Книги жанра Современная проза
Жанр: Современная проза
Японский прозаик Дзюнъитиро Танидзаки (1886-1965) глубоко привержен многовековым традициям и одновременно очень современен, это ярко выраженный национальный писатель, чье творчество органично вошло в мировую литературу. Соотношение японской и европейскойкультур крайне занимало Танидзаки, и именно ему удалось найти золотую середину, позволившую соединить Восток и Запад. Красота, гармония, многоцветная палитра красок природы, тончайшие движения души – вот что всегда вдохновляло...
Жанр: Современная проза
«Рассказы в духе барокко» Коринны Бий отличает безупречное чувство стиля, изысканный, чуточку архаизированный язык и чудесный полет фантазии автора... Она воспевает в своих рассказах любовь, часто горькую и трагическую...
Сны здесь оправданно перетекают в реальность, реальность убегает за окном поезда, который несется под облаками и весь этот псевдобарочный антураж не кажется...
Жанр: Современная русская литература, Современная проза
Если бы Паустовский не написал к этому часу «Время больших ожиданий» и не обозначил его двадцатыми годами, то я рискнул бы каждое последующее десятилетие Одессы также называть этим звучным именем. И если в тридцатых по очереди ждали хлеба, ареста и «Веселых ребят», в сороковых – победы, хлеба, ареста и «Тарзана», а в пятидесятых – ареста, освобождения и СВОБОДЫ, радуясь ей, как в известном анекдоте еврей, впустивший и выпустивший по совету ребе из своей квартиры козла, то в шестидесятых – точнее на заре их, в Одессе ждали квартиры, футбола и...
Жанр: Современная зарубежная литература, Современная проза
16+
"Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч трохи варту окремого епізода ролю, в Дарки зберігся перший спогад – схований у пам'яті, як на дні шухляди, моментальний знімок іншого, чужого , за Бог його зна якими й прикметами з місця вирізненого, вихопленого оком з-поміж багатьох , з безладно захаращеного тла решти світу – як нехибна обіцянка майбутнього. Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів – від блискавичного поціляння, навпроти себе, очима в очі, що викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (очі сині, очі сірі, очі зелені, всі з однаковим заворожливо-скляним блиском старовинного кришталю – все чоловічі очі: втім, як знати, які в цю мить у тебе?), – і до зроблених ніби прихованою камерою, коли об'єкт іще тебе не бачить і не підозрює, що йому судилося кимось для тебе стати, – ракурси профільні, у три чверті й навіть зі спини, точніше, з потилиці: потилиці часом бувають несамовито виразні. А проте, скільки б не порпалася в пам'яті, Дарка ніколи не могла знайти там уперше побачену Ленцю. Ленця не прийшла ззовні – вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ґен спадкової...
