Текст книги "Шалено багаті азійці"

13
Філіп та Елінор Янг

Сідней, Австралія та Сінгапур

Філіп сидів у своєму улюбленому складаному кріслі на пірсі, який тягся від його прибережного газону, одним оком пильно спостерігаючи за вудкою, закинутою аж у Вотсонс Бей, а іншим читаючи останній випуск «Популярної механіки». У кишені його штанів карго, порушуючи безтурботність ранку, почав вібрувати телефон. Філіп знав, що телефонує дружина: вона була практично єдиною людиною, яка взагалі телефонувала на його мобільник. (Елінор вимагала, щоб він увесь час тримав телефон біля себе – а що коли їй буде треба терміново йому зателефонувати? – хоча він сумнівався, що міг би чимось допомогти, адже більшу частину року проводив тут, у Сіднеї, доки Елінор невпинно рухалася між Сінгапуром, Гонконгом, Бангкоком, Шанхаєм та ще одному Богові відомо чим.)

Він натиснув кнопку відповіді – і його одразу ж захлеснула злива істерики від дружини.

– Заспокойся та кажи повільніше, лах. Я не можу розібрати ані слова. А тепер скажи, чому ти хочеш стрибнути з даху? – запитав Філіп у своїй звичайній лаконічній манері.

– Я щойно отримала досьє на Рейчел Чу від того приватного слідчого в Беверлі-Гіллз, якого рекомендувала Мейбл Квок. Хочеш знати, що в ньому написано? – Це не було питанням; ці слова пролунали радше як загроза.

– Ем-м… а хто така Рейчел Чу? – поцікавився Філіп.

– Не вдавай з себе дурня, лах! Ти що, забув, про що я тобі казала минулого тижня? Твій син вже більше року таємно зустрічається із якоюсь дівчиною і мав нахабство повідомити нам про це лише за кілька днів, разом із новиною, що він везе її до Сінгапуру!

– Ти найняла приватного детектива, щоб перевірити ту дівчину?

– Авжеж, я це зробила. Нам про це дівчисько анічого не відомо, а всі вже тільки й теревенять, що про неї та про Нікі…

Філіп подивився на cвою вудку. Волосінь на ній починала смикатися. Він розумів, до чого йде ця розмова, і не мав ані найменшого бажання брати в ній участь.

– Боюся, люба, зараз я не можу розмовляти, у мене тут дещо термінове.

– Та припини ж це, лах! Висновки набагато гірші за мій найстрашніший нічний кошмар! Твоя дурнувата кузина Кассандра усе неправильно зрозуміла: виявилося, що ця дівчина не має відношення до тих Чу, яким належить «Тайбей Пластік»!

– Я завжди радив тобі не дослухатися до того, що вилітає з рота Кассандри. Але яке ця інформація має значення?

– Яке значення? Ця дівчина бреше – адже вона удає із себе одну з тих Чу.

– Добре, але якщо її прізвище також «Чу», як ти можеш її звинувачувати в тому, що вона удає з себе ЧУ? – розсміявся Філіп.

– Ая… Не заперечуй мені! Я тобі розповім, як саме вона бреше. Спершу приватний детектив доповів мені, що вона КНА, але, копнувши глибше, він з’ясував, що вона навіть не справжня китаянка-американка. Вона народилась у материковому Китаї, а до Америки приїхала, коли їй було шість місяців.

– І що?

– Ти мене добре чуєш? У материковому Китаї!

Філіп почувався збитим з пантелику.

– То чи не будь-яка родина спочатку вийшла з материкового Китаю? А звідки ще, на твою думку, вона мала б бути родом? З Ісландії?

– Не треба зі мною жартувати! Її родина походить з якогось улу улу[117]117
  Віддалене, далеке від цивілізації (малайськ.).


[Закрыть] китайського селища, про яке ніхто ніколи не чув. Детектив вважає, що вони, найімовірніше, належали до робочого класу. Тобто вони – СЕЛЯНИ!

