Текст книги "Приручена лань. Переклала на українську мову Неплюєва Олена"

Приручена лань
Переклала на українську мову Неплюєва Олена
В. I. Жиглов

Переводчик Олена Неплюєва

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюєва, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-7629-8

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Було це в далекі дитячі роки. Коли я закінчив третій клас школи і мені виповнилося 10 років, батько вирішив узяти мене на все літо в геологічну експедицію.

Дорога була довгою і ми разом з декількома іншими співробітниками геологічної експедиції виїхали з міста Алма-Ати рано вранці у відкритому кузові вантажної машини, в якому були встановлені прикріплені до бортів дерев'яні лавки. Уздовж дороги стояли телеграфні стовпи з електричними проводами.

Іноді на цих проводах сиділи самотні птахи, що мають дуже незвичайне синьо-блакитне забарвлення. В небі кружляли зграї жайворонків та їх мелодійний крик часом долунав до нашого слуху крізь гул машинного мотору. Нас безперервно обвивали потоки зустрічного теплого вітру і ми з піднесеним настроєм рухалися у напрямку до наміченої мети.

Після того, як ми проїхали кілька годин по дорозі, то перед нашим поглядом відкрилися степові простори. Кругом, куди не глянеш – від краю і до краю – стелилась одноманітна степова рівнина, яка плавно зникала за горизонтом. Не було ні єдиного пагорба і навіть жодного деревця, за що б зачепився погляд подорожнього. Цей одноманітний степовий пейзаж чимось нагадував безмежну морську гладь в години великого штилю, коли навіть найменший вітерець не заколише хвилю.

Навесні весь степ просинається після зимової сплячки і розквітає неймовірно яскравим великим кольоровим килимом. Спочатку, прямо з-під снігу, а часом навіть і на снігу, з'являються перші квіти. І хоча сніг ще не розтанув, але ультрафіолетові сонячні промені легко проникають через нього, прогрівають землю, та пробуджують квіткові цибулини пролісків.

Потім розквітають дрібні сині іриси, іменовані в народі «Зозулині слізки». А вже після того, як степ вкривається молодою зеленню, то на його смарагдовому тлі спалахують квіткові галявини червоних або оранжево-жовтих тюльпанів. Іноді зустрічаються великі фіолетові або бузково-жовті іриси, а також дикі півонії, іменовані в народі «Маріїне коріння». Але найвищої кульмінації це цвітіння досягає в кінці травня, коли розпускаються червоні маки!

З приходом спекотного літа настає неймовірна спека без жодного дощу, колиртутний стовпчик в денний час рідко опускається нижче 35 градусів, при цьому під прямими променями сонця, земля прогрівається до 60—70 градусів. Якщо при цьому розбити яйце на розпечену під сонцем дощечку, то воно дуже швидко запікається на сонці!

Все буйство степових барв вмить зникає до наступної весни і весь степ покривається одноманітним світло-коричневим кольором, вигорілої на сонці трави, а земля висихає і розтріскується глибокими тріщинами.

Але рослинність повністю не гине і її місце займає посухостійкий низькорослий полин. Після того, як він зацвітає своїм непоказним дрібним жовтим кольором, то по всьому степу розноситься дуже гострий дурманний полиновий аромат. Цей запах настільки сильний і стійкий, що здається ніби він огортає все навколо невидимою завісою своїх мереж, з яких ні одному мешканцю цих місць не вдається вирватися. І тоді по всьому степу цілющий ковток свіжого повітря, позбавленого дурманного полинового аромату, стає вже неймовірною мрією.

Успекотний полудень ми доїхали до невеликого джерела і поруч з ним зробили зупинку. Вдосталь напившись холодної води і взявши її з собою, ми рушили далі і тільки ближче до вечора досягли поставленої мети.

Прямо на безкрайніх степових просторах розташовувався невеликий наметовий табір, в якому було близько 30 співробітників геологічної експедиції. Поруч з табором знаходилася похідна кухня, а недалеко від ароматно димлячих котлів, в яких на відкритому вогні готувалась вечеря, стояла велика дерев'яна бочка накрита мішковиною зі свіжим хлібним квасом.

