Текст книги "Вересневі пісні. Вірші"

Вересневі пісні
Вірші
Ірина Жадан

© Ірина Жадан, 2016

ISBN 978-5-4474-6495-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Є край, де гомонить сама луна…»

 
Є край, де гомонить сама луна,
Виблискує, мов дзеркало, відлуння
і відображень відголоски струнні —
Як хвилі золоченого руна.
 
 
Скарбниця дорогих самотніх слів,
Розсіяних у місячному полі —
Там час, як плугатар, іде поволі
На дзвін у кузні сивих ковалів
 
 
Вогонь надії в кузні не згаса.
Стучать, мов серце, молоти любові
По крапельках роси – відлуннях крові —
То з відображень постає краса.
 

Ярославна – північна королева

 
На чужині – усе пустеля, люде,
Серед пісків, а чи серед снігів.
А їй тепер все маритися буде
Весняний дощ
У відбитків підків.
 
 
Прийшов, як ходять зими невблаганні,
В кольчузі вояка північний скальд.
Терни з вінця поета у вигнанні
Приніс тобі закоханий Гаральд.
 
 
…Літа твої – як квіти на жертовник.
Скінчилось все. Сліпий чернець поклав
На стіл
Твій золочений молитовник —
І мовчки плакав мудрий Ярослав.
 

«Солодкий щем – то ностальгія…»

 
Солодкий щем – то ностальгія.
Це – не любов, не каяття.
Це той вогонь, що не зігріє.
Він тільки спалює життя.
 

«Ти ніж точив…»

 
Ти ніж точив.
З-під легкого ножа
Зривалося: чужа,
                           чужа,
                                    чужа.
 

Переклад з Рудакі

 
Душа хворіє на розлуку,
Даремну тяготу чекання.
Та від коханого, як радість,
Вона приймає і страждання.
 
 
Тебе я згадую при зорях
І шепочу: «Великий Боже,
Мені щаслива і розлука,
Якою ж зустріч бути може…»
 

«Краса – то тавро нелюбові…»

 
Краса – то тавро нелюбові,
Жорстоке одвічне тавро.
Спасибі на доброму слові —
Хай буде воно на добро.
 
 
Казали: калина красива.
Серед різнокольорних трав
Була вона гарна на диво,
Коли її сум огортав.
 
 
Заплаче вона – тихе свято —
Напитися з неї роси.
А ій вже повік не зламати
Закляття цієї краси.
 

«Мій дім – як пуп`янок лілеї…»

 
Мій дім – як пуп`янок лілеї,
Де оселився ельф малий.
Сонцеволоса Лорелея
співа, де вітроньки гули,
й розбитих човників ескадра
Хвильми зцілована на смерть.
Ночеволоса Клеопатра
Уже наплакалася вщерть.
 

«Нап’юся з криниці, підносячи глека…»

 
Нап’юся з криниці, підносячи глека,
Немов трембітаючи в небо тужливо.
Пошли мені, доле, дорогу далеку —
Осінню, з дощем, нескінченну й журливу.
 
 
Хай змучить мене та дорога до краю —
І легко мені повернутися стане.
Зійду на поріг свій, немовби до раю, —
Й крижинки у вогких зіницях розтануть.
 

«Шукаю наосліп…»

 
Шукаю наосліп
Руку твою в натовпі,
Наче рибку срібну
У сонячному плесі, розбурханому
Вересневим вітром.
 

«Нічний метелик…»

 
Нічний метелик
Схлипує крильцями
На твоїй теплій руці.
 

Епітафія

 
Малювала день життя свого
Кольоровими словами —
І сміялася та плакала гірко.
Стомилася на смерть,
І сонце зійшло вже без мене.
 

«Крізь грати часу…»

 
Крізь грати часу
Я дивлюсь на тебе,
Немовби в’язень на ясну зорю.
Вітчизна наша – зорянеє небо,
Там я з тобою вільно говорю.
 
 
Там згадуєш ти нашу давню мову
І наші мелодійні імена.
Це там любов – безсмертне Боже слово,
А на землі – лише його луна.
 

«Зі снів моїх – південих островів —…»<

...

конец ознакомительного фрагмента