151 500 произведений, 34 900 авторов Отзывы на книги Бестселлеры недели


» » » онлайн чтение - страница 1

Правообладателям!

Представленный фрагмент произведения размещен по согласованию с распространителем легального контента ООО "ЛитРес" (не более 20% исходного текста). Если вы считаете, что размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.

Читателям!

Оплатили, но не знаете что делать дальше?

  • Текст добавлен: 7 февраля 2014, 17:47


Автор книги: Ю. Сорока


Жанр: Биографии и Мемуары, Публицистика


сообщить о неприемлемом содержимом

Текущая страница: 1 (всего у книги 7 страниц) [доступный отрывок для чтения: 2 страниц]

Ю. В. Сорока
Дмитро Байда-Вишневецький

Пролог

Події сивої давнини наполегливо нагадують про себе у наше високотехнологічне й стрімке XXI сторіччя, знову й знову з'являючись перед нами крізь неймовірну товщу часу. Часу, котрий вкрив їх пеленою, зробивши недосяжним для фізичного контакту нині живучих з попередніми епохами і далекими предками. Ті події одночасно розбурхують нашу свідомість, демонструючи нам безмежність всесвіту, у якому ми живемо, й викликають живий інтерес до людей, які кохали і ненавиділи, сміялись і плакали, відчували радість і печаль задовго до того, як на крихітній планеті під назвою Земля з'явились ми самі.

Є щось магічне у тому, як з-під щітки археолога з'являється текст, написаний невідомою рукою тисячі років тому, або єгипетська гробниця відкриває свої двері перед захопленими очима дослідників, даруючи їм можливість відчути зв'язок епох розділених океанами часу. Є щось невимовно хвилююче у старовинній зброї, що відкриває себе нашим очам з вітрин історичних музеїв у вигляді напівзотлілих мечів і шабель, аркебуз і рушниць, за допомогою яких колись творилась історія. Не менш сильне відчуття охоплює небайдужого, коли він гортає старовину книгу, дивуючись барвистим фарбам рукопису, котрі не втратили своїх кольорів за сотні років, коли людина читає слова, народжені в голові давно не існуючого творця, слова які оповідають про сучасний автору світ і його власне життя.

Але існує ще один різновид історичної спадщини, не менш важливий, аніж експонати музеїв або стародавні літописи. І це, безумовно, народний фольклор, найбільш наближений до життя народу засіб зрозуміти минуле й вдихнути на повні груди атмосферу давно минулих епох. Протягом своєї історії людство створило немало пам'яток усної народної творчості. Серед них античні міфи, середньовічні саги, скази, билини й легенди. Особливе місце серед такого спадку займають народні пісні, що є у культурній спадщині кожного народу. Вони оспівують народних героїв, знамениті події, або й просто звичайне кохання чоловіка і жінки. Українська нація має у своєму культурному спадку неймовірну кількість таких пісень. Кожен з нас чув їх. Іноді веселі й безтурботні, іноді сумні й ліричні, народні пісні примушують замислитись над долею нашого народу й зазирнути у часи, коли ці пісні тільки складались, не встигнувши перетворитись на історичну спадщину. Розглянемо ж одну з таких пісень, котра своєю появою завдячує героїзму й самопожертві однієї людини, людини, котра, вийшовши за межі звичайної історичної постаті, перетворилась на своєрідний символ українського народу. А разом з тим спробуємо відтворити у пам'яті образ того, хто став прикладом для створення народної пісні – пісні про Дмитра Байду-Вишневецького.

Чи був Дмитро Вишневецькии тим самим Байдою?

Напевне немає в сучасній Україні людини, принаймні дорослої, котра б не чула про славетного козака Байду, оспіваного в народній історичній пісні. Таємнича постать народного героя, згадки про якого доносить до нас фольклор з глибини більш ніж чотирьохсот років, примушує знову й знову повертатись думками до тих часів, коли серед українських степів зароджувалось явище, що його пізніше дослідники назвуть козаччиною.

 
В Цареграді на риночку
Та п'є Байда мед-горілочку;
Ой п'є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку.
 

