-------
| bookZ.ru collection
|-------
|  Леонід Іванович Глібов
|
|  Вірші
 -------

   Леонід Глібов
   ВІРШІ


   Веснянка


     «Весна прийшла!
     Тепло знайшла!» —
     Кричать дівчатка й хлопчики.
     «Цвірінь! Цвірінь!
     Журбу покинь!» —
     Клопочуться горобчики.
     Приліз дідок,
     Зліз на горбок —
     У хаті буть не хочеться.
     Тепляк дмухнув,
     Крилом махнув,
     По бороді лоскочеться.
     Все ожило,
     Все розцвіло.
     І рій дітей привітненьких
     На той горбок
     Несе вінок
     З фіалочок блакитненьких.
     Бринить дідок,
     Як той мачок,
     Крапчастий і повнесенький;
     Кричать, гудуть,
     Далеко чуть
     Таночок голоснесенький.
     «Весну шануй,
     Не спи,воркуй,
     Наш голуб зозулястенький!
     Не в’янь, рости,
     Красуйся ти,
     Королику квітчастенький.
     «Цвірінь! Цвірінь!
     Журбу покинь!» —
     Підспівують горобчики;
     І я зрадів,
     Помолодів,
     Як ті дівчатка й хлопчики.



   Думка


     Як за лісом, за пролісом
     Ясне сонце сходить,
     Як за морем за далеким
     Десь воно заходить, —
     Я згадую інший ранок,
     Інший вечір бачу.
     Та й думаю: було колись,
     Тепер не побачу.
     Я згадую тоді про степ,
     Широкий, пахучий,
     Та й думаю, і я тоді
     Неначе був луччий.
     Там був простір, всюди воля,
     Жилось, як хотілось;
     Молодому, безпечному
     І лихо не снилось.
     Вийдеш собі – любо глянуть:
     Кругом все співає…
     Куди ідеш, чого ідеш? —
     Ніхто не спитає…
     Небо ясне, степ – як море,
     Трава зеленіє,
     Льон синіє, гречка пахне,
     Пшениця жовтіє.
     По пшениці теплий вітер
     Хвилями гуляє,
     Молодую пшениченьку
     Неначе гойдає.
     Над берегом чайка скиглить,
     Діток доглядає;
     На толоці вівчар в брилі
     На сопілку грає.
     Там синіє Дніпр широкий
     З жовтими пісками,
     З високими берегами,
     З темними лісами…
     Шумить, біжить стародавній
     І буде шуміти,
     А мені вже, самотньому,
     Та й не молодіти…
     Года ж мої, орли мої,
     Скажіть, де ви ділись —
     Чи ви в лісі, чи ви в морі
     З лиха притаїлись?
     Озвітеся, вернітеся,
     Я вас пришаную,
     Як дівчину коханую,
     Я вас поцілую!
     Нема чутки, нема вістки,
     І не озовуться, —
     Тільки в степу речі мої
     За вітром несуться…
     Видно, вже вас, года мої.
     Та й не дожидати;
     Двічі, мабуть, козакові
     Не парубкувати…
     Нехай же вам, года мої,
     Легесенько йкнеться
     Та з іншими, та з кращими
     Хороше живеться!



   Журба


     Стоїть гора високая,
     Попід горою гай,
     Зелений гай, густесенький,
     Неначе справді рай.
     Під гаєм в’ється річенька,
     Як скло вона блищить;
     Долиною зеленою
     Кудись вона біжить.
     Край берега, у затишку,
     Прив’язані човни;
     А три верби схилилися,
     Мов журяться вони,
     Що пройде любе літечко,
     Повіють холода,
     Осиплеться їх листячко,
     І понесе вода.
     Журюся й я над річкою…
     Біжить вона, шумить,
     А в мене бідне серденько
     І мліє, і болить.
     Ой річечко, голубонько!
     Як хвилечки твої —
     Пробігли дні щасливії
     І радощі мої…
     До тебе, люба річенько,
     Ще вернеться весна;
     А молодість не вернеться,
     Не вернеться вона!..
     Стоїть гора високая,
     Зелений гай шумить;
     Пташки співають голосно,
     І річечка блищить.
     Як хороше, як весело
     На білім світі жить!..
     Чого ж у мене серденько
     І мліє, і болить!
     Болить воно та журиться,
     Що вернеться весна,
     А молодість… не вернеться,
     Не вернеться вона!..

   1859


   Зимня пісенька


     Діти наші, квітоньки,
     Хлопчики і дівоньки!
     Нум гуртом співать;
     Ви тягніть тонесенько,
     Буду я товстесенько
     Окселентувать.
     «Зимонько-снігурочко,
     Наша білогрудочко,
     Не верти хвостом,
     А труси тихесенько,
     Рівненько,гладесенько
     Срібненьким сніжком.
     Ми повибігаємо,
     Снігу накачаємо
     Купу за садком;
     Бабу здоровенную,
     Уночі страшенную,
     Зліпимо гуртом.
     Зробим очі чорнії,
     Рот і ніс червонії —
     Буде як мара.
     День і ніч стоятиме,
     Вовка проганятиме
     Від свого двора.
     Зимонько-снігурочко,
     Просимо, голубочко,
     Щоб мороз стояв,
     Бабу товстобокую,
     Відьму вирлоокую,
     Пильно доглядав.
     Гляне ясне сонечко
     В весняне віконечко,
     Бабу припече;
     Де й мороз той дінеться,
     Геть від баби кинеться,
     З ляку утече!
     Баба буде плакати,
     Будуть сльози капати,
     Знівечать кожух,
     Голова покотиться,
     Баба заколотиться
     І в калюжу – бух!
     Висохне водиченька,
     Виросте травиченька,
     Розцвіте садок, —
     Ми тоді весняночку,
     Любую паняночку,
     Приберем в вінок.
     Подаруєм квіточку,
     Із васильків скрипочку
     Грай, серденько, грай!
     Звесели і воленьку,
     І трудящу доленьку,
     І весь рідний край».



   Пісня


     Скажіть мені, добрі люди,
     В кого я вдалася,—
     Ще на світі не нажилась,
     А в журбу здалася?
     Чи вийду я у садочок —
     Важенько вздихаю…
     Чи співала б, чи летіла б —
     І сама не знаю.
     Чи вийду я до річеньки —
     Огґять зажурюся…
     Все дивлюся в степ широкий
     Та й не надивлюся.
     За хвилею хвиля друга
     Шумить і женеться,
     А у мене душа тужить
     І серденько б’ється.
     А як зійде місяць ясний
     Гулять з зіроньками, —
     Все плачу я, сердешная,
     Дрібними сльозами.
     Ясний місяць з зіроньками
     Тихо розмовляє,
     А у мене, молодої,
     Розмови немає…
     Скажіть мені, добрі люди,
     Що мені робити?
     Ой як мені на сім світі
     Без кохання жити?
     Чого б, бачся, журитися —
     Життя золотеє:
     І батько е, і матінка,
     А все щось не теє…
     Коли б мені дали крила.
     То я б полетіла,
     Голубкою на рученьки
     Миленькому б сіла.
     Сказала б я: кохаймося,
     Мій милий козаче,
     Милуймося, цілуймося, —
     Бач, дівчина плаче!
     Скажіть мені, добрі люди,
     В кого я вдалася?
     Ще на світі не нажилась,
     А в журбу здалася.
     Тоді б же я, добрі люди,
     Вас би не питала:
     Жила б собі співаючи
     Та й горя б не знала!

   1855