– На мою думку, люба, якщо заглибитися в історію, тоді всі наші родини походять від селян. І хіба тобі не відомо, що у давньому Китаї селянський клас був шанованим? Вони являли собою стрижень економіки і…

– Припини верзти нісенітниці, лах! Ти ще не чув найгіршого – ця дівчина приїхала до Америки немовлям разом із матір’ю. А де ж був батько? Про батька немає записів – тож, вони, певно, розлучилися. Ти можеш у це повірити? Аламак, дитина з якоїсь безіменної улу родини з батьками, що перебувають у розлученні! Я, мабуть, тіао лау[118]118
  Стрибнути з будівлі (хоккінськ.)


[Закрыть]!

– То й що з того? Зараз купи людей походять із розлучених сімей і укладають власні щасливі шлюби. Хоча б подивись на рівень розлучень ось тут, в Австралії,– Філіп намагався напоумити дружину.

Елінор глибоко зітхнула.

– Ці австралійці – усі нащадки злочинців, то чого від них чекати?

– Ось тому ти тут така популярна, люба,– пожартував Філіп.

– Ти не бачиш усієї картини. Очевидно ж, що ця дівчина – хитра, брехлива АВАНТЮРИСТКА! Ти так само, як і я, знаєш, що твій син ніколи не зможе одружитися із такою жінкою. Ти можеш уявити, як відреагує твоя родина, коли він привезе цю жадібну жіночку додому?

– Взагалі-то мене найменше цікавлять їхні думки.

– Але хіба ти не розумієш, як це вплине на Нікі? І, звісно ж, твоя мати в усьому звинуватить мене, лах. Я завжди винна геть в усьому. Аламак, не сумніваюся, ти розумієш, чим це скінчиться.

Філіп важко зітхнув. Саме із цієї причини він проводив якомога більше часу подалі від Сінгапуру.

– Я вже попросила Лорену Лім скористатися всіма її пекінськими зв’язками, щоб відстежити родину цього дівчиська в Китаї. Ми повинні знати все. Хочу зробити все, перевернути кожен камінчик. Треба приготуватися до чого завгодно,– видихнула Елінор.

– Тобі не здається, що ти злегка переборщуєш?

– У жодному разі! Ми повинні зупинити все це безглуздя, перш ніж воно зайде надто далеко. Хочеш знати, що про це думає Дейзі Фу?

– Не дуже.

– Дейзі вважає, що Нікі збирається зробити цій дівчині пропозицію, коли вони приїдуть до Сінгапуру!

– Якщо вже не зробив,– піддражнив Філіп.

– Аламак! Ти знаєш щось таке, що мені невідомо? Нікі тобі казав?..

– Ні, ні, не розводь паніку. Люба моя, ти дозволяєш своїм дурнуватим подружкам марно себе хвилювати. Тобі просто треба довіряти рішенню нашого сина. Я упевнений, що ця дівчинка виявиться просто чудовою.– Тепер риба вже смикала за волосінь доволі сильно. Можливо, це білий морський окунь. Можна буде попросити кухаря приготувати його на грилі до обіду. Єдине, чого цієї миті прагнув Філіп,– це закінчити розмову.

* * *

Того четверга за вивченням Біблії у Керол Тай Елінор вирішила, що настав час скликати власні сухопутні війська. Поки леді сиділи в кімнаті, насолоджуючись домашнім бобо чача[119]119
  Малайська страва на десерт і сніданок, готується з бананів, солодкої картоплі, кокосового молока та інших місцевих інгредієнтів.– Прим. пер.


[Закрыть] та допомагаючи Керол розкласти за кольорами її колекцію тайських чорних перлин, Елінор, смакуючи охолоджений кокосово-саговий пудинг, розпочала рюмсати.

– Нікі не розуміє, як жахливо з нами вчиняє. Тепер він каже, що й не збирається зупинятись у нашій новій квартирі, коли приїде. Він хоче зупинитися в готелі «Кінгфорд» разом із тією дівчиною! Немов він змушений ховати її від нас! Аламак, який це матиме вигляд? – драматично зітхала Елінор.

– Яка ганьба! Жити в одному номері, коли вони ще навіть не одружені! Знаєш, дехто може подумати, що вони утікачі і приїхали сюди на медовий місяць! – аж підскочила від хвилювання Надін Шоу, хоча в глибині душі думка про будь-який можливий скандал, який у змозі збити з цих усемогутніх Янгів пиху, сповнювала її радістю. Вона продовжила роздувати полум’я в серці Елінор, хоча воно роздмухувалося без сторонньої допомоги: – Як сміє це дівчисько думати, що може отак просто ввалитись у Сінгапур, висіти на руці в Ніка та з’являтися на громадських подіях року без твого дозволу? Вона точно аніякого поняття не має, як тут заведено робити.

