Текст книги "Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857"

Лютий 1848. Оренбург

Мій коханий Тарас Григорович! Посылаю Вам письмо, присланное из Одессы на мое имя… извините, що распечатал его, а распечатал потому, что неудобно было пересылать, впрочем – честное слово – я его не читал.

Как Вы поживаете? Брат, который теперь в Петербурге, просит, чтобы Вы писали к нему (через мене), о чем треба. Коли Вам не треба уже «Отеч[ественных] записок» и «Русской истории» – будьте ласкаві, пришліть, бо «Отеч[ественные] зап[иски]» треба переплетать, а «Русская история» нужна для маленького моего учащегося брата. Да пишіть же і Ви що-небудь.

Всем Вам преданный

Федор Лазаревский.

Початок березня І848. Одеса

Тарас Григорьевич!

Да поможет Вам Господь всемогущий понести до конца тяжелый крест Ваш той узкой и скорбной стезей, которую Он проложил нам любовию и кровию своею! За Вас много, много молитв – а молитва даром не пропадет. Когда Вам делается слишком грустно – вспоминайте об смерти. Когда б Вы знали, как эта мысль угнетает, за нею следует мысль о воскресении – и жизни нестареемой, безгрешной – вечной!

Христе, свете истинный, просвещающий и освящающий всякого человека, грядущего в мир, да знаменуется на нас свет лица Твоего, да в нем узрим свет неприступный, молитвами пречистыя Твоея Матери и всех Святых, аминь!

Вот Вам молитва, которая содержит в себе все, что желаю Вам от глубины души моей, в замену всех утрат и скорбей Ваших. Да пребудет с Вами благодать и дар Святого духа. Прощайте или лучше до свидания радостного, общего.

Початок березня 1848. Одеса

Я уверена, много, много уважаемый Тарас Григорьевич, Вы не найдете странным, что я пишу Вам, хотя в обществах, где мы встречались иногда, я ни разу не говорила с Вами. Отдаление делает меня отважнее; при том я имею тройное право быть вовсе не чужою, [рядки 7–10 закреслено. – Ред.].

Протягиваю Вам руку, прошу Вас, добрый Тарас Григорьевич, считайте и меня старой знакомой. Дай нам Боже увидеться в свете Его! Бог знает, как бы я желала, чтобы Вас по крайней мере не исторгали из Эдема, но что бы ни случилось, да пребудет Он всегда с Вами и не допустит Вас охладеть, умереть для высокого и прекрасного!

Нет, не может быть, чтобы в душе Вашей, служившей алтарем, на котором совершался дар чистой поэзии, где раздавались такие торжественные гимны, не может быть, чтоб в ней воцарилась когда-нибудь мерзость запустения. Не бойтесь этого, Тарас Григорьевич, за Вас так много молится сестер ваших по Христу и по кресту; в числе последних назову только сестру Таню; да поможет Вам Господь нести Ваш крест так, как она несет свой! Пригвожденная к одру неописанными страданиями, для окружающих она находит и приветливое слово и улыбку; она Вам дружески кланяется, благодарит за поклон, и за добрые Ваши желания – воздает Вам такими же искренними желаниями.

Прощайте, добрейший Тарас Григорьевич, да сопутствует Вам всегда везде благодать Христа Спасителя! Глубоко уважающая и преданная Вам

Александра Псел.

7 березня 1848. Орська фортеця

7-го марта 1848.

К[репость] О[рская].

Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по-тричі, цілуючи всяку фарбочку. І як її не цілувать, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярню, в Седнев. Чи згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? Ще й радились зо мною, як би її химерніше улагоди[ть], чи сподівався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині! Благий і дивний єси, Господи!

Сьогодня неділя, на муштру – не поведуть. Цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб Бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь, все, все до крихотки, ціле. І Шекспір, і папери, і фарби, і цизорик, і карандаші, і пензлі – все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки що.

Недавно з Яготина прийшов лист до мене. Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні], що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.

Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать, бо туда почта не доходить, от моє горенько! а може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.

Не будемо журиться, а будемо молиться, ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як-то кажуть розумні люде. Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!

Я тепер (поздоров Боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму, як потрачу, та таки і уділить декому треба хоч по аркушику.

Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одно те, що сьогодня почта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул!

Молюся Богу, щоб послав здоров’я Н[адії] Д[митрівні] і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.

