Текст книги "Ляльковий дім"

Нора. Правда ж, Торвальде?

Гельмер. Ія чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на «ти». А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм «ти», «ти, Гельмере». Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.

Нора. Торвальде, ти кажеш не те.

Гельмер. Не те? Чому не те?

Нора. Бо це усе дріб'язкове.

Гельмер. Що ти говориш? Дріб'язкове? То я, по-твоєму, дріб'язковий?

Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І саме тому…

Гельмер. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб'язковими, то, видно, і я такий. Дріб'язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!

Нора. Що ти хочеш?

Гельмер (шукає щось у паперах). Покласти край.

Входить служниця.

Ось на цього листа і негайно знайди посланця, нехай віднесе його. Тільки швидко. Адреса написана зверху. Ось гроші.

Служниця. Добре. (Виходить із листом.)

Гельмер (збирає свої папери). Ось так, пані упертюхо.

Нора (затамовує подих). Торвальде, що то за лист?

Гельмер. Кроґстадове звільнення.

Нора. Заверни його, Торвальде! Ще є час. О Торвальде, заверни його! Зроби це задля мене… задля самого себе, задля дітей. Чуєш, Торвальде, зроби! Ти не знаєш, що це може заподіяти нам усім.

Гельмер. Пізно.

Нора. Так, пізно.

Гельмер. Люба Норо, я вибачаю тобі цей страх, хоч, властиво, він образливий для мене. Так, образливий! Хіба не образливо припускати, що я повинен боятися помсти того пропащого крутія? Але я все-таки прощаю тобі, бо це дуже миле свідчення твоєї великої любові до мене. (Пригортає її.) Облишмо це, моя люба. Нехай буде що буде. Як на те пішлося, то повір: у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, що все можу взяти на себе.

Нора (вжахнувшись). Що ти маєш на думці?

Гельмер. Усе, кажу…

Нора (опановує себе). Ніколи в світі. Я тобі не дозволю.

Гельмер. Гаразд, поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Так і має бути. (Пестить її.) Тепер ти задоволена? Ну, ну, не дивись на мене такими переляканими очима, як пташка. Адже все це тільки фантазії. Тепер ти заграєш тарантелу і повправляєшся з тамбурином. А я піду до свого кабінету і зачиню двері, тож нічого не чутиму, хоч би який гамір ти зчинила. (Обертається у дверях.) А коли прийде Ранк, скажи йому, де я. (Кивнувши їй головою, він іде до себе з пакою паперів і зачиняє двері.)

Нора (перелякана, охоплена розпачем, стоїть як укопана й шепоче). Він здатен на це. Так і зробить. Зробить, хоч би що… Ні, ніколи в світі! Все, що завгодно, тільки не це! Де порятунок?… Де вихід?…

Дзвінок у передпокої.

Доктор Ранк?… Усе, що завгодно, тільки не це! (Проводить руками по обличчю, опановує себе і йде відчиняти двері до передпокою.)

Доктор Ранк стоїть у передпокої і вішає своє хутро.

Впродовж подальшої сцени починає вечоріти.

Нора. Доброго дня, докторе Ранк. Я по дзвінку впізнала, що це ви. Але не заходьте до Торвальда, бо він, здається, працює.

Ранк. А до вас можна? (Заходить до кімнати.)

Нора (зачиняє за ним двері). Та ви ж знаєте… для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилина.

Ранк. Дякую. Буду користуватися цим, поки можна.

Нора. Що ви хочете цим сказати? Поки можна?

Ранк. Саме так. Вас ц є лякає?

Нора. Ну, це дивний вислів. Що може статися?

Ранк. Може статися те, до чого я вже давно готовий. Але я не сподівався, що воно може статися так швидко.

Нора (хапає його за руку). Що ви довідалися? Кажіть, докторе Ранк!

Ранк (сідає біля груби). Я кочуся вниз. І нічого не вдієш.

Нора (з полегкістю). Ви про себе?

Ранк. А про кого ж? Не треба дурити себе самого. Я найнещасніший зі всіх своїх пацієнтів, фру Гельмер. Цими днями я зробив генеральну перевірку свого внутрішнього стану. Банкрут. Мабуть, десь через місяць уже гнитиму на цвинтарі.

Нора. Ох, як ви погано висловлюєтесь.

