Книга: Село не люди - Люко Дашвар

Остро, болезненно, горько даже.

Но отлично! Честно! Книга отличная. Я прекрасно понимаю откуда там столько премий. На мой взгляд , совершенно заслужено. 

Персонажи будто живые. Как бы это сказать?... объёмные, не картонные. Веришь во всё, будто в действительности события происходят. Реалистично. 

 И есть во всей этой горечи и реалистичности будто бы какая-то наивность и  сказочный флёр. И мистики немного и относительно светлое окончание истории.

Единственное, что меня действительно смутило - это любовная линия главной героини и ее избранника. То как нежно , платонически и душевно рисует нам автор эту взаимную привязанность никак не вяжется с некоторыми поступками . С некоторыми ( да-да, теми самыми с первой странички) поступками от которых становятся противно и щиро кажучи, якось зле. Не повiрила я в ту любов. Бридко.

А в остальном - огонь . Рекомендую к прочтения. Если вы готовы к сильным эмоциям. И не всегда положительным. 

С первых страниц - отвращение, неприязнь и мысли "Серьезно?". А потом как-то все стало на свои места и книга просто увлекла за собой в водоворот событий. Конечно, для такого объема книги сюжетных линий и историй слишком много, но все время хотелось узнать, чем же все закончится, а потому читалось достаточно легко и быстро.

Два момента, которые меня смутили: 1) такое ощущение, будто времена описанные в книге - это послевоенное время или время ссср-кого дефицита, а на деле - начало 2000х годов. Я, конечно, не жила в селе, но и чтобы происходила такая дичь в это время в сельской местности - тоже маловероятна как по мне (как минимум - инструкции, коими руководствовались два подростка). 2) история с пекторалью. Я выросла в том самом городе, где нашли ту самую скифскую пектораль, и мне было очень грустно, что автор вроде бы и использовала исторический факт, но настолько в искрученном свете событий, что те, кто не в курсе о пекторали, даже не задумаются о ее действительном существовании... Уж лучше просто было обозвать украшение "подвеской", "колье" или как угодно, чем пекторалью, с учетом что это действительно уникальная вещь, и никогда не хранилась у частников в коллекциях и тем более у перекупщиков-евреев.

В целом "Село не люди" - очень неординарная и интересная книга. Она не похожа ни на одно произведение, которые я читала раньше.

Ця книга насправді про долю — часом несправедливу та жорстоку, для багатьох незрозумілу. Та, напевно, вона й про кохання — ще трохи дитяче й наївне, прот е чисте й незаплямоване. Проте про заборонене кохання дівчини-підлітка Катрі до дорослого чоловіка, який ще й є другом її батька.

Крім цієї, у книзі безліч інших сюжетних ліній. Тут і поведінка хлопців у віці статевого дозрівання, їхні помилки, які можуть стати невідворотними й назавжди змінити життя, й інтриги між односельцями, і вміння людей залишатися доброзичливими в різних життєвих обставинах, а ще багато-багато іншого. Усього й не перелічити. Історія зачіпає стільки важливих соціальних проблем, що іноді стає до болю страшно її читати. Але необхідно.

Зазначу, що всі події книги відбуваються в селі, тобто всі одне з одним знайомі. І будь-яка масштабна чи то мізерна подія не проходить непоміченою. І як же відреагують батьки, дружина того чоловіка, спільнота, коли дізнаються про все? Це страшно. Але в селі свої закони, які ми не в силах змінити.

Коли читаєш цю книгу, іноді виникає думка про те, як це все мерзенно й гидко, як можна взагалі читати деякі моменти. Але згодом розумієш, що без цього не обійтись, що це показує життя з різних боків та в різноманітних проявах.

Несподіваний фінал. Позитивний чи не дуже? Мені складно дати однозначну відповідь. Але я з упевненістю може її порадити до прочитання.