Электронная библиотека » Дмитро Джангіров » » онлайн чтение - страница 1


  • Текст добавлен: 4 октября 2013, 02:08


Автор книги: Дмитро Джангіров


Жанр: Юмористическая проза, Юмор


сообщить о неприемлемом содержимом

Текущая страница: 1 (всего у книги 13 страниц) [доступный отрывок для чтения: 5 страниц]

Шрифт:
- 100% +

Дмитро Джангіров
Іміджмейкер із Москви

На обкладинці використані колажі Миколи Сологубова.
За кіносценарієм Дмитра Джангірова і Валерія Зайцева «Іміджмейкер».

Частина 1

Пролог

Ранкова Москва під скупим промінням грудневого сонця холодно виблискувала шпилями Кремля, маківками собору Василя Блаженного і металевою табличкою на дверях євроофісу, загубленого в занедбаному бруко-ваному провулку між столітніми двоповерховими будиночками та гуртожитками профтехучилищ. На офісній табличці суворими літерами було викарбовано: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса».

Алюмінієвий, пенсійного віку репродуктор у формі дзвона, що пам'ятав ще голос Левіта-на та справу лікарів-шкідників, бадьоро верещав зі стовпа пісню «Утро красит нежным светом…». Життєствердна рипляча мелодія штовхалася дворами, блукала павутинням засніжених вуличок, котилася змерзлим узвозом та, врешті-решт, розбивалась об броньовані двері офісу. Тут, у відреставрованому помешканні на першому поверсі житлового будинку, самовіддано і натхненно працювали двоє – іміджмейкер Нестор Євграфович Бо-женко та його незмінний асистент Артур Андрійович Тютін, – Артурчик, – як називав його Шеф.

Нестор Євграфович – високий кароокий 38-річний чоловік у розквіті творчих, інтелектуальних і фізичних сил, із чорнявим, шляхетно посивілим на скронях волоссям, мав чудовий зір. Окуляри ж у золотій оправі він надягав лише тоді, коли зустрічався з клієнтами, – суто для іміджу, яким надзвичайно дорожив. Нестор Євграфович був людиною освіченою і цікавою, з високою самооцінкою, що базувалася на виключно об'єктивній повазі до себе за талант, комунікабельність, гострий розум, винахідливість і низку інших непересічних здібностей, справді вартих поваги. Він купував неймовірно дорогі костюми, сорочки та краватки у найеліт-ніших європейських салонах. Не відмовляв собі іміджмейкер і у вишуканих стравах елітних ресторанів. Словом, грошей на свою особу та, головне, – її неповторний імідж, він не шкодував.

Цієї ночі, коли підбивалися підсумки чергових виборів до Держдуми, іміджмейкеру та його помічнику не спалося. Позаду лишилися три місяці наполегливої і виснажливої розумової та творчої праці. Саме тому Нестор Євграфович був настільки впевнений в успіхові проведеної ним кампанії, а, отже – Йу перемозі своїх клієнтів, що впродовж останнього тижня перед виборами принципово не здійснив жодного передвиборчого заходу. Як кажуть – пальцем не поворухнув. Його діяльність по освоєнню виборчого бюджету (вже цілком внесеного клієнтами) загалом звузилася до заспокійливих телефонних розмов з кандидатами і споглядання з олімпійським спокоєм подій на фінішній прямій.

Однак, попри все, двері свого офісу іміджмейкер відчинив традиційно о 9.30. А вже за 10 хвилин він, немов солдат почесної варти, ритуально міряв кроками офісну кімнату і урочисто диктував помічникові чергову главу для майбутнього бестселера «Искусство имиджмейкерства». Його асистент Артурчик – лисуватий білявий молодик, – ніби іграшковий зайчик, двома вказівними пальцями голосно, але досить вправно, барабанив по клавіатурі комп'ютера:

«…Серьезной проблемой в работе современного имиджмейкера является тот прискорбный факт, что свои знания и умения он вынужден реализовыватъ в наименее подготовленной к выборам части общества. А именно – среди кандидатов в депутаты…»

Хід думок Нестора Євграфовича і музику за вікном раптом увірвали сигнали точного часу. Іміджмейкер зупинився – мимоволі він пригадав, як його попервах дратував цей антикварний «остовпілий» репродуктор. Кілька разів Нестор Євграфович домагався, щоб «алюминиевое ведро» – як він спересердя обізвав вуличну радіоточку – демонтували. Щоразу після його дзвінка начальникові районного відділу зв'язку біля стовпа збиралися і голосно лаялися нетверезі зв'язківці. Однак після їхніх візитів «алюминиевое ведро» волало ще нестерпніше. Втім, згодом заклопотаний справами іміджмейкер непомітно для себе врешті-решт звик до раритетного тембру гучномовця.

