Текст книги "Остап Вишня. Невеселе життя"

Отже, якщо справді в Березолі є таємний спіробітник ДПУ і саме ця артистка, то треба його негайно змінити, бо коли про це знає ОНИШКЕВИЧ, то безперечно знають і артисти Березоля, бо тільки від них має ці відомості ОНИШКЕВИЧ, як він передав мені та й мабуть і іншим своїм знайомим.

Публіка цікавиться дуже політичним становищем у Зах. Україні. Праві кола зовсім тепер не ховаються у приватних розмовах з тим, що політичне становище у Зах. Україні краще, ніж у нас, бо там, мовляв, українці мають волю. Можуть виступати, явно на зборах, у соймі, у пресі. «А в нас, цього нема»? – каже ЯКОВЛЕВ (курси українізації). ВАРЛАМ (ДВУ) теж заявляє, що в Зах. Україні можна вільно писати, виступати. А в нас – ні. Він покликується на кооперативну делегацію, що була в нас улітку, чи навесні. Ось його слова: «Уявіть собі, приїздить на Рад. Україну делегація, вертається до Галичини, робить там доповідь, хвалить більшовиків, і там їх не арештують, бо там воля слова. А в нас не можна нічого сказати, особливо українцеві».

Виступом ПАНАЇТ Істраті закордоном письменники Харківські обурені. Навіть ПОЛІЩУК каже, що ІСТРАТІ – наймит охранки, але в цьому обуренні можна почути й деяке вдоволення, мовляв, більшовики платять за пропаганду, яка обертається проти них (СЛІСАРЕНКО).

Невдоволеність почувається серед укр. письменників, що ДПУ не арештовало ПИЛЬНЯКА. Коли б це було на Україні – каже ВИШНЯ, то давно б арештували. А Москві можна все. Цю саму думку висловлює і МАР’ЯНОВ (Робіт. Газета Пролетар).

Витяг з протоколу показів Лебеденка

15 лютого 1930 р.

Із письменницьких кол знайомий з ВИШНЕЮ, МОМОНТОВИМ[6]6
  Мамонтов.


[Закрыть], КОЦЮБОЮ, ЧЕРНОВИМ та мало знайомий з Вал. ПОЛІЩУКОМ. Із вражінь, які я маю від різних розмов про письменство та письменників, які конкретизувати зараз не можна, тому що я їх перезабув, я роблю такий висновок. Письменників потрібно розбити на дві категорії, старшої генерації та молодшої генерації.

До старшої я відношу таких як, СЛІСАРЕНКО, МАМОНТІВ, ФІЛІПОВІЧ, РИЛЬСЬКИЙ, ВИШНЯ, частину Ваплітян як ЛЮБЧЕНКО, ПАНЧ та інші, які є безперечно типовими подорожніми Радвлади до певного часу, в силу об’єктивних умов. Це группа, яка своїм ідеологічним корінням, глибоко сидить в минулому, як в розумінні форми тематики так і певних письменницьких традіцій, їм не чужа романтично-народницька національна стихія.

Доказом цьому є те, як мені говорили, що у багатьох письменників, зокрема у СУСЮРИ9, є багато невиданих творів, які ідеологічно і по формі не відповідають сучасности, як зв’язані з минулим. До молодшої генерації я відношу тих письменників, які оформились за революційну добу, але які в своїй більшости є теж подорожники, але більше щирі тому, що не зв’язані з минулим.

Інформація з донесень секретного співробітника «Передерій»

13 березня 1930 р.

