Текст книги "Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861"

10 квітня 1859 – 1 квітня 1860. С.-Петербург

Сьогодні свята п’ятінка, добродію, і ввечері добрі люде будуть її в мене величати; то приходьте, коли Ваша ласка, поблагословите величаннє.

П. Куліш.

9 квітня 1860. Форт Олександрівський

Милостивый государь Тарас Григорич!

Имея случай Вас уведомить и пожелать доброго здоровья и всех благ, смею Вам напомнить, что Вы не держите своего обещания при отъезде Вашем от нас написать ко мне хоть маленькую записку; я выписываю Вашего «Кобзаря» и надеюсь, что в нем найду соображение здешней местности и людей; прошу Вас покорнейше, пишите ко мне и напишите Ваш адрес; я Вас уведомлю кое о чем и даже интересном.

Ваш покорный слуга

К. Зигмунтовский.

Апреля 9 дня 1860 года.

12 квітня 1860. С.-Петербург

І вчора і позавчора не найшов я вас дома. Де це ви гайнуєте, нехай вам Бог допомага. Попросіть у Петра Аркадьевича до осени мой рисунок «Русалки». Я хочу дещо поправить и выгравировать к выставке. Ежели можно, то подателю сего и вручите рисунок та скажіть, коли ви буваєте дома. Бо мені дуже треба побачиться з вами.

Щирий ваш Т. Шевченко.

12 апреля.

Як сьогодня не можна, то пришліть завтра раненько рисунок.

На звороті:

Высокоблагородному

Николаю Яковлевичу

Макарову.

Грудень 1859 – середина квітня 1860. С.-Петербург

Тарас Григорьевич!

Сьогодні в мене буде Костомаров і Білозерський, то чи не заманеться й Вам до гурту, коли нікуди не наважились.

П. Куліш.

Середина квітня 1860. С.-Петербург

Посылаю вам экземпляр «Кобзаря», на всякий случай без надписи. Передайте его А[лександру] И[вановичу] с моим благоговейным поклоном.

Во имя Божее найдіть та пришліть мені оті прокляті «Русалки», а то вони, чортові дочки, мені спать не дають. Чи будете ви сьогодня в четвертому часу дома?

Т. Шевченко.

22 квітня 1860. С.-Петербург

22 березня

1860.

Сьогодня я получив твої письма. Сьогодня у мене велике свято. Сього дня, 22 березня 1838 року, я глянув із неволі на світ Божий. Сьогодня ж ота придуркувата Харита зробила з мого великого свята такий дрібний будень, що я трохи, трохи не записався в ченці. Та дарма! Нехай собі погуляє до тієї весни (мені ні восени, ні навіть зимою до тебе приїхать не можна). А тим часом ти врозумляй її потроху, і жінку свою попроси, і сестер Катерину і Ярину. Скажи їй, що ми з тобою такі самі пани, як вона панна. Викупувать її на волю не треба, вона вже вольна, і всі жінки і дівчата в нашім краї уже не панщинні. Це я добре знаю.

Якщо ти добре поєднаєшся з Трощинським (і як Бог тобі поможе поєднать мене з Харитою), то купуй отой дом у Ржищеві та придбай мені лісу дубового на надвірню комору. То моя буде робоча. Дуже б, дуже добре було, якби нам укупі довелося вік свій докоротать.

Пану Флярковському нехай Микита скаже, щоб він тричі чмокнувся з своїм рідним батьком, з чортом. По 85 карб. нехай бере тепер чистими грішми з ґрунтами і полем, а потім (восени) возьме дулю.

Посліднього мого письма ти, мабуть, ще не получив. Я там писав, що і як робить з Трощинським. Як получиш, то напиши мені, що ти думаєш і що можна зробить. Послав я тобі 10 «Кобзарів» і дуже, дуже розумну книжечку для Прісі. Напиши, як получиш.

Каменецький мені сказав, що Григорович од потилиці до п’ят паскуда, та й білш нічого не сказав.

М[ихайло] М[атвійович] перемінив квартиру. Адресуй йому так: С. П[етер]бург. На Васильевском острові, в 5 линии, дом Воронина, против Академии художеств.

Чи не побачишся ти сам коли-небудь з батьком і з матер’ю Харити, порадься з ними та розтовчи ти їм, що я і ти не пани, а такі ж самі прості люде, що панам і в лакеї не годимось. Нехай вони, дурні, урозуміють сеє слово.

