&nbsp;-------<br>|&nbsp;bookZ.ru collection<br>|-------<br>|&nbsp;&nbsp;Леся&nbsp;Українка<br>|<br>|&nbsp;&nbsp;Дим<br>&nbsp;-------<br><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Леся Українка<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;ДИМ<br></h3><br><h3>&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дим<br></h3><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Для нас у ріднім краю навіть дим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Солодкий та коханий…» Без упину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я думала собі оці слова,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простуючи в країну італьянську.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мріялись мені далекі села:<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дівчата йдуть, співаючи, з ланів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Клопочуться хазяйки невсипущі,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Стрічаючи отару та черідку,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Господарі вертаються з роботи,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не прискоряючи ходи, поважно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А нишком поглядають на димок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що в’ється понад комином низеньким,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І думають: «Оце ж воно й вечеря…»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І мріялись мені росисті луки<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Волинські: здалека чорніє ліс<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Зубчастим муром, а туман на нього<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безгучним, тихим морем напливає, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Хто в лісі, хто у полі, стережися!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;То котиться пропасниця лукава.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Але ночліжники собі співають,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Простуючи до лісу, на димок, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се ж там товариші багаття розпалили,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там тепло, сухо, грають роєм іскри,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов бджоли золоті, вогонь танцює…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Простуймо на димок!..»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І я дивилась<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На ті бездимні села італьянські<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;(Вогню й малого для «поленти» досить),<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;На рижові поля, страшні «різаї».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Де невидимкою малярія літає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не боячись ні диму, ні вогню, —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І слово «чужина» бриніло в думці<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За кожним стуком поїзда прудкого.<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;…Тунель! І дим влетів мені в вікно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Гіркою хмарою – поганий дим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Либонь, погане вугля італьянське —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Так не душив і дим в курній хатині<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там, на Поліссі, тож було співали<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дружки весільні, аж дзвеніла хата,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не хриплим, чистим голосом, дарма<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що голови немов у хмарі мріли;<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той дим гриз очі, але все ж не так,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Бо він був з дерева, а може, й те, що рідний.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;…«Sampierdarena» [1 - Sampierdarena (Сампірдарена) – остання станція перед Генуєю.]. Слава ж тобі, боже!<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се – хутко Генуя, там і спочинок,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Там буде море, і веселе небо,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І давнє місто гордої краси<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Одважного і вільного народу…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;…«Он наша Генуя», – панок старенький<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Показує мені удалину.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Дивлюся – і не бачу – мла закрила.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Добродію, чи се тут часто з моря<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Такий туман встає?» – питаю пана.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Туман? Се не туман, се тільки дим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Се завжди так. Воно й не диво – гляньте!»<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Я глянула: немов високі щогли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У пристані великій, бовваніли<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крізь сиву млу тонкії комини.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Та скільки! цілий ліс! «Багатство наше<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Отут росте!» – сказав панок поважно.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;У фабриках не кришталеві стіни,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з вікон те багатство не світилось,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;За вікнами щось темне маячіло…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мені згадалось теж приморське місто,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Не італьянське, потім друге, третє,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Четверте – все над рідними морями —<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І знову місто, те вже над рікою<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Великою, гучною від порогів,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов рейнська круча, де якісь колеса<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І день, і ніч глушать гук водопаду…<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А потім села з полем, кучерявим<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Від бурячиння… а над тим усім<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Скрізь комини високі непомірно,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Мов сосни в горах – тільки що без гілля…<br>
<br><br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ми в’їхали у передмістя. Чорні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Закурені стояли там будинки,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Суворі та непишні. По будинках<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;До вікон хустя прип’ялось, мов злидні,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що їх ні в двері, ні в вікно не випреш,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А з вікон визирали, мов привиддя,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Якісь бліді, невільницькі обличчя.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А над усім той дим, той легкий дим,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Що не гризе очей, притьмом не душить,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;А тільки небо ясне застилає,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І краде людям сонечко веселе,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;П’є кров з лиця, і гасить людський погляд,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І барви всі рівняє сивизною.<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ніхто його не чув, але завжди,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І день, і ніч, і кожную хвилину<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Безгучно і таємно, та виразно<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Він промовля: «Я тут, я завжди тут».<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Той дим проник мені у саме серце,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І стиснулось воно, і заніміло,<br>
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;І вже не говорило: чужина.<br>
<br>&nbsp;&nbsp;&nbsp;San-Remo, 21.01.1903<br>
<br><br>