-------
| bookZ.ru collection
|-------
| Леся Українка
|
| Пісні про волю
-------
Леся Українка
ПІСНІ ПРО ВОЛЮ
* * *
Ось вони йдуть. Корогва у них має,
наче вогонь. Наче дим наступає,
сива юрба. Сунуть лави тісні,
чутно – співають «про волю пісні».
«Смело, друзья!» Але пісня ридає,
«Смело, друзья!» Мов на смерть проводжає.
Страшно, який безнадійний той снів,
хто ж би під нього боротися вмів?
Ні, не про волю сей спів! Про неволю
плаче, й голосить, і тужить до болю
голос сумний, не вважа на слова,
плач погребовий слова покрива.
«Смело, друзья!» Се в тюрму чи на страту
хоче додати одваги брат брату?
Плаче беззбройний над братом-борцем
так, наче в землю ховає живцем.
Вроджені в злу розпачливу хвилину,
йшли ми в життя в передсвітню годину,
чули ми спів сей у кожній порі,
він нам казав: не діждеш до зорі!
Що вам до того, ви, вроджені зрання?
Личить співати вам пісню кохання
волі своїй, молодій та буйній,
рано співать панахиди по ній.
Хай процвіта ваша воля, як рута!
Нащо здалась вам та пісня-отрута?
Вже досхочу зажили її ми,
ви ж собі пісню створіте сами.
Пісню нову, щоб сіяла, як промінь,
щоб гомоніла й буяла, як пломінь,
так, щоб червона ясна корогва
з піснею вкупі творила дива!
1905
* * *
Чого марсельську пісню чути?
Хіба день слави вже настав?
Хіба розірвані всі пути?
Хіба тиран вже з трону впав?
Де зброя, громадо?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Се ж пісня того батальйона,
що збройно в поле виступав,
під прапор свого легіона
незламну силу закликав.
А наша де зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи вже розбито каземати
в царській твердині віковій?
Загомоніли раз гармати –
чи се вже йде останній бій?
А де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи се на нас ідуть чужинці
здобуту волю руйнувать?
Чи за ту волю всі вкраїнці
готові одностайно стать?
Так де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи серед вражої батави
не мають давні бунчуки?
Перед царем свої булави
хіба не клонять козаки?
Погляньте ж, де зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Ген від Москви аж до Варшави
зачервоніли жупани,
козацтво «здобуває слави»,
спис і нагайки скрізь пани.
На кого ж та зброя
і військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
А в нас тут «Марсельєзу» чути,
немов тепера «Славний день»,
немов розірвані всі пути
і вороги розбиті впень.
Де зброя, громадо?
Де військо в рядах?
Чи ж крів’ю не досить
политий нам шлях?
1905
* * *
«Нагаєчка, нагаєчка!» – співають накінець,
присвистують, притупують, ще пустяться в танець.
Чого ж се так утішилась, громадонько моя?
По кім же се гуляла так «нагаєчка твоя»?
Се ж по тобі, громадонько, нагаєчка гуля,
тобі ж вона й взнаки далась «восьмого февраля»!
Навіщо ж їй нагадувать такі веселі дні,
щоб знову розгулялася ще по твоїй спині?
Над власною наругою жартуєш ти сама,
невже ж бо ти, громадонько, зовсім без сорома?
Ще пісня не вродилася, щоб волі заспівать,
а ти мов заходилася знічев’я танцювать.
01.07.1905, Колодяжне