Перші вражіння присутніх на процесі «СВУ» не є характерними і цілком виявленими. Причина цьому та, що засідання суду занято заслуханням читання обвинувального висновку й широкий загал слухачів природня річ більший інтерес виявляє до допиту підсудних, аніж до самого акту. Проте це не значить, ніби слухач ставиться пасивно й не реагує. Мене цікавило ставлення різних груп слухачів. Перший день я мав собі за завдання встановити, звичайно в міру можливого, ставлення інтелігентської частини слухачів. Треба сказати, що тут мені трохи пощастило. Група осіб за професією українські письменники на чолі з ОСТАПОМ ВИШНЯ кількістю чолов. – 6–8 досить жваво ставилась до окремих місць обвинувального висновку, при чим голосів схвалюючих саму суть існування організації не було чути. Вражіння в мене склалось таке: серед цієї групи є безперечні прибічники ІВЧЕНКА (підсудного) доказом чого є вислів з таненням в голосі: «Ти диви, на останньому з’їзді в Київі (який саме з’їзд не названо) він виступав з такою палкою радянською промовою, а вийшло опинивсь на лаві підсудних». Надто рано, але вже почали пророкувати про можливий присуд. Остап ВИШНЯ кинув фразу: «Ну що ти їх звільнять, вони знов організуються» – жаль що поспішили т.т. письменники, треба було б чути останні свідчення підсудних, де кожен з них, даючи останнє слово висловлював абсолютно про протилежне.

Ця ж група осіб вела проміж себе таку розмову – «Ну скажи, навіщо була потрібна організація, що являє собою безпринципний бльок» – але хотілось заперечить шановним письменникам. Організація, що існує з 25–26 р., має свої філіяли, певну сістему, притом визначену програму, це вже не безпринципний бльок, а щось позначніше. Додати зв’язок й зносини з закордоном, і справа стане ще яснішою, думаю, що кожен з них це також розуміє. Просидівши примірно до 8 год., майже всі вони засідання покинули. Цікавою була розмова й другої інтелігентської групи з 3 осіб, здається, всі студенти, принаймні, один з них якийсь «Юра» – студент Харків. ІНО. На запитання товариша, де добув квитка відповів: «в письменницькій організації», виходить, що з молодих письменників, але цей факт подтвердили й подальші їх розмови. Це цілком ще молоді юнаки, зміст розмов про підсудних не определений, почути від них можна було всячину, починаючи з обізнання підсудних за прізвищем й кінчаючи оцінкою організаційної побудови, в …, що то за організація, що розкрита, а ще складається з академіків та професорів, ніби виявляється конспиративну нездатність: це примірно вражіння першого дня.

Другий день письменницької групи я не бачив, та вона в даний момент і не являє такої цінності, а тілько приблизно. Я вже був зорієнтований і мене зацікавило ставлення робітництва, що прийшло безпосередньо з виробництва. Їх було 4 чол., видно всі від одного підприємства. Те, що довелось мені від них чути, є повчальне, на мою думку, цінне. Наприклад, всі вони з інтересом слухали обвинувальний висновок (видно було, що важко розуміти українську мову через гучномовець в швидкому читанні), жваво ділились місцями, які вважали за особливо важливі, коли читали про лікарську групу, де говориться про підготовку відповідних кадрів для села, то майже одноголосно було зауваження: «Видишь врачей для села и наверное все на село», в цьому коротенькому виснові відчувалось, що робітники зрозуміли зміст роботи СВУ. Далі поміж себе говорять: «Нет, высшие группы хоть бы им что, все свое думают. Ну… ЕФРЕМОВ – председатель Академии (прибільшено тітул) чего ну… было, а все же контрреволюционер». Пройшов весь час з інтересом, не утримались і вони від того, аби погадати про можливий вирок, на їх думку розстрілу нікому не буде, бо прийметься до уваги їх роботу як наукових діячів. До кінця не досиділи, пішли раніше. Чув і такий голос щодо вироку: «Найбільша кара – це вислання до Соловків, аргументуючи що ніяких конкретних виступів не було, група терористів активної дії не мала, і була занята лише ідеологічною роботою – це вислив однієї інтелігентки. Відмічаю окремо, що мимоволі довелось зустрітись з ЯВОРСЬКИМ І., свояком засланого ВЛАСЕНКА І. Д., пройшов ніби по квитку ячейки заводу «Красный Октябрь». Людина надто хитра, в словах був щодо оцінки обережний і …ко сказав: «розумні люди, а дурною зайнялись справою». На запитання про ВЛАСЕНКА, де він і що робить, зробив міну, нічого не знає, явно бреше, бо мешкають в одному дворі, жінки рідні сестри, дружина ВЛАСЕНКА їздила до нього, і він хоче мене провести незнанням. Про думки та вислови української інтелігенції про процес «СВУ», про його судовий період подам додатково, а також про арешт Харківських агрономів та розкуркулювання.