Чи получив ти сьогорічну другу книжку «Народного чтения»? Там єсть моє письмо до редактора. Воно вже перетлумачене і надрюковане в польських газетах. Прислухуйся, що пани і полупанки на се письмо казатимуть.

Може, літом заїде до тебе Куліш, то привітай його гарненько.

Поцілуй Васю за мене і скажи їй, що як буде добре учиться, то я їй і намисто, і серги, і перстень привезу, а якже ні, то привезу березової каші, а вона тут, скажи, дуже добре росте.

Сьогодня ж з почти принесли мені і твої ковбаси, та ота придуркувата Харита таке мені зробила свято, що я на їх тілько поглянув.

Напиши мені швидче, що і як ти сподієш з Трощинським?

Нехай Микита спитає, що той поганець Флярковський положить за десятину поля і за ґрунт.

А я вже Хариті і намисто, і дукач, і хрест купив. Дурень думкою багатіє, як то кажуть. А ти все-таки з очей її не спускай, може, ще що-небудь і буде.

Брат і щирий твій друг

Т. Шевченко.

Не спускай з очей і пана Змієвського.

23 квітня 1860. С.-Петербург

Чтимый и глубокоуважаемый

Егор Петрович!

Во имя всех святых и в особенности во имя великомученика Георгия, извините мне, что я не самолично поздравляю вас с днем вашего ангела. (Легче верблюду в игольное ухо пройти, нежели доброму художнику среди бела дня оставить свою рабочую).

По обычаю предков наших, воместо злата-серебра нетленного, посылаю вам тленное последнее дело рук моих и пребываю сердечно любящий вас

Т. Шевченко.

23 апреля

1860.

26 квітня 1860. Катеринодар

Старий Кобзарю і певний мій друже Тарасе Григоровичу!

Попереду письмо, а потім «Хату» получив я квітня 26-го і зараз, не читавши її, сів отвіт дати: хіба ви «Хату» будовали догори ногами? Поставивши з землі крокви, виводили стіни, а «Основу» маєте робити на той рік? Чи, може, на тій основі зробите клуню та почнете молотити? Нехай Бог помагає! А я, одіславши оце письмо, піду до дочки тієї, що ти знаєш, до Гандзі (вона тепер у нас гостює) та будемо читати «Хату». Вона дуже до того дотепна.

Моя стара кланяється тобі, брате! Сини мої десь б’ються з черкесами, а я прибіг з хутора в свій город побачиться з своєю сім’єю.

А наш закадишний Костомара у Пітері панує. Поклонись йому, Панькові, Срезневському, Гулакові, Кукольнику і (коли живий) Ельканові. Обнімаю тебе, мій друже! Будь здоров та не забувай до віку поважаючого тебе

Я. Кухаренка.

26 квітня 1860 р.

Єкатеринодар.

Квітень 1860. С.-Петербург

Що це ж Ви, дядьку, не прийшли вчора до Кочубея, а ми все ждали, ждали да й ждать перестали. Чи не поїхали Ви прямо до Марковича, а коли поїхали, то погано зробили, бо музики вчора не було, а буде сьогодня, да гарная музика. Приходьте ж до Марковича сьогодня у восьмому часу, – він дуже просить Вас, бо йому любо, коли хто любить музику так, як Ви. І я там буду, приходьте ж непремінно. Хоть пізно, да приходьте.

Ваш Н. Макаров.

Вторник.

Маркович живе там же, де сестра моя, тільки направо ход із коридора, а не наліво.

На першій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченко,

в Академию [художеств],

в коридоре, возле церкви.

Квітень 1860. Корсунь

За Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене од жалю багато жовчі розлилось. Як я їй сказав, то вона питається: «Чи швидко ж вони приїдуть?» – Я кажу: «Літом або восени» – «Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьком та з матір’ю» – «Може, ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде?» – «Я, каже, ще не думаю заміж – погуляю». – А сестрі Катерині сказала «Як викуплять, та й закріпостять на весь вік… не хочу, Бог з ними!» – (Отож, маєш і віз і перевіз! Вона думає, що ми з тобою пани, а як пан, то вже й заклятий ворог мужикові – хоч ти й хрести гризи!.. От до чого кріпосне право людей-братів довело! Мені так здається, що її варт зовсім забуть. – Не журись, мій голубе!