Так вже склалося, що слова цієї історичної пісні, дата народження якої припадає приблизно на середину XVI століття, тим чи іншим чином використовувались безліч разів у творчості, яка мала на меті висвітлити життя козацького народу України. Складається враження, що образ козака Байди – збірний образ, котрий уособлює в собі загальні риси запорозького відчайдуха. Не раз він постає перед нами на полотнах картин або сторінках літературних творів. Ще з дитинства пам'ятаємо ми слова козака Василя з екранізації гоголівської повісті «Пропала грамота»:

 
Ой як стрілив – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!..»
 

І образ таємничого Байди асоціюється у нас з буйним степовим вітром, засмаглими воїнами з оселедцями на головах, довгими вусами, широкими шароварами й кривими козацькими шаблями, з Запорозькою Січчю й походами на ненависних татарських людоловів. Ким же був цей чоловік, та чи існував він взагалі, ставимо ми собі запитання?

Виявляється, легендарний Байда насправді існував. І був він не простим запорозьким козаком, а належав до кіл найвідомішої української шляхти свого часу. Ним був Дмитро Іванович Вишневецький, князь і потомок славетного Гедеміна. Та щоб позбутися сумнівів у тому, чи можливо поєднати події, відображені у пісні, з давніми історичними фактами, роздивимось більш прискіпливо, яке відношення фольклорний образ страченого в Цареграді козака Байди міг мати до свого прообразу – князя Дмитра Вишневецького.

Вчені багаторазово досліджували образ козака Байди, намагаючись поєднати цю загадкову особистість з реальною людиною, що проживала у той час. У працях цілого ряду істориків мали місце спроби розглянути цю проблему на історіографічній основі. Певною мірою питання ідентифікації легендарного козака Байди торкалися М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Голобуцький, Л. Винар, В. Сергійчук. Також можемо бачити цікавість до нього з боку таких вчених, як А. Скальковський і О. Стороженко. Саме Скальковський вперше взяв на себе відповідальність припустити, що образ Байди є не чим іншим, як поетичним відображенням постаті князя Дмитра Івановича Вишневецького. Хоча, заради справедливості, потрібно зауважити, що у роботах Скальковського відсутні більш-менш переконливі аргументи на користь висунутої ним теорії.

Далі пішов у своїх працях М. Костомаров. Піддавши аналізу народний фольклор у своїй праці «Слов'янська міфологія», історик стверджував, що у «Пісні про Байду» вимальовується образ народного героя XVI століття князя Дмитра Вишневецького. Крім того, вчений вперше з'ясував причину поваги козацької черні до цієї людини. Згідно з версією Костомарова, незважаючи на своє аристократичне походження, Вишневецький «не надто слухався верховної влади і не зовсім цінував її милість до себе, самовільно ходив воювати, самовільно поступав на службу до московського государя і самовільно полишив її». Князь Дмитро Вишневецький, на думку Костомарова, був більшою мірою козаком, аніж представником польської шляхти, такої ненависної козакам. Створення історичних пісень про Байду стало актом вшанування світлої пам'яті улюбленого отамана козаків.

У працях Антоновича і Драгоманова, що стосуються питання, яке нами розглядається, більший акцент зроблено на те, аби показати велику кількість варіантів пісень про Байду.

Згідно з точкою зору цих авторів, пісні про Байду могли оспівувати не одну людину, а декількох. Науковці зазначали, що іноді в «Пісні про Байду» герой зветься Дмитром, а в іншому варіанті його іменують паном Корецьким. Згідно з дослідженнями Антоновича і Драгоманова, на початку XVI сторіччя існував шляхтич на ім'я Самуїл Корецький. Доля Корецького була багато у чому схожа з долею Дмитра Вишневецького. Пан Самуїл, як і Вишневецький, був двічі полонений турками і зрештою ними закатований. На думку цих дослідників, спочатку мали місце два варіанти історичних пісень – один про Дмитра Вишневецького, а інший – про Самуїла Корецького. І тільки пізніше обидва варіанти злилися в одну думу. До того ж прізвище Корецький певною мірою схоже з іменем Корибут, а тому воно й потрапило до пісні. Антонович та Драгоманов також намагалися з'ясувати походження імені Байда. Вони не погоджувалися зі загальновизнаним значенням дієслів «байдикувати», «байдувати», вважаючи, що таке формулювання не пасує жвавому князю Вишневецькому. Крім того, історики вказували на билинний характер пісень про Байду, які в чомусь перегукуються з російськими билинами про подібного героя.

