Текст книги "Ляльковий дім"

Нора. Що ти вважаєш моїми найсвятішими обов'язками?

Гельмер. Тобі ще й треба казати! Хіба обов'язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?

Нора. У мене є й інші обов'язки, такі самі святі.

Гельмер. Немає. Які це можуть бути обов'язки?

Нора. Обов'язки щодо себе самої.

Гельмер. Ти найперше дружина й мати.

Hора. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… або принаймні маю стати людиною. Я знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що так написано у книжках. Але я вже не можу вдовольнятися тим, що каже більшість і що написано у книжках. Мені треба самій подумати про всі ці речі і самій у них розібратися.

Гельмер. Ніби ти не розумієш свого становища у власному домі? Ніби в тебе немає надійного провідника в цих питаннях? Немає релігії?

Нора. Ох, Торвальде, я добре не знаю, що таке релігія.

Гельмер. Що ти кажеш!

Hора. Я ж не знаю нічого, крім того, що казав пастор Гансен, коли я готувалася до конфірмації. Він казав, що релігія те й те. Коли я звільнюся від усього цього й залишуся сама, то розберусь і в релігії. Побачу, чи правда те, що казав пастор Гансен, чи принаймні воно може бути правдою для мене.

Гельмер. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!.. Чи, може, не маєш?

Нора. Бачиш, Торвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.

Гельмер. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність – суспільство чи я.

Гельмер. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.

Нора. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.

Гельмер. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Нора. Так, кидаю.

Гельмер. Тоді це можна пояснити тільки одним.

Нора. Чим?

Гельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, саме цим.

Гельмер. Норо!.. І ти це кажеш!

Нора. Ох, мені самій прикро, Торвальде, бо ти завжди був дуже добрий до мене. Але я інакше не можу. Я більше не люблю тебе.

Гельмер (насилу втримується). Це твоє тверде переконання? І ти дійшла до нього також при ясному розумі?

Нора. Так, тверде переконання, і я дійшла до нього при цілком ясному розумі. Тому я не хочу тут довше залишатися.

Гельмер. Може б, ти пояснила мені, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, поясню. Це відбулося сьогодні ввечері, коли не сталося дива. Я побачила, що ти не та людина, за яку я тебе вважала.

Гельмер. Поясни докладніше, я тебе не розумію.

Hора. Я так терпляче ждала цілих вісім років. Господи, я ж розуміла, що дива не буває щодня. Та ось на мене звалилося страхіття. І я була непохитно впевнена, що тепер станеться диво. Поки Кроґстадів лист лежав у скриньці… мені й на думку не спадало, що ти міг би пристати на умови тієї людини. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: розголошуй цю справу цілому світові. А коли б так сталося…

Гельмер. Ну, й що ж тоді? Коли б я виставив на глум власну дружину!..

Нора. Коли б так сталося… Я була твердо впевнена, що ти виступиш і візьмеш усе на себе, скажеш: «Це моя вина».

Гельмер. Норо!..

Нора. Ти маєш на думці, що я ніколи б не прийняла від тебе такої жертви? Звичайно, ні. Але що важили б мої запевнення супроти твоїх?… Оцього дива я чекала з такою надією і таким страхом. І щоб цього не сталося, хотіла накласти на себе руки.

Гельмер. Я з радістю працював би для тебе день і ніч, Норо… терпів би лихо і злигодні задля тебе. Але ніхто не жертвує своєю честю задля того, кого любить.

Нора. Тисячі жінок жертвували.

Гельмер. Ох, ти думаєш і говориш, як нерозумна дитина.

Нора. Нехай і так. Але ти не думаєш і не говориш, як чоловік, на якого я могла б покластися. Коли в тебе минув страх – не за мене, а за себе, – і минула небезпека… ти повівся так, немов нічого не було. Я знов, як і раніше, стала твоєю ластівкою, твоєю лялькою, яку ти відтепер мав іще дужче берегти, бо я виявилася така тендітна і крихка. (Підводиться.) Торвальде… тієї миті я збагнула, що вісім років прожила з чужим чоловіком і народила йому троє дітей… Ох, мені гидко подумати про це! Так і роздерла б себе на шматки.

Гельмер (гірко). Бачу, бачу. Між нами справді пролягла прірва… Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Нора. Такою, як я є, я ніяка тобі не дружина.

Гельмер. У мене вистачить сили стати іншим.

Нора. Може… коли від тебе заберуть ляльку.

Гельмер. Розлучитися… розлучитися з тобою! Ні, ні, Норо, я собі не можу цього уявити.

Нора (йде до дверей праворуч). Тим більше це має статися. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем, якого ставить на стілець біля столу.)

Гельмер. Норо, Норо, не тепер! Почекай до ранку.

Нора (одягає пальто). Я не можу ночувати у помешканні чужого чоловіка.

Гельмер. А хіба ми не могли б жити тут як брат і сестра?…

Нора (зав'язує стрічки капелюха). Ти добре знаєш, що так довго не потривало б. (Загортається в шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не хочу заходити до дітей. Знаю, що вони в кращих руках, ніж мої. Такої, як я тепер є, їм не треба.

Гельмер. Але колись, Норо… Колись?…

Нора. Звідки мені знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.

Гельмер. Але ж ти моя дружина, і така, як ти є, і така, як станеш.

Нора. Слухай, Торвальде… коли дружина кидає свого чоловіка, як оце я тебе, то, я чула, він за законом звільняється від усіх зобов'язань щодо неї. Принаймні я звільняю тебе від будь-яких зобов'язань. Не вважай себе зв'язаним нічим, і я не вважатиму. І ти, і я маємо бути цілком вільні. Я повертаю тобі твою обручку. А ти віддай мою.

Гельмер. Ще й це?

Нора. І це.

Гельмер. На.

Нора. Ну от, тепер усе доведено до кінця. Отут я кладу ключі. Служниця знає, що в домі де лежить, краще за мене. Завтра, коли я поїду, Кристина прийде і спакує речі, які я привезла з дому. Хай їх відішлють мені.

Гельмер. Кінець. Кінець! Норо, ти ніколи й не згадаєш про мене?

Нора. Чому ж, я, мабуть, часто згадуватиму про тебе, про дітей і про цей дім.

Гельмер. Можна мені писати тобі?

Нора. Ні… не можна. Цього не можна.

Гельмер. Але ж треба буде посилати тобі…

Нора. Нічого не треба посилати. Нічого.

Гельмер. Допомагати, коли буде потрібно.

Нора. Ні, кажу. Я нічого не візьму від чужого чоловіка.

Гельмер. Норо… невже я назавжди лишуся для тебе чужим чоловіком?

Нора (бере свій саквояж). Ох, Торвальде, хіба що станеться диво з див…

Гельмер. Скажи, яке диво з див?

Нора. Що обоє ми так змінимося, щоб… Ні, Торвальде, я вже не вірю в дива.

Гельмер. Але я віритиму. Скажи, яке! Змінимося так, щоб?…

Нора. Щоб наше життя разом могло стати подружжям. Прощавай. (Виходить через передпокій.)

Гельмер (опускається на стілець біля дверей і затуляє обличчя руками). Норо! Норо! (Оглядається навколо і встає.) Порожньо. її вже тут немає. (Обличчя його осяває промінь надії.) Диво з див?…

Знизу чути, як зачинилася, грюкнувши, брама.