Ірод знову п’є!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ось, не в самім Назареті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А у якомусь у вертепі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія сина привела,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Віфлієм з малим пішла…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біжить почтар із Віфлієма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каже: – Царю! так і так!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зіновать, кукіль і будяк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росте в пшениці! Кляте плем’я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давидове у нас зійшло!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зотни, поки не піднялось!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Так що ж, –  промовив Ірод п’яний, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому царству постинать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малих дітей; а то, погані,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам не дадуть доцарювать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почтар, нівроку, був підпилий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оддав сенатові приказ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб тілько в Віфліємі били<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малих дітей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спаси ти нас,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Младенче праведний, великий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од п’яного царя-владики!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од гіршого ж Тебе спасла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя преправедная Мати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та де ж нам тую матір взяти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми серцем голі догола!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раби з кокардою на лобі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лакеї в золотій оздобі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Онуча, сміття з помела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єго величества. Та й годі.<br>
<br>&nbsp;24 октября [1859],<br>&nbsp;С. – Петербург<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Поема)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радуйся, Ты бо обновила еси зачатыя студно.<br>
&nbsp;Акафіст Пресвятій Богородиці. Ікос 10<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все упованіє моє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Тебе, мій пресвітлий раю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На милосердіє Твоє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все упованіє моє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тебе, мати, возлагаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святая сило всіх святих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочная, Благая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молюся, плачу і ридаю:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воззри, Пречистая, на їх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отих окрадених, сліпих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невольників. Подай їм силу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твой&#243;го мученика-Сина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хрест-кайдани донесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До с&#225;мого, сам&#243;го краю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Достойно пєтая! благаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царице неба і землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вонми їх стону і пошли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благий конець, о Всеблагая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я, незлобний, воспою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як процвітуть убогі села,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Псалмом і тихим, і веселим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святую доленьку Твою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А нині плач, і скорбь, і сльози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душі убогої – убогий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Остатню лепту подаю.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Йосипа, у тесляра<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи в бондаря того святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія в наймичках росла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рідня була. Отож небога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже чимала піднялась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росла собі та виростала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на порі Марія стала…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рожевим квітом розцвіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В убогій і чужій хатині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В святому тихому раю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тесляр на наймичку свою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе на свою дитину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Теслу, було, і струг покине<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й дивиться; і час мине,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він і оком не мигне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думає: – Ані родини!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані хатиночки нема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна-однісінька!.. Хіба…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще ж смерть моя не за плечима?.. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А та стоїть собі під тином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вовну білую пряде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той бурнус йому святешний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або на берег поведе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козу з козяточком сердешним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І попасти і напоїть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і далеко. Так любила ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона той тихий божий став,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широкую Тиверіаду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рада, аж сміється, рада,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що Йосип, сидячи, мовчав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не боронив їй, не спиняв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На став іти; іде, сміється,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він сидить та все сидить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За струг сердега не береться…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коза нап’ється та й напасеться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дівчина собі стоїть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе вкопана, під гаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І смутно, сумно позирає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той широкий божий став,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мовила: – Тиверіадо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широкий царю озерам!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи мені, моя порадо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якая доля вийде нам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З старим Іосифом? О доле! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І похилилась, мов тополя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од вітру хилиться в яру.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Йому я стану за дитину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плечми моїми молодими<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його старії підопру! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кинула кругом очима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж іскри сипнули з очей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з добрих молодих плечей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хітон полатаний додолу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько зсунувся. Ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Такої божої краси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не узрить! Злая ж доля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колючим терном провела,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згнущалася над красотою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О доленько! Понад водою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходою тихою пішла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лопух край берега найшла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лопух зорвала і накрила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе бриликом, свою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Головоньку тую смутную,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою головоньку святую!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зникла в темному гаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О світе наш незаходимий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О ти, Пречистая в женах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благоуханний зельний крине!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В яких гаях? В яких ярах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В яких незнаємих вертепах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти заховаєшся од спеки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огнепалимої тії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що серце без огню розтопить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без води прорве, потопить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святії думоньки твої?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ти сховаєшся? Нігде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь заклюнувся вже, годі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже розжеврівся. І шкода,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Даремне сила пропаде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До крові дійде, до кості<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь той лютий, негасимий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І, недобитая, за сином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повинна будеш перейти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь пекельний! Вже пророчить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі вже зазирає в очі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє грядущеє. Не зри!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сльозу пророчую утри!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заквітчай голову дівочу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лілеями та тим рясним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоним маком. Та й засни<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під явором у холодочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки що буде.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Увечері, мов зоря тая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія з гаю вихожає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заквітчана. Фавор-гора,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе з злата-серебра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Далеко, високо сіяє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж сліпить очі. Підняла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той Фавор свої святиє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очиці кроткіє Марія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й усміхнулась. Зайняла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козу з козяточком з-під гаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заспівала. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Раю! раю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Темний гаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи я, молодая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Милий Боже, в твоїм раї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи я погуляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Нагуляюсь?»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й замовкла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Круг себе сумно озирнулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На руки козеня взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселенькая пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На хутір бондарів убогий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А йдучи, козеня, небога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби дитину, на руках<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хитала, бавила, гойдала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До лона тихо пригортала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І цілувала. Козеня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе теє кошеня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не пручалось, не кричало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На лоні пестилося, гралось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Миль зо дві любо з козеням<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи, трохи не танцювала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не втомилась. Вигляда<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий, сумуючи під тином,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давненько вже свою дитину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зострів її і привітав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихо мовив: – Де ти в бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Загаялась, моя небого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо в кущу, опочий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та повечеряємо вкупі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З веселим гостем молодим;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо, доненько. – Який?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який се гость? – Із Назарета<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зайшов у нас підночувать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каже, Божа благодать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ветхую Єлисавету<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Учора рано пролилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Учора, каже, привела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитину, сина. А Захарій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий нарек його Іваном…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так бачиш що! – А гость роззутий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умитий з кущі вихожав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В одному білому хітоні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов намальований сіяв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І став велично на порозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І, уклонившися, вітав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марію тихо. Їй, небозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж дивно, чудно. Гость стояв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ніби справді засіяв.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія на його зирнула<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стрепенулась. Пригорнулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе злякане дитя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Йосипа свого старого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім гостя молодого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просила, ніби повела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очима в кущу. Принесла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Води погожої з криниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молоко і сир козлиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм на вечерю подала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама ж не їла й не пила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В куточку мовчки прихилилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та дивувалася, дивилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слухала, як молодий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивочний гость той говорив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І словеса його святиє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На серце падали Марії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І серце мерзло і пеклось!