Мушу зазначити ще один момент з залі засідань судового процесу – це про склад слухачів. З моїх спостережень я прийшов до висновку про конечність дати більшу частину квитків робітництву з підприємств, бо є такі особи, що вважають всю справу за мало серйозну, якій надано такого значення лише як агітаційне. Ясно, що такі настрої передаються й до робітництва, судове засідання викриває вщент таку версію, і робітник зайвий раз переконаїться в ріжних брехнях. Дуже доцільно з метою поширення серед населення – радіо, тут численна кількість робітництва почує правду з уст самих обвинувачених.

Витяг зі свідчень Лебеденка

15 березня 1930 р.

ОПЕРА: В опері українська група, яка проваде національно-політичну акцію, на чолі якої стоїть ВИШНЯ, ЛЕБЕДЬ, ПЕТРИЦЬКИЙ, яку МАРГУЛЯН та голов …… називають шовіністичною.

Витяг зі свідчень Лебеденка

15 березня 1930 р.

ВИШНЯ та КУРБАС – це люди безперечно одної політичної лінії, типові попутчики до часу їх радянофільства є момент захлестного характеру, по суті вони є націоналісти самостійники лише з ливим ухилом в національному питанні. Це моє переконання. —

Інформація з донесення секретного співробітника «Антон»

21 березня 1930 р.

Остап Вишня только что приехал из Запорожья (где он был вместе с РАДОШЕМ), немедленно зашел на квартиру к Валерьяну ПОЛИЩУКУ и долго с ним совещался. Встретив меня на лестнице (в доме «Слово»), ВИШНЯ в разговоре сообщил, что собирается на несколько месяцев выехать в Запорожье. (У него имеется там брат – лишенец, которого он, несмотря на это, устроил заведывающим каким-то совхозом).

Необходимо заметить, что О. ВИШНЯ и П. ТЫЧИНА неоднократно в разговорах с укр. писателями жаловались, что на Днепрострое «натаскали москалей», там мало украинских рабочих и что на его украинизацию «треба звернути увагу». Мне пришлось быть свидетелем подобного разговора ВИШНИ и ТЫЧИНЫ с ГОЛОВАНІВСЬКИМ. Сейчас намечается явная тенденция к перенесению культурного укр. центра из Киева в Запорожье. ДВУ приняло культшефство над Днепростроем – Запорожьем, не без влияния ВИШНИ, ТЫЧИНЫ и др. Туда стали ездить для выступлений, поселений и т. д. Большинство укр. писателей (правого фланга). ВИШНЯ по всей вероятности уговаривает переехать туда и ПОЛИЩУКА. Это отчасти можно объяснить тем, что в Запорожье на довольно продолжительный срок переехал ПОЛОЗ.

ПОЛОЗ – это лучший друг ЯЛОВОГО, который в свою очередь тянет туда «своих».

К этой ниточке примешивается зоологический национализм – и отсюда вполне определившееся стремление к созданию «Українського Запоріжжя з українським Дніпрельстаном», на которые «треба звернути увагу».

Верно:                                             [Підпис Кириленко]

Лист Артема Березюка до Остапа Вишні

24 березня 1930 р.

На конверті адреса: м. Харків вул. Червоних письменників

буд. «Слово». Остапові ВИШНІ

М. Сталіно Донбас, вул. Артема Буд. ч. 4 Окрсоцзабез.

БЕРЕЗ[ЮК]У А.Е.

Штамп: Сталіно від … 30 р.

Доброго здоров’я, вельмишановному Остапові ВИШИНЦІ.