Ранк. Бо справи страшенно погані. І найгірше, що й перед тим іще буде багато гидотного. Залишилося зробити ще одну перевірку, і після неї я приблизно знатиму, коли почнеться розпад. І ось що я вам скажу. Гельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну відразу до всього гидотного. Я не допущу його до своєї смертної постелі…

Нора. Але ж, докторе…

Ранк. Не допущу. Нізащо. Замкну перед ним двері. Коли я буду цілком певний, що настає найгірше, я пошлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Тоді знатимете, що почалася мерзенна руйнація.

Нора. Ну, ви сьогодні просто нестерпні. А я так хотіла б, щоб саме сьогодні ви були справді в доброму гуморі.

Ранк. Зі смертю за плечима? І так розплачуватися за чужі гріхи. Де ж тут справедливість? І на кожну родину чекає така чи інша невблаганна кара…

Нора (затуляє вуха). Не хочу такого слухати! Кажіть щось веселіше, смішніше!

Ранк. Так, справді не залишається нічого іншого, як сміятися з усього цього. Моєму нещасному, невинному хребтові доводиться покутувати веселі дні офіцерського життя мого батька.

Нора (біля столика ліворуч). Він був дуже ласий до спаржі й паштету з гусячої печінки, правда?

Ранк. Так, і до трюфелів.

Нора. Так, так, до трюфелів. І, здається, до устриць?

Ранк. І до устриць, звичайно.

Нора. І до всяких там портвейнів та шампанського. Прикро, що всі ті ласощі відлунюють у хребті.

Ранк. А надто відлунюють у нещасному хребті того, хто ними взагалі не ласував.

Нора. О так, це найприкріше.

Ранк (пильно дивиться на неї). Гм…

Нора (трохи помовчавши). Чого ви всміхнулися?

Ранк. Ні, то ви всміхнулися.

Нора. Ні, ви, докторе Ранк!

Ранк (підводиться). А ви ще більша шельма, ніж я думав.

Нора. Мені сьогодні кортить викинути якогось коника.

Ранк. Воно й видно.

Нора (кладе йому руки на плечі). Любий, любий докторе, не покидайте Торвальда і мене.

Ранк. До такої втрати ви легко звикнете. Чого очі не бачать, того серцю не жаль.

Нора (злякано дивиться на нього). Ви так гадаєте?

Ранк. З'являться нові знайомі, і…

Нора. У кого з'являться нові знайомі?

Ранк. І у вас, і в Гельмера, коли мене не стане. Мені здається, що ви вже на добрій дорозі. Навіщо вам здалася вчора ввечері та фру Лінне?

Нора. Ой, ой, чи ви, бува, не ревнуєте мене до сердешної Кристини?

Ранк. Авжеж ревную. Вона заступить мене в цьому домі. Коли мене вже не буде, то, мабуть, та жіночка…

Нора. Цитьте. Не так голосно, бо вона он там.

Ранк. І сьогодні? От бачите.

Нора. Тільки тому, що лагодить мій маскарадний костюм. Господи, ви сьогодні нестерпні. (Сідає на канапку.) Будьте чемні, докторе Ранк. Завтра ви побачите, як я гарно танцюватиму, і уявите собі, що то тільки для вас… Ну, звичайно, і для Торвальда, аякже. (Витягає з коробки різні речі.) Сідайте тут, докторе. Я вам щось покажу.

Ранк (сідає). Що саме?

Нора. Ось, гляньте!

Ранк. Шовкові панчохи.

Нора. Тілесного кольору. Правда, чудові? Ну, тепер уже темно, але завтра… Ні, ні, ви побачите тільки до кісточок. Зрештою, вам можна побачити й вище.

Ранк. Гм…

Нора. Чого ви дивитеся так критично? Вважаєте, що вони мені не личать?

Ранк. Про це я не можу мати обґрунтовану думку.

Нора (якусь мить дивиться на нього). Фе, як вам не соромно. (Легенько б'є його панчохами по вусі.) Ось вам за це. (Ховає гамузом речі до коробки.)

Ранк. А які ще коштовності я мав побачити?

Нора. Більше нічого не побачите, бо ви нечемні. (Мугикаючи, перебирає речі.)

Ранк (після короткої паузи). Сидячи з вами отак невимушено, я не розумію… не можу збагнути… що сталося б зі мною, якби я не приходив до вас.

Нора (всміхається). Так, мені здається, що ви, можна сказати, непогано почуваєтеся в нас.

Ранк (тихіше, дивлячись поперед себе). І доведеться покинути все це…

Нора. Дурниці. Не покинете.