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Во Іудеї не було, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Промовив гость, – того ніколи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що нині узриться. Равві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Равві великого глаголи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ниві сіються новій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виростуть, і пожнемо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в житницю соберемо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зерно святеє. Я Месію<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іду народу возвістить! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І помолилася Марія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед апостолом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Огонь тихенько на кабиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Йосип праведний сидить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та думає… Уже зірниця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На небі ясно зайнялась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія встала та й пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З глеком по воду до криниці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гость за нею, і в ярочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Догнав Марію…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодочком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До сходу сонця провели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До самої Тиверіади<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благовістителя. І раді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Радісінькі собі прийшли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жде його Марія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ждучи плаче, молодії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ланити, очі і уста<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марніють зримо. – Ти не та,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не та тепер, Маріє, стала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цвіт зельний, наша красота! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Промовив Йосип. – Диво сталось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тобою, доненько моя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходім, Маріє, повінчаймось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то… – Й не вимовив: уб’ють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На улиці. – І заховаймось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїм оазисі. – І в путь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія нашвидку збиралась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тяжко плакала, ридала.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Отож вони собі ідуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несе з торбиною на плечах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нову коновочку старий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спродать би то та молодій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купить хустиночку до речі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й за повінчання оддать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О старче праведний, багатий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не од Сіона благодать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з тихої твоєї хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам возвістилася. Якби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пречистій їй не дав ти руку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рабами б бідниє раби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі мерли би. О муко!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О тяжкая душі печаль!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вас мені, сердешних, жаль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сліпі і малиє душою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тих, що бачать над собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сокиру, молот і кують<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кайдани новиє. Уб’ють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заріжуть вас, душеубійці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І із кровавої криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собак напоять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ж подівсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивочний гость отой лукавий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч би прийшов та подививсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На брак той славний і преславний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На брак окрадений! Не чуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не чуть ані його, ані Месії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люди ждуть чогось і ждуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чогось непевного. Маріє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, безталанная, чого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ждеш і ждатимеш од Бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І од людей його? Нічого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніж&#233; апостола тог&#243;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер не жди. Тесляр убогий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе повінчану веде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В свою убогую хатину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молися й дякуй, що не кинув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на розпуття не прогнав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то б цеглиною убили —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби не вкрив, не заховав!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Єрусалимі говорили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько люде, що стяли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У городі Тиверіаді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то якогось розп’яли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Провозвістителя месії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Його! –  промовила Марія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселесенька пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Назарет. І він радіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що наймичка його несла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В утробі праведную душу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За волю р&#243;зп’ятого мужа.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ото вони собі ідуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшли додому. І живуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повінчані, та не вес&#233;лі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тесляр колисочку дебелу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Майструє в сінях. А вона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочная Марія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить собі коло вікна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в поле дивиться, і шиє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малесеньке сороченя —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Комусь-то ще?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Хазяїн дома? —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надворі крикнуло. – Указ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од кесаря, його сам&#243;го,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб ви сьогодня, сей же час!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви на ревізію у город,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У город Віфлієм ішли. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зник, пропав той тяжкий голос.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько руна в яру гул&#225;.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Марія зараз заходилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пекти опрісноки. Спекла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В торбину мовчки положила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мовчки за старим пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Віфлієм. – Святая сило!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спаси мене, мій Боже милий! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тілько й промовила. Ідуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумуючи, собі обоє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вбогії перед собою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козу з козяточком женуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо дома ні на к&#243;го кинуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А може, Бог пошле дитину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дорозі; от і молоко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердешній матері. Скотина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іде, пасучися; рядком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть за нею батько й мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І починають розмовляти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поволі, тихо. – Семіон<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Протопресвітер, – Йосип мовив, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє-то пророче слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказав мені. – Святий закон!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Авраама і Мойсея!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Возобновлять мужі єсеї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каже, поти не умру,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки месію не узрю! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи чуєш ти, моя Маріє?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Месія прийде! – Вже прийшов,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми вже бачили месію! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія мовила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найшов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опріснок Йосип у торбині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дає та й каже: – На, моя дитино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки що буде, укріпись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Віфлієма не близенько;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й я спочину. Утомивсь. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й сіли на шляху гарненько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полудновать. Отож сидять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сонце праведне швиденько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додолу котиться. І глядь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховалося, і смеркло в полі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І диво дивнеє! ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не бачив і не чув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такого дива. Аж здрогнув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий тесляр. Мітла з востоку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над самим Віфліємом, боком,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мітла огненная зійшла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І степ і гори осіяла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія з шляху не вставала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія сина привела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиную тую дитину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що нас од каторги спасла!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Пресвятая, неповинна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нас, лукавих, розп’ялась!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А недалеко край дороги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От&#225;ру гнали чабани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й їх побачили. Небогу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її й дитяточко взяли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І у вертеп свій принесли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чабани його убогі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Еммануїлом нарекли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; До сходу сонця, рано-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Віфліємі на майдані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зійшовся люд і шепотить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що щось непевне з людьми буде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во Іудеї. Гомонить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихне люд. – О люди! люди! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чабан якийсь біжить, кричить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Пророчество Ієремія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ісаія збулось! збулось!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас, у пастирей, месія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Родився вчора! – Загуло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Віфліємі на майдані:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Месія! Іісус! Осанна! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люд розходивсь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через час<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи через два прийшов указ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І легіон з Єрусалима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од того Ірода. Незриме<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й нечуте сталося тойді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще діточки сповиті спали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще к&#253;піль гріли матері,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Намарне гріли: не купали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маленьких д&#237;точок своїх!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ножі солдати сполоскали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дитячій праведній крові!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє-то на світі сталось!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивітеся ж, о! матері!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що роблять іроди-царі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Марія навіть не ховалась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїм младенцем. Слава вам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогим людям, чабанам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що привітали, заховали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нам Спасителя спасли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од Ірода. Нагодували,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І напоїли, і дали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кожух і свиту на дорогу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І, небораки, додали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ослицю дійну. І небогу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З її дитяточком малим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І посадили й провели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі тайни&#769;ми манівцями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На шлях мемфіський. А мітла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мітла огненная світила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе сонце, і дивилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ту ослицю, що несла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Єгипет кроткую Марію<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нарожденного Месію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Якби де на світі хоть раз<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цариця сіла на ослицю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То слава б стала про царицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І про великую ослицю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому світу. Ся ж несла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живого істинного Бога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе ж, сердешну, копт убогий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотів у Йосипа купить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та здохла ти: мабуть, дорога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки завадила тобі?