&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Петро&nbsp;Мідянка<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Вірші з поду (збірник)<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петро Мідянка<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вірші з поду (збірник)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;© «Лира-Плюс», 2012<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все права защищены. Никакая часть электронной версии этой книги не может быть воспроизведена в какой бы то ни было форме и какими бы то ни было средствами, включая размещение в сети Интернет и в корпоративных сетях, для частного и публичного использования без письменного разрешения владельца авторских прав.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;© Электронная версия книги подготовлена компанией ЛитРес (www.litres.ru)<br>
<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НОСТАЛЬГІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці червоні плями букового листя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під дерева не випав сніг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ланцюг білих вершин<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене міцно прив’язав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До маленької улоговинки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще меншого села…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сідаю на сухе букове листя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простуджено кашляю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім думаю, що є на світі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вулиці, на які зовсім не падає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Букове листя, а на них багато людей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут зовсім на пішнику<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема людей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І так багато торішнього листя.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Той горіховий сад, спеленаний…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той горіховий сад, спеленаний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Студеною-студеною зимою.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Напівсонна, напівбожевільна ріка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На червоних пісковиках…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ожеледистий шлях поруч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З горою і річкою.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти один на тому шляху,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікуди проступитися…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба-що притулишся до сухої вільхи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки проїдуть порожні «Жигулі».<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Далі простуватимеш, ковзатимеш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поки не вигулькне біла вершина<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страшенно подібна до Фудзі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А то лиш знайома полонина,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У підніжжі якої не квітнуть троянди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Екзотичні папороті живуть тут із правіку.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німо застигаєш, наче суха папороть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котру не змогли замести сніги.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Мовчать кольорові енциклопедії…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовчать кольорові енциклопедії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовчиш ти, як декоративна статуетка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В цьому хаотичному підвалі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підлітають до вікон і б’ються у вікна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жовті бабки якісь фантастичні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листаємо рукописи:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чути лишень, як гальмують трамваї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як сміються діти перед високими будинками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І німо дивиться Леонардова «Пані з горностаєм»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із журнальної вклейки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На оці рукописи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де горять наші душі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де необхідно мовчати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо вже слова такі зайві<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й боляче-боляче порожні…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Надокучливий сніг довго лежить на долині…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Надокучливий сніг довго лежить на долині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люди поскидали хутряні шапки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже й ліщина бавиться сережками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долиняни пораються у теплицях…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти, твої гори, завалені старим снігом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як непотрібом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж не хочеш, щоб ніч покоротшала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли день не твій, тільки ніч…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не просто темінь – фантазія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Разом з еклектикою місяця лютого.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«О, ти вмиротворенна пущо!..»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, ти вмиротворенна пущо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як я не втямив твій розвій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Протягом місяця:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це ж яворове пагіння зімкнулося в кроні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це птиці з’явилися в оперенні райському<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І місяць вгніздивсь в сідловині зеленій.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дев’ять місяців апатії…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони хаотично рухаються в Лету,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Лета вже поруч, за автобусним склом…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дванадцять ґаздинь примостилось на хорах.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони про щось піють на мотив коломийок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їх не заглушить дзвінкій свист електрички,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котра швидкісно мчить в сутінкові тунелі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ґаздині на платформі розвели пересуди<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про повій та розлучення.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До вподоби це їм після блаженств<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розмальованих хорів…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе ж пильнує регімент дітлашні;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заштовхають невдаху? Поволочиться, може,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всю свою дебрю спостерігати, як, нарешті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розвиваються бутони шипшини:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він латиною дивно її називав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак бовкнув і затявся,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чомусь надовго затявся…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Верболіз одцвітав, потім річка міліла…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Верболіз одцвітав, потім річка міліла<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І була вже не річка – тривожний потік.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але хвиля його цілу ніч гоготіла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдавалась до марних дитячих потіх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже парост буяв та буянив доволі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мамине прало намулом знесло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Верболіз корчували – зосталося голе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Залізняччя-каміння. Розросталось село.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будувались ровесники. І кричали їх діти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До дитячих, щасливих, розчулених сліз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на луки гуртом позбирались палити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почикрижений, в квіті наш верболіз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще втішалася хвиля: не має загати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У річищі бились марени й слижі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не було куди рибі тепер заховатись,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але річка текла без упину й межі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Твої старі твори загубилися…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої старі твори загубилися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як оте череп’я віденських тарілок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котре виорав плуг за «межею боженою».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти за ними не жалієш так само,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як за часом змарнілим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ворочівських скалах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти скарбів не придбав, як і творів Шухевича,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли стрінувся з ним на запорошенному стриху…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти поранив п’яту об осколок фарфору…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти душу поранив, коли цвинтарна глина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забруднила пречистість таємничих відкасників.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О що, що ти не зробив?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ти маєш зробити?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відчаєно котишся дебрею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Залишаючи патолоч<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У травах свойого дитинства.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Най живуть штрихи твої, майстре…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най живуть штрихи твої, майстре,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;бродячого майстра.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе не конфіскують… Я по рамена<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;секвестрований<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;в голубій грозі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лікування грязями ніколи не мав страх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та лікуюся світом не раз, а по кілька разів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що знаю в розіп’ятих струмках… нерозумну раду<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лаконічне небо… Скров’янілий сорочки рукав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як град капусту скалічу, а таке знано градом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І до чого його темперамент, то вдача стійка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Планерую понад світом, неначе листочок з ільма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кора, кориченька так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буденна ільмова кора.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мариністка – береза.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То най буду березою… Не дендрарним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;підстриженим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;дивом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На рабатках долі. Вона не собачкам сквер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То я згоден на ваш справедливий секвестр.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Я проведу червону паралель поміж кілками…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я проведу червону паралель поміж кілками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До виноградних ліній той слід від літака,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До ванни абрикосових суцвіть не доберуть руками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим більше до зірок примхливих естакад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дроти між щупалець лози? – невинні рудименти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїть у черзі дощ, десанти шле іржі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я кваплюся. Ростуть боргів проценти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ростуть захланності непрохані шаржі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трава горить – їй черга в крематорій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І небо зім’яте – з яких ото картин?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хтось спокійно пише у конторі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За мороком мережаних гардин.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лози стали б шлангами, пожежниками б стали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти спостерігач, байдужий до пожеж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди тобі до виноградної печалі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба її у сей момент збагнеш?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лози порозчиняні, ніщо не допоможуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кричали б, може, на усі світи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я тоді дивитися не можу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли з пожежі душу маєш ти.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПАМ’ЯТЬ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не споюйтесь, буки, живицею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най не буде в житті так спрагло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задивляйтесь під вії глицеві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де любов помирає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;нагло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помирає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, грає?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хтось програє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водограї?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скрипкограї!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще не знаю…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я із травами, з небом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;роздвоєний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сутінки світлові —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;пастками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воскресають для мене воїни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воскресають в цілому й частками…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із ялини, з верховини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З дивовижної бистрини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вималювала днина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Темні контури<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людини.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А серпня карта бита…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А серпня карта бита,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серпнева карта впала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роки – не картярі. Та я зате картяр.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Декади спеки! Вас занадто мало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І для того хронічного життя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ліхтар тут одинокий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нас не так багато.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із АТП знайомі водії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сальська ніч торгує вже агатом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;при світлові не бачу козирі мої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ростсвантажтрест освітлений<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І балка з полинами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грай, серпню мій. Козачий твій азарт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча й не все залишиться між нами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч дещо я залишу для Карпат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цим вечорам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не треба перекреслень,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай живуть мужицькі вечори!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо що ж скажу тендітним дамам-веснам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про дев'ятнадцятої цифри кольори.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЕСЕ РАХОВАНИХ ЗУБІВ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обличчя на перехресті…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спітнілих торсів жести…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Філіжанний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;стиль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;зубів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фазанячі хвости<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пара<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;пір’я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неписьменне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє передпліччя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тримається інтер’єрних<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постав фазанів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скотися в долину червону,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Золо небесного димаря.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стратеги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;польових міражів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звіренят впольованих…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жаба рахує<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зуби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак стратеги…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви не знаєте домовиків,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але в них теж болять зуби.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОРТРЕТ ВУЛИЦІ НА ПРОВІНЦІЇ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрипкі акації, бо вітряно стає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безлюддя потурає небезпеці…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А живокіст горами віддає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З коробочки в освітленій аптеці.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О старосте мукачівських аптек,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Алхімія зела втаємнена і дика.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І над дверима старовинний дек.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вуличка крива та невелика.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живеш прохожими, деревами щодня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аптечним запахом, своїм фруктовим гендлем.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тому так звична безлюдь й метушня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш небуденний живокіст і Гендель…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Термометр, жалюзі маленького вікна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хідник з сутулим ясеном на розі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І постать бабці – жде когось одна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як вуличка оця. У спокої, в тривозі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СТОМАТОЛОГІЧНЕ КРІСЛО З НАБЕРЕЖНОЇ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У стрільчасті вікна будівель старих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Устами тулиться весільна зелень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А за чергою болів, великих, малих,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самотужки собі вибивається серпень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До стрільчастих вікон зруйнованих клінік<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зруйнованих болем людським, зубним.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де замучений час циферблатів настінних —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молода пацієнточка з чимось земним:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жінку турбують не холодні щипці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їй ясна любов’ю підкріплює серпень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сповзає поволі на її щоці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невеликий терп&#233;ць, невеликий т&#233;рпець.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в поетових кучерях хитрий глум ворожильний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через вікна готичні я його впущу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І запалений зуб дає сміх божевільний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На турнірні знамена молодого дощу.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МЕТЕЛИЦЯ В РАМЦІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Країна метеликового пороху<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розсипається-засипає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слухаю пущу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовчі ліхтарі мерехкочуть серед ночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;сатанинський оркестр мерфелить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;одиноку розчикрижену смеречину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серенами повзе снігова змія<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;білий полоз котиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;засерененим схилом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;на ясеновий насад розтрощених саней<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;обертає в шаленім танці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;карлючкувате чагарниччя пророк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;у вітчизні своїй не пророк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знову оркестр завиває туш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пеленає сизою пеленою немовля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Полохає самотніх воронів з дерева<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горнеться до білої пустелі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До зеленого барвінку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чую чудернацьке сатхіння<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;набат дзендзелів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;льодові плювки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;в посічене обличчя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;шматки старих часописів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;провалюються в мінеральні джерела<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;скиглячі мадригалики<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;над дерев’яними шпилями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;над цибулинами-головами жінок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безладдя відьомських мітел<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заведені сміттєвози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тіла смітникарів, сторожів заметені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зелені кентаври стугонять по світу.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БІБЛІОФІЛ<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(рисунок із вулиці)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мандрівнім павутинні неспокій лісів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поставою рисі тужба заповідна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Декоративною свічкою свою тьму спаси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Декоративно свічко, фоліантами Відня.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кольоровими смужками мокрий бруд шосе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Автомобільні слизенькі гальмуючи звихи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тягнеш поспішно на чек до casse<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-за полудавих дверцят довірливі книги.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До полудавих віч, до паперових більм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У мовчазну текстуру квартирної ніші<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чвалає по місту бібліофіл,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Діловитий, шиковний і грішний.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПІСНЯ В РОСВИГОВІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки не видай мене в нерозумній осінній полеміці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Суперечок вистачить і сутичок теж,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як часи нерозбірливі і нечемні ці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заморозок золота приведе до пожеж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тиха грань фікс. Ніжна шия фламінго<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи фламінго линяє – не під силу мені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В одиноких помешканнях відгодовані дінго<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гніда Ловачка у солодкому сні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми тільки удвох у доглянутих травах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумний мій гонор – для твоїх потіх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я покину тобі ранньохристиянське «аве»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сніг. Тричі сніг. Непорочний сніг…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Росвиговим дим. Ти, як дим солодкий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пахне словом Андрелли. Але що ж давнині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не збагну в теперішньому: чому так! Чому так?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Росвиговим ридма достигають пісні.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОЧЕРЕЗ ГОРЛИЦІ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоне сонце продають на ярмарку в горлицях…<br>
&nbsp;(Б-І. Антонич)<br><br>&nbsp;//--&nbsp;1&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, цей ранковий горлицький двірець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вражає квітами й вістями до нестями.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кожен напис, кожен папірець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тремтять на вітрі днями та ночами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на горі – відімкнутий костьол,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ринком – з водами солодкими кав’ярня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Канапки з кав’яром; у кельнера камзол<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тлі шпалер виходять досить гарно.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;2&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За цісаря, за графа й короля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була тут теж кав’ярня вирлоока.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там зупинявсь з півшляху до села<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Юнак Антонич, їдучи з Сянока.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попівни, оксамитні плюмажі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З околиць незугарні посторонки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потоцького підтягнуті пажі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блакитний гуркіт краківської конки —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се не цікавило. В той день гудів базар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гуральська одіж, кучми та чугані;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З вузеньких нив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На продаж – божий дар…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Достиглий овоч – сонце на майдані.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;3&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А крейцери? Хіба діждуть пощади?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто губить слід на броді, на ріці?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На захід – Бескид, а на схід – Бещади.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоне сонце тулиться д’щоці…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Біжить осіннє язичіє…»<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Антоній гр. Бескид<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернатор Підкарпатської Русі<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;1&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біжить осіннє язичіє<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осіннє язичіє чую.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лементує за Ужем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Півні борсаються у вогняній сварі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лементує радісно, без особливих суджень…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що пану Бескиду на Кальварії?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому і радісно, а тим паче, тужно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під прощаючим гріх на язичії надписом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в когось на серці сліди від мотузки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гумових пальць кримінальні записи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернаторе, чи титул заслужений<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На русинській крові? Пусті резони.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як не стерли дощі та зірки примружені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грішне слово з каменю. Аж душа холоне.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;2&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Українською мовою, українською мовою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернаторе, дихаю я, на рідній вчусь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ваш підопічний з головою дубовою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Писав на язичії «Підкарпатська Русь».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За нашим загарбницьким підтриманим звичаєм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осквернити цю землю забагалось комусь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба на ялиннім зеленім язичії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гомонить Підкарпатська оновлена Русь.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МІСЦИНА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже це маски – листя й павутиння?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Літературний Ужгород – німий…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непомічена майне пора осіння:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знесе до річки чорторий!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тоді дощам привілля та потіха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді поетам грітись біля кав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумний вершок волоського горіха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Невицькім лісі гойкає зуав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що чинять села? Не прядуть. Не шиють!