Электронная библиотека » Наталя Тисовська » » онлайн чтение - страница 1

Текст книги "Міфи Давньої Греції"


  • Текст добавлен: 12 ноября 2013, 14:34


Автор книги: Наталя Тисовська


Жанр: Мифы. Легенды. Эпос, Классика


сообщить о неприемлемом содержимом

Текущая страница: 1 (всего у книги 18 страниц) [доступный отрывок для чтения: 7 страниц]

Шрифт:
- 100% +

Міфи Давньої Греції

Карта еллінського світу



Скарбничка європейської культури

У центрі Києва на вулиці Банковій, 10 розташований чудернацький будинок – споруда у формі куба, з колонами, оздоблена скульптурами дивовижних морських чудовиськ, медуз, дельфінів тощо. Це – колишня садиба знаного київського архітектора Владислава Владиславовича Городецького, збудована ним на самому початку двадцятого сторіччя, й імітує вона палац володаря морів Посейдона. Сьогодні вона відома під назвою «Будинок із химерами». Хто ж такий Посейдон, хто такі химери, оті диковинні створіння – потвори з головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона? А прийшли вони до нас із Давньої Греції.

Так само, як і давні українці, елліни вірили, що всесвітом править велика родина богів. Мешкали грецькі боги на горі Олімп. Головою над усіма богами вважався Зевс-громовержець – як у давніх українців бог Перун. Землею у греків опікувалася богиня Ґея, небом – Уран, а водою – Посейдон. Бог Геліос-Сонце щоранку виїздив на небо в золотій колісниці… Боги ставали заступниками людей у найрізноманітніших життєвих ситуаціях – наприклад, бог сну Морфей насилав людям уночі сновидіння; богиня Ірида після дощу засвічувала в небі веселку; бог Діоніс допомагав виноградарям вирощувати багаті врожаї; бог Арес водив еллінів на війну тощо. Окрім богів, усесвіт населяли ще й інші дивовижні істоти – німфи, велети, кентаври, горгони, циклопи тощо, а серед них – і химери.

Але не тільки землю населяли боги, духи та чудовиська. Елліни зводили очі до неба й бачили міріади зірок, незбагненним чином об’єднані у сузір’я. І вони вірили: коли на землі западає темрява, десь далеко в небі мисливець Оріон виходить на полювання зі своїм вірним собакою Сиріусом, він переслідує сімох вродливих сестер Плеяд, а ті щосили утікають від ловця; богатир Персей рубає облямовану гадюччям голову страшної горгони Медузи, потім рятує красуню Андромеду від морського чудовиська, а за ними спостерігає мати Андромеди – Кассіопея; ніч у ніч герой Геркулес (по-грецькому – Геракл) здійснює свої неймовірні звитяги.

Давно вже людству відомо, що це не Сонце рухається навколо Землі, а, навпаки, Земля щороку оббігає довкруж Сонця та щодня обертається навколо власної осі; що далекі зірки – то такі ж небесні світила, як і наше Сонце; що велика зоряна система створює галактику, яку давні греки називали Молочним Шляхом, а давні українці – Чумацьким Шляхом. Проте давньогрецькі міфи й легенди міцно вкорінились у європейську культуру, вони надихали і надихають малярів, скульпторів, поетів.

Людство до сьогодні захоплюється «Іліадою» та «Одиссеєю» Гомера, «Метаморфозами» Овідія, трагедіями Софокла. Ніхто й досі не перевершив краси Аполлона Бельведерського (античної статуї у Ватикані в Римі) а чи Венери (Афродити) Мілоської (зберігається в Луврі в Парижі). Знамениті картини Боттичеллі «Паллада і Кентавр», «Народження Венери», Веласкеса «Венера з люстром», «У кузні Вулкана» (себто бога-коваля Гефеста), Рембрандта «Даная», Рубенса «Персей і Андромеда», «Викрадення дочок Левкіппа» назавжди увійшли до золотого фонду світової культури. І в українському мистецтві давньогрецький міф посідає визначне місце – згадаймо хоча б «Енеїду» Івана Котляревського, цей бурлескний «переклад»-переспів знаменитої античної епопеї – «Енеїди» Вергілія, яка оповідала про пригоди героя Троянської війни Енея; або ж драматичні поеми «Кассандра», «Іфіґенія в Тавриді», «Оргія» Лесі Українки.