Ранк (веде далі). І не залишити після себе бодай якогось теплого спогаду, хоч би хвилевого почуття втрати… тільки порожнє місце, яке може посісти перший-ліпший сторонній.

Нора. А якби я тепер вас щось попросила?… Ні…

Ранк. Що саме?

Нора. Великого свідчення вашої прихильності…

Ранк. Добре, кажіть.

Нора. Та, бачите, я маю на думці… дуже велику послугу…

Ранк. Невже я справді хоч раз матиму таке щастя?

Нора. Ох, ви не знаєте, що це.

Ранк. То скажіть.

Нора. Ні, я не можу, докторе, це щось дуже велике… і порада, і допомога, і послуга…

Ранк. Чим більше, тим краще. Та я ніяк не збагну, що б це могло бути. Скажіть же! Хіба я не заслуговую на вашу довіру?

Нора. Заслуговуєте більше, ніж будь-хто. Ви знаєте, що ви мій найвірніший, найкращий приятель. Тому я й звертаюся до вас. Ну добре. Може б, ви допомогли мені відвернути одну небезпеку. Ви знаєте, як віддано, як безмежно кохає мене Торвальд, він ні на мить не завагався б віддати за мене своє життя.

Ранк (нахиляється до неї). Норо… ви думаєте, що він єдиний?…

Нора (ледь здригнувшись). Єдиний?…

Ранк. Хто з радістю віддав би за вас своє життя?

Нора (засмучено). Ну от…

Ранк. Я заприсягся собі, що ви дізнаєтеся про це, перш ніж мене не стане. Кращої нагоди вже не буде… Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте, що можете довіритися мені швидше, ніж комусь іншому.

Нора (підводиться, камеє спокійним рівним голосом). Дайте мені пройти.

Ранк (відсувається, але не встає). Норо…

Нора (у дверях до передпокою). Гелено, принеси лампу… (Іде до груби.) Ох, любий докторе, це було справді негарно з вашого боку.

Ранк (підводиться). Те, що я кохав вас так само щиро, як той інший? Хіби цє негарно?

Нора. Ні, але негарно, що ви сказали про це. Зовсім не треба було…

Ранк. Чому? Ви знали?…

Служниця приносить лампу, ставить на стіл і виходить.

Норо… фру Гельмер… я питаю вас: ви здогадувалися?

Нора. Ох, звідки мені знати, що я знала, а чого не знала? Я справді не можу сказати вам… Як ви нетактовно повелися. Все було так добре.

Ранк. Ну, принаймні ви тепер знаєте, що я весь до ваших послуг. То скажіть.

Нора (дивиться на нього). Після цього?

Ранк. Прошу вас, скажіть же, в чому справа.

Нора. Тепер ви ні про що не дізнаєтеся.

Ранк. Ні, ні. Не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що я тільки здужаю.

Нора. Тепер ви нічого не зможете зробити для мене… Зрештою, мені, мабуть, і не треба буде ніякої допомоги. Побачите, що все це самі химери. Так, химери. Напевне! (Сідає у крісло-гойдалку, дивиться на нього і всміхається.) Ну й гарно ж ви повелися, докторе. І не соромно вам тепер, при світлі?

Ранк. Ні, якраз ні. Але я, мабуть, піду… назавжди.

Нора. Ні, не робіть цього. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж добре знаєте, що Торвальд не може обійтися без вас.

Ранк. Так, а ви?

Нора. О, мені завжди дуже приємно, коли ви приходите.

Ранк. Саме це і спантеличувало мене. Ви для мене загадка. Часто мені здавалося, що вам майже так само приємно бути разом зі мною, як і з Торвальд ом.

Нора. Бачите, декотрих людей найдужче любиш, а з декотрими найприємніше бути разом.

Ранк. Так, у цьому щось є.

Нора. Вдома я найдужче з усіх любила тата. Але мені завжди було дуже весело, коли я крадькома заходила до кімнати служниць, бо вони мене не повчали і так весело розмовляли собі.

Ранк. Ага, то он кого я замінив вам.

Нора (кидається до нього). Ох, любий докторе, я зовсім не це мала на увазі. Але ж ви розумієте, що мені з Торвальд ом, як і з татом…

Служниця (заходить із передпокою). Пані! (Шепоче їй щось і простягає картку.)

Нора (кидає оком на картку). Ой! (Ховає її до кишені.)