– Ая, за наших днів діти не вміють належно себе поводити,– тихо сказала Дейзі Фу, хитаючи головою.– Мої сини точнісінько такі саме. Тобі пощастило, що Нікі хоча б повідомив тобі, що когось везе додому. Я такого й не чекаю від своїх хлопців. Доводиться дізнаватися про всі їхні справи з газет! А що робити, лах? От що виходить, коли відправляєш дітей вчитися за кордон. Вони обростають західними звичками й стають аксі борак[120]120
  Вираз малайського сленгу, який означає «поводитися як хвалько або всезнайка» (по суті – «пихата дупа»).


[Закрыть], коли повертаються додому. Уяви собі: моя невістка Даніель примушує мене домовлятися про побачення з моїми онуками за два тижні! Вона вважає, що коли закінчила Амгерст[121]121
  Мається на увазі приватний гуманітарний університет у м. Амгерст, штат Массачусетс, США.– Прим. пер.


[Закрыть] – то тепер знає краще за мене, як виховувати моїх власних онуків!

– Краще за тебе? – закудахкала Надін.– Усім відомо, що усі ці КНА походять від селян, які були надто дурними, щоб вижити в Китаї!

– Ой, Надін, не треба їх недооцінювати. Ці дівки КНА можуть бути дзін лі хай[122]122
  Дуже кмітливий або небезпечний (хоккінськ.).


[Закрыть],– застерегла Лорена Лім.– Тепер, коли Америка розорена, усі ці КНА прагнуть заявитися до Азії та встромити свої кігті в наших чоловіків. Вони ще гірші за тайванських шукачок грошей, бо просочені поглядами Заходу, досвідчені, а гірше за все – із вищою освітою. Пам’ятаєте сина місіс Сю Цень Та? Його колишня дружина ще закінчила щось із Ліги Плюща. Так от, вона навмисно познайомила його з дівчиною, яка потім стала його коханкою. Цю дурню вона й використала проти чоловіка, щоб улаштувати величезний процес із розлучення. Сю довелося продати дуже багато майна, просто щоб розплатитися з нею. Як саянг[123]123
  Яке марнотратство (малайськ.).


[Закрыть]!

– Моя Даніель була спочатку такою квай квай[124]124
  Святенницький, серденько (хоккінськ.).


[Закрыть], такою шанобливою та не вибагливою,– пустилась у спогади Дейзі.– А коли на її пальці опинився діамант у тридцять каратів, перетворилася на кляту царицю Савську! Тепер вона не вдягає нічого, крім «Прада», і «Прада», і ще «Прада», а ще ви бачили, як вона примушує мого сина спускати гроші на цілий загін охоронців, які усюди її супроводжують, немов вона якась велика шишка! Кому потрібно її викрадати? Мого сина та моїх онуків треба охороняти, а не цю діваху з пласким носом! Сюй до сей![125]125
  Огидно до смерті! (Кантонськ.)


[Закрыть]

– Не знаю, що робитиму, якщо мій син приведе додому отаку дівицю,– простогнала Елінор, надаючи своєму обличчю найскорботнішого виразу.

– Нічого, нічого, Лілі, поїж трохи бобо чача,– промовила Керол, намагаючись втішити подругу і додаючи ароматного десерту в піалу Елінор.– Нікі гарний хлопчик. Ти повинна дякувати Богові, що він не такий, як мій Бернард. Я давно вже залишила спроби примусити його дослухатися до мене. Його батько дозволяє йому геть усе. Що вдієш? Його батько просто платить, знов платить, а я молюся й ще молюся. Біблія вчить нас приймати те, що ми не в змозі змінити.

Лорена кинула погляд на Елінор, розмірковуючи, чи вчасно буде скинути бомбу. Вирішивши, що час настав, проказала:

– Елінор, ти просила мене зібрати для тебе деякі відомості про родину Чу, які мешкають у Китаї. Не хочу тебе надто хвилювати, але мені щойно надійшла найбільш інтригуюча новина.