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маржину напувають і квити.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й по селах тих якось поети жиють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не відцуравшись туги й самоти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покірно гній вони вносять зі стайні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У яворовій пишній маяті?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поети в центрі. Ні, вони не крайні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні при буденщині. При гойнім спожитті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най хтось ховає в муфточку каштанчик,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай європейський варош там живий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут маскарад, осінній балаганчик.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й парчі не клапоть, а цілий сувій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дощів і мряки теж цілі сувої,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листок пожухлий тих окружеля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над гонором нетанучої хвої.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любімо гори. Рідна ця земля.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МЕМОРІАЛ ЦЕГОЛЬНЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цегольнянський<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Електронно-обчислювальний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цегольнянський центр.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто ж приходив сюди учитися<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Асфальтованим путівцем?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Теглаш – на Алфелді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На передгір’ї – Цегольня<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виноградників і катальп.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це не боздоська власна бойня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правлять роги, здіймають скальп.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фельд’єгері й гусари,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Драгуни й кірасири!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Українці й мадяри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Каноніри та валентири…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І студенти, субскрибенти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І службовці, і служиві.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Духовенство й фінагенти —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для духовної поживи!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цегольнянські капури знаємо<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І камелії на вікні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Інформатику ми вивчаємо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Власну історію – ні!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шпацеруємо всі по варошу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попід явора чи каштан,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Нодькапошу чи по Шарішу —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се байдуже сьогодні нам!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Корзо, і піцца, і п’яца!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боже, яка мішанина.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ОЧІ ЖАННИ САМАРІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;33…, 33…, 33…, 33…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відіпхну хну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розстебни кольором душу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Натурщиця – то вторинно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;33…, 33…, 33…, 33…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рогівка очей…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в мене окулярів рогівка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я в феєрії твоїх очей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Козі зіниць, коло вій присівши<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але 33…33…33…33…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та це 100 й пан Огюст,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жанно, закрий свої очі від моїх поганих…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш в коханої. Очі такі ще<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дорідні знайду в<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;21…, 21…, 21…, 21…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БЕСІДА ЗІ САМАРЯНКОЮ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдина біблійна натурщиня над<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моїм столом…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мимо долі своєї проведу тебе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засичить сварка жіноча опівнічним селом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З одного ребра – на дванадцять ребер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самарянко моя, де ти зараз є,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В травневому небі планерять кажани.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З ким поділим натруджене серце моє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самарянко, скажи, самарянко, скажи.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ГАЗЕТНИЙ КІОСК<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми тут грозу лиху перечекали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купили вишень ранніх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І їмо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ликера Полусмакова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То десь читали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Афішку мокру з давнього кіно.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жінка-таїна, чужа така, зухвала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От з дозволу проголосить тост<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В периферії інтелектуали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То само допит, мука і склероз.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Село – кіоск, новини і химери…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розумно кокетує, хилить вбік…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не Шевченкова, теперішня Ликера,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Категорично думає про світ.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лямур, амора – бабські пересуди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поезія… се божевілля, звих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йдуть до кіоска бройгелівські люди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але чомусь обходишся без них.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«ЛЯЖЕ ОСІНЬ В БІЛУ ДОМОВИНУ»<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Михайло Носа<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ляже осінь в білу домовину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самовбивця-осінь – явору на спину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поклади нa плечі, не закрий обличчя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най запахне хмелем в мене на опліччі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зведениця-осінь любаси заплачуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сіпаються губи зовсім вже дівочі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стогне олень стогне, сам та без любові.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо то, Мигалю, такий жаль великий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нині світ за любку є небез’язикий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нині проти любки, завтра – проти друга…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скотиться в Тересву поосіння туга.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой, дай не дай закрити оленячі вічка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо в моїй оселі запалає свічка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та Мигалю, та Мигалю, гей Михайле, «дину»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому осінь не спалили, закопали в глину,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому лиш не лишили білу домовину.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РЕМІНІСЦЕНЦІЯ НА ПЕРШУ АКВАРЕЛЬ Ф. Манайла<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«ГУЦУЛКА З БЕСАГАМИ»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ясіня-Керешмезо. Станційна таблиця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вода прямо з Тиси у склянці густа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На лавиці п’яна сопе головниця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невелика чекальня ще засвіт – пуста.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;При вході жандарм марширує зухвало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пантрує порядок – порядку катма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розбійницю в присілку вчора не взяли,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З увиванцю здригалась Чмілева корчма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й цей тут малює, з приїжджого люду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ту бідачу, що носить червоний сердак.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вернулася з Хуста учора, із суду…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потрібний був пенгев бодай на квасняк.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Синета над обрієм горем підбита.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зрання ти в студень зайшов до колін…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Струмківській церкві – ранкова молитва;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На станції лайка мадярська, проклін.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твій народ проклинають, тяжка в тебе гадка:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Нічого-то, ніщо, нищий зайда-нехлюй…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неложно народ свій шануй і малюй!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бойкині мої горді, капелюшки повстяні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червона полива букових лісів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обрізані коси бойкинь осяяні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди ж до дівоцьких тяжких голосінь!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тугою косою чи то пак за красою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкуйовджені пасма. Жива омела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І натужне гудіння осіннього рою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ворушаться у смужку осині тіла.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ГРАВЮРА «АВТОПОРТРЕТ ІЗ ЗОШИТАМИ»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листи тужили й важчали… Писались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І листя відбулось. Нічого не було.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І песіми нічними голосами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підполонинське повнилось село.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І демонів поверження збулося!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А завтра… завтра – черговий трюїзм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ця дика дебря. Пересічна осінь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов людина, що не має сліз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що чекати? Знову безгоміння?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ті ж нічні собачі голоси?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Живу собі. Коли б прийшло уміння<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порозуміть незаймані ліси.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СТАРА ПИВНИЦЯ ПЕРЕД ПРОВЕСНОЮ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фіолетові прапорці пролісків у чагарничі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В калюжах, холоднуватих калюжах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давно не ремонтована сільська вулиця.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пробуджується березнем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звільнена від снігу земля на осонні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайно, не скоро на пивничні двері<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прилетять метелики…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звичайно, не скоро з’являться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тюльпанові голівки, наче жарини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате в старій замшілій пивниці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нинішнім паростом тогорічна картопля.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віконечко для сонця не заґратоване.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дрімає вона – повна статків.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не зяє, не віддає порожнечею.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А були весни, що її зовсім не відчиняли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Були весни, що шукали квасольку в шпаринах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли не було що їсти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пивниця німо страждала від пустоти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страждала на провесні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара добра пивниця батька.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одухотворена паростком, запахом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Була провесною, життям…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РЕТРОСПЕКТИВА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, скільки ти набачився мармиз —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Явити здатні міць, а то і силу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тще сякий-такий волюнтаризм<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чавили, наче п’явку пустотілу.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чи уздріти жадане Лице?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то фантом пустий старого Рея?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А мо, з кемаля золоте перце<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якась моя душевна панацея?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та біла окидь впала на ліси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В річках стрімких померзли чорні снасті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До крові губи ніжні прокуси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо не сьогодні розпочаті страсті!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ТРАВНЕВИЙ БЛЮЗ – 1<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні міста, ні вулиці, задиристих дзвінків,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні пішоходів, ні мого нерозуміння.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є тільки дощ та цокання підків,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є лишень полотно й папір. Невміння…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє, мадам, невміння, лиш моє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поквапно пнутися і задирати носа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най буде дощ! Най буде все, що є!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ця весна, мадам, простоволоса.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні фірманів, ні бричок, ні таксі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані в квітах рожевих твого передмістя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є світ і ми. І це належить всім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще є весна, як і дощ пречистий.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя весна й мовчок. І вулиця моя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над виноградиками світла неба рампа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туди, мадам, несе нас течія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Програємо – то в мене буде травма.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ТРАВНЕВИЙ БЛЮЗ – 2<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знов мигдаль в поштовому дворі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тупість збаламученого травня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мигдаль цвіте, як заверну за ріг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осудження помилка непоправна.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чарівність тиха надтисянських міст,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її б мені повсюдно, за собою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж у мене «ланцюговий міст»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дорога мостом повела до болю.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж у мене темні чагарі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема дворів вузеньких з мигдалями.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ці охристі флігельки старі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не взяти їх ніж мені до тями.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вибрав гори, а вони – мене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обрав я вірші та квітучий терен.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дорозі терен, звісно, не мине,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікого з нас, та хто у тім не певен?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ОКСАНІ СМЕРЕЦІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишу тобі вірша, як Дельвіг, в альбом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яка ти, шляхетна панянко, чужа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У місті аншлаги стоять за вином,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За обрій посунулася червня межа.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стурбовані в небі літають стрижі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти старосвітська, якась не своя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивися на пташі швидкі віражі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я запустивсь, занехаявся я.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нема каліграфії, ні весни, ні зими.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старовинні гекзаметри… в мене їх нема.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш тяжкі оберемки чоловічих рим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти – жіноча рима межи них сама.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДІМ НА ОКРАЇНІ МІСТЕЧКА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я зумисне пройшов ту вуличку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де тісненька лікарня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іграшкова лікаренька рудувата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;хворі зі запаленими повіками<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благально очікують рідних.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти прогулюєшся мимо огорожі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зі стрижених грабів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Милуєшся цвітінням верби,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли в шибах лікарні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гасне останній промінь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ті шиби вкриваються<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фіранками з роси,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо надворі густо сутеніє —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од Тиси до тебе, до будинку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Струменить прохолода.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«ЛИКИ» НА ВОЗДВИЖЕНИЯ Ч.Х. П.М. Ск.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Петрос Скунць – в поезії релікт!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бар «Едельвейс», тераса «Верховини»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В тенетах пліток і дешевих клік:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На полонинах плачуть муедзини!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А підмаренники? Оті собі живуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гниють церков підточені каркаси.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вся молода поезія – манкурт!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На гонорар із каси й вихиляси…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О Петрос Скунць, це Петроська гора,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фітоценоз у тінях резервату!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Котрому ще вандалові пора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Розрив-травою» розпалити ватру?!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Р.І.М.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Степан Сабол, як Семенко – модерн.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поміж Саболом, мною – бийте клиня!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боготворять всі вірш «До Анни Керн»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я кажу: «Усьо ото лупина…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо всевидящий чорний переляк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воліє ігрища й забави обминути.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийди з Кальварії, о Фері Потушняк,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До нас, і скажем:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ми не Брути» [1 - Цитуються слова Т. Шевченка]<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;М.М.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О брате Дионизію, наш чин<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жде рішенця, як боже одкровення.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собатин, Перечин і Карачин —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це антропоніми, топоніми, наймення?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що наговоримо замкнувшись у ванькир,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкурим ладан, візьмемось за мирро?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На гробівцях вкраїнських Валентир<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спокійно шкребе «Веке рогаїге» [2 - Мир праху (угорське)]<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗНАЙОМИЙ ДІМ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В будинку Вінара – зелений оксамит;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його подвір’я мощено доладно…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будинок Вінара – це наш єдиний скит,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як виноградник восени принадний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бібліотека в домі – чимала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й ґазда сам – тямущий із тямущих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його минуле – водяна пила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стара Угорщина, війна, столиці, пущі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він двері відчинив новому дню!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом жалюзі підняв заради світла?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Згадав: колись в далекім Ясіню<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому тернову гілочку розквітлу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На стіл поклала та, що не прийде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У це пристанище, в зелені оксамити…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І буде покоління молоде, як він,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Терни терпкі любити…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, він зірве той оксамит зі стін.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йде генерація, хода ще не громова…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тернова гілячка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одна щаслива мить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У домі Вінара.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О гілочка тернова!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДОРОГОЮ ЧЕРЕЗ КРАСНЕ ПОЛЕ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже осікся Машиновий кріс,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І злапано червоного ведмедя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіщо ходиш в терешулський ліс?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адже не там знаходиш ти осердя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Землі своєї. Не іржавий спис<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Песиголовці кинули під листя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Читаєш вірші та й на стоці Тис,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зі стоку того дужо плине Тиса!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в тозі Август, просто Августин<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простує Хустом в чорній реверенді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блакитні смуги, золото пластин…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І замордовані кривавляться ведмеді.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ще з ватри гріє добрий жар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І брешуть пси, і тужно блеють вівці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І за здоров’я батька п’ють пугар<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від Ужа по Вишову українці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з Ізи проща. Голоси прочан…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Богородиця скорботна та видюща.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, закарпатчики, сахайтесь галичан,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ви ж таки Європа, а не пуща.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, закарпатчики, для вас тепер торги:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Динари, леї, форинти та крони.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Богородичин вам докір з хоругви —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Руснаки збайдужілі й мадярони!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Десятки літ на Тисі змили кров<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вітри й вітри, ці вивітрені скелі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам найманець прийде палити знов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заховані в глухих лісах оселі?!<br>
<br>&nbsp;Осінь, 1989<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БІОЦЕНОЗ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому сумний? Чому надутий?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не спитають, що в душі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зима чергова перебута,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А де твої товариші?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ворушать гори, підіймають!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони одвічно на кресах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти в цяцькованому раї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на землі, й на небесах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти одвічно підневільний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі ж бо платять за урок!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І по літах найближчий спільник<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Візьме хосен з твоїх книжок?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все вдаряється об нерви:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На рампі – фарс, на таці – фарш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всяка нехар, змії, черви<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На «Отче наш» речуть – шантаж.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ нині вірші не сприймає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шизій по-світськи, просто так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрущем, пітоном, шалопаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для товариства будь мудак.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі підсунуть протирвотне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі підкинуть муляжі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та збережуться на полотнах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карикатури і шаржі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДО Г.Ч.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твій білий табурет у кухоньці тісній,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вузьке вікно, парник в дворі відкритий.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А цвіту ялинового настій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні мною, ні тобою не розпитий.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не прочитана поема до кінця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя печаль глибока й зрозуміла.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наговорив тобі дурниць всерцях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яким простити й змовчати зуміла.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дощ плакався в дерева, у квітник,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летіли краплі в кухоньку до столу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я міг мовчати майже цілий рік,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але тепер наговорився вволю.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ХОДІННЯ В КОМІТЕТ БЕРЕГ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туга Леанка в Береглеаньфолво —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це Бережанщини підгір’я і горби<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під синім каменем. Ощадливий на слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пагірках народ під час орьби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І придорожня чарда – це «Леанка»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ще, за шляхом – срібний галастів [3 - Галастів /діал./ – рибник].<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На південь —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Угрія пихата, як панянка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут Бережанщина – горби і поготів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти оглядаєш винниці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ридвани<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скриплять на південь, спиці у багні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піджупан, челядь, бубни й барабани —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то бадьорі? Може, і хмільні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже скоро Мункач: люмпени й желяри<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на «Паланку» – браві сурмачі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«О чесний ґаздо, маєте таляри!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом на мадяри пішки уночі?»<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЦЕХ ЦИРЮЛЬНИЦЬКИЙ<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(за доктором Франтішком Габріелем)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вода дзеркал горіхова пливе<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мил бруски, на ножиці й ремені.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За вікнами хідник собі живе:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Циганчуки, торговці й прокажені…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патлата стрижка із турянських сіл,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Штудерні гонведи і левенте гонорні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Борбіл позиркує на люстро і на стіл,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де камфора, щітки біляві й чорні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А від оливи —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;голови масні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;в ґаздинь. І в ґаздів – поріділі косми.