Текст книги "Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861"

1860

3 січня 1860. С.-Петербург

С.-Петербург.

3 генваря 1860.

С Новым годом поздравляю вас и весь завод ваш с механическими мастерскими, с паровым млином, с садом и со всем добром, сущим коло вас. А в особенности поздравляю с Новым годом Кондрата Михайловича, Федора Степановича и Настасью Михайловну. Нехай їм Бог шле довгий вік і добре здоров’я.

Спасибі вам за ваше письмо, двічі спасибі вам за 1100 карбованців. Я получив їх од г. Гротина 31 декабря уже минувшего года. Искренно благодарю вас. 15 або 20 генваря випуститься книга из типографии і в той же день пошлются экземпляры Савве Дмитриевичу Пурлевскому, а нецензурный экземпляр вам доставит брат Варфоломей. Ще ось що! Хто подає, то у того і просять. Примкніть во ім’я Божіє мого брата коло свого завода, хоч коло буряків; а він це діло дуже добре тямить. Йому так обрид отой нікчемний світлійший з своєю німотою, що він помандрував би на край світа, якби було можна і жінку з дітками у торбу покласти. Во ім’я Божіє привітайте його коло себе! Чоловік він не дуже дурний і не дуже розумний, а дуже, дуже щирий. У вас в заводі єсть школа, а в його малі діти, то воно дуже до ладу б було. Во имя святого просвіщенія привітайте його.

Свидетельствую глубочайшее почтение Татьяні Івановні і трижды цілую ваших діточок.

Искренний ваш

Т. Шевченко.

(Трижды кланяюсь Алексею Ивановичу).

12 січня 1860. С.-Петербург

С.-Петербург. 12 генваря 1860 г.

Насилу я дождався твого письма; я вже думав, що ти, крий Боже! занедужав або принаймні на Бессарабію помандрував. За ковбаси і сало спасибі тобі, а як получу та покуштую, то ще раз скажу спасибі. Думаю, що вони такі самі будуть, як і ті, що ми з тобою колись під яблунею вкушали. Мені байдуже, що ми вже не ті стали, аби ковбаси не старілися, а з ними і ми помолодіємо. Коли б тілько нам отой хутір придбать та поєднать Хариту. Дуже, дуже я зрадів, що вона вподобалась Ярині. Чи Ярина ще й досі у тебе гостює? Як ще й досі, то нехай би вона нишком, посвоєму спитала Хариту, а ти б мені написав те слово, або сам спитай, що вона скаже?

Вольський мені пише, що Пекарі будуть Змі[єв]ського. Мені самому здається, що він моторненький панок; я з ним бачився в Черкасах. Нехай і буде добра надія, а з Понятовським тепер треба зробить; його вже прошено. Мені самому здається, що лучче взять на посесію, а тим часом роби, як тебе Бог навчить; якщо треба буде грошей, то пиши. На тім тижні вийде моя книга, то будуть і гроші. А дубового лісу все-таки треба купить заздалегідь, нехай собі сохне. Писав я позавчора про тебе до Семиренка; не знаю, що він тобі скаже. Як получиш мого «Кобзаря», то одвезеш їм усім по книжці, то може вони й поласкавішають.

Другим разом напишу тобі більше, а тепер бувай здоров. Поцілуй за мене сестру Ярину, Катерину, свою жінку і своїх діточок. Оставайся здоровий. Не забувай искреннего твого друга і брата Т. Шевченка.

24 січня 1860. С.-Петербург

Андрей Осипович!

Будьте ласкаві, перешліть три екземпляра в Прохоровку на имя Максимовича Михайла Александр[овича], а один екземпляр передай[те] Тарасевичу. А за це я вам подякую так, як за оті к[арасі та?] лящі Дніпрові.

Щирий ваш Т. Шевченко.

24 генваря

1860.

24 січня 1860. С.-Петербург

Одвези сам книжки в Городище і оддай своїми руками; в Керелівку перешли, а п’ять книжок роздай кому сам знаєш. Та пиши мені, бо я вже аж утомився, ждучи твого листу.

Грудень 1859 – січень 1860. С.-Петербург

А Ви узяли з собою, Тарас Григорович, коректуру «Наймички»? А сьогодні, не дождавшись її од Вас, ми з одним земляком провірили її гарненько да половину й напечатали – ось і оттиск: здається, вірно! Кінець іще не напечатали: його я, виправивши перву коректуру, принесу Вам завтра або позавтрому.

Шлю вам туфлі, чи вподобаєте і чи прийдуться по нозі – коли будуть малі, дак можна буде і перемінить.

Щиро прихильний до Вашої милості

Данило Каменецький.