Захоплений спогадами Нестор Євграфович мимоволі розглядав, ніби вперше бачив, свого відданого і єдиного помічника. Блукаючий погляд шефа фокусувався на особі Артурчика поелементно: голова – краватка з барвистими візерунками – світлий у чорну клітинку піджак і руді запорошені туфлі під столом…

Сумлінний виконавець будь-яких доручених йому справ – Артурчик став правою рукою Нестора Боженка ще у студентські роки. Вони навчалися в одному поліграфічному інституті, щоправда – на різних курсах. Студент Боженко ніколи не був комсоргом чи профоргом – він завжди віртуозно уникав громадських навантажень, пов'язаних з виявом колективної довіри. Однак талановитий бізнесмен-старшокурсник Боженко організував і очолив Студентську касу взаємодопомоги. Крім того, він регулярно організовував студентські будзагони і возив їх на будови Новосибірська та Мурманська, де одноосібно домовлявся за обсяги робіт та суми оплати – звісно ж, з урахуванням власних і досить вагомих фінансових інтересів, але із зиском й для пересічних студентів-заробітчан.

Артурчик – вірний помічник підприємливого Боженка – невтомно бігав по різних інстанціях з усілякими документами, ретельно формував списки, домовлявся за квитки та харчування. Його, перевантаженого дорученнями старшого головастого колеги, час від часу виключали з інституту за прогули та академзаборгованість. Втім його покровитель без особливих зусиль та фінансових витрат щоразу легко залагоджував негаразди свого відданого ад'ютанта, – хоча сам, м'яко кажучи, не зловживав ані відвідуванням лекцій, ані належним вивченням предметів. Попри все, у студента Боженка ніколи не було жодних проблем зі здачею сесій. А вузівське керівництво його любило і поважало.

У роки «перебудови» Артурчик був бухгалтером і довіреною особою у валютних оборудках відомого фінансового інвестора Боженка. Згодом – співзасновником Першої московської кредитно-житлової спілки, Клубу Успішних Бізнесменів та Євро-азійської асоціації ділової співпраці, засновником і Президентом яких був незмінний Нестор Євграфович Боженко. Зрозуміло, що і в політиці Артурчик теж опинився завдяки своєму невтомному босу, – після того, як Нестор Євграфович примудрився спродати довірливим закордонним інвесторам усі свої збанкрутілі структури, обтяжені серйозними боргами та кримінальними справами за шахрайство. На виручені кошти Нестор Боженко заснував Центр революційних політтехнологій, куди знані європейські та американські політтех-нологи з'їжджалися на симпозіуми та регулярно проводили семінари для починаючих російських демократів; втім, винятково для тих, які мали змогу за це заплатити готівкою в касу боженкового ЦРПТ далеко не демократичні суми в американських доларах. З часом візити політичних світил дедалі рідшали і припинилися зовсім, – можливо, розбещених буржуазних політтехнологів не влаштовували математичні розрахунки бухгалтерії Нестора Євграфовича. Втім, той особливо не переймався, оскільки став популярним серед політичної еліти і почав отримувати з різних країн пострадянського табору казково вигідні політичні замовлення…

Відтоді минуло чимало часу. Міцна маленька команда з Нестора Євграфовича та Артурчика побувала у сотні виборів-перевиборів-довиборів. І вціліла.

– В столице – 10 часов, – «прокашлявшись», гучно прорипів репродуктор, безцеремонно висмикуючи Нестора Євграфовича із його спогадів. Після чого диктор голосом, сповненим усвідомлення важливості заяви, проголосив:

– Уважаемые радиослушатели! Как сообщил Председатель Территориальной Избирательной Комиссии, прошедшие вчера выборы признаны состоявшимися во всех округах нашего города. Через несколько минут вы узнаете предварительные результаты народного волеизъявления…

Іміджмейкер з асистентом обмінялися посмішками і завмерли у щемливому очікуванні результатів виборів, оскільки знати підсумки голосування до їхнього офіційного оприлюднення Нестор Євграфович не хотів принципово, – він був надто впевнений у раціональності своєї революційно-ексклюзивної технології. Недоречно бадьора музична пауза діяла на нерви і тривала добрих дві хвилини.


