Книга: Сердешна Оксана - Григорій Квітка-Основ’яненко

По-перше, життєво. Хоча норми суспільної моралі з XIX століття зазнали значних змін, але історія „повертів хвостом та й кинув” актуальна і сьогодні. Добре, якщо потужила, та й обійшлося. І погано, якщо роман закінчився, а його герой залишив „подарунок” на пам’ять. Оксані не пощастило. Крах сподівань та розчарування в коханні і самі по собі неприємні, але в ті часи позашлюбна дитина вважалася соромом на все село, а дівчині, що принесла у подолі, приходилося ой як не солодко. По-друге, зворушливо. Автор дуже проникливо подає історію, співчуваєш і головній героїні Оксані, і її матері, і благородному Петру, але особливо емоційні та символічні фінальні епізоди. А ще материнська любов тут – і благословення, і небезпека формування у дитини завищеної самооцінки. По-третє, приємно. Приємно читати рідною українською мовою, причому тут вона ще чудово стилізована під співучий говір простих людей. Складається враження, ніби старенький дідусь-сусід розповідає тобі історію часів своєї молодості. І похвалить, і пожурить, і поспівчуває.

Сподобалось. Непогано було б оновити у пам’яті й інші твори класичної української літератури.

На русском языке

Эту повесть я читала еще по школьной программе, но с тех пор прошло почти 10 лет, и большинство прочитанной тогда литературы осталось лишь смутным воспоминанием. И я решила перечитать. И не пожалела.

Во-первых, жизненно. Хоть нормы общественной морали с XIX века претерпели большие изменения, но история "поматросил и бросил" актуальна и сейчас. Хорошо, если погоревала, да обошлось. И плохо, если герой несостоявшегося романа оставил на память "подарок". Оксане не повезло. Крах надежд и разочарование в любви сами по себе неприятны, но в те времена внебрачный ребенок считался позором на всю деревню, и девушке, принесшей в подоле, приходилось ох как не сладко. Во-вторых, трогательно. Автор очень проникновенно подает историю, сопереживаешь и главной героине Оксане, и ее матери, и благородному Петру, но особенно эмоциональны и символичны финальные сцены. А еще материнская любовь здесь - и благословение, и опасность формирования у ребенка завышенной самооценки. В-третьих, приятно. Приятно читать на родном украинском языке, причем здесь он еще превосходно стилизован под простонародный певучий разговор. Создается впечатление, будто бы старенький дедушка-сосед рассказывает тебе историю времен своей молодости. И похвалит, и пожурит, и посочувствует.

Понравилось. Надо бы и другие произведения классической украинской литературы освежить в памяти.

А взагалі, найзворушливіше у цьому творі те, що коли Оксана повернулася до рідного села, та ще і принесла синочка, її прийняли. Нехай усе село сміялося і глузувало, але була рідна мати, яка обіймала і жаліла, і був Петро, що не дивлячись на все пережите, все ще любив її і хотів врятувати від сорому. І те, що Оксана не погодилася виходити за нього заміж, щоб не ганьбити його доброго імені.

Такий сентименталізм мені набагато більше до душі)

Читай українське, воно того варте!