Міфи Еллади – невід’ємна складова світогляду європейця. Вони непомітно увійшли в наше життя, і ми навіть не замислюємося, що, за давніми переказами, Олімпійські ігри колись заснував герой Геракл на честь бога Зевса; атланти й каріатиди і досі тримають балкони та портики старовинних кам’яниць в українських містах; паризькі Елисейські поля – то давньогрецький Елізій, поля блаженних, загробний світ, куди потрапляють праведники; подружка Гаррі Поттера Герміона отримала своє ймення на честь дочки спартанського царя Менелая і прекрасної Гелени, викрадення якої призвело до Троянської війни… Долучіться ж і ви, юні читачі, до скарбнички європейської культури.


Легенди золотого віку

Початок світу

На початку світу повсюди панував Хаос – порожня безодня, яка існувала вічно. Цю безодню населяли непроглядна Ніч та Ереб-Морок, тому завжди тут було темно й холодно. Але з часом морок почав загущуватись і зрештою набрав форми яйця, яке розкололося надвоє – так постали Уран-Небо і Ґея-Земля. З Хаосу народився також Тартар-Підземелля, а від шлюбу Нікти-Ночі та Ереба-Мороку народилися світлий Етер-Повітря і Гемера-День.

Ґея-Земля стала до шлюбу з Ураном-Небом, і в них народилися Океан, майбутня матір Зевса богиня Рея, богиня права Феміда, бог Кронос-Час, а також титани й титаніди, одноокі циклопи й сторукі та п’ятдесятиголові велетні-гекатонхейри.

Та злякався Уран-Небо власних дітей – велетів-гекатонхейрів – і скинув їх у темний Тартар, звідки вони не могли бачити світла денного. Як Ґея-Земля не переконувала титанів повстати проти влади батька, щоб звільнити братів-велетів, вони не могли зважитись, і ті далі ниділи у чорних надрах землі.

Нарешті за намовою матері, яка понад усе прагла звільнити дітей, єдиний сміливець Кронос-Час напав на свого батька й понівечив його. Уран стікав кров’ю, і де падали краплини, там повставали Еринії – богині помсти, які з тої пори населяють царство тіней померлих. Еринії невтомно переслідують злочинців, особливо ж убивць, позбавляють їх розуму і насилають на них біди.

Кронос-Час посів царський трон і почав одноосібно панувати у світі. За дружину він узяв собі богиню Рею.

Народження Зевса

Наймолодший син Кроноса Зевс народився у глибокій печері на острові Крит. Навіть його батько Кронос-Час не міг передбачити, що син скине батька з трону та владарюватиме у цілому світі. А Кронос-бо сам колись повстав проти власного батька Урана-Неба і тому остерігався зради. Коли у його дружини Реї народжувалися діти, Кронос пожирав їх. Так він пожер старших своїх дітей: Гестію – богиню домашнього вогнища, Деметру – богиню родючості та землеробства, Геру – майбутню сьому дружину Зевса і царицю богів, Аїда – володаря підземного світу та Посейдона – володаря морів.

Рея молила батьків Кроноса – Урана-Небо та Ґею-Землю – допомогти їй урятувати хоч одну дитину. Уран та Ґе я порадили їй заховатися на острові Крит у печері. Там вона народила Зевса, а курети – демони землі били мечами в щити й заглушували крики немовляти, щоб не почув плачу жорстокий батько. Замість дитини Рея підсунула Кроносу камінь, загорнутий у пелюшки, і той, нічого не підозрюючи, ласо проковтнув каменюку.

Зростав Зевс на Криті. Молоком його вигодувала німфа-коза Амалтея, чий ріг мав чарівну здатність давати все, чого б не побажав його володар. Тому звався він рогом достатку. Отак у достатку та затишку мужнів Зевс, а бджоли носили йому мед зі схилів гори Дикти.