1

Музика змовкла раптово, диктор перейшов на трохи розв'язний стиль конферансьє: «Только что на связь со студией вышел наш корреспондент, аккредитованный в Центризбиркоме…»

– Артурчик, приоткрой, пожалуйста, окно, плохо слышно! – трохи нервово звернувся до помічника іміджмейкер.

– Нестор Евграфович, неужели вы сомневаетесь в результатах?! – підтанцьовуючи до вікна, весело запитав асистент.

– Даже у меня иногда бывают неудачи… Кто-то из наших клиентов мог и не пройти… – задумливо промовив шеф.

Тим часом, стовповий гучномовець шкварчав далі:

– Объявляем результаты выборов по мажоритарным округам нашего города. В Пролетарском избирательном округе…

Відчинити вікно Артурчик не встиг: розбивши шибу і ледь не розкроївши йому голову, до кабінету влетіла чимала каменюка, невідомо як і ким видлубана із замерзлої бруківки, втрамбованої багатьма поколіннями москвичів та гостей столиці. З вулиці до помешкання разом з морозним повітрям увірвалися агресивні вигуки невеликого, але рішучого натовпу. Зблідлий Нестор Євграфович оторопіло глипав то на м'яке крісло за своїм робочим столом, де камінне послання завіконної делегації завершило траєкторію свого лету, то на стіну над кріслом, де щойно висів його фотопортрет, звісно ж – у товаристві перших людей чинного уряду. Серце іміджмейкера – і як просто доктора політичних наук, і як людини з відповідним політичним досвідом за плечима – стиснулося. Воно відчуло, що ця холодна п'ятикіло-грамова каменюка на друзках його портрета – провісник нещасть… і защеміло.

Знехтувавши бездоганними стрілками на штанях свого дорогого костюма, політтехнолог навкарачки прудко подолав відстань до вхідних дверей і замкнув їх зсередини. Посіпавши для певності клямку дверей і задкуючи під стіл, він, ретельно зберігаючи залишки впевненості, прошепотів асистенту, який неподалік вікна перелякано намагався втиснутися спиною у стіну:

– Артурчик, взгляни, пожалуйста, что там…


2

Артурчик був молодший від свого шефа лише на три роки. Але авторитет Нестора Євграфовича був для нього настільки великим та безперечним, що будь-які шефові прохання, міркування і навіть настрій він сприймав за наказ. Однак, відклеїтися від стіни Артурчикові вдалося тільки з третьої спроби. Він майже по-пластунськи наблизився до вікна і, не підводячись з колін, боязко визирнув з-за підвіконня…

На вулиці гудів натовп невдоволених людей – поодинці і хором вони гнівно вигукували на адресу господарів офісу образи та погрози. Непрохана ватага громадян із червоними бантами на пальтах складалася переважно з пенсіонерів. Втім, асистент помітив серед комуністів-ветеранів кількох молодиків та дівуль.

«Комсомольцы-добровольцы…» – мимоволі виплило з пам'яті Артурчика, він навіть посміхнувся приємним спогадам, але за мить повернувся на грішну землю до обложеного офісу.

«Комсомольці», щоб якось зігрітися, тупцювали навколо червоних прапорів і диміли цигарками. Час від часу вони погрожували офісним вікнам, досить професійно розмахуючи портретами Леніна, Сталіна, Зюганова та Лімонова, не гірше, ніж Шао-Лінські монахи – бойовими киями.

За кілька хвилин галаслива жменька не-вдоволеного електорату перейшла до другого пункту сценарію – товстий лисий чолов'яга з мегафоном видерся на перевернену шухляду; вивергаючи жахливі клуби пари, він почав гнівно декламувати, скориставшись можливістю оприлюднити зразки ідеологічно вивіреної політичної поезії.

 
«Ни хитрость, ни Божия милость,
ни деньги врагов не спасут.
И будет сама Справедливость вершить
этот праведный суд!
 
 
И пусть в дикой злобе лютует,
хоть на уши встанет злодей,
Но мы нашу землю святую очистим
от АНТИЛЮДЕЙ!
 