Хай не здивує його мій лист, бо з 13/III-30 р. приблизно о 12 год. дня при будинкові «Слово», я зустрівся з вами і гомонів про «Діли» Сталінські на культурному фронті, але за браком часу як у вас, так і в мене, ми не змогли ні до чого конкретного дійти; отже за Вашою порадою я звернувся до Аркадія ЛЮБЧЕНКО, і з ним дійшов до згоди передати частину матеріялів про будову українського Драматичного театру «Дон. Держ. Драма» та по справі підтримки з вашого боку реорганізації театральної української майстерні при клубі металістів ім. «Леніна», щоб ви допомогли вирвати з багнища Державного Російського шовінізму – гнобителів української культури, з пазурів ренегатів-українофобів, ті найдорожчі для нас культурні одиниці, яким вже вирита могила, і прорікається насмертна проповідь з чола уст завідательки культвідділом О.Р.П.С. тов. КОБЦЕВОЮ гробокопателькою української культури, з її приплічниками: ЖІЛКІНИМ, «Монархом» Театру Дон. Держ. Драми. Могильщик її /Дон. Держ. Драми/, з преси допомічники погубности існування як Дон. Держ. Драми/, так і молодої школи українського містецтва: в першу чергу гр. ЧЕПУРНОГО, секретар редакції 3-х округових газет «Молодий робітник», останнього мало що треба змісить з болотом у пресі, але в кримінальному порядкові треба віддати під суд за його рецедивні вчинки, прикладом брать опікунство над жуліками, які очевидячки валили українську культуру, театральну майстерню, про що не раз посилавсь, і давались для використання по означеній справі матеріяли, але він одводив, ухилявсь, не давав очевидно за хабар від таких жуликів, як сам, що з ним були рука в руку, і врешті-решт майстерня з 80,000 ахнула, ні за собачий лай.

Остапе Вишня, що це зветься, як ви будете реагувати на ці факти /а їх підтвердять тисячи пролетарських уст шахтарів і металістів Донбасу/ з рештою, їх підтвердять Ваші представники центрі Наркомосвіти зав. відділом мистецтв тов. Вольський, керівник дитячого театру і в один час був дух. керівником Дон. Держ. Драми тов. Крига, якого ви можете щоденно зустріти в буд. літератури ім. Блакітнього, та зрештою може ствердити обслідуватиль майстерні надісланий ВУКОМ тов. БОНДАРЧУК, і коли хочете, можуть підтвердить Вам всі ті театри, які перебували на терені Сталінщини, хоч для прикладу взять тов. БОРТНИКА з театру «Веселого пролетарія», одним словом, ця наволоч до річницю до краю розбиває українську культуру. Треба ґвалтом кричати – рятуйте, будем кричати, іначе все загине. Ви поспитайте Аркадія Любченка про ту справу, яку я мав вручити Вам, він розкаже, що твориться з українською культурою на Донбасі, бо він, читаючи деякі яскраві разки-уривки з неї, мінивсь обличчям і чуть волосся на собі не рвав, й запевне і йому защеміло біля серденька…

Я певен в тому, що коли б ви змогли були увірвать хоч годину-півтори на цю справу, то ви б, Вишенько українська, світовим рупором-гучномовцем кричали б у пресі на весь світ і на всіх мовах.

Єх без дна б йому, без покришки, як жаль, що не було вам нагоди переглянути справу руйнації українського мистецтва на Донбасі.

Одначе я дуже радив би вас затребувати цю справу зі Сталінського Окрно. тов. Гака, посилаючись на мене, що я передавав її тов. Любченко, гадаю, що він би вам надіслав її, а це для вас, дорогий відоброжателю юмору української літератури, роботи хватило б на цілий рік, слово чести даю, що правда…

І гріх буде з боку Остапа Вишні, коли він одмовиться допомогти розвернути смердюче багно ворогів української культури.

Ось я вам зараз їх перелічу і схарактеризую: І. ЖІЛКІН – деректор Дондерждрами.

