Текст книги "Міражі"

БІОРИТМ

 
В повітрі – видрібцем – тенісний корт.
Ляльки – у скриньку – й закуняв лялькар.
В кіоску – груші – продає – пічкур, —
Картузом – озеро, що – набакир.
 
 
Не продихнути: груди – манти – й скати.
Впав тиск, й матерія – за плин – покуту.
Жук-гнойовик – барило ночі – котить.
Закоханий – ще й – стрічкою – пакетик.
 
 
Ворушиться – громаддя мегалітне.
Маліші – ревно – бодай – до – двовладдя.
Навіть – поштар з церати – галанці[5]5
  Галанці – вузькі штани.


[Закрыть], —
 
 
Повз тих, що – на терасі вдвох – винце. —
Й біля риштовання, що – біоритм,
Жебрак підпилий-у– простяга – берет.
 

ЩЕ ОДНА ДНИНА

 
В вікно – удруге – хвіст – палеозавр —
З заплав – навкруг – навколишніх – озер.
Лантух буття – не міцно – стис – гузир,
Й лазівку – давні форми – з-під цезур.
 
 
Удосконалює – майбутнє – стінолам.
Гомункули – як різновид рослин.
Замість – морозива – дехто – бульйон.
З кіосків – прапорці – ацетилен.
 
 
Хто далечіні – крізь бінокль – наликавсь,
Той фіртку – у незвідані сполуки.
Бож невимовне – свій – і в тлумі – облік.
 
 
Ледве зіздхнув, як – до нутра – кораблик.
Й торосами – і спека – намерза,
Заки її, – знов, – грози – на озон.
 

ВІДКРИТІ ДВЕРІ

 
Міня – навкіл ля – кров’яну систему.
Бльокаду – геть, – і вже – не знати втоми.
На всю потужність – почуття – і тяма.
Найменше зі створінь – і дух, і стимул.
 
 
Назблизились – світи комах – і зел.
IIід пахву – теку – й до води – кизил.
Фотосинтези – рогоза – козу.
Метеликом літа; рослин вокзал.
 
 
Кожний – відкриті двері – для тлумачень:
Глибинне, поверхове – і комічне.
Терен, – що, – ніжки з сірників, – бажанням:
 
 
Мірою сил, – усі – свій – рай – і вжинок. —
Й маля, – без нагляду – мить, в тіні вілл,
Вже – ручки, щоб його – з калюж – сервал.
 

ПЕРЕХІД ВЕСНИ – В ЛІТО

 
Цвітіння – на останньому етапі.
Попід пахвою – холодів літопис,
До річки – яром – рік старий – потюпав.
Товчуть блакить – у ступі – в джинсах – типи
 
 
На волокно – рожево-кришталеве.
Незгідні з ними – ще – ніяк – до слова.
А тут ще – збоку – служок-шкетів – лави,
Серед яких – чимало – і вродливиць.
 
 
А вже – за ними – щільно – і галайстра,
Що – конче – теж – у ботанічні лейстри.
Дехто – на карку – й брили, – волиніт,
 
 
Де кут природи – без причин – линя.
Дехто – на колесі – крізь всесвіт – мчить.
В крик – всі – нараз, а жодного не чуть. —
Й на розі – тихо плаче – дитинча.
 

СТАРТ – В НЕВИМОВНЕ – ВЛАСНОЇ РУКИ

 
У мозку – зсув, – і велета – подужав.
Енерґії – для всіх – по вінця – діжі.
Та лише – намір – кисень духу – довжить.
I корабель – світи, кінці віддавши.
 
 
У морокові – порятунок – й пищик.
Нутро – вперед, – і на стокротки – пащі.
Крен – вмить – тоді, коли: навіщо – й «пощо».
Хмиз – геть – з думок, – і відступають – пущі.
 
 
Здасться, – нікуди, – потвори – щільно.
Вибір – щомиті, – й береги – прощальні.
Xоч – носаком – щодення павутиння,
 
 
За ним – щоб – охляп – блискавку – й фотони. —
Замість – мармизам пекла дорікать, —
Старт – в невимовне з власної руки.
 

НЕВИМОВНОГО СЛІДИ

 
Уздовж алей – гадюк – літає – заклинач,
Що – на вареники – переліпив – луну.
Дві дами і джиґун – літання – крізь льорнет.
В циліндрах – публіка, – портфелики-лини.
 