Займався цією проблемою також і Михайло Грушевський. Питанню визначення історичного підґрунтя «Пісні про Байду» він присвятив доволі детальну історичну розвідку. У ній вчений, незважаючи на певні сумніви, все ж припускав можливість ототожнення козака Байди з історичною постаттю Дмитра Івановича Вишневецького. Крім того, Грушевський, як Антонович і Драгоманов, намагався з'ясувати значення слова «байда». Однак, на відміну від колег, Грушевський дотримувався думки, що словами зі спільним коренем до нього все ж є «байдування», «байдикування», «байдики бити» в значенні «лінуватися». Вченим було зроблено висновок, що «байда» – «се байдикуваний, гулящий чоловік – гуляка». Напевне саме тому Грушевський одночасно з висловленим припущенням стверджував, що таке прізвище не міг носити князь. На думку історика, саме у цьому місці розривається зв'язок між історичною постаттю Дмитра Івановича Вишневенького та козаком Байдою.

Радянська історіографія теж неодноразово робила спроби співвіднести образ Байди з постаттю князя Дмитра Вишневецького. Виразний представник цієї школи, професор Володимир Голобуцький, автор багатьох розвідок з історії України XV—XVIII століть, вважав, що особу Дмитра Вишневецького надмірно ідеалізовано буржуазними істориками, незважаючи на реальні факти. Вчений проаналізував «Пісню про Байду» і погоджувався з Грушевським про значення слова «байда» як «гультяй». Порівнюючи факти, викладені у хроніці польського мемуариста Мартина Бєльського, з свідченням тогочасного французького посла у Стамбулі, Голобуцький писав, що образ Дмитра Вишневецького, за трактовкою Бєльського, надто прикрашений. На думку вченого, освітлені в історичній пісні події є лише літературною гіперболою. Так, вказує Голобуцький, в записках французького посла при султанському дворі вказується, що Дмитро Вишневенький загинув зовсім не такою смертю, яка описана в пісні – його банально задушили. Багато істориків радянського часу, погоджуючись з Голобуцьким, досить стримано ставились до ототожнення Байди і Вишневецького. В «Історії України», яка побачила світ 1943 року, автори, розглянувши певні варіанти народних пісень про Байду, дійшли висновку, що, очевидно, «Пісня про Байду» – борця проти турецько-татарської агресії – існувала до появи Дмитра Вишневецького. Згідно з їхнім твердженням, варіант пісні, пов'язаний безпосередньо з Вишневецьким, є більш пізньою версією твору. Тож можемо стверджувати, що історики радянських часів, погляди яких багато у чому не співпадають у баченні історії України з більш ранніми авторами, теж не відкидали можливості того, що Байда і князь Вишневецький – одна людина, хоча й притримувались думки, що князь був пізніше «підігнаний» під образ народного героя.

Що стосується української історичної науки початку часів незалежності, то вона дещо відступила від ідеологізації образу Байди, але продовжувала рух у напрямку з'ясування історичної правди. Той самий Володимир Голобуцький у своєму творі «Запорозьке козацтво», який вийшов вже після отримання Україною незалежності, багато в чому переглядає своє ставлення до Вишневецького. Як писав сам автор, його погляд на постать князя Вишневецького змінився проміж 1957 роком, коли вийшла його праця «Запорожское казачество», і 1993 роком, коли побачила світ оновлена робота «Запорозьке козацтво». В творі 1957 року Голобуцький, підкреслюючи політику українських, польських та литовських феодалів щодо козацтва, навмисно применшив роль таких людей, як Дмитро Вишневецький, про що щиро зізнався у новій редакції твору. Також у більш пізньому творі вчений розглянув питання ототожнення історичної постаті князя з легендарним козаком Байдою, зазначивши, що популярна пісня про того, ігноруючи життя Дмитра Вишневецького, звертає увагу виключно на його смерть. У дискусіях зі своїми опонентами Л. Винаром та Я. Дзирою Голобуцький писав, що народні пісні є своєрідною подякою від українського народу Дмитру Вишневецькому за його боротьбу проти турецько-татарської агресії.