10 травня 1860. Василівка

Високоповажний добродію Тарасе Григоровичу!

Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет, жалкували, що Ви до них торік не завітали. Скілько не було там на бенкеті річей поважних, то знай, Ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що десь далеко живе на чужині. Пили не раз за Ваше здоров’є і просили мене вблагати Вас, щоб Ви хоч на ту весну пошанували Полтаву, явивши їй свою кохану і шановну персону. Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю Вас, що нігде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани та паненята, а всяка душа письменна й щира з Вашим «Кобзарем» наче з яким скарбом дорогим носиться, та хутко вже й книжок їм буде не треба, бо повитверджували вже всі Ваші стихи напам’ять і, тривайте, чи не по «Кобзареві» вже й Богу моляться.

Бувайте ж здорові й веселі за своєю працею гарною, а я поїду ще Вашого брата одвідати і в його хліба-солі попоїсти.

П. Куліш.

Василівка (Гоголева),

1860, мая 10.

15 травня 1860. С.-Петербург

15 мая.

Чи ти мої письма не читаєш, чи прочитавши, занехаєш? Я вже тобі тричі, і оце четвертий раз пишу, що я се літо не вирвуся із Петербурга, що не прибуду додому чи до тебе. А ти мені щораз товкмачиш, що я тебе жду, що чи будеш ти, чи ні. Знай же тепер, що я се літо і зиму не буду на Україні; а на ту весну, як Бог поможе, прибуду, а ти до того часу дбай о клапті землі, чи по сім, чи по тім боці, тілько щоб над самісеньким Дніпром. Та дбай так, щоб нам укупі оселиться. Занехай Ржищев, цур йому, тому домові, повітці, вітрякові й отим трьом грушам. Якщо тобі дуже уподобався пан Трощинський, то бери в його службу; я чув, що він пан і заможний, і не лукавий. А там, як матимеш час, то подивися сам на ті Рудяки, бо Григорович і збрехать уміє. Якщо тобі подобаються оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин на 25 літ, гарненько поторговавшись з Трощинським, та захожуйся будоваться. Се літо ніколи, а на те хіба. Та ще ось що: як зробиться отак, як я оце пишу, то дбай о дубовім лісі на надвірню комору (на робочу), і якщо та придуркувата Харита не схаменулась, то проси сестру Катерину і сестру Ярину, чи не накинуть вони оком у Керелівці яку огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю, аби чесного роду, та щоб не стара і доладна була. Без жінки і над самісеньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий.

Що робиться в Межирічі? Чи не бачився з Змієвським? Отой ґрунт, що ми з тобою оглядали, у печінках сидить. Одішли оцей екземпляр объявления об «Основі» П. Ф. Семеренку. Я йому після «Кобзаря» уже двічі писав, а він мені анітелень! Нехай собі сердиться, коли в його така сердита натура. На сім тижні я або Білозерський пошле Трощинському такий же екземпляр объявления.

Оставайся здоровий. Цілую твою жінку і твоїх діточок. Друг і брат твій

Т. Шевченко.

Шкода, що твої хлопці написали до мене чортзна по-якому; вони хоч би у Прісі училися писать по-людському.

В половині іюня, а може, й ранше, заїде до тебе офіцер Новицький. Привітай його гарненько і найми або своїх позич йому коней до Жаботина. Йому поручено самолично торговаться з Фліорковським, а в Городище на завод сам його повези.

16 травня 1860. С.-Петербург

Мая 16 дня.

Многоуважаемый Тарас Григорьевич!

Спешу уведомить Вас, что мне удалось выхлопотать доверительное письмо к Филярковскому. Письмо это напишется от имени председателя «Общества» – Е. П. Ковалевского, поручающего мне вступить в решительные переговоры с этим плантатором. О результате переговоров я должен буду сообщить самому Ковалевскому; но сообщу также и А. Д. Галахову, а, если хотите, то уведомлю о них и Вас.

Завтра я получаю это письмо от Галахова.

Когда я еду, – не знаю еще хорошенько, но уж, вероятно, никак не позже 24, 25 или 26 мая.

Вы собирались поехать к Чернышевскому на дачу – если намерение Ваше не переменилось, то уведомьте меня, пожалуйста, когда Вы туда поедете? Я бы отправился с Вами туда вместе.

