&nbsp;-------<br>|&nbsp;Библиотека iknigi.net<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Генрик&nbsp;Ибсен<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Ляльковий дім<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Генрік Ібсен<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ляльковий дім<br></h3><br>&nbsp;//--&nbsp;ДІЙОВІ ОСОБИ&nbsp;--//&nbsp;<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адвокат Гельмер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора, його дружина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктор Ранк.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приватний повірений Кроґстад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Троє маленьких дітей Гельмерів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анна-Марія, їхня нянька.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хатня служниця Гельмерів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посланець.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дія відбувається в домі Гельмерів.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дія перша<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Затишна кімната, обладнана зі смаком, але недорогими меблями. У задній стіні двоє дверей: ті, що праворуч, ведуть до передпокою, ті, що ліворуч, – до кабінету Гельмера. Між тими дверима стоїть піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, а ближче до авансцени вікно. Біля вікна круглий стіл із стільцями й канапка. У правій боковій стіні, трохи далі у глибину, також двері, а ближче до авансцени – кахляна груба, біля неї кілька стільців і крісло-гойдалка. Між; грубою і цими боковими дверима стоїть столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляновими фігурками та іншими дрібничками. Невелика шафа з книжками в дуже гарних палітурках. На підлозі килим, у грубі палиться. Зимовий день.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;У передпокої лунає дзвінок, ледь пізніше чути, як відчиняються двері. До кімнати, весело мугикаючи, заходить Нора. Вона у верхньому вбранні й несе цілий оберемок пакунків, які складає на стіл під правою стіною. Двері до передпокою вона не зачиняє, і там видно посланця, що приніс ялинку та кошика й саме віддає їх служниці, яка їм відчиняла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Добре заховай ялинку, Гелено. Не треба, щоб діти бачили її до вечора, доки вона не буде прикрашена. (До посланця, виймаючи гаманець.) Скільки?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посланець. П'ятдесят єре.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ось крона. Ні, здачі не треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посланець дякує і виходить. Нора зачиняє двері, вдоволено усміхаючись, роздягається. Потім витягає з кишені торбинку з мигдалевими тістечками і кілька з'їдає. Тоді обережно підходить до дверей кабінету свого чоловіка і прислухається.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, він удома. (Іде до столу, знов мугикаючи.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (зі свого кабінету). Це що, ластівка щебече?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (розгортаючи пакунки). Ластівка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. То білочка там шурхотить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Вона!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Коли ж білочка повернулася?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Щойно. (Ховає торбинку з тістечками до кишені і витирає рота.) Іди сюди, Торвальде, глянь, чого я накупила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Підожди, не заважай. (Трохи згодом відчиняє двері і з пером у руці заглядає до кімнати.) Кажеш, накупила? Оце стільки? То моя марнотратка знов ходила сіяти грішми?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але ж, Торвальде, ми справді можемо дозволити собі таке. Це ж перше Різдво, коли нам не треба ощадити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Та не можемо й тринькати гроші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, Торвальде, тепер трішки можемо. Хіба не правда? Тільки трішечки. Тобі ж тепер призначили велику платню, ти зароблятимеш дуже багато.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так, із нового року. Але отримаю я гроші аж через три місяці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Нічого, можна тим часом позичити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо! (Підходить до неї і жартівливо смикає її за вухо.) Знов у тобі легковажність бере гору. Даймо, що я сьогодні позичу тисячу крон, ти витратиш їх на свята, а в новорічний вечір мені на голову впаде черепиця з даху, і кінець.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (кладе йому руку на плече). Ох, не кажи такого страхіття.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А якби таке сталося, що тоді?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якби сталося таке лихо, то мені було б байдуже, є в мене борги чи немає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, а людям, у яких я позичав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Людям? Що мені до них? Вони ж чужі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, Норо, ти жінка жінкою! Та киньмо жарти, ти знаєш мої погляди на це. Жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках і боргах, лягає якась негарна тінь залежності. Ми мужньо трималися досі, то протримаємося й ще трохи, вже недовго.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (відходить до груби). Що ж, як хочеш, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (іде за нею). Ну от, моя ластівка вже опустила крильця. Хіба ні? Білочка насупилась. (Витягає гаманця.) Норо, як ти гадаєш, що в ньому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (швидко обертається). Гроші!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. На. (Подає їй кілька асигнацій.) Господи, чи я не знаю, скільки треба видатків на Різдво.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (рахує). Десять, двадцять, тридцять, сорок. О, дякую, Торвальде, тепер мені стане надовго.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Та вже подбай, щоб їх справді стало надовго.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Подбаю. Але ходи сюди, я покажу тобі, що я накупила. І так дешево! Глянь, ось новий костюмчик Іва-рові й шабля. Ось коник і трубка Бобові. А для Емі ось лялька з ліжечком, простенькі, та вона однаково швидко їх поламає. А тут іще крам на сукні і фартухи служницям. Старій Анні-Марії треба було б купити щось більше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А що в цьому пакунку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (вигукує). Ні, Торвальде, цього тобі до вечора не можна бачити!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну добре, але скажи мені, моє рідне тринькало, що ти собі набачила?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ет, мені не треба нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Звичайно, треба. Назви щось не дуже дороге, що б ти найдужче хотіла мати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, мені справді нічого не треба. А втім, послухай, Торвальде…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (перебирає ґудзики на його піджаку й не дивиться на нього). Як ти вже хочеш щось подарувати мені, то дай мені… дай мені…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, кажи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (швидко). То дай мені грошима. Скільки можеш. А я потім, за кілька днів, купила б собі щось за них.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж, Норо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, я дуже прошу тебе, любий, послухай мене. Я загорнула б гроші в гарний золотий папір і почепила б на ялинку. Хіба так не було б весело?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Як звуть тих щебетух, що завжди сіють грішми?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Та знаю, знаю, марнотратками, можеш мені не нагадувати. Але зробімо так, як я кажу, тоді я матиму час подумати, що мені найпотрібніше. Хіба це не розважно? Кажи?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (усміхаючись). Певне, що так, тобто якби ти могла притримати ці гроші і справді щось купити за них собі. А то вони підуть на хатні потреби і на всякі непотрібні речі, і мені знов доведеться трусити гаманцем.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, Торвальде…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так воно є, люба моя Норо. (Обіймає її за стан.) Моя пташка чарівна, але потребує силу-силенну грошей. Чоловікові неймовірно дорого обходиться така пташка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Фе, не кажи такого! Я ж заощаджую, скільки можу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (сміється). Це правда. Скільки можеш. Але ж ти зовсім не можеш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (мугикає і вдоволено усміхається). Гм. Якби ти знав, Торвальде, скільки в нас, ластівок та білочок, усяких видатків.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти дивачка, серденько. Достоту як твій батько. Кидаєшся на всі боки, щоб добути грошей, а коли вже їх маєш, то вони вмент прослизають крізь пальці, і ти ніколи не знаєш, на що їх витратила. Що ж, треба сприймати тебе такою, як ти є. Це вже у крові. Так, так, це спадкове, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, я б хотіла успадкувати від батька якнайбільше рис.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А я б не хотів, щоб ти була інша, ніж ти є, моя мила щебетушко. Але слухай, щось тут не те… Ти сьогодні якась така… така… як би це сказати?… У тебе такий підозрілий вигляд…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Невже?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Справді. Ану глянь мені у вічі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (дивиться на нього). Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (свариться пальцем). Ласунка часом сьогодні не бенкетувала в місті?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, що тобі спало на думку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Чи ласунка не забігала до цукерні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, далебі, Торвальде…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І не скуштувала варення?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та де там.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І навіть не похрумкала мигдалевих тістечок?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, Торвальде, запевняю тебе…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, ну, не хвилюйся, я, звичайно, тільки жартую…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (йде до столика праворуч). Мені б і на думку не спало чинити всупереч тобі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так, я знаю, ти ж дала мені слово… (Підходить до неї.) Ну, нехай, тримай при собі свої маленькі різдвяні секрети, люба моя Норо. Вони однаково виявляться сьогодні ввечері, коли ми засвітимо ялинку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Забув. Та нічого, він же й так вечеряє в нас. Зрештою, я його запрошу, коли він прийде сюди перед обідом. Доброго вина я замовив. Ти не повіриш, Норо, як я радію сьогоднішньому вечорові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І я також. А як радітимуть діти, Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох, як приємно відчувати, що ти досяг порядного, забезпеченого становища, що маєш солідну платню. Правда ж, приємно думати про це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О, дивовижно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти пам'ятаєш торішнє Різдво? Ти цілих три тижні перед тим замикалася ввечері в себе і до пізньої ночі робила квітки на ялинку та інші прикраси, хотіла ними нас здивувати. То був найнудніший час у моєму житті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А мені зовсім не було нудно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (усміхаючись). Та користі з того було дуже мало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти знов узявся дражнити мене тим. Що я могла вдіяти, як зайшов кіт і пороздирав усе на клапті?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Звичайно, нічого не могла вдіяти, сердешна моя Норо. Головне, що ти щиро хотіла потішити нас. Але добре, що та скрута вже минула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, просто чудово!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не треба вже буде ні мені сидіти самому й нудитися, ні тобі натужувати свої милі оченята і трудити тендітні ручки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (плеще в долоні). Справді, Торвальде, більше не треба буде. О, як радісно чути такі слова! (Бере його під руку.) Тепер я скажу тобі, як я хочу облаштувати наше помешкання. Тільки-но скінчаться свята…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;У передпокої чути дзвінок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох, дзвонять. (Трохи прибирає в кімнаті.) Хтось, мабуть, прийшов. Шкода.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Якщо хтось у гості, мене немає вдома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (у дверях). Пані, прийшла якась дама.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То проси її зайти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (до Гельмера). І доктор також.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Він пішов просто до мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Так, до вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер іде до свого кабінету. Служниця заводить до кімнати фру Лінне, вбрану по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (несміливо, трохи нерішуче). Добрий день, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (невпевнено). Добрий день…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мабуть, ти не пізнаєш мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Та не знаю… Ні, здається… (Вигукує.) Що? Кристина? Невже це ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Кристина! А я тебе не впізнала! Та й як я могла… (Тихіше.) Ти так змінилася, Кристино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ще б пак. За дев'ять чи десять років…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Невже ми так довго не бачилися? Ото час біжить. А останні вісім років таки були щасливі. То ти приїхала до нашого міста? Зважилася взимку на таку далеку подорож! Не злякалася!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Щойно приїхала пароплавом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звичайно, щоб розважитися на свята. О, чудово! Як нам буде весело! Але роздягнися. Тобі ж не холодно? (Допомагає їй.) Ну от. Сядьмо собі гарненько тут біля груби. Ні, сідай у крісло! А я – у крісло-гойдалку. (Бере її за руки.) О, тепер ти така на вигляд, як була колись, то тільки в першу мить мені здалося… хоч ти все-таки блідіша, Кристино… і, може, трохи схудла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І дуже, дуже постарілася, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мабуть, так, але не дуже, тільки ледь-ледь. (Раптом похоплюється і далі камеє поважно.) Та що це я сиджу й дурне базікаю, а важливе випало з голови! Вибач мені, люба, дорога Кристино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ти про що, Норо?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (стиха). Ти ж овдовіла, Кристино.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, три роки тому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Знаю, я читала в газеті. Ох, повір, я стільки разів тоді збиралася написати тобі, та все відкладала, все щось заважало.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Дорога Норо, я дуже добре розумію тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, Кристино, це гидко з мого боку. А ти, сердешна, за весь час стільки пережила. І він не залишив тобі жодних засобів на життя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І дітей не залишив?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Отже, нічого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Нічого. Навіть жалю і туги, щоб живити ними пам'ять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (недовірливо дивиться на неї). Кристино, як таке може бути?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (гірко сміється і гладить Нору по голові). Часом буває, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Зовсім сама. Як тобі, мабуть, було тяжко. Я маю троє чудових дітей. їх саме немає тут, вони гуляють надворі з нянькою. Але розкажи мені все про себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні, ні, краще розказуй ти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, спершу ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Сьогодні я хочу думати тільки про твої справи. Та одне все-таки скажу. Ти знаєш, яке велике щастя нам випало цими днями?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні. Яке?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Уяви собі, мій чоловік стане директором Акціонерного банку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Твій чоловік? Як пощастило!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, неймовірно пощастило. Адвокатська праця не дає твердого заробітку, а надто як берешся тільки за чисті, чесні справи. Торвальд, певна річ, за інші ніколи й не брався, і я була цілком згодна з ним. Тож розумієш, які ми раді! Він обійме посаду вже з нового року і буде отримувати велику платню й великі відсотки. Тоді ми зможемо жити зовсім інакше, як жили досі, – так, як самі захочемо. Ох, Кристино, яка я щаслива! Бо ж чудово мати багато грошей і нічим не журитися. Правда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, звичайно, чудово мати все необхідне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не тільки необхідне, а й багато-багато грошей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (усміхається). Норо, Норо, ти й далі така сама легковажна? У школі ти була великою марнотраткою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (стиха сміється). Торвальд і тепер так каже. (Сварить пальцем.) Але «Нора, Нора» не така вже й навіжена, як вам здається. Нам справді не так жилося, щоб я могла тринькати гроші. Нам обом доводилося працювати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І тобі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, я робила різні дрібниці, вишивала, плела, гаптувала тощо. (Рвучко встає.) Ти ж бо знаєш, що Торвальд залишив працю в міністерстві, коли ми одружилися. Не мав ніяких надій на підвищення, а йому треба було заробляти більше, ніж доти. Але першого року він страшенно перевтомлювався. Йому доводилося брати всяку додаткову роботу, ти ж розумієш, і він працював з ранку до пізнього вечора. Зрештою він не витримав і захворів, хвороба була смертельна, й лікарі сказали, що йому необхідно поїхати на південь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Чула. Ви, здається, пробули цілий рік в Італії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так. Повір, що нам нелегко було зрушити з місця. Івар тоді щойно народився. Але, звичайно, довелося їхати. Яка то була дивовижна подорож! І вона врятувала Торвальдові життя. Та скільки це коштувало, Кристино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Уявляю собі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тисячу двісті спецій-далєрів. [1 - Спеції-далери – крупна норвезька монета кінця ХІХ століття.] Чотири тисячі вісімсот крон. Купу грошей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Справді багато, але принаймні велике щастя, що вони знайшлися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Скажу тобі, що їх нам дав батько.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Он що. Здається, він десь тоді й помер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, Кристино, тоді. І подумай, я не могла поїхати й доглянути його. Я от-от мала народити Івара і повинна була доглядати тяжко хворого Торвальда. Сердешний батько! Я так його любила, Кристино. Це найбільше горе, якого я зазнала, відколи вийшла заміж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я знаю, ти його дуже любила. І ви зразу поїхали до Італії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, ми ж бо вже мали гроші, і лікарі квапили нас. Тож через місяць ми поїхали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І твій чоловік повернувся цілком здоровий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Здоровий-здоровісінький.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. А… доктор?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Себто?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Здається, служниця сказала, ніби той пан, що прийшов разом зі мною, – доктор.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, то доктор Ранк, але він прийшов не лікувати, він наш найближчий приятель і принаймні раз на день навідується до нас. Ні, Торвальд відтоді ніколи не хворів. І діти жваві й здорові, і я так само. (Схоплюється і плеще в долоні.) Господи Боже, Кристино, як гарно жити і почувати себе щасливою!.. Але ж це казна-що… Я говорю тільки про себе. (Сідає на стільчик біля фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Не сердься на мене!.. Скажи, то правда, що ти не любила свого чоловіка? Чого ж ти вийшла за нього заміж?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Тоді ще була жива моя мати, але хворіла, вже не вставала з ліжка. А крім того, мені ще треба було піклуватися про своїх двох менших братів. Тож я подумала, що було б нерозважно відмовити йому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І, мабуть, слушно. То він був тоді заможний?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Думаю, що досить заможний. Але його підприємство не було надійне, і коли він помер, то все розвалилося, нічого не лишилось.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І що?