Книга: Дім на горі - Валерій Шевчук

І дім цей на високій і стрімкій горі. А гора ця манить до себе. Вона нашіптує мелодії, котрі підхоплює стрімкий вітерець і розносить, ген далеко за ліса і луки. А травичка ніжно колихається в такт пісень жінки, котра сяє. І так це усе мило і красиво, що серце стискається від цієї ідилії. І буде це завжди, допоки не підніметься на гору котрийсь чоловік.

Та так нахабно увірветься у це чарівне місце. Усе порозкидає, заплямує усю душу і забере з собою спокій. Бо він чорний з лакованими туфлями. Так було написано долею. Він не міг вчинити по іншому. А вона знову, як і її попередниці, пішла за ним. І віддала усю себе. Разом з піснями.

А потім старенька довго буде бубоніти нарікаючи на ці ліси, звичаї, пригоди, на цей дім і на неї. А що вона? Хіба вона могла вчинити по іншому? Адже усі так робили, і та що бубонить, також колись вибігла в сад йому на зустріч. І наступні теж вибіжуть.

А час іде. Усе залишиться на своєму місці. Але її сяйво буде тільки рости. І манити до себе усіх. Але цю гору не так і легко підкорити. Вона така підступна, то відступ зникне, то каміння покотиться. А деколи і сам Хлопець введе в оману підкорювача висоти. Бо так було уже давно задумано.

Але одного світлого ранку старенька перестане бубоніти і прислухається до шепоту гори. І почує десь далеко тихенькі кроки. Він таки іде. Але чи дійде? А якщо дійде, то чи Галина дасть йому напитися цієї кришталево чистої води? І чи напише про це у свій блокнот козопас Іван?

Роман не исчерпывается этой сюжетной линией. Он многозначен, его можно рационально объяснить, только от этого он многое потеряет... Как нельзя разложить по полочкам симфонию...

Вторая часть романа - «Голос травы» — это цепь различных философских, мистических, сказочных, героических новелл, записанных одним из героев первой части — пастухом Иваном Шевчуком. В них по сути — развернутый комментарий части первой. Действие новелл относится к украинской жизни 17-19 веков, действуют в них реальные и фантастические герои. Вот некоторые названия: «Панна сотникова», «Джума», «Ведьма», «Перелесник», «Самсон», «Черная кума» и пр. Это замечательный роман интересно перечитывать. Каждый раз открываешь что-то новое.

Найбільше мене вразила повість-преамбула "Дім на горі", в якій розповідаються такі цікаві, з однієї сторони реальні, життєві, а з іншої - фантастичні, казкові історії. Історії жінок і чоловіків (але більше таки жінок), історії про те, що все повторюється і час ходить по колу; про те, що все вже давно, ще до нашого народження, було написане.

Життя героїв зображене в якомусь уявному світі, однак, якщо пригледітись, то можна зрозуміти, що той світ майже нічим не відрізняється від реального. Ті самі люди, ті самі прагнення, амбіції, протиборство добра і зла, пошук самого себе та сенсу життя.

Той дім на горі - основа всієї повісті. Кожна людина прагне мати свій дім - місце, де буду відчувати себе у безпеці, затишно, комфортно. Місце, де поряд будуть битися кохані серця і тепло їх слів будуть зігрівати душу в похмурі дні. Той дім на горі - казка, його мешканці чи прокляті, чи обдаровані. Вони - жінки, історія яких повторюється з покоління в покоління. Інколи туди приходять чоловіки: чи таємничі прибульці-птахи, чи суджені. Лише від тих, хто нап'ється води з рук жінки, народжуються дівчатка. А хлопці народжуються від тих прибульців-птахів, які приваблюють жінок, обманюють їх. І ніколи жінки не бачать, як же ті сірі птахи з"являються на горі, вони неначе просто прилітають, а потім так само, таємниче, зникають. Зате залишають синів, чия доля бути митцями, вічно у пошуку власного місця в житті.

Рекомендую читати тим, хто полюбляє такі напів-казкові історії або просто любить українську літературу.

Особисто мені не вистачило якогось зв*язку між цими двома частинами. Як на мене, вони могли б прекрасно функціонувати як окремі художні твори. А кожна і сторія "Голосу трави" - як окреме оповідання/новела/притча. Не бачу я певної структурної цілісності, а вцілому враження маю позитивне.