Душевно преданный Вам

Николай Новицкий.

Адрес мой: в Столярном переулке, у Кокушкина моста, в доме Елисеева, квартира № 33, Николаю Дементьевичу Н[овицкому].

17 травня 1860. Корсунь

…Коли хочеш, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Ш[улячів]ну; людина з розумом і з серцем – можна з нею жить до смаку…

Харита вернулась з Києва, але розуму й гич не прибуло. Після того, як я з нею побалакав за тебе, мов не та дівчина стала: де взялись у свині роги, так що ні приступу; зробилась грубіянка, без [с]просу шляється, приходить спать тоді, коли вже всі поснули; одкрилось, що вона завела романси з писарем… отака-то гисторія! – «А де ти була?» – питаю її. – «А де ж була?» – одвічає…

Кінець вересня 1859 – весна 1860. С.-Петербург

Mój druże kochany! Jeżelibyś dzisiaj wychodził z domu, to zajdź do mnie na chwilę – naprzód mam starą litewską wódkę, którą chciałbym ciebie poczęstować, – pewno, już bardzo dawno jej nie piłeś, a potem mam jeszcze mały do ciebie interes, chciałbym wiedzieć twoje zdanie o dwóch obrazkach, które mam teraz u siebie.

Ja cały dzień będę w domu, bo mam dużo roboty – zrobiłbyś mnie prawdziwą radość, przychodź że choć na chwilkę.

Niedziela[8]8
  Друже мій коханий! Якби ти сьогодні виходив з дому, то зайди до мене на хвилинку – передовсім маю стару литовську горілку, якою хотів би тебе почастувати, – мабуть, ти вже дуже давно не пив її, а потім маю до тебе ще невелику справу: хотів би знати твою думку про два малюнки, які маю зараз у себе.
  Я цілий день буду вдома, бо маю багато роботи – зроби ж мені справжню радість, приходь хоч на хвилинку.
  Твій Броніслав.
  Неділя. (пол.).


[Закрыть].

Кінець вересня 1859 – весна 1860. С.-Петербург

Mój druże! Biurno przyjechał i dzisiaj tu bawi – przyrzekłem, że o 11-tej będę u niego – przyjdź, jeśli możesz, to pójdziemy razem, a przynieś z sobą, albo przyślij przez mego Cypryiana Album z Karatau, żeby mu pokazać, bo o to prosił. Najlepiej zrobiłbyś, jednak, gdybyś sam przyszedł. – On ciągłe wypytuje o ciebie.

Twój Bronisław.

Piątek[9]9
  Друже мій! Бюрно приїхав і сьогодні тут перебуває, – я обіцяв, що об 11-й буду у нього – прийди, якщо можеш, то підемо разом, і принеси з собою або пришли через мого Кіпріяна Альбом з Каратау, бо він просив йому показати. Найкраще зробив би, однак, коли б сам прийшов. Він весь час розпитує про тебе.
  Твій Броніслав.
  П’ятниця (пол.).


[Закрыть].

На звороті:

Тарасу Григорьевичу

Шевченке

30 травня 1860. С.-Петербург

1860, 30 мая.

С.-Петербург.

А знаєш що, Федоте? Я чув, що ти вже на другій оженився. Накинь оком полтавку, кирпу чорнобривку, то на ту весну будеш у мене старшим боярином. Скажи мені, чи буде що з цього, чи ні. Якщо буде, то я на ту весну прибу[ду] в Полтаву і щиро поцілую тебе.

Дуже давній твій друг-товариш

Тарас Шевченко.

Багатої мені не треба, аби була кирпатенька та чорнобрива. А мене ще лихо не взяло. Нехай тобі оцей добрий чоловік скаже.

Адрес: В Академию художеств

Т[арасу] Гр[игорьевичу] Ш[евченку].

На звороті:

Федоту Леонтьевичу

Ткаченку.

8 червня 1860. Москва

Москва, 8 июня 1860.

Высокопочитаемый Тарас Григорьевич!

Посылку Вашу и письмо получил, тотчас передал Раеву Ваше желание исправить присланный Ваш рисунок – «Вирсавию». Но г. Раев отказался и говорит, что я не умею этого сделать. Сорокин только приехал вчерашний день из Новгорода, и я ему передавал Вашу просьбу и читал письмо – от этого получил ответ: «Я займусь и сам лично напишу г. Шевченко». Простите меня, что я не мог ранее Вам ответить, не от ме[ня] зависело. Еще присланные Ваши два рисунка, кому их прикажете отдать, ибо нет им назначения.