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І мені довелось перебиватися дрібною торгівлею, уроками й усім, що траплялося. Ці останні три роки були для мне суцільним робочим днем, без перепочинку. Тепер усе скінчилося, Норо. Моїй бідолашній матері вже не потрібна допомога, вона вже відійшла в інший світ. І хлопцям також не потрібна, вони повлаштовувалися і вже можуть самі себе забезпечити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То тепер тобі полегшало на душі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не сказала б, я відчуваю тільки бездонну порожнечу. Нема для чого жити. (Схвильовано підводиться.) Тому я не витримала в тому закутку. Тут, мабуть, буде легше знайти, до чого взятися і чим заповнити свої думки. Аби тільки пощастило отримати якесь постійне місце, якусь канцелярську працю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, Кристино, це така стомлива праця, а ти й так уже виснажена. Тобі було б краще поїхати кудись на купелі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (підходить до вікна). Я, Норо, не маю батька, щоб дав мені грошей на дорогу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підводиться). Ох, не гнівайся на мене!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (підходячи до неї). Люба Норо, ти не гнівайся на мене. В моєму становищі найгірше те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати нема для кого, а однаково доводиться кидатись на всі боки. Адже треба якось жити, от і стаєш егоїсткою. Коли ти розповіла мені про щасливі зміни у вашому становищі, то, повіриш, я зраділа не так за вас, як за себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Себто як? О, вже знаю, ти подумала, що Торвальд міг би щось зробити для тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Саме так я й подумала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. І зробить, Кристино. Покладися на мене. Я візьмуся до цієї справи так делікатно, обережно, розповім про неї так гарно, що йому самому захочеться полегшити твоє життя. Ох, я від щирого серця бажаю прислужитися тобі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Дуже мило з твого боку, Норо, що ти так перейнялася моєю справою, тим більше мило, що сама ти мало знайома з життєвими труднощами й турботами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я?… Я мало знайома?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (сміється). Ну, певне, боже мій… Вишивання, гаптування і що там іще…Ти дитина, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (гордо підносить голову й ходить по кімнаті). Дарма ти розмовляєш зі мною так зверхньо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Хіба?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти така, як інші. Ви всі думаєте, що я не здатна на щось справді вагоме…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ну, що ти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що я не зазнала ніяких прикрощів у цьому гіркому світі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але ж, люба Норо, ти сама щойно розповіла мені про ті свої прикрощі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ет, то дрібниці. (Стишує голос.) Я не розповіла тобі про головне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Про головне? Про що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти гордуєш мною, Кристино, а дарма. Ти пишаєшся і тішишся тим, що важко й довго працювала задля матері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я ніким не гордую. Але я справді пишаюся і тішуся тим, що мені судилося полегшити матері її останні роки життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. І ти також пишаєшся тим, що зробила для своїх братів?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мені здається, я маю на це право.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І мені так здається. Але послухай, що я тобі скажу, Кристино. Я також маю чим пишатися й тішитися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не сумніваюся. Але чим саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Говори тихіше. А то ще Торвальд почує. А він нізащо в світі не повинен… ніхто не повинен знати про це. Ніхто, крім тебе, Кристино.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але про що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ходімо й сядьмо. (Тягне її до канапки поряд.) Отож… я також маю чим пишатись і тішитися. Бо це я врятувала Торвальдові життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Врятувала? Як урятувала?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я ж розповідала тобі про подорож до Італії. Торвальд не вижив би, якби не поїхав туди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Знаю, твій батько дав вам на це гроші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (усміхається). Авжеж, так думає Торвальд і всі інші, але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Батько не дав нам нічогісінько. Це я роздобула гроші на подорож.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ти? Таку велику суму?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тисячу двісті спецій-далерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти на це скажеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Як ти змогла їх роздобути, Норо? Виграла в лотерею чи що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (зневажливо). В лотерею? (Пирхає.) Це була б не велика штука.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То де ж ти їх узяла?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (мугикає і загадково усміхається). Гм, тра-ля-ля-ля!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не могла ж ти їх позичити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не могла? Чому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не могла, бо дружині не позичать грошей, якщо на те нема згоди її чоловіка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (високо підіймає голову). А коли дружина дещо тямить у підприємництві, коли трохи розуміє, як до цього взятися, то…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але ж, Норо, я зовсім не розумію…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І не треба тобі розуміти. Я ж не кажу, що позичила гроші. Могла ж я роздобути їх інакше. (Відкидається на спинку канапки.) Могла отримати від котрогось зі своїх залицяльників. Бувши такою чарівною, як про мене кажуть…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ти здуріла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тепер ти, мабуть, аж млієш із цікавості, Кристино.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Стривай, Норо, ти часом не зробила чогось нерозважного?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (знов сідає рівно). Хіба нерозважно врятувати життя своєму чоловікові?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. По-моєму, нерозважно без його відома…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Таж він якраз і не повинен був нічого знати! Господи, як ти не розумієш? Не повинен був тоді знати, в якій він небезпеці. Це мені лікарі сказали, що він смертельно хворий і єдиний спосіб урятувати його – повезти на південь. Думаєш, я спершу не пробувала хитрувати? Казала йому, що дуже хотіла б поїхати за кордон, як інші молоді жінки, плакала, благала: мовляв, він не повинен забувати, в якому я стані, мав би бути ласкавим до мене, жаліти мене, сказала, що він міг би позичити грошей. Але тоді він майже розлютився, Кристино. Назвав мене легковажною, заявив, що його обов'язок як чоловіка не потурати моїм примхам і забаганкам, здається, так він висловився. Кажи, кажи, міркувала я, а рятувати тебе треба. І я надумала, як собі зарадити…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І твій чоловік так і не довідався від твого батька, що то не його гроші?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, не довідався. Тато якраз тими днями помер. Я хотіла розповісти йому про свій вчинок і попросити, щоб він нікому не казав про нього. Але він був дуже хворий, не вставав із ліжка. А скоро, на жаль, уже й не було кого просити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І ти досі не призналася чоловікові?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, боронь Боже, як тобі могло таке спасти на думку? Він дуже суворий щодо цього! А крім того… Торвальд зі своїм глибоко вкоріненим почуттям власної гідності… як гірко і принизливо було б для нього знати, що він мені чимось зобов'язаний. Це б цілком зіпсувало наші стосунки, наша злагоджена, щаслива родина вже не була б така, як тепер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І ти ніколи не скажеш йому про це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (роздумує і ледь усміхається). Може, колись… скажу… через багато років, як уже не буду така гарна. Не смійся! Я, звичайно, не хвалюся, а маю на думці ось що: коли вже не буду подобатися Торвальдові так, як тепер, коли його вже не розважатимуть мої танці, моє маскарадне перевдягання, моя декламація… То, може, й добре не розповідати йому нічого до того часу, тримати це про запас… (Уриває мову.) Дурниці, дурниці, цього ніколи не буде… То що ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Здатна я на щось? І ця позика, щоб ти знала, завдає мені багато прикростей. Як казати правду, мені ой як нелегко виконувати вчасно свої зобов'язання. Адже в діловому світі існують такі речі, як квартальні відсотки і внески в рахунок погашення боргу, чи як там вони звуться, і мені завжди дуже важко добувати потрібну суму. Доводиться, бачиш, заощаджувати на чому тільки можна. Із грошей на господарство я не могла нічого відкласти, бо Торвальдові треба добре харчуватися. Дітей також не можна одягати абияк, що я отримувала на них, те й витрачала. То така гарна малеча!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То, мабуть, тобі, сердешній, доводилося відривати щось від себе?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звичайно. Це ж найбільше стосувалося мене. Щоразу, коли Торвальд давав мені гроші на нову сукню чи на щось інше, я витрачала тільки половину, завжди купувала найпростіше й найдешевше. Слава Богу, що мені все личило, тож Торвальд нічого не помічав. Але часто мені бувало тяжко на серці. Адже це така втіха гарно вдягатися. Правда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мабуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну, звичайно, я мала й інші джерела прибутку. Минулої зими пощастило – мені дали переписувати цілу купу паперів. Я замикалася й сиділа над ними до пізньої ночі. Ох, часом бувало так стомишся, що з ніг падаєш. Та все ж таки було дуже приємно сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже чоловіком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І скільки ж ти змогла таким чином сплатити боргу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та я й сама добре не знаю. У таких справах, бачиш, важко зрозуміти, що до чого. Я тільки знаю, що віддаю все, що мені щастить зібрати. Та часто в мене просто руки опадають. (Усміхається.) Тоді я сідаю і уявляю собі, що в мене закохався старий багатій…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Що? Який багатій?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та ніякий!.. Що він помирає, читають його духівницю, а там великими літерами написано: «Усі мої гроші негайно, готівкою, має отримати ласкава пані Нора Гельмер».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Стривай, голубко… Який ще старий багатій?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Боже, як ти не розумієш? Ніякого старого багатія немає, це я тільки так уявляю собі, коли не знаю, де мені взяти грошей. Та байдуже, даймо йому спокій. Мені вже не треба ні того старого зануди, ні його духівниці. Тепер я вже не маю клопоту. (Схоплюється.) О Господи, яка це радість, Кристино! Не маю клопоту! Ніякого клопоту! Зате маю змогу гратися, вовтузитися з дітьми, опоряджати свій дім такими речами, які подобаються Торвальдові! А скоро настане весна, небо проясніє, стане чисте і блакитне. Може, ми тоді знов кудись ненадовго поїдемо. Може, я знов побачу море. О так, справді чудово жити й почуватися щасливою!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;У передпокої чути дзвінок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (підводиться). Хтось дзвонить, тож я, мабуть, піду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, залишайся, сюди навряд чи хтось прийде. Це, певне, до Торвальда…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (у дверях передпокою). Вибачте, пані… Там хтось хоче поговорити з паном адвокатом…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тобто з директором банку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Так, із паном директором банку. Але я не знаю… Адже в пана директора доктор…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А хто там такий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (у дверях передпокою). Це я, фру Гельмер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне здригається, але опановує себе і відвертається до вікна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (поволі підходить до Кроґстада і напружено, стиха питає). Ви? Що таке? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. До певної міри про банківські справи. Я посідаю невеличку посаду в Акціонерному банку, а ваш чоловік, як я чув, тепер буде нашим директором…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тобто…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. В особистій справі, фру Гельмер. Оце й усе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То заходьте, будь ласка, он двері до його кабінету. (Незворушно вклоняється, зачиняє двері до передпокою, тоді повертається і заглядає в грубу.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Норо, хто це був?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Приватний повірений Кроґстад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Тоце справді він.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти його знаєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Знала… Кілька років тому він якийсь час провадив справи в наших околицях.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, справді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Як він змінився!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Він, здається, був дуже невдало одружений.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То тепер він удівець?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Із купою дітей… Нарешті розгорілося. (Зачиняє дверцята у грубі й ледь відвертає крісло-гойдалку.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Він, кажуть, береться до найрізноманітніших справ?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так? Дуже можливо. Я цього не знаю. Але годі нам говорити про справи. Нудно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;З кабінету Гельмера виходить доктор Ранк.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (ще у дверях). Ні, ні, я не хочу заважати. Краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє двері й помічає фру Лінне.) Ох, вибачте! Здається, я й тут заважатиму.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Анітрохи. (Знайомить їх.) Доктор Ранк – фру Лінне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Он як. Я не раз чув тут це прізвище. Здається, я поминув вас на сходах, коли йшов сюди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, я підіймаюся дуже поволі. Не маю сили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ага… Якась несправність у внутрішньому механізмі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Радше звичайна перевтома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Та й годі? Видно, приїхали в місто відпочити і втомлюєтесь, бігаючи по гостях?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати праці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Хіба це найкращі ліки від перевтоми?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Треба ж якось жити, докторе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, чогось усім здається, що жити треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та годі вам, докторе!.. Адже й ви самі не від того, щоб іще пожити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Даймо, що так. Хоч як мені погано, я все-таки ладен жити й мучитися якомога довше. І всі мої пацієнти теж. І всі моральні каліки так само. Тепер один такий сидить у Гельмера…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (тихо). О!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хто сидить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Приватний повірений Кроґстад, людина, якої ви не знаєте. В нього підгнило вже навіть коріння характеру. Але й він там почав товкти як щось неспростовне, що і йому треба жити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так? Про що ж він прийшов говорити з Гель-мером?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. їй-богу, не знаю. Я чув тільки, що згадували Акціонерний банк.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я не знала, що Кроґ… що той приватний повірений Кроґстад якось пов'язаний із банком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, він має там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи й у ваших краях трапляються такі люди, що, ніби в лихоманці, нишпорять усюди й принюхуються, чи не тхне де моральною гнилизною, аби цим привернути до себе увагу й отримати якусь вигідну посаду. А здорові люди лишаються за порогом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але ж хворі люди якраз найбільше потребують опіки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (здвигає плечима). Отож воно й є. Через такі погляди суспільство обертається на лікарню.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора, заполонена своїми власними думками, раптом вибухає тихим сміхом і плеще в долоні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чого ви смієтеся? Чи ви взагалі знаєте, що являє собою суспільство?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мені нема більше про що думати, як про ваше нудне суспільство! Я сміюся зовсім з іншого… з чогось, що страшенно веселить мене. Скажіть, докторе Ранк, тепер усі службовці Акціонерного банку залежать від Торвальда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І це вас страшенно веселить?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (сміється й мугикає). Це вже моя справа! Моя справа! (Походжає по кімнаті.) Так, справді страшенно тішить думка, що ми… що Торвальд здобув такий вплив на силу-силенну людей. (Витягає з кишені торбинку.) Докторе Ранк, хочете мигдалевих тістечок?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Не може бути! Мигдалеві тістечка! Я думав, що це тут заборонений плід.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, але їх мені трішки принесла Кристина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Що? Я?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну, ну, не лякайся. Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив мені купувати їх. Він, бачиш, боїться, що я зіпсую собі ними зуби. Та нічого… раз можна… Правда, докторе Ранк? Прошу! (Кладе йому тістечко до рота.) І тобі, Кристино. І мені також одне, маленьке… або хай уже двоє. (Знов походжає по кімнаті.) Так, тепер я справді безмежно щаслива. Мені тільки одного дуже хотілося б.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ну? Чого саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дуже мені кортить сказати щось, аби його почув Торвальд.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. То чому ж ви не скажете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не зважуюся, бо це поганий вислів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Поганий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ну, то й не треба казати його перед Торвальдом. Але перед нами ж можна. То що вам так кортить сказати, аби його почув Торвальд?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мені страшенно кортить сказати: хай би його чорти забрали!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ви здуріли!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Бог з тобою, Норо!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Кажіть, ось він іде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ховає торбинку). Тс-с-с, тс-с-с!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер із плащем на руці, тримаючи в ній капелюха, виходить зі свого кабінету.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (до нього). Ну, Торвальде, ти спекався його?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так, він пішов.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дозволь познайомити тебе… Це Кристина, вона приїхала до міста.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Кристина?… Вибачте, але я не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Он як! Мабуть, товаришка моєї дружини з часів дитинства?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, ми знайомі віддавна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І уяви собі, вона приїхала так здалека, щоб поговорити з тобою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Тобто як?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Властиво, не тому…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Кристина якраз дуже вправна канцеляристка і має велике бажання попрацювати під керівництвом тямущого фахівця, щоб іще більше навчитися…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Вельми розумно, пані.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І коли вона почула, що ти стаєш директором банку, а про це було написано в газеті, то відразу приїхала сюди. Правда, Торвальде, ти задля мене зробиш щось для Кристини? Так?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Можливо. Ви, здається, вдова?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І маєте досвід праці в канцелярії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, чималий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. То, мабуть, я зможу дати вам місце…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (плеще в долоні). А бачиш, а бачиш!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ви з'явилися саме вчасно, пані…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ох, як мені дякувати вам?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Нема за що. (Надягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Стривай, я також іду. (Приносить із передпокою своє хутро і гріє його біля груби.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не барися, любий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Я повернуся десь за годину, не пізніше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І ти йдеш, Кристино?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (надягає пальто). Так, тепер я мушу знайти собі кімнату.