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чола в цих людей опуклі та ясні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І люди ці – то прощава без лоску.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І в перукарні – виголений чех,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В угорця вуса – щітка перукарська.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Догідливий панам цирюльний цех:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ознака чинності та шаноби до панства.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З голів ґаздинь стікає теплий жир,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З пилюкою од сіна та від ниви…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одеколонами роздразнений касир…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цирюльня зачиняється ліниво.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДІМ ЙОЗЕФА ЛЕНГА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стої на сходах. Там перила мідні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там мозаїчна плитка, бунт химер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В горщечках глиняних розпластались орхідні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на картині – бравий офіцер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ілюзіон при чому тут. Не треба.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти розтягни гардини голубі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже кімнатна ілюзійність неба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В твоїх очах подвоїться, в тобі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подвоїться чи то почетвериться,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бліду дрімоту приведе Морфей…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І та стара підстрелена лисиця…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Го-го! Це був колись трофей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стовп із азбесту. Колона іонічна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;При вході в дім, в червоній шапці гном.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні ти, ні дім, ніщо вже тут не вічне…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хребти лиш вічні за твоїм вікном!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ІВАН ЧУРГОВИЧ – ДРУКАР УЖГОРОДСЬКИЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти звідав знади не десятки міст,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти сто разів одправився на варош,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де коминар трудився й тістоміс;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кіосках синіх – вернісажі марок.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наопашки носив зелений плащ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І над усе любив дороги піші:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В очах ряхтіли подобизни хащ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;там своє життя й свої афіші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ажурні брами – це вже не тини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не крик вола, не ніжний клекіт бузька.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СПОГАДИ ІНВАЛІДА НА ПРИЮТСЬКІЙ ВУЛИЦІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Магнолії викинуть фіолетові серпики<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біля жовтого корпусу, де лікують істериків.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Божевілля в дендрарії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плачуть бджоли і люди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жовтокрилий метелик літати не буде…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сушать крила на сонці старі пелікани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Решітчасті вікна тхнуть гостро ліками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За муром стійкий ботанічний психоз;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Інваліда покликали ждати когось.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗАКАРПАТТЯ МІЖ ДЕВ’ЯНОСТИМИ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О церкво Матяша, легкі твої шпилі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Красуєшся, як владна цісарева.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мої храми, мої хрести – в золі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мертвотний камінь, та живі дерева.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цей Матяш Корвін. Кажемо Матвій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цей покровитель угрів в доломанах…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Хто захищав маленький конар мій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болящу й скорбну людність у сукманах?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заїжджі чехи, левенте, стрільці?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пихаті нотарі все на бадьорій ноті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ті сумні по кряжах ялівці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пригасла умбра в пам’ятній «Скорботі»?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми незахищені! Кому підкинуть нас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На перехресті, з цього роздоріжжя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийшла година і прийшов той час —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Єдиний крок ступили від підніжжя!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На церкві Матяша – цифровані шпилі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Святостефанські чищені багнети…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На гостроплечій мученій землі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Словесна гидь. А де вожді й поети?!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ФІЛИСТИМЛЯНИН<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоний цегельний. Червона труба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І декілька веж, одна пара кіосків,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Провулочків сутінь під вечір. Журба<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воронняччя на соснах. Не вгамується зовсім.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Книжки» відімкнули спеціально нам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одчинили кав’ярні промерзлому люду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воронняччя зчинило над храмом бедлам,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воно робить над груднем жорстоку огуду.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи то наді мною, що вештаюсь тут,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приїхавши з пущі. Вертатиму знову…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Румуни із сіл мені віри не ймуть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я слухаю їх усамітнену мову.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пеленає потроху вечора імла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цих людей і шпилі. Увесь світ пеленає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відчуваєш і видиш, як промерзла земля.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лиш тільки земля тебе тут обіймає.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДУМКА В ПІД’ЇЗДІ МУЗЕЮ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На маленькій ділянці вирощував дині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На оранжевім боці писався узір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У хазяйськім дворі содомили вже свині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли майстер заходив у брукований двір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свині дині любили – вони, бач, людині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без них же людина, здається, слаба!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але майстрові руки мережали дині…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ця туга і ритмічна ясінянська різьба!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плоди потім зсихались і руки зсихались<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До суглобів покручених, синіх вузлів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приступилась печаль, і минувся зухвалець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не навчивши нікого звичайних азів.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Азіати на ринок вивозили дині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їх на ваги кидали з тяжкої руки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А скільки ж заважили ті із царини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З царинки міської брунатні диньки?!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;М. ГОЕР. «ШКІЛЬНИЙ ДВІР»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні! Це не хористки у білих бантах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З пісенниками у коленкорі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звелися на хорах. Це так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закарпатські зійшлися хори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Восени<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;у яри…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;молоді тенори.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О пан не співав. Цей пан шалапут.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неосвічена публіка в зношених гунях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приглядалася таки до написаних нут —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ті висіли, стрибали, сміялись<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;на струнах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І співалось в часах многотрудних.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для дітвори:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;забави і співи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хори…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МАРАМОРОШ-СІГЕТ. ГІМНАЗІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Волохи з-за Діла. Наопашки в них гуні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Солдати цісаря – із верховинських сіл,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заїжджі греки… Арештантські труни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лінивий порух незнайомих тіл…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це все пече, в душі веде до зламу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сентенції латини ще чужі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І той вусань з робочими волами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що на Потисся любить вояжі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пастухи задільскі, всі дебелі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(До літування в горах мають хист).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вражає Сігет юного Ерделі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так не вражав й соборний органіст,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й промовисті для хлопця раритети,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;П’янке цвітіння білих команиць,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Барвистих флоксів. Скільки тут портретів!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це юродиві типажі вдовиць!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І замаскована монархія, і скверна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багатоликий, велеможний світ:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще згодом він оберне на модерну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А поки що – рогалики й бісквіт!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та екзотичні з-за ділів волохи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони не знають про буття парсун…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на бруківку прудко скачуть блохи<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З марамороських волохатих гунь…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СПОГАД ПРО МІСТО<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кульпарківські притулки для «шизи»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коробки білі світять серед ночі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І викрадені з храму образи —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У привітальнях не мозолять очі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На божевільних лицях куркулів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тавро неприбуття, межі і строку…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дахи схилив, оголив мури Львів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед здриганням окрику і «року».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Решітчасті паланки жре іржа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто не дасть святкового коржа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маестрові, що став перед плакатом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яких наїдків щедрих та питва?!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захочуть хлопці з вулиці дебелі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це дрібнота! Заловимо! Плотва!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дарма плотва пливе в підводні скелі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кульпарківські притулки для сиріт<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стрижених голівок біла квітка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Торвік регочучись, береться за живіт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Психушка» жовта – то його сусідка.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВІД ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подейкують: «Морозов – то москаль».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Всі гонорові вроджені львів’яни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наряджені до замшу та сап’яну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоснуючи цикуту і мигдаль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Національний досконалий жаль.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВІД ШАНУВАЛЬНИКІВ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийде із-під Говерли трембітар?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заладкає якась весільна свашка?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вам оспівають Грегіт і Парашку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якісь Турдай, Жмикайло, Бомбушкар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він галицький посмикує кантар!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іржуть в супрязі коник і кентавр.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вся шароварна твань мені бридка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі строї концертні – це не етнос,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оперетковість утла й безхребетна —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це рантухи старі та й рундука.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благословен, хто йде без повідка!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чує на глибинах гострий фліш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ктитора собі не потребує,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І насміхається, підколюючи вуя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котрому псальм молитва, а не вірш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мовляв, чи варто викинути гріш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На забаганку панську і… не більш.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВІРШ, НЕ ПРОЧИТАНИЙ НА МІТИНГУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У комітеті Берег древній шлях:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Угорщини на славну Посполиту.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дослухались, нарешті, «Заповіту»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перевертні локальні, най їм шлях…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце тоді, як схибила лоза.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце тоді – як каменем пагіння<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нещаслива кожна породілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та бережанська прескупа сльоза.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І непорушно згибів там слимак,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А кажани уже смердять в соборі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бджоли не в чеканні медозбору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате «фінанси» на коноплю й мак<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Як за Масарика). О льопані лоби!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І підігріте славне офіцерство.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окрім рускинь, вивчайте й «Акушерство»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коломазь чумацької гарби…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пам’ятайте:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Берег – винниць край,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Угорські, швабські, українські села,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тучне кукурудзяне стебелля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В околицях, де жив бджоляр Лучкай.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На винницях – блакитний купорос,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чиї тіла осядуть білі хвилі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба лишень на нашім божевіллі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зросте цей бовван, цей московський монстр!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЮЛІЯ СЕНДРЕЙ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«І вона все-таки вибрала мене»<br>
&nbsp;(Із листів Шандора Петефі)<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У першодруку правлю Твоє слово немовлене,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Протестанством поезії мовлю слово тобі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У винному склепі наклепи засолено<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоїй незачатій прекрасній ганьбі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Двадцятитрирічна, наче, одна не публічна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Двадцятитрилітня на білім коні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наче пристрасть марева в степу канонічнім<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гіркота помаранчева у старому вині.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Правлю слово в першодруку, тихе слово мовчки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж ніяк не оглохнуть мої тихі слова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На зіниці пливе біла повінь сорочки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Евтерпа на грудях у тебе жива.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОРАЗКА КУРУЦІВ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сміливо пішов би я на плаху,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тюрма – тюрма мені страшна»<br>
&nbsp;Ш. Петефі<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О капелан з каплиці на «Паланку»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так ревно не молися, бо помреш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відкриють завтра підземелля замку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засуджених не повезуть у Пешт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм голови покладуть на ковбанки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заблистять зміюками шаблі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти поминальну правиш на «Паланку»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попри плачі родинні і жалі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо той вереск знатних куртизанок?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Латоричанська хвиля – льодова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й так у крові захлинався замок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як куруца відтята голова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Альфельду бредуть старі улани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм реп’яхи чіпляються до гач…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відмолюєш повстанців, капелане,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За волю помолися і поплач…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДО МЕТАЛЕВИХ ОГОРОЖ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в моді частокіл,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вклонімося металу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Будь благородний, як цезій…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ув’язнюємо себе в собі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прибиймо до воріт<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Гаміш а кутьо» [4 - Гаміш а кутьо – злий собака (з угор.)]…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І молімось дротяному парканові,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Познімаймо з дзвіниць<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Магічні дзвони,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прибиймо до<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;воріт і їх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хай незнайомий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відвідувач калатане і може в кімнатному<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Гаміш а кутьо»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч раз вдарить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Металеве серце.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ОТ СХОДИМО КОЛИСЬ МИ НА СОРОЧУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;От сходимо колись ми на Сорочу<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В оту шалену й злющу кропиву.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В незайманість лунарії дівочу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лунарію відлунням позову.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відлунням голосу свого й твого на вибір,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прийдешністю, що буде ще не раз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я бетяр, як справді добрий цімбор<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піду на вальс, не буду в преферанс.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очистимося соками земними,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не балясами про вартості чеснот.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І будуть рими, друже, наші зримі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не станемо дитячим ніжним сном.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лишень сходімо на гору Сорочу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Допоки юний травень не минув.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ех, що я людям голову морочу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неопалиму хочуть купину.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВИДАВЕЦЬ АДАЛЬБЕРТ НОДЬ З МУКАЧЕВА.<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РЕПРОДУКЦІЇ.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хорти тренуються. То незабаром лови<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В прилаторичних заростях старих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Адальберту – листівки кольорові:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маленький дім і черепичний стрих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Леманя юна з припнутим подолом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Вона в містечку – з недалеких гір).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І берег річки ще без заборола…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І два каноніки, а з ними – землемір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патент на друк, як лялечка друкарня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дозволені і твіст, і куперай,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кустар з банкіром, трафіка вокзальна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усе тобі, Адальберте, гуляй!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як розімліли шандарі на софах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як розігралися у покера, у віст!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ошуканство, але старий фотограф<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Убогі види підкарпатських міст<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шукав терпляче в голубій завії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але завія голод замете?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на картках застуджені повії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сміялися в глибоких декольте…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сліпці, бездомні, безробітні й слуті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страдали в тім мальованім раю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи бути їм, чи вижити нарешті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо побут їх в лещатах міцно тис.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи може там, далеко в Будапешті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оті картки купив семінарист?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не все одно. Позуйте, сестри, далі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо врода блякне хутко, без вінця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За неї нині гелер вам подати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бездушний регіт Нодя-видавця.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МОЯ СТУДІЯ «РУСИНІВ» ЕРДЕЛІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Капелюх клипавий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Канкан в Кечкеметі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бокори – докори – доторки —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Доктрини – цитрини – вітрини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ворс на гунях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віспа на лиці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сліпці?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сенсація. Акція. «Процесія»:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Андрій Коцка…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дунай дрімає.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивні острівці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Набиті людом шіфи на ріці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бокораші – Бокшай – Берчені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Антиквари з площі Сечені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Манячать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;маги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;многі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Менестрелі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ритурнелі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Чоколом, Ерделі»<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СІЧНЕВИЙ ШПАЦИР НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сивий холод ранковий на зелених фасадах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На дверях крамарень висячі замки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І січнева жура ботанічного саду,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І поквапні твої в холоднечі думки.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забуття на хвилину… До червоної шворки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Двірники із покрівель згрібають льоди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Падуть сині дзендзелі схожі на моркву<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На численні людські і собачі сліди.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але вже не сигнальні вогні лімузинів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дзеркала крамниць, метушлива людва.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А цегла будівель, пофарбована в синє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пелена понад містом нового Різдва.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якесь дике роздвоєння з містом. І втома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навантаження. Біль. Із піском жовтий сніг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шпаціруєш, небоже. Місця незнайомі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Б’є січень в обличчя тебе навідліг.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РОЗДУМИ НА БРУКІВЦІ ЛАТОРИЧНОГО ДВОРУ В МУКАЧЕВІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона ще в дівоцтві, наша біла оргона [5 - Оргона – бузок],<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забудемося, мила, на білі свічки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перекупки затихли, як перець червоні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Склали квіти і руки на жовті лотки.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забудьмося, мила, не треба нам р&#225;м’я,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й гомін базару вщухає в сей раз…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби нам не тяжко, що не виділи травня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І пишна оргона не квітне для нас.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серед цього майдану позбудьмося кухні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який з боку сторонніх не йшов поговір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкриймо обоє повіки припухлі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Є лише оргона й Латоричний Двір.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПАН ЦИЛЬО – КОЛЕГА НАНА БАЗЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Но-но, пане Цилю, поставлено галочку —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому підшукати ґаздовиту мадярочку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що отому вусатому й повному вуєчку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Належить узяти маєтну румуночку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І житимуть вкупі собі, в одній вірі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Но-но, пане Цилю, чи можна до цімрі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в цімрі Цильовій лаковані теки:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кандидатами в них – папуаси й ацтеки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, він зазнайомить і скаже: «До раю!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кому б… регіментську та й з купераю!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По палаграфу чинно, як мовлять законники.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заходьте, нужденні педерасти й гоміки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усі регіментські, я дам вам по хлопу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А хлопи, гей снопи. Не вдну жлуклять гальбу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вина середнянського Цилю, на свадьбу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ти вже одвічно з кавалерами й дамами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дами не інше, як ребра Адамові,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ребра не тільки пасують до Ребрика,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До юного батечка Юрія Бедрика.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; А ота вайлувата, немов саламандра —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На замовлення щире Ірванця й Ховичандру.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А оту білу кицьку, що товста в неї срака,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підтасовує спритно на ім’я Неборака!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пан Цильо при свічі, пан Цильо ходить з факелом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із жетоном золоченим посередника-маклера.