Книга: Цирцея - Мадлен Миллер

Мадлен Миллер написала прекрасный роман, который делает из Цирцеи интересную и сильную героиню, а не просто точку маршрута того незнакомца, который возвращается с войны. Повествование ведется от лица Цирцеи и она начинает рассказывать читателю свою историю с момента знакомства своих родителей - бога Солнца Гелиоса и нимфы Персы. Много страниц посвящены детству, отношениям с семьей, далее изгнание на остров, встреча с Одиссеем и, что самое главное, жизнь после этого. Что меня всегда привлекало в греческой мифологии, что взглядов на происхождение богов, их отношения и связи - тьма. То есть история одного персонажа может быть рассказана тысячью способов, и Миллер, как по мне, выбрала самый красивый и трогательный.

Я не могу сказать, что "Цирцея" - это что-то сложное, новаторское или провокационное. Это просто история женщины, которая научилась быть сильной, история ее боли, счастья и любви. Книга написана красивым пластичным языком, но в то же время она очень проста. На мой взгляд, этого уже достаточно, чтобы признать мастерство автора, но Миллер еще и рассказала потрясающую историю, которая взяла меня за душу. Да, наверное, "Цирцея" становится еще одним пунктом в списке любимых книг.

10 /10

В книзі чари - сила твоєї волі і слова, що мають для тебе значення. І Медлін Міллер я осмілюсь назвати чарівницею, адже кожне слово, кожне речення має значення для авторки і набуває такого ж важливого значення для читача.

Але, звісно, все по черзі. Почнемо з стилю написання роману, який був для мене одним з найбільших відкриттів. Сама авторка описує його приблизно так “acknowledging the simple and beautiful moments of life”. Книга складається з таких моментів, важких, до болю правдивих і тому таких прекрасних. Це - одкровення жінки, яку не визнають, якої цураються. Її становлення, пізнання себе що, зрештою, приводить до такого очевидного, але карколомного фіналу.

З кожною сторінкою Цирцея оголює правду, вивчає себе, аж поки нарешті не визнає того, ким є насправді. Коло замкнулось. Чи, радше, розімкнулось, і дало їй свободу, звільнило від всього зайвого, зосередило на головному і залишило їй саму себе.

Окрім пошуку себе, цей роман піднімає тему фемінізму в дуже тонкий спосіб. “- Господине, коли повернеться твій чоловік? Ми піднесемо за нього келихи й подякуємо за таку дивну гостинність. Я засміялася. - О, я не маю чоловіка. Він і собі всміхнувся до мене. - Певна річ, ти ще занадто юна для заміжжя. Тоді ми повинні подякувати твоєму батькові. - Мій батько живе далеко звідси, - відповіла я. - Тоді, можливо, ми мали б подякувати іншому господареві? Дядькові, брату? - Якщо ви хочете дякувати, то дякуйте мені. Увесь цей дім мій. Коли я промовила ці слова, настрій у кімнаті змінився.”

Грецький літературний спадок - безкрає поле для інтерпретацій та переказів, але коли віднаходиш там таку коштовність - спиняєшся, щоб помилуватись. Одна із найдостойніших книг сучасності, і слів мало, щоб повністю зануритись у цю глибину.