Зевс перемагає Кроноса і Титанів

Тим часом богиня Ґея-Земля разом із океанідою Метидою, майбутньою першою дружиною Зевса, підступом і хитрощами примусили Кроноса-Час виплюнути всіх пожертих дітей. Та першим він виплюнув камінь, загорнутий у пелюшки. Згодом Зевс поставив цей камінь у місті Дельфи, і звався він пупом землі. Було ж це так: Зевсу кортіло визначити центр землі, і тоді він із заходу та сходу одночасно випустив двох орлів. Птахи зустрілися в Дельфах, і саме тут Зевс установив священний камінь – омфал. Обабіч омфала застигли двійко золотих орлів.

Зевс змужнів і вже подумував про повстання проти влади батька Кроноса. Найперше він звільнив циклопів – однооких велетнів, які мешкали в печерах на далекому заході, не знали землеробства, не шанували богів. Свого часу циклопи Бронт, Стероп і Арг допомогли Кроносу-Часу повалити владу його батька – Урана-Неба, і Кронос добре віддячив їм: закував у ланцюги. Але Зевс звільнив їх; вдячні циклопи нагородили його владою над громом і блискавкою.

Проте це був тільки початок. За порадою Ґеї-Землі Зевс звільнив сторуких велетів-гекатонхейрів, бо наближався час великої битви між Зевсом і його дивом урятованими сестрами та братами, з одного боку, – і Кроносом-Часом та його синами титанами, які не хотіли коритися владі нових олімпійських богів, з іншого. Страшна війна тривала десять років, перемога схилялася то на один, то на другий бік. Аж тут до битви приєдналися сторукі велети. Зевс жбурляв у титанів громи та блискавки, а велети-гекатонхейри вергали гори й кидали уламки скель. Гуркіт і стогін лунали зусібіч.

Нарешті титани здалися. Нові олімпійські боги закували Кроноса і титанів у ланцюги та скинули в Тартар – найглибші надра землі. Там вони сидять, оточені потрійним шаром мороку і залізною стіною. Тільки важка мідна брама, викувана богом Посейдоном – володарем морів, веде до Тартару, але її охороняють сторукі велети-гекатонхейри. Навколо Тартару повсякчас кружляють вихори.

Зевс поборює Тифона

Але на цьому боротьба Зевса за владарювання над світом не скінчилася. Бабуся розгнівалася на Зевса за те, що він жорстоко ув’язнив титанів – синів Урана та Ґеї, Неба та Землі. Вона одружилася з Тартаром і народила сина Тифона – чудовисько з сотнею зміїних голів, які вивергали полум’я. Тифон умів підробляти різні голоси – голоси богів, гавкіт собаки, ревіння лева, свист змії.

Коли розлючений Тифон напав на Олімп, ревучи на різні голоси та плюючись полум’ям, боги не встояли перед ним і повтікали в Єгипет, де, рятуючись, прибрали подобу різноманітних тварин. У страшному двобої Тифон переміг навіть Зевса-громовержця, вирізав у нього жили на руках і ногах та кинув полоненого в кілійську печеру.

Але вісник богів Гермес і бог лісів Пан викрали у Тифона жили, вставили їх Зевсу назад – і він поновив боротьбу. Багато днів і ночей Зевс жбурляв у Тифона громи та блискавки, а той у відповідь вивергав полум’я із сотні зміїних пащ. Аж нарешті Зевс спопелив усі сто голів страшного чудовиська і скинув безголове тіло в Тартар.

Але й із Тартару загрожує Тифон усьому живому. Він одружився з напівжінкою-напівзмією Єхидною і породив спустошливі вихори, Лернейську гідру, двоголового собаку Ортра, пекельного триголового пса Цербера, який стереже вихід з Аїду; породив химер – чудовиськ із головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона, а також Немейського лева і тебанського Сфінкса. Якщо на землі стається землетрус, знайте: то грізний Тифон хитає землю.

