Книга: Подвійні міражі - Наталка Шевченко

Задрипанная маршрутка следует в с. Звёздное. За бортом — монотонный горный пейзаж, на борту семеро: кто-то едет за новой жизнью, кто-то за смертью, люди как люди, в общем, напоминают прежних, милосердие иногда стучится в их сердца, и всё такое. Кто-то несёт крест, кто-то мешок картошки; а кто-то — чушь. Управляет аппаратом весьма подозрительный тип: такой себе кепкастый какХарон с лицом потомственного упыря (с). Но это лишь оболочка: у того, кто внутри, особая миссия, и ассоциации с Перевозчиком не случайны...

Пассажиры "газели" выпадают из времени и пространства, и в этом условном где-то заново проживают свои жизни, делая новый выбор. Судьбы меняются, как узоры калейдоскопа. Эти подранки получат второй шанс — им бы день простоять да ночь продержаться… А кое-кому не забыть потом оплатить проезд, да.

Не во всём соглашусь с автором, не всё понравилось, но книга меня по-настоящему увлекла, читать её было одно удовольствие, невзирая на трудности перевода. Экранизацию бы.

Если ищете написанную неплохим языком книгу про тот самый "эффект бабочки" — то вот она.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Книга прекрасная. В ней - об обычных людях. О том выборе, который мы ежедневно делаем. И очень по-человечески автор не утверждает, что все полностью зависит от человека. Есть еще какая-то сила, которая все же иногда дает второй, третий и даже сто сорок седьмой шанс. Семь разных обычных людей. Настолько обычных, что читатель может узнать себя в ком-то из них. Каждый - со своими проблемами и своими любимыми и любящими тараканами. Они сели в раздолбанную маршрутку и увезли с собой свои заботы и сострадания. Только водитель у них оказался необычным. Королевский волк ... Ангел, который мечтал стать человеком ... Как же это красиво! Есть над чем задуматься.

На самом деле, сюжет-то неинтересен и обычен. Любопытства подсмотреть чужую жизнь у меня нет, так что и 7 историй жизни были мне мало интересны. За то очень было интересно наблюдать за автором - как она вела сюжет, как расставляла подсказки к будущему финалу, как нагнетала атмосферу и как фантастически выписала каждого персонажа. В каждой клишированной ситуации автор умудрялась принести свое и удивлять меня неожиданными фразами, решениями, действиями.

Скажу честно, я не ожидала, что книга будет настолько хороша, а самое главное - логична. Нет ни одного вопроса без ответа -почему именно эти семь, почему сейчас, кто и зачем этот шанс дает. На довольно ограниченном количестве страниц получился хорошая драма о том, что как сильно влияет любой выбор на твою жизнь, а часто и на жизнь твоих родных.

"не буває хибного вибору, у масштабах Всесвіту, звісно. Помилковим він стає для кожної конкретної людини, та карати з це немає жодного сенсу. Хибний вибір сам по собі покарання".

Також в книзі йдеться про жертовність і готовність допомагати іншим, причому кожен з героїв дуже яскраво проявляє цю рису. Не сподобався мені персонаж лікаря. І, як на мене, то авторка занадто лагідно до нього поставилась, давши той другий шанс. Однак, хто має право судити інших? В книзі є епілог, який я навіть не знаю, як розцінювати. Наталка Шевченко сама написала, що хто не любить гепі-ендів, той хай його не читає. Тож для себе я ще не визначилась, яка з кінцівок краща. Все ж, для поціновувачів містики і психології, а також хорошого українського слова, я раджу почитати цю книгу. Вона не тільки дає змогу цікаво провести вечір, а й змушує замислитись, чи не варто зробити крок, який змінить наше життя на краще!