Надто паскудна людина, недоумок, або просто ідіот, за його доречно розпитайте у тов. Криги Івана Антоновича.

Кобцева, зав. культвідділом О.Р.П.С., ломаний грош у базарний день, зажимає українську культуру, а закликає з усього світу найпаскуднішу халтуру н…. Теж ствердять всі теятри, що перебували в нас, для прикладу візьміть для звірки Державну оперу, Правоберіжжя України.

ЧЕПУРНИЙ, Дорожній, Топчій, Волчихін – це люди, ці, що служать халтурі за гроші, бо в культурі ні чорта не розуміються і спекулюють на праці; Топчій зав. книжковим колективом і просуває весь час лише російську книжку, незважаючи на те, що в нас відчувається гостра потреба в Укрлітературі навіть і Вишенькі немає «українизуйся»10.

Дорожній, ну за цього я не хотів би писати, бо тов. Остапові буде нагода зустріти Кригу І. А. і він йому розкаже, і за Чепурного я вже писав, що це жулікі – бо удався в жуліка Гуревіча, що обдурив райком металістів з українською театральною майстернею в 100 тисяч, і кудись немнув.

Так чуєте, Вишенька, слухайте, бо коли Ви не вислухаєте, той чорт хай вас там забере, з будинком вашого «Слова».

Не-не неображайтеся, це я пошуткував, та й що казать – Ви мене розумієте одним словом, за Вами єдина допомога.

Я надсилав при цьому листі для Вашого використання матеріялів, а Ви не одмовте і зробіть як найспішніше, бо кожний день, кожний тиждень, для порятунку української культури, вартий дорогої ціни, в зв’язку із критичним катастрофічним станом.

Ну поки що, бувайте щасливі, чекаю Вашу хутку відповідь на адресу:

Сталіно – Донбас,

Вул. Артема Окрсоцзабеза буд. № 4

БЕРЕЗЮКУ Артемові.

Бувайте ще раз, стежу за вістями на ваш фельєтон.

24/III-30 р.

Лист Губенка Ф. М. до Остапа Вишні

1 квітня 1930 р.

АДРЕСА КОНВЕРТА: Харків, ХП Будинок письменників «Слово» кв. 22

Остапові ВИШНЯ

Софиівський….. Запор. Окр… з 1.1V-30 р.

1 квітня 1930 р.

СЛУЖЕБНАЯ ЗАПИСКА.

Дорогий Павлуша!

Я тобі надіслав спішного листа, але ти до цього часу не відповідаєш, чи приїдеш до мене, чи ні.

Коли ти був в Запоріжжі, я не мав змоги приїхати, бо вже йшов посів. Зараз майже посів ранніх культур закінчили.

Бажано було б, коли приїхав зараз – цікаві справи з колективізації. Коли будеш їхати, захвати бумаги кальки, вона мені потрібна. Пиши.

Вітай дружину і всіх робітників.

Твій Федір.

Лист Б. Романицького до Остапа Вишні

2 травня 1930 р.

АДРЕС КОНВЕРТА: Харків Вулиця Червоних Письменників Будинок «Слово» кв. 22

Остапу ВИШНІ.

З Полтави от

У.С.Р.Р. Наркомосвіта Український Державний Драматичний Театр

2 V-30 року. ім. Марії Заньковецької

Мистецький керівник

Засл. арт. Республіки Борис Васильович РОМАНИЦЬКИЙ

Дорогий Павло Михайлович.