 
Крізь найбуденніше – й сліпим – орієнтир, —
Кілька розхрістаних, – цілу добу, – гітар.
В речах – відчутнішає – скрізь – весни мотор.
Каскади – в парках – й снів конструкції – партері
 
 
Тепло – все зовнішнє – по-різному – в облогу.
Дійсність міняє – форми, вміст, напругу – й лігво,
Й закостенілому – під дих – і відкоша.
 
 
Навкілля – з самих – охів, схлипів, м’якушів.
Та – де-не-де —.не крендель світла – холодець,
Що – зберігає – невимовного – сліди.
 

НАД СВІТОМ – СЕРЦЕ

 
Свідомість, – змінний, – плинного барвник,
Лиш мильні бульбашки. Із них – одна —
З дна існування, – пам’яті дзвінок, —
Що – з шапокляка – зайця, – глибину.
 
 
Гарує – важко – дійсність-вольтижер, —
Ким правнукам – в тарілочці – інжир.
Смерть, – бармен, – для ледачих – й модний жарт.
В мінорнім – час від часу – і мажор.
 
 
Сновид шереги – нитку – вздовж повітря.
В бляшаній діжці – волоцюги – ватру.
Дідок – пильнує, – лікті – на варцабу[6]6
  Варцаба – підвіконня.


[Закрыть] —
 
 
Щоб – двом, що сплять в кущах, – ніхто – на циби,
Заки – нічна – у норму – метушня —
Й над світом – серце, що – людський пташник.
 

НА ТРАСУ, ЩО – ПЕЛЮСТКОЮ – З РОСИ

 
Від дійсности – лишились – самі з’їди —
Та – на дахах – по клаптику – саєту.
З скакалкою – у скверику – наяда —
Молодиків – у довгих пальтах – з юхти.
 
 
Кіоск з морозивом – на розі – виторг.
Двобій – двох півнів, – в камізельках – з вати.
Підпилий здоровило – сни – в кюветі.
До переміщень – знов – довіри вотум,
 
 
Заки – весь лад – на статус кволих – весни.
Нових часів – старезний оповісник —
Порозкидав – навколо – причандалля —
 
 
Для будування міст, – уздовж кодоли, —
Які б – несхитно, – хоч їх – вбік – трясе, —
На трасу, що – пелюсткою – з роси.
 

НА ТЕМУ ПОВСЯКДЕННЯ

 
На – ножиці – перетворився – клен.
Пройшовсь циклон – і після себе – клон.
З широт помірних – геть – тропічний клин,
На ноги – з ґвалтом – весь рослинний клан.
 
 
Від катаклізмів – залишився – бренд.
На автострадах – смолярі – ґудрон.
Поновно – чутність – приміських мембран.
Рундук, що – пірамідки – з мандарин.
 
 
До повсякденна – додалась – рішучість:
Усе – нараз – і набагато – швидше.
Де щойно – мозок – висипка червона, —
 
 
Каварня, погрібець, – в якому – вина.
Здавалось, – світ, – і тут йому – й кранти,
А він сміється, в рот – яйце круте.
 

КРАЄВИД – З ПРИДУРКАМИ

 
Світ – стулки, лиш – на конях – в іскрах – шлеї.
Хоч сонце – ще пів обрію – килою
Предмети – сутінки-маля – каляє.
Вітрину-ґрати – й двері – бакалійник.
 
 
Під ляду – гирі, терези – зусилля
До тички – притулився – цвіт квасолі.
По цей бік – всі колеса – позгасали.
Міняють – територію – оселі.
 
 
Закоханих – щетинозуб плямистий —
Пита – про кралечку, що вічність, – з мосту.
Хтось ляментує, де – червона нитка —
 
 
Крізь дійсність, від якої – сторч – чернетки.
Йому, – з померлим какаду, – дідок
(Що – приятеля – з клітки – у саду, —
Бо й смерть – з ним плаче): сенс буття – любов, —
Та їх, як придурків, – від себе – бевзь.
 

КАДАСТРІВ ІСНУВАННЯ – КАЛІГРАФ

 
Давно – й трава, а свічка – в міжвіконні.
Цирк – під сукно – і перегони кінні.
Природа – свій– в клітині кожній – скенер, —
Про що – в смерканні – мерехтіння в каннах.
 