Ранк. Щось погане?

Нора. Ні, ні, немає нічого. Це тільки… мій новий костюм…

Ранк. Як? Таж костюм он лежить.

Нора. Ох, це не той. Це інший… я замовила… Торвальдові не треба знати…

Ранк. Ага, оце і є та велика таємниця!

Нора. Так. Підіть до Торвальда. Він у своєму кабінеті. Затримайте поки що його.

Ранк. Будьте спокійні, я його не випущу. (Іде до Гельмерового кабінету.)

Нора (до служниці). То він чекає в кухні?

Служниця. Так, він зайшов із подвір'я…

Нора. А ти хіба не сказала йому, що я не сама?

Служниця. Сказала, але він не послухався.

Нора. То він не хоче йти?

Служниця. Ні, сказав, що не піде, поки не поговорить із вами.

Нора. То заведи його сюди, тільки тихенько, Гелено. І нікому не кажи про нього. Нехай це буде несподіванка для мого чоловіка.

Служниця. Так, так, я розумію… (Виходить.)

Нора. Біда надходить. Таки не минає мене. Ні, ні, ні, не може цього статися, не повинно. (Підходить до Гельмерових дверей і зачиняє їх на защіпку.)

Служниця відчиняє двері з передпокою, впускає Кроґстада і знов зачиняє їх. Він одягнений у дорожнє хутро, боти і шкіряну шапку.

Нора (йде йому назустріч). Говоріть тихо, мій чоловік удома.

Кроґстад. Хай собі буде.

Нора. Чого вам треба?

Кроґстад. Дещо з'ясувати.

Нора. То швидше. Що саме?

Кроґстад. Ви, звичайно, знаєте, що мене звільнено.

Нора. Я не могла нічого вдіяти. Я до останнього боронила вас, але нічого не допомогло.

Кроґстад. Отже, ваш чоловік так мало любить вас? Знає, що я можу заподіяти вам, і все-таки зважується…

Нора. Як ви можете думати, що він знає про це?

Кроґстад. О ні, я, властиво, й не думав такого. Дивно було б, щоб мій любий Торвальд Гельмер спромігся на таку мужність…

Нора. Пане Кроґстад, я вимагаю поваги до свого чоловіка.

Кроґстад. Даруйте, я й виявляю до нього належну повагу. Та оскільки ви тримаєте цю справу в такій великій таємниці, то зважуюся припустити, що ви сьогодні краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви зробили.

Нора. Краще, ніж в и могли б розтлумачити мені.

Кроґстад. Ще б пак, такий поганий правник, як я…

Нора. Чого ви від мене хочете?

Кроґстад. Тільки поглянути, як ви почуваєтесь, фру Гельмер. Я думав про вас цілий день. Бачите, лихвар, крутій, ну, одне слово, такий, як я, теж має трохи того, що зветься серцем.

Нора. То доведіть це. Подумайте про моїх малих дітей.

Кроґстад. А ви і ваш чоловік подумали про моїх? Але тепер уже однаково. Я хотів тільки сказати, що вам не треба журитися цією справою. Поки що я не маю наміру оскаржувати вас у суді.

Нора. Справді? Я так і думала.

Кроґстад. Усе можна залагодити мирно. Не треба вплутувати в це сторонніх. Справа залишиться тільки між нами трьома.

Нора. Мій чоловік нічого не повинен знати про це.

Кроґстад. І що ж ви зробите, щоб він не дізнався про це? Чи не зможете часом сплатити весь борг?

Нора. Ні, зразу не зможу.

Кроґстад. Чи маєте якусь можливість добути гроші за пару днів?

Нора. Не маю такої можливості.

Кроґстад. Та якби й мали, вам це однаково не допомогло б. Хоч би ви й оце зараз виклали яку завгодно суму, я однаково не повернув би вам вашого боргового зобов'язання.

Нора. То поясніть мені, що ви хочете зробити з ним?

Кроґстад. Тільки залишити в себе… зберегти. Ніхто сторонній не буде про нього знати. Та якби ви тепер зважилися на якийсь відчайдушний крок…

Нора. Саме так.

Кроґстад. Якби надумали кинути дім і родину…

Нора. Саме так.

Кроґстад. Або задумали щось іще гірше…

Нора. Звідки ви знаєте?

Кроґстад. То киньте ці химери.

Нора. Звідки ви знаєте, що я думала про таке?