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І це модернизма, не анархізма,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не притча й не примха синів бубабізму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;БУ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бабізму!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НЕ БАНУЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи численними течками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фотоальбомами й залежаними<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Номерми угорського «Дзеркала»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти раптово згадуєш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ужгородський «Дзеркальний зал».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цей зал наповнений чардашів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моравських піснечок ет сетера.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж дзеркала ламаються, пливуть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Калапи з фетровими квіточками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіть отой мадярський прононс<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тячівських і берегівських женщін,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зодягнутих в чорні пелерини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо так нині модно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе не відлякує і не жахає…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Театральним провулком йде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Циганська юрба – до Чієрна-над-Тисою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Або може в Собранці —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В «Т&#252;к&#246;г terem» вона не поверне!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Межи течками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старими номерами угорського «Дзеркала»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лежить цвях іржавий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плаче мулявиця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По-дитячому ніжно й дошкульно…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПЕРИФЕРІЙНА ЕЛЕГІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже був народ. Тебе ще не було,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе давно відкинуло село,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З твого народження відкинуло й забуло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ремінну збрую в барвах кантарі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завіяло снігами на горі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Її ж бо гребінь – нижче від Менчула.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж ти знав: повернешся туди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де знаки власності.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодної води<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Срібляста цівочка метляється між мохом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В скрипучі ярма, фіри і вози,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В цупкий кришталь криничної води<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ввірветься час небаченим молохом…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Родина мангових. Не жовтий свічурник,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що звечора підсвічує пішник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, як породичатись з гінкго й манго?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як прищепити примху-мушмулу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як вилити на ясена хулу?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від імені Марго та й крикнуть:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марго!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І повернувся. Виходу ж нема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І верховинська затяжна зима<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розпластала свій зріст, як анаконда.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти чуєш в горах той відьомський схлип<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На попелищах літовок й колиб…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На роздоріжжу зведено… ротонду.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В щоденній праці – вичовганий люд.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де Грегор Пинтя? Славний Робін Гуд<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Британії прийде на осередки?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні! Духовий оркестр із мідних труб<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І холоднючий бовваніє клуб,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де по святах державних – оперетки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти зачиняєшся у келію свою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Себе забувши. Думаєш в раю?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тарас писав колись же «Так і треба…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А під Менчулом – сяво – бриндуш:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розквітлі тіні невмирущих душ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це на землі – блакитна латка неба.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;УЖГОРОДСЬКА РЕМІНІСЦЕНЦІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які рожеві в персиках двори!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як винниці під сонцем розімліли!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І верболози випрямляють тіло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ошатності лискучої кори.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не віриться, що все це до пори…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он давній ясен, ясеновий пень —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знадоба для справжнього престола<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ця булава на шпилику костьола…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дзиґарі на вежі – нітелень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звучав нам сад, неначе сад пісень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми дворики любили й хідники:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В осінній час вони були рудими.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це там колись вітались побратими,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безвусі юнаки, молодики<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вологим, теплим потиском руки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жили у місті черепиця й бляха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Церковні люстри, дивний блиск картин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болонок шпацір. І отой кретин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в товаристві був завжди невдаха.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Частіш фіаско потерпав від страху.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А де ж маленький тихий ресторан?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туливсь стіною просто до узгірка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це понад ним майнуло сяйво зірки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зненацька впало за товстий каштан,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вважали ми. Вважав для себе я.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проймав квартал очима молодими,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де повно справ, лаковані картини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де пасія й зневага. Течія людських<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страждань. А не жильці з ім’ям…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що співав за Радванкою ліс?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дуби сурмили якось урочисто…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоностріхе давньоруське місто<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було достойне радощів і сліз…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з веж собору МЕФІСТОФЕЛЬ ліз…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;АНТОНІЙ гр. БЕСКИД<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернатор Підкарпатської Русі (кінець розмови, ніч 1980 р.)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біжить осіннє язичіє…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осіннє язичіє чую. Лементує за Ужем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Півні борсаються у вогненній сварі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А що пану Бескиду на Калварії?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому і нерадісно, а тим паче тужно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під прощаючим гріх на язичії надписом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в когось на серці сліди від мотузки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гумових палиць кримінальні записи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернаторе, чи титул заслужений<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На русинській крові? Пусті резони…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як не стерли дощі та зірки примружені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грішне слово з каменю. Аж душа холоне.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Українською мовою, українською мовою,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губернаторе, дихає, я на рідній вчусь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ваш підопічний з головою дубовою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Писав на язичії «Подкарпатська Русь».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За вашим загарбницьким підтриманим звичаєм,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осквернити цю землю збаглося комусь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба на ялиннім зеленім язичії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гомонить Підкарпатська оновлена Русь?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пушнині червоних соболів зігріється земля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У сардакові зиченім знайде притулок правда.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже лиш в шлюбі вимушена я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Золотоносно стерегти громаддя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Являйся тричі, навіть сто разів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в соболях у мене одежина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не в прикметі біль мій заярів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо я таки приречена дружина».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви вознесіть її, віддайте кавал&#243;к,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона його незмінна патериця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На кожній з наших і близьких жінок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лежить тління усіх зав’яле листя.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЛЕО ЛІБ<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;/додаток до поезії «Мункачі»/<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ох ці мережива в руках мадярок літніх,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страшні очниці просячих сліпців.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То суєта на торжищі у квітні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей, худоби, навіть горобців.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти бюргер, просто з кертиком і домом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ранкові гімни відспіваєш сам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вклоняєшся по заранках знайомим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йдучи на торг чи в кафедральний храм.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душа на місці. Пещена і сита.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А цей народ? Лайдацтво та й усе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І всюди він, на роздоріжжях битих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свою недолю на горбі несе.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Своє прокляття зовсім не від Ноя —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од зайд, що приблукали звіддаля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Терзає совість: чом же піді мною<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зайнялася проклята земля?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПАВЛО-РИМЛЯНИН<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Багатий Риме, не оплакуй втрату,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зайва ця надумана п’єта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Актами чужого магістрату<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впала ренесансна суєта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти покинув тоги – не тіари,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти тіари й нині не спалив.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але хто ж безсоннями примарив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знамениті вежі й куполи?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби боса з передмістя бабця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Принесла до храму мароян.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се мого народу чесна праця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Возвела з тобою власний храм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Рима зодчого не кликали, не звали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ренесанс і Львову наболів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що зводили – то шибениці й палі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Попри розкішні ложа королів.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СІЧНЕВИЙ ЗАПИС<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти любиш площу й голубий кіоск,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І шпиль гори безлісий понад містом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це любиш ти і окрім тебе хтось —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окраїнну незайману врочистість.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рейсових автобусів відстій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та сніг брудний, затоптаний за зиму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І перукарні зал напівпустий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із «Художфонду» дивного мазилу.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який шукає в фарбах легкий гріш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В портретиках знайомих, перехожих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти лепечеш беззмістовний вірш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без гір і міста дихати не можеш.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо мусиш вжитися у кам’яний майдан,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У ці хвости до кас, до гастрономів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де спільна радість, де терпка біда…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Людей же любиш – не казкових гномів.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПОШТОВА КАРТКА ДО ПАНІ Ч.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оці бойківські села. Свіча зеленава,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Круті перевали, тунелі, хребти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це весь я. Я занурений в справи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У книжки із Кульпаркова й давні листи.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я з проблемами слова терзаюсь у горах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зі сходженням вічним: зверху наверх.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зі смерековим нерахованим хором,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що тягне могутньо про вічність і смерть.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Десь насняться трамваї і людні крамниці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але сон мій порушить нічний мотоцикл.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У час втоми. І тиха провінція<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розпочала черговий продуманий цикл.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МОНОЛОГ У ПАРИЖІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Квітневий сніг, що принесли циклони.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зомліла геть обрізана лоза.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обрізані сади та метеопрокльони,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я нічого снігу не сказав.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я мовчав і снігу не хвалився,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що холоднеча йде мені від ніг,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що настрою весняного убивця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непроханий, нечесаний цей сніг.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все ж горлопанять на Монмартрі півні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це півнів і собак карбують на герби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чому ж мовчать маститі наші півчі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В льодовикових мареннях доби?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом розбухають, пліснявіють теки?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чом лається брутально гардероб,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли ідуть невизнані поети<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без визнання з сувоями пророцтв.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Монмартр мовчить. Тренований хрип півнів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розколює пелюстки абрикос…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудна оця монмартрівська опівніч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли з хреста являється Христос.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гряде в життя твоє міська богема,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І до душі вся мадярня стара.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Яка ж мені постане краща тема?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Монмартр і сніг… Пісні ет сетера.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ФЕДІР МАНАЙЛО В ПРАЗЬКІЙ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВІЙ ШКОЛІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проспівані псалми…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Темперні поля за Латорицею,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Золота пшенична стерня,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Струківський храмок в Ясінях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знімки в берегівського фотографа…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знову ватри й ватровища,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чудна темпера Верховини.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдивляєшся в провеснену Влтаву,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чисті очі Кратохвила [6 - Кратохвил – вчитель Манайла],<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чуєш запахи класів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Акварелей слов’янського міста,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що понукає до мистецтва.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Водночас тривожать<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заціпенілі голодні гори,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де збирають тяжкий хліб.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ті гори стрімко-стрімко ростуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ростеш ти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Разом з горами, з народом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З провесняною Прагою…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Захоплююся капітелями, вписую…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захоплююся капітелями, вписую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виписую червоне й руде.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так зненацька линяють циліндри каштанів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У хаосі бурих форм тротуарний день,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вуличні стукачі намазали досить масштабно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У градусах кольорів вам плебейський рід,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розминається з нашим ходінням строкатим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й привиджується Гамлет, а не хочеться, ні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як дитина, у руки такому плескати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їй бо право краса, без косметичних див,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повернена врода на камінь гепне.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Захвилюється скрізь: розтерзай, укради<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підновляють усі, підмовляють дурепи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не чекають оркестри на фінальний свисток,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просторікають лиш злі на свисток фінальний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дозвольте, каштани, на єдиний виток<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навкіл ваших циліндрів, навкіл душ опальних.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БРУСИЛІВСЬКИЙ ПРОРИВ У КАРПАТАХ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У відсвітах жовтої ватри<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ваші пісні толоки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обкрадено храм ваш до нитки вночі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най сохнуть тугі сиром’ятні волоки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лише понесе паски-калачі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В пограбовану церкву. Не відчуєте хибу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо до жадібних віч хлюпне сонячний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;День.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім вівці свої поженете під Стримбу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І це гомонить великодній огень?!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І це шемрає Хронос?! Як шарпає душу!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ній кров запеклась.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Передгроззя війни…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це астральне пророцтво в занедбаній пущі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над свяченими зернами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Близь полонин.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І то дзвякають філери<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од заміського рання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Озовися, флояро, на мить, голосна!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрипкий Хронос у дзиґарях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як запитання:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скорбота, грабіж, а чи просо війна?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БІЛИЙ ЛИСТОПАД<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сходитиме сонце й порудіє сніг,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порідіють гаї, порідніють…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На зимових зупинках ти не чуєш ніг…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так багато будинків, що тебе не зігріють.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Взяв Брейгеля, вірші, а в нього лиш зима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А всього суєта, настанови, повчання.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над хребтами волочиться сірий туман,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І самотня, в зажурі, Мадонна Повчанська<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У храмку пристанційнім. На снігу портфель<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З нерозкритими книгами. Книги забуті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куховарка. Їдаленька… Де мій готель?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В листопадовім вихорі, в місячній скруті.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи йти до готелю, чи в Угольський ліс?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де тільки білиці, не загнані псами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Собак мисливських причаєна злість,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім пришлють санітарів за нами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ІМРЕ РЕВЕС У КВІТУЧОМУ САДУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І цвіт закуплено пейсатими жидами!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пекло легко обернути рай…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О блиск гроша над нашими садами!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти розпрострися й з голоду вмирай…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вмирай, злидарю! На саміськім цвіті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе обсядуть жовті мотилі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але живий один старець на світі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поволі дибає і клониться к землі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пристрасні пірнає мальовила,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На схилі віку – сам тому не рад.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але натхнення – то велика сила —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У цвіті проданий увидіти ще сад,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тяжкий твій скін, за містом грузлу землю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Врочистість древа, певно, до пори…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Банкноти в жмені стиснуті, казенні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сад благає щемно: «Сотвори!..»<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СИГЕТСЬКІ ШТЕМПЕЛІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моторошно від смерекової смеркоти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боюсь чорнокнижників з хмар<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Міста, де сторчма чорний меч собору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де небо полляге від Бичкова червоним<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оцтом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боюся найбільше сиготської пошти.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Два листи в руках, як процеси душі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А думи до тебе паломні процесії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Латиничні літери, ви думки не душіть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ви такі чорні і мені ще не весело.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Латиничні літери, чом такі чужі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чорні дні Сигота, на штемпелях позначені<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чорні дні твої, чорні дні межі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не червоним оцтом, а червоним зачином.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой три листи, ой трикутники три<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із двома штемпелями на рідному слові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чужомовна латинка так душу ятрить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А по селах ридають з похоронками вдови.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відписую в Сигет, пишу в безвість знов,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ватажиш овечками, млосно дзвонять тронки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На нашу з тобою нерозквітлу любов<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мертвим лебедем випаде з рук похоронка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кинув службу чужим, серце брата чув,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дорога на схід, шлях у диск сонця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листи до скорботи із Сигота<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Похоронка, що ти поліг добровольцем.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нині так само боюсь смеркоти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед бурею з страху запалюю свічку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У сигетські штемпелі, на обеліску<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоє ім’я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серед тямки моєї, як сиві дві долі.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Голландське жінчине простирадло сохне…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голландське жінчине простирадло сохне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А шахова партія пам’ятно дико<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розтривоженим оленем пригортає тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А скільки радіє навкіл без’язико.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та шахматний поєдинок під далекими скелями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я п'ю сурогат простирадл молочний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перша пільга на тебе ніяк не пройде<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та справи ідуть, такі справи поточні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Протряхають потроху тканини твої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прості вапнякові, але дуже втішні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задоволення маю цілком мирське.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наче сушиш вологі папери віршів.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Риплять вітри, неначе стара гільйотина…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Риплять вітри, неначе стара гільйотина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відпустили хвою гілляки ялинні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гільйотинують дерев четвертинно, третинно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перехресно терзають і донині, й віднині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти не дієш нічого. Лиш глядиш древолюбно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На грубій джерджині, субальпійських покосів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Апокаліпсис дерев, ти почався нетрубно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О прекрасне моє полонин безголосся!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як покірливе силі і яка непокора<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під транзитними хмарами, де смереки гнуті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли б я хоч трохи був схожий на гори,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довелось гільйотину вітрів перебути.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тоді хоч би що.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СЕНСАЦІЯ В СМЕРЕКОВІЙ ЕПОПЕЇ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ви м’язисті з Відродження,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смерекові жанри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Населення гір, населення аркушів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Донжуанна краса і дива донжуанні —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вистачає… На чарку ще.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже голить лоба яворам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Незалякана осінь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почалась по долинах, для них некруччина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тимчасово б мені тільки хвойну дорослість,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А так переб’юся нехай через рутину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Велемудрих повчань і сумління, совісті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Низинно погляну, зо пригорщу харкнувши.