19 березня 1848. Яготин

Извините меня, мой добрый Тарас Григорьевич, что я так долго медлила с присылкою книги «Избранные места»; наконец, я их отправляю, другую же книгу не посылаю не от забывчивости, а от того, что лучше так. Можно ли Вам посылать «Отечественные записки»? – Я надеюсь, что эти строки к празднику придут к Вам. Да воскреснет Христос в душе Вашей, мой добрый Тарас Григорьевич, да освятит он душу Вашу; да просияет в Вас благодать святая! Вот мои желания, завтра я за Вас выну часточку и надеюсь удостоиться причащения святых таин: я всегда об Вас молюсь; я Вам желаю так много хорошего, лучшего. – Прошу Бога, чтобы Он привел меня увидеть Вас еще в сей жизни, но покоряюсь Его воле, и от души прошу Его, чтобы Он помянул Вас во царствии своем! Там все будет ясно, свято, блаженно! О, устремите туда взоры души Вашей, не забывайте, что у Вас здесь есть друзья искренние, желающие Вам того, чего желают себе! Глафира уехала в Киев к больной сестре, которая готовится к вожделенному концу! Какая очищенная, благословенная душа у Тани. Маменька Вам кланяется. – Сегодня не могу много писать, – готовлюсь к исповеди, простите мне все то, в чем я не исполнила к Вам долга христианства, делать добро душе брата – обязанность, которую мы слишком часто выпускаем из виду. Да покроет милосердие Господне и Его благость все наши упущения. – Прощайте, мой добрый Тарас Григорьевич, да почиет на Вас мир Христа Спасителя! – Вам душею преданная

Варвара Репнина.

Яготин,

19-го марта

1848 года.

Березень 1848. Оренбург

Насмішили Вы мене – нехай Вас Бог милує – Тарас Григорович, своею писулькою; а солдату «Русская история» здасться: не прочитає, дак проп’є або продасть. Дуже негарно Ви зробили, що написали у Москву вислать її мені; що з воза упало, то пропало – значить, така її доля, а коли по Вашому листу пришлють мені «Историю» із Москви, то уже хоч лайте, хоч не лайте, а я вишлю Вам – що буде стоять – гроші.

Що получив, то й посилаю Вам; а що пишуть, що посилають Лермонтова, то сього ще не получив, або в письмі поклепали, або важка пошта опізнилась; коли получу, то гаяться не буду і зараз пришлю.

Адрес брату: Василію Матвієвичу, [в] Большой Милионной дом Эрнста; квартира № 5.

Прощайте, служба, мій милий земляче. Пишіть почаще; та, будьте ласкаві, чи не треба Вам чого-небудь; после сочтемся. Левицкому закажу писать Вам; а з Безсребреником розійшовся з літа і досі не бачився.

Весь Ваш

Ф. Лазаревский.

7 квітня 1848. Одеса

7 апреля 1848. Одесса.

Христос воскресе!

Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: велик-день. Далебі що так: цей день – закінчаньє жизні чоловіка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землі лежить тропою і нам грішним; цею тропою і нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маємо робити? – Те саме, що робив Спаситель наш на землі: прощай ворогам, добро роби діющим тобі напасть, молись за лютих, не жени бідних, не одвертайся от просящих. От і все; помолимся ж Господеві, щоб дав нам і волю і силу усе це діять во славу імені Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радію, читаючи листи Ваші, і молюся Богові, щоб він осінив Вас Своєю благодатію; а ще Господь зо мною, кого убоюся?

Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’є та мене згадуй. А степу безлюдного нічого лякаться, може таки і туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь і В[арвара] Н[иколаевна] тож.

Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа і терпи, поки Його свята воля того схоче.

Щирий до Вас Андрій Лизогуб.

Папери посилаю 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої, напишіть, чи хороша і годяща.

P. S. На своїх адресах тепер надписуйте тільки: В Одессу. Бо поки я у городі, то знають вже, где я живу, а у маї, у половині або під кінець, я з жінкою житиму на хуторі, а за письмами приїздитиму у город на почту. Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, у Седнев.

20 квітня 1848. Оренбург

Христос воскрес! дорогой Тарас Григорьевич, посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею… Кругом виноват перед Вами, любый Тарасе, но коли правду говорить, так виноваты праздники.

К чему Вам проситься в экспедицию, к чему Ваше отчаяние? Потерпите – Бог не без милости, козак не без доли. Читайте сердцем прекрасные письма княжны; молитесь и надейтесь; а я хоть редко и за себя положу крест, но ей-богу искренно молюсь, да улучшится Ваша горькая доля, да пошлет Вам судьба лучшее общество, лучшего начальника.

Прощайте. Даст Бог увидимся. Не забывайте

Вашего

Ф. Лазаревского.

20 апр[еля].

На звороті:

Его высокоблагородию Михаилу Семеновичу Александрийскому. Покорнейше просят передать Тарасу Григорьевичу Шевченке.