 
Мы вас, паразиты, достанем,
и ясно поймет каждый гад,
Сколь добрым когда-то был Сталин,
и в этом лишь был виноват!!!»
 

Натовп заляпотів рукавичковими аплодисментами, кілька разів спробував щось скандувати і, вклавшись все про все у сім-вісім хвилин, з почуттям виконаного обов'язку, а також істинності та невмирущості своєї справи, рушив геть, врізнобій затягуючи «Інтернаціонал».

– Уходят… – підводячись з паркету й обтрушуючись, промовив трохи осмілілий асистент.

Іміджмейкер теж виповз з-під стола:

– Что это было, Артур?!!

– Похоже, что коммунист, которого мы вели по Пролетарскому округу, случайно проиграл… – супроводжуючи поглядом спини підстаркуватих партійців та «комсомольців-добровольців» припустив асистент.

Какая черная неблагодарность! – щиро обурився Нестор Євграфович.

– Судя по партийной символике, эта неблагодарность – красная… – спробував розрядити гнітючу ситуацію Артурчик.

– Да я не о коммунисте, а об избирателях!!! – несподівано вибухнув іміджмейкер. – Эти недостойные людишки всю зиму грелись у костров, на которых мы сжигали чучела Чубайсов и Гайдаров! Они буквально жили у полевых кухонь, на которых мы готовили благотворительные обеды малообеспеченным слоям избирателей! И, между прочим, ходили в наши же биотуалеты… И это все – за каких-то там двести долларов! В смысле – двести тысяч… И скажу откровенно, Артурчик, я даже рад, что замшелый большевизм не прошел!!! – не вгамовувався Нестор Євграфович, розмахуючи руками в раптом охололому приміщенні. Помічник підсів на край столу поруч із шефом, і теж – щоб якось зігрітися – почав розмахувати руками, підхопивши інтонацію іміджмейкера:

– Да-а, а сколько психологизма вы вложили в обращение к пенсионерам: «Накажи неблагодарных внуков – проголосуй за Компартию!»

Артурчиковий комплімент подіяв – до підбадьореного іміджмейкера швидко поверталися впевненість у собі і усвідомлення власної геніальності. Кілька секунд, – і Нестор Євграфович майже остаточно оговтався; ще трохи схвильовано, але вже опанувавши своє обурення, він продовжив:

– А какой шикарный клип мы прокрутили прямо перед выборами по всем местным каналам!

– «Ленин всегда живой» с Борисом Моисеевым и стриптиз-балетом «Надя и Инесса»!… – із задоволенням пригадав Артурчик.

Раптом із вулиці долинуло явно недоброзичливе тупотіння чобіт. Навіть не тупотіння, а гримання кільканадцяти пар важкого взуття. Іміджмейкер та асистент встигли помітити, як повз вікно промайнули чорні папахи. Політтехнологи підхопилися зі столу і завмерли в очікуванні чергового лиха. За кілька секунд важкі ковані чоботи почали гамселити у офісні двері.


3

Артурчик кинувся до вікна і обережно визирнув – на вулиці зібрався гурт чоловіків у чорній формі станичних козаків з шаблюками. Над натовпом височіли монархічні прапори, корогви та портрети Миколи II і генерала Макашова.

– Нестор Евграфович, ка…жется, единый кандидат… от патриотических сил тоже проиграл… на своем Ста…ничном округе… – затинаючись, тремтячим голосом сказав він.

Іміджмейкер миттєво охопив руками стіл і, штовхаючи його поперед себе в напрямку вхідних дверей, філософські прокректав:

– Я предупреждал, что ему придется нелегко с такими незапоминающимися фамилией и национальностью… Русских Ивановых – миллионы, а, к примеру, японка Хакамада – одна. Так кому отдаст свой голос наша загадочная славянская душа?

Асистент уважно дослухав шефа, а потім теж кинувся барикадуватися. У хід пішли м'які крісла, комп'ютери та інше офісне майно. За кілька хвилин Нестор Євграфович спо-хопився, що зведення барикади майже завершене, та й у двері вже не грюкають. Він удруге за день став навкарачки, збираючись наблизитися до вікна, але побачивши, що його випередив асистент, порачкував до місця, де раніше стояв стіл, під яким він ховався.