Почувши від Мих. Абр., що ви маєте виїхати з Харкова й може статися не будете на наших виставах я «пал духом», аджеж Ваше до Заньківчан … відношення було для мене великою надією… Приїхати до Харкова і «так собі» «звичайно» почать вистави…

Ні, на мою тверду думку театр ім. Заньковецької мусить мати від харківських своїх гастролів певну користь і певні навіть організаційні висновки. Відома річ, що без організованої (біля нашого театру) громадської думки нам нічого (або надто мало) не пощастить…

Театр ім. Заньковецької своєю восьмирічною тяжкою працею заслужить на громадську допомогу, а також на те, аби вивести цей театр на ширший шлях. Ваша відсутність на наших виставах вирве з-під Заньківчанських ніг самий головний і міцний ґрунт громадської опінії… Отже і я, і всі мої товариші горяче прохаємо Вас, дорогий Павло Михайлович, будте хоч на перших кількох наших виставах, також прохаю напишіть Вашу думку, як краще організувати громадський огляд нашої праці. Я гадаю, що слід забронірувати кількість (скілько?) місць на вистави і надіслати їх до федерації письменників.

Пишу під час вистави, а тому не гнівайтесь за олівця.

Стомився так, що й сказати Вам не можу… Ну, нічого… держу хвіст бубликом.

І я і жена моя цілуємо вас і жену вашу, Павл[е] Миха[ли]чу, черкніть пару слів і заспокойте мене.

Всі вітають.

Зараз працюємо скаженно, закінчуємо останню прем’єру.

Ваш Б. Романицький.

Лист Губенка Ф. М. до Остапа Вишні

10 травня 1930 р.

АДРЕСА КОНВЕРТУ: Рекомендований. Харків ХII Будинок письменників

«Слово» кв. 22 ОСТАПОВІ ВИШНЯ.

п/ф. Софієвський завод на Запоріжжі

радгосп Запоріжець Ф. М. ГУБЕНКО

10. V-30 р.

Дорогий Павлуша.

Зі мною справа стоїть так. С переходом радгоспа в ДЕСК з одного боку поліпшення становища на місяці – залишили мене в Запоріжжі. Зараз думаю, що працюватиму тут. Начальства свого я ще не бачив, хоть і було в радгоспі – не хотілося вже помі…кувати, ну та це буде видно. Працювати дуже тяжко, землі ще не добавили, цілий день на …., а тут ще страшно болять ноги і кепська справа з очима, при електриці читати не можу, взагалі парень уже підтоптавсь. Думає виїхати до Харкова побувати у лікарів та все немає часу. Тобі повний смисл залишитись у мене, тому що решта радгоспів ДЕСКУ не мають ні помешкання, ні жратви. Ти заручись від Кудрі бумажкой на відпуск харчів – щоб зайво тут не балакати, а у нас мається все – і біле борошно, сало і масло. Я маю троє коней для власного роз’їзду, тому що завжди можу відвезти до станції, коли треба тобі куди поїхати та й заважати праці ніхто не буде, тому що мене цілий день немає дома. Будеш їхати – телеграфуй, коли можна привези мені жовті ботинки № такий як у тебе тілько пом’якші. Захвати пороху та дробу.

Приїзді, чекаємо. Всі вітають, вітай родичів.

Цілую Федір.

Лист с[лідчого] відділу ДПУ УСРР до окремого відділу ДПУ у м. Запоріжжі

15 травня 1930 р.

НАЧ. ОКРВІД. ДПУ

м. Запоріжжя

75971 15/V-30

Разом с цим надсилаємо копію листа від Ф. М. ГУБЕНКО до Остапа Вишні /теж ГУБЕНКО/, можливо, що брат.

ВИШНЯ у нас лічиться на обліку Укр. к-р., за останні часи проявляє себе активно.

Просимо встановити і освітлювати Ф. М. ГУБЕНКО з політичного боку.

На випадок, коли О. ВИШНЯ приїде на деякий час до ГУБЕНКА, просимо забезпечити його освітлення там.

Про наслідки встановлення і освітлення просимо сповістити своєчасно.

ДОДАТОК: згадане.

П/ НАЧ. СВ ДПУ УСРР                                      /КОЗЕЛЬСЬКИЙ/

НАЧ. 2 ВІДД. СВ                 [Підпис]                 /ДЖАВАХОВ/

Микола Хвильовий

ОСТАП ВИШНЯ В «СВІТЛІ» «ЛІВОЇ» БАЛАБАЙКИ

АБО…[7]7
  Цей памфлет вперше було опубліковано в жур. «Пролітфронт», Харків, 1930, ч. 4, стор. 254—309. Звідси без жодних змін взято його до нашого видання. (Григорій Костюк.)