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; У Нілі скупанеє спить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пелюшках долі, під вербою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитяточко. А меж лозою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З лози колисочку плете<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та плаче Праведная Мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колиску тую плетучи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Йосип заходився хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із очерету будувати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хоч укритися вноч&#237;.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-за Нілу сфінкси, мов сичі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страшними мертвими очима<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На теє дивляться. За ними<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На голому піску стоять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По шнуру піраміди вряд,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов фараонова стор&#243;жа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ніби фараонам знать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони дають, що правда Божа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Встає вже, встала на землі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб фараони стереглись.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Марія найнялася прясти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У копта вовну. А святий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іосиф взявсь отару пасти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб хоч козу ту заробить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На молоко малій дитині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минає рік, коло хатини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В повіточці своїй малій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той бондар праведний, святий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гадки, праведний, не має,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Барило й бочку набиває<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й курникає. А ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не плачеш ти і не співаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гадаєш, думаєш-гадаєш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як його вчити, навести<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На путь святий святого сина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як його од зол спасти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од бурь житейських одвести?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ще рік минув. Коло хатини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коза пасеться; а дитина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І невеличке козеня<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У сінях граються. А мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить на призьбі коло хати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вовну з кужеля пряде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж ось і сам старий іде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З ціпочком тихо попід тином:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Носив у город шапличок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Продать. Йому медяничок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А їй немудрую хустину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собі ж несе на постоли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ременю доброго. Спочинув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й каже: – Доню, не журись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царя вже Ірода не стало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чогось увечері наївсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та так наївся, що й опрігсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє-то мені сказали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо, – каже, – у свій гай,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У свій маленький тихий рай!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходім додомоньку, дитино.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Ходім, –  сказала та й пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Ніл сороченята прати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дорогу синові. Паслась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коза з козятком коло хати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Йосип сина забавляв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На призьбі сидя, поки мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На річці прала ті малі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сорочечки. А потім в хаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поморщив добре постоли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собі в дорогу. Та й знялись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До сходу сонця, по торбині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На плечі взявши, а дитину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удвох в колисочці несли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То сяк, то так прийшли додому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бодай не довелось нікому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Узріть такеє. Благодать!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гайочок тихий серед поля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна єдиная їх доля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отой гайочок! І не знать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де він кохався. І хатина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все, все сплюндровано. В руїні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм довелося ночувать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ярок Марія до криниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Швиденько кинулася. Там<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись-то з нею яснолиций<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зострівся гость святий. Бур’ян,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будяк колючий з кропивою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло криниці поросли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маріє! Горенько з тобою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молися, серденько, молись!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окуй свою святую силу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долготерпєнієм окуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В сльозах кровавих загартуй!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Небога трохи не втопилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У тій криниці. Горе нам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було б, іскупленним рабам!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дитина б тая виростала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без матері, і ми б не знали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досі правди на землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святої волі! Схаменулась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тяжко, важко усміхнулась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й заридала. Полились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На цямрину святиє сльози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й висохли. А їй, небозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полегшало.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єлисавета,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара вдова, у Назареті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З малим синком своїм жила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки з Івасем. Та й була<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якась рідня їм. Вранці-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою дитину, безталанна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нагодувала, одягла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за святим своїм пішла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Назарет той до вдовиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В сусіди, в наймички проситись!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Дитяточко собі росло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Івасем-удовенком гралось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже чимале підросло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось вони собі гуляли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удвох на улиці, знайшли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дві палички та й понесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому матерям на дрова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайні діточки! Ідуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселенькі, і здорові,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж любо гля[ну]ть, як ідуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож воно, мале, взяло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Другую паличку у Йвася —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Івась у коники і[г]рався —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробило хрестик та й несло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому, бачте, показати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що й він уміє майструвати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія ще за ворітьми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дітей зостріла, і зомліла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І трупом пала, як узріла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той хрестик-шибеничку. – Злий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недобрий чоловік, лихий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навчив тебе, моя дитино,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробить оце! Покинь! Покинь! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він, маленький, неповинний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святую шибеничку кинув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заридав, і пролились<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще в перший раз младенчі сльози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На лоно матернє. Небозі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби полегшало. Взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У холодочок завела,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В бур’ян, в садок, поцілувала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та коржиком погодувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свіженьким коржиком. Воно ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попестилось собі, погралось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й спатоньки, мале, лягло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки ж у неї на колінах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож і спить собі дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов янгеляточко в раю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на єдиную свою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та мати дивиться і плаче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенько-тихо; ангел спить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То щоб його-то не збудить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й не догледіла. Неначе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окропу капля, як огонь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На його впала, і воно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокинулось. Швиденько сльози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марія втерла, сміючись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він не бачив. І небозі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не довелося одурить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малого сина. Подивилось<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І заридало.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заробила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то позичила вдова<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Півкопи тую на буквар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама б учила, так не знала ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона письма того. Взяла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в школу хлопця одвела,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У ієсейську. Доглядала ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама його, сама й навчала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добру і розуму. Івась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки вдовенко, в його вдавсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вдвох собі й ходили в школу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вчились вкупочці. Ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані пограється з дітьми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані побігає; самий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Один-однісінький, бувало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить собі у бур’яні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та клепку теше. Помагало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святому батькові в трудах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось по сьомому годочку —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мали&#769;й вже добре майстрував —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одпочиваючи в куточку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий на сина дивувавсь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який-то з його майстер буде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які-то люди з його будуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та взявши відер, кандійок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І батько, й мати, і воно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішли на ярмарок у с&#225;мий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самісінький Єрусалим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і далеко, так спродати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дорогше можна. От прийшли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розташувались. Батько й мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидять собі та продають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добро своє. А де ж дитина?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Побігло десь. Шукає сина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та плаче мати. І не чуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де ділося. У синагогу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зайшла благать благого Бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб син її найшовсь. Аж глядь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи раввінами дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її хлоп’яточко, сидить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І научає, неповинне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як в світі жить, людей любить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За правду стать! за правду згинуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без правди горе! – Горе вам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Учителі-архієреї! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дивувались фарисеї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І книжники його речам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А радость матері Марії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неізреченная. Месію,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самого Бога на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона вже зріла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спродались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во храмі помолились Богу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселенькі у дорогу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додому рушили вноч&#237;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По холодочку.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виростали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вкупі вчились, ростучи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє діточки. Пишались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє тії матері<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїми дітками. Із школи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Путем терновим розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обидва. Божії глаголи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святую правду на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прорекли, і розп’ялись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За воленьку, святую волю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Іван пішов собі в пустиню,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А твій меж люди. А за ним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За сином праведним своїм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти пішла. В старій хатині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чужій покинула його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святого Йосипа свого!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішла тинятись попідтинню,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж поки, поки не дійшла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж до Голгофи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо за Сином<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святая Мати всюди йшла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його слова, його діла —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все чула, й бачила, і мліла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мовчки трепетно раділа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Сина дивлячись. А він<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидить, було, на Єлеоні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одпочива. Єрусалим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкинувсь гордо перед ним,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіяє в золотім вісоні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ізраїльський архієрей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Романський золотий плебей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І час і два мине, не встане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На матір навіть не погляне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та аж заплаче, дивлячись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На іудейськую столицю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й вона заплаче, ідучи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У яр по воду до криниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихесенько. І принесе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Води погожої, і вмиє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Утомлені стопи святиє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пити дасть, і отрясе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одує прах з його хітона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зашиє дірочку та знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під смокву піде. І сидить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дивиться, о Всесвятая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як син той скорбний спочиває.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж ось і дітвора біжить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із города. Його любили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святиє діточки. Слідком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ним по улиця[х] ходили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А іноді й на Єлеон<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До його бігали малії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож прибігли. – О святії!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пренепорочниє! – сказав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як узрів діток. Привітав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І цілував, благословляя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погрався з ними, мов маленький,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надів бурнус. І веселенький<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З своїми дітками пішов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Єрусалим на слово нове,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поніс лукавим правди слово!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вняли слову! Розп’яли!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як розпинать його вели,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти на розпутії стояла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З малими дітьми. Мужики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його брати, ученики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перелякались, повтікали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Нехай іде! Нехай іде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак і вас він поведе! —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сказала дітям. І упала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землю трупом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розп’ялась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя єдиная дитина!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, спочинувши під тином,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Назарет отой пішла!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдову давно вже поховали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чужій позиченій труні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чужії люде. А Івана<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її зарізали в тюрмі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Йосипа твого не стало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти, як палець той, осталась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна-однісінька! Такий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Талан твій латаний, небого!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брати його, ученики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нетвердії, душеубогі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Катам на муку не дались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сховались, потім розійшлись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти їх мусила збирати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож вони якось зійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі круг тебе сумовати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти, великая в женах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їх униніє і страх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розвіяла, мов ту полову,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм святим огн&#233;нним словом!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти дух святий свій пронесла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В їх душі вбогії! Хвала!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І похвала Тобі, Маріє!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мужі воспрянули святиє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому світу розійшлись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І іменем Твой&#243;го сина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоєї скорбної дитини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любов і правду рознесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому світу. Ти ж під тином,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумуючи, у бур’яні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умерла з голоду. Амінь.<br>
<br>&nbsp;[27 жовтня – 11 листопада 1859,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подражаніє едуарду сові<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посажу коло хатини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вспомин дружині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І яблуньку і грушеньку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вспомин єдиній!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бог дасть, виростуть. Дружина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під др&#233;вами тими<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сяде собі в холодочку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дітками малими.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; А я буду груші рвати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діткам подавати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дружиною єдиною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихо розмовляти.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; – Тойді, серце, як бралися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сі др&#233;ва садив я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щасливий я! – І я, друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тобою щаслива!<br>
<br>&nbsp;19 ноября [1859]<br>&nbsp;С. – Петербург<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подражаніє ієзекіїлю<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глава 19<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Восплач, пророче, Сине Божий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І о князях, і о вельможах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І о царях отих. І рци:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо та сука, ваша мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зо львами кліщилась, щенята?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І добувала вас, лихих?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І множила ваш род проклятий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім з вас, щенят зубатих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробились львичища! Людей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незлобних, праведних дітей,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жрете, скажені!.. Мов шуліка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хватає в бур’яні курча,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Клює і рве його. А люде…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч бачать люде, та мовчать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож львеня те дике! люте!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підстерегли його, взяли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та, закувавши добре в пута,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Єгипет люде одвели —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На каторгу. А люта мати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спустила друге бісновате<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє скаженеє звіря.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та вже такого сподаря,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що гради й весі пожирало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Земля тряслася, трепетала<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од реву львичища твого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окули люде і цього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заперли в щелепи удила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в Вавилоні посадили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тюрму глибоку. Щоб не чуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було на світі того рику<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самодержавного владики,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царя неситого…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже потроху і минають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дні беззаконія і зла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А львичища того не знають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ростуть собі, як та лоза<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У темнім лузі. Уповають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На корень свій, уже гнилий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже червивий, і малий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І худосильний. Вітер з поля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дихне, погне і полама.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ваша злая своєволя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама скупається, сама<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїй крові. Плач великий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вомєсто львичищого рика<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почують люде. І той плач,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікчемний, довгий і поганий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи людьми во притчу стане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самодержавний отой плач!<br>
<br>&nbsp;Декабря 6<br>&nbsp;[1859, С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осія. Глава XIV<br></h3>&nbsp;//--&nbsp;(Подражаніє)&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Погибнеш, згинеш, Україно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не стане знаку на землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти пишалася колись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В добрі і розкоші! Вкраїно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій любий краю неповинний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що тебе Господь кара,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карає тяжко? За Богдана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за скаженого Петра,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та за панів отих поганих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До краю нищить… Покара,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уб’є незримо і правдиво;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо довго довготерпеливий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивився мовчки на твою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гріховную твою утробу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рек во гніві: – Потреблю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твою красу, твою оздобу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама розіпнешся. Во злобі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сини твої тебе уб’ють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оперені, а злозачаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во чреві згинуть, пропадуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов недолежані курчата!