Книга: Пастка для різника - Юрій Даценко

Це був прохолодний жовтневий вечір, не надто затишне приміщення арт-заводу "Механіка", недочитаний роман "Доки світло не згасне назавжди", що лежав у рюкзаку, але душу зігрівало приємне передчуття довгоочікуваної зустрічі із його автором та цікавість, про що ж Кідрук розповідатиме на своїй презентації. Звісно, саме заради Макса зібралася така величенька аудиторія та на його вихід дуже чекали, але Юрій, слово якому Макс дав час на свою невеличку презентацію хвилин за 15-20 до власного виступу, чимось таки зачіпив (та хоча б тим, що він - байкер-мандрівник, який заробляє виготовленням лицарських шатрів, багато читає та пише так, що Кідрук, ознайомившись із твором, допоміг йому із видавництвом, сам рекомендував своїм читачам не проходити повз, та ще й виділив трохи часу своєї ж презентації задля автора-дебютанта). Відразу після презентації того дня мусила бігти, та жалкую, що не вдалося придбати книгу одразу ж на місці, ще й з автографом, але кілька днів по тому сходила до магазину КСД і купила-таки книгу, а от прочитати вдалося тільки зараз.

Написано дуже приємно - мова барвиста, мелодійна, особисто я ще й трохи збагатила свій словниковий запас, бо у житті, нажаль, майже не спілкуюся українською, тому маю вельми академічні знання. Гострий сюжет чергувався із кольоровими описами міста, людей, природи довкола, і всього було в міру, що не може не тішити. Якщо не знати, що це перший твір, який вийшов у автора друком, можна і не здогадатися, бо мова дійсно захоплююча.

А от як щодо сюжету... Не скажу, що мені не сподобалося, хоча я зовсім не прихильник ані детективів, ані містики, ані трилерів (ага, по всіх фронтах не влучили), але окремі книги жанрів поважаю (як-от твори Кідрука, бо і він пише так майстерно, що неможливо не захопитися). І все ж таки не одній мені знайома ситуація, коли заходиш у Вікіпедію по інформацію про якогось діяча культури, наприклад, а, оговтавшись за годину-півтори, знаходиш себе всотуючим факти про жертв серійного вбивці. (Чи я дійсно одна така?..) Так і тут - не те щоб я полюбляла історії про всілякі жахіття з реального життя, але мимоволі якось втягуєшся і вже не можеш залишити текст, не дізнавшись, як же все закінчилось.

Далі - для тих, хто вже читав або не боїться підхопити спойлерів.

А закінчилось усе якось невпевнено, як на мене. Так, деякі епізоди за ходом сюжету також були не дуже переконливими (наприклад, закоханість Якова в повію Дарцю, на яку він натрапив випадково, але одразу ж зрозумів, що почуття в нього до неї серйозні, а на професію взагалі не зважав, що для мене було дуже дивно та зовсім не природньо), але сама розв'язка... Було б набагато цікавіше, якби вбивцею опинився хтось із близького оточення, тоді і читача можна було б привернути до розгадування особистості, і містики та "роялів у кущах" було б набагато менше.

До речі про містику: нібито освічений лікар, та неабиякий, а головлікар шпиталю, чоловік хоча й молодий, але вже хірург із досвідом, так просто взяв та й повірив у те, про що дізнався зі спіритичного сеансу? Не дуже віриться. Окей, далі було підтвердження того, що почуте під час сеансу могло й не бути нісенітницею та вигадкою, але Ровнєр одразу ж хапається за ці непідтверджені "факти" та керується ними по ходу справи, ніби так і треба, та й друзі його не дуже опираються. До того ж не знаю, чи це обсяги змусили автора так зробити, чи за якоїсь іншої причини, але вже надто легко персонажу вдаються всілякі важливі знайомства - він майже їх не шукає, люди буквально самі до нього приходять (як, наприклад, у досить невеличкому місті, виявяється, є свій алієніст, і з Арчибальдом Юшкевичем його зводить доля одразу ж, як для того з'являється необхідність, і той миттєво вибудовує цілісний образ вбивці, спираючись лишень на містичні підказки).

А от те, як Даценко знайомить читача із самим вбивцею безпосередньо - це вражаюче! Було дійсно дуже цікаво розгадувати його особистість, крок за кроком довідуючись нові факти про нього, складаючи цілісну картину життя та ймовірні мотиви скоєння злочинів. Теорія цікава, слідкувати було захопливо, але поєднання історичних подій із містикою в цьому випадку було не надто влучним, як на мене.

Ну і насамкінець декілька слів скоріш до редакторів, аніж до автора:

"Котрий" – який саме за ліком? (Напр.: Котра година?) "Який" або "що" – сполучні слова у складнопідрядних реченнях (напр.: Дівчина, яка грає у кінострічці, є також акторкою театру).

І хоча слово "котрий" інколи кажуть замість "який/що", але це більш розмовний варіант, і ключове слово - інколи. В тексті це "котрий" через кожні два рядки неймовірно різало око.

Но нет, это дебютная книга украинского автора!

В конце 19 века где-то в Хмельницком орудует маньяк, убивающий проституток. Обычный врач Яков решает провести собственное расследование...

Банально? А вот и нет! Потому что классный слог, интересные персонажи, неожиданные повороты сюжета и вот это все.

Мне очень понравилось! Не зря автограф взяла