&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Борис&nbsp;Дмитрович&nbsp;Грінченко<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Вибрані вірші<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Борис Грінченко<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вибрані вірші<br></h3><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болить душа твоя?<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болить душа твоя? Мовчи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не кажи людям,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А щоб розважиться, – вночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поплач тихенько сам.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба що серце є таке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що б'ється із твоїм, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому про лихо те тяжке<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти скажеш, а не їм.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли ж не зможе і воно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розважити, – засни:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На світі щастя є одно —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То золотії сни…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;1894 <br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;До праці!<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Праця єдина з недолі нас вирве:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hумо до працi, брати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Годі лякатись! За діло святеє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сміло ми будемо йти!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Праця єдина нам шлях уторує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довгий той шлях і важкий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що аж до щастя і долі прямує:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нумо до праці мерщій!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Праця не згине між людьми даремне:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сонце засвітить колись, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дякою нас тоді люди згадають —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нум же! До праці берись!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч у недолі й нещасті звікуєм —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долю онукам дамо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми на роботу на світ народились,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми для борні живемо!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сміливо ж, браття, до праці ставайте, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Час наступає – ходім!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дяка і шана робітникам щирим!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сором недбалим усім!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;1881 <br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зорі<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мамо люба, глянь, як сяють<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясно зорі золотії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажуть люди: то не зорі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сяють душі то святі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кажуть: хто у нас на свічі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вік свій праведно прожив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто умів людей любити,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зла ніколи не робив, —<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бог того послав на небо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясно зіркою сіять…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правда, мамо, – то все душі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не зорі там горять?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так навчи ж мене, голубко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб і я так прожила:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб добро робити вміла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І робить не вміла зла!<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;1888 <br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надія<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зівяла вже та квітка запашна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її нема – сама суха стеблина…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як цвіла, лишаючи, вона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж кращою ставала вся долина!…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер лука порожня і сумна:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона була її краса єдина…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надія-квіт умерла, одцвіла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;її нема – вмирають поривання…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була вона – душа тоді жила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жили у їй високі почування:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона душі теплом святим була…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер там ніч, холодне нудьгування…<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;1895 <br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доки?<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минає час, минають люди;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми всi ждемо того, що буде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;I кажем всi: давно вже час,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб воля та прийшла й до нас,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А все її нема, не йде, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А час не жде, а час не жде!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А час не жде, а час летить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А серце змучене болить,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо довгий гнiт минулих днiв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його украй вже пригнiтив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;I тяжко так, що, може, ми<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гiркими плакали б слiзьми,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якби не гнiт цей днiв тяжких,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб нас, за довгий час, усiх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;I одслiд навiть з мук навчив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ховать в душi без слiз i слiв.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;I так на свiтi живемо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На плечах лихо несемо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;I доки будемо так жить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нiхто не скаже – все мовчить!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під вербами<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Верби старі похилилися там,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В хвилях купаються віти;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сонячним пишним промінням з небес<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Річка й дерева облиті.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кладка під вербами; бачу, на їй<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчина там молодая,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В хвилях полоще вона полотно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бризками воду збиває.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все в тії дівчини любе таке,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все і вродливе, і пишне:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карії очі – мов зорі з небес;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губи – червоная вишня.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвилі волосся спадають униз;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дужі й малі рученята…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчино! Хто вже побачив тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той не здола не кохати!<br>
<br><br><br>