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. То, може, вийдемо разом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що в нас так тісно і ми не можемо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Що ти! Хто ж би подумав про таке! До побачення, люба, і дякую за все.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Поки що до побачення. Ти ж увечері прийдеш до нас. І ви також, докторе. Що?… Як будете добре почуватися? Будете, тільки тепло вдягніться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розмовляючи, всі йдуть до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Це вони! Це вони!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біжить і відчиняє вхідні двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заходять нянька Анна-Марія з дітьми.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заходьте, заходьте! (Нагинається і цілує дітей.) Ох, мої милі сонечка… Глянь на них, Кристино. Правда ж, вони чарівні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Не розводьте балачок на протязі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ходімо, фру Лінне, тепер тут нікого не треба, крім матері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктор Ранк, Гельмер і фру Лінне сходять униз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька з дітьми заходять до кімнати. Нора також заходить і зачиняє за собою двері до передпокою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Які ви бадьорі й веселі. І які у вас рум'яні щічки, наче яблука і троянди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діти одне поперед одного розповідають, як їм було надворі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вам було так весело? Це ж чудово. Он як, ти возив на санках Емі і Боба? Ти глянь, обох разом? Який ти гарний хлопчик, Іваре. О, дай мені потримати її. Мою милу лялечку! (Бере від няньки найменшу дівчинку і танцює з нею.) Так, так, мама потанцює і з Бобом. Що? Ви кидалися сніжками? Ох, шкода, що мене з вами не було! Ні, Анно-Маріє, дайте, хай я сама їх роздягну. Чуєте, дайте, це для мене втіха. А ви йдіть до кухні, бо закоцюбли, я ж бачу. Там на плиті стоїть для вас тепла кава.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, кидаючи їхні речі навсібіч, і слухає, що вони розповідають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он що? За вами біг великий пес? І не покусав вас? Ні, пси не кусають таких гарних дітей. Не заглядай у пакунки, Іваре! Що там таке? Ох, вам кортить дізнатися? Ні, ні, там бека. Що? Хочете гратися? У піжмурки? Добре, граймося в піжмурки. Першим ховається Боб. Я? Добре, нехай першою буду я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора й діти, сміючись і весело галасуючи, граються у вітальні і в кімнаті праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гуртом забігають до вітальні й починають шукати матір, але не знаходять, чують її здавлений сміх, кидаються до столу, підіймають обрус і бачать її. Бурхлива радість. Нора вилазить з-під столу, вдає, що хоче їх злякати. Знову радість.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим часом у вхідні двері хтось стукає, але ніхто з них того стукоту не чує. Тоді ледь відчиняються двері з передпокою, і в них з'являється приватний повірений Кроґстад. Він вичікує. Нора з дітьми граються далі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Вибачте, фру Гельмер…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (глухо скрикує, обертається і ледь підводиться). Ох! Чого ви хочете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Вибачте, вхідні двері були прочинені, хтось, мабуть, забув їх замкнути…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (випростується). Мого чоловіка немає вдома, пане Кроґстаде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я знаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Знаєте? То чого ж ви хочете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Перекинутися словом із вами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Із… (Тихо до дітей.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядько не зробить мені нічого поганого. Коли він піде, ми знов будемо гратися. (Відводить дітей до кімнати ліворуч і зачиняє за ними двері. Стурбованим голосом.) Ви хочете поговорити зі мною?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Сьогодні?… Але ж це ще не перше число…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ні, сьогодні Святвечір. І від вас самих залежить, чи він буде радісний, чи ні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чого ви хочете? Я зовсім не можу сьогодні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Поки що не говорімо про це. Є ще й інша справа. У вас знайдеться вільна хвилина?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Знайдеться, хоч…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Добре. Я сидів у ресторані Ульсена і бачив, як ваш чоловік ішов вулицею…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. З дамою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну, то й що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Дозвольте вас запитати, то була не фру Лінне?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, вона.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Щойно приїхала до міста?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, сьогодні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Вона ваша близька товаришка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так. Але я не бачу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я також колись був знайомий із нею.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я знаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Невже? То вам про все відомо. Я так і думав. Отож не буду розводитись, а запитаю вас навпростець: фру Лінне матиме посаду в Акціонерному банку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як ви смієте випитувати мене, Кроґстаде, ви, підлеглий мого чоловіка? Але якщо ви вже запитали, то знайте: так, фру Лінне матиме посаду. І посприяла цьому я, пане Кроґстад. Так і знайте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Отже, я не помилився у своїх розрахунках.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ходить по кімнаті). Я гадаю, що нам усе-таки можна мати якийсь вплив. Те, що хтось народився жінкою, зовсім не означає… І людині в становищі підлеглого, пане Кроґстад, чіпати того, хто… гм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Хто має вплив?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Саме так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (міняючи тон). Фру Гельмер, може, ви були б такі ласкаві й застосували свій вплив на мою користь?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як це? Що ви маєте на думці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Може, ви були б такі ласкаві й потурбувалися, щоб я зберіг у банку своє скромне місце?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що ви кажете? Хто ж його буде відбирати у вас?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. О, вам нема чого прикидатися переді мною, що ви нічого не розумієте. Я добре знаю, що вашій товаришці буде неприємно наражатися на зустріч зі мною, і знаю також, кому маю завдячувати, що мене виженуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але я запевняю вас…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Так, так, так, одне слово, ще не пізно, і я раджу вам використати свій вплив, щоб запобігти цьому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але ж, пане Кроґстад, я не маю ніякого впливу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Не маєте? Мені здається, ви щойно самі казали…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звичайно, ви не так мене зрозуміли. Я! Як ви могли подумати, що я маю вплив на свого чоловіка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. О, я знаю вашого чоловіка ще зі студентських років. І думаю, що пан директор банку не стійкіший за інших одружених чоловіків.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якщо ви говоритимете зневажливо про мого чоловіка, я покажу вам на двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ви дуже відважні, фру Гельмер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я вже вас не боюся. Після Нового року я швидко від цього звільнюся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (трохи стриманіше). Послухайте, фру Гельмер. Як буде треба, я боротимуся за своє скромне місце в банку не на життя, а на смерть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Справді схоже на те.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Не тільки через платню, вона найменше важить. Але є ще й інше… Ну, та що там, кажу, як є! Річ, бачите, ось у чому. Ви, як усі, звичайно, добре знаєте, що колись давно я нерозважно зробив те, чого не можна було робити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Здається, я чула щось таке.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. До суду не дійшло, та однаково всі шляхи для мене відтоді закрилися. Отож я й узявся до тих справ, про які ви знаєте. За щось же треба було вхопитися. І насмілюся сказати, що я був не з найгірших. Але тепер мені треба виплутатися з усього цього. У мене підростають сини, і задля них я мушу відновити, наскільки можна, своє колишнє становище в суспільстві. Посада в банку була для мене ніби перший східець. А тепер ваш чоловік хоче мене зіпхнути з цього східця, щоб я знову впав у яму.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але ж, боже мій, я не маю ніякої змоги допомогти вам, пане Кроґстад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Тому, що не хочете, але в мене є спосіб примусити вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не думаєте ж ви сказати моєму чоловікові, що я винна вам гроші?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Гм, а якби й сказав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. То ви повелися б ганебно. (Ковтає сльози.) Щоб про мою таємницю, якою я так тішилася, так пишалася, він довідався у такий негарний, брутальний спосіб… Довідався від вас. Ви хочете, щоб у мене були жахливі неприємності…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Тільки неприємності?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (палко). Але якщо ви це зробите, то вам же буде гірше. Мій чоловік тоді справді побачить, яка ви погана людина, і нізащо не залишить вас у банку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я питаю вас, чи ви боїтеся тільки хатніх неприємностей?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якщо мій чоловік довідається про цей борг, то відразу оплатить решту, і ми не будемо більше з вами знатися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (підступає на крок ближнє до неї). Слухайте, фру Гельмер… або у вас дуже коротка пам'ять, або ви зовсім не розумієтесь у цих справах. Доведеться мені докладніше розтлумачити, що ви вчинили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Коли ваш чоловік захворів, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я більше нікого не знала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я пообіцяв вам роздобути таку суму…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І ви роздобули її.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я пообіцяв роздобути вам гроші на певних умовах. Ви тоді були такі заклопотані чоловіковою хворобою і хотіли так швидко отримати гроші на подорож, що, мабуть, зовсім не думали про всі подробиці. Тому варто нагадати їх вам. Отже, я пообіцяв роздобути вам гроші під боргове забов'язання, яке склав для вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, і я його підписала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Гаразд. Але внизу було ще додано кілька рядків – порука вашого батька за вас. Ті рядки мав підписати ваш батько.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мав?… Він же підписав їх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я залишив місце на дату. Тобто ваш батько мав поставити її тоді, коли підписуватиме документ. Пам'ятаєте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Начебто пам'ятаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я передав вам, щоб ви поштою послали його своєму батькові. Було таке?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Було.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І, звичайно, ви його зразу й послали, бо вже через п'ять чи шість днів принесли мені зобов'язання з батьковим підписом. І вам тоді було виплачено позику.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну так, а хіба я не виплачую її вчасно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Так, більш-менш вчасно. Але… повернімося до того, про що ми говорили… вам було тоді дуже тяжко, пані?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, тяжко.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Здається, ваш батько був уже дуже хворий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Лежав на смертній постелі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І скоро помер?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Скажіть, фру Гельмер, ви часом не пам'ятаєте дати смерті свого батька? Тобто якого дня і місяця він помер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тато помер двадцять дев'ятого вересня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Справді, я довідувався. І тому виходить дивина (витягає документ), яку я ніяк не можу пояснити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дивина? Я не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Дивина, пані, що ваш батько підписався на третій день після своєї смерті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як так? Не розумію…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ваш батько помер двадцять дев’ятого вересня. Але погляньте сюди. Ось тут батько поставив дату свого підпису – друге жовтня. Хіба не дивно, фру Гельмер?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора мовчить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви можете пояснити мені це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора далі мовчить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впадає також у вічі, що слова «друге жовтня» і рік написані не батьковою рукою, а письмом, що здається мені знайомим. Ну, це ще можна пояснити: ваш батько, даймо, забув поставити під своїм підписом дату і хтось інший потім написав її навмання, ще не знаючи про його смерть. Це не така важлива річ. Головне – сам підпис. Чи він справжній, фру Гельмер? Чи це таки ваш батько підписався під документом?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (після короткої паузи високо підносить голову і зверхньо дивиться на нього). Ні, не він. Це я за нього підписалася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Послухайте, фру Гельмер… Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чому? Ви скоро отримаєте свої гроші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Можна запитати вас, чому ви не послали цього документа своєму батькові?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бо не могла. Адже тато був хворий. Якби я попросила його підписати зобов'язання, то довелося б пояснювати, навіщо мені ті гроші. А я ж не могла сказати йому, такому хворому, що життя мого чоловіка в небезпеці. Як би я сказала йому таке?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. То вам краще було б відмовитися від подорожі за кордон.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, не можна було. Та подорож урятувала моєму чоловікові життя. Від неї я теж не могла відмовитися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. А ви не подумали про те, що таким чином обдурюєте мене?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. На це я зовсім не зважала. Нітрохи не думала про вас. Я вас терпіти не могла за те, що ви так безжально чіплялися до мене, хоч знали, яка небезпека нависла над моїм чоловіком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Слухайте, фру Гельмер, ви, мабуть, не уявляєте собі чітко, в чому, власне, полягає ваша вина. Але скажу вам одне: те, чого я колись допустився і що так заплямувало мене в очах суспільства, було нітрохи не гірше за ваш вчинок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як? Ви хочете переконати мене, що зважилися на таке, аби врятувати життя своїй дружині?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Закони не питають, які в кого були спонуки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То це якісь дуже погані закони.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Погані чи ні, та коли я подам цей документ до суду, вас засудять згідно з законами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я не вірю. Хіба дочка не має права вберегти свого старого, смертельно хворого батька від тривоги й журби? Хіба дружина не має права врятувати життя своєму чоловікові? Я добре не знаюся на законах, але певна, що в них десь має бути написаний такий дозвіл. А ви як правник цього не знаєте? То ви поганий правник, пане Кроґстад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Хоч бийтак. Але ви ж, мабуть, не заперечите, що на таких справах, як оця, що пов'язує мене з вами, я таки розуміюся? Гаразд. Робіть, як хочете. Та скажу вам: якщо мене ще раз викинуть зі служби, ви будете в товаристві зі мною. (Вклоняється і виходить через передпокій.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (після хвилинної задуми підводить голову). Ет, що там!.. Хотів мене налякати! Не така я дурна. (Починає складати дитячий одяг, та скоро перестає.) Але… Ні, не може такого бути! Я ж зробила це з любові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діти (у дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із брами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, так, я знаю. Тільки не кажіть нікому про чужого дядька. Чуєте? Навіть татові!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діти. Добре, мамо, а ви ще пограєтеся з нами?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ні, не тепер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діти. Ох, мамо, ви ж обіцяли!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Обіцяла, але тепер не можу. Ідіть до себе, в мене багато роботи. Ідіть, любі мої, ідіть. (Лагідно випроваджує їх з кімнати й зачиняє за ними двері. Потім сідає на канапку, бере шитво, робить кілька стібків і перестає.) Ні! (Кидає шитво, підводиться, йде до передпокою і гукає). Гелено! Занось ялинку. (Підходить до столу ліворуч, відчиняє шухляду і знов зупиняється.) Ні, не може такого бути!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (з ялинкою). Куди мені її поставити, пані?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Он туди, посеред кімнати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Може, ще щось принести?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, дякую, я маю все, що треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця ставить ялинку і виходить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Починає прикрашати ялинку.) Тут будуть свічки… тут квітки… Огидна людина. Пусте, пусте, пусте! Нічого не станеться. Ялинка вийде чудова. Я робитиму все, що ти любиш, Торвальде… Я співатиму, танцюватиму для тебе…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер заходить знадвору з пакою паперів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох! Ти вже вернувся?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так. Тут хтось був?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тут? Ні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Дивно. Я бачив, як із брами виходив Кроґстад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хіба? О так, справді, Кроґстад заходив сюди на хвилину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що він заходив сюди просити, аби ти замовила за нього слово.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І це мало б виходити від самої тебе? Бо ти промовчала, що він був тут. Він тебе не просив про це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Просив, Торвальде, але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, Норо, як ти могла на таке пристати? Змовлятися з такою людиною і щось їй обіцяти! І ще й до всього казати мені неправду!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Неправду?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Хіба ти не сказала, що тут нікого не було? (Свариться на неї пальцем.) Нехай моя щебетуха більше такого не робить. їй для щебету завжди треба мати чисте горлечко, з якого не виходило б жодного фальшивого звуку. (Обіймає її за стан.) Хіба ні? Авжеж, я так і знав. (Відпускає її.) Ну, годі вже про це. (Влаштовується біля груби.) О, як тут тепло й затишно. (Гортає свої папери.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (якийсь час мовчки прикрашає ялинку). Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я дуже рада, що післязавтра у Стенборґів буде костюмований бал.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А мені дуже цікаво, чим ти хочеш мене здивувати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ет, дурний задум.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я ніяк не можу придумати щось путнє, геть усе виходить таке безглузде, таке нікудишнє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Невже моя Нора дійшла такого висновку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (стає позад нього і спирається руками на спинку його стільця). Тобі дуже ніколи, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що це за папери?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Банківські справи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Уже?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Колишнє керівництво дозволило мені зробити необхідні зміни у складі службовців і в плані діяльності. На це я витрачу весь різдвяний тиждень. Хочу, щоб до Нового року в усьому був уже лад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;H о pa. To от чому той бідолашний Кроґстад…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Гм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (і далі спираючись на спинку стільця, легенько куйовдить йому волосся на потилиці). Якби ти був вільніший, я б попросила тебе зробити мені одну величезну послугу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Почуємо, що то за послуга. То що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та бачиш, ні в кого немає такого витонченого смаку, як у тебе. А мені дуже хотілося б бути гарною на тому балу. Може б, ти заопікувався мною, вирішив, ким би мені бути і як одягтися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ага, маленька свавільниця шукає рятівника?