Книга: Нова стара баба - Лариса Денисенко

Однако я уже пару лет не вспоминала ни тэг, ни настроение, под которое он подходит, пока не наткнулась глазами на до сих пор не прочитанную книгу "Нова стара баба" и полосатий светрик снова призывно заколыхался на странных идеях где-то в глубине души.

Не знаю, что находят в ее романах мужчины (один мне однажды признался, что там чистый секс сквозит между строк), но любая ее книга - это гимн женщине. Даже когда главный герой мужчина, там все равно будет женщина и женщина эта будет ̶в̶ ̶п̶о̶л̶о̶с̶а̶т̶о̶м̶ ̶с̶в̶е̶т̶р̶и̶к̶у̶ прибабахнутая на всю голову.

"Нова стара баба" - не исключение. Там снова есть женщина (и на этот раз не одна), но она внезапно... выросла. Избавилась от постоянной подростковой идиотичности (которая сохранялась у героинь даже в 40 лет) и разделилась на несколько личностей. Практически без потери своей уникальности и без перерождений из паршивенькой гусеницы в прекрасную бабочку.

Отличная книга на один вечер.

На пані капітанші МЧС була форма, і представилася вона по формі: «Вікторія Петрова, народилася в Новгородє Вєліком, живу тут, вчилася теж тут, маю офіцерське звання та кімнату в общазі, говорити буду російською, мене ця ваша мова на роботі затрахала». Віка не прогиналася під цей світ, вона вміла прогинати його під себе. «На раз-два-три». Коли Зойка то все почула, жодних розмов із Вікою Петровою не розводила, берізки не обіймала і не висаджувала, натомість стала вітатися: «Добридень, пані Вікторіє, Слава Ісусу! Як ся маєте?» Моя грішна душа зловтішалася, не знаю, чи зробила це Зойка через любов до мене, чи завдячуючи своїй непримиренній натурі «старої панкоти» (як каже Славік).

До того ж, інколи так і помічаєш в персонажах когось знайомого....

Зойка матюкала усі фіскальні служби, котрі звала «смоктальними», а одного разу замовила у кількох церквах поминальний молебінь для усієї податкової служби країни.

Ця маленька сімейна історія особисто мені до смаку. Нема вульгарщини, нема ескалації конфлікту до неправдоподібних меж. Але є люди, живі, зі своїми "тарганами" і звичками. Люди, що мають свою історію, свої звички та настрої.

Стиль автора мені досить легкий. Місцями, правда, трохи іронічний, проте досить чесний. Навіть те, що герої спілкуються різними мовами не заважало, а навпаки висвітлювало характери і підсилювало колорит твору.

Щодо тематики: як я вже казала книга «життєва», і цим, власне, все сказано. В ній замальовано життя наших бабусь і дідусів у досить неоднозначні часи розпаду Радянського Союзу та становлення нашої країни на прикладі долі двох подруг - Варвари та Зойки. Не скажу, що тематика улюблена, але декілька книжок подібного роду прочитати не завадить.

А ось за що я полюбила цю повість, то це за її героїв. Причому не стільки за саму Варвару, як за її подругу Зойку. Розкішний персонаж: колоритний, прописаний та такий реальний! Та й інші образи книги також сподобались.