Текст книги "Вороненя"

Вороненя
В. I. Жиглов

Переводчик Олена Неплюєва

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюєва, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-5770-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Гравюра Охара Косон (1878—1945)

Несподівана знахідка

Цей випадок розповіла мені знайома дівчина Еріка, яка проживає в Німеччині. Одного разу вона гуляла в парку, який знаходиться поруч з їх будинком і побачила лежаче на землі пташеня ворони. Вона підійшла до нього і взяла його в руки. Пташеня було дуже ослабленим. Еріка принесла його до себе додому і, незважаючи на протести батьків, вирішила тримати його у себе вдома. Вислухавши доводи дочки, її мама погодилася з нею, і супроводжувала її в поїздці до ветеринарного лікаря, який обстежив пташеня і призначив йому курс загальнозміцнюючого лікування.

Минав час, і незабаром вороненя зміцніло і стало вільно літати по хаті. Воно дуже прив'язалось до своєї господині і подовгу сиділо з нею поруч, коли вона вивчала предмети свого університетського курсу. А коли всі сідали за стіл їсти, то й вороненя теж прилітало на поклик, і займало своє почесне місце на краю столу.

Йому у невелику персональну тарiлку накладали їжу і підставляли з ним поруч. Але перш ніж приступити до трапези, вороненя, угледівши свою чашку з їжею, починало весело переступати з ноги на ногу, розгойдуючись в якомусь ритуальному пташиному танці, немов би дякуючи своїм опікунам за їх турботу і кажучи їм, тим самим: «Ох, як смачно! Ох, як смачно!»

Ворона в польоті. Гравюра Каванабе Кьосай (1831—1889)

Незабаром Еріка навчила його користуватися туалетом і самостійно оправлятися в унітаз, сидячи на його краєчку. Я часто чув, що живуть в будинку собаки і кішки, привчаються користуватися унітазом, але про те, щоб цьому навчили дикого вороненятка, почув вперше.

Якось одного разу вороненя залетіло в одну з кімнат, в якій були розкриті навстіж вікна і полетіло на волю. Еріка дуже переживала через його відсутність і трохи не плакала про свою втрату. А через три дні, налiтавшись на волi вороненя знову повернулося додому!

Радості Еріки не було меж, адже за багато днів його життя у цьому будинку, вона дуже здружилася з вороненям. Очевидно, і вороненя відчувало до неї не меншу прихильність.

Ворона на дереві. Гравюра Каванабе Кьосай (1831—1889)

Коли Еріка лягала спати, то вороненя також знаходилось у кімнаті поблизу її iзголів'я, наче оберігаючи її сон. Рано вранці будила дочку її мама, щоб вона не проспала свої заняття в університеті. Спочатку по коридору лунали мамині кроки, а потім вона відкривала двері в їхню кімнату і голосно говорила: Еріка вставай! І так повторювалось щоранку.

Але одного разу сталося непередбачуване. З коридору почулися мамині кроки і двері ще не відкрилася, як раптом, крізь солодку ранкову дрiмоту, дівчина виразно почула над своєю головою, якийсь зовсім незвичайний, скрипучий, гучний вигук: Еріка вставай!

Вона, трохи переляканою швидко зіскочила зі свого ліжка і широко відкривши від подиву очі побачила сидяче поруч з нею вороненя, яке і виголосило цю вже завчену ним німецькою мовою фразу!

Ось так в їх будинку з'явився голосовий годинник.

Ворона і тростинки на березі потоку. Гравюра Каванабе Кьосай (1831—1889)

Спостерiгаючи, що вороненя дуже прив'язалось до їхнього будинку і нікуди далеко не відлітає, Еріка вирішила брати його на свої прогулянки в парк. На одній з лапок вона зав'язала йому яскравий чер

...

конец ознакомительного фрагмента