 
В чоботях ґумових – кілька вродливиць
Тренують – у повітрі – плинних левів:
Поріг буття – циклопи безголові,
У почті порхавок, що – шепеляві, —
 
 
Енерґію – вихоплюють, – картоплю, —
Із доход яг, – ще заки тіло – тепле,
І брухтом – до кесонів – облямівки.
 
 
Медогляд – лихом, бо щя на вогник – мавки,
Що – іскру Божу – на порожню гру. —
Та – ладу й вмісту – світлоперий гриф, —
Кадастрів існування – каліграф.
 

РАНКОВА ПРОГУЛЯНКА – ІЗ ПСОМ

 
По місту ще басейни – довгоногі.
Струс: скаче хмаросяг: зірвали – ніготь.
Дріяда – в тіні – вміст сміттярки, – нехіть
На сочевичени буття – й наснагу.
 
 
Для тих, хто – вік короткий, – вагани.
Хлоп’я – півкраєвиду – підганя —
Гіллячкою, що – навсібіч – вогнем.
Коня купає – у затоці – ґном.
 
 
Ворушаться вже – пагорби – підпухлі.
З пекарні – свіжі булочки – запахли.
Привид-каліка, – у руці – домаха,
 
 
Шукає винниці – і – з вином – міхів.
Й пес при господарі – стриба – й скавчить
Що – ніяк в зуби – ніби індичат.
 

ПРО ЦИКЛІЧНІСТЬ

 
Створіння ходять в сквері, – ні очей, ні —
Ротів чи вух, хоча подоба – чуйність, —
На дотик, – як суцвіття молочайні,
Що – вранці – територію нічийну,
 
 
Заки – в колодочки – день – й стрілку змін,
Що – під замок, аж смеркне, – й на дольмен —
Мобільність світла, що – поріг оман.
 
 
Розкутість – лише позем журавлини —
Та – поміж хмаросягами – орлани.
Приплив – й відплив – й для зоряних косарок.
 
 
А покищо – вся дійсність – миска сиру,
Ще й мед і ложка – павзу – від дієт. —
Й койот – далеко, який – знак дає:
Знов час – переінакшень кодових.
 

В СОПІЛКУ – НА ТРАВІ – КЕНТАВРЕНЯ

 
Одягши краєвидик – набакир,
Серед корів – кентаври – перекур.
Тварин – із джерела хтось – налякав:
Замість пасовиськ – пляж – й тенісний корт, —
 
 
І весь відтинок дійсноти – в девон. —
Та заки – на рутину – і нове,
Кілька барилець – фавни – добрих вин.
А тим, хто в інший вимір, – й кукільван, —
 
 
Залежно – від вагомости проблеми. —
Ледь – просвіток, – й на видноколі – блима:
Майбутнього – ущільнені зразки,
 
 
З яких – все – неутульне – і різке. —
Й надкушений – вбік – на валун ранет,
В сопілку – на траві – кентавреня.
 

ДЕЗИНТЕҐРУЮЧИСЬ, – ЖИТТЯ – КИПИТЬ

 
Лишилася – лиш латка – від халата
Та кілька, – з перевтілень, – монолітів —
І згадка про – серпанок, – чудо плоті,
Що десь – відтинок – з випадкових – сплетень.
 
 
Розвіялася форма, – повів – трину.
Нa дні – у склянці – недопитий трунок.
Нa перший плян – черговість, що – нейтрони.
Штиль – для вітрил – з морями, де – катрани.
 
 
Та світ – біжить, й за ним – новобудови.
Уздовж алеї – песик – шолудивий.
З басейну – дітям – ігри – нереїди.
 
 
Подряпину – онуці – бабця – йодом.
Парк. Липами обсаджений кілець[7]7
  Кілець – пагорбок.


[Закрыть]. —
Дезинтегруючись, – життя – кипить.
 

І ПРО ЧЕРЕПКИ

 
Будують – замки – й монстрів – утопісти.
Угору – жабка – із листка – капусти.
На розі банк. З вікна – службовець – постіль.
Дідок – ковіньку, – пробує – не впасти.
 
 
Хортів – красуня, – стримуючи, смика.
На клюмбі квітнуть – гіяцинти – й маки.
В басейні – світ – з шухляд торішніх – мокне,
Юнак – й вапном – ніяк – кохання муки.
 