1 лютого 1860. С.-Петербург

1860.

1 февраля.

Платон Федорович!

Сегодня просьба моя к вам такого содержания. Редактор журнала «Народное чтение», желая поместить в своем журнале краткую биографию Кондрата Михайловича и Федора Степановича, обратился ко мне как к лично их знающему. Я ничего не знаю. Да если бы и знал, то без їх волі нічого б не сказав. Спитайте ж ви їх, і як буде на се їх воля, то коротесенько напишіть мені одні тілько факти і пришліть брошуру о вашем заводе. На сей раз годі, ніколи, вибачайте. Кланяюся Татьяні Івановні і цілую ваших діточок.

Т. Шевченко.

Чи получили ви «Кобзаря»? Недодрюкований екземпляр, може, я вам сам привезу.

На звороті:

Благородному Платону Федоровичу Семеренку.

1 лютого 1860. С.-Петербург

1860. Февраля 1.

Ти мені дуже нашвидку писав, а я тобі оце навзаводи пишу: ніколи. Ось що: чи получив ти моє письмо і «Кобзаря»? Чи був ти у Городищі і чи бачився з П. Ф. Семеренком? Якщо бачився, то напиши мені, що він тобі сказав? Та ще ось що: напиши мені гарненько, що то за пан Трощинський. Де той Кагарлик? І що то за ґрунт, що він нам пропонує? Що він коштує? Я се літо до тебе не приїду: ніколи. Роби, як сам знаєш; о грошах не турбуйся. «Кобзар» добрий чинш платить, спасибі йому. Та напиши мені хоч півслова о Хариті; вона мені спать не дає. Оставайся здоров. Цілую твою жінку і твоїх діточок.

Твій Т. Шевченко.

Як матимеш час, то сам одвези письмо П[латону] Ф[едоровичу]; а ні, то одішли.

6 лютого 1860. С.-Петербург

Данило Семенович.

Подателю сего дайте 10 книжек «Кобзаря».

Т. Шевченко.

6 февраля

1860.

9 лютого 1859. С.-Петербург

Дядьку! Приходьте лишень у четвер вареників їсти.

Ваш Н. Макаров.

9 февраля.

Середина лютого 1860. С.-Петербург

Прочитай оце письмо та, поміркувавши гарненько, запечатай, та або сам одвези, або одішли, або під лаву кинь. Та ще нехай Харита, добре подумавши, скаже, чи піде вона за мене? Чи бачився ти з П. Ф. Семиренком?

Та напиши, чи той ґрунт у Трощинського над самим Дніпром? Бо як не над Дніпром, то мені його й за копу не треба! Ще: як скаже Харита, що піде за мене, то прийми ти її в своїй хаті як рідну сестру. Нехай вона, сердешна, од наймів трохи одпочине. На харч і її одежу я тобі вишлю гроші. Попроси за мене і сестру мою, а твою жінку, щоб і вона її привітала. Тричі спасибі тобі за Васю. Як побачиш брата Йосипа, то скажи йому, нехай очунює та захожується мені хату ставить.

А об волі ще й досі не чуть нічого доброго.

Напиши мені, чи є в Харити батько або мати? Чи крепачка вона, чи вільна? Коли крепачка, то чия? і яка плата за її волю?

18 лютого 1860. С.-Петербург

18 лютого.

Напиши мені швиденько адрес жаботинського і керелівського пана – як його зовуть? І що воно таке? Та напиши, як зовуть синів брата Микити, брата Йосипа і сестри Ярини. Жінки і дівчата уже не панщинні, а про чоловіків, парубків і хлопців ще нічого не чуть, і за ґрунти теж.

Та напиши мені гарненько, як і що ти зробив з Трощинським. Якщо добре зроблено о ґрунті, то дбай дубовий, берестовий, ясеновий, кленовий і липовий ліс і пиши о грошах.

Чи бачився ти з Семеренком і що він тобі сказав? Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько й треба, щоб робоча була дубова та круглий ґанок скляний на Дніпро.

Спитай у Харити, що вона скаже, щоб я знав, що мені думать і що робить?

На се літо я не приїду до вас, роби, як сам здоров знаєш, а я тобі скажу спасибі.

Чи получив ти «Кобзаря» і письмо Трощинському? У Кр[иловської?] був; вона нездужа, і я її не бачив, а Маню за тебе тричі поцілував і один фунт добрих конфет оддав.

Ще раз прошу тебе: спитай у Харити, що вона скаже, і напиши мені швиденько.

