Текст книги "Міражі"

Емма Андієвська
МІРАЖІ

ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

 
Почався день, – працює – розвізник.
Дійсність – нову подобу – й борозну.
Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.
Антени, що – прозорість – без ознак.
 
 
Канон – помер, нехай – живе канон? —
Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.
Закон буття: черговий – хід конем?
В мутацію рух – кісткових тканин? —
 
 
Не рідко – вистачає – й напівзахід.
Й величина критична – показуху.
Й матерія, яка – у ночвах – кисне,
 
 
Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,
Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»
Як – дух, що – існування апогей.
 

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

 
Вряди-годи й найглибше місце – в брід.
Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.
Лежить – розкидане – навкруг – добро.
Лише торкнув, як звідти – морок – пре —
 
 
Й заковтують – площини ненаситні.
І марні – зойки й лементи – надсадні.
Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.
Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.
 
 
Та – рідко – динозаврами – оздоби
Минулого – в закляклім – можна здибать.
Хоча і тут – дозорці одноокі —
 
 
Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,
Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —
І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,
 
 
Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.
 

Й ВІЧНІСТЬ?

 
Калата серце: навпростець – крізь стіни.
Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.
Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.
Усесвіти – із верчиків – з каштанів.
 
 
Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.
Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.
Споруджують – з пелюсток – телескопи.
У особисте – з величин сукупних.
 
 
Кутасті форми – світанковий тральник.
З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.
Вправляються – атлети – уздовж нюху,
 
 
Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —
Нутро – тріпоче, – із легень – намет.
И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?
 

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

 
Міняє листя – дихальця – і плевру.
Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.
Біжать – один – повз одного – квапливо.
Життя – дола пороги – самоплавом.
 
 
Нутро – поволі – туф – і цельофан.
Над горами – на ліктях – небо – фен.
Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.
М’якою – лійкою вікна – Грифон.
 
 
Серед будівель – мига – плоскогір’я.
Дідок з балькона – з келишком кагору —
Світ спогляда, – сипку ефемериду. —
 
 
Скрізь – веретенце й мушельки – природа.
Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,
Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.
 

І ЗНОВУ – ВЕСНА

 
Весна. Працює пароохолодник.
Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.
Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.
На помах – й світ – аеростатом – ладний.
 
 
Між формами – ознаки боротьби.
Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.
З трибун – багаття – до нутра – рябе.
Янгол – кодолу, що – порон, – руба.
 
 
Вагань найменших – те, що буде – потім.
Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.
Маляті – жінка – лагодить – підгузник.
 
 
Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.
Й за самокат[1]1
  Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).


[Закрыть], – схопивши – джерело,
Подорожують – шкети – горілиць.
 

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

 
Буяє – форм перехідних – квітник.
В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.
Ще – бульбашок – меридіани сну, —
Й – за вітром – і водою – наносне.
 
 
Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.
Майдан, – на показ – бучно, – викопне.
За натовпом, – сполоханий курник, —
З трибун святкових – боз, троянди, хну.
 
 
Фасади – знов – тенденцію – в домірне,
Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.
Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.
 
 
Дідок – із песиком – до лавки – диба.
Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,
Що, – дар живих, – долонею – сльозу.
 

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

 
Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.
Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.
Пісок. З мулетою – літає – матадор —
Вже над ареною, де ще – кривава дерть.
 
 
Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —
І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.
Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.
Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод
 
 
Тугішою – енергія – виходить – з нурту,
Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.
Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.
 

ПАЛІЯТИВ

 
Світ втратив мову – й перейшов на миґи.
Над клюмбою – спалахують – комахи.
Для дійсности– крізь рурки– допомогу.
Вся фльора – на флюоресценсні смуги.
 
 
Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,
Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.
Бо форми існування – безнастанно, —
Й метану бульки, що – хребет – і втому.
 
 
А тут ще – недовтілені – піщини,
Що – серце, – і нестерпний напад – щему.
Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:
 
 
За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —
І, заки – хтось – колись – паліятив, —
Вже зараз – в усі напрямки – літа.
 

АРЛЕКІН

 
Вікно. У циліндричній вазі – кали.
Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.
Рука – в руці – передає – півкулі
Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.
 