Вдосталь напившись хлібного квасу і наївшись, я пішов спати в намет. Ліг в просторий спальний мішок, що знаходився на розкладному ліжку, я незабаром міцно заснув.

Рано вранці, як тільки розвиднилось і ще не було палючої денної спеки, всі співробітники експедиції, поснідавши, вирушили на польові маршрути вести геодезичну зйомку місцевості і реєструвати покази геологічних приладів. Мене ж ніхто не став турбувати і я продовжував спати.

Прокинувся я від дуже незвичайного шуму, схожого на стукіт. Я відкрив очі і озирнувся навколо. У просторому брезентовому наметі стояли ще два ліжка зі спальними мішками, але нікого, крім менене було, і незабаром я знову задрімав.

Але ось незвичайний стукіт повторився знову і я, піднявши догори свій погляд, побачив на полотнищі намету якісь дивні поглиблення. Мені було дуже цікаво дізнатися про їх походження та встав з ліжка я доторкнувся до них. Але як тільки я доторкнувся до них своєю рукою, сталося щось неймовірне: пролунав невеликий удар і ці поглиблення відразу зникли.

Вирішивши, що розгадку все ж треба шукати зовні, я вийшов з намету й побачив поруч із собою дуже незвичайну казкову істоту. Це була молода дика лань заввишки близько півметра з дуже цікавим забарвленням свого тіла. По всьому її тілу, покритому іскристимна сонці світло-коричневим ворсом, розташовувалося безліч невеликих білих цяток, що нагадують барвисте вбрання гриба мухомора.

Кізка мирно щипала травичку, але побачивши мене підняла свою голову з великими вологими очима, навколо яких росли пишні оксамитові вії. Нас розділяло лише кілька кроків і я боявся навіть ворухнутися, щоб не злякати це чарівне створіння. Я очікував, що в будь-який момент вона стрімголов кинеться в бік і вихором помчить в безкраї степові простори. І я намагався не упустити ні одну мить, щоб вдосталь насолодитися цим прекрасним видовищем.

Вона також, не відриваючи очей і не ворухнувшись жодною частиною свого тіла, продовжувала дивитися на мене своїм чаруючим пильним поглядом. Але раптом, розширивши свої ніздрі і, ніби обнюхуючи ними навколишнє повітря, вона наблизилася до мене і уткнулась своєю теплою вологою мордочкою в мою опущену руку.

Моєму невимовному захвату не було меж. Побачивши таке її дружнє ставлення до мене, я наважився підняти свою вільну руку і злегка доторкнутись до її голови, на якій здіймало два маленьких горбика майбутніх ріжок. Вона продовжувала також струнко стояти поруч зі мною і я її погладив.

Лань тут же вирвалася, зробила неймовірний стрибок вгору і опинилася на брезентовому запоні одного з наметів. Потім, відштовхнувшись усіма своїми витонченими ніжками від цього полога, як від батута, вона перелетіла на іншийнамет, що стоїть неподалік у 2—3 метрах. Зробивши ще кілька таких граціозних стрибків, з намету на намет лань зістрибнула на землю і почала знову щипати траву, не звертаючи на мене більше вже ніякої уваги. Я ще кілька хвилин спостерігав за нею, поки вона раптом не поскакала кудись вдалечінь.

Засмутившись її раптовим зникненням, я вирушив до польової кухні і розповів кухарці, яка була зайнята приготуванням їжі, про свою настільки незвичайну пригоду. Кухарка уважно вислухала мене, а потім посміхнувшись сказала, що це була приручена дика лань на прізвисько Нелька.

Виявляється, Нелькину матусю-лань вбили мисливці, а поруч з її трупом виявили двох зовсім маленьких ланей, яких привезли в наш геологічний табір. Цих маленьких ланей забрав собі шофер-водовоз, який був приписаний до нашої кухні. В його обов'язки входило привозити в наш наметовий табір безцінну в цих краях воду. На його машині замість кузова була велика залізна цистерна і він щодня привозив у ній воду.

Одну маленьку дику лань він відвіз на найближче тваринницьке стійбище і віддав її пастухам і домовився з ними, щоб вони щодня давали їй с

...

конец ознакомительного фрагмента