Кроґстад. Більшість із нас спочатку думає про таке. Я також думав, але мені не стало відваги.

Нора (ледь чутно). І мені не стає.

Кроґстад (з полегкістю). От бачите. І вам теж не стає?

Нора. Не стає, не стає.

Кроґстад. І то була б велика дурниця. Коли мине перша домашня буря… Я маю в кишені листа до вашого чоловіка…

Нора. І в ньому все сказано?

Кроґстад. Якомога обережніше.

Нора (швидко). Не можна, щоб він отримав цього листа. Порвіть його. Я все-таки знайду якусь можливість роздобути гроші.

Кроґстад. Вибачте, пані, я, здається, щойно сказав вам…

Hора. Я не про ті гроші, що винна вам. Скажіть, скільки грошей ви вимагаєте від мого чоловіка, і я дістану їх.

Кроґстад. Я не вимагаю від вашого чоловіка грошей.

Нора. А чого?

Кроґстад. Я скажу, чого. Я хочу стати на ноги, пані, хочу піднятися, і ваш чоловік повинен допомогти мені. За півтора року я не припустився жодного нечесного вчинку, весь цей час ледве перебивався, але був задоволений, що своєю працею помалу підіймаюся знову. Тепер мене вигнали, і я вже не вдовольнюся тим, що мене з ласки приймуть назад. Я хочу піднятися вище, кажу вам. Хочу, щоб мене прийняли до банку на вищу посаду. Ваш чоловік повинен створити її для мене…

Нора. Він ніколи цього не зробить!

Кроґстад. Зробить. Я його знаю. Навіть не писне. А якщо тільки я опинюся там, у банку, поруч із ним, то побачите: не мине й року, як я стану правою рукою директора. Тоді Нільс Кроґстад, а не Торвальд Гельмер керуватиме Акціонерним банком.

Нора. Ви цього ніколи не дочекаєтеся!

Кроґстад. Може, ви…

Нора. Тепер у мене стане відваги.

Кроґстад. Ви не залякаєте мене. Така гарна, розбещена дама, як ви…

Нора. Побачите. Побачите!

Кроґстад. Може, під кригу? В холодну, чорну глибину? І спливете навесні спотвореною, невпізнанною, із вилізлим волоссям…

Нора. Ви мене не залякаєте.

Кроґстад. І ви мене не залякаєте. Таких речей не роблять, фру Гельмер. Та й нічого це не дасть. Він же однаково буде в моїх руках.

Нора. Навіть тоді? Коли мене вже…

Кроґстад. Не забувайте, що тоді від мене залежатиме, яка пам'ять про вас залишиться.

Нора, занімівши, дивиться на нього.

Тепер я вас попередив. Не робіть дурниць. Коли Гельмер отримає мого листа, я чекаю від нього звістки. І пам'ятайте, що ваш чоловік сам змусив мене стати на такий шлях. Я ніколи не подарую йому цього. До побачення, фру Гельмер. (Виходить через передпокій.)

Нора (підходить до дверей передпокою, ледь прочиняє їх і дослухається.) Іде. Не віддає листа. О ні, ні, та й не могло б такого статися! (Відчиняє двері дедалі ширше.) Що це? Він зупинився. Не спускається вниз. Вагається?… Невже він…

Лист падає в поштову скриньку, а після цього чути кроки Кроґстада, що спускається сходами до виходу.

Нора приглушено зойкає, біжить назад до кімнати, до столика перед канапкою. Коротка пауза.

Лист у скриньці… Торвальде, Торвальде… Тепер нам немає рятунку!

Фру Лінне (виходить із костюмом у руках із кімнати ліворуч). Ну, тепер я вже не знаю, що тут іще можна поправити. Може, приміряємо?…

Нора (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.

Фру Лінне (шпурляє костюм на канапку). Що з тобою? На тобі лиця немає.

Нора. Іди сюди. Бачиш той лист? Там. Дивися крізь скло в поштовій скриньці.

Фру Лінне. Так, бачу.

Нора. То лист від Кроґстада…

Фру Лінне. Норо… то ти в Кроґстада позичила грошей!

Нора. І тепер Торвальд довідається про все.

Фру Лінне. Повір мені, Норо, це краще для вас обох.

Нора. Ти всього не знаєш. Я підробила підпис…

Фру Лінне. О Господи!

Нора. Я хочу ось що в тебе попросити, Кристино… Щоб ти була моїм свідком.

