Книга: Маруся - Василь Шкляр

Олександра Соколовська – вона ж Маруся – цілком реальна людина, під проводом якої в 1919 році воювала за незалежність України ціла армія. Рішення не бути осторонь, коли вирішується доля твоєї держави, без вагань було прийнято після того, як на цій війні загинули три її брати. Ця тендітна, ще зовсім юна дівчина захоплює своєю відважністю і мужністю, з якою йде в бій. Маруся продовжує тверезо та розважливо мислити навіть тоді, коли в її серденьку під час таких важливих та страшних подій оселяється нове, ще зовсім незнайоме їй почуття – кохання.

Події в творі відбувались майже століття тому. І, читаючи книгу зараз, в час, коли на Сході України вже другий рік триває неоголошена війна, розумієш, що історія справді повторюється.

- Мусите обсадити міську Думу, себто ратушу, і головну пошту. - Обсадити, але не стріляти, - сказав німецькою полковник Вольф. - Не розумію, - запитально глянув на нього Стані мір. - Це не мій наказ, - розвів руками полковник. - Як можна охороняти об’єкт з такою умовою? То, може, нам і зброю не братии з собою? - Така настанова головного штабу, - сказав полковник Вольф. – Буде інакша – тоді й діятимемо інакше. - А поки що в разі зустрічі з денікінцями мусимо вести переговори, - пояснив майор Куніш.

Нічого не нагадує? Прикро, що помилки минулого нічому не вчать нас зараз.

Василь Миколайович в своїх творах показує незламний дух нашого народу, героїзм та відважність. І, незважаючи на те, що історія вперто замовчує про подальшу долю відважної отаманші Марусі, ми повинні знати про цю героїчну постать, що відіграла важливу роль в історії нашої країни. Бо доки память про неї жива – вона ніколи не помре. Бо Герої, як ми знаємо, не вмирають!

И вот сейчас Шкляр пытается эти страницы восстанавливать и, главное, доносить их до нас в виде художественных произведений, от которых захватывает дух.

История семьи Соколовских такая же страшная, как история Украины. Трое сыновей гибнут за свободу своего народа, и когда мужчины, могущие взять оружие в руки, в роду заканчиваются, на их место становится сестра Александра, возглавляя повстанческий отряд.

Конечно, она превратилась в легенду еще при жизни. Конечно, о ней и ее смерти слагали сказания. И все настоящее осталось тайной, как и должно быть, когда речь идет о легенде. А книга позволяет почувствовать ее величие и жертвенность, основываясь на документальных свидетельствах, но остается прекрасным историческим романом.

Жодна книга не буває досконалою без історії справжнього кохання. Війна, запеклі сутечки та кочове життя не завадили Марусі закохатися у кмітливого воїна Мирона. Їхнє кохання розгорілось, як полум'я у темряві літньої ночі. І нехай їм було відведено мало часу разом, та все ж така любов буває раз на вік.

Хочу додати декілька приємних слів про автора книги. Побачивши вперше Василя Шкляра я подумала, що цей чоловік точно занадто суворий та серйозний. Але, поспілкувавшись з людиною, послухавши його розповіді про життя, розумієш - це людина з добрим серцем та великою душею. Коли я підійшла за автографом, Василь Миколайович запитав моє ім'я. Я відповіла: "Катерина". Він підвів на мене погляд, посміхнувся і сказав: "Ні, ти не Катерина. Ти – Катруся".

Два тижні, довгих два тижні я тягнула ці 313 сторінок. Такий собі нонсенс-такі книжки я не можу читати довше за два дні, а тут раптом чималий термін. Зізнаюся, що читалося мені важко. Навіть "Чорна Рада" далася легше. Ні, текст чудовий, мова автора неперевершена, а винна в цьому тільки моя неосвідченність у військовій справі й забудькуватість на історичні дати. Скільки ж разів я тягнулася до Інтернету та підручника Історії?.... Ця книга- знахідка для справжніх патріотів України, а також для тих, хто переконаний, що жінки-то слабка стать. Вона стане для вас надійним другом, змусить носити її з собою усюди, спати, їсти, вчитися з нею в руках. Не читала я тільки під час малювання, і то тільки через те, що рук не вистачало. Це сама Історія, адаптована для розуміння сучасною людиною. Історія, що змусить замислитись над тим, хто твій справжній ворог. Історія про любов, вірність, вражаючу сміливість і витривалість людської душі. Пройде час, прийде досвід і освіченність, і я знову візьму цю книгу до рук. Впевнена, що враження мої будуть ще яскравішими. Дякую, Василю Миколайовичу, за такий чудовий твір, за сльози і сміх, страх і гордість!