Це моі перші п'ять зірочок за багато часу, за емоційну складову роману, в першу чергу. Варто відзначити і смачну мову твору, і оригінальний задум, і захоплюючий інтригуючий сюжет, органічно вплетену галицьку говірку (мені вона близька і рідна, тому я із задоволенням відзначаю, що періодично можу знайти іі в сучасних авторів), читається легко, на одному подиху. Образи героів цікаві, живі. Думки іхні описані відверто, дотепно, ніби спілкуєшся із звичайними людьми, котрі несуть на плечах нелегку ношу досвіду і болю. Авторка так глибоко занурюється в причинно-наслідкові зв'язки між подіями дитинства, рішеннями юності, впливом суспільноі моралі і стереотипів на поведінку персонажів, та як все це вкупі "зліпило" іхні долі. Взагалі, рішення, прийняті сьогодні, можуть змінити життя людини і всіх тих, хто іі оточує завтра і назавжди. Сподобався Юрко-Бобир - сміливий, розумний, гострий на язик, з великим серцем, здатним на пожертву і спраглим до любові. Але до глибини душі мене вразила історія Ліди, точніше Ореста. З подібними ситуаціями в реальному житті я стикаюся десь раз у півроку. І зловила себе на думці, що на сторінках книжки все ще гостріше, ніж видається на практиці. Можливо, тому що в романі уже розкладене по поличках і розказується пост фактум, а перебуваючи в гущі подій - поспівчувати такій дитині вдається тільки після гучного скандалу з неадекватними батьками, виклику міліціі і т.д. А наслідки, як і в творі, - "органи" знизують плечима/розводять руки, соціальна служба здається витвором бюрократичноі уяви. Голодні, побиті, хворі й недоглянуті діти повертаються в асоціальні п'яно-накурені сім'і, щоб випадати з рук на кухонні кахлі чи асфальт і ламати кістки черепа, вискакувати через вікна серед ночі, тікаючи від тортур, забиватись за п'єц, щоб не замерзнути до смерті, сподіваючись, що хтось із сусідів принесе якоісь іжі, битись у нападах судом по двічі за день, бо комусь, за пошуком пляшки чи дози, нема часу купувати ліки... В дитбудинках діти все ж таки не голодують і не мерзнуть, хоча позбавлені родини. Тай така родина - швидше покарання... Тому Орест - дійсно молодець. Йому вистачило сміливості й мужності прийняти важке рішення, стати на захист себе й матері, вирватись з полону фізичного гноблення і морального бруду. Люди, що повинні були опікуватися ним, позбавили його дитинства, змусили надто рано подорослішати. Все ж таки, всі описані персонажі свідомі, дорослі особи із певним життєвим досвідом, що вміють думати, а отже, робити висновки, завжди мають вибір. Тому ті подіі, що відбуваються у іхньому сьогоденні - у великій мірі є продуктом іхнього ж вибору. Дітей це не стосується. Вони не обирають сім"і, в яких народжуються. А Ліда... Яка ж вона слабодуха і сліпа. Кохання і побоі/приниження не мають нічого спільного. І чи вартує примарна суспільна думка таких жертв? Відповіддю і порятунком, найкращим оберегом і виходом з будь-якоі ситуаціі є любов. Батьків, сестри, бабусі. Кохання між чоловіком і жінкою. А хеппі енд? Ну як без нього! В житті іх небагато, тому в книжках - це обов'зковий елемент.

«Подвійні міражі» Наталки Шевченко. Ніби дуже вже часта тема переосмислення себе та свого існування постає в цьому творі у казково-магічному обрамленні. 7 героїв, абсолютно з різними характерами, цілями, бажаннями і помилками в минулому. Кожен ніби хоче щось змінити, але немов боїться згаяти час, який не хочеться витрачати на ризики, які, можливо, і не призведуть до кращого життя. Так і живуть, точніше пливуть за течією обставин, що самі й створили своїм вибором колись. Може і ризикнув би, але щось стримує, і тоді біжиш сам від себе.

Саме в такий момент це Щось, чи Хтось зводить цих героїв в одному автобусі, що ніби (весь роман – суцільне слово Ніби) прямує до малесенького карпатського містечка. Кожен з героїв занурений у свої мрії, спогади, навіть не підозрює, що дорога веде у нове життя. Та чи варто обирати нове, коли є шанс повернутись у минуле і виправити його на краще? Поки пасажири у напівсні, автобус раптово ламається і героям доводиться шукати місце для ночівлі у залишеному селі, що зовсім не таке звичайне, як здається на перший погляд. За легендою у подібному випробуванні виживають далеко не всі, але як буде з цими щасливцями, що отримали другий шанс – покаже лише ранок. Хтось знаходить прихисток у лісі, хтось – у залишеній хатині, де замість господарів зустрічає примару зі свого минулого, яке так прагне змінити; хтось – відповіді на сімейні питання, а найщасливіші – кохання.

Не буду розкривати карти скільки з цих сімох виживуть до ранку, але скажу, що далеко не кожен з героїв захотів повертатися у минуле, навіть після того, як побачив розвиток «другого варіанту» свого життя. Одразу виникає думка, щоб ти змінив? як би склалося твоє життя за іншого вибору? Думаю, це і була головна ідея авторки – зробити так, щоб кожен читач навчився цінувати кожен свій вибір від простого: що я хочу на сніданок – каву чи чай, до вагомого і дуже важливого вибору, який і спрямує наше подальше життя.