Зевс отримав владу на цілим світом. На осяйному Олімпі возсідав він і правив своїм великим царством. Разом із ним владарювали його брати й сестри: Гестія – богиня домашнього вогнища, Деметра – богиня родючості та землеробства, Гера – цариця богів, з якою Зевс був таємно одружений триста років, Аїд – володар підземного світу та Посейдон – володар морів. Згодом до них долучилися інші боги та безсмертні.

Народження Атени

Всемогутній Зевс одружився з океанідою Метидою-Мудрістю і готувався до народження первістка. Але Зевс добре пам’ятав, як його батько Кронос повстав проти Урана-Неба, а сам він згодом повстав проти Кроноса, отож вирішив не чекати народження дитини, а проковтнув свою дружину Метиду. Адже Уран і Ґея застерегли його: доля провіщає, якщо Метида-Мудрість народить сина, він стане володарем цілого світу. Але на щастя Метида, яка сиділа всередині Зевса, народила дочку Атену. Тоді Зевс закликав Гефеста – бога вогню та ковальського ремесла, який вдарив громовержця тяжким молотом по голові – і з розколини випірнула Атена в осяйних збройних обладунках.

А Метида-Мудрість назавжди залишилась у Зевсовій голові і править йому за найкращу порадницю. Її ж дочка Атена зробилася покровителькою наук і богинею мудрості.

Арахна

Грізна богиня Атена народилась у збройних обладунках, проте вона не тільки допомагала грецьким героям здійснювати військові звитяги. У мирному житті Атена прислужилася людству чи не більше – вона навчила людей майструвати колісниці та будувати кораблі, вона подарувала смертним рало та борону, а найголовніше – веретено. Атена була неперевершеною ткалею і покровителькою усіх ткаль. Ніхто не міг дорівнятися до неї у цьому реместві.

А в Лідії в той час мешкала вправна ткаля Арахна, славна на весь край своєю ткацькою майстерністю.

Вона зростала у простій ремісничій родині; її батько фарбував тонкорунну вовну в усі відтінки пурпурового кольору, й дівчина не могла намилуватися фарбами. З дитинства Арахна звикла багато працювати і день у день поліпшувала свою майстерність. Вона пряла нитки тонкі й невагомі, як туман, і ткала з них тканини прозорі, як повітря. Одного разу, коли робота їй особливо вдалася, вона зопалу вигукнула: «Нехай і сама богиня Атена приходить змагатися до мене!»

Атена почула цю мову і вирішила провчити зухвалу ткалю. Вона перебралася на стареньку жінку і, спираючись на ціпок, пришкандибала до Арахни. Арахна ткала, не звертаючи уваги на бабусю. Та ж заговорила: «Нерозумна дівчино, одумайся! Замолоду люди – запальні та горді, а з роками мудрість учить їх обачності. Старість приносить не лише неміч, а й досвід. Не гніви могутню богиню Атену, мерщій перепроси в неї за зухвальство!» Проте гордівлива Арахна тільки відмахнулася від старої: «Чому ж Атена не приходить змагатися зі мною?»

І тут розгнівана Атена набрала свого звичайного вигляду: «Не передумала змагатися?» – «Ні, не передумала», – твердо відповіла Арахна. І почалося нечуване змагання. Атена виткала на полотні власну суперечку з богом Посейдоном за владу над Аттикою. Судив суперечку Зевс. Посейдон гримнув тризубцем об скелю – і з неї ринуло солоне джерело. Атена ж щосили устромила спис у землю – і з розколини виросло деревце, священна олива. Зевс тоді присудив перемогу Атені, бо дар її був ціннішим для Аттики…

Атена закінчила роботу, помилувалася з її досконалості – і глипнула на роботу суперниці. Гнівом і заздрістю спалахнули її очі – не могла не визнати небаченої краси полотна.