[Закрыть]

липень 1930 р.

«Детермінація ідеології» лицаря панфутуристичної «морфології» надзвичайно балакучого (да обезсмертним і його ім’я) Ол. Полторацького, що з переляку (бувають і такі речі!) написав «монографію», але що ніяк не хоче прислухатись до голосу Кузьми Пруткова, себто до того афоризму із «Плодов раздумья», що приблизно так звучить: «если у тебя есть фонтан – заткни его, дай отдохнуть и фонтану».

(Моя розмова з тов. Европенком-Европацьким)[8]8
  Европенко-Европацький – узагальнений Хвильовим образ прихильника «Новоїгенерації» за допомогою якого він провів свій критичний діялог з О. Полторацьким. Причиною до цього діялогу була публікація в «Новій ґенерації» чч. 1, 2, 3, 1930 року великоїстатті О. Полторацького про Остапа Вишню. Як ця поліційновикривальна стаття відбилася на долі Остапа Вишніпісля його арешту 1933 року, ми не знаємо. Але сам О. Полторацький вважав це своєю заслугою. Коли О. Вишню засудили до рострілу (який пізніше замінили на 10 років табору), то О. Полторацький не тільки не відчув гризоти сумління, а з почуття героїчного вчинку він зробив у пресітаку заяву: «…основного мені пощастило досягти – визначити вперше в українській радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеологію «творчости» цього суб'єкта»… «Тепер я щасливий відзначити, що подібне уже сталося (це засуд О. Вишнідо розстрілу. —Г. К.) і що моя стаття стає епітафією на смітникові, де поховано творчість О. Вишні» (Див.: Василь Стус. Відкритий лист до президії СПУ // «Сучасність, ч. 4, 1929, С. 75). (Григорій Костюк.)


[Закрыть].

«Футуристи походять від слова латинського futurus, тобто майбутній. Отже, це власне ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні».

Остап Вишня

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

– Так ви рішуче відмовляєтесь видати окремою книжкою монографію Ол. Полторацького, – суворо звівши свої функціональні брови, сказав тов. Европенко-Европацький, «лівий» друг вищезазначеного «монографа».

– Яку це монографію? – спитав я.

– Як яку? Та ту ж, що друкувалася в 2, 3 і 4 числі «Нової генерації» за цей рік. Нашу монографію про Остапа Вишню.

– Вашу про Остапа Вишню? Відмовляюся!

– Ігі-гі! гі-гі! – вдарився в гістерику тов. Европенко-Европацький і… раптом змовк. – Словом, – заспокоївшись, промовив він, – ви і тепер не думаєте підтримати нас в боротьбі з реакційним гумористом?

– Не думаю! – сказав я й, не покидаючи коректного тону, додав: – А також, будь ласка, залиште мене.

Але тов. Европенко-Европацький не вгомонявся. Він кричав, що я «затикаю рота футуристам», що я «замазую гріхи Остапа Вишні», що я і т. д. і т. п. Нарешті ця розмова мені обридла, і я примушений був розгорнути ту ж таки «Нову ґенерацію» й по пунктах доводити своєму співбесідникові, що «єдина серйозна розвідка», як рекомендують фурористи свій «труд» про нашого популярного гумориста, в кращому разі є звичайнісінька собі претензійна халтура і що, значить, переводити на неї папір нема рації. Переконати тов. Европенка-Европацького, звичайно, не вдалося. Отже, щоб на мене не було нарікань, що я, мовляв, «затикаю рота футуристам» і замазую «гріхи Остапа Вишні», – отже саме для цього я й виношу на суд читачів свій, коли так можна висловитися, диспут з тов. Европенко-Европацьким.

1. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВІЙ СЛОВНИК»

«…тим то, на нашу думку, пролетарські кола українського суспільства повинні засудити реакційну мовну практику Остапа Вишні».