– Ну и что там, Артурчик, происходит? – пошепки, але трохи нетерпляче спитав він. Асистент знову визирнув – войовничого вигляду чоловіки в козацьких одностроях грізно бубоніли, жбурляючи агресивні репліки і люто зиркаючи у бік офісних вікон…

– Шумят… – стиха прокоментував Артурчик.

З-поміж станичників вирізнявся отаман, на грудях якого орденів із хрестами було найбільше, – Артурчик навіть подумав було, що йому примарилося, коли побачив мінімум дванадцять тільки Георгіївських Хрестів… Козацький вождь піднявся на ту ж саму шухляду, на якій нещодавно вивищувався вождь комуністів. Тримаючи в одній руці мегафон, а другою, мов шаблею, навхрест рубаючи повітря, він хриплим голосом відчайдушно волав:

16 ДлштроДЖАНПРОВ

– Православные! Доколе русскому человеку ходить на поклон к березовским, Ходорковским, абрамовичам и прочим имиджмейкерам!

Потім, повернувшись у бік офіса, заревів повз мегафон:

– Кому, Иуда, ты продал мое место в Государственной Думе?! Ну, ничего, сионисты, будет и на нашей улице праздник! Мир не без русских людей!

Натовп проскандував «Любо!», перейшов на «Чемодан – вокзал – Израиль!» і, вклавшись у чотири-п'ять хвилин, з почуттям майже безкоштовно виконаного обов'язку перед православною вірою, закатованим царем та сплюндрованою Вітчизною, рушив геть, врізнобій затягуючи:

 
«Смело мы в бой пойдем
За Русь Святую.
И как один прольем
Кровь молодую…»
 

Спів поступово віддалявся і нарешті стих. Осмілілий Нестор Євграфович звівся на ноги і визирнувши у вікно, прокричав услід зниклій козацькій процесії:

– Черносотенцы! Голодранцы! Патриоты-шматриоты! Хотели депутатский мандат за свои жалкие сто штук баксов!

Асистент потер лоба, щось пригадуючи, потім підійшов до барикади, добув із купи офісного начиння ноутбук і увімкнув його. Не дочекавшись, доки комп'ютер завантажиться, він упівголоса невпевнено промовив:

– Нестор Евграфович, так они, вроде, триста тысяч заплатили…

Іміджмейкер повчальним тоном роз'яснив:

– А на разницу в жалкие двести тысяч, я, оставив ремонт собственной квартиры, ломал голову, как им обустроить Россию!

– А какой гимн вы написали для их кандидата на музыку Александрова! – цілком щиро підхопив асистент і, навіть, наспівав:

 
«И сбросив с России ярмо сионизма,
Петрович нас всех к очищенью ведет!»
 

Іміджмейкер посміхнувся:

Кстати, строчку про очищение я взял из рекламы одной израильской химчистки… Ну ничего-ничего! – похитав він головою і пафосно вів далі:

– Пусть на этот раз мы потерпели поражение как профессионалы, но как гражданин я счастлив! Красно-коричневый коммунно-фашизм не прошел!

Асистент, втішений, що йому вдалося втримати шефа від болісних роздумів та відволікти від довготривалого обурення, додавав розмові обертів:

– Причем в двух округах – исключительно с нашей помощью! Да здравствует демократия! И за это – стоит выпить! – картинно і голосно проголосив він.

Веселощі політтехнологів увірвало гудіння двигунів на вулиці. Вже з ранку навчившись передчувати лихе, іміджмейкер та його помічник стривожено перезирнулися.


4

Асистент миттєво прочитав у шефових зіницях, що йому слід робити: без зайвих запитань він навприсядки почвалав до вікна і визирнув – до офіса під'їхало кілька престижних джипів. На дверях авт були наклеєні гасла: «Демократии – ДА!» У машинах опустилися затемнені шиби і звідти висунулися дула автоматів… Артурчик встиг вигукнути:

– Нестор Евграфович, ложитесь!!! – і

стрибнувши від вікна в дальній куток кімнати, притиснувся плечем до плеча іміджмей-кера, котрий встиг зайняти це місце першим. За мить почалася стрілянина… Проте, стріляли недовго, так – два-три автоматних ріжки, не більше. Потім запала тиша…