Більшість сучасних українських істориків також вважають, що князь Дмитро Вишневецький – це той самий Байда. Серед них можемо зазначити таких науковців, як В. Сергійчук, Т. Чухліб, Н. Яковенко, В. Шевчук і Д. Беляев. Наприклад, Наталія Яковенко з'ясувала, що перша елегія про смерть християнського лицаря була написана латиною усього через кілька тижнів після загибелі Дмитра Вишневецького, і автором її став німець Йоган Зоммер. Також Яковенко писала: існують прямі докази того, що князь Дмитро Вишневецький все життя був неодруженим. Він майже двадцять років провів у збройних походах у чоловічому оточенні. Такі факти, на думку Наталїї Яковенко, зайвий раз вказують на його козацький спосіб життя. Підтримує думку своєї колеги і Тарас Чухліб. У його працях стверджується, що «Пісня про Байду» наприкінці XVI сторіччя була широковідома не лише в Україні, а також у болгар, поляків, словаків, сербів, македонців та чехів. Поширювалася пісня у багатьох варіантах, але її сюжет залишався незмінним. Прототипом сміливця, який примудрився, будучи підвішеним за ребро на гак, вбити турецького султана разом з родиною, на думку науковця, був не хто інший, як князь Дмитро Вишневецький. Крім того, Чухліб зазначав, що літератор XVII сторіччя К. Семак у своїй книзі «Civis Bonus», яка вийшла у 1632 році, описав смерть Дмитра Вишневецького. Згідно з цим середньовічним твором, під час страти Вишневецький спробував вбити з лука турецького султана. На відміну від Грушевського і Голобуцького, Чухліб вважає, що староукраїнське слово «байдувати» є синонімом слова «козакувати», тобто вести вільне життя. Досліджуючи історію «Пісні про Байду», він зазначив, що вже наприкінці 60-х років XVI століття краківський збирач пісень професор М. Пійонтек записав одну з перших версій «Пісні про Байду».

Отже з наведеного вище матеріалу ми можемо бачити, що різні вчені протяом багатьох років проводили спроби встановити «причетність» князя Дмитра Вишневецького до поетичного образу козака Байди. І хоч праці кожного з цих науковців деякою мірою не вільні від протиріч, можна стверджувати з великою долею ймовірності, що більшість з дослідників погоджуються: саме страта Дмитра Вишневецького стала основою для створення знаменитої історичної пісні про козака Байду. Саме князь Вишневецький був тим улюбленим народним героєм, на якого намагались бути схожими козаки. Тож розглянемо в деталях життя і боротьбу князя, а також спробуємо осягнути, яку роль в розвитку козацтва й української державності відіграла ця людина, котру багато хто справедливо вважає першим гетьманом запорозького козацтва.

Перші документальні згадки про Дмитра Вишневецького

Протягом довгого часу історична наука не могла нам з впевненістю назвати більш-менш точну дату народження Дмитра Вишневецького. Перші документальні джерела згадують про нього лише у 1545 році. У цей час, як відомо, королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію Волинського воєводства. Саме документи тієї люстрації свідчать про те, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до міста Кременець, де перебував королівський комісар, і засвідчив, що у Кременецькому повіті він володіє маєтками Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Хоча, як пізніше стало відомо, згідно з матеріалами розмежування між Литвою і королівством Польським, розміри володіння Вишневецького були значно більшими. З опису, датованого 28 вересня 1546 року, дізнаємося про маєтності Олексин і «власну отчизну й дідизну князів Вишневецьких, маєтність Крутнево і Бобровці».

Згідно з останніми дослідженнями вітчизняних істориків, рік народження Дмитра Вишневецького 1516-й, або 1517-й. Називається навіть дата – 8 листопада, тобто день святого Дмитра. Однак, на нашу думку, ці дати можна вважати скоріше припущенням, аніж підтвердженою авторитетними джерелами інформацією, позаяк ніяких документів з цього приводу не збереглось.