Арахна виткала багато сцен із життя олімпійських богів, проте на всіх малюнках боги виявляли людські пристрасті та слабкості. Образилася Атена за те, що проста ткаля Арахна насмілилася наділяти богів людськими рисами, тим самим виявляючи до них неповагу, роздерла полотно Арахни, а саму її вдарила ткацьким човником по голові. Поганьблена Арахна зсукала мотузку й повісилася, проте Атена не дозволила їй померти, висмикнула з петлі та мовила: «Живи і вічно пряди полотно в покару за зухвалість!»

Тут-таки Арахна скулилась і обернулася на павука. З тої пори висить Арахна-павук на павутині і тче тонесеньке, невагоме полотно.

Харити, гори і мойри

Зевс одружився вдруге – взяв собі за жінку океаніду Евриному, яка стала матір’ю харит – богинь краси, радості, жіночої зваби. Вони назавжди лишилися прекрасними юними дівчатами, граційними та чарівними. Харити – це втілення жіночої грації та досконалої краси.

За третю дружину Зевсу була Феміда – богиня права, закону та пророцтв. Вона оголошує людям пророкування й повеління Зевса. Феміда народила Зевсу дітей – гор і мойр. Гори стали богинями, які керували зміною пір року і ладом у природі. Весна гуляла лісами й полями, увінчана вінком із квітів, тримаючи в руках козеня та ріг достатку. Літо прикрашала себе вінком із колосся та ніколи не розлучалася зі снопом стиглого хліба. Осінь мала на голові вінок з оливкового листя і носила на лікті кошик, по вінця повний перезрілими гронами винограду. А Зима, увінчана очеретом, мала під пахвою білу гуску.

Мойри зробилися богинями людської долі. Було їх троє – Клото, Лахесис і Атропа, усе життя вони пряли людські долі, аж доки не постаріли. Наче й боги керували людськими долями, проте навіть безсмертні й могутні боги не могли ні змінити, ні відмінити того, що провістили мойри. І досі Клото пряде нитку, Лахесис проводить її через мінливості долі, а Атропа, перетинаючи нитку, вкорочує людині віку. Все, що напрядуть мойри людині, незмінно збудеться, проте вони не визначають достеменно, коли саме станеться напророковане. Саме так сталося з сином Алтеї Мелеагром.

Калідонські лови

У Алтеї, дружини калідонського царя Ойнія, з’явився синок Мелеагр. Через сім днів після його народження мойри напророкували, що він житиме доти, доки горітиме поліно, яке саме спалахнуло в печі. Перелякана Алтея миттю витягнула з печі обгоріле поліно, загасила вогонь та надійно заховала. Мелеагр виріс вродливим і мужнім юнаком, хоробрим і метким.

Одного разу батько Мелеагра Ойній забув принести жертву богині-мисливиці Артеміді, а злопам’ятна богиня в покару наслала на Калідон страшного вепра, який спустошував країну. Лани були стоптані, виноградники знищені, а пастухи й отари втікали від жахливого звіра, якого ніхто не міг здолати. Сховатися можна було тільки в укріплених містах.

Відважний Мелеагр зважився вийти проти вепра. Проте юнак усвідомлював, що самотужки йому не подолати дикого звіра, тож на Калідонське полювання він запросив свого дядька Плексипа, брата Алтеї. Крім того, у полюванні взяли участь славетні герої свого часу, а поміж них – дівчина Аталанта, знана аркадська мисливиця, яку вигодувала ведмедиця на горі Парфеніон, а виховали мисливці. Мелегр був закоханий у хоробру Аталанту.

Цілою юрмою ловці напосілися на вепра й нарешті оточили його. Загнаний у глухий кут звір кинувся на людей і повалив кількох на землю. Проте Аталанта не розгубилася – поцілила його стрілою та поранила. Тут наспів Мелеагр і встромив у звіра спис. Затим Мелеагр відтяв у вепра голову, здер шкуру й віддав трофеї Аталанті – як нагороду переможцю, який першим поцілив ворога.

Проте дядько Мелеагра Плексип не згодився з такою постановою й відібрав у Аталанти трофеї. Образився Мелеагр за свою кохану, розгнівався – й у запалі убив власного дядька. Коли ж мати його Алтея дізналася про те, що вдіяв її син, вона зопалу дістала зі сховку обгоріле поліно та вкинула у вогонь.