 
Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —
Прокинувся – й на шворочку – дієзи.
Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,
Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.
 
 
Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —
Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —
Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.
 
 
Котрі – одбігли – сну – і гігієни,
Хоча і їм – дороговказ – звиса:
В маленьких зграйках – з неба – івасі, —
 
 
Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,
Що, за містки освітлення міське,
Серпа держалко – міцно – в кулаку.
 

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

 
У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:
Перед пастушкою закоханий – коліно.
Висока зачіска – і на долоні,
Вперед простягненій, – вахляр зелений.
 
 
Запілля, – тло, – квасоля тичкова.
З-під черевичка – хвилі річкові.
Закам’яніле – міниться – й пливе.
І легіт, – дві-три рисочки, – траву.
 
 
Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,
Що – широчінь, де і для двох – завузько.
Саме повітря – лиш для цих  причали,
 
 
Й вуста навколо з порожнин, – і чола.
В буття осердя – усміх-ехолот —
У іскру, яку – т– й тлін – не поглина.
 

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

 
Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.
Дитячі крочки – в туркусове – й біле.
Перемістились – хмаросяги болю —
До кістяків, що – тіточок – дебелих.
 
 
Безногий спогад – б’є себе – у груди, —
Перехідного – нетривкий порадник.
Паленці – в світло – скрізь – шукають броду
Від гуманоїдів – й світів гібридних.
 
 
І свідомість – ножицями – костюмер,
Який – під лід – кілька століть – тому.
І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню[2]2
  Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.


[Закрыть],
 
 
І грішми – серед – дійсности лушпиння.
І йому – допомагає – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогін.
 

САДИ

 
Ще – колесо, що – зменшує – резерви.
Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.
Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,
Де чути – й спілкування інфузорій.
 
 
В повітрі – самі сходи – і поруччя.
Впритул – канали – й стіни – межиріччя.
З пустелі – лише часом – вир гарячий,
Який – вугіллям – почуття – і речі. —
 
 
Й свідомість– в тіні – з кухликом – Цірцея —
Із хлібних кульок – корабель – моцує.
Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —
 
 
Й серпанок слів, що – зблискують – росою.
Відходить тлін, бо час – напосіда.
Хоч – покищо – сади, сади, сади.
 

Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ

 
Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука.
Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки.
Пелюстка плаче, і озон – на скалку,
Біля вокзалу – безпритульних кілька.
 
 
Красунечка, – на грудях – пектораль, —
У пальчиках – півверчика морель.
За нею – назирцем – у джинсах – троль, —
Із ресторану – з крабами – таріль.
 
 
Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер.
В чекальні – спеку – вентилятор – мляво.
Задуха – світ – вмикає – й вимика.
 
 
Не з хмаросягів – місто, – з макітер. —
Мандрує скло, аж осетри – з гітар.
Дном хлопцям – біля каси, де – квитки,
 
 
Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —
Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку.
 

ГОДИННИКАР

 
Під землю – час – стрілки і циферблат.
Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.
Лишилось – тільки – декілька приблуд,
Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід
 
 
Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.
Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,
Що – ополоники, – ущерть – навару.
 
 
І кожний – шкутульгає – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зі споду, —
 
 
Й не видно, з яких вимірів – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —
Заки – усіх – новий годинникар.
 

ТЛІН-СТРАШКО

 
На підвіконні – на тарілці – груша,
Яку – кружалами – промінчик– ріже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,
 
 
В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,
Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.
Й від первісних площин – самі тунелі.
Вітри – нові критерії – в аналах.
 
 
Ворушаться – ще без ознак – істоти —
Нові, що – пробують – на ноги – стати, —
За милиці – і первні, і пластиди. —
 
 
Й на шию й груди – шалик – від застуди,
Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,
А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!
 

І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР

 
У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,
Артерія, що – зібгана колона,
Де мармур – переходить – в порцеляну, —
В ляґуні – острів – на краю відлуння. —
 
 
Меридіяни – теж – свої гормони,
Що улягають – атмосферним змінам.
Єдині товтри, що – каркас імунний,
На прапорці неонові – в тумані. —
 
 
Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.
Шукач – стискає – мінерал – в руці,
Який – вітрилом – краєвид пустельний,
 
 
Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —
Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,
І дійсність – знову – докорінно – спектр.
 

ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ

 
День – з ранку без причини – набурмосивсь,
Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.
Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,
Заки – назад – на зозулясту – масу,
 
 
Яку – ногою – з берега – пацан,
Котрий – кресало часу – у руці. —
Пес поруч: кайнозой і міоцен.
Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.
 
 
Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —
Нашарування – знов – переверта,
Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,
 
 
Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —
Бо комашня – й його вже – обсіда,
Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.
 

КОНТРАФАГОТ

 
Від сонця – залишилася – колючка.
Світло і пітьма – муром – навкулачки.
Жебрак – на публіку – свої болячки.
Про травми – літня панна – від розлучень,
 
 
Стіл – шкетик, що – і зі слоїка – нардек,
Який на всю рівнину – акведук.
Й за акведуком – корабельний док. —
Дід – в затінку – півголосом – кондак,
 
 
Аби – ніколи – стріли – зі стрільниці. —
Фортуна – про напарника – й канарці.
Лиш про тяг – стулки шаф – часами – шарпа —
 
 
Століть минулих, – де таргани-шурпи[3]3
  Шурпа – привид, мара, потвора.


[Закрыть],
Що – сновигають, і – ніяк – їх – геть, —
Щоб – сенс життя, яке – в контрафагот.
 

ЩЕ РАЗ ПРО МІСТО – НА ВОДІ

 
На мармурових сходах – спить – бухарик.
Хоча – з човнів, – причал, – дітиська – хором.
Інколи й небом – кінець світні – хури,
Що – унизу – на острівці та шхери.
 
 
В повітрі щ звук від літаків – як гуркіт.
Весляр – допалює – і геть – цигарку.
Тип, що – на пірсі, у канал – обгортку.
Жебрачка – руку, – та ще й сльози – гірко.
 
 
На площі – поруч – авіосальон.
Краля – в вікні – цілунки – посила.
Тераса. Столик. П’ють – аліготе.
 
 
Факір, – обслуга, – брухт – й гадюк – ковта. —
Кожний – на свій кшталт – в існування – вступ.
Річка, що – в море, – й скільки – зір – мости.
 

СВІТ-БУЛЬБАШКА

 
Рівнина. Халабуди – з жовтих охів[4]4
  Від – «ох!»


[Закрыть].
Півкраєвиду – вибгалося – вухом.
Лад, – з тиглями – й піпетками, – комаха. Допомагає їй – гілляка-віхоть.
 
 
В думках, – сніданок – кропива, – печерник. Перефарбовують – на вохру – чорне.
Жаринами – заглибини мочарні.
Забрів до яру – й глобуси – вівчура.
 
 
Кущі найменші – поміняли – чохли.
Знов – паростки, котре – за ніч – зачахло.
Й цементні куби – на музей-садибу, —
 
 
Зі скла скульптури – вздовж стежок – оздоби,
Як міниться – й кипить – на видноті —
Світ-бульбашка, що – старт – і відліта.
 

МАЛЯ

 
Ріка. – Пісок, що – переходить – в лес.
Схил. М’язи неба – викопний молюск.
З закутин – тіней фосфоричний зблиск.
Рівнину – кроком – глиняний колос.
 
 
Вздовж обрію – споруди – де-не-де.
Нові фасади – видмухом – склодув.
Лелеки – з лелечатами – гніздо.
Хлопчина – лічить – кола на воді. —
 
 
В правиці – африканський білокрильник,
Дідок – малечій ритуал сакральний.
Кожний – на свій лад – тліну таємниці. —
 
 
Перемістились – суходоли – в оці,
Й амурчик – стріли – охляп – на – нанду.
Маля, що – й без вуздечки – світ – веде.
 

НОВИХ ПЛОЩИН – І ПОДМУХ, І – КАРБІЖ

 
Світ шириться, – досяжний – ельфам – й курці.
Концерт на площі – перехід – на скерцо.
Замість хмаринок – селезінки – з коців —
В повітрі – для нових кваліфікацій.
 