– Так швидко? Про що ти дізналася? – вскинулася Елінор.

– Ну, є один хлопець, який стверджує, що має «дуже цінну» інформацію щодо Рейчел,– вела далі Лорена.

– Аламак, що саме? Що? – запитала Елінор, нервуючи.

– Не знаю точно, але відомості походять із джерела в Шеньчжені,– відповіла Лорена.

– У Шеньчжені? Тобі повідомили, що за відомості?

– Ні, сказали лише, що інформація «дуже цінна» і її не слід обговорювати по телефону. Тобі все скажуть особисто, але за це треба заплатити.

– Як ти вийшла на цих людей? – схвильовано запитала Елінор.

– Ва у кан тао, ма,[126]126
  Авжеж, я маю деякі таємничі контакти (хоккінськ.).


[Закрыть]– загадково відповіла Лорена.– Гадаю, тобі треба полетіти до Шеньчженю наступного тижня.

– Це неможливо. Нікі з тією дівчиною вже будуть тут,– відказала Елінор.

– Еллі, на мою думку, тобі треба поїхати, особливо коли Нік і та дівчина будуть тут,– висловилася Дейзі.– Обміркуй сама: вони не зупиняться у тебе, тож ти матимеш бездоганну причину поїхати. А якщо тебе не буде, ти матимеш усі переваги. Ти покажеш усім, що НЕ розстилатимеш перед тією дівицею червону доріжку і не втратиш гідності, якщо вона виявиться суцільним кошмаром.

– Плюс отримаєш якусь життєво необхідну інформацію,– додала Надін.– А що як вона вже одружена? А може, у неї є дитина. А можливо, вона веде якусь величезну аферу і…

– Ая, мені потрібен алпразолам[127]127
  Лікарський засіб, використовується для лікування панічних розладів та тривожних неврозів.– Прим. пер.


[Закрыть]! – вигукнула Елінор і схопила сумочку.

– Лорено, припини лякати Лілі! – втрутилася Керол.– Нам невідома історія цієї дівчини, а може, у ній немає нічого страшного. А що, як Господь благословляє Елінор шанобливою, богобоязкою невісткою? «Не судіть, щоб і вас не судили». Євангеліє від Матвія, розділ 7, стих 1.

Елінор обміркувала все почуте від подруг.

– Дейзі, ти завжди така розумничка. Лорено, можна мені зупинитися у твоїй чарівній квартирі в Шеньчжені?

– Авжеж, я навіть поїду туди з тобою. А також я вмираю від бажання зробити ще один шопінг-марафон у Шеньчжені.

– Хто ще бажає долучитися до нас цими вихідними? Керол, ти з нами? – Елінор сподівалася, що Керол сподобається ідея і тоді вони зможуть полетіти її літаком.

Керол нахилилася з ліжка й промовила:

– Перевірю, але, гадаю, ми зможемо взяти літак, якщо вирушимо до вихідних. Серед тижня чоловікові треба летіти до Пекіну прийняти якусь інтернет-компанію «Алі байбай». А Бернард збирається взяти літак на холостяцьку вечірку Коліна Чу в суботу.

– То їдьмо всі разом на жіночий спа-вікенд до Шеньчженю! – проголосила Надін.– Мені так хочеться піти туди, де вимочують ніжки у тих дерев’яних ванночках, а потім цілу годину масажують.

Елінор відчула піднесення.

– Це гарний план. Пробіжимося по крамницях, доки не вирушили до Шеньчженю. Нехай Нікі та його дівчина дають собі раду самотужки, а потім вже й я повернуся з тією цінною інформацією.

– Із тим цінним озброєнням,– виправила її Лорена.

– Ха-ха, точно,– весело підтримала Надін, потай порившись у сумочці та розпочавши писати повідомлення своєму брокеру.– Скажи-но, Керол, як там називається інтернет-компанія, яку планує купити дато?