Артурчик прислухався, струсив з голови скляні друзки і, перезирнувшись із шефом, обережно – щоб не поранитися склом – наблизився до вікна і ще обережніше спробував визирнути. Але люди у джипах, схоже, помітили його голову, бо тієї ж миті дверцята одного з них відчинилися і з авто на мороз вийшов огрядний чоловік у червоному піджаку з поголеною головою. Голомозого кандидата Артурчик упізнав одразу – це був кандидат від демократичних сил. «Демократ» піднявся на ту саму шухляду, де раніше горлали лідери комуністів і патріотів. Мегафона в нього не було, але голомозий волав так несамовито, що мегафон йому був ні до чого:

– Ну, козлы! Вы мне за базар ответите!! Да я за свои бабки купил эту голимую партию и семь дипломов о высшем образовании! Я даже изменил биографию!!! Теперь вся братва тащится – как это я лоханулся… за пол-лимона зелени проиграл выборы нищему профессору, который на моем же рынке книжками торгует!

Обурений власник джипів хотів сказати ще щось – принаймні, Артурчикові так здалося, – але «демократові», мабуть, забракло слів чи він просто зірвав голос. Тому голомозий завершив свій монолог по-своему, але теж цілком логічно – розрядив пістолет у блискучу табличку на дверях офісу. Асистент знову відскочив від вікна у куток до шефа. А Нестор Євграфович неквапливо дістав із кишені блокнот і напрочуд спокійно зауважив:

– Артурчик, Университетский округ тоже запишем себе в актив. Ведь это именно мы, фактически, привели к победе простого россиянина… Скорей всего, во всей Государственной Думе он будет единственным представителем простых россиян.

Асистент здивовано звів очі на шефа. Той, перегортаючи сторінку записника і не підводячи голови, спокійно вів далі:

– Конечно, формально мы вели этого так называемого демократа – ведь откуда у простого россиянина пятьсот тысяч баксов? Но, положа руку на сердце, скажите, Артур, неужели вы хотели, чтобы этот бандит получил депутатскую неприкосновенность?!

З вулиці знову долинуло несамовите ревіння голомозого демократа:

– Волчары позорные! Только попадитесь – повешу рядом с вашим идиотским плакатом «Демократия – это право на жизнь»!

Іміджмейкер з асистентом ще посиділи в куточку, прислухаючись, як грюкають дверцята, як джипи, буксуючи по сніговій бруківці, від'їжджають, як стихає свист шипованої гуми і ревіння двигунів…

Артурчик визирнув у вікно, щоб пересвідчитись, що небезпека позаду. Потім добув з-під вішака дивом уціліле пальто Нестора Євграфовича і, струсивши з нього сміття, накинув на шефові плечі. Нестор Євграфович, ступаючи по розбитому склі, не по-здоровому задумливо розмірковував:

– Вот видите, Артур, до чего демократы довели великую страну… Еще тогда, когда Ельцин взбирался на танк, у меня было плохое предчувствие. Я всегда говорил, что коммунисты и патриоты, в сущности, совсем неплохие ребята… Ну, я надеюсь, на сегодня уже все кончилось – и округа и кандидаты…?

Артурчик дістав і надягнув свою прошиту кулями дублянку. Потім, розгрібши туфлею побите скло та всілякий мотлох, сів на паркет біля ноутбука і, здмухнувши з нього сміття, підняв кришку монітора:

– Еще остался лидер Партии Христианских либералов по Церковно-приходскому избирательному округу… – втомлено промовив він після паузи. Нестор Євграфович, повільно оминаючи уламки офісного начиння, підійшов до вікна. Запхавши руки глибоко в кишені пальта, він загойдався взад-вперед. Під підошвами захрумтіло.

– Вот здесь осечки быть не может! Я им написал просто божественную предвыборную программу: «Не убий, не укради, не возжелай…»!!! – впевнено сказав він. Остаточно виснажений стресами асистент знову спробував спрямувати розмову в оптимістичне русло:

– Да, шеф, это было гениально… И как она вам только пришла в голову? – тихо і, мабуть, занадто шанобливо промовив він. Втім, розчулений словами свого відданого помічника, який завжди попри все визнавав його геніальні здібності, іміджмейкер вів далі:

– По правде говоря, я вычитал это в каком-то переводном учебнике… Там же я взял идею нашей роскошной и сравнительно недорогой пиар-акции – кандидат лично кормит пятью хлебами пять тысяч избирателей…