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, Торвальде, я не впораюся без твоєї допомоги.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Добре, добре, я подумаю. Може, якось зарадимо твоєму горю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О, який ти добрий. (Знов іде до ялинки. Пауза.) Як гарно вирізняються червоні троянди. Але скажи мені, в чому завинив той Кроґстад, то справді щось таке страшне?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Він підробив підпис. Ти уявляєш собі, що це таке?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А не міг він зробити цього з біди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Міг, або, як багато хто, з легковажності. Я не такий черствий, щоб беззастережно засудити людину за один такий вчинок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Правда ж, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Часом людина може знов піднятися морально, коли відверто визнає свою провину і відбуде за неї кару.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Кару?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але Кроґстад не пішов цим шляхом, він усякими правдами і неправдами виплутувався й цим морально занапастив себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти вважаєш, що треба було…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти тільки уяви собі, як людині з таким нечистим сумлінням доводиться брехати, викручуватися, прикидатися перед усіма, носити маску навіть перед своїми найближчими, навіть перед дружиною і власними дітьми. А щодо дітей, то це якраз найстрашніше, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Тому, що отруйний чад брехні заражає і розкладає домашнє життя. Діти в такому домі дихають зараженим повітрям, і в їхніх душах зароджується і проростає зло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підходить ближнє до нього ззаду) .Ти певен цього?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох, люба моя, я вдосталь надивився на це, коли працював адвокатом. Майже всі, хто рано збився на манівці, мали брехливих матерів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чому саме матерів?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Найчастіше це передається від матерів. Але і батьки, звичайно, діють на дітей так само. А цей Кроґстад удома роками отруював брехнею та облудою своїх дітей, тому я називаю його морально пропащим. (Простягає до неї руки.) Тож, люба моя Норо, пообіцяй мені, що не проситимеш за нього. Дай руку, що обіцяєш. Ну, ну, що це? Давай руку. Отак. Отже, згода. Запевняю тебе, що мені просто неможливо було б працювати разом із ним. Я відчуваю буквально фізичну відразу до таких людей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (відсмикує руку й переходить на другий бік ялинки). Як тут гаряче. А в мене ще стільки роботи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (підводиться і збирає свої папери). Так, і мені треба до обіду ще попрацювати з цим. Та й подумати про твій костюм. А ще в мене, мабуть, знайдеться що повісити в золотому папері на ялинку. (Кладе їй руки на голову.) Ох ти ж моя незрівнянна ластівко. (Іде до своєї кімнати й зачиняє за собою двері.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (помовчавши, тихо). Ет! Неправда. Цього не буде. Не може бути.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька (у дверях ліворуч). Діти так жалісливо просяться до мами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ні, ні, не пускайте їх до мене! Нехай побудуть із вами, Анно-Маріє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Ну добре, добре, пані. (Зачиняє двері.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (блідне від жаху). Зіпсувати свою малечу! Отруїти свій дім! (Після короткої паузи підводить голову.) Так, це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи у світі.<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дія друга<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сама кімната. В кутку біля піаніно стоїть гола, без прикрас ялинка з недогарками свічок. На канапці лежить Норин верхній одяг. Нора сама, неспокійно ходить по кімнаті, нарешті спиняється біля канапки і бере в руки своє пальто.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (відкладає пальто). Хтось іде! (Підходить до дверей і прислухається.) Ні… нема нікого. Певне ж, ніхто сьогодні не прийде, першого дня Різдва… І завтра також… А може… (Відчиняє двері й виглядає.) Ні, нема нікого, поштова скринька зовсім порожня. (Повертається назад.) Ет, дурниці! Звичайно, він такого не зробить. Не може такого статися. Просто не може. У мене ж троє малих дітей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька (виходить із дверей ліворуч з великою коробкою). Нарешті знайшла коробку з маскарадним вбранням.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дякую, поставте на стіл.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька (ставить). Але тут воно лежить усе впереміш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я б його подерла на шматки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Боронь Боже, його ж можна полагодити. Треба тільки трішки терпцю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То я піду до фру Лінне й візьму її на допомогу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Знову вийдеш? У таку негоду? Ще застудишся й захворієш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Це було б не найгірше… Що роблять діти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Граються, бідолашні, своїми різдвяними подарунками, але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Часто питають про мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Вони ж звикли бути з мамою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та бачите, Анно-Маріє, тепер мені не можна так багато бути з ними, як досі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Що ж, малі діти до всього звикають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ви так гадаєте? Гадаєте, що вони забули б свою матір, якби її не стало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Господи! Не стало?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Послухайте мене, Анно-Маріє… я часто думала… як ви зважилися віддати свою дитину чужим людям?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. А як було не віддати, коли я мала стати твоєю мамкою?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І ви захотіли стати нею?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Чому ж ні, коли трапилося таке гарне місце? Бідній дівчині в такому горі, як у мене, треба було тільки радіти. Той поганець нічим мені не допоміг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але ж дочка, мабуть, забула вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Ні, чого ж. Писала мені, і коли конфірмувалася, і коли виходила заміж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (обіймає її за шию). Старенька моя, ви були мені доброю матір'ю, коли я була мала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hянька. Бо ти, бідолашна, не мала іншої матері, крім мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І якби мої діти не мали іншої, то я знаю, що ви б… Дурниці, що я вигадую! (Відкриває коробку.) Ідіть до них. Мені тепер треба… Побачите, яка я завтра буду гарна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нянька. Певне. На тому балу нікого не буде такого гарного, як ти. (Виходить у двері ліворуч.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (починає витягати з коробки речі, але скоро відсовує її від себе). Ох, якби я зважилася вийти надвір. Якби ніхто не прийшов. Якби тут без мене чогось не сталося. Дурниці, ніхто не прийде. Нащо таке думати… Ось почищу муфту. І ці гарні рукавички, чудові рукавички. Викинути все це з голови! Раз, два, три, чотири, п'ять, шість… (Скрикує.) Ох, ідуть… (Кидається до дверей, але нерішуче зупиняється.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із передпокою заходить фру Лінне, уже без пальта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. А, це ти, Кристино. Там більше нікого немає?… Як добре, що ти прийшла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мені сказали, що ти заходила й питала про мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, я саме проходила мимо. Мені конче потрібна твоя допомога. Сядьмо тут на канапку. Бачиш, завтра ввечері консул Стенборґ, що мешкає над нами, влаштовує костюмований бал, і Торвальд хоче, щоб я була неаполітанською рибалкою і затанцювала тарантелу, якої навчилася на Капрі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ого, то це буде ціла вистава?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так. Торвальд вважає, що я маю танцювати. Дивися, це костюм, який Торвальд замовив для мене ще там. Але тепер він трохи подерся, і я просто не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ну, ми швидко його полагодимо. Тут тільки оздоба подекуди відпоролася. Де голка й нитки? Ага, тут є все, що треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, яка я тобі вдячна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (шиє). То ти завтра будеш неаполітанською рибалкою? Знаєш, що… я на хвильку зайду побачити тебе перебрану. Але я забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підводиться й ходить по кімнаті). Ну, мені здається, що вчора не було так гарно, як звичайно бувало. Тобі треба було приїхати сюди раніше, Кристино… Так, Торвальд справді вміє влаштовувати все гарно й вишукано.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я думаю, що ти вмієш не гірше за нього, ти ж бо дочка свого батька. Але скажи мені, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як був учора?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, вчора його пригніченість особливо впадала в око. Зрештою, він тяжко хворий. Має, бідолаха, сухоти спинного мозку. В нього батько, скажу тобі, був гидотною людиною, мав коханок і все таке. Тому син був хворобливий від самого малку, розумієш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (опускає шитво на коліна). Слухай, Норо, звідки ти все це знаєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (походжає по кімнаті). Ну… коли маєш троє дітей, то тебе часом навідують такі жінки, що трохи тямлять у медицині й можуть дещо розповісти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне знову шиє. Коротка мовчанка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Доктор Ранк щодня приходить до вас?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, день у день. Він Торвальдів найкращий товариш з молодих років і мій добрий приятель. Він у нас як свій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Скажи мені, а він до кінця щирий? Тобто не з тих, що люблять казати всім приємні речі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, навпаки. Звідки ти взяла?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Вчора, як ти нас знайомила, він запевняв, що в цьому домі часто чув моє ім'я, а потім я помітила, що твій чоловік не мав ніякого уявлення, хто я, властиво, така. То як же міг доктор Ранк…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Він казав щиру правду, Кристино. Торвальд так безмежно мене кохає, що не хоче ні з ким ділитися мною, як він каже. Спершу він просто ревнував мене, коли я згадувала про когось із близьких мені людей, що лишилися там, удома. То я й перестала їх згадувати. Але з доктором Ранком я говорю про що завгодно. Він, бачиш, любить слухати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Стривай, Норо, ти багато в чому ще як дитина. Я старша за тебе і досвідченіша. Я ось що тобі скажу: ти повинна виплутатися з цієї справи з Ранком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. З якої це справи я маю виплутуватися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я вважаю, що з усіх цих справ. Учора ти щось балакала про багатого залицяльника, що має залишити тобі гроші…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Балакала, але, на жаль, такого немає. Ну й що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Доктор Ранк багатий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, багатий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І не має про кого дбати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, не має, але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І приходить до вас щодня?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну так, ти ж чула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То як же вихована людина може бути така нетактовна?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я тебе просто не розумію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не прикидайся, Норо. Думаєш, я не здогадуюся, хто тобі позичив ті тисячу двісті спецій?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти що, здуріла? Як ти могла таке подумати! Приятель, який приходить до нас щодня! Це ж було б нестерпно гнітюче становище!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То це справді не він?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та ні ж, запевняю тебе. Мені таке й на думку не спало б… Та й не було в нього тоді грошей на позичання. Спадок він отримав пізніше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мабуть, добре, що йне було, люба Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, мені й на думку не спало б просити доктора Ранка… Хоч я цілком певна, що коли б попросила…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Але ти, звичайно, не попросиш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звичайно, не попрошу. Та мені здається, що вже й не було б такої потреби. Але я цілком певна, що якби поговорила з доктором Ранком…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. За спиною свого чоловіка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мені треба скінчити з тим іншим. І також за його спиною. Треба скінчити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, так, я теж тобі вчора казала це, але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ходить по кімнаті). Чоловікові легше виплутуватися з таких справ, як жінці…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Якщо це її чоловік, то легше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дурниці. (Зупиняється.) Адже, коли сплачуєш весь борг, тобі повертають боргове зобов'язання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Звичайно, повертають.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. І той огидний, брудний папірець можна подерти на клаптики і спалити!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (пильно дивиться на неї, відкладає шитво й поволі підводиться.) Норо, ти щось приховуєш від мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хіба по мені видно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Від учорашнього дня з тобою щось сталося, Норо. Що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підходить до неї). Кристино! (Дослухається.) Цить! Торвальд повернувся. Слухай, піди тим часом до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому щось шили. Нехай Анна-Марія тобі допоможе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (збирає частину речей). Добре, добре, але я не піду від вас, поки ми не поговоримо по щирості.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона виходить у двері ліворуч, і тієї ж хвилини з передпокою заходить Гельмер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (йде йому назустріч). Ох, як я чекала на тебе, любий Торвальд є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Торвальд. То була швачка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, то Кристина. Вона допомагає мені приготувати костюм. Побачиш, що я добре затанцюю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Правда ж, я добре придумав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чудово! А я хіба не мудро зробила, що послухала тебе?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (бере її за підборіддя). Мудро… що послухала чоловіка? Ну, ну, хитрунко! Я знаю, що ти не те мала на думці. Але не буду тобі заважати. Мабуть, ти зараз мірятимеш костюм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А ти, мабуть, працюватимеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так. (Показує на паку паперів.) Бачиш, я був у банку. (Хоче йти до свого кабінету.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (зупиняється). Що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якби твоя білочка дуже попросила тебе зробити щось…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти б зробив?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Спершу, звичайно, треба знати, що саме.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Білочка так вистрибувала б, гралася, розважала тебе, якби ти був такий добрий і послухав її.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. То кажи нарешті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ластівка щебетала б тобі у всіх покоях, і голосно, і тихо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, вона й так не мовчить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я перебралася б на сильфіду і танцювала б для тебе при місячному світлі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, це не те, про що ти просила вранці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підходить ближче до нього). Так, Торвальде, я благаю тебе!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Невже в тебе вистачає відваги знову ворушити це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, вистачає. Ти повинен послухати мене, повинен залишити Кроґстада на посаді в банку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Кохана моя Норо, на його місце я беру фру Лінне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Це дуже гарно з твого боку, але ти можеш звільнити якогось іншого службовця замість Кроґстада.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Яка неймовірна впертість. І тому, що ти, не подумавши, пообіцяла замовити за нього слово, я повинен…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не тому, Торвальде. Задля тебе. Адже той чоловік дописує до найгидотніших газет, ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я смертельно боюся його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ага, розумію, тебе так налякали спогади про давнє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що ти маєш на думці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти, звичайно, згадала свого батька.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, справді. Згадай лишень, що лихі люди писали в газеті про тата, як жорстоко оббріхували його. Думаю, вони домоглися б його звільнення, якби міністерство не послало тебе з'ясувати справу і якби ти не поставився до нього так прихильно й не допоміг йому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Люба моя, між твоїм батьком і мною є велика різниця. Твій батько не був бездоганним службовцем. А я саме такий і, сподіваюся, буду таким, доки обійматиму якусь посаду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О, ти не знаєш, на що здатні лихі люди. А ми тепер могли б жити так добре, так весело, щасливо, спокійно, безжурно… ти, і я, і діти, Торвальде! Тому я так прошу тебе…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Саме через те, що ти просиш за нього, я не можу залишити його. В банку вже знають, що я хочу звільнити Кроґстада. То треба, аби тепер почалися розмови, що новий директор банку під впливом дружини міняє свій намір…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А якби й так?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Авжеж, аби тільки задовольнити твою впертість… І виставити себе на посміховисько перед усіма працівниками… Дати їм привід думати, що я улягаю всяким стороннім впливам? Знай, що це швидко відбилося б на мені! А крім того… є обставина, через яку Кроґстад ніяк не може працювати в банку, поки я там директор.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Яка обставина?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. На його моральні вади я б іще при біді махнув рукою…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Правда ж, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ія чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на «ти». А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм «ти», «ти, Гельмере». Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Торвальде, ти кажеш не те.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не те? Чому не те?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бо це усе дріб'язкове.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що ти говориш? Дріб'язкове? То я, по-твоєму, дріб'язковий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І саме тому…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб'язковими, то, видно, і я такий. Дріб'язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що ти хочеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (шукає щось у паперах). Покласти край.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Входить служниця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось на цього листа і негайно знайди посланця, нехай віднесе його. Тільки швидко. Адреса написана зверху. Ось гроші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Добре. (Виходить із листом.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (збирає свої папери). Ось так, пані упертюхо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (затамовує подих). Торвальде, що то за лист?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Кроґстадове звільнення.