Мелеагр тут-таки відчув дивну слабкість, а коли поліно догоріло, згас, мов той вогонь. Алтея не чулася з горя й каяття, не могла пробачити собі смерті сина й наклала на себе руки. А невтішні сестри Мелеагрові довго оплакували його, допоки богиня Артеміда не зглянулася на них і не обернула на пташок-цесарок.

Прометей

Вдруге одружилася богиня права Феміда – цим разом із титаном Япетом, якого могутній Зевс після перемоги над Кроносом і титанами скинув у Тартар. Від їхнього шлюбу народилися титани Епіметей, Атлант і Прометей. На той час смертні люди на землі вели жалюгідне життя – вони ледь животіли серед ворожої природи, яка не хотіла коритися людям. Олімпійські боги мало звертали увагу на людей, і тільки титан Прометей зглянувся на них і почав їм допомагати. Він навчив їх будувати житло, плавати на човнах, запрягати волів у плуг, полювати дичину, приборкав і загнуздав коня, навчив розрізняти лікувальні трави, добувати з землі мідь і благородні метали.

Нарешті олімпійські боги звернули увагу на людей і навіть згодилися допомагати їм. Але на знак вдячності зажадали від смертних багатих дарів. Боги й люди мали скласти угоду, і людям взявся посприяти Прометей. Він-бо знав, як легко боги можуть обдурити довірливих людей. Боги й люди домовилися, що в жертву будуть приносити жертовного бика, а яку його половину – це Зевс обере сам.

Коли привели жертовного бика, то Прометей сам зарізав його і поділив на дві половини. На першу купу він поскладав кістки, а прикрив їх гарним салом; на другу поклав м’ясо, загорнене в шкіру, а згори привалене огидними тельбухами. Зевс подивився, яку б це половину вибрати богам у жертву – і вибрав начебто кращу купу – кістки, прикриті салом.

Коли Зевс збагнув, що Прометей обдурив його, то розгнівався й вигукнув: «То нехай люди їдять м’ясо сирим!» Адже не було у людських хатах вогню. Але сміливий Прометей порушив волю Зевса, украв вогонь з Олімпу й подарував людям.

Зевс неймовірно розгнівався – як це насмілився Прометей порушити його волю! Він звелів закувати зухвальця в кайдани й припнути на краю землі до стрімкої скелі. Бог-коваль Гефест вволив Зевсову забаганку та припнув Прометея далеко-далеко, в горах Кавказу. Груди Прометеєві Зевс власноруч простромив списом.

Висить на скелі Прометей, тіло його пече палюче сонячне проміння, над головою його носяться бурі, дощ і град періщать раз у раз, а під ним вирує грізний Океан. А коли приходить зима, холодний сніг безжально кусає шкіру. Від голоду й холоду потерпає Прометей за свою непокору Зевсові.

Одного дня навідався до Прометея вісник богів Гермес і почав його вмовляти: «Покайся! Як можна виявляти непослух перед усемогутнім Зевсом? Скорися, бо в іншому разі він пошле тобі ще тяжчі муки!» Прометей похитав головою: «Краще бути прикутим до цієї скелі, ніж згодитися на рабське служіння тиранові Зевсу!»

Почув цю горду промову Зевс – і ще більше розлютився. Він наслав на Прометея величезного безжального орла, який прилітав щоночі й клював титанові печінку. За день печінка відростала, але вночі знову прилітав жахливий птах і знову клював печінку, завдаючи Прометеєві пекельних страждань. Багато-багато століть страждав Прометей, чекаючи, поки звільнить його герой Геракл.


Страницы книги >> 1 2 3 4 5 6 7 | Следующая

Правообладателям!

Данное произведение размещено по согласованию с ООО "ЛитРес" (20% исходного текста). Если размещение книги нарушает чьи-либо права, то сообщите об этом.

Читателям!

Оплатили, но не знаете что делать дальше?


  • 2.7 Оценок: 6
Популярные книги за неделю


Рекомендации