1844

31. О. В. Капніста до Т. Г. Шевченка

18 січня 1844. Ковалівка



18 января 1844, с. Ковалевка.



Крайне сожалею, что не имел удовольствия видеться с Вами, любезный Тарас Григорьевич! 13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина. Но Вы проскользнули, як вьюн скризь вершу.

Что ближе у меня на душе, о том поведаю Вам. Мне поручено просить Вас – не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом. Я знаю Вас и совершенно уверен, что Вы свято и ненарушимо это исполните. Не огорчитесь, добрый Тарас Григорьевич, моею откровенностию. Она не из дурного источника. Ежели вспомните мои слова, то признаете меня вправе говорить Вам с искренностию. Душа способна развиваться в истинно возвышенных чувствах. Эгоизм не должен иметь места между ими. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу, отзывающуюся в совести. Я считаю на твердость Вашего характера и думаю, что Вы исполните просьбу мою не для меня. Ежели Вы приняли ее с такою же искренностию и не огорчились ею, то Вы доставите мне душевное утешение, писавши мне о всем, что относится к успехам Вашим на поприще Вашем, о всем, что встретите Вы на пути жизни; будьте уверены, что всегда и во всяком случае Вы найдете во мне искренного человека, с живым желанием Вам существенного добра.

Благодарю Вас за труд, который Вы для меня приняли; он будет мне напоминать душею уважаемого старца и вместе доброго моего земляка.

Бог да благословит путь Ваш и венчает добрым успехом начинания Ваши. Примите прилагаемое приношение и верьте искренним чувствам душею Вам преданного

Алексея Капниста.



Все мои домочадцы семейным хором свидетельствуют Вам их преданность; Ульяна Дмитриевна особенно благодарит Вас за добрую память.

Пишите из столицы.

Ежели что не помешает мне быть в Харькове, то я исполню все Ваши поручения и оттуда же буду писать Вам в Петербург.

32. Т. Г. Шевченка, І. М. Корбе, В. О. Закревського, Я. П. де Бальмена до М. А. МАРКЕВИЧА

22 січня 1844. Вейсбахівка



Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам – деркач в сраку! – щоб ви – генеральний обозний! – прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра – у Безбуховку – до гетьмана.

Т. Шевченко

рукою власною



Полковник компанійський – Корба.



Января 22-го дня,

року 1844-го



Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.

Військовий ієсаул Яків Дибайло.



На першому аркуші:

Великоможному панові

генеральному обозному

Маркевичу

добродієві



Універсал

в Туровку.

33. М. А. Маркевича до Т. Г. Шевченка

Близько 22 січня 1844. Турівка



 

Не дуже гетьмануй,

А більше кабануй,

Мій навіжений чоловіче,

Горілочку лигай,

Да в пузо сало бгай,

Да, й годі! А як чорт підтиче

Тебе гетьмановать

Да на старшин гукать

З Мазепинською булавою,

Тогді, Тарас, не плач:

Бо не один деркач

Московськой дужою рукою

На срачецьці поб’ють

Ще й плакать не дадуть.

Смотри ж, Тарасе, схаменися:

Горілочку лигай,

Да салом заїдай,

Да як нап’єшся – спать ложися.

 

Н. Маркевич.

34. В. М. Забіли до Т. Г. Шевченка

Початок лютого 1844. Борзна



1844 по получении Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня.

 

За що ти лаєшся, Тарасу,

Що не найшов в Борзні припасу,

Якого ти тогді бажав?

Сам ти такий, як мене лаєш.

За що? ти, може, попитаєш:

За те, що в хутор не забіг.

Який же ти земляк? Який же ти писака?

Неначе гнав тебе собака,

Боявся день подаровать,

Щоб побувать у мене в хаті,

Щоб пісень вмісті заспівати,

Якії серце нам гризуть.

Ми б на бандурці забринчали,

А циганчата б танцьовали,

Хоч би вже з лихом пополам.

Я б рад би був тобі, як брату,

Якби забіг до мене в хату,

Неначе б сваху шановав!!!

В мене худоби дуже мало,

Да ще б найшов горілку, сало!

Із’їли б трошки й запили!

Да розказав би дещо гарне:

Про земляків, не іностранне,

Бо я до язиків невдавсь.

Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,

А земляка дак і забув.

Бодай тобі за сюю штуку

Послали відьми отцю муку,

Послухай, зараз іскажу:

Борщу, вареників, ковбас, литівки,

Сеньгі, чахоні і скумбрійки,

З півгоду щоб не коштував.

Щоб цілий день не пив горілки,

Не довелось щоб і наливки

Хоч раз один ковтнуть насміх,

Да щоб приснилось: бужанина,

В’юни, лоскірка і свинина

З сметанкою, да із хрінком!!!

Отії щі щоб їв ти руські!

Отії совуси хранцюзькі!!!

Що тільки в животі бурчать.

Лютую я на тебе дуже,

Тобі ж дак, може, і байдуже,

Мене ж за серце зачепив!!!

……………….

Іще скажу словце, Тарасу,

Біда жить в світі без запасу,

Грошима люде що зовуть.

Я б ще побув у Петенбурсі

І побував би в вашій бурсі,

Що, Академієй зовуть.

Побачив би тебе, Тараса,

Того, що написав Торквато Тасса,

Того, що славний медальєр!??

Там Григорович є, добряга,

Да ще б найшовся б чолов’яга,

І серце б трохи пожило.

Там Глинка, той, що добре грає,

Що пісень всяких він співає,

Як би весною всі птахи.

Дак що ж робить, не маю долі,

Живу у світі, як в неволі,

Як пташка в клітці, так і я!

Співають пташки і в неволі,

Да все не так, як би на волі,

Що аж звірі танцюють їм.

Прощай! Не хочу більш писати,

Паперу більш щоб не псовати,

Нехай судовики псують!!!

 

Віктор За[біла].

Прошу покорнейше ответа, а лицам, здесь помянутым, мой усерднейший поклон, равно и себе прошу засвидетельствовать.

Довольно трудное обстоятельство, но надо исполнить.

Погано без грошей.