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плача, матернього плача<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ісполню гради і поля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Да зрить розтлєнная земля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що я держитель і все бачу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воскресни, мамо! І вернися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В світлицю-хату; опочий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ти аж надто вже втомилась,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гріхи синовні несучи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спочивши, скорбная, скажи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прорци своїм лукавим чадам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що пропадуть вони, лихі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що їх безчестіє, і зрада,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І криводушіє огнем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кровавим, пламенним мечем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нарізані на людських душах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що крикне кара невсипуща,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що не спасе їх добрий цар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їх кроткий, п’яний господар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дасть коня вам охляп сісти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та утікать; не втечете<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не сховаєтеся; всюди<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вас найде правда-мста; а люде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підстережуть вас на тоте ж,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уловлять і судить не будуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кайдани туго окують,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В село на зрище приведуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на хресті отім без ката<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без царя вас, біснуватих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вашей кровію, собаки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собак напоять…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І додай,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такеє слово їм додай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без притчі. – Ви, – скажи, – зробили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Руками скверними створили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою надію; й речете,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що цар наш бог, і цар надія,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нагодує і огріє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдову і сирот. – Ні, не те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи їм ось що: – Брешуть боги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ті ідоли в чужих чертогах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скажи, що правда оживе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Натхне, накличе, нажене<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ветхе[є], не древлє слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розтлєнноє, а слово нове<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Меж людьми криком пронесе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люд окрадений спасе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од ласки царської…<br>
<br>&nbsp;25 декабр[я] 1859,<br>&nbsp;[С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівча любе, чорнобриве<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Несло з льоху пиво.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я глянув, подивився —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та аж похилився…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому воно пиво носить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому босе ходить?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боже сильний! Твоя сила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тобі ж і шкодить.<br>
<br>&nbsp;[15 січня 1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой діброво – темний гаю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе одягає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тричі на рік… Багатого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собі батька маєш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раз укриє тебе рясно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зеленим покровом —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж сам собі дивується<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На свою діброву…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надивившись на доненьку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любу, молодую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Возьме її та й огорне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ризу золотую<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сповиє дорогою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Білою габою —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й спать ляже, втомившися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Турб&#243;ю такою.<br>
<br>&nbsp;15 січня 1860,<br>&nbsp;СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подражаніє сербському<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Наїхали старости<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й молодик за ними:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони собі пішли в хату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З батьком розмовляти;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я в його, молодого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В того чорнобривця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Беру коня, та й нічого —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веду до криниці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кінь утомлений, копита<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкуті, розбиті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіделечко мережане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зопсуте, невкрите.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Скажи, коню, до кого це<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви так нагло гнались?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– До якоїсь чорнобривки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всю ніч майнували.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Чи ти ж, коню, будеш пити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нашої криниці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи буде та чорнобривка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сей рік молодиця?<br>
<br>&nbsp;4 мая 1860, СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молитва<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царям, всесвітнім шинкарям,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дукачі, і таляри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пута кутії пошли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Робочим головам, рукам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сій окраденій землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою ти силу ниспошли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені ж, мій Боже, на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай любов, сердечний рай!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І більш нічого не давай!<br>
<br>&nbsp;24 мая [1]860,<br>&nbsp;СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царів, кровавих шинкарів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пута кутії окуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В склепу глибокім замуруй.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трудящим людям, Всеблагий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На їх окраденій землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою Ти силу ниспошли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чистих серцем? Коло їх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постав Ти ангели свої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб чистоту їх соблюли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені ж, о Господи, подай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любити правду на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І друга щирого пошли!<br>
<br>&nbsp;25 мая [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злоначинающих спини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пута кутії не куй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В склепи глибокі не муруй.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А доброзиждущим рукам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І покажи, і поможи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святую силу ниспошли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чистих серцем? Коло їх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постави ангели свої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чистоту їх соблюди.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А всім нам вкупі на землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиномисліє подай<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І братолюбіє пошли.<br>
<br>&nbsp;27 мая [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись-то ще, во время оно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помпілій Нума, римський цар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихенький, кроткий государ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Втомившись, пишучи закони,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пішов любенько погулять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І одпочить. Та, спочивавши,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додумать, як би то скувать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кайдани на римлян. І, взявши<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гнучкий одноліток лози,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Каблучку заходивсь плести,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На шию б то. Коли погляне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У холодочку під платаном<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівча заквітчанеє спить…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дріадам нічого робить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед такою красотою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед богинею такою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сама Егерія в гаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кленучи доленьку свою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повісилась. А мудрий Нума<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на дівча і на цвіти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивується собі і дума,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який би ретязь ще сплести?<br>
<br>&nbsp;28 мая [1860],<br>&nbsp;С. – Петербург<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим неситим очам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Земним богам – царям,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плуги, й кораблі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі добра землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хвалебні псалми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим дрібненьким богам.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роботящим умам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роботящим рукам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перелоги орать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Думать, сіять, не ждать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І посіяне жать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роботящим рукам.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Добросердим-малим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихолюбцям-святим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Творче неба й землі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долгоденствіє їм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сім світі; на тім…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рай небесний пошли.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все на світі – не нам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все богам тим – царям!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плуги, й кораблі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всі добра землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя любо!.. а нам —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам любов меж людьми.<br>
<br>&nbsp;31 мая [1860]<br>&nbsp;СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;[Переспіви зі «Слова о полку Iгоревім»]<br></h3><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плач Ярославни<br></h3><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; В Путивлі-граді вранці-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співає, плаче Ярославна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як та зозуленька кує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Словами жалю додає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Полечу, –  каже, –  зигзицею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тією чайкою-вдовицею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та понад Доном полечу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рукав бобровий омочу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ріці Каялі. І на тілі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На княжім білім, помарнілім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Омию кров сух&#253;, отру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глибокії, тяжкії рани…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І квилить, плаче Ярославна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Путивлі рано на вал&#253;:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Вітрило-вітре мій єдиний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Легкий, крилатий господине!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо на дужому крилі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вої любії мої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На князя, ладо моє миле,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти ханові метаєш стріли?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немало неба, і землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І моря синього. На морі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гойдай насади-кораблі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, прелютий… Горе! Горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє веселіє украв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В степу на тирсі розібгав.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Сумує, квилить, плаче рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Путивлі-граді Ярославна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каже: – Дужий і старий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широкий Дніпре, немалий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пробив єси високі скали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Текучи в землю половчана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Носив єси на байда[ка]х<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На половч&#225;н, на Кобяка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дружину тую Святославлю!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О мій Словутицю преславний!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє ти ладо принеси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб я постіль весела слала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У море сліз не посилала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сльозами моря не долить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плаче, плаче Ярославна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Путивлі на вал&#253; на брамі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святеє сонечко зійшло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І каже: – Сонце пресвятеє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На землю радість принесло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І людям і землі, моєї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туги-нудьги не розвело.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святий, огненний господине!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спалив єси луги, степи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спалив і князя і дружину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спали мене насамоті!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або не грій і не світи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Загинув ладо… Я загину!<br>
