18 січня 1844. Ковалівка
18 января 1844, с. Ковалевка.
Крайне сожалею, что не имел удовольствия видеться с Вами, любезный Тарас Григорьевич! 13-го поджидал Вас в Ковалевке, 15-го думал найти Вас у себя, возвратясь из Яготина. Но Вы проскользнули, як вьюн скризь вершу.
Что ближе у меня на душе, о том поведаю Вам. Мне поручено просить Вас – не заезжать, как Вы предполагали, а главное, не писать ни под каким предлогом. Я знаю Вас и совершенно уверен, что Вы свято и ненарушимо это исполните. Не огорчитесь, добрый Тарас Григорьевич, моею откровенностию. Она не из дурного источника. Ежели вспомните мои слова, то признаете меня вправе говорить Вам с искренностию. Душа способна развиваться в истинно возвышенных чувствах. Эгоизм не должен иметь места между ими. Временное увлечение исчезает, как дым, но нередко пятна остаются невыводимые и помрачают душу, отзывающуюся в совести. Я считаю на твердость Вашего характера и думаю, что Вы исполните просьбу мою не для меня. Ежели Вы приняли ее с такою же искренностию и не огорчились ею, то Вы доставите мне душевное утешение, писавши мне о всем, что относится к успехам Вашим на поприще Вашем, о всем, что встретите Вы на пути жизни; будьте уверены, что всегда и во всяком случае Вы найдете во мне искренного человека, с живым желанием Вам существенного добра.
Благодарю Вас за труд, который Вы для меня приняли; он будет мне напоминать душею уважаемого старца и вместе доброго моего земляка.
Бог да благословит путь Ваш и венчает добрым успехом начинания Ваши. Примите прилагаемое приношение и верьте искренним чувствам душею Вам преданного
Алексея Капниста.
Все мои домочадцы семейным хором свидетельствуют Вам их преданность; Ульяна Дмитриевна особенно благодарит Вас за добрую память.
Пишите из столицы.
Ежели что не помешает мне быть в Харькове, то я исполню все Ваши поручения и оттуда же буду писать Вам в Петербург.
22 січня 1844. Вейсбахівка
Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам – деркач в сраку! – щоб ви – генеральний обозний! – прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра – у Безбуховку – до гетьмана.
Т. Шевченко
рукою власною
Полковник компанійський – Корба.
Января 22-го дня,
року 1844-го
Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.
Військовий ієсаул Яків Дибайло.
На першому аркуші:
Великоможному панові
генеральному обозному
Маркевичу
добродієві
Універсал
в Туровку.
Близько 22 січня 1844. Турівка
Не дуже гетьмануй,
А більше кабануй,
Мій навіжений чоловіче,
Горілочку лигай,
Да в пузо сало бгай,
Да, й годі! А як чорт підтиче
Тебе гетьмановать
Да на старшин гукать
З Мазепинською булавою,
Тогді, Тарас, не плач:
Бо не один деркач
Московськой дужою рукою
На срачецьці поб’ють
Ще й плакать не дадуть.
Смотри ж, Тарасе, схаменися:
Горілочку лигай,
Да салом заїдай,
Да як нап’єшся – спать ложися.
Н. Маркевич.
Початок лютого 1844. Борзна
1844 по получении Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня.
За що ти лаєшся, Тарасу,
Що не найшов в Борзні припасу,
Якого ти тогді бажав?
Сам ти такий, як мене лаєш.
За що? ти, може, попитаєш:
За те, що в хутор не забіг.
Який же ти земляк? Який же ти писака?
Неначе гнав тебе собака,
Боявся день подаровать,
Щоб побувать у мене в хаті,
Щоб пісень вмісті заспівати,
Якії серце нам гризуть.
Ми б на бандурці забринчали,
А циганчата б танцьовали,
Хоч би вже з лихом пополам.
Я б рад би був тобі, як брату,
Якби забіг до мене в хату,
Неначе б сваху шановав!!!
В мене худоби дуже мало,
Да ще б найшов горілку, сало!
Із’їли б трошки й запили!
Да розказав би дещо гарне:
Про земляків, не іностранне,
Бо я до язиків невдавсь.
Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,
А земляка дак і забув.
Бодай тобі за сюю штуку
Послали відьми отцю муку,
Послухай, зараз іскажу:
Борщу, вареників, ковбас, литівки,
Сеньгі, чахоні і скумбрійки,
З півгоду щоб не коштував.
Щоб цілий день не пив горілки,
Не довелось щоб і наливки
Хоч раз один ковтнуть насміх,
Да щоб приснилось: бужанина,
В’юни, лоскірка і свинина
З сметанкою, да із хрінком!!!
Отії щі щоб їв ти руські!
Отії совуси хранцюзькі!!!
Що тільки в животі бурчать.
Лютую я на тебе дуже,
Тобі ж дак, може, і байдуже,
Мене ж за серце зачепив!!!
……………….
Іще скажу словце, Тарасу,
Біда жить в світі без запасу,
Грошима люде що зовуть.
Я б ще побув у Петенбурсі
І побував би в вашій бурсі,
Що, Академієй зовуть.
Побачив би тебе, Тараса,
Того, що написав Торквато Тасса,
Того, що славний медальєр!??
Там Григорович є, добряга,
Да ще б найшовся б чолов’яга,
І серце б трохи пожило.
Там Глинка, той, що добре грає,
Що пісень всяких він співає,
Як би весною всі птахи.
Дак що ж робить, не маю долі,
Живу у світі, як в неволі,
Як пташка в клітці, так і я!
Співають пташки і в неволі,
Да все не так, як би на волі,
Що аж звірі танцюють їм.
Прощай! Не хочу більш писати,
Паперу більш щоб не псовати,
Нехай судовики псують!!!
Віктор За[біла].
Прошу покорнейше ответа, а лицам, здесь помянутым, мой усерднейший поклон, равно и себе прошу засвидетельствовать.
Довольно трудное обстоятельство, но надо исполнить.
Погано без грошей.