Артурчик, дещо вагаючись, однак наважився обережно і дипломатично нагадати шефові, що того разу все ж таки спостерігалися деякі відхилення від початкового сценарію:

– Конечно, шоу получилось грандиозное. Только знаєте, Нестор Евграфович, мне тога показалось, что последние четыре тысячи девятьсот девяносто пять избирателей остались чем-то не удовлетворены…

Іміджмейкер підняв було руку для жеста, що мав би підсилити його думку щодо тих невдячних чотирьох тисяч дев'ятсот дев'яноста п'яти виборців, та й самих християнських лібералів, але несподівано його увагу привернув зелений шестисотий мерседес з розп'яттям на капоті і хрестами на дверцятах. Авто зупинилося навпроти офісу. Шофер-монах запопадливо відчинив задні дверцята, і з машини поважно вийшов здоровенний мужлан… у коштовній рясі.


5

– Во имя Отца, Сына, и Святаго Духа… – вельми смиренно привітався божий чоловік, побачивши у віконному квадраті іміджмейкера.

– Аминь! – тихо відповів Нестор Євграфович, ніяковіючи. Здоровань у рясі кілька секунд свердлив політтехнолога очима. Опісля підняв свою величезну руку, і, вказуючи на іміджмейкера пальцем із масивним діамантовим перстнем, низьким і напрочуд дужим голосом протяжно проспівав:

– Ка-айся-а! Ибо сказано – не укради! Миллион баксов!

Перстень з діамантами холодно зблиснув, і серце Нестора Євграфовича стиснулось у недоброму передчутті. І справді, – служитель храму мовчки і не кваплячись дістав із салону мерседесу гранатомет. Іміджмейкер і асистент за його плечима заціпеніли, ошелешені смертоносною трубою в руках християнського ліберала. Тим часом «місіонер», ступивши у бік офісу два кроки, цілком звичним рухом закинув гранатомет на плече, націлився на вікно і, скорчивши люту гримасу, проказав:

– А вот тебе, грешник, за твое сребролюбие геенна огненная!

Артурчик з шефом, не змовляючись, стрибонули до забарикадованих дверей і силкувалися втиснутися за спинку дивана – під гору офісних меблів. Наступної миті прогримів вибух.

…Асистент лежав під купою потрощеного офісного начиння і почергово рухав руками і ногами, перевіряючи, наскільки вони вціліли. У голові гуло, у вухах пищало. Вільною рукою він намацав на голові чималу ґулю. Звільнившись від мотлоху, Артурчик сів на підлозі і ошелешено роззирнувся навколо – у розгромленому приміщенні панував цілковитий розгардіяш: щось ще горіло, щось вже димілося. Його шеф, гепнувшись на коліна, шукав на понівеченому паркеті свої презентабельні окуляри. Побачивши асистента живим і малоушкодженим, Нестор Євграфович, не припиняючи пошуки окулярів, ніби між іншим, продовжив ділитися з помічником своїми міркуваннями:

– Знаєте, Артурчик, как все-таки хорошо, что это был не какой-нибудь заезжий ваххабит, а наш, простой русский христианский либерал…

– Да, Нестор Евграфович… – за звичкою погодився остаточно очманілий асистент, меланхолійно струшуючи сміття з рідкого волосся довкола ґулі.

– Ваххабит за свой лимон мог ведь и не полениться – зайти и сделать контрольный выстрел… – розмірковував іміджмейкер. Нарешті він знайшов свої окуляри, щоправда, розбиті, і зводячись на ноги та обтрушуючись, продовжив:

– А ведь я всегда отмечал несовершенство нашей смешанной избирательной системы! Мажоритарные округа – это просто атавизм тоталитаризма, в них лезут со своими грязными деньгами всякие отморозки! Насколько проще и приятнее для специалиста моего класса вести избирательную кампанию какого-нибудь приличного партийного списка в общенациональном масштабе…

Нестор Євграфович зупинився, з цікавістю розглядаючи свого постраждалого помічника. До Артурчика, який вже трохи оговтався від стресу, повернулася нарешті здатність розуміти слова свого неушкодженого шефа. Ніжно мацаючи своє травмоване тім'я, після чималої паузи він спробував підтримати розмову. Хоча попри всі зусилля його голос був дуже тихим, тремтячим і непідробно сумним:

– Действительно: ведь сколько ваших гениальных идей мы реализовали за три месяца работы на «Евразийское движение в защиту армии и культуры». Вот они-то точно преодолели пятипроцентный барьер…

Іміджмейкер вислухав, марно намагаючись полагодити понівечені окуляри, і, оживаючи, завзято вигукнув:

– Пятипроцентный?! Да если они взяли какие-нибудь жалкие семь-восемь процентов, можете считать меня мелким шарлатаном! Судя по нашим опросам, не меньше двадцати пяти процентов россиян готовы были поддержать мой гениальный слоган: «Преодолеем кризис духовности строевой подготовкой!» Или, вот еще: «Преступности – упасть-отжаться, культуре – встать-подтянуться!