14
Рейчел і Ніколас

Сінгапур

Вириваючись із хмар, літак різко нахилився ліворуч, і Рейчел уперше побачила острів. Вони вилетіли з Нью-Йорку двадцять одну годину тому і, зупинившись на дозаправку у Франкфурті, наразі опинились у Південно-Східній Азії, у царстві її предків, яке вони називали Наньянь[128]128
  Не треба плутати із Сінгапурською академією, де студентів навчають – який жах – мандаринським говором китайської мови; «Наньянь» – це мандаринською «Південне море». Це слово також стало загальним визначенням для великої етнічної групи китайських емігрантів у Південно-Східній Азії.


[Закрыть]. Але вид, який відкрився їй з літака, зовсім не нагадував романтичну землю, огорнуту туманом,– це радше мегаполіс із щільно скупчених хмарочосів, що виблискував у сяйві вечірнього сонця. З висоти у шість тисяч футів Рейчел вже відчувала пульсуючу енергію, характерну для однієї зі світових фінансових «електростанцій».

Коли електронні двері митного контролю роз’їхались у боки, відкриваючи тропічний оазис у залі прибуття третього терміналу, першим, кого побачив Нік, був його друг Колін Ху, який тримав величезний плакат із надрукованими на ньому літерами «ШАФЕР». Позаду нього стояла неймовірно засмагла, тонка дівчина, стискаючи в руках оберемок сріблястих повітряних кульок.

Нік та Рейчел підкотили до них свої візки із багажем.

– Що ти тут робиш? – здивовано вигукнув Нік, доки Колін стискав його у ведмежих обіймах.

– Та ти що! Я ж повинен як слід привітати свого шафера! Обслуговування під ключ, чолов’яго! – просяяв Колін.

– А тепер моя черга! – заявила дівчина з-за його спини, нахилилась, обіймаючи Ніка, та швидко чмокнула його у щоку. Повернувшись до Рейчел, вона простягнула їй руку й промовила: – Ти, певно, Рейчел. А я Арамінта.

– Ох, вибач, дозволь мені належним чином вас познайомити… Рейчел Чу, це Арамінта Лі, наречена Коліна. А це, як бачиш, і сам Колін Ху,– сказав Нік.

– Так приємно нарешті з вами познайомитись,– усміхнулася Рейчел, міцно потискаючи новим знайомим руки. Вона не була готова до негайного обміну вітаннями і після всіх довгих годин, проведених у літаку, могла лише уявити, який жахливий має вигляд. Рейчел нашвидкуруч роздивилася життєрадісну пару. Люди завжди бувають дуже несхожими на власні фотографії. Колін виявився вищим, ніж вона уявляла, шалено гарним, із темними веснянками та некерованою шевелюрою, через яку був схожим на полінезійського серфера. За окулярами в тонкій, немов дріт, оправі проглядало надзвичайно вродливе обличчя Арамінти навіть без натяку на макіяж. Її довге чорне волосся було стягнуте в кінський хвіст, що сягав їй попереку. Вона неначе була надто худорлявою як для своєї високої статури. На дівчині були картаті штани, схожі на піжамні, блідо-помаранчевий топ та ляпанці. Хоча Арамінті, ймовірно, було 24–27 років, вона була більше схожа на школярку, ніж на дівчину, яка от-от піде під вінець. Вони становили незвичайну, екзотичну пару, і Рейчел стало цікаво, якими будуть їхні діти.

Колін почав писати повідомлення з мобільного.

– Водії якийсь час крутилися тут. Я зараз дам їм знати, що ми готові.

– Не можу повірити, цей аеропорт… у порівнянні з ним аеропорт імені Дж. Ф. Кеннеді схожий на Могадішо[129]129
  Тобто аеропорт у столиці Сомалі.– Прим. пер.


[Закрыть],– зазначила Рейчел. Вона здивовано роздивлялася піднесену ультрасучасну споруду, пальми всередині та неосяжний, буйний вертикальний підвісний сад, який, здавалося, тягнувся по всій довжині терміналу. Прозора ковдра з невагомих дрібних крапель води огортала зелень, що звисала каскадами.

– Вони отак зволожують цілу стіну? У мене відчуття, ніби я опинилась на якомусь люксовому тропічному курорті.

– Тут уся країна – немов люксовий тропічний курорт,– підморгнув їй Колін, ведучи до виходу. Біля бордюру очікували два однакові сріблясті «ленд-ровери».– Сюди, скиньте багаж у цю машину, і вона поїде просто до готелю. А ми всі сядемо в іншу, щоб не тіснитися.