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Заверни його, Торвальде! Ще є час. О Торвальде, заверни його! Зроби це задля мене… задля самого себе, задля дітей. Чуєш, Торвальде, зроби! Ти не знаєш, що це може заподіяти нам усім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Пізно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, пізно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Люба Норо, я вибачаю тобі цей страх, хоч, властиво, він образливий для мене. Так, образливий! Хіба не образливо припускати, що я повинен боятися помсти того пропащого крутія? Але я все-таки прощаю тобі, бо це дуже миле свідчення твоєї великої любові до мене. (Пригортає її.) Облишмо це, моя люба. Нехай буде що буде. Як на те пішлося, то повір: у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, що все можу взяти на себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (вжахнувшись). Що ти маєш на думці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Усе, кажу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (опановує себе). Ніколи в світі. Я тобі не дозволю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Гаразд, поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Так і має бути. (Пестить її.) Тепер ти задоволена? Ну, ну, не дивись на мене такими переляканими очима, як пташка. Адже все це тільки фантазії. Тепер ти заграєш тарантелу і повправляєшся з тамбурином. А я піду до свого кабінету і зачиню двері, тож нічого не чутиму, хоч би який гамір ти зчинила. (Обертається у дверях.) А коли прийде Ранк, скажи йому, де я. (Кивнувши їй головою, він іде до себе з пакою паперів і зачиняє двері.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (перелякана, охоплена розпачем, стоїть як укопана й шепоче). Він здатен на це. Так і зробить. Зробить, хоч би що… Ні, ніколи в світі! Все, що завгодно, тільки не це! Де порятунок?… Де вихід?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дзвінок у передпокої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктор Ранк?… Усе, що завгодно, тільки не це! (Проводить руками по обличчю, опановує себе і йде відчиняти двері до передпокою.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктор Ранк стоїть у передпокої і вішає своє хутро.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впродовж подальшої сцени починає вечоріти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Доброго дня, докторе Ранк. Я по дзвінку впізнала, що це ви. Але не заходьте до Торвальда, бо він, здається, працює.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. А до вас можна? (Заходить до кімнати.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (зачиняє за ним двері). Та ви ж знаєте… для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Дякую. Буду користуватися цим, поки можна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що ви хочете цим сказати? Поки можна?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Саме так. Вас ц є лякає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну, це дивний вислів. Що може статися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Може статися те, до чого я вже давно готовий. Але я не сподівався, що воно може статися так швидко.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (хапає його за руку). Що ви довідалися? Кажіть, докторе Ранк!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (сідає біля груби). Я кочуся вниз. І нічого не вдієш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (з полегкістю). Ви про себе?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. А про кого ж? Не треба дурити себе самого. Я найнещасніший зі всіх своїх пацієнтів, фру Гельмер. Цими днями я зробив генеральну перевірку свого внутрішнього стану. Банкрут. Мабуть, десь через місяць уже гнитиму на цвинтарі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, як ви погано висловлюєтесь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Бо справи страшенно погані. І найгірше, що й перед тим іще буде багато гидотного. Залишилося зробити ще одну перевірку, і після неї я приблизно знатиму, коли почнеться розпад. І ось що я вам скажу. Гельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну відразу до всього гидотного. Я не допущу його до своєї смертної постелі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але ж, докторе…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Не допущу. Нізащо. Замкну перед ним двері. Коли я буду цілком певний, що настає найгірше, я пошлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Тоді знатимете, що почалася мерзенна руйнація.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну, ви сьогодні просто нестерпні. А я так хотіла б, щоб саме сьогодні ви були справді в доброму гуморі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Зі смертю за плечима? І так розплачуватися за чужі гріхи. Де ж тут справедливість? І на кожну родину чекає така чи інша невблаганна кара…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (затуляє вуха). Не хочу такого слухати! Кажіть щось веселіше, смішніше!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, справді не залишається нічого іншого, як сміятися з усього цього. Моєму нещасному, невинному хребтові доводиться покутувати веселі дні офіцерського життя мого батька.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (біля столика ліворуч). Він був дуже ласий до спаржі й паштету з гусячої печінки, правда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, і до трюфелів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, так, до трюфелів. І, здається, до устриць?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І до устриць, звичайно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І до всяких там портвейнів та шампанського. Прикро, що всі ті ласощі відлунюють у хребті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. А надто відлунюють у нещасному хребті того, хто ними взагалі не ласував.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О так, це найприкріше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (пильно дивиться на неї). Гм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (трохи помовчавши). Чого ви всміхнулися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ні, то ви всміхнулися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ви, докторе Ранк!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (підводиться). А ви ще більша шельма, ніж я думав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мені сьогодні кортить викинути якогось коника.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Воно й видно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (кладе йому руки на плечі). Любий, любий докторе, не покидайте Торвальда і мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. До такої втрати ви легко звикнете. Чого очі не бачать, того серцю не жаль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (злякано дивиться на нього). Ви так гадаєте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. З'являться нові знайомі, і…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. У кого з'являться нові знайомі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І у вас, і в Гельмера, коли мене не стане. Мені здається, що ви вже на добрій дорозі. Навіщо вам здалася вчора ввечері та фру Лінне?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ой, ой, чи ви, бува, не ревнуєте мене до сердешної Кристини?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Авжеж ревную. Вона заступить мене в цьому домі. Коли мене вже не буде, то, мабуть, та жіночка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Цитьте. Не так голосно, бо вона он там.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І сьогодні? От бачите.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тільки тому, що лагодить мій маскарадний костюм. Господи, ви сьогодні нестерпні. (Сідає на канапку.) Будьте чемні, докторе Ранк. Завтра ви побачите, як я гарно танцюватиму, і уявите собі, що то тільки для вас… Ну, звичайно, і для Торвальда, аякже. (Витягає з коробки різні речі.) Сідайте тут, докторе. Я вам щось покажу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (сідає). Що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ось, гляньте!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Шовкові панчохи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тілесного кольору. Правда, чудові? Ну, тепер уже темно, але завтра… Ні, ні, ви побачите тільки до кісточок. Зрештою, вам можна побачити й вище.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Гм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чого ви дивитеся так критично? Вважаєте, що вони мені не личать?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Про це я не можу мати обґрунтовану думку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (якусь мить дивиться на нього). Фе, як вам не соромно. (Легенько б'є його панчохами по вусі.) Ось вам за це. (Ховає гамузом речі до коробки.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. А які ще коштовності я мав побачити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Більше нічого не побачите, бо ви нечемні. (Мугикаючи, перебирає речі.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (після короткої паузи). Сидячи з вами отак невимушено, я не розумію… не можу збагнути… що сталося б зі мною, якби я не приходив до вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (всміхається). Так, мені здається, що ви, можна сказати, непогано почуваєтеся в нас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (тихіше, дивлячись поперед себе). І доведеться покинути все це…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дурниці. Не покинете.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (веде далі). І не залишити після себе бодай якогось теплого спогаду, хоч би хвилевого почуття втрати… тільки порожнє місце, яке може посісти перший-ліпший сторонній.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А якби я тепер вас щось попросила?… Ні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Великого свідчення вашої прихильності…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Добре, кажіть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Та, бачите, я маю на думці… дуже велику послугу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Невже я справді хоч раз матиму таке щастя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, ви не знаєте, що це.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. То скажіть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, я не можу, докторе, це щось дуже велике… і порада, і допомога, і послуга…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Чим більше, тим краще. Та я ніяк не збагну, що б це могло бути. Скажіть же! Хіба я не заслуговую на вашу довіру?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Заслуговуєте більше, ніж будь-хто. Ви знаєте, що ви мій найвірніший, найкращий приятель. Тому я й звертаюся до вас. Ну добре. Може б, ви допомогли мені відвернути одну небезпеку. Ви знаєте, як віддано, як безмежно кохає мене Торвальд, він ні на мить не завагався б віддати за мене своє життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (нахиляється до неї). Норо… ви думаєте, що він єдиний?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ледь здригнувшись). Єдиний?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Хто з радістю віддав би за вас своє життя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (засмучено). Ну от…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Я заприсягся собі, що ви дізнаєтеся про це, перш ніж мене не стане. Кращої нагоди вже не буде… Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте, що можете довіритися мені швидше, ніж комусь іншому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підводиться, камеє спокійним рівним голосом). Дайте мені пройти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (відсувається, але не встає). Норо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (у дверях до передпокою). Гелено, принеси лампу… (Іде до груби.) Ох, любий докторе, це було справді негарно з вашого боку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (підводиться). Те, що я кохав вас так само щиро, як той інший? Хіби цє негарно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, але негарно, що ви сказали про це. Зовсім не треба було…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Чому? Ви знали?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця приносить лампу, ставить на стіл і виходить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Норо… фру Гельмер… я питаю вас: ви здогадувалися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, звідки мені знати, що я знала, а чого не знала? Я справді не можу сказати вам… Як ви нетактовно повелися. Все було так добре.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ну, принаймні ви тепер знаєте, що я весь до ваших послуг. То скажіть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (дивиться на нього). Після цього?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Прошу вас, скажіть же, в чому справа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тепер ви ні про що не дізнаєтеся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ні, ні. Не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що я тільки здужаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тепер ви нічого не зможете зробити для мене… Зрештою, мені, мабуть, і не треба буде ніякої допомоги. Побачите, що все це самі химери. Так, химери. Напевне! (Сідає у крісло-гойдалку, дивиться на нього і всміхається.) Ну й гарно ж ви повелися, докторе. І не соромно вам тепер, при світлі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ні, якраз ні. Але я, мабуть, піду… назавжди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, не робіть цього. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж добре знаєте, що Торвальд не може обійтися без вас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, а ви?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О, мені завжди дуже приємно, коли ви приходите.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Саме це і спантеличувало мене. Ви для мене загадка. Часто мені здавалося, що вам майже так само приємно бути разом зі мною, як і з Торвальд ом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бачите, декотрих людей найдужче любиш, а з декотрими найприємніше бути разом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, у цьому щось є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Вдома я найдужче з усіх любила тата. Але мені завжди було дуже весело, коли я крадькома заходила до кімнати служниць, бо вони мене не повчали і так весело розмовляли собі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ага, то он кого я замінив вам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (кидається до нього). Ох, любий докторе, я зовсім не це мала на увазі. Але ж ви розумієте, що мені з Торвальд ом, як і з татом…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (заходить із передпокою). Пані! (Шепоче їй щось і простягає картку.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (кидає оком на картку). Ой! (Ховає її до кишені.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Щось погане?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ні, немає нічого. Це тільки… мій новий костюм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Як? Таж костюм он лежить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, це не той. Це інший… я замовила… Торвальдові не треба знати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ага, оце і є та велика таємниця!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так. Підіть до Торвальда. Він у своєму кабінеті. Затримайте поки що його.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Будьте спокійні, я його не випущу. (Іде до Гельмерового кабінету.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (до служниці). То він чекає в кухні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Так, він зайшов із подвір'я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А ти хіба не сказала йому, що я не сама?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Сказала, але він не послухався.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То він не хоче йти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Ні, сказав, що не піде, поки не поговорить із вами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То заведи його сюди, тільки тихенько, Гелено. І нікому не кажи про нього. Нехай це буде несподіванка для мого чоловіка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Так, так, я розумію… (Виходить.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Біда надходить. Таки не минає мене. Ні, ні, ні, не може цього статися, не повинно. (Підходить до Гельмерових дверей і зачиняє їх на защіпку.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця відчиняє двері з передпокою, впускає Кроґстада і знов зачиняє їх. Він одягнений у дорожнє хутро, боти і шкіряну шапку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (йде йому назустріч). Говоріть тихо, мій чоловік удома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Хай собі буде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чого вам треба?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Дещо з'ясувати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То швидше. Що саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ви, звичайно, знаєте, що мене звільнено.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я не могла нічого вдіяти. Я до останнього боронила вас, але нічого не допомогло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Отже, ваш чоловік так мало любить вас? Знає, що я можу заподіяти вам, і все-таки зважується…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Як ви можете думати, що він знає про це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. О ні, я, властиво, й не думав такого. Дивно було б, щоб мій любий Торвальд Гельмер спромігся на таку мужність…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Пане Кроґстад, я вимагаю поваги до свого чоловіка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Даруйте, я й виявляю до нього належну повагу. Та оскільки ви тримаєте цю справу в такій великій таємниці, то зважуюся припустити, що ви сьогодні краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви зробили.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Краще, ніж в и могли б розтлумачити мені.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ще б пак, такий поганий правник, як я…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чого ви від мене хочете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Тільки поглянути, як ви почуваєтесь, фру Гельмер. Я думав про вас цілий день. Бачите, лихвар, крутій, ну, одне слово, такий, як я, теж має трохи того, що зветься серцем.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То доведіть це. Подумайте про моїх малих дітей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. А ви і ваш чоловік подумали про моїх? Але тепер уже однаково. Я хотів тільки сказати, що вам не треба журитися цією справою. Поки що я не маю наміру оскаржувати вас у суді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Справді? Я так і думала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Усе можна залагодити мирно. Не треба вплутувати в це сторонніх. Справа залишиться тільки між нами трьома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Мій чоловік нічого не повинен знати про це.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І що ж ви зробите, щоб він не дізнався про це? Чи не зможете часом сплатити весь борг?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, зразу не зможу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Чи маєте якусь можливість добути гроші за пару днів?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не маю такої можливості.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Та якби й мали, вам це однаково не допомогло б. Хоч би ви й оце зараз виклали яку завгодно суму, я однаково не повернув би вам вашого боргового зобов'язання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То поясніть мені, що ви хочете зробити з ним?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Тільки залишити в себе… зберегти. Ніхто сторонній не буде про нього знати. Та якби ви тепер зважилися на якийсь відчайдушний крок…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Саме так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Якби надумали кинути дім і родину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Саме так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Або задумали щось іще гірше…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звідки ви знаєте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. То киньте ці химери.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звідки ви знаєте, що я думала про таке?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Більшість із нас спочатку думає про таке. Я також думав, але мені не стало відваги.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ледь чутно). І мені не стає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (з полегкістю). От бачите. І вам теж не стає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не стає, не стає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І то була б велика дурниця. Коли мине перша домашня буря… Я маю в кишені листа до вашого чоловіка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І в ньому все сказано?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Якомога обережніше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (швидко). Не можна, щоб він отримав цього листа. Порвіть його. Я все-таки знайду якусь можливість роздобути гроші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Вибачте, пані, я, здається, щойно сказав вам…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не про ті гроші, що винна вам. Скажіть, скільки грошей ви вимагаєте від мого чоловіка, і я дістану їх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я не вимагаю від вашого чоловіка грошей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А чого?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я скажу, чого. Я хочу стати на ноги, пані, хочу піднятися, і ваш чоловік повинен допомогти мені. За півтора року я не припустився жодного нечесного вчинку, весь цей час ледве перебивався, але був задоволений, що своєю працею помалу підіймаюся знову. Тепер мене вигнали, і я вже не вдовольнюся тим, що мене з ласки приймуть назад. Я хочу піднятися вище, кажу вам. Хочу, щоб мене прийняли до банку на вищу посаду. Ваш чоловік повинен створити її для мене…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Він ніколи цього не зробить!