«Русская газета» прекращена. Послав я тобі «Современник» і «Народное чтение», – чи получив? Послав я тобі не надписаних п’ять книжок «Кобзаря». Може, тобі ще треба буде, то напиши, бо, може, його швидко й не стане: пани дуже кривляться на сліпого старця…

Ще раз благаю тебе, напиши, що скаже Харита. Оставайся здоров! Цілую тричі твою жінку і твого Йосипка, Ганнусю, Прісю, Андрія, Каленика і тебе, мій щирий брате і друже!

Ти б добре зробив, якби мені прислав ковбас, а то я захляв без цього добра.

Лютий 1860. Корсунь

…У Тр[ощинсько]го єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки: коло того села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував отой Гр[игорови]ч, що то його жінка дуже любить стихи, що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром…

Лютий-березень 1860. С.-Петербург

Любезнейший Тарас Григорьевич, Вы желали познакомиться с Спешневым: он у меня завтра обедает – приходите. Мы все (и он, разумеется) будем очень рады видеть Вас. До свиданья.

Искренно Вам преданный

Ив. Тургенев.

Воскресенье, утр[о].

5 березня 1860. Саратов

 
Эх, кабы на сердце горе не лежало,
Да кабы поменьше думы в голове —
На твое бы слово – слово я сказала,
За твои я песни – спела бы тебе!
Было время так же звонко я певала, —
Смолоду легко мне, весело жилось, —
Да куда-то с долей песня запропала
И мое веселье с ними унеслось.
 
 
Так от сумрачной, безмолвной
Ты не жди ни песни стройной,
Ни горячих слов живых, —
Только верь: где я ни буду,
Сердцем я не позабуду
Ни песней, ни слов твоих.
 

Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.

Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.

Анна Мордовцева.

Саратов, 1860, 5-е марта.

Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.

Д. Мордовцев.

8 березня 1860. Катеринодар

Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?

Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе

Якова Кухаренка.

8 марта 1860,

Екатеринодар.

P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.

16 березня 1860. С.-Петербург

Поспішаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вісткою: сьогодні ранком, в ½ 4-й годині, дав нам Бог сина. Маємо надію, що Ви не одмовитесь з нами покуматься[7]7
  Жінка моя перва захотіла, щоб Ви, а не хто інший, були хрещеним батьком.


[Закрыть]; – благословіть же малого козака на виріст і на розум і накажіть матері його співать отакого котка (чи знаєте?):

 
Понад морем, Дунаєм
Вітер явор хитає;
Мати сина питає:
– Ой сину мій, Іване,
Дитя моє кохане!
А чи тебе оженить,
Чи у військо урядить?..
Як я тебе родила,
Тяжко-важко нудила;
Як я тебе колихала,
Усю ніченьку не спала;
Як я тебе зростила,
Сама себе звеселила;
Як я тебе оженю,
Всю родину звеселю;
Як я тебе в військо дам, —
Собі жалю я завдам!
– Мати ж моя рідная,
Порадонько вірная!
Ісправ мені три труби,
Да й усі три мідяні,
А четвертую трубу
Ісправ мені золоту!
Ув одну трубу заграю,
Як коника сідлаю;
А в другую заграю —
На коника сідаю;
А в третюю заграю —
З твого двору з’їжджаю,
А в четверту затрублю,
Серед війська стоячи
І шабельку держучи,
Щоб зачула матуся
До утрені ідучи.
– Ой сину ж мій, Іване,
Дитя моє кохане!
Ой коли б же я зозуля,
Я б до тебе полинула!
– Якби, мати, я сокіл,
Я б до тебе прилетів!
– Рости-ж, синку, в забаву,
Козачеству на славу,
Вороженькам в розправу!
 

Правда, що Ви мені подякуєте, що я Вам нагадав такого чудесного котка?

Чи не зайшли би Ви сьогодні увечері до мене: єсть дещо Вам показать і запитать Вашої ради. Всі отсі дні не ладилось, щоб до Вас зайти. В суботу Ви не заглянули ні до мене, ні до куми, а вчора знов я не був у Варвари Яківни.

Ваш довіку Василь Б[ілозерський].

16 марта 1860,

ранній ранок.

23 березня 1860. С.-Петербург

23 марта.

Чого се ти замовк, мов тобі заціпило? Чи не завадила тобі ота казань, що ти для мене так мудро скомпонував? Спасибі тобі, брате мій рідний, друже мій єдиний! Брехня цьому! Я тілько не фарисей, не идолопоклонник такий, як оті християни – сіпаки і брехуни. Собака погавка, а вітер рознесе.

В послідньому письмі просив я тебе, щоб ти мені швиденько [написав] о Микиті, Йосипі і Ярині і об їх дітях і ґрунтах. Робота моя об їх волі аж шкварчить, а ти анітелень!