 
Цементні – уквадратились – колони.
Щомиті – нові зсуви – й покоління.
Самітник – винайшов й на карк – двигун,
 
 
Що – вітром – смуток, – й натовп – навздогін
Й триває – знов – черговий вітровал,
Що – черепки, де – витовкли – траву.
 

НА ТЕМУ ДІЙСНОСТИ

 
Доріжками, що – змагуни, – з перкалю —
Навчають, як топтати ряст, – шмаркулю.
Сидять гравці – у сквері – долі – колом.
Один – безногий, – поза гуртом, – кельму,
 
 
Яка – в його руці – на схлипи – й охи,
Щоб – між століттями – позначки – й віхи
Там, де пройшлася, – й без сурми, – наваха,
Й від – перемелених – носи – і вуха. —
 
 
Та вже світило – бичачий озадок:
Дня декого – нагода – з джином – соду.
Молодші – стежку – намірів шляхетних,
 
 
Заки – менада – тирсом – пелехатим. —
Й невтомні ткалі – н– дійсність, – полотно,
Яке – амурчик – на кавалки – тне.
 

СЛОВО – Й ПЛИНОВІ

 
Гієнами – розлазиться – щодення,
Лиш хрускіт маслаків – з-під смужок диму.
Заковтування – й решток поїдання;
І вмить – ані оселі, ані – дому.
 
 
У інший бік – на поклик – необачно,
І вже – весь світ – з-під ніг – геть – поклубочивсь,
Лишивши – терми й палі – на узбіччі,
Де щойно – змагуни – звитяги – бучно.
 
 
Хоч – на підпитку – із вікна – фотограф —
Аматор: як – коня – на розі – тигри. —
Торс існування – на шматки – відразу,
 
 
Ледве – горішок – з дзьоба – костогризи. —
Й намарне – плин – й крізь вічність – наріка,
Що час – часами – з м’язів – і ріку.
 

ЯК МІНИТЬСЯ – ТЕ, ЩО – ЗА МИТЬ – ЗНИКА

 
Світ– щойно, – й в ухил знову, – вражий син,
Кусає – невимовного – оса.
Все глибша – дійсність, й затісний – кесон.
Мигтять лаштунки – й торси – без парсун.
 
 
Нутром – басує – з оселедців – кінь.
Школярик – на папір – синдетикон,
Який – у інший вимір – витіка,
Й звідти – матерія – у шиби, – ще – ракун.
 
 
Воюють – хто – за кайф, хто – за абетку.
Є й ті, які хосеном – власні збитки.
Цей – втіхи ліжка – й попоїсти – смачно.
 
 
Ще інший – в мандри авіокосмічні,
Із мосту – в воду – чи на рушники. —
Лялькар – нитки. Ляка – лиш – перекур,
Як міниться те, що – за мить – зника.
 

МАНДРУЮТЬ ДВЕРІ

 
Блошиний світ, а – кінські перегони.
Кінь переміг, отаборившись – в генах.
Природа – полюбляє – перегини. —
Між – втіленим – й не втіленим – змагання,
 
 
Із очних, – видивляються, – западин
Століття, як – на лід тонкий – ступити —
Без втрат, що їх – циклопи – й ліліпути,
Які – кутки, попри суворий – поділ,
 
 
Щоб – кожне починання – до кондицій, —
Галактику – чи цибулине денце, —
Алюром, шкандибаючи – чи клусом —
 
 
До головних переділів – й підкласів.
Й дивується – захеканий ключар:
Мандрують двері, світячись вночі.
 

МАЙБУТНЄ – БРАСОМ, – В ДУДОЧКУ – ВУСТА

 
Ледь – переляк – розум —.в кущі – примусив,
Як світ новий – каскадами – із місив
Навколишніх, що – вміст інакший – й масу.
Навіть стокротка – раптом – плодить – монстрів,
 
 
Ще плинний – птеродактеля макет
(Й природа – час від часу – в глухий кут) —
На спині – у басейні – дітям – кит.
Будують – світ, чергову – хатку з карт.
 
 
Клепають зір, щоб – й до – летких – подробиць.
Про сенс – дрібниць – і віртуоз – на дримбі.
Порушиться – в думках і м’язах – пістря.
 
 
Кому – спонука – і вчорашній пострах. —
Й позаду – за собою – всі мости,
Майбутнє – брасом, – в дудочку – вуста.
 