<br>&nbsp;4 іюня [1860],<br>&nbsp;СПб<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Путивлі-граді вранці-рано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумує, плаче Ярославна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Полечу, –  рече, –  зозулею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понад Дунаєм полечу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рукав бебряний омочу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ріці Каялі… І омию<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На княжому дебелім тілі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засохлу кров його… Отру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глибокії на любім ладо рани.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І плаче, плаче Ярославна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Путивлі-городі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й рече:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Вітрило-вітре, господине!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо ти вієши, несеш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На легкому крилі своєму<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хиновські стріли?<br>
<br>&nbsp;14 сентября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З передсвіта до вечора,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з вечора до досвіта<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летить стріл&#225; кал&#233;ная,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бряжчить шабля о шеломи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тріщать списи гартовані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В степу, в незнаємому полі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Середи землі половецької.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Земля чорна копи&#769;тами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поорана, поритая;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Костьми земля засіяна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кровію политая.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І журба-т&#253;га на тім полі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зійшла для руської землі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що гомонить отам, зичить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удосвіта? То повертає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той Ігор військо на пригоду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тому буй-туру Всеволоду.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І бились день,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І другий билися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та коло полудня на третій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поникли Ігореві стязі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак на березі Каяли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брати різнились; бо нестало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крові-вина!.. Допировали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоробрі русичі той пир,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сватів упоїли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А самі простяглися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За землю руськую. Хилилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слалась, плачучи, трава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Високі гнулись дерев&#225;…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Додолу гнулися, журились!<br>
<br>&nbsp;6 іюля [1860, С. – Петербург]<br><br><br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Умре муж велій в власяниці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не плачте, сироти, вдовиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, Аскоченський, восплач<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воутріє на тяжкий глас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Хомяков, Русі ревнитель,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москви, оте[че]ства любитель,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О юпкоборцеві восплач.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вся, о Русская беседа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во глас єдиний ісповєдуй<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свої гріхи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І плач! і плач!<br>
<br>&nbsp;17 іюня [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гімн черничий<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Удар, громе, над тим домом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над тим Божим, де мремо ми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе ж, Боже, зневажаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зневажаючи співаєм:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алілуя!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби не Ти, ми б любились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кохалися б та дружились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та діточок виростали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Научали б та співали:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алілуя!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одурив Ти нас, убогих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми ж, окрадені небоги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самі Тебе одурили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І, скиглячи, возопили:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алілуя!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти постриг нас у черниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми собі молодиці…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та танцюєм, та співаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співаючи, примовляєм:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алілуя!<br>
<br>&nbsp;20 іюня [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над дніпровою саг&#243;ю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть явор меж лозою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Меж лозою з ялиною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З червоною калиною.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Дніпро берег риє-риє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яворові корінь миє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть старий, похилився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов козак той зажурився.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що без долі, без роди&#769;ни<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та без вірної дружини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дружини і надії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В самотині посивіє!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Явор каже: – Похилюся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в Дніпрові скупаюся. —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козак каже: – Погуляю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та любую пошукаю. —<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; А калина з ялиною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та гнучкою лозиною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов дівчаточка із гаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вихожаючи, співають;<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Повбирані, заквітчані<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та з талан&#243;м заручені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Думки-гадоньки не мають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В’ються-гнуться та співають.<br>
<br>&nbsp;24 іюня [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росли укупочці, зросли;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сміятись, гратись перестали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе й справді розійшлись!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зійшлись незабаром. Побрались;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тихо, весело прийшли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душею-серцем неповинні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж до сам&#243;ї домовини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А меж людьми ж вони жили&#769;!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай же й нам, всещедрий Боже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак цвісти, отак рости,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так одружитися і йти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не сварячись в тяжкій дорозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той світ тихий перейти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не плач, не вопль, не скрежет зуба —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любов безвічную, сугубу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той світ тихий принести.<br>
<br>&nbsp;25 іюня [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світе ясний! Світе тихий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світе вольний, несповитий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За що ж тебе, світе-брате,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїй добрій, теплій хаті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оковано, омурано<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Премудрого одурено).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багряницями закрито<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розп’ятієм добито?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не добито! Стрепенися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та над нами просвітися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просвітися!.. Будем, брате,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З багряниць онучі драти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люльки з кадил закуряти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Явленими піч топити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кропилом будем, брате,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нову хату вимітати!<br>
<br>&nbsp;27 іюня [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ликері<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пам’ять 5 августа 1860 г.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти любо! Мій ти друже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ймуть нам віри без хреста,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ймуть нам віри без попа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раби, невольники недужі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заснули, мов свиня в калюжі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїй неволі! Мій ти друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти любо! Не хрестись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не кленись, і не молись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікому в світі! Збрешуть люде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І візантійський Саваоф<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одурить! Не одурить Бог,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карать і миловать не буде:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми не раби його – ми люде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя ти любо! усміхнись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вольную святую душу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І руку вольную, мій друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подай мені. То перейти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І він поможе нам калюжу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поможе й лихо донести<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І поховать лихе дебеле<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В хатині тихій і веселій.<br>
<br>&nbsp;5 августа [1860],<br>&nbsp;Стрельна<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Н. Я. Макарову на пам’ять 14 сентября<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Барвінок цвів і зеленів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слався, розстилався;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та нед&#243;світ передсвітом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В садочок укрався.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потоптав веселі квіти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Побив… Поморозив…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шкода того барвіночка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й недосвіта шкода!<br>
<br>&nbsp;14 сентября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Архімед, і Галілей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вина й не бачили. Єлей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потік у черево чернече!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ви, святиє предотечі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По всьому світу розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І крихту хліба понесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царям убогим. Буде бите<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царями сіянеє жито!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люде виростуть. Умруть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще незачатиє царята…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на оновленій землі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Врага не буде, супостата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А буде син, і буде мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І будуть люде на землі.<br>
<br>&nbsp;24 сентября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Л<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставлю хату і кімнату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Садок-райочок насажу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поси&#769;жу я і похожу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїй маленькій благодаті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в одині-самотин&#237;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В садочку буду спочивати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Присняться діточки мені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселая присниться мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давнє-колишній та ясний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Присниться сон мені!.. і ти!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні, я не буду спочивати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й ти приснишся. І [в] мали&#769;й<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Райочок мій спідтиха-тиха<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підкрадешся, наробиш лиха…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запалиш рай мій самотний.<br>
<br>&nbsp;27 сентября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не нарікаю я на Бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не нарікаю ні на к&#243;го.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я сам себе, дурний, дурю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й співаючи. Орю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свій переліг – убогу ниву!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сію слово. Добрі жни&#769;ва<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колись-то будуть. І дурю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Себе-таки, себе сам&#243;го,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А більше, бачиться, нік&#243;го?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орися ж ти, моя ниво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долом та горою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та засійся, чорна ниво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Волею ясн&#243;ю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орися ж ти, розвернися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полем розстелися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та посійся добрим житом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долею полийся!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розвернися ж на всі боки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ниво-десятино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та посійся не словами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А розумом, ни&#769;во!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вийдуть люде жито жати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселії жни&#769;ва!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розвернися ж, розстелися ж,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогая ниво!!!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи не дурю себе я знову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм химерним добрим словом?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурю! Бо лучше одурить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Себе-таки, себе сам&#243;го,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніж з ворогом по правді жить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всує нарікать на Бога!<br>