 
Зі сну веранд – звисають крилані.
Упир торішній – повз басейн – лином.
Острів – у мандрах – сів – на мілину.
Ніде – й душі, а гутірка – луна.
 
 
Вздовж суходолу, – там, де – товтри, – щогли.
У скверику – краплисту нитку – щиглик.
Майданчик, де ще – діти – в горидуба. —
 
 
Спалахують – і в інший вимір – доби.
Жовтогаряче – переходить – в беж. —
Нових площин – і подмух, – і карбіж.
 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВІДПОЧИНКУ

 
Приплив, – і отвори – потвори – зизоокі,
Які – пересуваються – вздовж звуку.
До них – рибалки, що – при пірсі, звикли.
Й рятують тих, що – на кілки – заклякли.
 
 
Природа – щедро – кілька зайвих ланок.
Внизу – плятани, трохи вище – клени.
Холонуть жердки, що – на оболоні.
Дві ящірки – видмухують – зі слини
 
 
І скла – склепіння і дахи вокзальні,
Що їх – на час відпусток – морозильник.
Все небо – замки, ріки – і плоти.
 
 
Дух – дійсним – й небуття – перепліта,
Мить, – й без’язике – тяму – і язик. —
Й біжить малюк, в долонці – мотузок,
Щоб наздогнати – песика – й козу.
 

НОВІ, – ЩЕ ПУП’ЯНКИ, – СВІТИ – З РЕТОРТ

 
Пала – з олії у горнятку – ґніт, —
Майже щезає, тоді – знов – мигне.
Синхронність, яка – з живчиком вогню,
Що – між світами – шпарку – як хідник.
 
 
Між формою – і наміром – розмив.
Вздовж обрію – кодолу кілька – мавп.
Поруччя. Сходи. В колі – двоє мев.
Клаптики сміху – з рештками – розмов.
 
 
Часом – туман з долин в лахмітті – каліч,
Й на тому місці – виникають – скелі.
У випадковому – й на цвяхах – зручно —
 
 
Ті, що – в обхід – галактики щорічні,
Заки – у невимовне – воротар —
Нові, – ще пуп’янки, – світи – з реторт.
 

Й ЗНОВ – КРІЗЬ ВІКИ – РУКА, КОТРА – КЕРМО

 
Бруківка. На два боки – гордовина.
Міні-садок – на коліщатах – в ванні —
Перед каварнею. Паркан чавунний
Пильнує квітів, аж набрякли вени. —
 
 
Скрізь блискавкою, а він – ще не звик
Ловити пил, що – переходить – в звук.
Крок, – й жабками – виплигує – нове,
Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.
 
 
Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,
Й навкілля – обтрусилося – від струпів.
Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —
 
 
Про літачок, що – до площин – подиркав
Й де вир світанків – м’якушем – хурми
Й знов – крізь віки – рука, котра – кермо.
 

КИПИТЬ БУТТЯ, – ЛИШ – БУЛЬКИ, – КАЗАНОК

 
Світ віддаляється – піщиною – в бальоні.
І вже – до мозку – загляда стеблина.
Розсотується те, що – так захланно, -?
Підойми – працю – кольорові луни.
 
 
Тче – хробачок – з електрики – сатин.
Клітина дійсносте – на голому – росте:
Щоб ріст – гнучкіший, їй – пластун – чарльстон.
Й з – аморфної матерії – мустанґ, —
 
 
Й до – найневтільнішого – раптом – доступ, —
Новий розподіл сил, що їх – кадастри.
Й лінійку існування – повзуни. —
Кипить буття, – лиш – бульки, – казанок.
 

КОЛИВАННЯ СТРІЛОК

 
Вже «завтра» – обернулося – на «вчора».
Початку – дійсність – не прокрутить– ще раз.
Час – надто куций. Й вершник зуби щирить.
Не людський вік, а – вироби гончарні.
 
 
Хоч – серце – за череп’ям – навздогін. —
На лавці, – при ковінці, – дідуган.
Лящить весна, – каскади – із легень.
По колу – і людина, і – дюгонь.
 