САТИР – ЛЕДАЧО – ДЗЕНЬКІТ, ЩО – ТРАМВАЙ

 
З залізних вихиляється – плятформ —
В хламиді цирковій, – ніс – бульба, – ферт.
Часами – змигне – лев – у світлі фар.
Із парку – місто – поглина – кефір.
 
 
Десь – за кефіром – в барі – галасують.
З тарілки всесвіту – птах – зерна сої.
Буття – на стинах в стінах – провисає.
У кишлах – ще очікують – Месію.
 
 
Дійсність нову – комахи – на підрамник.
Із дір джерела – віяла – нестримно.
Колінця – до нестями – кожна фаза.
 
 
Скрізь – первнів – надпотужна гіпофіза. —
Лише – у затінку альтанки – на траві —
Сатир – ледачо – дзенькіт, що – трамвай.
 

Й ЗНОВ – ЛИШЕ ДУХ, ЯКИЙ – ЛЕДЬ-ЛЕДЬ – ТРАВУ

 
Додому – пізно вранці – волочій,
Ще відсвіт – юних кралечок – в очу.
Буття, заховане – на дні речей,
В подобі діда – часом – зустріча —
 
 
Мандрівника – й його – до хижки – кличе,
Куди, здавалося, – й ногою – лячно.
Та лиш – поріг, – як швидкостей сполучник —
У інший вимір – існування клоччя,
 
 
Й від дійсности – плямисті витинанки,
Що – за бар’єр – на ратичках тоненьких.
Й нову поверхню – черево-годинник,
 
 
Який – ковта – роздрібнення щодення,
Заки й його – космічні вартові, —
Для яких – й вічність – як вольфартіоз. —
Й знов – лише дух, який – ледь-ледь – траву.
 

ДІВЧА-ФОРТУНА – НАД ВСІМА – СВІЙ МІХ

 
Обрій – з ознаками – лісоповалу.
На ніжках – качура – гуляє – вілла.
У руці – озеро, задумавсь – велет.
Речей ядро – т кристаликами – волю.
 
 
Ще – де-не-де – століть минулих – з’їди.
Онукові – бабуся – краплі – йоду.
З лелечих гнізд – часами – і наяда.
Світ – наче й світ, – а серце – біль – троюдити
 
 
Самі рослини – власний інвентар.
Буття: на всю міць – оберти – ґвинти.
Із хижки – чути – оповідь хрипку.
 
 
Уздовж каналу – кралі й парубки.
Потужно цех – звитяжців – і комах. —
Дівча-Фортуна – над всіма – свій міх.
 

ПАНІКАДИЛО

 
Над площею – літа – панікадило,
Аж ті, що – вгору, – і брилі, – й сандалі.
На мурі – шкети – пробують – кодолу —
Для пришвартовувань. Хто – радить – й дулю, —
 
 
Як дідькові, щоб – гепнувсь, як вівця.
Ще дехто – засіб: жабу – в молоці,
Магнет заземлення, а чи – яйце,
Що його – курка, коли ворон – кряче,
 
 
Попереджаючи, що світ – в мокречу.
Або й простіш: вбік – пересунуть кручу —
Чи муром, де звитяжці – спільно – крекчуть.
 
 
Та хтось додумавсь: зір – мерщій – назад. —
І вже панікадило – унизу —
В подобі – Есмеральди – і кози.
 

ЛЮК – КРІЗЬ БУТТЯ

 
На березі – шереги боржників.
За пірсом – в ямі – океан зника.
Поверх голів – в ніщо – за кадром – кадр,
Аж поки – півень – три кукуріку.
 
 
Атлети з краю ночі – перегарт.
Завсідники у барі – джин – й кагор.
Очікує – світанку– з лігва – з гір,
Щоб – ще раз – долю – з присмерку, – авґур.
 
 
Дійсність – щеза – й ніде – не улузнеться.
Хоча навколо – тліну маґлівниці. —
Структура, яка досі – з’яви, репа.
 
 
В площини надсвітів – з’явились – трапи.
За ядра – міжсполучень – світлофільтр. —
Люк – крізь буття, – як сіті, що – кефаль?
 

ТУШЕ

 
Виделка двометрова – балерину,
Що – на пуантах, – пір’я – на пороні,
Який – крізь отвір – в простір незміренний
Поверх латаття, що – картатий ранок.
 