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Зробить. Я його знаю. Навіть не писне. А якщо тільки я опинюся там, у банку, поруч із ним, то побачите: не мине й року, як я стану правою рукою директора. Тоді Нільс Кроґстад, а не Торвальд Гельмер керуватиме Акціонерним банком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ви цього ніколи не дочекаєтеся!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Може, ви…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тепер у мене стане відваги.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ви не залякаєте мене. Така гарна, розбещена дама, як ви…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Побачите. Побачите!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Може, під кригу? В холодну, чорну глибину? І спливете навесні спотвореною, невпізнанною, із вилізлим волоссям…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ви мене не залякаєте.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І ви мене не залякаєте. Таких речей не роблять, фру Гельмер. Та й нічого це не дасть. Він же однаково буде в моїх руках.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Навіть тоді? Коли мене вже…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Не забувайте, що тоді від мене залежатиме, яка пам'ять про вас залишиться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора, занімівши, дивиться на нього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер я вас попередив. Не робіть дурниць. Коли Гельмер отримає мого листа, я чекаю від нього звістки. І пам'ятайте, що ваш чоловік сам змусив мене стати на такий шлях. Я ніколи не подарую йому цього. До побачення, фру Гельмер. (Виходить через передпокій.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підходить до дверей передпокою, ледь прочиняє їх і дослухається.) Іде. Не віддає листа. О ні, ні, та й не могло б такого статися! (Відчиняє двері дедалі ширше.) Що це? Він зупинився. Не спускається вниз. Вагається?… Невже він…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лист падає в поштову скриньку, а після цього чути кроки Кроґстада, що спускається сходами до виходу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора приглушено зойкає, біжить назад до кімнати, до столика перед канапкою. Коротка пауза.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лист у скриньці… Торвальде, Торвальде… Тепер нам немає рятунку!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (виходить із костюмом у руках із кімнати ліворуч). Ну, тепер я вже не знаю, що тут іще можна поправити. Може, приміряємо?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (шпурляє костюм на канапку). Що з тобою? На тобі лиця немає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Іди сюди. Бачиш той лист? Там. Дивися крізь скло в поштовій скриньці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, бачу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То лист від Кроґстада…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Норо… то ти в Кроґстада позичила грошей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І тепер Торвальд довідається про все.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Повір мені, Норо, це краще для вас обох.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти всього не знаєш. Я підробила підпис…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. О Господи!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я хочу ось що в тебе попросити, Кристино… Щоб ти була моїм свідком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Яким свідком? Про що?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якби я часом збожеволіла… а таке може статися…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Або мене спіткає щось інше… що я не зможу бути тут…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Норо, Норо, ти наче не сповна розуму!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То якби хтось захотів узяти всю вину на себе, розумієш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, так, але як тобі могло…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тоді ти маєш засвідчити, що це неправда, Кристино. Я ще не збожеволіла, ще при своєму розумі й кажу тобі, що ніхто про це не знав. Я все це зробила сама. Не забудь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не забуду. Але я все-таки не розумію всього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, де там тобі зрозуміти. Тепер може статися диво.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Диво?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, диво. А воно таке страшне, Кристино. І не повинне статися, нізащо в світі не повинне статися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я піду й побалакаю з Кроґстадом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не йди до нього. Він тебе образить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Був час, коли він зробив би для мене все.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Він?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Де він мешкає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хіба я знаю… Хоча ні. (Витягає з кишені картку.) Ось же його візитка. Але ж лист, лист!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (зі свого кабінету, стукаючи у двері). Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (злякано скрикує). Ох! Що таке? Що ти хочеш від мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, ну, чого ти так злякалася? Ми не зайдемо. Ти ж защепнула двері. Може, приміряєш костюм?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, так, приміряю. Я буду така гарна, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (з візиткою в руці). Він мешкає близько, тут за рогом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, але це нічого не дасть. Нам немає рятунку. Лист лежить у скриньці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. А ключ у твого чоловіка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, весь час.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Кроґстад повинен забрати назад свого листа нерозпечатаним. Повинен знайти якийсь привід…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Але саме в цей час Торвальд завжди…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Затримай його. Тим часом зайди до нього. Я повернуся якомога швидше. (Квапливо виходить через передпокій.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (підходить до Гельмерових дверей, відчиняє їх і заглядає всередину). Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (із кабінету). Ну, чи впустять мене нарешті до моєї власної вітальні? Ходімо, Ранку, зараз побачимо… (У дверях.) Але що це означає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що саме, любий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Я зі слів Ранка сподівався побачити тебе в розкішній бальній сукні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (у дверях). Я так зрозумів, але, виходить, помилився.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, до завтра мене ніхто не побачить у тому вбранні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Слухай, Норо, в тебе такий вигляд, наче ти перевтомилася. Ти так багато вправлялася?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, я ще й не починала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Треба повправлятися…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, конче треба, Торвальде. Та я нічого не втну без твоєї допомоги. Геть усе забула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. О, ми швидко все пригадаємо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, конче попрацюй зі мною, Торвальде. Обіцяєш? Я так боюся. Таке велике товариство… Ти мусиш присвятити мені сьогоднішній вечір. Жодних інших справ, жодної писанини. Обіцяєш? Правда, любий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Обіцяю, що ввечері буду цілком до твоїх послуг… моє безпорадне сонечко… Гм, добре, тільки спершу… (Іде до дверей передпокою.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Куди ти йдеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Хочу тільки поглянути, чи немає листів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ні, не треба, Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Чому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Торвальде, прошу тебе, там немає нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Дай мені поглянути. (Хоче йти.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора кидається до піаніно й починає грати тарантелу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Зупиняється у дверях.) Ага!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не зможу завтра танцювати, якщо не повправляюся з тобою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (підходить до неї). Ти справді так боїшся, люба?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Страшенно боюся. Почнімо зараз, до вечері ще є час. Сідай і грай мені, любий. Поправляй мене, вчи, як завжди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Залюбки гратиму, залюбки, якщо ти так хочеш. (Сідає до піаніно.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (хапає з коробки тамбурин і довгу строкату шаль, швидко обгортається нею, тоді одним скоком стає посеред кімнати й гукає). Тепер грай! Я починаю танцювати!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер грає, Нора танцює, доктор Ранк стоїть біля піаніно позад Гельмера й дивиться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (граючи). Повільніше… повільніше…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не можу інакше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не так бурхливо, Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Саме так і треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (зупиняється). Ні, ні, зовсім не так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (сміється й вимахує тамбурином). Хіба я тобі не казала?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Дайте, я буду грати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк сідає до піаніно і грає. Нора танцює дедалі шаленіше. Гельмер стає біля груби і під час танцю робить Норі зауваження, та вона ніби не чує їх, коси в неї розпустилися й опали на плечі, але вона не помічає того і танцює далі. Заходить фру Лінне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (зупиняється наче вкопана біля дверей). Ох!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (не перестає танцювати). Бачиш, Кристино, яке в нас тут свято!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж люба моя, дорога Норо, ти так танцюєш, ніби йдеться про твоє життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бо так воно і є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ранку, перестань, це чисте божевілля, перестань, кажу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк перестає грати, і Нора враз зупиняється.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До Нори.) Зроду б не повірив. Ти забула геть усе, чого я тебе вчив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (шпурляє тамбурин). Тепер ти сам бачиш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, тобі й справді треба повправлятися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, бачиш, що конче треба. Ти вчитимеш мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Можеш на мене покластися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні сьогодні, ні завтра ти не думатимеш ні про що інше, тільки про мене. Не розпечатуватимеш жодних листів… Не заглядатимеш до поштової скриньки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ага, ти й далі боїшся того чоловіка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, так, і це теж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що в скриньці уже лежить лист від нього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не знаю. Може, й лежить. Але не читай його тепер. Не треба нам ніяких неприємностей, поки все не скінчиться.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (тихо Гельмерові). Не заперечуй їй.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (обіймає її). Добре. Дитина домоглася свого. Але завтра вночі, після твого танцю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тоді роби, як знаєш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (у дверях праворуч). Пані, стіл накритий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Подай шампанського, Гелено.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця. Гаразд, пані. (Виходить.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ого… Отже, бенкетуємо?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бенкетуємо із шампанським до самого світанку. (Гукає служниці.) І трохи мигдалевих тістечок, Гелено… Ні, багато… Один раз можна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (бере її за руки). Ну, ну, нема чого так страшенно лякатися. Будь тепер моєю ластівкою, як завжди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звичайно, буду. Але тим часом іди до їдальні. І ви, докторе Ранку. Кристино, допоможи мені поправити зачіску.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (тихо, поки вони виходять). Такого ніколи не буває без причини. Може, вона при надії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Зовсім не те, голубе. Це все тільки той самий дитячий страх, про який я тобі розповідав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заходять у двері праворуч.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Він поїхав за місто.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я здогадалася з твого виду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Повернеться завтра ввечері. Я залишила йому записку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не варто було. Нічого не відвернеш. І, зрештою, це така радість – очікувати дива.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Чого саме ти очікуєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, ти не зрозумієш. Іди до них, я зараз прийду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне йде до їдальні. Нора з хвилину стоїть, наче збирається на силі, тоді дивиться на годинник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;П'ята. Сім годин до півночі. Тоді двадцять чотири до другої півночі, коли скінчиться тарантела. Двадцять чотири і сім? Тридцять одна година життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (у дверях праворуч). Де ж моя ластівка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (кидається до нього з відкритими обіймами). Ось вона!<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дія третя<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сама кімната. Стіл, що стояв перед канапкою, разом зі стільцями пересунений на середину кімнати. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинені. З горішнього поверху чути танцювальну музику. Фру Лінне сидить біля столу й машинально гортає книжку, пробує читати, але, видно, не може зосередитися. Часом напружено прислухається, чи хтось не йде знадвору.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (дивиться на годинника). І досі немає. А вже найвища пора. Аби він тільки не… (Знов прислухається.) О, йде! (Виходить до передпокою і обережно відмикає зовнішні двері. На сходах чути тиху ходу. Вона шепоче.) Заходьте, тут немає нікого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (у дверях). Я знайшов вашу записку. Що це означає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мені треба поговорити з вами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Так? І неодмінно тут, у цьому домі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Там, де я мешкаю, неможливо. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми зовсім самі. Служниця спить, а Гельмери вгорі на балу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (заходить до кімнати). Он як, Гельмери сьогодні бенкетують? Справді?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. А чому ж би й ні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ну так, чому ж би й ні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Отже, Кроґстаде, давайте поговорімо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Хіба в нас є про що говорити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Є, багато про що.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Не вірю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не вірите, бо ніколи по-справжньому не розуміли мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Що ж там було розуміти? Все як на долоні. Бездушна жінка спроваджує чоловіка, коли їй трапляється вигідніша партія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ви вважаєте, що я таки цілком бездушна? І що я зробила це з легким серцем?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. А хіба ні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Кроґстаде, невже ви справді так вважаєте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Якщо це неправда, то навіщо ви написали мені такого листа?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я не могла інакше. Коли мені довелося порвати з вами, то моїм обов'язком було вирвати з вашого серця всі почуття до мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (стискає руки). Он воно що. І все це через гроші!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Не забувайте, що в мене на руках були тяжко хвора мати й двоє малих братів. Ми не могли чекати на вас так довго, Кроґстаде, ви тоді ще не мали надій на майбутнє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Нехай і так, але ви не мали права відштовхувати мене задля іншого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ну, не знаю. Я не раз питала себе, чи я мала таке право.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (тихіше). Коли я втратив вас, у мене ніби вислизнула земля з-під ніг. Гляньте на мене: я тепер схожий на людину з розтрощеного корабля, що врятувалася на уламку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Порятунок, здається, був близько?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Близько, але ви приїхали і стали на дорозі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Несамохіть, Кроґстад є, я щойно сьогодні довідалася, що мене беруть на ваше місце в банку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Як ви так кажете, то я вірю. Та коли ви вже знаєте про це, то, може, відмовитеся?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні. Вам із цього не було б ніякої користі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Користь чи не користь, а я, бувши вами, однаково відмовився б.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я навчилася діяти розважно. Цього мене навчило життя та тяжкі, жорстокі нестатки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. А мене життя навчило не вірити словам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То життя навчило вас дуже розумної речі. Ну, а вчинкам ви все-таки вірите?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Що ви маєте на думці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ви сказали, що схожі на людину з розтрощеного корабля, яка врятувалася на уламку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І, вважаю, мав підставу так сказати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. І я теж схожа на жінку, що сидить на уламку з розтрощеного корабля. Нема кого жаліти і про кого дбати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ви самі вибрали таку долю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Тоді іншого вибору в мене не було.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ну, і що далі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Кроґстаде, а що якби ми, двоє людей із розтрощеного корабля, подали одне одному руки?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Що ви кажете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Удвох на одному уламку судна стояти певніше, ніж кожному на своєму.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Кристино!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Як ви гадаєте, чого я приїхала сюди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Невже згадали про мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мені треба працювати, щоб якось прожити. Ціле своє життя, відколи пам'ятаю себе, я працювала, і це була моя найкраща і єдина втіха. А тепер я лишилася сама як палець. Така порожнеча і самота. А працювати на саму себе – невелика втіха. Кроґстаде, зробіть так, щоб я мала для чого і для кого працювати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я не вірю цьому. Це просто жіноча екзальтованість, великодушна потреба офірувати себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ви колись помічали в мене схильність до екзальтованості?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. То ви справді могли б… Скажіть мені… Ви все знаєте про моє минуле?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І знаєте, за кого мене мають?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я зрозуміла з ваших слів, що, по-вашому, зі мною ви могли б бути іншою людиною.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я певний цього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. А не могло б це ще статися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Кристино, ви все добре зважили? Так, зважили. Я бачу з вашого виду. То у вас справді вистачить сміливості?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Мені треба бути комусь за матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Кроґстаде, я вірю, що у вас добра основа, і з вами я готова на все.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (хапає її за руки). Дякую, дякую, Кристино… Тепер я знаю, як піднятися в очах інших… Ох, я ж забув…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (дослухається). Цитьте! Тарантела! Ідіть, ідіть!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Чому? Що сталося?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Чуєте той танок нагорі? Коли він закінчиться, вони прийдуть сюди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Добре, то я піду. Однаково все дарма. Ви, звичайно, не знаєте, що я затіяв проти Гельмерів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Знаю, Кроґстаде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. І попри все ви зважилися б…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Я добре розумію, на що може піти з розпачу така людина, як ви.