Місцем народження майбутнього козацького гетьмана був маєток його батьків – містечко Вишневець Кременецького повіту. Записи, які дійшли до нас з сивої давнини, свідчать, що у 1494 році князь Михайло Вишневецький з нагальної потреби зміцнити стару Вишневецьку фортецю, яку досить часто руйнували татарські орди, звів на її місці новий замок. Кам'яниця здійняла свої високі мури на лівому березі річки Горинь, на вершині стрімкої гори. Відтоді Вишневець стає родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких, першим з котрих вважається Солтан Несвізький, саме його почали іменувати Вишневецьким. Згідно згадок родословних книг, Вишневецькі походять з роду Гедиміновичів – від сина великого князя Литовського Ольгерда Корибута-Димитрія. Батько Дмитра, князь Іван Михайлович Вишневецький, з 1533 року перебував на посаді старости єйшиського і ворнянського, а з 1536 року став ще й пропойським і чичерським старостою. Помер він 1543 року. Мати, Анастасія Семенівна, була донькою Семена Олізаровича і княгині Острозької, сестри князя Костянтина, того самого поборника православ'я в Україні і фундатора однієї з перших українських шкіл. Дмитро був старшим з синів Івана Михайловича Вишневецького. Крім нього у сім'ї, як повідомляє родословна, було ще четверо дітей: брати Сигізмунд, Андрій, Костянтин і сестра Катерина.

Потрібно акцентувати увагу на тому факті, що князівський рід Вишневецьких був на той час одним з найбагатших і найвпливовіших родів Великого князівства Литовського. Предками Дмитра по батьківській лінії були великий князь Ольгерд Гедимінович, про якого вже згадувалось, а також князь Ягайло (Ягелло), котрий започаткував династію польських королів Ягеллонів. Крім цих двох відомих предків Дмитра Вишневецького, рід Гедиміновичів подарував світу надзвичайно велику кількість людей, котрі стояли біля витоків історії багатьох європейських країн. Разом з князями Вишневецькими від династії Гедиміновичів походили такі знамениті князівські роди, як Сангушки, Коріатовичі, Курцевічі, Трубецькі, Милославські, Голіцини і Чарторийські. Крім того, як стверджує вже згадуваний нами науковець Любомир Винар, що має у своєму доробку багато присвячених історії України праць, рід Вишневецьких має безпосереднє відношення до турово-пінських Рюриковичів – роду, котрий вів свої корні ще від часів Київської держави. Батько Дмитра, як вже говорилось, був правителем степових околиць Великого князівства Литовського і тримав уряди староств, які на той час розташовувались на кордоні князівства Литовського і татарських кочовищ.

Можемо припустити, що з молодих літ Дмитро Іванович отримав гарну освіту і добре вивчив військову справу. На таку думку наштовхує той факт, що шляхта XVI сторіччя надавала великого значення вихованню своїх нащадків саме у подібному руслі. І якщо освіта молодому князю була потрібна лише для того, щоб при нагоді похизуватись знанням творів античних філософів або богословів раннього середньовіччя, то знання військової справи мало пряме практичне застосування. Справа у тому, що гонорові шляхтичі середньовічної польсько-литовської держави вважали гідним для себе лише ведення війн. В жодному разі військову кар'єру для людей, подібних Дмитру Вишневецькому, не могли замінити торгівля або заняття будь-якою господарчою діяльністю. Це було не лише позбавленою престижу, а й принизливою справою для золотої шляхти, котра немов зіницю ока берегла свої лицарські традиції. У випадку з Вишневецьким, окрім цих традицій, до обрання кар'єри полководця молодого князя спонукала ще й діяльність його діда і батька, які прославились тим, що усе життя оберігали кордони князівства Литовського від татарських набігів. Так, наприклад, відомо, що у 1512 році дід Дмитра Вишневецького – князь Михайло Васильович зі своїми синами Іваном та Олександром стояв на чолі війська, котре вщент розбило татарську орду під Лопушною. Цей епізод цікавий нам ще й тим, що він, скоріш за все, увів в оману історика XIX століття М. Маркевича, котрий стверджував, що князь Дмитро виступив на історичну арену ще у 1513 році, на короткий час прийнявши від козаків гетьманську булаву. Очевидно, що твердження Маркевича не може бути вірним, оскільки в такому разі на момент смерті Дмитру Вишневецькому мало бути більше вісімдесяти років, що малоймовірно. Можна припустити, що Дмитро Іванович приймав участь у бойовищах у 30-х роках XVI століття в складі війська свого батька, але, на жаль, мусимо визнати, що жодних документальних підтверджень цьому не збереглося.