 
Вкотре – буття – перемістилась вісь.
Й світів колишніх – жир китовий – й вус.
Самотній мандрівник, що – не увесь, —
Як перекур, – на березі – шинквас.
 
 
Природа – згрубша – вартісні балянси, —
На серце – і нутро – гостріше – лінзу. —
Та вже – щодення – від астрономічних
 
 
Завдань – до забігайлівки, де – смачно,
Куди – і вічність, – нишком, – поспіша,
Заки дух, – їй – і решті всім – туше.
 

ПРАПОРЕЦЬ

 
Світ – дошку змін, – мізки й нутро – пемзує.
Коза – кущі – навколо, – листя – зойки.
Щезає обрій спалахами заїд.
Від дійсности – лиш – клаптик бумазеї.
 
 
Доцмулює – чарчину рому – пелех.
Тополі смутку – на магнітне поле.
Лій небуття – на скло – перетопили.
Свідомість – верстви – корисних копалин,
 
 
На розі – жевжик – в казані – синило —
Із олівців, що – випали – з пенала.
Ще інший – збоку – з існувань муляжних —
 
 
У невимовне – часожерні – лижви,
Щоб – залишки, що – бевзь – нахомутав, —
І – прапорець, який – колись – мету.
 

РАЙ?

 
Весна – надії. Шкети – до коржарні.
Час-робот, – заки з ладу, – світу жорна.
Стирчать з голів – уламки – абажурні.
Тераса. Двоє, сміючись, – інжиром.
 
 
Малий – смокталку – й ще – до автомата.
Щітки – з фасадів – цілорічний – смуток.
Перш, ніж – в рівчак – те, що – вдалося змити,
На ґуму – аж до обрію – предмети.
 
 
Як – на початку ш захват перешкоди —
Й маразмом, – ніби – всі шляхи – в нікуди.
Сама вже дійсність – й крок повільний – скоком.
 
 
Ні сумнівів, ані вагань – й розпуки. —
Навіть – в своєму закутку – мимрій, —
Повіки Вія: леле, пробі! – Рай?
 

ВИБІР

 
Тенісний корт. За грою – стежать – троє.
Сітка – вогнисте – з дійсности – фільтрує.
Промовець – на трибуні – в пустку – хрию.
За стадіоном – з океану – реї.
 
 
Прийдешнього – лиш – спини – по ровах.
Сокири – ланцюговість – хорову.
У лабіринті – мінотавр – реве.
Жене – серця – і душі – буревій.
 
 
Дрижить буття. Так – невимовне – близько,
Простягни руку, – й мов книша – на блясі.
Хоч – кожний порух – з тіні люто – лучник,
 
 
Який – хвилини існування злічить. —
Й регоче, захлинаючись, дебіл,
Що – ухопив – за ґудзика – добу.
 

НАЯВНІСТЬ СВІТУ

 
Серед маґнолій – боком – й запах хлорний.
Для пішоходів – зона. Бар. Голярня.
І, де млинці. Крамничка ювелірна.
Димар палацу – атлантичний люрик —
 
 
І доби – відкривачів – і каравель,
В пам’ять яких – колона – і нарвал.
Далі – мандрівний кін, – мім – водевіль, —
Притчу – про яблуко і трьох кривуль.
 
 
До пірсу ближче – автомат-хімчистка,
Як – існування – невід’ємна частка.
Гороскоп-лялька – голову похнюпив, —
 
 
Пружина – з ладу, – й луснув ґіпс, що – німбом.
Та світ – ще є, і юнка хихотить —
До красеня, що – на шнурку – хорта.
 

НА ТЕМУ ЦИРКОВИХ ПЕРЕГОНІВ

 
Трохи надувся, – й розмір світу – нулик.
Й черговий раз – знов – від азів – анали.
Подвір’ям – маратонськии біг – дуб-нелинь.
I – на трьох лапах – й те – за ним, що – скніло.
 
 
Здавалося: ніхто – ніде, – запізно.
Як – з хмар – пила – марудне – і тупезне.
Й від кам’яниць – униз: з полиць – склопосуд —
Під ноги – коням, що – жеруть – топази.
 
 
Що – нетля, як земля вже – скоком-боком.
Оновлення – забило усім – баки.
Хоч видно: не туди, – і тут – доречно б…
 
 
Та віжки дійсности – й жук власноручно б. —
Арена – ширшає, й квадриґа – мчить,
Заки – діра – і квочку, і курчат.
 

