Книга: Tattoo. Читання по очах - В’ячеслав Васильченко

На Донбасі сталося жахливе вбивство: вбито Констянтина Кречета – популярного татуювальника. Тату-майстра було зарізано, у нього було виколото очі. Жодних слідів на місці злочину. Намічається “глухар”. За розслідування береться Богдан Лисиця- професор філології, журналіст газети “Презумпція”. Донецьк- це чужа територія і сподіватися на допомогу не варто. Хіба що на Ігоря Марченко (“донкор”) - донецький журналіст газети “Презумпція”. Можливо, це єдина людина, якій можна довіряти. Адже полювати почали за самим Богданом. Мільйон версій, і всі по черзі сипляться. Натомість з´являються все нові і нові обставини справи. Цікавий, динамічний та заплутаний сюжет не відпускає до останнього. Автор з перших сторінок показує, що справа легкою не буде. Неначе хоче ще більше заплутати. І повірте мені- у нього це виходить просто чудово.

Дійових осіб багато. Всі персонажі докладно описані. Мають свій неповторний характер та вдачу. Така увага до дрібниць тільки загострює відчуття і змушує добре придивлятись до кожної дійової особи. Хоч автор і залишає останнє слово за собою, що кожен раз віддаляє від розгадки вбивства. Особливості характеру головного героя: людина честі, добра, аналітик, що підмічає все і одразу, саркастичний, має схильність до іронії. Нікого не нагадало? Молодший та добріший Доктор Хаус. Але це я вже серіалів передвивився. Дуже великим плюсом виявився детальний опис головних пам’ яток, вулиць та будинків міста. Приділено багато уваги до деталей інтер’ єру кафе, готелів і всього іншого. Відбувається повне занурення у атмосферу головних місць книги де проходить дія. Руку простягни й ти вже на вул. Артема, в центрі Донецька. Здається, що головним гаслом автора при написанні цього детективу є УВАГА ДО ДРІБНИЦЬ! Розпочавши своє знайоство з “ TATTO … ” саме через назву(одна з причин), був приємно здивований вичерпною та цікавою інформацією про татуювання, що була надана читачеві. Адже не всі повернуті на тату, як я=) Таку підготовку до написання та увагу до деталей зустрічав тільки у “виробничих романах”( літературний твір, в центрі якого знаходиться професіонал, що вирішує поставлені перед ним виробничі питання). Богдан Лисиця – професор філології, а тому і детективну історію про нього ми читаємо правильною, літературною, СУЧАСНОЮ українською мовою)))) Мене мучило питання: чи буде російська? Чому її немає? Адже Донбас- це російськомовний регіон. “Мучився” недовго і сам же відповів, що “ я художнік, я так віжу”- це реальний аргумент. І не хотів би я отримати книжку, що написана україно-російською мовами 50/50 з суржиком. –“Така арифметика”!!! На сторінках детективу присутня достатньо велика кількість жаргонізмів, як професійних, так і не дуже( міліцейскій, як і злодійский- майже одне і теж саме ) , що непогано змалювало основні мовні характеристики персонажів того регіону. Варто уточнити, що жаргонізми і сленг отримали пояснення від автора. Можливо, навіть трохи забагато пояснень слів, які багатьом зрозумілі: нокдаун, нокаут. “Фішкою” ж авторського стилю є речення-думки. Вони короткі. Невеликі. Кожна з таких думок неначе зупиняє тебе. Стій. Подумай. Тепер вперед. Відчуття незвичності Незвичність читання такого стилю зникає через декілька сторінок. Починаєш так само думати і відчувати. Стій. Подумай. Тепер вперед! “ TATTOO … ” залишила дуже приємні та позитивні враження. Головною ознакою вдалої книги є одне, невеличке бажання: ХОЧУ ЩЕ. Будемо чекати на наступні пригоди пана професора, а поки можна зануритись у попередні. Адже для мене це був тільки початок.

До речі, “Tattoo: читання по очах” отримала відзнаку «Золотий пістоль» за кращий гостросюжетний детектив “Коронації слова-2015”. Можна тішитись, що “є ще порох у порохівницях” українских авторів детективів. І нехай ці “запаси” тільки збільшуються!