Чи ти вмер, чи тілько ще занедужав? Чи, може, крий Боже, запишався? Пиши ж мені все, та пиши гарненько.

А надто о Хариті: чи ти казав їй про мене і що вона тобі сказала? Будь ласкав, поверни цим ділом на мою руку, а то не втерплю – одружусь з такою шерепою, що і тобі сором буде.

Ще ось що: як будуть питать брата Йосипа, на чиїм він ґрунті живе, то нехай скаже – на своїм. За ґрунти положена якась плата, то сестрі Катерині доведеться потім платить, а тепер Йосипові без плати оддадуть. А тим часом не знаю, як ще воно зробиться.

Чи ти зробив що з Понятовським або з Трощинським? Якщо ні, то чи не зробиш чого з Змієвським? От би добре було! А дубового, кленового, липового й ясенового – певне, не придбав?

Що тобі Бог послав, чи дочку, чи сина? Зови мене в куми.

Чи получаєш ти книжки, що я тобі посилаю?

Яке здоров’я твоєї жінки, а моєї сестри?

Чи приїдуть твої хлопці і дівчата на святки додому? Для Прісі єсть у мене гостинець, та нехай перше прочитає добре Робінзона Крузо.

Чи Вася вже вчиться письму?

Бувай здоровий з жінкою і з діточками. Пиши до мене швидче, бо я трохи не одурів, ждучи твого письма о братах і о Хариті.

23 березня 1860. Заніно

От всей души обнимаю Вас, дорогой Тарас Григорьевич, и, горячо целуя, благодарю за «Кобзаря» и прекрасную на нем надпись, сделанную Вами. Чистые сердцем, сказано, в блаженствах узрят Бога. Конечно, не того, которого изображают Ваши бывшие учители-маляры, а православные обделывают в серебро и золото, но святую и животворную идею воплощенного Богочеловека, который учил старших быть слугами меньших братьев, обличал лицемеров, не осудил блудницу, приведенную к нему во храм, любил детей за их незлобие и говорил наставникам: «Врачи, исцелитесь прежде сами!» Спасибо же Вам, милый, что пожаловали меня таким хорошим словом. Живите с миром многие и многие лета и возвышенным настроением Ваших поэтических песен, исполненных живых красот драматизма и сознанием человеческого достоинства, будите в нас стремление к Добру и Правде.

Бывайте здравы!

Весь Ваш Н. Катенин.

1860 г., марта 23.

с. Занино.

На четвертій сторінці:

Украинскому козаку, бандуристу и художнику

Тарасу Григорьичу Шевченке

от бывшего откупщика, отставного инженер-капитана

и помещика великоросса Николая Ивановича Катенина

благодарственная грамотка

25 березня 1860. С.-Петербург

1860 року,

25 марта.

Батьку отамане кошовий!

Посилаю тобі к Великодню замість писанки «Хату». І не журнал, а тільки альманах, попередник нашого будущого журнала «Основа». Начнеться він з того року. Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім’я, а я передаватиму в редакцію. Треба б тобі багато дечого написать, та ніколи, нехай другим часом. Цілую твою жінку і твоїх діточок, а тебе аж тричі. Згадуй інколи щирого твого

Т. Шевченка.

25 березня 1860. Михайлова Гора

Року 1860-го, на святе Благовіщеннє

Тарасу Григоровичу Шевченку, именитому соотчичу моему и приятелю моему вельми любому, ознаймую сим моїм листом, иж Всеблагий Отець всіх благоволил сього року февраля 22 дня звеселити старість мою, даровавши мені первородного сина Алексія, который сього 6-го марта уже сподобился святого крещения и причащения и которому да поможет Господь виростати в добрім здоров’ї, світлім розумі і во многій любви ко всьому, що подобає любити доброму і честному чоловіку і щирому українцю, і прожити щасливий вік на радість і утіху родителям і родичам своїм, на пользу і славу своїй отчизні.

Того ж марта 6-го получили ми із Переяслава, то єсть я и жена моя Марья Васильевна, і старий Деркач Лев Павлович, получили по книзі «Кобзаря» Вашого з надписом руки Вашої власної і з приложенієм Вашої персони, і були ми тому дуже раді, і Вам за те сердечне дякуєм, сподіваючись, що і Вас самих побачимо знову на побережжю нашому і в сьогорочнеє літо. Затем, прохаючи от Бога Вам здоровья, песнотворческого духу и всякого благополучия, зостаюсь навсегда Вашим щирым приятелем и покорным слугою.

Михаил Максимович.