Водій першої машини вийшов, кивнув Коліну та пересів до другого водія, залишивши автомобіль для веселої четвірки. Перебуваючи в сум’ятті від зміни часових поясів, Рейчел не дуже розуміла, як реагувати на те, що відбувалося, і просто забралася на заднє сидіння СУВу[130]130
  SUV – специфічний тип автомобіля, який поєднує у собі функції позашляховика, невеликої вантажівки та пасажирського повсякденного автомобіля. Має сидіння позаду, які можна прибрати й звільнити місце для речей.– Прим. пер.


[Закрыть].

– Оце так ставлення! Мене не вітали в аеропорту на такому рівні від самого дитинства,– задоволено промовив Нік, пригадуючи, як, коли він був дитиною, в аеропорту збиралася величезна купа родичів.

Поїздка до аеропорту тоді була захопливою подією, оскільки вона також означала, що батько поведе його скуштувати сандей[131]131
  Десерт із кульок морозива, прикрашених фруктовим сиропом або желе, подрібненими горіхами, ягодами, збитими вершками й шоколадом.– Прим. пер.


[Закрыть] у невеличкому кафе «Свенсенс Айскрім» у старому терміналі. Здається, люди тоді відлітали на триваліший час, тому, прощаючись із родичами, які рушали до іншої країни, або ж вітаючи вдома дітей, які провели цілий рік удалині від домівки, навчаючись, жінки завжди плакали. Якось він підслухав, як старший за нього кузен Алекс прошепотів батькові саме перед тим, як Гаррі Леонг мав піти до літака: «Обов’язково купи мені останній випуск “Пентгаусу”, коли приземлишся у Лос-Анджелесі!»

Колін улаштувався за кермом і почав регулювати дзеркала під себе.

– То куди ми зараз? Просто до готелю чи макан[132]132
  Поїсти (малайськ.).


[Закрыть]?

– Мені точно хочеться їсти,– відповів Нік. Він повернувся подивитися на реакцію Рейчел, розуміючи, що вона, ймовірно, хотіла б швидше дістатися готелю й завалитися в ліжко.– Як тобі, Рейчел, годиться?

– Чудово,– відказала дівчина.– Чесно кажучи, я начебто також зголодніла.

– Зараз у Нью-Йорку час сніданку, тож не дивно,– зауважив Колін.

– Ви добре долетіли? Багато фільмів подивилися? – поцікавилася Арамінта.

– Рейчел запоєм дивилася Коліна Ферта,– оголосив Нік.

Арамінта зойкнула:

– ОМГ… Я його обожнюю! Він для мене завжди буде єдиним та неповторним містером Дарсі!

– Добре, думаю, тепер ми справді можемо бути подругами,– заявила Рейчел. Вона визирнула з вікна, захоплюючись видовищем пальм, що хиталися на вітру, та рясною кількістю бугенвілії, що росла обабіч яскраво освітленого шосе. Була майже десята вечора, але усе в цьому місті здавалося неприродно яскравим, іскристим.

– Нікі, куди краще відвезти Рейчел на її першу дегустацію місцевих смаколиків? – запитав Колін.

– Гм… Може, привітаємо Рейчел на нашій землі застіллям із курчам у рисі по-хайнанські в «Чаттербоксі»? Чи краще попрямувати просто за чілі-крабом до «Східного узбережжя»? – вагався Нік, відчуваючи піднесення й розгубленість водночас: йому кортіло просто зараз відвести Рейчел до принаймні сотні різноманітних ресторанчиків, щоб дати їй скуштувати місцевого колориту.

– А що, як скуштувати сатай[133]133
  Також – «сате»: міні-шашлик з будь-якого м’яса, птиці, субпродуктів, морепродуктів та ін.– Прим. пер.


[Закрыть]? – запропонувала Рейчел.– Нік завжди повторює, що пристойний сатай можна скуштувати лише в Сінгапурі.

– Вирішено: їдемо до «Лау Па Сат»,– оголосив Колін.– Рейчел, ти уперше побачиш справжній гоукер-центр[134]134
  Центр готових страв у Сінгапурі та Малайзії.– Прим. пер.