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який чужий у своїй смерековості,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Avе моя площино… Ave! Ave аркуші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рафаельні жінки гострять сизі коси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І замахують на плоскогір’ях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;виблискують потом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тільки я цій красі не довірився досі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо що ж тут удієш очима й ротом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А пальним щось тут спалено і таке велике,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То смеречина, видно, лиш раз знає спалах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Краєзнавчі буклети. Як рибальські сіті<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вам ця сенсація по читальних залах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відчуваю, що люди, гей ялини вдалі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В епопеях пісенних та в зворах не казенних.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ліквідую сенсації, наче царські медалі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І без того відомо, що смереки пісенні.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НОКТЮРН ДЛЯ ШИРОКОЛУЗЬКОГО ПІДВІСНОГО МОСТУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ріка охриплим горлом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ризикований пішохідний каталог,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Село живе в нудьзі далеких ліхтарів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Канати металеві гнівом захитало,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вечірнім гнівом кине якорі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коріння верб – це якорі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В поміркований берега гравій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Міст обльодів не від холодних сліз,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вичовганим гомоном орави,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котра звільнилась од тяжких валіз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А міст – фігура воскова,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стою на холодних тросах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хитавиця мандрує по його спині.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нашого мосту за уявний розріз,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За барки ріка потягла під сніг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відкрийте люки очей —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вигризає вологу землю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Неприборкана опорами габа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я жду з дощів нових сюди приземлень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уцокіт хвиль, де ти, як акробат,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоїш без поручнів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Допоки згине дужа хитавиця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А міст тремтить від безлічі дрібниць.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люди йдуть – безстрашні мають лиця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горяни кажуть – родом з хитавиць.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;КОРОТКА ЕКСКУРСІЯ ПО ДОНУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Набрякли з вологи причальні канати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засмаглий роздягнутий південь!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Контролери безсилі. Здичілий натовп<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обійдеться з пивом, без гіда<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У донські нутрощі пляшку порожню!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми робимо суміш із диму й туману.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І випари з річки звучать побожно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідучи з приазовських лиманів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Громадянин Кудряшев, будь ласка, цигарочку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Екс-стратег на домовленість на міському базарі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А річище Дону<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;жене в перевалочну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На притулки міських вакханалій.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПЕЙЗАНСЬКИЙ НАСТРІЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І є верлібр, але немає хліба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш бараболя та варений біб<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І старомодна батьківська колиба —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Двокамерна, та на кількох осіб.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Осібні ми, не риємо тунелі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тамуємо у серці лютий жаль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І цей «придворний» пуантизм Ерделі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Міняємо на лубочну емаль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ті міняйли. І ніхто не гавкне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч три десятки величезних сіл!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безсонними очицями фіалка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пронизливо вдивляється навкіл.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіть туди, де є твоя колиба,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сувої опусів, в стручках достиглий біб,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де не вродило жоден корець хліба —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проріс розкошланий на бюркові верлібр…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Що мені зосталося сказати?..»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що мені зосталося сказати?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усередині тупо запеклось…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У мене всі невідворотні втрати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чомусь недобре нині повелось.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І так буденно зважують черешні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пахне ранок, паморочить ніс.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми йдемо, йдемо необережні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В цім черешневім теплому вогні.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фруктово світить, палахкоче ринок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повноголосі викрики села.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але чого тягнутися за криком?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посуперечити. Постати проти зла.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чий зродить сад мені тугих черешень,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб кісточками хвацько пострілять<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В мою червневу молоду бентежність?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Пляшка, хризантеми, банка з-під кави…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пляшка, хризантеми, банка з-під кави —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Брудний холостяцький натюрморт.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пора навкруг мене обстрижена, ніби ясен,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рідколистя й рідколісся у буденному жовтні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишеш вірші на нотному папері не тому,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб були емпіричні нотатки…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж, поезіє, нині й ти вже рідкість.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Гумовими киями знахаря побили…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гумовими киями знахаря побили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоні кола знахарю в очах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли не знає, що то «божа сила»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най чує людську на своїх плечах.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лизали трави шептунові рани.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Студені трави стали восени.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він ділив зміїний сік на грами…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За стебла смикав – в білий світ дзвонив.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душі старого тяжко від образи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жандарми гостились у шинку на селі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Панове, певно, захворіли сказом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якісь чужі та дуже-дуже злі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знахар вмирав. І з ним його прокляття,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обмили роси тіло на зорі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карпатські дзвоники озвалися набатом —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дзвонили бджоли, ніби дзвонарі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«На виноградниках шпалери – в паралелі…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На виноградниках шпалери – в паралелі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Звисають лози з паралелей тих.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І надвечірні солов’їні трелі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не підірвали білих вин престиж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А сонце рве дроти, біжить до тебе в ліжко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо ранок забаритися не встиг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тобі ще буденно в місто пішки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби цим днем зачудуватися встиг.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДО МИСЛИВСЬКОЇ ВДАЧІ ЧЕХА ВІТАСЕКА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Милували королів, мислив… запущений дім барона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Баронського сина у горах вадаський [7 - Вадаський – мисливський] маєток.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Щавною сонце, як покинута крона,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ялича кора, гей розкрилля віньєток.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покинута крона дешева, в позабутій місцині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не приручують, пане, красу грошима.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Непокора не виняток долі тварини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А даром не знайде й на грам сльоза пташина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це за втіху над горами, гру в трофеї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За вашу примху – годувати з долоні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фольклорні цінності навіть і феї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Артистично муштруєте із підвіконня…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ха-ха-ха…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Божевілля панське, не світочі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його ловчого хобі за послужною втомою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Майтеся, пане, монетним гомоном<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас не хизують, падіж напосівся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від ваших очей у ранах усі вже.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та погляд вже хижий, на грабунок так схожий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ті, хто красою віддячить не зможе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Смакуєте стегна, дичина ще не загнана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш долина для вас надто заспана.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та і тямка про вас, як на диво, так заслана,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тут не ожила із вас мертва ласка.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Тут міражі радісні…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут міражі радісні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недійсні фрески на піску.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ба, навіть фарби зовсім не на руку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Калмик у розпачі своєму ватажку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приносить жертву степу многозвуку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та тут існує дух.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сезонна пауза нам не нова…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Готує Манич рукопис до друку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кочівників шукаю, не слова,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тюльпан тонкий мені за запоруку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут в славі міражі скарбів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в міражі ж таки немає скарбу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шукаю в людях мудрість головну —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не жертву сайгаків і не надійну фарбу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вічній мудрості шукач<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із лір рогів, що в білих сайгаків.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПІДПОЛОНИНСЬКА ЕЛЕГІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Окаті ліхтарі примружено світили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тканий в смужку теплий килимок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді ще бджоли збуджені носили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На хобіточках зоряний пилок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У неземному німбі сяяв Блок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Втаємненість якась вечірня й сива…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я згадав: пройшов відтоді рік?..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ті ж окільцьовані тугі тільця осині;<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І яворові полози масивні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змайстровані доладно та не нині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не нині їздили. Здається, цілий вік…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повір’я в сани ще жило тоді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пишавсь гуцулик-коник кантарями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сусідки в чорнім, жони молоді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Слідком шкандибали собі за гробарями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У благовіщенській розбудженій воді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Засмучений виднівся темний дім…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та яворові сани – коло ями!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рябіли заводей свічада золоті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повіз проїхався таки безцеремонно:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Печальні caни, туга похоронна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І металеві цвинтарні святі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О ямо зяюча, в сирім земному лоні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се ти конечність нашої путі?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тупе безсилля власного плачу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летейський брід – і ми на тому боці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це ж не духовну тицьнути свічу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тим, що пливли без компасів і лоцій!..<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кінь порпався в дорідному оброці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І скрип саней стареньких я почув…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДІМ НА СТАРІЙ СОБРАНЕЦЬКІЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мініатюрний дворик пані Іци!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де виноградника квадратних метра два.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Узори дивні на кухонній плитці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зеленіє квітнуча айва.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такий собі звичайний тихий дворик.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болонка гавкає, зачинений гараж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вулиці вже полуденна змора,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На вулиці травневий арбітраж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пані Іца у халаті, боса,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бузок шляхує, певно, на базар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Базарний глум – невже цього не досить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що є у продаж і ніколи в дар.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ТОРГІВЛЯ КЕРАМІКОЮ В СТАРОМУ УЖГОРОДІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Любило панство вишуканий глек:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На нім кажан сидячий, може, пава…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не капушанська штука для забави.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І той пивник, зображення лелек.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та в Ужгороді вирував базар:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із Чехії поприїжджали дами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Усенькі в пір’ї. Ятками, рядами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Блукав один блакитний чоботар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хотілося їй писаних жбанів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там була шорстка гончарна глина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже надто вдатна майстру-містянину…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І циганин над нею бубонів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вражала глина. Тільки не панів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не ніжних чешок, звиклих до фарфору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І до Богемії, до бального фурору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вражала тих, з Оноківців синів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони творили посуд для полиць —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довжаники і некрикливі кухлі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та їхні пальці, шкарубкі, припухлі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тримали ґелери. Кістяшки рахівниць<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купецтво чинне слинило не раз.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чередар кравецький, свинопас<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одною мискою сьогодні обійшовся.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пересите! До чого нас ведеш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це ж наші предки бабрались у глею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та час од часу нипали в мінеях…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нажитого в труну не покладеш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лишім бодай кривульку на збанах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб стебелечко писане зігнуло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепло творіння нашого почуло:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоді не глина глиною. Не прах!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Запущені гаї у квітні ожили…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запущені гаї у квітні ожили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оці гаї із правіку тутешні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І по узбіччях тисячі вітрил:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Закарпатті зацвіли черешні.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кількаметровими свічками все гілля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стою під ним. Його врочисті тіні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І шлюбний лет в блакиті мотиля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цілестрямований. Розбурхане цвітіння…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А панночка з «Червоного Хреста»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замилувала летом, деревами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запущені гаї і світ, що пророста,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іще не раз я порадію з вами.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ГОЛОСУЄШ ЧОРНИЛОМ ПО ТКАНИНІ РАНКУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Голосуєш чорнилом по тканині ранку…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сніг – твій бюлетень за цю зарань вогку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На чорних квадратах: шедеври богів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Богомазання, верховинське богомистецтво.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І твій голос усміхається дощеві-угоднику,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що підхвицькує натовп розодежений без парасоль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слухаєш омузичену хвилю прекрасного часу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вдаючи з пальців емблему червоних волів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поїдемо, тату, до Тячева на червоних волах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той світ, певно, знає, який із них зиск.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дід колись приголомшив оленя без ліцензії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І відвіз на долину до хати саме цією худібкою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він робив притулок іконописцям – явором,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На якому писали його повелителів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тепер полонини стояли, як червоні воли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він своїх порозпродував, як усі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;його ближні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоб на виручку їм…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я голосую за полонини. Я сам – бюлетень.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Жар бегоній на площах Ростова…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жар бегоній на площах Ростова,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепло маргариток на проспектах Миколаєва —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти хотів обіймати руками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А лише вп’явся маленькими чорними очима.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Соромився незнайомих перехожих на<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;пішниках.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти, одвічний подорожній.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на Верховині сунешся біловусом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зовсім як мала дитина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо чуєш не просто домашність,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А батьківщину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без якої поет – не поет,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кожний – безбатченко.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Важкі каштани котяться вниз…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Важкі каштани котяться вниз<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Тарасівській.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І В ТИСЯЧІ ВІКОН,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заглядає світанок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти хочеш каштан<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відфутболити<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В інший бік вулиці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо на світанку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже сам з шоколадними<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кульками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В безгомінні людському<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Тарасівській котишся.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЛІТНЄ ВРАЖЕННЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туман здіймається з ущелини, як стяг,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над полонинами тремтить. Втікаю од грози.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже годі їй буянити над чистими думками.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А іонічний бук, зелена капітель!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я під ним стривожений громами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опальне літо розіграло не на жарт<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мою розбурхану стару неврастенію.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВАРФОЛОМІЙ РАСТРЕЛЛІ В УКРАЇНІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій блакитний Растреллі, моя барочна примхо!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скільки впало каштанів у Маріїнський двір!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З української глини маєш охру і синьку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З емігрантської долі – чудний випозір.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А цариця снить кров у блакитній постелі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Україна в пшениці. Серпневий опал!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І женці-кріпаки підтинають стебелля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І порожні хати, і загострини паль.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ех, зодчий мій, зодчий! Дворянство в ажурі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Будуємо мазанку. Палац – для вельмож.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бруковані спуски. На Подолі – баюри.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Растреллі, на місто – сірчаний дощ.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Архітектоніка! Жити! Тужити в житті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Каторжанство довічне – уявляти себе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Себемука Растреллі! Віками прошита.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І диво на кручах його голубе.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;РЕПЛІКА НАПРИКІНЦІ ОСЕНІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти вар’ят, листопаде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твій гугнявий прононс…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВЖЕ ЯБЛУКА В ЯЩИКАХ,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дрова коло хати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої очі вар’ятські<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не долюблює хтось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я можу в цих глупих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ночах працювати.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що з короткими днями<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зробити мені?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розпиляти колоди могутні букові!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти вар’ят, листопаде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покоротшали дні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І немає куди зупинитись на слові.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗАКАРПАТСЬКИЙ МАЛЯР ЖИГАН І ЙОГО «СВЯТЕ СІМЕЙСТВО»<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Євгену Русину<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знімають кору обережно з лози.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рівняють грядки у розкопанім керті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ейфорична весна із води, із сльози<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іде на стару вулицю нині нарешті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І відчинено вікна до вулиці всі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Картини на стінах дбайливо протерті.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І млосно в тюльпанах найпершій осі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вільготно мені в не святому сімействі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Два сімейства живуть – святе й не святе —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відкрили поети й старі малярове.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що значать сімейства сьогодні про те,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що значать видіння твої кольорові!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як з флеру зрина доморощений син,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З парниковими квітами стукає в двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Йому треться об ноги розкуйовджений Бім:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По-псячому просить собачу вечерю.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ГРОЗА. ВЕРХОВИНА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хай покоряться хмари голосу його,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заткни-но горло дзвонам, линву переріж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Проголошую закушеними губами тюльпанів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Майбутнє меду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До очей Діви Марії збігаються зорі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бузкова піна з рота Антала Грабаря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летить на тьмяні полотна іконостасу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Інтер арма – просичить крейдяний латиніст-недоук,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Спостерігатиму з вежі церкви довго,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як налягає буря на зелень гілок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дзвонар.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРОВІНЦІЙНИЙ КЕВЕШЛІГЕТ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У диких горах кертики крихітні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де на привіллі терен, кропива.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З часів Угорщини – розбита давня кірха,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На портику написані мальовані слова.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все ж ті кертики живуть іще, зелені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо нині світ занедбаний не весь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Театрик див, актори безіменні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пес без прив’язі, сліпий старенький пес.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його ж пора повісити на вільсі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чи з рушниці стрілити у пса.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та він, сердешний, мучиться у кірсі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На сірі мури не паде роса.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч камінь взявся мохом, лишаями.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У кертиках сваряться кольори.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вітри шалено котяться плаями,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іржаву бляху шарпають вітри.