<br>&nbsp;5 октября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Саул<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; В непробудимому Китаї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Єгипті темному, у нас,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І понад Індом і Євфратом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свої ягнята і телята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На п&#243;лі вольнім вольно пас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чабан, було, в своєму раї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гадки-гадоньки не має,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пасе, і доїть, і стриже<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою худобу та співає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж ось лихий царя несе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З законами, з мечем, з катами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З князями, темними рабами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі підкрались, зайняли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отари з поля; а пасущих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І шатра їх, убогі кущі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все добро, дітей малих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сестру, жену і все взяли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все розтлили, осквернили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І осквернених, худосилих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогих серцем, завдали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В роботу-каторгу. Минали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За днями дні. Раби мовчали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царі лупилися, росли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Вавилони муровали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А маги, бонзи і жерці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Неначе наші панотці)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В храм&#225;х, в пагодах годувались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов кабани царям на сало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на ковбаси. І царі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самі собі побудували<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Храми&#769;, кумирні, олтарі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раби німії поклонялись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жидам сердешним заздро стало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що й невеличкого царя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І з кізяка хоч олтаря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У їх немає. Попросили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки стар&#243;го Самуїла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб він де хоче, там і взяв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дав би їм, старий, царя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отож премудрий прозорливець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поміркувавши, взяв єлей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та взяв од козлищ і свиней<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Того Саула-здоровила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їм помазав во царя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Саул, не будучи дурак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Набрав гарем собі чималий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й заходився царювать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивилися та дивувались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На новобранця чабани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та промовляли, що й вони<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Таки не дурні. Ач якого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собі ми виблагали в Бога<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самодержавця. А Саул<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бере і город і аул,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бере дівча, бере ягни&#769;цю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будує кедрові світлиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Престол із золота кує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благоволеньє оддає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм всеподданійшим голим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в багряниці довгополій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходив по храмині, ходив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж поки, лобом неширокий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В своїм гаремі одинокий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Саул сердега одурів.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незабаром зібралась рада,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Панове чесная громадо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що нам робить? Наш мудрий цар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самодержавець-господар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердешний одурів. Панове!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи нам його тепер лічить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи заходиться та зробить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царя здоровшого? – По мові,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По мудрій раді розійшлись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смутнії пастирі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кедровій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В новій палаті цар не спить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не їсть, не п’є, не гомонить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А мовчки долі, всемогучий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дере порфиру на онучі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ніби морщить постоли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плете волоки, озуває,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І у кедрових стін нових<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про батькове осля питає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То возьме скіпетр і заграє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов на сопілці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чабани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веніамінові внучата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тельця отр&#243;кам принесли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб їм дозволено співати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У сінях царських. Заревла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сивоборода, волохата<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рідня Саулова пузата<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ще й гусляра привела,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якогось чабана Давида.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– І вийде цар Саул, і вийде, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чабан співає, – на войну… —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Саул прочумався, та й ну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як той москаль, у батька, в матір<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою рідоньку волохату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вздовж і впоперек хрестить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А гусляра того Давида<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трохи не вбив. Якби він знав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яке-то лихо з його вийде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З того лукавого Давида,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То, мов гадюку б, розтоптав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ядовитую б розтер<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гадючу слину. А тепер<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плугами, ралом не розорем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокляту ниву, проросла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колючим терном. Горе! Горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дрібніють люде на землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ростуть і висяться царі!<br>
<br>&nbsp;13 октября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минули літа молодії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодним вітром од надії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже повіяло. Зима!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сиди один в холодній хаті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема з ким тихо розмовляти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані порадитись. Нема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анікогісінько нема!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сиди ж один, поки надія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одурить дурня, осміє…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Морозом очі окує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А думи гордії розвіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ту сніжину по степ&#253;!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сиди ж один собі в кутку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не жди весни – святої долі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона не зійде вже ніколи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Садочок твій позеленить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твою надію оновить!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думу вольную на волю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не прийде випустить… Сиди<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нічогісінько не жди!..<br>
<br>&nbsp;18 октября [1860,<br>&nbsp;C. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Титарівна-Немирівна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаптує хустину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та колише московщеня&#769;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малую дитину.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Титарівна-Немирівна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людьми гордувала…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А москаля-пройдисвіта<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нищечком вітала!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Титарівна-Немирівна…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почесного роду…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виглядає пройдисвіта<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Москаля з походу.<br>
<br>&nbsp;19 октября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча лежачого й не б’ють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То і полежать не дають<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ледачому. Тебе ж, о суко!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ми самі, і наші внуки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І миром люди прокленуть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не прокленуть, а тілько плюнуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тих оддоєних щенят,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти щенила. М&#253;ко! М&#253;ко!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О скорбь моя, моя печаль!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ти минеш коли? Чи псами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царі з міністрами-рабами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе, о люту, зацькують!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зацькують. А люде тихо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без всякого лихого лиха<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царя до ката поведуть.<br>
<br>&nbsp;20 октября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тут, і всюди – скрізь погано.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душа убога встала рано,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Напряла мало та й лягла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одпочивать собі, небога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А воля душу стерегла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Прокинься, –  каже. –  Плач, убога!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зійде сонце. Тьма і тьма!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І правди на землі нема!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ледача воля одурила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маленьку душу. Сонце йде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за собою день веде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже тії хребетносилі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже ворушаться царі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І буде правда на землі.<br>
<br>&nbsp;30 октября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О люди! люди небораки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо здалися вам царі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо здалися вам псарі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви ж таки люди, не собаки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі і ожеледь, і мряка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сніг, і холод. І Нева<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тихесенько кудись несла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоненьку кригу попід мостом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я, отож таки вночі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іду та кашляю йдучи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюсь: неначе ті ягнята,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть задрипані дівчата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дід (сердешний інвалід)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ними гнеться, шкандибає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов у кошару заганяє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чужу худобу. Де ж той світ!?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І де та правда!? Горе! Горе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ненагодованих і голих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Женуть (последний долг отдать),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Женуть до матері байстрят<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчаточок, як ту отару.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи буде суд! Чи буде кара!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Царям, царятам на землі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи буде правда меж людьми?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повинна буть, бо сонце стане<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І оскверн&#233;ну землю спалить.<br>