[Закрыть]. І саме там роблять найкращий сатай.

– Ти так вважаєш? – перепитала Арамінта.– Мені більше подобається те місце в Сембавангу.

– Ні-і-і-і-і-і! Про що ти, лах? Хлопець зі справжнього «Сатай-клубу» досі працює у «Лау Па Сат»,– не здавався Колін.

– Ні,– твердо заперечила Арамінта.– Той хлопець зі справжнього «Сатай-клубу» перебрався до Себавангу.

– Брехня! То його кузен. Самозванець! – Колін був невблаганний.

– Особисто мені завжди подобались сатай у «Ньютоні»,– втрутився Нік.

– «Ньютон»? Ти з глузду з’їхав, Нікі. «Ньютон» – місце лише для емігрантів та туристів… Там не залишилося жодного гарного відділу із сатаєм,– відповів Колін.

– Ласкаво просимо до Сінгапуру, Рейчел. Сперечання щодо їжі тут має статус національного хобі,– проголосила Арамінта.– Це, певно, єдина країна у світі, де дорослі чоловіки здатні побитися через якийсь відділ із їжею у якомусь забутому богом торговому центрі, де, на їхню думку, найкраще роблять якусь незрозумілу страву зі смаженої локшини. Це для них як змагання… тобі відомо чим!

Рейчел хихикнула. Арамінта й Колін були такими веселими й невимушеними, що одразу їй сподобались.

Невдовзі вони вже їхали по Робінсон-роуд. У самому серці ділової частини міста. У тіні масивних веж був розташований «Лау Па Сат», або «старий ринок» на хоккінському діалекті,– восьмикутний павільйон під відкритим небом, у якому містився шумний вулик харчових кіосків. Переходячи вулицю від парковки, Рейчел ще там відчула смачні, насичені приправами аромати, що висіли в духмяному повітрі. Коли вони вже входили до величезної обідньої зали, Нік повернувся до Рейчел і попередив:

– Ти збожеволієш від цього місця – це найстаріша вікторіанська будівля в усій Південно-Східній Азії.

Рейчел підняла очі на височенні чавунні філігранні арки, що підносились угору, та склепінчасті стелі.

– Немов усередині собору,– вимовила вона.

– Куди людські маси приходять молитися на їжу,– пожартував Нік.

Попри те, що було вже за десяту, місце гуло від сотень затятих охочих повечеряти. Численні ряди яскраво освітлених кіосків пропонували більший вибір страв, ніж Рейчел доводилося бачити під одним дахом. Коли вони проходили ринком, заглядаючи в численні кіоски, де чоловіки і жінки в шаленому темпі готували ласощі, Рейчел із трепетом похитала головою:

– Тут так багато різної їжі, що я гадки не маю, із чого почати.

– Просто покажи пальцем на те, що тобі цікаво, і я це замовлю,– запропонував Колін.– Краса гоукер-центру в тому, що кожен продавець в основному продає лише одну страву, тому чи то смажені пельмені зі свининою, чи суп з рибними кульками – вони все життя проводять за їх удосконаленням.

– Навіть більш ніж одне життя,– додав Нік.– Багато із цих людей є гоукерами в другому або третьому поколінні і готують за давніми родинними рецептами.

Кілька хвилин по тому всі четверо вже сиділи поза головною залою під величезним деревом, увішаним жовтими вогниками, за столом, кожен дюйм якого був зайнятий кольоровими пластиковими тарілками із найкращими хітами вуличної кухні Сінгапуру. Тут була і знаменита чхаукуотиу, і смажений омлет орх лук з устрицями, малайський салат роджак із підривною сумішшю шматків огірка й ананасів, а також локшина по-хоккінські в густій часниковій підливі, і рибний пиріг отак-отак, підсмажений у кокосовому листі, і ціла сотня шашличків сатай з куркою та яловичиною.

Рейчел ще ніколи не бачила такого розмаїття.

– Це просто божевілля! Кожна страва ніби приїхала з окремої частини Азії.

– От тобі й Сінгапур – батьківщина справжньої кухні ф’южн,– похвалився Нік.– Ти ж знаєш, що у дев’ятнадцятому сторіччі сюди приходили кораблі з Європи, із Середнього Сходу та Індії, тому всі ці дивовижні аромати та страви можуть мати характер різних країв.