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРОМОВА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Буйволяче стадо з Потисся ревіло<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На червону мряку перед заходом сонця —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж храм дерев’яний Параскеви у Шандорові<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здригався голосниками всіма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Страчені на торгах кечкеметських<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Марилися головники від тривалих читань<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про історію мадярського конокрадства…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та з угорських сторін запливала гроза,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Веретільниця потягувалась в калюжі солярки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні! Вона спазматично здригнулася,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як оті блискавки, час од часу колючи горизонт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сповиваючи винниці в білий вогонь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тебе, й твою бинду весільну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Допоки возій колупався в моторі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вершили недавно тобі церемонію,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Робили з тобою церемоніал;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ця гроза і заглухлий двигун, і стурбовані очі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дружини чи то половини…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Котра так мало розуміє зі всього,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Навіть з оцих урочистостей, які їй до вподоби.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МИКОЛАЇ БОЖУК<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона співала у блакитних горах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона любила їх високий світ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що було у рахівських узорах?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Печаль зворів і черешневий цвіт?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи з-під верхів задумана ялина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Плаї розвільглі, тихі жолоби?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співала дзвінко пані Василина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби лишити світові скарби.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, Василиночко! Се зоряна хвилина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жадоба вічна, спрага до краси…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І так душа радіє, як дитина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч хмуряться тугих смерек списи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І все ж до Вас приходять одкровення,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чуєтеся легко, ніби птах!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О, скільки радості, великого натхнення<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У ваших вічно молодих піснях!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона співала і вона згоряла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоби, як фенікс відродитись знов.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;як красно її пісня зазоряла,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зігріла нас її палка любов!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ГУМОВИМИ КИЯМИ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гумовими киями знахаря побили…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І жовті кола знахарю в очах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли не знає що то «Божа сила»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най чує людську на своїх плечах.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лизали трави шептунові рани,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Студені трави стали восени.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А він ділив зміїний сік на грами…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За стебла смикав – в білий світ дзвонив.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Душі старого тяжко від образи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жандарми гостились у шинку на селі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Панове, певно, захворіли сказом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якісь чужі та дуже-дуже злі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знахар вмирав. І з ним його прокляття,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обмили роси тіло на зорі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карпатські дзвоники озвалися набатом —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дзвонили бджоли, ніби дзвонарі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗИМОВЕ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я співчуваю птаху, бо зима,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я співчуваю січневі та горам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одвічний цикл. І це не жартома,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я готовий до зимових творень.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До райдужних, вколисаних снігів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І звіром недоторканих у пущі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та заклопотано червоних снігурів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Які не знають, що буде минущість.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо лижні спуски й лижниці живі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хребти довкола дивовижно білі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я вчуваю коника в траві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він замузичить на моїм весіллі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прилетять червоні снігурі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посеред літа до моєї пари.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та клобуки із міста лікарів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сопухи залежані з лікарень,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То відгомін тривожної зими.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пил од крейди, схеми простих речень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вмів ти жити просто між людьми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без казки, болю, зривів недоречних.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВЕРХОВИНСЬКА МАРКІЗА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі вмивають ноги – перший раз,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тобі прощають – перший, другий, третій…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пахне чабриком, цим полонинським зіллям,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обпечений узором древній таз.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти зодягнена – легка твоя фата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти вже прощена – прошва твоя<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свята не та.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А підмальовані натурою, підпухлі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про що шепочуть молоді уста?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вмитими ногами – перший брід<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тієї річечки – від місяця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І звізд…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як перейдеш у довгому одінні?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо пильним зором дивиться наш рід!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, ти покинеш кортежі машин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо як до них – по крутизні важкій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вершин?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В котрих піснях дзвінких та віншуваннях<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Благословляться донечка та син?!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під розмариновим золоченим вінцем<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти до богів повернешся лицем…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І обів’єшся килимами мами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Присіяна пшеничним зеренцем…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тебе таку полюблять плай і ліс,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розсвічені у барвах Верх і Низ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моя кохана, чим ти не достойна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найіменитіших в походженні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маркіз?!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БЕЛЬГІЙСЬКА ФОТОГРАФІЯ В СІМЕЙНОМУ АРХІВІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стриям<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Михайлові і Дмитру Мідянкам<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти попід Льєж ідеш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В очах – карпатські села.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто спустить штоф<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Почерез шурф…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І чужомовні вивіски Брюсселя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І балачки про Пресбург.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Петербург…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пласти вугільні —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пречорнющі й грубі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І між пластами тими —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Емігрант…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хто тобі фламандець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пітер Рубенс?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якийсь художник<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи негоціант?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І що ці вулиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пригладжені од ранку?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лотки строкаті, кляті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дорогі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А шахта смокче:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Франки, франки, франки!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лихвар зохотить<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До нових боргів.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А як помреш?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У статках, може, бідний?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як замкне це<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кружало чи круг?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Повернешся маєтний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І бездітний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До сіножатей, нив<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У свій Широкий<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Луг…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЧЕРЕЗ ТРИ ГОТАРИ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Граф Шенборн в Чинадьові мав каштіль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мав змогу покидати пишний Відень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В замковій церкві відгомін обідень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Минав на башті флюгерик і шпиль…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мукачівська домінія – хосен і власть<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старого австріяки дуже моцна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І субсидований у Римі Андраш Коцка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У кольорі той час не передасть.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вершина Стой. Наглядацький батіг<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По сусківських, по пасіцьких так лупить.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Русини – мерша, стерво голопупе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед вельможею обличчям на поліг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під черепицею мальований каштіль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Туди – бридкі створіння й недолугі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як легко обертається там флюгер,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як тяжко Йван гамує в серці біль.<br>
<br>&nbsp;//--&nbsp;2&nbsp;--//&nbsp;<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Садиба Вернерів – зелений океан,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порипує надчахнута трупіна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Подібно шемрає старенька Кароліна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Між мелосом вкраїнських молдаван.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В маєтку цім господарює Дан…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніщо вже не врятує запустіння,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє тут недоречне покоління,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо за фільварком схиливсь пшеничний лан.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се щедра Кобилянської земля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без шашликів, без гульбищ, без таверни.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто вже Вернерам поля ці не поверне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І панський ліс чорніє звіддаля.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НЕКОЗАЦЬКЕ ПОДВІР’Я<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Німецький лад усьому у дворі:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все плекане, все пещене, хосенне…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жоржини, айстри, мальви, цикламени —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й для них знайшлись свої перукарі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба що легіт почикрижить і гроза,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пелюсточки приплющать до бетону…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це ж немалярський хаос Барбізону!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оце одвічна, ця хазяйська мзда!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та одиноке дворище старе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як той старик, на світі безпорадне…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А там вже зеленіє виноградник<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й криниця є і в горлі не дере…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Холодним жерлом зяє пустка-піч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона спекла б пшеничні паляниці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та ґаздині пантрують полуниці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З хісна хосен, і гріш, й потрібна річ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А давнє дворище? Старе гніздо знесуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зостануться хіба розкішні мальви,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сумні за кольором, з комахами, печальні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пещенім дворі обжиють власний кут.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВОДАС (мисливець)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рушницю тримав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж на літувці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо лякали дружинники.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До гайтового іще ж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Далеченько!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куничка потроху<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росла в недалекому лісі:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Урбарному?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Державному?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Колгоспному?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не знав…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стільки влад і гербів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Помінялося…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жандарми з когутячими<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвостами, міліція,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Народна дружина.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як ступати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А не як стріляти<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Міркував наш тато…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СПОГАД СТАРОГО ЗАРОБІТЧАНИНА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вівче молоко, і сопух теплий з путин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мелайний корж на білім полотні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на Іскроні крик дерев. Це бутин!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І перетрудження, чекання до платні.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці сутерени й чорні сутенери,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зачіпки до прийшлих горопах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці напомаджені румунські офіцери.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Начиння вбоге зі старих бесаг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все витрусять; в душі твоїй убого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кишенях ні талярів, ані лей,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А над рікою з дворика тісного<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На білий світ вже виглянув шалфей…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти жуй шалфей!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ти скурвий русин!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще чінче зеч [8 - Чінче зеч – мова йде про 25 гарячих]?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Схилися до землі!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вівче молоко, і теплий сопух путин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пшеничний хліб на нашому столі…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВІЛИ ТАНЦЮВАЛИ ПРИ МІСЯЦІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віли працювали при місяці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віли співали таких коломийок…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І леґінь жодної не запам’ятав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж вони грілися коло ватри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опісля жахливого крутежу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І леґіневі хотілося вілу обняти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І той обнімав блідий привид,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А на зорі був жовтий і змучений.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мати збирала трави з дев’яти меж,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ходили баяти на дев’ять бавіль,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж поки не пропав десь на Кумпані…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заробітчани верталися з Кумпани:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виділи з вілами танцював отой хлоп<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На захмарнім Чехлеу, під місяцем.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хрестилися,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Петрошань поспішали,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А відтак – в Закарпаття.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;КУДИ ПОСПІШАЄ ПОТІК…<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди поспішає потік крізь ущелину дику?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О що колються хвилі? О ноги твої…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оранжевий місяць? Тугий молодику,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ти не завбачив линяння змії<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У тому потоці?.. Він вигнувся круто:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ся зелена смуга обтікає гору.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У моєму празворі мене ж не забуто,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не повернуто ним же. І бути добру!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодик цей вже сходить. І схід той під вечір.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В калабані купається гола змія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щомиті готова до прихистку, втечі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На пороги зміюку несе течія.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най зносить, най ранить гидку і мерзенну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перепілочка кине своє «подь-полоть»…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;3-між світил, що зійшли і осяяли землю<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пробирається стиха юна місячна плоть.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЛАНДШАФТ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Кичері —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Олень попасом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На рогах —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Черешень китиця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скрипить ясен<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;у ясіннику.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сита маржина —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;у яслах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Через буки видно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;поле Цьофлянку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де на подині Марічка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;співає Божі пісні:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сполохала оленя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люби Кичеру —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це не Парнас, не Гелікон,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;але з неї жили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прадід, дід, батько…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Кичері – олень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;попасом.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРАГНЕННЯ ЛИСТОПАДУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В далеких присілках шукаю тур’язик?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи просто так люблю сюди дорогу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не зацвіте для мене листовик,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Без нього сподіваюсь в перемогу.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пройдуть отари з випасу, пройдуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З отарами я тихо розминуся.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене порожні верхогір’я звуть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені на дикі верховини мусай.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На присілки, на осередки знов.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там листопад красивий і пізніший.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоної черешні корогов,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І передзим’я, й білі, білі вірші…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВИПИСКА З АВТОБІОГРАЙ ФІЛІСТЕРА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В райцентр за книгами! В автобусі червонім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В потребі духу книжного й слів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім в пущу, наче Ієронім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо там надовго вжився і осів.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там первісні ялиці з голоцену<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І залишки аориста живі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І це повік твоя зелена сцена,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дарма шукати іншу в голові.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На диких кряжах – речник і оратор,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш забажай комусь утерти ніс.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дуб скельний – справжній Пантократор,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твої ліси йдуть щовесни у ріст.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гайда за книгами! Чимдуж гайда в погоню!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Автобуси набиті до тертя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім може бути Ієронім,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що не цурається – тримається життя.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПІД ОСІНЬ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Серпневі дні у шоломах стогів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З шаблями блискавок та музикою зливи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А серпень так прогуркотів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як в ніч купальську біле сниво.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В густім смереччі квапиться туман<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та на путі йому стіна зелена.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поблідле сонце їй за талісман,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І пахнуть гори і трава сушена.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Якщо одна гора вищає…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якщо одна гора вищає —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вищають гори інші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Раннього літа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В карлючковатих буках<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На верхогір’ї<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витьохкують солов’ї.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти любиш солов’їв,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вапнякові стрімчаки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Улоговину Тиси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під румунськими горами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З простими горами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З простими контурами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І любиш молоду арніку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що до цвіту готується,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вбираючи сонячне, місячне<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби освітити твоє обличчя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби видно той далекий жбир [9 - Жбир – крутий гребінь гори],<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де горить вогонь із тернини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні! То місяць зіходить…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВЕСНЯНА ІМПРЕСІЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поливанки!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лякаємось води, духів, лосьйонів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В овалах німбів, рам і медальйонів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В перуках – бутафорія кімнат.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;– Поливанки! – кричить мені камрат<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І розпливається в травневому дощі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На коридорах мокрі, як хрущі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчата й хлопці. Воля на душі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обмийтесь од зимової марноти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Співає хор – з пісенника Жеґоти…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Язичництво! Ми, атеїсти, проти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хлюпає у ніздрі рідина…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Язичництво! Поливанки! Весна!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БАТЬКОВІ ПАЛЬЦІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він перстеня не мав, мій безіменний палець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лише носив гранований мозіль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мій безіменний перст із працею вінчався —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Питайте в нього радощі та біль.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А цей зерно впустив в тяжку червону землю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Недбало кинув над ріллею хрест.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відбиток нотарю на документи темні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розгнівано. Це – вказівний мій перст.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Середній брав сапу на благодатній ниві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переплітався з усіма п’ятьма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як були якось нещасливі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Змахнув сльозу з-під ока крадькома.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великий, він на грані топорища<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вганяє в дерево нагострену барду.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча і є за браття свої нижчий,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та створює для світу доброту.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мізинець мій, як безпорадна крихта,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замучений від шорсткості робіт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На довгій лаві лиш закриєш книжку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як диктуватиму нащадкам заповіт.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БІЛА ОЖЕЛЕДЬ, ОЖЕЛЕДИЦЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніч, як блискавка кульова.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На мікрону зоря Ведмедиця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вже змістилась, вона жива.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бузком білим тече ожеледиця,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скіфським півднем до мене йдеш.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сльоза поїздів ожеледиться<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Під вітрів степових кортеж.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В небо чорне птахи трикутні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чайки просять собі води<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми від’їхали. Нам попутно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І падуть дощові льоди.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НЕДІЛЯ КАРПАТ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Знову перед клубом пересуди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жіноча вулична розкричана дуель.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щонеділі йдуть собі «на люди»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мешканці з віддалених осель.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо журавлі з Єгипту повертають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Долаючи дороги немалі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люд журиться, на поїзди втікає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби чимдалі рідної землі.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А журавлі клекочуть ближче й ближче,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перетинають небо і шосе.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І досконалість крокусів антична<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вогонь блакитний радісно несе.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А люди судять, судять перед клубом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Птахів і крокусів, мене, як дивака.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я ж іще не розбираюсь в людях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тоненький крокус маючи в руках.