Обнимаю Вас от всего сердца и целую многажды.

Ваш К. С[олдатенков].

Его высокоблагородию милостивому государю

Михайле Матвеевичу Лазаревскому (закреслено).

На Васильевском острове, дом Воронина в 5-й линии

против Академии художеств в С.-Петербурге.

Іншою рукою дописано:

«Тарасу Гр. Шевченку».

18 червня 1860. Нижній Новгород

Милостивый государь Тарас Григорьевич!

По письму моему я получил от Вас 40 рублей серебром, за присылку которых искренно Вам благодарен; но вместе с тем убедительнейше прошу Вас уплатить мне и остальные 9 руб. 50 коп. чрез этого же посланного, чем искренно обяжете уважающего и преданного Вам Павла Брылкина.

18-го июня 1860 года.

20 червня 1860. С.-Петербург

Вручи Федорові 25 карбова[нців].

Т. Шевченко.

20 июня.

Червень 1860. Корсунь

…Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибрав, коло Пекарів, на правім же березі, між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі, єсть лісочок, граничить з Монастирищем; посеред того лісочка – поляна, далеченько од города; внизу кілька рибальських хаток; на тій горі дуже багато дичок – яблунь і груш: садочок завести можна. А любий староденний Дніпро буде здаваться тобі під ногами… Кринишна вода неподалеку, а риба щоранку буде свіжа, бо рибалки поперед поріг возитимуть знизу в город…

29 червня 1860. С.-Петербург

29 іюня 1860.

Сьогодня в Корсуні премерзенне свято, а в моїй тихій хаті і такого, благодарить Бога, нема. Добре б ти зробив, якби догадався та привітав од мене оту шляхту, мною знаємую лично; а вона сьогодня вся повинна бути у Корсуні. Сьогодня, певно, буде там і Наталка Шулячівна, то ти, яко чоловік не без розуму, поклонися їй од мене, а більше анітелень. Коли так зробив, то зробив добре. Я її добре не розгледів, здається, трошки педантка і не дуже чепурна; а нечепурна жінка і циганові не дружина. На ту весну, Бог поможе, приїду подивлюся та пораджуся з сестрою і з тобою, а поки що, коли трапляється їй хороший, неледачий чоловік, то нехай їй Бог помагає. Шкода, що ота Харита зледащіла, а мені б луччої жінки і на край світа шукать не треба.

Чи був ти у Рудяках? Що ти там бачив і чи зробив що з тим паном Трощинським? Напиши мені швиденько.

Ще ось що: на тім тижні президент общества літературного получив письмо од Фліорковського. Він пише, що братів і сестру Ярину з дітьми випускає на волю без ґрунтів і без землі безплатно: але вони не беруть такої поганої волі – і добре роблять.

Як ще не був, то незабаром буде у тебе Новицький. Добре б ти зробив, якби вкрав у Лопухіна день або й другий та поїхав з Новицьким у Жаботин, та вдвох би сказали отому дурневі, щоб він не боявся керелівчан, а положив би яку хоче плату за ґрунти і за землю (не менше чотирьох десятин на душу) і щоб зараз же написав тому ж президенту Є. П. Ковалевському.

Поцілуй за мене свою жінку, Йосипка, дівчат і хлопців, коли вони дома. Керелівчанам скажи, щоб вони на ту погану безземельну волю не дуже квапились.

Чи бачився ти з Кулішем, і що зроблено з хатиною і садочком над Россю, і де те добро: чи в самому Корсуні, чи недалеко його? Напиши мені. Подякуй ще раз отого пана за сукно на свитку; а свитка, як пошита, то нехай у тебе жде мене, твого брата і друга Т. Шевченка.

1 липня 1860. С.-Петербург

1 июля.

Позавчора я послав тобі письмо, а сьогодні получив твоє. На чорта ти його адресував біс батька зна кому? Я вже його получив розпечатане.

Коли ти кажеш, що коло Канева добре буде, то бери десять десятин землі з умовою розплатить гроші в продолжение года в три срока і зараз же напиши мені, чи багато треба грошей для почину.

