Текст книги "Наталка Полтавка"

Іван Котляревський
НАТАЛКА ПОЛТАВКА

Опера малороссийская в 2-х действиях

Действующие лица:

Возный Тетерваковский.

Горпина Терпилиха – вдова старуха.

Наталка – дочь ее.

Петро – любовник Наталки.

Микола – дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко – выборный села.

ДЕЙСТВИЕ І

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

 
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються. | 2 рази
 
 
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. | 2 рази
 
 
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.| 2 рази
 
 
Єсть же люди, що і моїй завидують долі,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? | 2 рази
 
 
Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. | 2 рази
 
 
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. | 2 рази
 
 
Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 рази
 
 
До кого я пригорнуся, і хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази
 

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…

Явление 2

Наталка и возный.

Возный. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Наталка (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

Возный. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим ім’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

 
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
 
 
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час!
 
 
Настал мой час; і серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
 
 
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
 
 
Противні мні Статут і розділи,
Позви і копи страх надоїли;
Несносен мні сингкліт весь бумажний,
Противен тож і чин мой преважний.
 
 
Утіху ти подай
Душі смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
 

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл – теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Возный. Лукавиш – теє-то як його – моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возный. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть – теє-то як його – для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все – теє-то як його – ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте… Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

Возный. Бачив я многих – і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть – теє-то як його – к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

Возный. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже – теє-то як його – полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая – теє-то як його – благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі – теє-то як його – без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе – движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй – з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі – теє-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить – теє-то як його – мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка. (поет).

№ 3

 
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобі треба не мене, сільськую.
 

(По окончании пения говорит).

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а Возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.

Явление 3

Наталка и Возный. И после Выборный, показавшись на сцену, поет.

№ 4

 
Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тітка руда,
Брат рудий, сестра руда,
І я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.
 
 
Ой по горі по Панянці
В понеділок дуже вранці
Ішли наші новобранці;
Поклонилися шинкарці;
А шинкарка на них – морг:
«Іду, братики, на торг».
 
 
Ішли ляхи на три шляхи,
А татари на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузі окликнувся —
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий ізігнувся.
 

По мере приближекия виборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

Возный. Чи се – теє-то як його – нова пісня, пане виборний?

Выборный. Та се, добродію (кланяется), не пісня, а нісенітниця. Я співаю іногді, що в голову лізе, – вибачайте, будьте ласкаві, я не добачив вас.

Возный. Нічого, нічого. Відкіль се так? Чи з гостей ідете – теє-то як його?..

Выборный. Я іду із дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засідатель наш, пан Щипавка; так. уже, знаєте, не без того, – випили по одній, по другій, по третій, холодцем та ковбасою закусили, та вишнівки з кварту укутали, та й, як то кажуть, і підкріпилися.

Возный. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

Выборный. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було… Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возный. Ох! правда, правда; даже і в повітовом суді, і во всіх присутственних містах униніе воспослідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє; а взяточок, сиріч – винуждений подарочок, весьма-очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити. Та що і говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.

Выборный. Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати… Та куди ви, добродію, налагодились?

Возный. Я наміревал – теє-то як його – посітити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

Выборный (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

Возный. Може, пішла додому.

Выборный. Золото – не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить.

Возный. Нічого сказати – теє-то як його – хороша, хороша і уже в такім возрасті…

Выборный. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та іще і бідна. Ніхто і не квапиться.

Возный. Однако ж я чув, що Наталці траплялись женихи, і восьма пристойнії, наприклад, тахтауловський дячок, чоловік знаменитий басом своїм, ізучен ярмолоя і дуже знаєть печерсько-лаврський напів; другий волосний – теє-то як його – писар із Восьмачок, молодець не убогий і продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третій – підканцелярист із суда по імені Скоробреха і многії другії, но Наталка…

Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горілки багато і уже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, вашеці проше, як хлистики, а Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір’ю годовав і зодігав.

Возный. Для чего же неписьменного? Наука – теє-то як його – в ліс не йде; письменство не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний брак. Я скажу за себе: правда, я – теє-то як його – письменний, но по благості всевишнього єсмь чоловік, а по милості дворян – возний, і живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється. Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку – теє-то як його – і другого кого годовати і зодігати.

Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте. (Виборный поет)

№ 5

 
Ой під вишнею, під черешнею
Стояв старий з молодою, як із ягодою. | 2 рази
 
 
І просилася, і молилася:
«Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!» | 2 рази
 
 
«Ой я й сам не піду, і тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького, да покинути. | 2 рази
 
 
Ой не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,
І ставок, і млинок, і вишневий садок». | 2 рази
 
 
«Ой не хочу хатки, ані сіна жатки,
Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. | 2 рази
 
 
Ой ти, старий дідуга, і зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька». | 2 рази
 

Возный. Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.

Выборный. А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світа, що в вікні; сього дива повно на світі! Та до такого пана, як ви, у іншої аж жижка задрижить!

Возный (в сторону). Признаюсь йому в моєй любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде – теє-то як його – правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?

Выборный. А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.

Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад буряків – теє-то як його – так де! Ні приступу!

Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?

Возный. Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а мене багатим; себе простою – теє-то як його – а мене возним; і рішительний приговор учинила – що я їй, а она мні не рівня – теє-то як його.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що она – теє-то як його – одна моя госпожа.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що она не вірить, щоб так дуже – теє-то як його – можна полюбити.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що я її давно люблю.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Щоб я одв’язався од неї.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный (с жаром). Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс – теє-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався.

Выборный. Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці…

Возный. Не те? А що ж би такеє?

Выборный. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами – пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

Возный. Яким же побитом – теє-то як його – Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

Выборный. У Терпила в городі на Мазурівці був двір – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.

Возный. А вишереченний Петро де – теє-то як його – обрітається?

Выборный. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возный. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которго – теє-то як його – можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Выборный. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»… А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возный. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш – теє-то як його – любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію – теє-то як його – нічого для тебе. Вір – без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, – божусь в том – єже-єй! єй!

Выборный (немного подумав). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

Возный. Осмілься! Ти умієш увернутись – теє-то як його – хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

Выборный. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других – од бога гріх, а од людей сором.

Возный. О, простота, простота! Хто тепер – теє-то як його – не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» – єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда – теє-то як його – що часто лжем ілі ради своєй ви годи, ілі на упад других.

Выборный. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж…

Возный. Що «однако ж»? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить – кругова порука. Слухай. (Поет).

№ 6

 
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс, | 2 рази
Всякого манить к наживі свій біс! |
 
 
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує: | 2 рази
Всякий з другого бере за своє. |
 
 
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга, | 2 рази
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. |
 
 
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха – | 2 рази
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха? |
 

Выборный. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, – може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

№ 7

Возный и виборний.

 
Ой доля людськая – доля єсть сліпая!
Часто служить злим, негідним і їм помагає. | 2 рази
 
 
Добрі терплять нужду, по миру товчуться,
І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. | 2 рази
 
 
До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. | 2 рази
 
 
Без розума люди в світі живуть гарно,
А з розумом та в недолі вік проходить марно. | 2 рази
 
 
Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. | 2 рази
(По окончании пения уходят).
Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.
 

Явление 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.

Наталка. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.

Наталка (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе – розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать – хороші люди!

Терпилиха. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко – чому не люди? Кого ж ти думаєш – може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, – мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.

Наталка. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні – нехай вони собі тямляться!

Терпилиха. Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернуться.

Терпилиха. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Наталка (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).

№ 8

 
Ой мати, мати! Серце не вважає,
Кого раз полюбить, з тим і умирає. | 2 рази
 
 
Лучче умерти, як з немилим жити,
Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. | 2 рази
 
 
Бідность і багатство – єсть то божа воля;
З милим їх ділити – єсть щаслива доля. | 2 рази
 
 
Ой хіба ж я, мати, не твоя дитина,
Коли моя мука тобі буде мила? | 2 рази
 
 
І до мого горя ти жалю не маєш,
Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!.. | 2 рази
(Пропевши, говорит).
О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).
 

Терпилиха (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає – може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.

Наталка. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні – о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ.

Терпилиха. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала.

№ 9

 
Чи я тобі, дочко, не добра желаю,
Коли кого зятем собі вибираю?
 
 
Ой дочко, дочко! що ж мні начати?
Де ж люб’язного зятя достати?
 
 
Петро десь блукає, може, оженився,
Може, за тобою не довго журився.
 
 
Ой дочко, дочко! що ж мні начати,
Де ж люб’язного зятя достати?
 
 
По старості моїй живу через силу,
Не дождавшись Петра, піду і в могилу.
 
 
Ой дочко, дочко… и проч.
 
 
Тебе ж без приюту, молоду дитину,
На кого оставлю, бідну сиротину?
 
 
Ой дочко, дочко… й проч.
 

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.

Терпилиха. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе: викинь Петра з голови – і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?

(Уходит).