Наступного разув документах XVI сторіччя Дмитро Вишневецький згадується 1546 року. В польських архівах збереглись данні щодо судового процесу, під час якого князь Вишневецький оскаржував правомірність належності маєтків у місті Вільно, котрі нібито були власністю князів Чарторийських. Як суд вирішив справу про маєтність у Вільно, згадок не залишилось, але відомо, що у наступному, 1547, році Дмитро Вишневецький отримав маєтки на Брацлавщині – невеличке селище Вонячин. Не виключено, що отримання цього феоду й стало наслідком того самого судового процесу.

Наступні кілька років життя князя історична наука не висвітлює. Можливо, наступного, 1548, року у Дмитра Вишневецького виникли певні непорозуміння з владою князівства Литовського. Принаймні про це говориться у Голобуцького: «Його було притягнуто до відповідальності за кривду, заподіяну селянам, що належали королеві Боні». Що саме відбулося тоді, нам достеменно не відомо, але поза всяким сумнівом, Голобуцький має тут на увазі Бону Сфорца, дружину Сигізмунда І, польську королеву, доньку міланського герцога Джані Галеаццо Сфорца та Ізабели Арагонської. З великою долею ймовірності можна припустити, що князь Вишневецький мав якісь територіальні суперечки з королевою. Адже отриманий ним лише рік тому маєток Вонячин знаходився поблизу подарованого королеві чоловіком міста Бар[1]1
  Відомо що у 1537 році Бона Сфорца за дозволом короля викупила цей феод у магнатів Одровонжів. Тоді місто носило назву Рів. Було перейменоване у Бар на честь італійського міста, в якому вона народилася.


[Закрыть]
. І хоча Люблінська унія, яка поєднала Литву з королівством Польським, була ще попереду, фактично князівство Литовське знаходилось під польською протекцією ще від 1386 року, коли литовський князь Владислав II Ягайло оженився на дванадцятирічній польській королеві Ядвізі, доньці Людовіка І, тобто після Кревської унії, котра передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу. За умовами унії Владислав II Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, а також повернути до польської корони усі відторгнені на той час від неї території. Але головним наслідком Кревської унії стало рішення назавжди приєднати до Польщі землі Литви і Литовської Русі. Таким чином, в середині XVI століття влада польських королів поширювалась і на землі, котрими володів князівський рід Вишневецьких.

За таких умов конфлікт з Боною Сфорца, котра відрізнялась, згідно свідоцтв сучасників, далеко не спокійним норовом, міг закінчитись для князя Вишневецького вкрай поганими наслідками. Але як би там було, Дмитро Вишневецький вирішив ці проблеми – окрім короткої згадки про конфлікт з Боною, немає жодних свідоцтв того, що він зазнав якихось переслідувань з боку Кракова.

Взагалі, про початковий період життя майбутнього козацького гетьмана відомо не надто багато. Але поступово його діяльність по захисту кордонів князівства ставала все більш масштабною. Після смерті батька велика частина службових обов'язків Івана Вишневецького перейшла до Дмитра. Так, відомо, що до початку 1550 року князь Дмитро став старостою канівським і черкаським. З цього періоду, власне, й розпочинається діяльність Дмитра Вишневецького як першого в історії України козацького гетьмана. Але перед тим як перейти до цього, хотілося б зупинитись на процесах, які призвели до появи козаків на південно-східних кордонах князівства Литовського і Речі Посполитої, що після Люблінської унії 1569 року стала спадкоємицею Литовської держави.

Страницы книги >> 1 2 | Следующая

Правообладателям!

Представленный фрагмент произведения размещен по согласованию с распространителем легального контента ООО "ЛитРес" (не более 20% исходного текста). Если вы считаете, что размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.

Читателям!

Оплатили, но не знаете что делать дальше?


  • 0 Оценок: 0
Популярные книги за неделю

Рекомендации