ДУХ – ВІЄ, ДЕ ХОЧЕ

 
Можливо, й ґедзі – кодекс Гаммурабі[8]8
  Хаммурапі.


[Закрыть],
Призвідники – до мандрів, що – карибу?
Перетинки – часами й плину гребінь,
Й вряди-годи – й здоров’я, як хвороба?
 
 
Та – руки – ще, – що – із долонь – пісок,
На обрії – телят – хлоп’я – пасе.
За юністю – дід – в булці – копирса.
Біля кіоску – двоє – з моркви – сік.
 
 
Млинцем – маршрут – мандрівник – накриває,
Ледь сплигнувши – із лінії – кривої.
Найліпше – залагоджувать – в захмар’ї —
 
 
Конфлікти, вивих вдачі, перемир’я. —
Й від щастя – завмирає – кухарчук,
Що – раптом – стежку духа крізь харчі.
 

Й ЗНОВ – ЛЮДСТВО – НЕМОВЛЯ, – РУЧКИ – МАНЕЖ[9]9
  Крім циркового манежу, невелика переносна загородка для дітей, які починають ходити.


[Закрыть]

 
Скрізь відбувається – процес капсулювання.
Світ – пробує, – як – ліпшу половину.
Міста – мандрують – в інший вимір – в венах.
Померлі – пилом, а по них – ще – дзвони.
 
 
Після дощу – все – від нуля – й в краплині.
Так сяє, що – до тями – й тороплені.
Колоду карт – гравці, що – поза пляном.
Від переміщень – ще самі – відлуння.
 
 
Бікфордів шнур – ядро, де стався – розтин, —
Й рівнину – на складчасте– і гористе.
Та вже – з закутин – крізь навкілля торох
 
 
Інакший – напрям світла – аватари,
Яке міняє – дійсности тоннаж.
Й знов – людство – немовля, – ручки – манеж.
 

НЕУПЕРЕДЖЕНИМ ОКОМ

 
У сквері – з павами гуля – індик.
Садовину, що – здалеку, – рундук.
Водою – довго – відплиття – гудок.
Хоч корабля – і сліду вже – ніде.
 
 
Ситром – в кіоску – ігуанодонт.
Мінітайфуни – у пробірках – день, —
Що, – на бажання, – й вічність до – годин.
Міняє шкіру – щодоби – майдан.
 
 
Скрізь випробовують – тривалість – зчеплень.
До рибок золотих – в басейні – чапля,
Щоб – геть – від мурів, що – очепи-зябра.
 
 
Цирк рекламують: клоун – охляп – зебру. —
Й пес із господарем, який – бронхіт,
А смерть-русалка – тягне – в лепеху, —
Весь світ, – на згадку, – в груди – запиха.
 

НОВІ КАНАЛИ

 
Від обрію – лиш кольорові – рядна.
Забувся статус – й вишкіл попередній.
Ані – рідні, ні статків, ні – споріднень.
Разом з вокзалом – потяги – крізь груди.
 
 
Літає, власника відбігши, – дутик.
Шкільне подвір’я, галасують – діти.
Дійсність – ще є, але – зника – на дотик,
Як проектований – в «колись» – додаток,
 
 
Який – матерія, що – надмір – сили. —
А покищо – цунамі снів – оселі.
Ще й голомозі – із цибатих суден —
 
 
Трикутну – в мізки – й почуття – розсаду.
Хоч – на малих відтинках – неформал —
Ще – спробу, щоб – в нові канали – й міль.
 

У ТЛУМІ

 
Від снів – самі провалля та бескиддя, —
На власний розсуд – поміняли коди,
Й головне – випало – на бік – із кадру. —
Дивується, йдучи за паном, – кундель.
 
 
Сидить на ґанку, – й бердлом – стука, – бердник,
Чого нема, те – за найбільший збудник.
Запобігаючи – загрозі збіднень,
Світ зовнішній – із яблуками – в бодню.
 
 
На грудях (торг) – примоцувавши беджа,
На діжці – плаче – впійманий – грабіжник.
Монтери – на фасадах – плетениці,
 
 
Що – рурки – для нічних ілюмінацій. —
Й, притримуючи – в тлумі – пектораль,
Красуня – пиво, редьку – і макрель.