Внизу дописано Шевченковою рукою: «Пилюли Морисона в Одеси».

22 квітня 1848. Орська фортеця

22 апреля.

Чи не розсердилися ви на мене часом? Або, крий Мати Божа, чи не забули мене безталанного, що пишу, пишу до вас, а ви хоть би словечко, – думав спершу, що листи мої не доходять до вас, так же купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова, що і в салдатських руках не згинула, забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав, – а із ваших рук (також власних) хоть би клаптик паперу, а то й того не добув. Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам, що воно таке! До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі у Міліонну улицю, а од його хоч би слово, із Михайловської анітелень, од вас… та, може, вам ніколи? А як є коли? То гріх вам великий забувать хоть і ликом шитого, та все-таки земляка вашого.

Ох, якби-то так жартувало моє серце, як я оце з вами словами жартую. Якби і йому, як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем, та й годі. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуєш. Йому треба нудьги, тяжкої, невсипущої нудьги!

Цур йому, тому лихові, а то ще щоб не заплакать, а іноді далебі доходить до того, аж самому сором, та що ж, нічого не вдію з проклятущою нудьгою. Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (бо мені затого можна буде рисовать). Нехай до мене хоч словечко напише. Напишіть, Бога ради, чи получили ви «Историю» Устрялова, бо вона найшлась, і я послав вам через тутешнього купця. Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришліть], бо, може, доведеться поплентать на Раїм, то я там здохну без книжок. Та ще поскубіть за чуб отого ледачого Левицького і поклоніться землякам моїм, в Оренбурге сущим.

Бувайте здорові та не забувайте

безталанного

Т. Шевченка.

Напишіть, будьте ласкаві, швиденько.

27 квітня 1848. Оренбург

27 апрел[я].

Христос воскрес!

Що оце Ви? – Бог з Вами, Тарас Григорович! І за що б таки мені на Вас сердиться, або – ще того гірше – забути Вас? Писали Ви до мене – правда; а хіба ж я до Вас не відписував? Тільки на послідній лист нічого не сказав, та й то виноват поганий москаль, чрез которого Ви передали «Историю» Устрялова; сказав він Вам, що «Историю» отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким велик[о]днем… Самого купця я і в очі не бачив, я тільки збирався відвічать на Вашу писульку, аж тут поспів і Ваш послідній лист.

Коли Вам Бог приведе побувать на Раїмі, то, будьте ласкаві, Тарас Григорьевич, передайте мій низесенький поклон лікарю Белєву – гарний парень і щирий приятель моего брата, а трохи й мій. Порозвідаю, коли він останеться ще на Раїмі, то буду писать до його особо; коли ж не останеться, то там буде чиновник нашої Комісії Субханкулов; в нужді – нехай її Бог мимо несе – обратитесь до його… через його можна буде до мене пересилать листи; чого треба буде, а може й тепер треба, пишіть.

Брат Василь зовсім остався у Петенбурзі і в Оренбург уже не вернеться; таке лихо, приїхав на годину – я і зрадів було, аж тут нелегкая мати понесла його у той Пітер… він служить секретарем у министра внутр[енних] дел. Справи він Вам не присилав; з сим вмісті прошу його прислать її; коли Вам можна буде переслать її (розумію, що Вам позволено будет рисовать), то вона Вас найде і на Раїмі, коли вже Вам забажалось так далеко забраться. З Безсребреником скоро побачитесь; його посилають в Николаевское укрепление, так по дорозі він заїде і у Вашу Орську. Прощавайте, любий Тарасе Григорович. Нехай Вас Бог і добрі люди милують і шанують.

Всім сердцем і душою щирий до Вас

Ф. Лазаревський.

Левицького я дуже поскуб – може, пожалується і напише. Здається, Бог Вас знов зведе з Почешовим; і він потелепавсь на Раїм. Поклонітесь йому. Од Михайла Семеновича получите Лермонтова і Гоголя – «Выбранны[е] места». На Раїмі ще буде безпутна голова – прапорщик Бєляковський: від його подальше.

3 травня 1848. Оренбург

Любий Тарасе Григорьевич!

На Раиме, где, конечно, я не предполагаю для Вас лишних удовольствий, я компаную для Вас товариство… Податель сего возник Иван Фаддеевич Петров; познакомтесь с ним – хороший чоловяга. До свидания; пишите мне еще из Орской крепости, останетесь ли Вы на месте или потянетесь на Раим.

Весь Ваш Ф. Лазаревский.

На звороті:

Тарасу Григорьевичу Шевченке.

В Орске или Раиме.

9 травня 1848. Орська фортеця

9 мая 1848 г. К[репость] Орская.