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ох, якби я міг вернути назад те, що зробив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ви могли б його вернути, бо ваш лист іще лежить у поштовій скриньці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Ви певні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Цілком певна. Але…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад (допитливо дивиться на неї). Чи я маю вас так розуміти? Ви хочете за всяку ціну врятувати свою товаришку. Скажіть відверто. Правда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Кроґстаде, хто вже раз продавав себе задля інших, не зробить цього вдруге.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я скажу, щоб мені віддали мого листа назад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні, ні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Саме так. Залишуся тут, поки Гельмер прийде згори, і скажу, щоб він віддав мені листа, що в ньому йдеться тільки про моє звільнення… і що йому не треба читати його…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Ні, Кроґстаде, не забирайте назад листа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Але скажіть мені, хіба ви не тому покликали мене сюди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, першої хвилини тому, з переляку. Але відтоді минула доба, і тепер мені аж не віриться, скільки я всього надивилася в цьому домі. Нехай Гельмер про все довідається. Нехай та злощасна таємниця вийде на яв. Треба, щоб вони нарешті порозумілися. Неможливо так жити далі, приховувати правду, викручуватися…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Але принаймні одне я можу зробити, і це треба зробити зараз-таки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (дослухається). Покваптеся! Ідіть, ідіть! Танок скінчився. Нам не можна тут бути ні хвилини разом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я почекаю на вас унизу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Гаразд. Тоді проведете мене додому.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кроґстад. Я зроду ще не був таким неймовірно щасливим. (Виходить.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Двері до передпокою лишаються відчинені.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (трохи прибирає на столі і бере свій верхній одяг). Яка зміна в житті. Ох, яка зміна! Буде для кого працювати… і для кого жити, буде дім, якому треба надати затишку й тепла. Ну, доведеться натужуватися… Аби вони швидше прийшли. (Дослухається.) Ага, вже йдуть. Буду одягатися. (Надягає капелюха й пальто.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;За лаштунками чути Гельмерів і Норин голоси, чути, як обертається в замку ключ, і Гельмер майже силоміць заводить Нору до передпокою. Вона вбрана в італійський костюм, а зверху загорнута в довгу чорну шаль. Гельмер у фракові і в накинутому зверху чорному розстебнутому доміно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ще у дверях, пручається). Ні, ні, не заходьмо! Я хочу нагору. Не хочу йти так рано.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж, люба Норо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я прошу тебе, благаю, Торвальде. Уклінно прошу… ще хоч на годину!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ані хвилини довше, люба. Ти знаєш нашу домовленість. Отак. Сюди, до кімнати. А то ще застудишся. (Лагідно веде її, хоч вона пручається.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Добрий вечір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Кристина!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що? Фру Лінне, ви тут, так пізно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Даруйте. Я дуже хотіла побачити Нору перебраною.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То ти сиділа й чекала на мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, я, на жаль, спізнилася, ти вже була нагорі, і мені не хотілося йти, не побачивши тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (здіймає з Нори шаль). Ось роздивіться на неї добре. Гарна, правда, фру Лінне?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, гарна, визнаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Напрочуд гарна, хіба ні? Тамтешнє товариство теж одноголосно визнало це. Але ж і вперта моя мала щебетуха! І що вдієш? Уявіть собі, мені довелося майже силоміць забирати її звідти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, Торвальде, ти ще пожалієш, що не дозволив мені побути ще хоч півгодини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Послухайте, фру Лінне. Вона танцює тарантелу, має величезний успіх… цілком заслужений… хоч, мені здається, її танець був надто природний, тобто… в ньому було більше запалу, ніж того дозволяли, суворо кажучи, закони мистецтва. Та нехай! Головне, що вона мала успіх, величезний успіх. То чи ж міг я дозволити їй після цього залишитися? Згладити враження? Ні, дякую. Я схопив свою чарівну капріянку… сказав би, примхливу капріяночку, під руку, швидко пробіг навколо зали, кланяючись на всі боки, і, як кажуть у романах, прекрасне видиво зникло. Закінчення завжди має бути ефектним, фру Лінне. Але я ніяк не зміг утовкмачити це Норі. Ох, як тут гаряче. (Скидає доміно, шпурляє його на стілець і відчиняє двері до свого кабінету.) Що? Там темно? Ну так, звичайно. Вибачте… (Заходить до кабінету й засвічує там лампи.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (пошепки, швидко, аж задихається). Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (тихо). Я говорила з ним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Норо… ти повинна все розповісти чоловікові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (глухо). Я так і знала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Тобі нема чого боятися Кроґстада. Але ти повинна все сказати Торвальдові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не скажу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. То скаже лист.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дякую, Кристино, тепер я знаю, що мені робити. Тсс!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (знов заходить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Так, і тепер попрощаюся з вами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що, вже? А це ваше плетиво?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне (бере плетиво). Так, дякую, я була б забула.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. То ви й плести вмієте?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Та вмію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Он як? Чому?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Бо вишивання набагато красивіше. Бачите, вишиваючи, ви тримаєте шитво лівою рукою, а правою водите голкою… отак… легенько зігнувши руку, правда?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. Може, й так…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А коли людина плете, то навпаки… постава не може бути гарна. Дивіться: руки складені докупи… дротики рухаються то вгору, то вниз… щось у цьому є від китайців… Ох, а яке чудове шампанське там подавали!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. На добраніч, Норо, і не впирайся більше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Золоті слова, фру Лінне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне. На добраніч, пане директоре.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (проводжає її до дверей). На добраніч. Сподіваюся, ви щасливо доберетеся додому? Я б залюбки… але вам недалеко йти. На добраніч.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фру Лінне виходить, він зачиняє за нею двері і вертається.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ну от, нарешті ми самі. Яка вона нудна людина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти не дуже втомився, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ні, нітрохи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І не хочеш спати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Зовсім не хочу. Навпаки, почуваюся дуже бадьорим. А ти? Видно, що справді і втомлена, і хочеш спати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дуже втомлена. І скоро піду спати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А бачиш, бачиш. Добре, що ми не залишилися надовше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, ти все добре робиш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (цілує її в чоло). Тепер моя ластівка заговорила по-людському. А ти помітила, який Ранк був бадьорий цього вечора?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так? Хіба? Я не мала змоги говорити з ним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І я майже не говорив. Але давно не бачив його в такому доброму гуморі. (Якусь мить дивиться на неї, тоді підходить ближче.) Гм… Але все-таки як гарно знов опинитися в себе вдома… Ох ти ж чарівна молода красуне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Не дивись так на мене, Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Хіба мені не можна дивитися на свій найдорожчий скарб? На ті розкоші, що належать мені, тільки мені, більше нікому!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (переходить на другий бік столу). Не кажи мені такого сьогодні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (іде за нею). Бачу, що в тебе у крові ще нуртує тарантела. І від того ти ще звабливіша. Чуєш? Гості вже почали розходитися. (Тихіше.) Норо… скоро в будинку все стихне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, сподіваюся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Справді, моя кохана? Ох, Норо, знаєш… коли я отак буваю з тобою в товаристві… знаєш, чому я тоді так мало розмовляю з тобою, тримаюся осторонь, тільки часом поглядаю на тебе… знаєш, чому? А тому, що я уявляю собі, ніби ти моє потаємне кохання, ніби ми з тобою таємно заручені і ніхто не здогадується, що між нами щось є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. О так, так, я знаю, що всі твої думки снуються навколо мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А коли ми лаштуємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні молоді плечі, на прекрасний вигин шиї… то уявляю собі, що ти моя юна суджена, і ми щойно повертаємося зі шлюбу, і я вперше лишуся наодинці з тобою… тільки з тобою, моє тремтливе серденько! Цілий вечір я прагнув тільки тебе. Коли я бачив, як ти літаєш і вабиш у тарантелі… в мене кров закипіла і я не міг більше стримуватися, тому й забрав тебе додому так швидко.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Іди, Торвальде! Дай мені спокій. Я не хочу всього цього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що це за мова? Ти зі мною дратуєшся, серденько? Не хочеш? Хіба я не твій чоловік?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чути стукіт у зовнішні двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (здригається). Чуєш?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (обертається). Хто там?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктор Ранк (з-за дверей). Це я. Можна зайти на хвилину?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (тихо, невдоволено). Що йому треба так пізно? (Голосно.) Зараз. (Іде й відмикає двері.) От добре, що ти не поминув нас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Я наче почув твій голос, і мені закортіло заглянути до вас. (Кидає оком по кімнаті.) Так. Ці милі, знайомі місця. Мені тут у вас гарно й затишно, з вами обома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Начебто тобі й нагорі було гарно й затишно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Дуже гарно. Чому б ні? Чому не взяти від життя все, що воно дає? Принаймні скільки можна і поки можна. Вино було чудове…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А надто шампанське.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І ти помітив? Аж не віриться, що я міг його стільки в себе влити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Торвальд теж випив цього вечора багато шампанського.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, а після нього він завжди в доброму гуморі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ну, чому ж не повеселитися ввечері після добре проведеного дня?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Добре проведеного? На жаль, цим я не можу похвалитися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (плескає його по плечі). А я, щоб ти знав, можу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Докторе, ви, мабуть, сьогодні зробили обстеження?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Саме так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ого! Моя Нора заговорила про обстеження!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І вас можна привітати з результатом?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Хай буде й так, можна привітати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Отже, він добрий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. І для лікаря, і для пацієнта найкращий результат – певність.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (швидко, запитально). Певність?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Цілковита певність. І як після цього не повеселитися?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, ви добре зробили, докторе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ія так гадаю. Аби тільки воно не відбилося на тобі вранці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ну, в житті нічого не дається задарма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Докторе Ранк… ви, певне, дуже любите маскаради?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Так, коли є багато смішних костюмів…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. То слухайте, ким ми з вами будемо на ньому другого разу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох ти, пустунко… вже думаєш про другий бал!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Ми з вами? Скажу. Ви будете пестункою долі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так, але спробуй придумати для такого образу костюм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Нехай твоя дружина з'явиться такою, якою завжди буває в житті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Добра думка. А ти знаєш, ким би сам хотів бути?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Знаю, друже, це вже твердо визначено.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. На другому маскараді я буду невидимкою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Дивна вигадка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Є така велика чорна шапка… хіба ти не чув про шапку-невидимку? Надінеш її, і тебе нікому не видно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (стримує усмішку). Ну й придумав!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Але я цілком забув, чого зайшов до вас. Гельмере, дай мені сигару, із тих темних гаванських.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. З великим задоволенням. (Простягає сигарницю.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк (бере сигару і відрізує кінчик). Дякую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (запалює сірника). Дозвольте мені прислужитися вам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Дякую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора тримає перед ним сірника, і він запалює сигару.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;І до побачення!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. До побачення, до побачення, друже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Гарного вам сну, докторе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Дякую за побажання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Побажайте й мені того самого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранк. Вам? Ну добре, якщо ви бажаєте… Гарного вам сну. І дякую за послугу. (Він кланяється їм обом і виходить.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (стиха). Він таки добре хильнув.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (неуважно). Мабуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер витягає з кишені ключі і йде до передпокою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Торвальде… ти куди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Треба спорожнити поштову скриньку. Вона вже повна, вранці не буде куди вкинути газет…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти хочеш працювати вночі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти ж знаєш, що не хочу… Що це? Щось сталося із замком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Із замком?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Так. Що б там могло бути? Може, служниця щось зробила?… Навряд. Там застрягла зламана шпилька. Це твоя, Норо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (швидко). То, мабуть, діти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Треба їх відучити від цього. Гм, гм… Ну, нарешті відімкнув. (Вибирає зі скриньки пошту і гукає до кухні.) Гелено! Гелено, погаси в передпокої світло!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заходить до кімнати, замикає двері до передпокою і показує Норі паку листів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ого, бачиш, скільки набралося. (Перебирає пошту.) А це що?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (біля вікна). Лист! Не треба, ні, Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Дві візитівки… від Ранка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Від доктора Ранка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (дивиться на них). «Доктор медицини Ранк». Вони лежали зверху, мабуть, він укинув їх, коли йшов від нас.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Там є якийсь знак?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Зверху над прізвищем є чорний хрест. Дивись. Моторошна вигадка. Наче він повідомляє про свою смерть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так воно і є.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що? Ти щось знаєш? Він тобі щось казав?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так. Коли ці картки прийшли, то це означає, що він попрощався з нами. Він замкнеться в себе й умре.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Мій бідолашний приятель! Я знав, що він недовго буде зі мною. Але щоб так швидко… І ховається від усіх, мов поранений звір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Коли це має статися, то краще мовчки, без зайвих слів. Хіба ні, Торвальде?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (ходить по кімнаті). Ми так із ним зжилися. Я навіть не можу собі уявити, що його не буде. Його страждання, його самота утворювали немов якесь трохи похмуре тло нашому сонячному щастю… А може, це й краще. Принаймні для нього. (Зупиняється.) Та, мабуть, і для нас, Норо. Тепер ми будемо цілком належати одне одному. (Обіймає її.) Моя кохана дружино… Мені здається, що я не можу тебе міцно тримати. Знаєш, Норо… я не раз хотів, щоб тобі загрожувала якась страшна небезпека, аби я міг задля тебе важити своїм життям, своєю кров'ю, усім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (випручується від нього і твердо, рішуче камеє). А тепер читай листи, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ні, ні, не тепер. Я хочу бути з тобою, моя кохана, у тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Коли твій товариш умирає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Правду кажеш. Це приголомшило нас обох. Між нами стало щось неестетичне, думка про смерть і тління. Треба спершу звільнитися від цього… Тож поки що розійдімося кожне до себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (обіймає його за шию). Торвальде… на добраніч! На добраніч!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (цілує її в чоло). На добраніч, моя ластівко! Спи спокійно, а я тим часом перегляну листи. (Іде до свого кабінету з пакою листів і зачиняє за собою двері.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (з невидющим поглядом ходить по кімнаті, хапає Гельмерове доміно, накидає собі на плечі й шепоче швидко, хрипко, уривано). Ніколи більше не бачити його. Ніколи. Ніколи. (Напинає на голову шаль.) І дітей ніколи не бачити, і їх. Ніколи, ніколи… Ох, у крижану чорну воду… в бездонну глибину… ох, аби швидше було по всьому… Тепер він бере, читає. О, ні, ні, ще ні. Прощавай, Торвальде, і ти, і діти… (Кидається до передпокою.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тієї миті Гельмер рвучко відчиняє свої двері і стає на порозі з розпечатаним листом у руці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (голосно зойкає). Ох!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що це? Ти знаєш, що в цьому листі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Знаю. Пусти мене! Дай мені вийти!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (не пускає її). Куди ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (намагається випручатись). Не треба рятувати мене, Торвальде!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (відсахується). Це правда! Правда, що тут написано? Страхіття! Ні, ні, це не може бути правдою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Це правда. Я кохала тебе понад усе на світі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не починай безглуздо викручуватися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (ступає крок до нього). Торвальде!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Нещасна… Що ти наробила!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Пусти мене. Не треба, щоб ти терпів через мене. Не бери цього на себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не влаштовуй комедії. (Замикає двері до передпокою на ключ.) Ти стоятимеш тут, поки не даси мені звіту. Ти розумієш, що ти зробила? Кажи, розумієш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (не зводить із нього очей і мовить із закам'янілим обличчям). Так, тепер починаю розуміти, цілком.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (ходить по кімнаті). О, яке страшне пробудження. Цілих вісім років… вона, моя радість і гордість… була лицеміркою, брехункою… гірше… злочинницею. Ох, яке це все безмежно гидотне! Тьху, тьху!