<br>&nbsp;3 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби з ким сісти хліба з’їсти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Промовить слово, то воно б,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч і як-небудь на сім світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все б таки якось жилось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ба! Нема з ким. Світ широкий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей чимало на землі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А доведеться одиноким<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В холодній хаті кривобокій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або під тином простягтись.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або… Ні. Треба одружитись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча б на чортовій сестрі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо доведеться одуріть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В самотині. Пшениця, жито<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На добрім сіялись лан&#253;,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люде так собі пожнуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І скажуть: – Десь його убито,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердешного, на чужині… —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О горе, горенько мені!<br>
<br>&nbsp;4 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І день іде, і ніч іде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І голову схопивши в руки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивуєшся, чому не йде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Апостол правди і науки!<br>
<br>&nbsp;5 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тече вода з-під явора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яром на долину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишається над водою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червона калина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишається калинонька,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Явор молодіє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кругом їх верболози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й лози зеленіють.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тече вода із-за гаю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та попід горою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хлюпощуться качаточка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помеж осокою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А качечка випливає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З качуром за ними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ловить ряску, розмовляє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дітками своїми.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тече вода край города.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вода ставом стала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшло дівч&#225; воду брати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брало, заспівало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вийшли з хати батько й мати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В садок погуляти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порадитись, кого б то їм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм зятем звати?<br>
<br>&nbsp;7 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якось-то йдучи уночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понад Невою… та йдучи&#769;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Міркую сам-таки з собою:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Якби то, –  думаю, –  якби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не похилилися раби…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То не стояло б над Невою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оцих осквернених палат!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була б сестра! і був би брат!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то… нема тепер нічого…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні Бога навіть, ні півбога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Псарі з псарятами царять,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми, дотепні доїзжачі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хортів годуємо та плачем.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак-то я собі вночі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Понад Невою ідучи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гарненько думав. І не бачу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з того боку, мов із ями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очима лупа кошеня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то два ліхтаря горять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коло апостольської брами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я схаменувся, осінивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святим хрестом і тричі плюнув<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й знову думать заходивсь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про те ж таки, що й перше думав.<br>
<br>&nbsp;13 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бували войни й військовії свари:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ґалаґани, і Киселі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;і Кочубеї-Нагаї —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було добра того чимало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минуло все, та не пропало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Остались шашелі: гризуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ж[е]руть і тлять старого [дуба]…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А од коріння тихо, любо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зелен[і парості] ростуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виростуть; і без сокири<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж зареве та загуде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козак безверхий упаде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розтрощить трон, порве порфіру,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роздавить вашого кумира,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людськії шашелі. Няньки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дядьки отечества чужого!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не стане ідола святого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вас не стане, – будяки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та кропива – а більш нічого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не виросте над вашим трупом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стане купою на купі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смердячий гній – і все те, все<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потроху вітер рознесе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А [ми] помолимося Богу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І небагатії, невбогі.<br>
<br>&nbsp;26 ноября [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Н. Т<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великомученице кумо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дурна єси та нерозумна!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В раю&#769; веселому зросла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рожевим цвітом процвіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І раю красного не зріла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не бачила, бо не хотіла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поглянути на божий день,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ясний світ животворящий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сліпа була єси, незряща,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недвига серцем; спала день<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І спала ніч. А кругом тебе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Творилося, росло, цвіло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І процвітало, і на небо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвалу творителю несло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, кумасю, спала, спала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишалася, та дівувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ждала, ждала жениха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ціломудріє хранила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та страх боялася гріха<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прелюбодійного. А сила<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сатурнова іде та йде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гріх той праведний плете,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У сиві коси заплітає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти ніби недобачаєш:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівуєш, молишся, та спиш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та Матер Божію гнівиш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своїм смиренієм лукавим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокинься, кумо, пробудись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та кругом себе подивись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Начхай на ту дівочу славу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та щирим серцем нелукаво<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоть раз, сердего, соблуди.<br>
<br>&nbsp;2 декабря [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зійшлись, побрались, поєднались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолоділи, підросли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гайок, садочок розвели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом хатини. І пишались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе князі. Діти грались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росли собі та виростали…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчаток москалі украли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хлопців в москалі забрали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми неначе розійшлись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе брались – не єднались.<br>
<br>&nbsp;5 декабря [1860,<br>&nbsp;С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кума моя і я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Петрополіськім лабіринті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блукали ми – і тьма, і тьма…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ходімо, куме, в піраміду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засвітим світоч». І зайшли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єлей і миро принесли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чепурненький жрець Ізіди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чорнявенький і кавалер,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скромненько длань свою простер,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хор по манію лакея,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то жерця: «Во Іудеї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бисть цар Саул». Потім хор<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ревнув з Бортнянського: «О скорбь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О скорбь моя! О скорбь велика!»<br>
<br>&nbsp;[Друга половина вересня – грудень 1860, С. – Петербург]<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;* * *<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не покинуть нам, небого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя сусідонько убога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вірші нікчемні віршувать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та заходиться риштувать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вози в далекую дорогу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На той світ, друже мій, до Бога,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почимчикуєм спочивать.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Втомилися і підтоптались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розуму таки набрались,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То й буде з нас! Ходімо спать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо в хату спочивать…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Весела хата, щоб ти знала!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой не йдімо, не ходімо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рано, друже, рано —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Походимо, посидимо —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сей світ поглянем…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поглянемо, моя доле…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бач, який широкий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та високий, та веселий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясний та глибокий…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Походимо ж, моя зоре…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зійдемо на гору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Спочинемо, а тим часом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої сестри-зорі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безвічнії попід небом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попливуть, засяють.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підождемо ж, моя сестро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дружино святая!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та нескверними устами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помолимось Богу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й рушимо тихесенько<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В далеку дорогу —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Летою бездонною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та каламутною.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благослови мене, друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Славою святою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А поки те, та се, та оне…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо просто-навпростець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Ескулапа на ралець —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи не одурить він Харона<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Парку-пряху?.. І тойді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки б химерив мудрий дід,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Творили б, лежа, епопею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Парили б скрізь понад землею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та все б гекзаметри плели,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на горище б однесли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мишам на снідання. А потім<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співали б прозу, та по нотах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не як-небудь… Друже мій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О мій сопутниче святий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки огонь не захолонув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходімо лучче до Харона —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через Лету бездонную<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та каламутную<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перепливем, перенесем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І славу святую —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодую безвічную.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або цур їй, друже,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без неї обійдуся —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та як буду здужать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То над самим Флегетоном<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або над Стіксом, у раю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неначе над Дніпром широким,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В гаю – предвічному гаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставлю хаточку, садочок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кругом хатини насажу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прилинеш ти у холодочок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе, мов кралю, посажу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дніпро, Україну згадаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веселі селища в гаях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Могили-гори на степах —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І веселенько заспіваєм…<br>
<br>&nbsp;15 февраля [1861,<br>&nbsp;С. – Петербург<br><br><br>