Воістинно воскрес!

Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу. Папір мені тепер дуже став у пригоді, а лист ще дужче! і тим самим, що мені тепер треба було молитви і щирого дружнього слова, а воно якраз і трапилось. Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу, веселий.

Спасибі тобі ще раз за писанку; дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу; не знаю тілько, чи доведеться малювать!

Вибач мені, єй-богу, ніколи і сухар той з’їсти, а не те щоб лист написать до ладу. До В[арвари] Н[іколаєвни] напишу вже хіба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.

Адрес мій: в К[репость] Орскую.

Его высокоблагородию

Михайлу Семеновичу Александрийскому

з передачею мені.

А цей чолов’яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мій! Коли не побачимося на сім світі, то вже певне зострінемося на тім. До свидания!

Щирий твій Т. Шевченко.

15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси

15 іюля 1848. Хутор коло Одессы.

Лист Ваш, коханий друже Тарасе, що до мене писали ще 9 мая, я получив, і цей лист мене дуже зрадував. Дяка Господеві милосердому, що Він змиловавсь над Вами і дав Вам покой і покорність Єго святій волі. Я казав: терпи, друже, і дякуй Господа Спаса нашого, то Він наградить – і душу заспокоїть, і, може, гнів на милость оберне. От тобі поки разрішеніє мальовать, одно це чого-небудь да стоїть. Дякуй же Спаса нашого милостивого, терпи, пильнуй, шануйся, може, Господь більш наградить за тєрпєніє; може, і кара, єю же посітив Вас, у добро обернеться; а поки що моє слово, моє щиреє слово побіжить за Вас на край світа, знайде і на Раїму, і на берегу Аральського того моря і лоскотатиме во ушію твоєю рідною мовою, і утішатиме серце твоє щирою дружбою.

Мабуть, не скоро добіжить до Вас оцей мій лист, але думка така, що він таки добіжить, і зрадіє Тарас, як почує на степу безкраєму голос з України. Що об собі сказать, доброго мало, у Одесі холера; посітив Господь нас карою за гріхи наші, да буде имя Єго благословенно. Але купаться у морі не можна, лікар не велить, то я міркую, як би швидче додому потягти, і коли дасть Біг, то у ту пору, як цей лист поспіє до Вас на Аральське, я вже опинюсь у Седневі. Скучив я без Седнева, тут усе-таки на чужині, а у Седневі якось-то веселіше. Як тілько доберусь до господи, то зараз напишу до Вас; і Ви до мене вже пишіть у Седнев. – В[арваре] Н[иколаевне] я напишу про Вас, що знаю; уосіні вони хочуть приїхать у Одесу, тут і зимоватимуть. Як що про їх прочую або що вони мені напишуть, про все теє я й Вам розкажу, а поки отдаю Вас, друже мій, на ласку Божію, нехай сохраняє Вас і держить у своїй благодаті Господь і Спас наш милосердий Іісус Христос, Єго же милости и любви несть міри, ні кінця.

Щирий до Вас Андрей Лизогуб.

16 серпня 1848. Орська фортеця

Креп[ость] Орская, 16 августа.

Свидетельствуя мое усердное почтение любезному Тарасу Григорьевичу, препровождаю присланное из Одессы на имя мое письмо к Вам от неизвестного мне г. Лизогуба.

Каково то поживает пан; лучше ли, удобнее ли Вам здесь, чем в Орской? – Надеюсь, что ответы будут утвердительные; а о веселостях не спрашиваю – в полной уверенности, что в кругу добрых походных товарищей их всегда бывает больше, чем в провинциальном местечке, где сплетни и проявления самого мелочнова эгоизма не дают никому покоя.

Новостей много, очень много: но так как они отнюдь не орские, а политические, и вдобавок европейские, а не российские только, то излагать их со всеми подробностями я не берусь; скажу однако ж главную тему их: хочется лучшего!.. Это старая песня, современная и ч[е]л[ове]ку и человечеству, – только поется на новый лад – с аккомпаниментом 24-х фунтового калибру!

Впрочем, Вы знаете, вероятно, все затеи европейской политики в настоящее время!

Прощайте! Желаю Вам всего доброго.

Ваш покорнейший

М. Александрийский.

1849

26 березня 1849. Раїм

Я уже два месяца как оставил свою резиденцию Косарал, почему и не могу вам сообщить ничего нового о тамошнем житьи-бытьи любезного А[лексея] И[вановича], а о Раиме и говорить нечего – неизменяемый!

В воспоминании вашем о плавании по морю бурному Аральскому оставьте уголок для незабывающего вас

Т. Шевченко.