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора мовчить, але й далі не зводить із нього очей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Зупиняється перед нею.) Я мав би відчувати, що таке може статися. Мав би передбачити. Знаючи легковажні засади твого батька… Мовчи! Ти успадкувала ті його легковажні засади. Ні побожності, ні моралі, ні почуття відповідальності… О, як мене покарано за те, що я тоді дивився на все крізь пальці. Задля тебе. І ось як ти мені віддячила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Отак.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Тепер ти зруйнувала все моє щастя. Поставила хрест на моєму майбутньому. Ох, навіть подумати страшно. Я в руках у людини, що не має совісті. Він може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене що завгодно, наказувати мені, знущатися з мене, як йому забажається, і я не посмію і писнути. Так низько скотитися, впасти в провалля через легковажну жінку!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Якщо мене не буде на світі, то ти вільний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох, кинь ці коники. Твій батько теж мав напохваті такі слова. Яка мені користь із того, що тебе, як ти кажеш, не буде на світі? Ніякісінької. Він однаково може оприлюднити цю справу, а коли так, то мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Можуть навіть подумати, що я стояв за твоєю спиною… що це я підштовхнув тебе! І всім цим я маю завдячувати тобі. А я ж увесь час на руках тебе носив. Розумієш тепер, що ти мені заподіяла?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (з холодним спокоєм). Так.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Це щось таке неймовірне, що воно не вміщається в моїй голові. Але нам треба вилізти з цього. Скинь шаль. Скинь, кажу! Доведеться якось задобрити його. Треба за всяку ціну зам'яти цю справу. А щодо нас із тобою, то ми повинні вдавати, немов нічого не сталося. Але, звичайно, це тільки про людське око. Отже, ти лишишся тут, це зрозуміло. Але не матимеш права виховувати дітей, я тобі їх не можу довірити… Ох, і мені доводиться казати це тій, яку я так палко любив і яку ще… Але цьому кінець. Відтепер уже не йдеться про щастя, а тільки про порятунок залишків, уламків, декорації.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знизу чути дзвінок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Здригається.) Хто це? Так пізно. Невже найгірше?… Сховайся, Норо. Удай, що ти хвора.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора не рушає з місця. Гельмер відмикає двері до передпокою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Служниця (у передпокої, напівроздягнена). Тут лист для пані.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Давай сюди. (Хапає листа й зачиняє двері.) Так, це від нього. Я тобі не дам, сам прочитаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Читай.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (біля лампи.) Мені страшно читати. Може, ми вже пропали, і ти, і я. Ні, треба дізнатися, що в ньому. (Хапливо відкриває конверта, перебігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у листа папір і радісно вигукує.) Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора запитально дивиться на нього.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Норо! Ні, хай я прочитаю ще раз. Так, так, правда. Я врятований! Норо, я врятований!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А я?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Дивися. Він повертає тобі боргове зобов'язання. Пише, що він шкодує і кається… що щаслива зміна в його житті… Ну, та байдуже, що він пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто вже нічого не зможе тобі зробити. Ох, Норо, Норо… Ні, спершу знищити всю цю гидоту. Ану, гляну… (Кидає погляд на зобов'язання.) Ні, не хочу й дивитися, нехай усе це буде для мене тільки сном. (Рве на клапті зобов'язання й обидва листи, кидає їх у грубу й дивиться, як вони горять.) Отак. Нічого не залишилося… Він писав, що ти від Святвечора… Ох, то, мабуть, були страхітливі дні для тебе, Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я тяжко боролася ці три дні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І мучилась, не бачила іншої ради, як… Ні, не згадуймо про те страхіття. Тільки радіймо і повторюймо, що все минуло, минуло. Слухай же, Норо, ти ще наче не збагнула, що все минуло. Що таке?… Ти ніби закам'яніла. Ох, бідолашна моя, я добре розумію: ти, мабуть, не можеш повірити, що я все тобі простив. Адже я знаю: все, що ти зробила, зроблено з кохання до мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Це правда.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити свого чоловіка. Тільки засоби вибрала не такі, як слід. Та невже ти думала, що менше подобатимешся мені через те, що не здатна діяти самостійно? Ні, ні, зіприся на мене, я буду твоїм порадником і керівником. Я не був би чоловіком, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвічі принадливішою в моїх очах. Не думай більше про ті гострі слова, що вихопилися в мене у перші хвилини переляку, коли мені здавалося, що все навколо валиться. Я простив тобі, Норо, присягаюся, що простив тобі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ні, стривай… (Заглядає у двері.) Що ти робиш у комірчині?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (з другої кімнати). Скидаю маскарадний костюм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (біля відчинених дверей). Добре, скидай. І спробуй заспокоїтися, опанувати себе, моя ластівко. Відпочинь спокійно, я розгорну свої крила і прикрию ними тебе. (Походжає біля дверей.) Ох, як у нас тут, Норо, гарно, затишно. Тут твій прихисток, тут я леліятиму тебе, як загнану голубку, яку врятував із кігтів яструба. Я втишу твоє бідне розтривожене серце. Помалу все стане на місце, Норо, повір мені. Завтра все це здаватиметься тобі цілком інакшим, і скоро все стане таким, як раніше, мені не доведеться довго повторювати, що я простив тобі. Ти сама відчуєш, що так воно і є. Як ти можеш подумати, що мені спало б на думку відштовхнути тебе чи просто сказати докірливе слово? Ох, ти не знаєш, Норо, на що здатне серце справжнього чоловіка. Йому невимовно солодко і приємно усвідомлювати, що він простив своїй дружині… простив від щирого серця. Це ніби вдвічі збільшує його усвідомлення, що вона його власність. Він ніби повертає її наново у світ. Вона стає, так би мовити, одночасно його дружиною і його дитям. І ти тепер станеш для мене такою, моє безпорадне, розгублене пташенятко. Не бійся нічого, Норо, будь лише відверта зі мною, і я стану твоєю долею і твоїм сумлінням… Що це? Ти не йдеш спати? Чого ти одяглася?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (у своєму буденному вбранні). Так, Торвальде, я одяглася.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але навіщо такої пізньої години?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не спатиму цієї ночі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж, люба Норо…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (дивиться на годинника). Ще не так пізно. Сядь, Торвальде, нам є про що поговорити. (Сідає до столу.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо… що це означає? Це твоє закам'яніле обличчя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені багато чого треба сказати тобі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (сідає до столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Отож-бо. Ти не розумієш мене. І я тебе не розуміла… до сьогоднішнього вечора. Ні, не перебивай мене. Вислухай, що я тобі скажу… З'ясуємо наші стосунки, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що це ти говориш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (після короткої мовчанки). Тобі не здається дивною одна річ, коли ми отак сидимо разом?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Яка саме?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ми вже одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що ми, ти і я, чоловік і жінка, вперше розмовляємо поважно?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Поважно… в якому розумінні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Цілих вісім років… Ні, довше… з першого дня нашого знайомства ми не обмінялися жодним поважним словом про поважні речі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Невже я мав звірятися тобі зі своїх турбот, які ти однаково не могла б мені полегшити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я не кажу про турботи. Я кажу, що ми ніколи не заводили поважної розмови, не пробували разом обміркувати якісь важливі справи, заглибитися в них.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж, кохана, хіба це твоє діло?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Отож-бо й є. Ти ніколи не розумів мене… Зі мною поводилися дуже несправедливо, Торвальде. Спершу тато, а тоді ти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що? Ми обидва? Ми ж любили тебе більше, ніж будь-хто у світі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (хитає головою). Ви ніколи не любили мене. Вам тільки подобалося бути закоханими в мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, що це за слова?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Такі, як чуєш, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він висловлював мені свої погляди, тож я мала ті самі погляди. А коли в мене з'являлися інші, я їх приховувала, бо вони йому не сподобалися б. Він називав мене дитиною-лялькою і грався мною так, як я гралася своїми ляльками. Потім я опинилася у твоєму домі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Як ти висловлюєшся про наш шлюб!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (незворушно). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла у твої. Ти все влаштовував на свій смак, і в мене ставав такий самий смак, чи я тільки вважала, що він такий, важко сказати… Думаю, і те, й те. Раз так, а раз інакше. Тепер, коли я оглядаюся назад, мені здається, що я жила тут жалюгідним життям, сяк-так перебивалася. Жила тільки, щоб розважати тебе, Торвальде. Але ти цього хотів. Ти і тато вчинили мені велику кривду. Ви винні, що з мене нічого не вийшло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо! Яке безглуздя! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ніколи не була. Думала, що щаслива, а насправді не була такою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Не була… не була щаслива!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, тільки весела. І ти завжди був ласкавий до мене. Але наш дім був тільки кімнатою для дитячих ігор. Тут я була дружиною-лялькою, як удома дитиною-ляль-кою. А діти, знову ж таки, були моїми ляльками. Мені подобалося, коли ти грався зі мною, а їм подобалося, коли я гралася з ними. Ось яким було наше подружжя, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. У твоїх словах є трохи правди… хоч яке це перебільшення і екзальтація. Але тепер усе буде інакше. Грання скінчилося, починається виховання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Виховання кого? Мене чи дітей?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І тебе, і дітей, люба Норо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, Торвальде, не такий ти чоловік, щоб виховати з мене справжню дружину для себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І це кажеш ти?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. А я… хіба я підготована виховувати дітей?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хіба ти оце не казав сам, що мені не можна довірити виховання дітей?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. У хвилину роздратування! Хто звертає на таке увагу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, ти добре казав. Із цим завданням я не впораюся. Спершу треба виконати інше завдання. Подбати про своє виховання, а ти не такий чоловік, щоб допомогти мені. Мені самій треба взятися за це. Тому я залишаю тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (схоплюється). Що ти сказала?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Я мушу бути сама, щоб зрозуміти себе і все навколо. Тому я не можу більше залишатися в тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо! Норо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І я піду зараз же. Кристина напевне пустить мене переночувати…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти збожеволіла! Хто тобі дозволить! Я забороняю!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Відтепер дарма щось забороняти мені. Я беру тільки свої речі. Від тебе я нічого не візьму, ні зараз, ні потім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що за божевілля!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Завтра вранці я поїду додому… тобто туди, де я народилася. Там мені буде легше влаштуватися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох ти, засліплена, недосвідчена бідолахо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Треба ж мені набути досвіду, Торвальде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Залишити дім, чоловіка й дітей! Ти не подумала про те, що скажуть люди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Хай кажуть, я не буду на них зважати. Я тільки знаю, що мені необхідно це зробити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ні, це неподобство. Ти нехтуєш своїми найсвятішими обов'язками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що ти вважаєш моїми найсвятішими обов'язками?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Тобі ще й треба казати! Хіба обов'язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. У мене є й інші обов'язки, такі самі святі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Немає. Які це можуть бути обов'язки?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Обов'язки щодо себе самої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти найперше дружина й мати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… або принаймні маю стати людиною. Я знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що так написано у книжках. Але я вже не можу вдовольнятися тим, що каже більшість і що написано у книжках. Мені треба самій подумати про всі ці речі і самій у них розібратися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ніби ти не розумієш свого становища у власному домі? Ніби в тебе немає надійного провідника в цих питаннях? Немає релігії?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, Торвальде, я добре не знаю, що таке релігія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що ти кажеш!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я ж не знаю нічого, крім того, що казав пастор Гансен, коли я готувалася до конфірмації. Він казав, що релігія те й те. Коли я звільнюся від усього цього й залишуся сама, то розберусь і в релігії. Побачу, чи правда те, що казав пастор Гансен, чи принаймні воно може бути правдою для мене.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!.. Чи, може, не маєш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Бачиш, Торвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність – суспільство чи я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, кидаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Тоді це можна пояснити тільки одним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чим?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Що ти мене більше не любиш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, саме цим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо!.. І ти це кажеш!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ох, мені самій прикро, Торвальде, бо ти завжди був дуже добрий до мене. Але я інакше не можу. Я більше не люблю тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (насилу втримується). Це твоє тверде переконання? І ти дійшла до нього також при ясному розумі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, тверде переконання, і я дійшла до нього при цілком ясному розумі. Тому я не хочу тут довше залишатися.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Може б, ти пояснила мені, чому я втратив твою любов?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Так, поясню. Це відбулося сьогодні ввечері, коли не сталося дива. Я побачила, що ти не та людина, за яку я тебе вважала.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Поясни докладніше, я тебе не розумію.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Hора. Я так терпляче ждала цілих вісім років. Господи, я ж розуміла, що дива не буває щодня. Та ось на мене звалилося страхіття. І я була непохитно впевнена, що тепер станеться диво. Поки Кроґстадів лист лежав у скриньці… мені й на думку не спадало, що ти міг би пристати на умови тієї людини. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: розголошуй цю справу цілому світові. А коли б так сталося…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ну, й що ж тоді? Коли б я виставив на глум власну дружину!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Коли б так сталося… Я була твердо впевнена, що ти виступиш і візьмеш усе на себе, скажеш: «Це моя вина».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ти маєш на думці, що я ніколи б не прийняла від тебе такої жертви? Звичайно, ні. Але що важили б мої запевнення супроти твоїх?… Оцього дива я чекала з такою надією і таким страхом. І щоб цього не сталося, хотіла накласти на себе руки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Я з радістю працював би для тебе день і ніч, Норо… терпів би лихо і злигодні задля тебе. Але ніхто не жертвує своєю честю задля того, кого любить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Тисячі жінок жертвували.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ох, ти думаєш і говориш, як нерозумна дитина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Нехай і так. Але ти не думаєш і не говориш, як чоловік, на якого я могла б покластися. Коли в тебе минув страх – не за мене, а за себе, – і минула небезпека… ти повівся так, немов нічого не було. Я знов, як і раніше, стала твоєю ластівкою, твоєю лялькою, яку ти відтепер мав іще дужче берегти, бо я виявилася така тендітна і крихка. (Підводиться.) Торвальде… тієї миті я збагнула, що вісім років прожила з чужим чоловіком і народила йому троє дітей… Ох, мені гидко подумати про це! Так і роздерла б себе на шматки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (гірко). Бачу, бачу. Між нами справді пролягла прірва… Але хіба її не можна заповнити, Норо?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Такою, як я є, я ніяка тобі не дружина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. У мене вистачить сили стати іншим.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Може… коли від тебе заберуть ляльку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Розлучитися… розлучитися з тобою! Ні, ні, Норо, я собі не можу цього уявити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (йде до дверей праворуч). Тим більше це має статися. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем, якого ставить на стілець біля столу.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо, Норо, не тепер! Почекай до ранку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (одягає пальто). Я не можу ночувати у помешканні чужого чоловіка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. А хіба ми не могли б жити тут як брат і сестра?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (зав'язує стрічки капелюха). Ти добре знаєш, що так довго не потривало б. (Загортається в шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не хочу заходити до дітей. Знаю, що вони в кращих руках, ніж мої. Такої, як я тепер є, їм не треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але колись, Норо… Колись?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Звідки мені знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж ти моя дружина, і така, як ти є, і така, як станеш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Слухай, Торвальде… коли дружина кидає свого чоловіка, як оце я тебе, то, я чула, він за законом звільняється від усіх зобов'язань щодо неї. Принаймні я звільняю тебе від будь-яких зобов'язань. Не вважай себе зв'язаним нічим, і я не вважатиму. І ти, і я маємо бути цілком вільні. Я повертаю тобі твою обручку. А ти віддай мою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Ще й це?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. І це.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. На.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ну от, тепер усе доведено до кінця. Отут я кладу ключі. Служниця знає, що в домі де лежить, краще за мене. Завтра, коли я поїду, Кристина прийде і спакує речі, які я привезла з дому. Хай їх відішлють мені.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Кінець. Кінець! Норо, ти ніколи й не згадаєш про мене?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Чому ж, я, мабуть, часто згадуватиму про тебе, про дітей і про цей дім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Можна мені писати тобі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні… не можна. Цього не можна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але ж треба буде посилати тобі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Нічого не треба посилати. Нічого.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Допомагати, коли буде потрібно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Ні, кажу. Я нічого не візьму від чужого чоловіка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Норо… невже я назавжди лишуся для тебе чужим чоловіком?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора (бере свій саквояж). Ох, Торвальде, хіба що станеться диво з див…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Скажи, яке диво з див?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Що обоє ми так змінимося, щоб… Ні, Торвальде, я вже не вірю в дива.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер. Але я віритиму. Скажи, яке! Змінимося так, щоб?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нора. Щоб наше життя разом могло стати подружжям. Прощавай. (Виходить через передпокій.)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гельмер (опускається на стілець біля дверей і затуляє обличчя руками). Норо! Норо! (Оглядається навколо і встає.) Порожньо. її вже тут немає. (Обличчя його осяває промінь надії.) Диво з див?…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знизу чути, як зачинилася, грюкнувши, брама.<br>
<br><br>