Писано на Михайловій Горі, року, месяца и дня вышепомененных.

P. S. Наш любый и благонадежный пан Костомаров заївся зо мною за Яська і виводить против мене цілу громаду за його, запрохавши до неї і Вашу мосць; вибачайте ж, що скажу Вам: панове громада, чудна ваша рада! Як же Ви Яська – Яковом чи то Йосипом назвали, а про Ясона і не згадали? (У вас у Петербурзі був і професор Ясон Васильович Петров, звісний своєю ботанікою і анекдотом, что читаючи по книзі лекцію сперва о тростнике, перевернувши два листка вместо одного, продолжав: з його строються кораблі… от, каже, яка натура у жарких кліматах, що й тростник як дерево виростає! А далі дивиться, что написано про дубові жолуді, перевернув назад один лист – да и поправився: «Сказанное о тростнике надо разуметь о дубе!». Такі-то були колись професори).

Прошу передать мой поклон Марку Вовчку и его подружню, а также панам Соколову и Трутовскому.

Після 23 березня 1860. Корсунь

…У брата Микити три сини: Сава 26, Петро 13 і Прокоп 6 літ; у брата Йосипа тож три сини: Трохим 17, Андрій 14 і Іван 5 літ, у сестри Ярини тож три: Лаврентій 20, Логин 17 і Іван 14 літ…

Платон Федорович як побачив «Кобзаря», то дуже зрадів, а як глянув, що надруковано «коштом Платона Симиренка», то так розсердивсь, що аж поблід: «Оце не по-нашому, каже, не по-нашому зробив. Нащо він це написав? Діло було просто між нами, навіть моя жінка не знала… нащо це мені здалось?» Я й кажу: «Може, то значить дяка перед людьми за ту поміч, що ви йому зробили?» – «Покровительства його талант не требує: я дав гроші і одбираю книжками. Я хотів, щоб се діло було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам? Чом він мене не спитався? Не по-нашому зробив, не по-нашому!..»

…[написать] молитву або оду та й надруковать у всіх журналах. Бо я щодня Божого чую таке про тебе… Щоб тебе люде не цурались – потурай їм, брате…

Березень 1860. Корсунь

…Як полічили ми той ліс, що треба на хату, по твоєму плану, то вийшла сума 1110 руб. А ще ж треба і повіточку, і погріб, і горожу – то пахне великими грішми. А так як твій план уже змінився, тепер уже не хата, а домичок з скляним ганком, то лучче так зробить: у Тр[ощинсько]го єсть хороший дом у Ржищеві, за містечком, над Дніпром, в дуже хорошім місці; він купив його разом з селом Рудяками. Він коштує йому 2500 карбованців, а він продає тобі за 1500. При тім домі єсть вітряк, великий город і проч. По-моєму, найлучче було б купити оцей дом. А як часом не вподобається тобі се місце, то у пана Тр[ощинсько]го є грунт інший, над самим Дніпром, в лісі – тілько що нижче, на лівім березі – от ціла біда! Не так далеко видно, як з правого берега…

Маю надію жить коло тебе в сусідстві. Ото, якби Господь поміг!.. Якби я був одинокий, то я б од тебе не остався ані на один ступінь; пішов би з тобою пішки, служив би у тебе за хлопця, аби тілько буть з тобою… бо я знаю, що я тобі був би часом хоч у маленькій пригоді…

28 березня 1860. С.-Петербург

28 марта.

23 марта я писав тобі трохи не лаючи, а 26 марта получив твоє і пана Трощинського письмо. Добре ти зробиш, як поєднаєш мене з паном Трощинським, але спершу поєднай мене з Харитою, а потім проси Трощинського, щоб він розклав плату на три часті по 500 карб[ованців]; до нового 1861 року я виплачу всі 1500 карб[ованців]. Якщо він здасться на се, то зараз же пиши мені, бери гроші, приймай добро і хазяйнуй. Ґрунт законтрактуй на 25 літ на своє ім’я або на моє, як знаєш.

Добре б ти зробив, якби поїхав у Керелівку та сказав би Микиті, Йосипові і Ярині, щоб вони не квапилися на волю без поля і без ґрунту. Нехай лучче підождуть.

Трощинському сьогодні не пишу, ніколи. Поки що торгуйся з ним сам, як тобі Бог поможе. А дуже, дуже добре б було нам укупі вік докоротать над староденним Дніпром. Посилаю тобі 10 книжок «Кобзаря», продай їх, як можна буде, і гроші оддай сестрі Ярині. Жду твого обіцяного письма од 15 марта, а тим часом цілую тебе, твою жінку і твоїх діточок.