Поки Рейчел смакувала чхаукуотіу, її очі розширювались від захвату: рисова локшина, обсмажена з морепродуктами, яйцями та пророслою квасолею в темному соєвому соусі, була справді надзвичайною.

– Чому це вдома вона ніколи не буває такою смачною?

– Треба любити цей обпалений смак,– зазначив Нік.

– Б’юся об заклад, ти вподобаєш оце,– сказала Арамінта, передаючи Рейчел тарілку роті парата[135]135
  Коржик, приготований із впливом індійської кухні.– Прим. пер.


[Закрыть]. Рейчел відірвала шматок пухкого золотавого тіста й занурила його в густий соус каррі.

– М-м-м-м… Божественно!

Потім настав час сатай. Рейчел відкусила соковиту курку гриль, обережно смакуючи її прокопчену солодкість. Решта друзів уважно за нею спостерігали.

– Окей, Ніку, ти мав рацію. Досі я ніколи не їла справжнього сатаю.

– А ти ще сумнівалась у мені,– із посмішкою похитав головою Нік.

– Не можу повірити, що ми об’їдаємось о такій годині! – хихикнула Рейчел і потяглася за ще однією паличкою сатай.

– Звикай. Знаю, тобі, певно, хочеться опинитися просто в ліжку, але нам доведеться побути з тобою ще кілька годиночок, щоб ти краще сприйняла зміну часу,– попередив її Колін.

– Ая, Колін просто хоче монополізувати Ніка на якомога довше,– заявила Арамінта.– Коли Нік у місті, ці двоє просто нерозлучні.

– Гей, я просто мушу максимально скористатися отриманим часом, особливо оскільки найдорожча матуся у від’їзді,– захистився Колін.– Рейчел… тобі пощастило, що ти не зустрілася з матусею Ніка одразу ж після приїзду.

– Коліне, не починай її лякати,– докорив йому Нік.

– Ой, Ніку, я майже забула… цими днями я стикнулася з твоєю мамою в клубі «Черчилль»,– почала Арамінта.– Вона схопила мене за руку й сказала: «Арамінта-а-а-а! Айо, ти така темна! Тобі треба припинити виходити на сонце, інакше в день весілля ти будеш такою чорною, що люди сплутають тебе з малайкою!»

Усі покотилися зі сміху, окрім Рейчел.

– Сподіваюся, вона пожартувала?

– Авжеж ні. Матуся Ніка не жартує,– відповіла Арамінта, сміючись.

– Рейчел, ти все зрозумієш, щойно познайомишся з мамою Ніка. Я люблю її як власну матір, але вона трохи своєрідна,– пояснив Колін, намагаючись заспокоїти дівчину.– Але все одно, це чудово, що твої батьки поза містом, Ніку, бо цими вихідними твоя присутність на моїй холостяцькій вечірці обов’язкова.

– Рейчел, а тобі доведеться долучитися до моєї дівчачої вечірки,– вигукнула Арамінта.– Треба показати хлопцям, як це робиться по-справжньому!

– Обов’язково,– погодилася Рейчел, чокаючись пивом із Арамінтою.

Нік кинув погляд на свою дівчину. Він був у захваті від того, як легко вона зачарувала його друзів. Він не міг повірити, що вона справді тут, із ним і що попереду у них ціле літо.

– Ласкаво просимо до Сінгапуру, Рейчел! – весело вигукнув він, підіймаючи у тості пляшку пива «Тайгер». Рейчел зазирнула в сяючі очі Ніка. Вона ніколи не бачила його таким щасливим, як цього вечора, і вже дивувалася, як їй могло спасти на думку перейматися через цю подорож.

– Як тобі тут? – запитав Колін.

– Ну,– протягнула Рейчел,– годину тому ми приземлились у найгарнішому, найсучаснішому аеропорту, який мені доводилося бачити, а наразі сидимо під цими величезними тропічними деревами біля обідньої зали дев’ятнадцятого сторіччя і маємо найдивовижніший бенкет. Мені не хочеться звідси їхати!

Нік широко усміхнувся, не помітивши погляду, який Арамінта щойно кинула на Коліна.