Обудоваться так, як кажеш, добре буде. Бувай здоровий, нехай тобі Бог помага на все добре!

7 липня 1860. Київ

Тарас Григорович!

Добридень Вам або добривечір! Живенькі, здоровенькі чи підскакуєте ще хоть трохи? А Ви питайте: чи по волі, мов, чи по неволі (пишу б то?). Більш, мабуть, того, що по неволі: трапилась, бачте, оказія – чоловік їде в ваші краї, то думаю собі: нехай, гривеник на свічечку, може, здасться. Оце ж то той самий чоловік. Привітайте його хоч єдиним словом. Добряща навіки душа та і земляк таки наш, та ще й клікгер до того, а цікавий такий, що страх – надто до старовини. Їде оце він до Петенбурху, щоб довідаться до архіви синодської; хоче, бачте, вивідать та й нам розказать, як то жили колись земляки наші – попи, що робили і чи багато горілки пили. Поможи Боже! Лакома річ!

А я, як бачте, і досі нічого не зробив. І стид, і сором, та коли ж ніколи. От, може, тепер гулящим часом чи не підроблюсь хоч трошки. Оце зараз-таки маю бігти до Юзефовича, коли пам’ятаєте, щоб пустили мене до архіви губернської, а в центральному вже був. Добра там скільки – Господи! Так би, здається, і спав там, та все-таки ніколи. А як повитягаю дещо то звідціль, то звідтіль, то тоді і видрюкую Мелхиседека. Воно б і давно вже пора, та нема, бачте, свідитилів збоку, так би то ляшків або уніатів. Все то розказує благочестіє; а ваші письменні і не повірять, може, та скажуть: це так собі, брехеньки розказує. – Папери давні, які є в мене, всі оддам в «актову комісію» – нехай собі дрюкує – бо і мене, бачте, зробили там членом якимсь, хоч невірненьким.

А Ви, пак, що поробляєте? Може ще нам видрюкуєте що-небудь? Спасибі Вам велике за книжечку. Нехай Вам Господь заплатить з вищого неба! Я з неї прочитую щонеділі потрошку, як дід Ваш з Мінеї. А патретів Ваших у мене аж три: лежить один на лежанці, а другий у шафі стоїть, а третій так поверх книжок поставлений. От я придивляюсь часом то до того, то до того та згадую Вас усе. А чи гикається ж Вам хоч трошки? Бо я, бачте, кажу часом: «Нехай легенько ікнеться Тарасу Григоровичу!» Ангелом вість йому – як каже було моя ненька.

Слава Богу, що випряли вже «Основу». Може, і верстат уже поставили. Тепер треба, мабуть, підткання. Чи не напряду і я чого-небудь. Тільки, кажуть, на підткання треба прясти тоненько, так, може, я і незугарне буду до ладу напрясти. Спасибі Білозерському – і мені таки прислав звістку. Нехай же тчуть на здоров’я! Та коли б добре ткали, щоб виробить матері на сорочку доброї двадцятки, бо зовсім обідрана, і тіло навіть світиться, материне тіло!

Читав мені Юзефович письмо своє до Білозерського та ще і примовляв до того: «Казна-що написано, та і говорить не по-людськи: звісно, пан, світом нудить. Сластьоних йому треба та фігів, та мигів; а не схотів би пасльону?» Оце зараз читав він знов те письмо, так уже зовсім лучче написано: «Образования, каже, треба и истории треба. Ото-то так. Нащо нам думки та співки, драми і кумедії? Перевели ми на їх доволі паперу. Язик зболів, та і руки де у кого помліли. А нащо воно? Так тільки времени провождение!» Хіба що так. Сказав би я їм дещо, та боязно: «А ти звідкіль, скажуть, обізвавсь? Ще і він, хананок, цвірчить!» – І так зовсім баки заб’ють.

Прощайте ж тим часом! Бувайте здорові! Припошли Вам, Боже, всякої утіхи! Прощайте!

Ваш земляк Феофан Лебединець.

7 июля 1860 г.

P. S. Був оце, кажуть, у Києві Куліш. Хоч би було глянуть денебудь на його, який то він на взрак.

Чи лежить у Вас наш журнал – хоч за лавою? Чи, може, вже на горище викинули? Вибачайте! Що маємо робить. Хисту нема та і ще дечого нема.