Книга: Сталин и его подручные - Дональд Рейфилд

Когда в городе гаснут праздники, Когда грешники спят и праведники, Государственные запасники Покидают тихонько памятники. Сотни тысяч (и все - похожие) Вдоль по лунной идут дорожке, И случайные прохожие Кувыркаются в "неотложке"

На часах замирает маятник, Стрелки рвутся бежать обратно: Одинокий шагает памятник, Повторенный тысячекратно. То он в бронзе, а то он в мраморе, То он с трубкой, а то без трубки, И за ним, как барашки на море, Чешут гипсовые обрубки.

Я открою окно, я высунусь, Дрожь пронзит, будто сто по Цельсию! Вижу: бронзовый генералиссимус Шутовскую ведет процессию! Он выходит на место лобное - Гений всех времен и народов! - И, как в старое время доброе, Принимает парад уродов! Прет стеной мимо дома нашего Хлам, забытый в углу уборщицей, - Вот сапог громыхает маршево, Вот обломанный ус топорщится! Им пока - скрипеть да поругиваться, Да следы оставлять линючие, Но уверена даже пуговица, Что сгодится еще при случае! Утро родины нашей - розово, Позывные летят, попискивая. Восвояси уходит бронзовый, Но лежат, притаившись, гипсовые. Пусть до времени покалечены, Но и в прахе хранят обличие. Им бы, гипсовым, человечины - Они вновь обретут величие! 1963

Коли занурюєшся у світ большевистського братерства, головне, що спадає на думку: якими ж дрібними і звичайними були всі ці великі керманичи, якими примітивними імпульсами визначалися їхні дії. Навіть Сталін, судячи з абсолютно незрозумілих виключень, якими ставали ті чи інші потенційні жертви репресій, керувався часто настроєм, хвилинним спалахами ненависті чи милостивості. Рейфільд безжалісно проходиться по всіх радянських міфах і міфологізованих постатей – від Леніна до chevalier sans peur et sans reproche Дзержинського чи інтелігента Менжинського – зберігаючи (незважаючи на очевидну огиду, яка посвічується крізь текст по відношенню до всіх цих будівельників нового суспільства) об'єктивність. І якщо, як свідчать документи, у ката Берії після смерті Сталіна стався напад реформаторства з ідеями аж до об'єднання Німеччини – Рейфільд про це каже. Втім, мало що позитивного можна знайти у діячах СРСР. У загальному соціалістичному катарсісі всі вони з різною швидкістю ставали «орудиями личности и мыслей еще более злых, чем их собственный».

Враховуючи обсяг матеріалу, певні моменти історії викладено занадто стисло, конспективно. Деякі з версій подій, що їх наводить Рейфільд, можуть викликати питання. Скажімо, в інтерпретації справи Павліка Морозова він схиляється до версії, яку спростовує Катріона Келлі в «Товарищ Павлик» – ніби-то всю історію сфабрикувало ОГПУ. Насправді, як доводить Келлі, самої історії не було як такої, вона виникла у хаосі чисток з побутового випадку, в якому не було ані безстрашних піонерів, ані злобних кулаків.

Книжка перегукується з багатьма вже прочитаними – є тут посилання на Сльозкіна і його «Эру Меркурия», згадується Григулевич, як один з співорганізаторів вбивства Троцького, Андре Жид і його «Возвращение в СССР», є очевидні паралелі з Рикліним, який у «Коммунизме как религии» чудово виводить на чисту воду фарисейство західних інтелектуалів у ставленні до СРСР.

Загалом, «Сталин и его подручные» – ідеальний засіб позбутися останніх ілюзій щодо радянського експеримента і його ватажків.