Книга: Биті є. Макс - Люко Дашвар

А Макс? От про нього навіть писати нічого не хочеться. Справжній син своїх батьків, пустий і нікчемний. "Мальчик-красавчик" із витаючого у мріях мажора виріс у беручкого і хитрого бізнесмена зі стальними нервами. Такому навіть рідний батько не завада. Люба забута. Вірніше, "добрі" люди так все перекрутили, що Люба тепер із романтичної недосяжної мрії перетворилася на хитре стерво. Тепер він іде не тільки по кістках і по крові. Тепер він топче добрі спогади і, хоч і хитку і непевну, але все-таки дружбу. Прийде час, Макс зрозуміє багато чого. Можливо він намагатиметься виправити свої помилки, але хорошою людиною йому не стати ніколи. Я навіть не вірю, що він, як покійний його дід, на якого, як кажуть, хлопець дуже схожий, зможе зробити просто так добру справу, хай навіть останню в житті.

Ось такі вони, герої Люко Дашвар. Морально скривджені. Хтось з купою грошей, у когось вітер в гаманці. Все, як в житті. Биті є. В цих словах шукайте різний зміст. Та не думайте, що все так просто.

Перевод.

Эту книгу для меня вытянула героиня второго плана глухонемая Дора. Не знаю почему я пронялась историей этой девушки. Может потому, что она плавно и органично вписалась в сюжет, а может из-за того, что в жизни знаю похожую судьбу. Но именно из-за нее такая высокая оценка. А еще через Анну Ивановну. Человека, который вынужден был покориться обстоятельствам, но суровая жизнь не прогнула её. Деньги и желание остаться на работе не стали помехой для того, чтобы помочь обиженной девушке, почти ребенку.

А Макс? Вот о нем даже писать ничего не хочется. Настоящий сын своих родителей, пустой и ничтожный. "Мальчик-красавчик" из витающего в мечтах мажора вырос в хваткого и хитрого бизнесмена со стальными нервами. Такому даже родной отец не помеха. Люба забыта. Вернее, "добрые" люди так все перекрутили, что Люба теперь из романтичной недосягаемой мечты превратилась в хитрую стерву. Теперь он идет не только по костям и крови. Теперь он топчет добрые воспоминания и, хоть и шаткую и неуверенную, но все-таки дружбу. Придёт время, Макс поймет много чего. Возможно он будет пытаться исправить свои ошибки, но хорошим человеком ему не стать никогда. Я даже не верю, что он, как покойный его дед, на которого, как говорят, парень очень похож, сможет сделать просто так доброе дело, пусть даже последнее в жизни.

Вот такие они, герои Люко Дашвар. Морально обижены. Кто-то с кучей денег, у кого-то ветер в кошельке. Все, как в жизни. Битые есть. В этих словах ищите разное содержание. Но не думайте, что все так просто.

Люби немає. Космосу теж більше немає. Тепер кожен сам за себе. Макар це добре розуміє, як і те, що без Марти він не зможе пробити собі дорогу в життя без турбот. Ось і доводиться чухати потилицю нелюбій коханці, будувати плани і ховати думки і спогади про Любу і Гоцика далеко-далеко.

Кохання, політика, політика і кохання. Ось що ви знайдете в цій книзі. Всі ніші зайняті. До великих грошей можна прийти або силою, або через постіль. Та чи принесуть такі гроші щастя? От на прикладі Макара все і видно. Биті є. І, на жаль, їх дуже багато.

Перевод.

Это первое разочарование писательницей, которую считаю любимой. Я не знаю, что там с дальнейшими двумя книгами. Но эта откровенно слабенькая. Не стоило писать дальше, пусть бы мы запомнили героев такими: немного лиричными, безрассудными, но с достоинствами. Рай.центр закончилась вроде бы и с немного открытым финалом, но логично и красиво. А теперь вот продолжение. Я будто загрязнилась. Хочется вымыть руки.

Любы нет. Космоса тоже больше нет. Теперь каждый сам за себя. Макар это хорошо понимает, как и то, что без Марты он не сможет пробить собе дорогу в жизнь без забот. Вот и приходится чесать затылок нелюбимой женщине, строить планы и прятать мысли и воспоминания о Любе и Гоцике далеко-далеко.

Любовь, политика, политика и любовь. Вот что вы найдете в этой книге. Все ниши заняты. К большим деньгам можно прийти или силой, или через постель. Но принесут ли такие деньги счастья? Вот на примере Макара все и видно. Битые есть. И, к сожалению, их очень много.

... можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч

... каліцтво - категорія духовна, а компроміси випивають душу до денця

Сумно тому, що сьогодні дочитала останню сторінку останньої книги трилогії... От би ще одну книгу про хлопців, які стали вже рідними, пані Дашвар написала!

P.S. Цікаво, а що там з Гоциком?

Взагалі мене цікавить: чому Люко Дашвар так не любить своїх героїв? Я розумію, що не всі книги мають закінчуватися хеппі-ендами, але наразі у неї я не зустріла ще жодної із більш-менш пристойним закінченням. Все якось так... сумно. Вона відбирає надії в той момент, коли починаєш думати, що в героїв уже нарешті все налагодиться. Але де там..?

Взагалі, чому я почала читати продовження "Рай центру" - я скучила за Києвом. Це по-перше. По-друге, кожен із нас у чиємусь житті - така собі "Люба", яка підштовхує до чогось хорошого, вносить якусь крихту раю і спокою в чиїсь життя. І відповідно, у кожного із нас є свої "Макси". Звісно ж, імена не обов*язково мають співпадати. та навіть стать може бути іншою. крім того, що ми можемо бути одночасно і "любами", і "максами". Мова йде про образ. Так от, у мене теж є такі от "Макси". І мені цікаво, як вони живуть тепер без мене, бо, свого часу, я для них "померла", мене вже нема. Неприємний факт: що в книжці, що в житті - живуть вони погано. Успішні, красиві, розумні, перспективні - бери не хочу. А от якась гниль всередині ну ніяк не дає бути людиною. Навіть якщо дуже хочеться. І отут я Люко Дашвар чомусь дуже вірю. А найнеприємніше, що дуже точно описано, як такі персонажі реагують на зовсім невинні дії інших людей - всюди зрада і підлість, всі проти них. Не треба розбиратися - треба всіх нищити, гнобити і принижувати. Бо в них - порода, а решта - плебеї. Добре, що Люба померла, не побачивши, на що переторився її Макс. Я впевнена, що таким він став би навіть, якби вона була поруч. Може, через рік-два-п*ять, але став би неодмінно. Така порода. Продовження про Макара і Гоцика, мабуть, навіть не починатиму читати. Не хочу ще більших розчарувань.