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРІМАВЕРА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до тебе іду гомінкими мостами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до тебе бреду через гамір води,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли галасують усіма голосами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червоного перцю торгові ряди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тоді в цій долині стає мені легко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли сокровенно примаришся ти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летить тетерев’яник, мабуть, далеко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А його не пускають високі хребти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж, примарся ти дивною і трохи наївною,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У лодії білій на пороги й пласти.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти пливеш Україною, Наддніпрянською, рівною…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тунелі на хвилю мене відпусти.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Світ збаламучений сутінками…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ збаламучений сутінками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перекреслений сокирою лісостан.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світяться злегка дуги ялин.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Позгинав їх вітер).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Терпиш, як чиряка, непокору розбурханих сил.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Висамотнюєш душу без трав лугових.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вона, як порожній ягдташ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А навкіл – несамовиті ліси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Волають до осені…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МОНОЛОГ ПОЗА ПАТАГОНІЄЮ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;28 минає. Дужче брязкає рок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роки наврочені. Вони навіжені…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Анемони джмелям роздали весь пилок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ми всі «безженні» чекаєм оженень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обсипається глина і сиплеться тальк<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На волосся твоє, на відчинені двері.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Антонич, як янгол, на дужих руках…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фальконетти мовчали.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ти – в кафетерій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У влаштований друзями «Шато-де-флер»!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грильяж там і персики, бандурист молоденький<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наструнить на бандурі провінційний модерн,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хриплячи напівголосно вірш Симоненка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;28 минуло і весен, і зим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вергає вже колесом іншого року.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи поети ще ми з балакунством пустим?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Селюки з недовірою у злі очі та вроки?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;28 світил – у святковий пиріг.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хлопцям же в головах пломінці тріпотіли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Саваоф скрутить світ у баранячий ріг?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світ зіжмакає вірші – де по білому біле!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Запали щоки в явора, як і в мене запали…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запали щоки в явора, як і в мене запали…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми не вміємо з явором переносити біль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нечекані втрати під осінь опальну.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли меду сухого прогайнований хміль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із чужими жінками, на чужих руках,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По чужих вокзалах, при чужих свічках.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до тебе іду підвісними мостами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я до тебе бреду через гамір води,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли галасують скаженими псами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нересницькі торгові ряди.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тоді, в цій долині, стає мені легко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли сокровенно примаришся ти, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нехай твоя з’ява ще надто далеко,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов під небом тугі полонинські хребти…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Гаруй, правуй і офіруй…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаруй, правуй і офіруй.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порфіра – фіґля,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фільм – це фірма.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мандруй, купуй, не вередуй,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як та скупа Ірма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В країні Бірма.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти знаєш Реймс і річку Рейн.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мойсей Фішбейн:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Юкрейн – це Геймаланд…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бармен їсть «Барбарис» —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не Клейст…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти Шенборна-Бухгейма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так і є:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бухгейм домінію проп’є<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вгасить у провінцію…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«У Нересниці продавали…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У Нересниці продавали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед Новим роком<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найжирніших кабанів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здавалося, що базар і село<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в білому снігу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але в накипі смальцю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Селяни міряли на «п’яді»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сало чи тучність,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А каліки, точнісінько такі, як<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Манайлів «Сліпець» чи Бокшаїв «Дзвонар»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просили на «Богдапрости» там,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де найбільша маєтність.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Румуни вивертали сумки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З гарусом чи ірисом для вишивання,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він закипав серед білого смальцю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й мерехтіли свічки на дощатих столах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іще ж розвиднялося щойно!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Батьки йшли до Іцька купувати<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гаринга. Йшли з тамтого базару.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ними бігло дитя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вражене свічками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Паприкашками, гарусовими клубками,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переборами денцівок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витягаючи чоботенята<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З білого смальцю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Губилося в дзеркальцятах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівоцьких вінків,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задивлялося на оксамитові обшлаги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Останніх вуйошів статечних<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вуйків і тет,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що навічно розчинилися в горах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мряці.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БЕРЕЗЕНЬ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Болять сніги, зчорніли від жури,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стоять дерева, наче сновидіння.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На катафалк зиму! Лютневі прапори<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Уже спускають, видно їх падіння.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Агонія снігів це не один момент,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Конвульсія снігів – із них лиш талі води…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покінчено, І – сонцю монумент,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Покінчено, І – сонцю нагороди.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най метушаться злякані сніги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм шлях у землю чи до водостоку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люблю я весну з свіжістю води,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люблю діяння сонячне, високе.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НІЧТОЖЕ СОМНЯШЕСЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чи запахне новорічна хвоя?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Запало снігом вагаш і хамник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ялинка, тсуга. Жереп і секвойя…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ти іще безвусий колядник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ця остання на селі монашка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чужім притулку шемрає псалми.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І переконує: твоя душа, як пташка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов канарка в клітці!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Між людьми.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не пізнавав сильце, ні чорні сіті,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не надививсь на білячий канкан.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже відтоді не сприймали ситі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цей Контратовичів у кольорі «Йордан».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сприйми і жовч, сприйми і 30 срібних,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як за плечима маєш 30 літ.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя душа іще комусь потрібна?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На тебе ж завтра кинуть чорну сіть.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А світ тобі хребти загородили…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А світ тобі хребти загородили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не дітки, не хазяйство й не жона.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думали: ти дерево похиле,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й рекли тобі: поезія мана!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люблю поезію і все довкола неї,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І навіть «Абсент» маляра Дега,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люблю карпатські в сутінках тунелі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де субальпійська живиться тайга.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я там конатиму навколішки, як грішник.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не завбачить ворог мій, ні птах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нікчемна слава – провінційний віршник!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що чинить за хребтами, на хребтах?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;АРНІКА ЗАЦВІТАЄ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти живеш, хоча в «Червоній книзі»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Охоронцями і вибита броня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летить-летить понад зелені висі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й січе вогонь із тебе вороння.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я ступаю весь необережний<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На полум’я кривавих пелюсток.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А явори стоять німі, як вежі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здивовані, що мій несмілий крок.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо в горах дико в час її цвітіння,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не збив роси ні олень, ані люд.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Моє й твоє на дебрі цій коріння,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як і цвітіння з сонцем я горю.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від кореня, і від початків днини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Самопочатків і самокінця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горю великим значенням людини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За квіти й трави, землю і серця.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«То ваша біла сукня й біла ніч…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То ваша біла сукня й біла ніч…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Елегії читає одинока жінка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не засвічуються темні ліхтарі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Росте декоративний виноград.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені цей ріст ніяк вже не збагнути.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А в жінки очі на родзинки схожі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чомусь байдужі, що вже біла ніч,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ніч та лишень місячна – не біла.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДЗВОНАР НЕ ВІТАЄТЬСЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гора скидається на якусь цитадель,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч село ніколи не знало цитаделі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зате була одна вежа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З жовтими курантами.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І з неї спускався дзвонар<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У накинутій на плечі камізельці.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Люди віталися, говорили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А дзвонар йшов до свого притулку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Здавалось, що він дзвонить ротом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж ротом він не дзвонив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він таки не вітався…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вежа, дзвони: були<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його життям, його світом.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Старий, гуляємо… У грудях щось пече…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старий, гуляємо… У грудях щось пече,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хтось допікає, в’яже моцно руки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червонина натруджених очей<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І нетривала сила запоруки,<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що зиму всю триматиме серен,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не діждемось ніякої відлиги.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І живучи усе переживем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І будуть снитися нам зошити і книги.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Січневі стрічі, за столами люд,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такий нечастий гомін бетлегему.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Очистимось. Тоді не заклюють,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ані зневіра, навіть і богема.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЛИСТИ ТУЖИЛИ Й ВАЖЧАЛИ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листи й важчали… Писались.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І листи відбувались. Нічого не було.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І песіми нічними голосами<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підполонинське повнилось село.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І демонів поверження збулося!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А завтра, завтра – черговий трюїзм.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ця дика дебря. Пересічна осінь,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов людина, що не має сліз.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На що чекати? Знову безгоміння?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи ті ж нічні собачі голоси? Живу собі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли б прийшло уміння<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Порозуміть незаймані ліси!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;БОЙКИНІ МОЇ ГОРДІ. КАПЕЛЮШКИ ПОВСТЯНІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бойкині мої горді. Капелюшки повстяні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Червона полива букових лісів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підрізані коси бойкинь осяянні…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди ж до дівоцьких тяжких голосів?!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За тугою косою чи пак за красою…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розкуйовджені пасма. Жива омела.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І натужне гудіння осиного рою:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ворушаться у смужку осині тіла.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чорнослив достигає. І світ вистигає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В присмерковому сяйві осінніх небес.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І ці небеса в три шматки розтинає<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перехняблений з сливи прицвинтарний хрест.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть бойкині. У своїх капелюшках.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут гір й передгір’їв всевладна межа.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть бойкині… О, якби їхні душі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не точила поволі золота іржа.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ОТАК ЖИВЕМ І ТОПЧЕМО ЗЕЛЕНУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отак живем і топчемо зелену,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вряди-годи ступаємо на брук.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І прихапцем читаємо катрени,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Видаючи хрипкий гортанний звук.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тиняємось. І все ж тинятись важче.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оману слабощів ніяк не проминем.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А казуїстика у заповідній хащі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А темпера жовтнева із вогнем!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іще гризоти, суєта за речі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І поговори в говорах живі:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щоденний лепет чуємо малечі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На цій пожухлій стоптаній траві…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;АХ ЦЯ СКРЕСІНЬ ВІЛЬХИ ОББІЛУВАЛА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ах ця скресінь вільхи оббілувала,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як дівчину – нечекана скресінь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З кореневищем вирвала зухвало<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І виверла знесилених на рінь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й тебе на рінь, на валуни, на рибу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із потопу, із каламутних хвиль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Обмитого. Волосся стане дибом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Од сорому і власних божевіль.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А се один потік! Одна габа шалена<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І необачність брати зразу яр.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але в роду опришків достеменно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У них в крові закладено – бетяр.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бетяр – не злодій, що рабує коні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Се ж вішали прилюдно на торгах).<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ватровища у пралісах червоні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Протрійна ноша шкіряний бесаг<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І труд, і бійка, ну, життя звичайне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із розпачем,із витратами сил.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти в борюканні болю і відчаєнь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злякався річки каламутних хвиль.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;НІЧ МОЛОДОГО ЩЕЗНИКА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дзвіниця й арки. Опівнічна темінь.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У білім ярку прилягло село.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На парапеті одинокий леґінь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задумався. Схилив ясне чоло.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Його одного так настигне днина<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З тяжкім рипінням серцелистих лип.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І лише він задумається нині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про дивних лемків із курних колиб.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони ягничок перших, з теплотою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На руки брали, наче немовлят.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони так влучно цілили з пістолів<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У зайду-вбицю, в пана, в куркуля.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він буде знати смерекові кільця<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від серцевини дерева. Це він,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов чаклун знайде весільне гільце,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пройдеться вихилясом попід ним.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Настигла днина хлопця молодого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піднявся беркут в свій звичайний лет.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Леґінь ступав по звивистій дорозі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ступав до сонця з думою поет.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«А білоглова в Тячеві сумна…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А білоглова в Тячеві сумна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приїжджа, видно, жінка, тай не зблизька,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розчулена, зобиджена, одна…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чиясь сестра, нанашка чи невістка?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За станцією ріс чортополох,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чортополоху в світі, мабуть, всує…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З-над Апшиці розфранчений волох<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Займає білоголову і жартує…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Не руш, не руш!» І погляд до небес.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там сонце, місяць, мерехтливі зорі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут чужина. Вона сама, як перст;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довкола гори, мов камінне море.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;МОЯ МАЙСТЕРНЯ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Збуваєшся гостей. І ось ти знову сам.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І як Пілат вмиваєш чесно руки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти самолюб. Тебе картає сад,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Завдаючи ще більш розпуки.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чи лишень сад? І будень, час і дім.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За домом нива та зелене терня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фантасмагорія із правдою видінь…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твоя завжди зашторена майстерня.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Постійний смерк, жага постійно слів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А починаєш, починаєш жити!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В майстерні сам і посеред лісів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де твоїм зором наскрізь все прошито.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«По Україні гасав…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Україні гасав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оборогів не палив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Свічки не гасив,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Писав…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хтось сп’яну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просив:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Напиши про мене….»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щезав…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як зуав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вислизав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З травостою на кичері…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Писав:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«На унґварському<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цвинтарі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фішкарош Бращайко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І малярька Ромберг<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не в’єдно…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Писав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По Україні гасав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли хтось кусав —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не проскубав,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До побідного!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДЕРЕВ’ЯНА ІКОНОГРАФІЯ КІРОН<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(бригадир на лісорозробках)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вербували Фішель і Єнте<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Ще не було лісової управи),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вербували в Сибіу, Баліндру,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Іскронь<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молодих закарпатців…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Верховодив усім той<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Патлатий Кірон:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Видавав сало, бринзу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Купував тютюн на старій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Романії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Єнта прибирала до рук<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ниви кірона, сіножаті й<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пасовища.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кірон рахував біленькі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Облуплені смереки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дітний кірон повертався<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Ардялю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Маючи ялинову стружку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В кишенях.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;КАНОНІР<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;(артилерист)<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та дали ня у катуни<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й на каноніря…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Франц-Йосиф<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вибирав до свого війська<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найдужчих русинів у Сиготі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«На обзір» – бубнував<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бохтер Ілляш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Компанія, плук, регімент,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Канонірі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони в землі лежать,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я наприкінці століття<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На череві, як полоз,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Соваюся…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Рельєф кісток моїх, напружених кісток…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рельєф кісток моїх, напружених кісток,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трикутний вигин на безсилій лівій.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І кров переросла із жилавих приток,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що йдуть у серце, як у прірву.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А шкіра мучиться, мов суха арча,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сердита на будову анатомну.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мій скелет чи вперше закричав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На зморщеного часом анатома.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Молекули з ляку збились щільніш<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І затрусився травматолог-лідер,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І загорівся професійний ніж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впиваючись у кістку, наче гідра.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А ювелірний профіль… Ескулап поблід<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За ширмою вікна сміялась нічка глупо.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кидаючи зірки в космічну кліть,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де тліло досить скинутих вже трупів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це трохи дивно. Я сказав, що лідер —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не просто випробовувач, і жаль…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І він моїм кісткам був не потрібен,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І ляк його за руку проводжав.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Злякався крові цей великий практик.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В поетів кров – не просто рідина,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В поетів кров – нащадки Гіппократа,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це наперед вже виграна війна.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч не один на крівцю з них слабує<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я на вітрі з нею погорю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але я серцем, серцем радо чую,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що кров колись переросте в зорю.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРОМІЩАНСЬКА ОПОВІДКА?