Від крику шефа в Артурчиковій голові знову загуло. Він обхопив її руками і стиснув – гудіння не зникало. Воно дедалі дужчало і переростало в гуркіт. Асистент нарешті зрозумів, що джерело цього гуркотіння – не в голові. Гуркіт долинав знадвору… І дедалі сильнішав…


6

Асистент важко звівся на ноги і похитуючись рушив до отвору в стіні, який нещодавно був вікном:

– Нестор Евграфович! Не сомневаюсь, что это руководители блока летят сказать нам свое большое армейское «спасибо»!

Іміджмейкер теж визирнув у віконний квадрат – вертолітна ланка саме робила бойовий розворот із заходом на офіс.

– Точно! Может, стоит поговорить о премиальной надбавке в две-три сотни тысяч к их миллиону… за блестяще выполненную работу. Вообще-то, весьма оригинально, – сказав Нестор Євграфович, насолоджуючись небесними маневрами на свою честь.

– И как это вы, Артур Андреевич, интересно, догадались насчет наших славных защитников Отечества? – запитав він з нотками сарказму.

– Видел в одном американском боевике, – чесно відповів асистент. Іміджмейкер знову визирнув в отвір – бойові гелікоптери зависли рядком над вулицею перед офісом. У Нестора Євграфовича раптом виникло неприємне передчуття нового лиха.

– И как поступили герой этого боевика? – спостерігаючи за перебудовою строю вертолітної ланки, несподівано тремтячим голосом запитав він свого помічника. Артурчик примружив очі, пильно розглядаючи гвинто-крилі машини, і врешті-решт осягнувши їхні справжні наміри, голосно вигукнув:

– Быстро выпрыгнули из окон, Нестор Евграфович!!! – і пірнув крізь отвір на вулицю.

Іміджмейкер перекинув ногу через залишки підвіконня і, про всяк випадок, виголосивши фразу для історії:

– Не люблю пользоваться чужими идеями, но, кажется, придется! – звалився вниз, на втрамбовану замерзлу бруківку, де вже лежав, прикривши голову руками, його помічник. Угорі над ними висіли і грізно гуркотіли хижі залізні птахи. Крізь гуркіт і свист гвинтів Артурчик, не забираючи від голови рук, прокричав:

– Кстати, Нестор Евграфович, если вам это интересно, в том боевике у героев сгорели в сейфе все деньги…

Іміджмейкер підхопився, як ошпарений, і з криком:

– Подождите минуточку, товарищи военные! – спробував залізти через віконний отвір у свій розтрощений офіс. Асистентові насилу вдалося відтягти від вікна улюбленого шефа. Задкуючи, вони перечепилися і попадали за кілька кроків від будинку. Тієї ж миті гелікоптери дали ракетний залп. Потужна вибухова хвиля відкинула господарів офісу майже на середину вулиці…

…Політтехнологи лежали на засніженій бруківці, втрамбованій комуністами, козаками, ескортом демократів та християнським лібералом, і дивились у небо. Над їхнім вщент зруйнованим палаючим будинком гелікоптери робили контрольне коло. Закінчивши маневр, бойова ланка «захисників армії і культури» полетіла геть. У повітрі разом із попелом та пилом довго кружляла обгоріла стодоларова купюра і впала на почорнілий сніг перед остаточно виснаженими героями…


Страницы книги >> 1 2 3 4 5 | Следующая

Правообладателям!

Данное произведение размещено по согласованию с ООО "ЛитРес" (20% исходного текста). Если размещение книги нарушает чьи-либо права, то сообщите об этом.

Читателям!

Оплатили, но не знаете что делать дальше?


  • 0 Оценок: 0
Популярные книги за неделю


Рекомендации