-------
| bookZ.ru collection
|-------
|  Євген Павлович Гребінка
|
|  Вибране
 -------

   Євген Гребінка
   Вибране 


   Очи черные


     Очи чёрные, очи страстные
     Очи жгучие и прекрасные.
     Как люблю я вас, как боюсь я вас.
     Знать, увидел вас я в недобрый час.


     Ох, недаром вы глубины темней!
     Вижу траур в вас по душе моей,
     Вижу пламя в вас я победное:
     Сожжено на нём сердце бедное.


     Но не грустен я, не печален я,
     Утешительна мне судьба моя:
     Всё, что лучшего в жизни Бог дал нам,
     В жертву отдал я огневым глазам!



   Українська мелодія


     Нi, мамо, не можна нелюба любить!
     Нещасная доля iз нелюбом жить.
     Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти!
     Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!


     – Хiба ж ти не бачиш, яка я стара?
     Менi в домовину лягати пора.
     Як очi закрию, що буде з тобою?
     Останешся, доню, одна, сиротою!


     А в свiтi яке життя сиротi?
     I горе, i нужду терпiтимеш ти.
     Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
     Стогнать пiд землею як горлиця стану.


     «О мамо, голубко, не плач, не ридай.
     Готуй рушники i хустки вишивай.
     Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
     Ти будеш весела, одна я заплачу!»


     Ген там, на могилi, хрест божий стоїть,
     Пiд ним рано й вечiр матуся квилить;
     «О боже мiй-милий! що я наробила!
     Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!»

   1840


   Човен


     Заграло, запінилось синєє море,
     І буйнії вітри по морю шумлять,
     І хвиля гуляє, мов чорнії гори
     Одна за другою біжать.
     Як темная нічка, насупились хмари,
     В тих хмарах, мов голос небесної кари,
     За громом громи гуркотять.


     І грає, і піниться синєє море.
     Хтось човен на море пустив,
     Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
     Од берега геть покотив;
     Качається, бідний, один без весельця.
     Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
     Чого він під бурю поплив?


     Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
     Пустують по піні мавки;
     Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися
     По морю кругом байдаки;
     Де ж човен дівався, де плавле, мій милий?
     Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
     Біліють із його тріски.


     Як човнові море, для мене світ білий
     Ізмалку здавався страшним;
     Да як заховаться? не можна ж вік цілий
     Пробути з собою, одним.
     Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
     І, може, недоля і лютеє горе.
     Пограються з човном моїм.

   1833