Я певна, що саме ця книжка зачепить будь-якого читача.

"Існує давня легенда: раз на сто років древній бог збирає разом сімох різних людей, які занапастили життя собі та іншим. Він доправляє "обраних" у таємне місце, котрого не знайти на жодній мапі, і залишає там на ніч. До ранку доживуть не всі. Але кожен, хто врятується, отримає шанс прожити власне життя наново. Зробити інший вибір. Виправити всі помилки."

І ось маршрутка до якогось там села, відправляється від зупинки, кожен з 7 пасажирів поглиблений у свій думи, тільки одна пара свариться тихенько між собою. А потім їх накриває сон, і просинаються вони в якомусь селищі, пустому селищі, тільки курки ходять по дорозі, але до ночі й вони щезнуть. Водій (а чи то і не водій зовсім) каже, що автобус зламався і скоріше за все сьогодні вже ніхто нікуди не поїде, тому пані і панове розміщуйтесь у селі десь спати. За вікном спускаються сутінки і розпочинається дійство для кожного своє, що було б якби їх життя склалося по іншому, і що може бути надалі якщо вони не схаменуться і не зроблять правильного вибору.

"Хто думає, що може погасити свої бажання, задовольнивши їх, схожий на безумця, який намагається загасити пожежу соломою" (іранська мудрість)

Лідія – їде до села помирати, в неї онкова пухлина голови. Все своє життя прожила з виродком, який її нещадно лупцював, втратила через нього доньку, а син ненавидить її за скалічені своє та її життя. І чи винна вона в цьому одна, а чи може

"… Суспільства, мабуть (вина)… Ця суспільна мораль, правила поведінки, статус… усе це робить жінку неповноцінною, якщо поруч із нею немає хоч когось у штанях. Тобто, насправді не робить, але стереотипи… їх впливу важко позбутися…"

Скільки по світу живе таких жінок – зацькованих та змордованих чоловіками, але ж перед "обществом" вона не одна, у неї є "захисник"…тьху…

Ксенія – теж в дечому схожа на Лідію, теж породження суспільства, рано вийти заміж, бо як же ж, а то сусіди будуть вважати ненормальною. Народити кучу діточок, бо Бог забороняє передохоронятися, кажуть же (Скільки хочеш діточок? – А скільки Бог дасть, стільки і буде). І не має значення як їх прокормити, як попорати те все господарство, а ще ж є молодий чоловік. Їм обом навіть 30 немає (Ксенії – 22), а вони так погрузли в тому побуті, що наче за плечима довга-предовга життєва дорога. А молодість же тільки почала буяти, а були ж мрії і сподівання.

Павло Вільгельмович. Лікар і гроші, клятва Гипократа і тримання за місце. Чи сумісні ці речі. Де проходить межа між Лікарем і менеджером. Як жити, з каменем на душі, що гроші поставив вперед людського життя. Чи можна щось змінити.

Юля та Геннадій. Він бізнесмен, з таких напрасованих завжди у краватці, завжди у них все за розкладом і акуратно. І вона "безстрашних жіночок, чия хоробрість має джерело в повній відсутності головного мозку, і гіперроздутому его." Живе на усьому готовенькому, робить що її заманеться. І головне настільки не хоче мати дітей, що коли завагітніла, то навіть не схотіла про це сказати чоловікові, а тихенько зібралася зробити аборт. Чи прийдуть вони до взаємопорозуміння. Як може змінитися їх життя якщо вони таки зробить аборт.

Залишаються ще Влада та Юрко. З цими героями ви також дуже добре знайомі. Вона танцює зі школи, але великого талану не має, тому найбільш вигідна у грошовому плані робота – стриптизерка. Та ще, й чоловік володіє клубом, у якому танцюєш, і начеб захищена від домагань публіки. Але людська жадібність і підлість не мають меж. Коли твій власний чоловік ладен тебе продати, той якому ти довіряла і вірила. Юрко – за маскою колючого їжака-панка може ховатися зовсім небанальна особистість.

Ще два герої – Водій та Мойра – два янгола справедливості, які теж мають почуття як не дивно. І таємниця повернення до звичайного життя. Не буде розкривати вам усіх таємниць. Одне скажу – кохання завжди перемагає.

Сльози – найбезглуздіша вигадка Бога… Вони нуля варті й ані грама не важать. Легко плакати і нічого не робити. Щось змінити – ось це труд.