Фру Лінне. Яким свідком? Про що?…

Нора. Якби я часом збожеволіла… а таке може статися…

Фру Лінне. Норо!

Нора. Або мене спіткає щось інше… що я не зможу бути тут…

Фру Лінне. Норо, Норо, ти наче не сповна розуму!

Нора. То якби хтось захотів узяти всю вину на себе, розумієш…

Фру Лінне. Так, так, але як тобі могло…

Нора. Тоді ти маєш засвідчити, що це неправда, Кристино. Я ще не збожеволіла, ще при своєму розумі й кажу тобі, що ніхто про це не знав. Я все це зробила сама. Не забудь.

Фру Лінне. Не забуду. Але я все-таки не розумію всього.

Нора. Ох, де там тобі зрозуміти. Тепер може статися диво.

Фру Лінне. Диво?

Нора. Так, диво. А воно таке страшне, Кристино. І не повинне статися, нізащо в світі не повинне статися.

Фру Лінне. Я піду й побалакаю з Кроґстадом.

Нора. Не йди до нього. Він тебе образить.

Фру Лінне. Був час, коли він зробив би для мене все.

Нора. Він?

Фру Лінне. Де він мешкає?

Нора. Хіба я знаю… Хоча ні. (Витягає з кишені картку.) Ось же його візитка. Але ж лист, лист!..

Гельмер (зі свого кабінету, стукаючи у двері). Норо!

Нора (злякано скрикує). Ох! Що таке? Що ти хочеш від мене?

Гельмер. Ну, ну, чого ти так злякалася? Ми не зайдемо. Ти ж защепнула двері. Може, приміряєш костюм?

Нора. Так, так, приміряю. Я буду така гарна, Торвальде.

Фру Лінне (з візиткою в руці). Він мешкає близько, тут за рогом.

Нора. Так, але це нічого не дасть. Нам немає рятунку. Лист лежить у скриньці.

Фру Лінне. А ключ у твого чоловіка?

Нора. Так, весь час.

Фру Лінне. Кроґстад повинен забрати назад свого листа нерозпечатаним. Повинен знайти якийсь привід…

Нора. Але саме в цей час Торвальд завжди…

Фру Лінне. Затримай його. Тим часом зайди до нього. Я повернуся якомога швидше. (Квапливо виходить через передпокій.)

Нора (підходить до Гельмерових дверей, відчиняє їх і заглядає всередину). Торвальде!

Гельмер (із кабінету). Ну, чи впустять мене нарешті до моєї власної вітальні? Ходімо, Ранку, зараз побачимо… (У дверях.) Але що це означає?

Нора. Що саме, любий?

Гельмер. Я зі слів Ранка сподівався побачити тебе в розкішній бальній сукні.

Ранк (у дверях). Я так зрозумів, але, виходить, помилився.

Нора. Ні, до завтра мене ніхто не побачить у тому вбранні.

Гельмер. Слухай, Норо, в тебе такий вигляд, наче ти перевтомилася. Ти так багато вправлялася?

Нора. Ні, я ще й не починала.

Гельмер. Треба повправлятися…

Нора. Так, конче треба, Торвальде. Та я нічого не втну без твоєї допомоги. Геть усе забула.

Гельмер. О, ми швидко все пригадаємо.

Нора. Так, конче попрацюй зі мною, Торвальде. Обіцяєш? Я так боюся. Таке велике товариство… Ти мусиш присвятити мені сьогоднішній вечір. Жодних інших справ, жодної писанини. Обіцяєш? Правда, любий?

Гельмер. Обіцяю, що ввечері буду цілком до твоїх послуг… моє безпорадне сонечко… Гм, добре, тільки спершу… (Іде до дверей передпокою.)

Нора. Куди ти йдеш?

Гельмер. Хочу тільки поглянути, чи немає листів.

Нора. Ні, ні, не треба, Торвальде!

Гельмер. Чому?

Нора. Торвальде, прошу тебе, там немає нічого.

Гельмер. Дай мені поглянути. (Хоче йти.)

Нора кидається до піаніно й починає грати тарантелу.

(Зупиняється у дверях.) Ага!

Hора. Я не зможу завтра танцювати, якщо не повправляюся з тобою.

Гельмер (підходить до неї). Ти справді так боїшся, люба?

Нора. Страшенно боюся. Почнімо зараз, до вечері ще є час. Сідай і грай мені, любий. Поправляй мене, вчи, як завжди.