 
Молодик, – із ноги – скалку, – в хакі, —
Що – до дірок, – на усю вічність – тьхука.
Й під голову – цей світ – в рулон, як повсть,
Їсть яблуко – зі сміхом – серед-павз.
 

ЩЕ РАЗ – РУХОМІ КРАЄВИДИ

 
Світає. Небо – із самих – мачул.
Під зяб – пішли – пищалі – і мечі.
Хитається – і от-от – геть – причал.
Вздовж еспланад – блука – віольончель.
 
 
На пляжі – грушу – наминає – шкет.
З-за надм – конячу голову – блакить.
Перемістився – існування кут.
Двоє – на берег – хвилю – голяка.
 
 
Вилазить – око – із піску – й світ – шилом.
З поруччів майорить – забутий – шалик, —
Релікт – уроєнь – й рішень невідкладних,
 
 
Що під жорству, де мур, – багатолітню. —
Як часто – речі – все нову – властивість —
Лише від – випадковости зіставлень.
 
 
Й цимбали – й бубни – гурт глухонімих:
Світ – все ще – є, хоч – вже його – й нема.
 

БІЛЯ УЗВОЗУ

 
Як завжди – скрізь – і жертви, і офіра.
Тренують дошкільнят – в магнетосферу.
Щоб кожний мав – нескутий крок – і форум —
Й одразу, – ледь буття – пускає фарбу.
 
 
На гальмах віз: базар – біля узвозу.
Брук – телескринька: дефіляди візій.
Поодаль – шкет – руба – Гордіїв вузол.
Оновлюються – бульденежі – в вазі.
 
 
Набір петард, що – з пляшки, – піротехнік.
Кожний – свій крам – крізь галас, що – не тихне
Дехто – й ворожку, коли – туга – муля.
 
 
Дідок – на хмарі – миє – небо – милом. —
I в шапокляках – публіці – з шатра —
Прохолодні напої – осетри.
 

ОЧИМА ЛЮДСЬКИМИ – ВИР – ГУСЕНЯ

 
Цьому – і космос на підборах – корки.
Іншому – щастя – і мала цукерка.
Ще інший – охляп – невимовне, – курку. —
Бува, й такий, що – з себе – з м’ясом – шкірку.
 
 
Вибір для кожного: душ, доль – і каш,
Заки – й саме буття, – рачок, – у кіш.
Осяяння – з легень – двигтющий корж.
Поперед тіла – серце – вскач, – м’якуш.
 
 
Шаленцям – з неба – в чай – пісок цукровий.
Біжать – прямою, яка – зовсім криво.
На розі – намірів – й снів – підмітальник
 
 
Перевіряє, чи – світи – зі стулок. —
Й очима людськими – вир – гусеня —
З-під гуски – ще, – щоб – в вирій – восени.
 

СВІТИЛО-АҐРОНОМ

 
Скрізь – шовкопряди – вже нащадків, – грену.
Навкруг альтанки – виноградні грона.
Дійсність – зі сховків – витягає – скрині.
Широти – ледь – тенденцію – до крену.
 
 
За борт – нещадно – кожний недоробок.
Тоненький паросток – поволі грубне.
Частіш скидається – на мошву – риба.
Аматори – в затоках – ловлять – крабів.
 
 
Каскади ляви – схилом – захололі.
Кватирки в світ – гравці – попрохиляли.
Атлети – тренінг: біг – с через рови.
 
 
Біля кіоску – двоє – сирівець.
Й ентузіяст, – світило-аґроном, —
Навча – саджать дерева – й вугреня.
 

ЗА – ВМІСТ БУТТЯ

 
З затоки – в океан – атомохід.
В фавелі – радіола – не стиха.
Цап – пробує пролізти – крізь штахет.
Над ним – весь простір на тараню – схуд,
 
 
Й замість – хмаринок – небом бугила.
Мале – геть – шиї – з зашморгів сполук.
Скрізь – звільнення – так – волі – додало,
Примірюють – нове – неподалік.
 