<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Он аспарагуси впритул до жовтих стін;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пан Палагусинець та панія Палагна<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Вігвам» зліпили чинно. Мезонін<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найняв приїжджий – дешево. Сутяга.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В дворі – зелені туї та самшит;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Немов на Ніршегу. Вітри несли насіння<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із пуст угорських.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мають власний скит.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Лиш не прийдуть волхви на поклоніння.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема кому. І погляди зірок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крізь змрок голонасінний —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;посмутнілі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пристая Палагусинців – «пророк»:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Щодня скугнить: «В душі пребудь —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;не в тілі!»<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;З АЛЬПІЙСЬКИХ ЛУК ВИСОКОГІРНИХ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пан Маврогені – чорна борода…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той Конунгсфельд. Ті «Матерхорн»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Юнгфрау»,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Твого дитинства чари не забави,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І яма в тирсі, буйна лобода…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там, над рікою, крем’янистий штол,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він вимитий зусиллями потоку.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На Маттергорні зірвемо білотку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Загорнемо її у станіоль…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але кому ж та квітка? Ну, кому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Едваб білотки – з чистими вітрами?!<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вапнякові скелі, й скельні шрами —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Все побіліло в ранньому диму!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Який ще Бісмарк випреться туди?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кого обійме зелень пущі й хащі?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тремтітимуть у горах душі наші<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над хрускотом студеної води…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І Маврогені – чорна борода,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відчувши в серці невимовну кризу;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він мусить повернути на вітчизну —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Приймак, заброда й вічний галайда!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я БОДАЙ САМ СОБІ ПРОЧИТАЮ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я бодай сам собі прочитаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Новели Стефаника,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли дітвора ленгарює.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім мовчатиму,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Потім виведу наспіх<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Назву чудернацького вірша —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най село порегоче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й посудить своє.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я віритиму Стефанику, Черемшині,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Віритиму Івану,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що слухав зі мною Стефаника.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Принесу йому всі книги.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сам зостануся зі студеним снігом.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби хоч раз поглянули<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та й сказали:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Та що чиниш, небоже?»<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗА МОТИВОМ СТАРОЇ ВОЯЦЬКОЇ ПІСНІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Летить ворон з-за Дунаю,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що там чути в ріднім краю?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ой там чути новиночку —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їдуть хлопці на війночку.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Шідай річка Дрина», – приспівували<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На весіллях у пору мого дитинства.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що то за Дрина я не розумів —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Були ж назви рідніші й світліші…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коли читався мною «Міст на Дрині»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іво Андрича, спогадав слова дідові:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«На Дрині много нашого війська впало…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цісар мав найкрасивіших і найдужчих<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Легінів-рутенців із угорського боку Карпат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони вергали на обороги запашні сіна,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Корчували тисячолітні тисові пні по обочах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І… їхня кров змішалась…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З каламутними водами Дрини?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О се не бійка, се не дуботанець з кастетом<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й кількома ножами у чересі!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Заклялася б та Дрина, і война, і цісар…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Шидай річка Дрина…» – приспівували.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Коли дихає старий дім…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли дихає старий дім<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із кількома образами,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зі старими людьми,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З книжками<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З господарським начинням,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З інвентарем у стодолі —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Забуваєшся.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За стінами —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тисячі сплячих дерев,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тисячі стебел у копицях,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тисячі сонних химерій:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти забуваєшся<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На далекій-далекій зірці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На єдиному лінориті в кімнатці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Найбільше на білому папері,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аж доки не почорнієш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як свята земля…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ти ж не Стефаник!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Забудься, се мент<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бути птахом і словом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І віддатися слову<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В цьому домі.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гріши забуттям!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВОЯКИ-РУСИНИ НА ЕКСКУРСІЇ В ПРАЗІ В 1931 р.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Площа Староместська,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мила Злата Прага.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В молодих русинів фляга чи корчага?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Рахова гуцули,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З Другетгазу лемки…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Для води ті фляги,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може, для паленки?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бургомістр у Граді<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нипає в паперах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нині прісний фріштик —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;При легіонерах.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прага – їхня мати,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То вже вельми лепсько.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тож любіте матір<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І… Чехословенсько!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мости на Влтаві,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І катедра Вітта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ваша патронеса —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Це свята Бригідта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хлопці Руські – кроком,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніби в них парада.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як світліє Прага:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нація! Армада!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВОВКУН, ДВОДУШНИК<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовкун,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дводушник<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та упир<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сидять на станції<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зимир<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мають джинджуру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вогненну,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вона цілюща<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Цикламена,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо й прокажений,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідіот<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще й прополощуть нею<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рот…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вовкун, Дводушник,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Градяник —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На явірник,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; У ялинник…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вночі гасають навіжені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Жонаті і безженні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Трій-зілля<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Збацали:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«На мир!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як пахне терпко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вівчий сир,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де під Говерлою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зимир…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ІДІТЬ НА ПЕРЕРВУ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Читаю сонети, читаю їм Данта<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Перед букетами зрізаних свіжих півоній,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що їх лежма поклали на стіл.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закінчилася література.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Поговорімо, діти, про Данта,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я вам про неземну Беатріче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тепер розповім…<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЗАКІНЧИЛАСЬ ЛІТЕРАТУРА<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І дітям не до сонетів…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони – дух безтурботного літа<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закінчилась література,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Залишився я без дітей.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Чомусь один, читаючи сонети<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;САМ СОБІ!!!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЕРИТРОНІЙ НА СТРАНЗУЛІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І зникнув сон вологих геліконій!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прокинувся, ожив пухнастий дуб.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І на землі пульсує еритроній,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він еритроній і собачий зуб.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;О еритроній, як Венерин ерос,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З підзолу, глини, ґрунту і віків.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Роззолотив підгір’я, мов Сікейрос —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Облямуванням німбів та вінків…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ці статуетки над потоком, бюсти?!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рослинна спрага і жива любов,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Задивлена в крихке небесне люстро,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закурена у гумус, ніби в схов!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тож розберімось в пурпурі оцвітин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В ТРИВАЛОСТІ КОРОТКОГО ЖИТТЯ<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пригляньмося до цілостності цвіту,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де править бал не тільки спожиття.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ще спів птахів в тугій кленовій кроні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В довідниках – Олімп і Гелікон.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ти облітаєш сам, як еритроній,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не сивиною вкрившись, а пилком.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ПРИРОДА НАС ПРИЙМАЄ ЗА МІШЕНІ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Природа нас приймає за мішені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У логіці лози є логіка вогню.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але цей світ, як мовлять, не з кишені,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не виключно з павуччя авеню.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У нас мішені б’ють, чому жорстоко били,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хіба колись обходились без втрат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І рахували болі не підряд.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А задля чого служимо прицілом,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як розчленовані лиш членства носії.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Природа в нас одне-єдине ціле<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тож ми вважатимо мішенню і її<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нам все одно, а чи свята чи санта.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Величність матінки… оплаканих велінь…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли людина в німбі від Рембрандта,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А від трави не надто спечна тінь.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;КОНТРАКТ ВІД ЗЕМЛІ<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Алчущие серебра и злата, яко ти наситяться»<br>
&nbsp;(з проповіді пароха Антала Грабаря, 1908 р.<br>&nbsp;«Бережіть сі папери. Там є парцели печалі нашої батько»)<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Витру піт свій хмарою – зостанеться образ на хмарі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Золоту зірочку в вусі важить вниз роса…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Розп’яття із тисини жде своєї кари.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За присяжні вояцькі мої словеса.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За вкрадену жінку здалека, з долини<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вільним трактом Лужанським я її волік,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кипить чорна тисина біля ніг полонини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Опришківський порох мовчить у землі…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Майстерна зірочко сережки в лівому вусі одна…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сорокарічний шлюбе… горівиця до дна…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орсагом до Тячева везуть тиси з Тисникуватого<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Останні тиси… Воли ремиґають колесам у такт.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Деревина червона волів дратуватиме.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Сиві вулки не проп’єме…», – співають до свят.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Латинкою писане непароване рам’я<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Малописьменне писання… не знаю як.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ось така моя, батьку, синівська пам’ять.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут по-угорськи 1\25 рс – земля?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ФАРИСЕЙ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На іудейських каменях хтось змайстрував<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Світильники,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їм давнім золотом присвічує бузок.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Давнім срібним ножем Мошка, Чміля, Маклі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Штовхав дощ суху фламандську фарбу в діл<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із букв-параграфів, по камені старому<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ввижається тече денатурат.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впереміш із сльозою верховинця.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так, іудейський цвинтар не страшний,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли я там з коровою під дощ:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То лиш євреям жахно стало відтоді,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли ховали кревного свого,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Їх лаяв грізно дзвін-Іван,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І гепнули мерцем, де був найбільший мочар.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ось маєш Чмілю тут денатурат».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думав батько мовить щось смішне…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але перегоди під трикутником плюща<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Староєврейською, здавалось, слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Фарисей»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Було накреслено різьбарською рукою.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Й відсонця свіжий дощ був кращий за кулон<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Старої Маклі. Та холодило наче<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пиво з льодом на іудейські цвинтарі<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підсвідоме ім’я Фарисей.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;СІМ БАЛАД АРДІЛЬСЬКОЇ ПОЛОНИНИ<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У літа своєї молодості<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;батько ходив на заробітки в Ардяль<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(північну частину теперішньої Румунії),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;де заробив гроші на теличку, яку гнав на<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;літування на Ардільську полонину<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Коложварі на тесаних тесах червоні жили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нащо панам дерева стільки дарма?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Аби на Ардялі в піснях не тужили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ні сопілка, ні скрипка, ні жінка сама.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Коложварі на штації робітне русинство,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За корону пощерблену – достоїнства рук.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ей коли то мадярське набундючене свинство<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Топорища яворові покличуть на суд.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закручу я «задільського», ей свого гайнальського<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З голосистим легінським: «ой-гай-гай-гай».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоч маленьку крихточку єгеря панського<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Замуляє, невміла кульгава нога.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над Ардялем туман, зрідка сонце блисне;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гадаю, тумани всіх разом спрягли.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В чиїй корчмі гроші на борги протислись?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де блукають некуплені сивеньки воли?<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По чому, Ардялю, гашені на горах сніги<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По чому, Ардялю, павутинна памута?<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«За гроші ардяльські, худобинко моя…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За гроші ардяльські, худобинко моя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Воскова кукурудза на млиновому жорні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вівсяне волоття на горищі прип’яв<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Карпати довкола такі неповторні.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Прилюбодію до гір на часинку одну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довговічить таки перед осінню серпень<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Рознеси у могуті ту ардяльську струну<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Най не мучить розпукою ошукане серце.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Принесу з поточини піря,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Застудить пальці кров сира пірева.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Просочена ялинами зоря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Впаде на пальці рисі, на дерева.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З перепочинком йду, і худобинка йде,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо на вершечок встигти серед днини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ардільська! Бог осінив тебе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ту височінь для наші худобини.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Я делаю карьеру тем…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я делаю карьеру тем,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;что её не делаю.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Евгений Евтушенко<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іриси в Карпатах, ну точно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На погляд Вінцента,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вінцента на іриси… сніг на парцели<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ж, поете, оглянемо від центру<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Центри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Може вдаримо на перше оте «Ркацителі».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Побив Бог ту сезонну вдачу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Боги били не лише сезонних<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мінерали душ наших,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо гори – то склад<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мінеральний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я маю гори – дух світу озонний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А я маю висі – не світ пасторальний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мене млоїть арніка,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А чого вона млоїть?<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Невже скуштував перевагу я вин королівських<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сопілку вербову нанівець<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На гобої<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дезертиром свого невеликого війська.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І тисяч не маю, не маю достатку<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В міру.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Наготували пасток, капканів, вольєрів.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми скромні з тобою, прості, моя ліро!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та що тепер діяти, бо відсутня кар’єра.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ламав ільмове листя, хруст гілок…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ламав ільмове листя, хруст гілок<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Відлунював у чистих водах звору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Із бесажками ти піднявсь нагору,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де вже не морок і вже легший крок.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де видно жилкування на листках:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Флорист змалює в листі Людвик Вагнер.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В’язов у сув’язь, фотосинтез, магнез<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хлопчика зі жмутком у руках.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вогнями чистими на тучні крони ільма,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І хрестики колишуться натільні<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Посеред штолу, ям та водомий.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А Божа манна, вся солодка, аж<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;З одного злизу моторошно, млосно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Листок ільмовий золотисто й росно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Між сторінками тулиться, як страж.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Млины мадярські попри Тису є…»<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Млины мадярські попри Тису є<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ідуть плоти долу водов поволи.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ровінь везу в торбі мало соли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Над шашом рано сонічко встає.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І сниться ми горі густий шувар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тучна мітлоха, дзвунка і пожонка.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Косов не кывана моя широка лонка<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І не дрічна у мене нині твар.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Коли турні укаже Коложвар,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А торони я видів іще перше.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Масні в паприці терпеші на тепші.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та вчувимся ги Ференц-Йожеф царь.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Во веси Углії всі сродники померші…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я борацовки вицідив погар.<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;«О господи дай поть (с кретиком сверху)…»<br></h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;О господи дай поть (с кретиком сверху)<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ужь и русинови Отними му стару лиху…<br>
&nbsp;«Поздравленіє русиновь на 1852 годъ»<br>&nbsp;О. Духновича<br><br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;По горах кочуймо! Від стаї до стаї…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Загиблому ватагу ставили хрест.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бурозубки – ні сліду, ані горностая…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Нема ні паленки, ні дакійських божеств.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тут, може, проходили люди з Молдови,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Сучаву на прощу Ішли пастухи…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В Росію волами возили гордови…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На німих перевалах творили гріхи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Підіслані Римом отці-єзуїти,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Горів єретицький очисний огень.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Погонич ішов до великого світу.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не вертався погонич… О угрорутен!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Короною Штефана плем’я спасенне,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хвали покровителя аж до небес.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вимираючі села. Безмовні рутени<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Тербили поволі голодний овес.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Вони із панами й богами – в халепу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ґрунти неродючі змивала гроза…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Як проходило дійсно, діяння вертепу,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Глузувала ще з них вирлоока Коза!<br>
<br><br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ВТРАЧЕНА КАРТИНА ВАЦЛАВА ФІАЛІ «СТАРА НОВОСЕЛИЦЯ»,<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ЙМОВІРНО 1933 р.<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Пан Крічфалушій<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не хотів бути Уйфалушій,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хоча жив в Новоселиці,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Куди мадяри приїздили хіба що<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На екзекуції чи на арешти…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ж Кричево – це Крічфолво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Новоселиця – це Тороуйфолво,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Кричівці – Кричфалушії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Новосельчани – Уйфалушії,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але цих мадяри не закріпачили<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Кошутових реформ…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І коли Крічфалушій під’їжджав<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У кочії до новоселицьких верховин,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На яких паслися кучеряві<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Біблейні ягнятка, а герлигою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Орудовали мускулисті пастухи;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Сухий, Пунський, Ґросулець,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Шушманець на перепадах<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Піднімалися, як вівче молоко<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;В гелетах,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Фужаки, Жимбули, Петріші,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Виставляли такі килими,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що ними вистелив би весь тракт<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До Пешту. А щасливий жебрак із<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Широкого Лугу забув одне слово<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У восьмому псалмі, де йшлося<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Про велич людини,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гамішні пси знали: іде нямеш…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Ліси і пасовиська», «Петрії і<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Довбощуки» на той час не читали…<br>
<br><br><br>