Гельмер. Залюбки гратиму, залюбки, якщо ти так хочеш. (Сідає до піаніно.)

Нора (хапає з коробки тамбурин і довгу строкату шаль, швидко обгортається нею, тоді одним скоком стає посеред кімнати й гукає). Тепер грай! Я починаю танцювати!

Гельмер грає, Нора танцює, доктор Ранк стоїть біля піаніно позад Гельмера й дивиться.

Гельмер (граючи). Повільніше… повільніше…

Нора. Не можу інакше.

Гельмер. Не так бурхливо, Норо!

Нора. Саме так і треба.

Гельмер (зупиняється). Ні, ні, зовсім не так.

Нора (сміється й вимахує тамбурином). Хіба я тобі не казала?

Ранк. Дайте, я буду грати.

Ранк сідає до піаніно і грає. Нора танцює дедалі шаленіше. Гельмер стає біля груби і під час танцю робить Норі зауваження, та вона ніби не чує їх, коси в неї розпустилися й опали на плечі, але вона не помічає того і танцює далі. Заходить фру Лінне.

Фру Лінне (зупиняється наче вкопана біля дверей). Ох!..

Нора (не перестає танцювати). Бачиш, Кристино, яке в нас тут свято!

Гельмер. Але ж люба моя, дорога Норо, ти так танцюєш, ніби йдеться про твоє життя.

Нора. Бо так воно і є.

Гельмер. Ранку, перестань, це чисте божевілля, перестань, кажу!

Ранк перестає грати, і Нора враз зупиняється.

(До Нори.) Зроду б не повірив. Ти забула геть усе, чого я тебе вчив.

Нора (шпурляє тамбурин). Тепер ти сам бачиш.

Гельмер. Ну, тобі й справді треба повправлятися.

Нора. Так, бачиш, що конче треба. Ти вчитимеш мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?

Гельмер. Можеш на мене покластися.

Нора. Ні сьогодні, ні завтра ти не думатимеш ні про що інше, тільки про мене. Не розпечатуватимеш жодних листів… Не заглядатимеш до поштової скриньки…

Гельмер. Ага, ти й далі боїшся того чоловіка…

Нора. Так, так, і це теж.

Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що в скриньці уже лежить лист від нього.

Hора. Я не знаю. Може, й лежить. Але не читай його тепер. Не треба нам ніяких неприємностей, поки все не скінчиться.

Ранк (тихо Гельмерові). Не заперечуй їй.

Гельмер (обіймає її). Добре. Дитина домоглася свого. Але завтра вночі, після твого танцю…

Нора. Тоді роби, як знаєш.

Служниця (у дверях праворуч). Пані, стіл накритий.

Нора. Подай шампанського, Гелено.

Служниця. Гаразд, пані. (Виходить.)

Гельмер. Ого… Отже, бенкетуємо?

Нора. Бенкетуємо із шампанським до самого світанку. (Гукає служниці.) І трохи мигдалевих тістечок, Гелено… Ні, багато… Один раз можна.

Гельмер (бере її за руки). Ну, ну, нема чого так страшенно лякатися. Будь тепер моєю ластівкою, як завжди.

Нора. Звичайно, буду. Але тим часом іди до їдальні. І ви, докторе Ранку. Кристино, допоможи мені поправити зачіску.

Ранк (тихо, поки вони виходять). Такого ніколи не буває без причини. Може, вона при надії?

Гельмер. Зовсім не те, голубе. Це все тільки той самий дитячий страх, про який я тобі розповідав.

Заходять у двері праворуч.

Нора. Ну?

Фру Лінне. Він поїхав за місто.

Нора. Я здогадалася з твого виду.

Фру Лінне. Повернеться завтра ввечері. Я залишила йому записку.

Нора. Не варто було. Нічого не відвернеш. І, зрештою, це така радість – очікувати дива.

Фру Лінне. Чого саме ти очікуєш?

Нора. Ох, ти не зрозумієш. Іди до них, я зараз прийду.

Фру Лінне йде до їдальні. Нора з хвилину стоїть, наче збирається на силі, тоді дивиться на годинник.

П'ята. Сім годин до півночі. Тоді двадцять чотири до другої півночі, коли скінчиться тарантела. Двадцять чотири і сім? Тридцять одна година життя.

Гельмер (у дверях праворуч). Де ж моя ластівка?

Нора (кидається до нього з відкритими обіймами). Ось вона!