Книга: Пол и характер - Отто Вейнингер

С одной стороны, поражают такие истории, которые показаны в книгах "Дневная красавица" Ж.Кесселя, "Госпожа Бовари" Г.Флобера, "Драма на охоте" А.Чехова и т.п., где женщины изменяют мужьям, пускают их по миру, убивают, калечат и т.п.

С другой стороны, восхищают такие примеры как Жанна д'Арк, королева Елизавета Английская, Герои Советского Союза Анна Морозова, Зоя Космодемьянская, Любовь Шевцова, Лиза Чайкина, шаманка народа кето Анна Алексеевна Шадрина и др. достойные женщины.

Вопрос в том, как научиться отличать достойных от тех, которые покалечат, предадут, подставят, убьют или сделают неудачником. Как найти приносящих удачу женщин?

Если и Вам актуален данный вопрос, то должны зайти пара-тройка роликов Меняйлова на эту тему: 1. Катька-Люська или пешка становится королевой https://vairgin.com/?id=89. 2. Как девушке выиграть свой первый бой https://vairgin.com/?id=44. 3. Сталин и его заполярная шаманка https://vairgin.com/?id=586.

Метод дослідження відмінності між статями проводиться в рамках характерології, ненародженої науки, разом з фізіогномікою і графологіїєю. Через це хід думки видається дуже незвичним, через це висновки цієї роботи важко сприйняти і оформити. В цій книзі висвітлений нехарактерний для нашого часу погляд на війну статей, можна сказати "новий".

Все починається із пошуку типів Ч і Ж. Це, свого роду, "абсолютний чоловік" та "абсолютна жінка". Кожного разу, перед детальним описом типу, автор нагадує, що в реальності існують лише перехідні форми, тому не треба одразу все сприймати як висловлення про кожного конкретно.

В тому, що стосується чоловічого типу, Вейнінгер, я думаю, потрапив прямо в ціль. З жіночим типом виникли проблемки. Тільки не треба думати, що це звичайне віддзеркалення чоловічого типу (хоча і звучала фраза про жінку як "уособлення матерії"), але краще зрозуміти його можна тільки в контрасті. Разом з тим Вейнінгер дуже близько підійшов до проблеми. Не знаю про попередників, але наступників, які закривають питання як неіснуюче і проголошують повну психологічну однаковість статей, він точно перевершив.

Єврейська тема також взята непогано, хоча слова із суботньої молитви "Нехай буде благословенним Той, хто не створив мене жінкою" чомусь були проігноровані. Ці погляди здались би комусь антисемітськими, і в колі пристойних людей їх не можна би було сьогодні озвучити. Але ознайомитись варто. До речі, на думку Вейнінгера бути семітофілом може тільки справжній арієць.

Висновки цієї роботи би дуже сподобались сучасним феміністками, хоча вони б активно протестували проти методу та теоритичного їх обгрунтування - в кожній жінці ми маємо поважати гіпотетичного чоловіка, як би мало його там не було. І це ніякий не парадокс, це органічний наслідок світогляду автора.

Крім того цілком правдивими виявились і його передбачення про те, що ми вступаємо в жіночу епоху. На жаль.

По итогам прочтения данного опуса я даже могу написать краткую биографию Отто: чувачок родился евреем (что, впрочем, не секрет) и оказался еще и геем. Был он влюблен в какого-нибудь прекрасного юношу (который - не исключено - отвечал ему взаимностью), но коварная старая карга сосватала этого юношу с какой-нибудь своей знакомой вертихвосткой, и тот оставил страдающего Отто и женился на - о ужас! - БАБЕ! Такого удара Отто просто не мог перенести и тут же накрапал свой монументальный труд, вдохновивший впоследствии Гитлера на великие свершения.

Хорошо хоть Отто вовремя понял, что написал весь этот опус про самого себя - и в части о женщинах, и в части о евреях. А потому чувачок и покончил с собой.

За книгу кол, за честность с самим собой - десять.

Пытаясь продемонстрировать метафизическую связь между гением, мужественностью, логикой, памятью и этикой, господин Вейнингер стремился решить «женский вопрос». Он показал предполагаемую связь между гениальностью и мужественностью, моральной и интеллектуальной неполноценностью женщин, евреев и других меньшинств. Кроме того, его труды по теме протестантизма и иудаизма были восприняты как отражение его собственной еврейской идентичности и его восстания против католической церкви.

Если подвести итог, то книга представляет странную смесь интересных и продуманных аргументов, смешанных с социальными и социально-политическими взглядами, которые не выдержали испытание временем. Некоторые части книги очень ценны для чтения, в то время, как другие настолько возмутительно устарели, что вызывают либо гнев, либо юмор, в зависимости от мировоззрения читателя.