Книга: Православие, инославие, иноверие. Очерки по истории религиозного разнообразия Российской империи - Пол Верт

Книга американского слависта Пола Верта как раз о том, как и почему появились эти проблемы и как имперская администрация пыталась их решать. Марийские язычники, противостоящие крещению и интеграции в государственное управление (уникальность состояла в том, что язычество никак не регулировалось, в результате марийцы были свободны почти от любых обязательств перед престолом); нарастающее требование свободы совести, противоречащее всем основам российского государства; движение за автокефалию грузинских христиан, обострившее националистические чувства; столкновение православного и исламского "проектов" в Волжско-Камском регионе, вылившемся в возникновение народности "кряшен" (крещенные татары); межконфессиональные браки, которые имперский центр пытался использовать как инструмент для интеграции Царства Польского и Остзейского края; наконец, статус армянского католикоса, который был одновременно подданным императора и духовным лидером огромной армянской диаспоры в Османской империи и Персии: все эти вопросы рассмотрены весьма дотошно и объективно, с привлечением большого количества источников как российских, так и зарубежных. Одним из немногих недостатков книги является то, что это - сборник очерков, написанных в разное время, и по сути не составляет из себя единое повествование.

Новиною для мене було дізнатися, що до царського указу від 17 квітня 1905 року вихід з православ'я («отпадение»), так само, як і відмова від будь-якої християнської релігії на користь нехристиянської, вважалося кримінальним злочином, якими б не були обставини хрещення.

Не новина, що православ'я було невід'ємною частиною російської держави і державної політики. «Нерусские [що майже завжди означало «неправославні»] были аутсайдерами, не способными по-настоящему участвовать в развитии России без наставления и воспитания». Така вірність православ'ю, перш за все, пояснювалася слабкістю самої імперії і її бажанню утримати всі завойовані території докупи. Православ'я, як і російська мова, розглядалася як той сами цементувальний фактор. Причому не стільки тому, що провідники політики були такими великоросами, скільки тому, що інших об'єднувальних чинників вигадати не могли. Характерно, що окраїни імперії починалися, здається, відразу за Москвою – Західний край, Остзейські землі, Польща, Фінляндія, Кавказ, навіть Волго-В'ятські території, не кажучи вже про Середню Азію, Сибір і Далекий Схід вимагали, на думку центру, особливого режиму існування. І ставлення до них було вкрай вибірковим. Практично щодо кожної території діяв свій правовий режим, майже кожна територія або мала особливий статус у тому чи іншому відношенні, або була виключена у певних моментах з загального імперського законодавчого поля. Так, скажімо, заборони на змішані шлюби, що діяли майже скрізь, були офіційно дозволені у Фінляндії, а в Остзейських землях на них закривали очі, хоча офіційно загальноімперська заборона на такі шлюби ніби діяла.

Втім, радянське твердження про Російську імперію як про «тюрьму народів», очевидно, було великим пропагандистським перебільшенням. Наведені дискусії на навколорелігійні теми засвідчують про спробу державних діячів не стільки пригнобити, скільки відчайдушно зробити з Росії повноцінну цілісну державу. Самі дискусії демонструють й розуміння всіх складнощів, й розум. Так, скажімо, кожного разу, коли виникала чергова ідея послаблення релігійної політики, висловлювалися думки про православ'я, як морально-етичну силу, здатну утримати народ від повного духовного занепаду. Тому й відомі по інших епізодах фігури не виглядають такими уж однозначними. Скажімо, міністр внутрішніх справ Валуєв був поборником імперської політики веротерпимости і вважався одним з головних прихильників «свободи сумління».

Вслід за Алексеєм Міллером в книжці «Империя Романовых и национализм. Эссе по методологии исторического исследования» можна повторити, що історія Російської імперії – це не чорно-біла картинка з гнобителями і пригнобленими, а складний суперечливий процес, який вимагає не стільки пристрастного, скільки вдумливого вивчення. При цьому наврядчи можливо буде звести її до якогось єдиного знаменника для всіх без винятку територій. Наведений приклад Валуєва, відомого в Україні своїм антиукраїнським циркуляром, наочно демонструє це.