 
Лиш – легіт – як єдиний – посередник, —
Без хомутів, вуздечок – і споріднень.
Кожен – на свій зріст – і подобу, – й вигин,
 
 
Найоптимальніші – для рівноваги.
Й на всю плянету – дзвін: аперитив
В чарках – за вміст буття, яке – й кроти.
 

ЧОРТИК, ЩО – ПЛОХУТ – ЛЯКА

 
Просіюють – черву – крізь – череп-сито.
Ласують – трупом – чорні поросята.
Красуні – звивисті плачі – з касети.
На серце – крабом – із ворітниць – сутінь.
 
 
Ще – неба відсвіти – стрибки – косуль.
На трон підземний – не встига – васал.
Грива, – секунда, – рівновага сил.
Хоч – вже пропасниця – навкілля ссе.
 
 
Найпотаємніша – ледь – віко – скринька.
Яскраве – зверху – платтячко сіреньке.
Чека – онука – в верболозах – прадід,
 
 
Чи до джерел– напитись волі прийде. —
Екіпа лялькарів – нова й ляльки. —
Додавсь лиш – чортик, що – плохут – ляка,
Конрактом, який – кров’ю, – в кулаку.
 

ШИРОТИ ІНШІ

 
Під вікнами – розквітла – сикомора.
На антресолях – в піжмурки амури.
Грубезна тіточка – в баняк – омарів.
Широти інші – інший погляд – й міру.
 
 
В повітрі – в спеку – острови плавучі.
Кіт спить – на маті, – уздовж спини – очі.
У мисці манґо – на біфштекс конячий.
Живуть – всі – в борг, коли платити – нічим,
 
 
Гульвіса шану – кралі без притулку.
Часами – й зомбі, – лиця й руки – в тальку.
Унадився – до ари – орнітолог.
 
 
В несталім – лихо – як єдине стале.
Та кожен – ще – гараздів – і принад. —
Й буття – у серці – джмеликом – бринить.
 

БЕРЕЗНЕВЕ ПРОБУДЖЕННЯ

 
Бруківка. На два боки – гордовина.
Міні-садок – на коліщатах – в ванні —
Перед каварнею. Паркан чавунний
Пильнує квітів, аж набрякли вени. —
 
 
Скрізь блискавкою, а він – ще не звик
Ловити пил, що – переходить – в звук.
Крок, – й жабками – виплигує – нове,
Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.
 
 
Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,
Й навкілля – обтрусилося – від струпів.
Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —
 
 
Про літачок, що – до площин – подиркав
Й де вир світанків – м’якушем – хурми
Й знов – крізь віки – рука, котра – кермо.
 

І

 
Пробудження – навколо – березневе.
Час зародків, зміни площин, – оновлень.
Ущільнюються – обриси – зі снива.
Не знати, де – ще – твір – й де – виконавець.
 
 
Заволоділо – дійсністю – спонтанне.
З дір – безтілесне – раптом – м’язи – й тіні.
З шматка напівзогнилого – картону —
На усі боки – джунґлі, море, тундра.
 
 
Ще – в пуп’янку – плече, а вже – побігли,
Підплигуючи, шкетики – з обвуглень.
Мить, коли – світ, а з ним – й глобальні кризи
 
 
Під ложечки, яка – у склянці – грози. —
І – в кожній – скалці – око – прозира,
Я к серце – з-під дашка – нову зорю.
 

ЯБЛУНЕВЕ ЦВІТІННЯ

 
Цвітіння, – скільки зору, – яблуневе.
Прусуються – холерики – і мляві,
Щоб – зародки – і зерна – від полови.
Корби – ніхто, а жолобками – мливо.
 
 
Часами – чути, як скрипить млинок —
І крик, що – із колодязя – луна.
Женуть – гінці, – по сім – одним конем, —
Й уздовж води, – лякаючи – линів.
 
 
Хтось – щіткою – канал буття – прочистив,
І звідти – творива, з драглів – крапчастих —
У супроводі – патиків – воластих, ррі
 
 
Дійсність – лаштунки, які – можна – й їсти. —
Лиш – ельф – в пелюстці, що – ніяк – нудьги,
Ще пробує – від центрифуги – геть.