Ол. Полторацький

– Ні, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з словника, а з першого абзацу:

– «З Вишнею сталося так, – пише Полторацький, – як колись із миром, коли солдатська маса проголосувала за мир своїми ногами, хоч він і не був ще схвалений офіційно. Так само і з Вишнею – читач проголосував зa нього своїм попитом, а критика й досі не встигла констатувати – чи є він корисний для сучасности, – а чи ні».

Ну, що ви на це скажете? Га?

Я «автогенно» («у розумінні взаємної підпорядкованости всіх частин» свого тіла) запалив цигарку.

– Пашквіль! – сказав я. – І на радянську пресу і на читача.

Мій співбесідник аж рота роззявив.

– Що ви кажете?

– Що я кажу? Та те ж, що чуєте, камраде. Чи не поінформуєте мене, з якого року Вишня почав друкувати свої гуморески? З 1921? З 1921! Виходить, що мало не за десять років діяльности «короля українського тиражу» не найшлося жодного більшовика, який би «встиг сконстатувати, чи є він, Вишня, корисний для сучасности чи ні»? Виходить тільки від Полторацького можна починати історію справжньої радянської преси? Це вже, знаєте, ваш «морфолог» дуже далеко плигнув, так би мовити (за Плехановим), «левее здравого смысла». I ви хочете, щоб я поширював цю хлестаковщину?

– А де ж тут пашквіль на читача?

– Пашквіль на читача? Прошу! Хто читає Остапа Вишню? Робфаківець, студент, селянин, червоноармієць, робітник… автор «монографії» про робітника говорить?

Тов. Европенко-Европацький розгорнув «Нову генерацію» й прочитав:

– «Твори Остапа Вишні є одним із перших засобів українізувати, напр… робітника».

– Так от, за вашим новоявленим виходить, що наш читач на протязі тих же десяти років голосував за Вишнею не головою, а… «ногами». Як вам подобається ця хоробрість?

Тов. Европенко-Европацький спантеличено подивився на мене й раптом півником підскочив:

– А ви думаєте, що ми боягузи?

– Страшенно хоробрі, – відповів я. – Саме до того часу, поки вами ніхто не цікавиться. Тепер вами починають цікавитись – отже скоро щезне й хоробрість. І пиха, звичайно. І балакучість. «Болтун подобен маятнику», говорить той же Кузьма Прутков, «того й другого надо остановить».

– Це пункт не головний, – раптово міняючи тон, сказав мій співбесідник. – Ми цей пункт можемо викреслити. Давайте перейдемо до словника.

– «Цей словник, – пише Полторацький, – як відомо, є словник глибоко-народній (себто словник Остапа Вишні. – М. X.). Отже, – продовжує він, – мовна практика Остапа Вишні є мовною практикою реакційною». Що ви на це скажете?

– Коли ми тут маємо справу, – сказав я, – з ілюстрацією до обов'язкової детермінації елементарної логіки логікою «лівою», себто, коли автор не вважає «глибоко-народній словник» справою реакційною і все-таки говорить своє «отже», то це безконсеквентна глупота. Коли ж «морфолог» (Полторацький називає себе «морфологом». – М. X.) серйозно думає, що користуватися з глибоко-народнього словника і саме так, як ним користується Вишня (з пристосуванням до мас) значить бути «реакційним мовним практиком», то це вже… так би мовити, «же ву прі» від «культури примітивізму» пана Донцова, себто від краватко-фабричного европенківського хатянства.

– Докази?

– Будь ласка! Заперечуючи «глибоко-народній» словник, який словник протиставляє Вишниному словникові ваш «морфолог»? Словник «стовідсоткового учня Северяніна» М. Семенка? Так? Так! «Морфолог» твердить, що тільки «Семенків словник веде читача за собою»? Тільки «Семенків словник, – твердить морфолог, – виразно показує нам, що він, словник, є функція загального ідеологічного спрямовання поета, яке й дозволило Семенкові стати в лави поетів Жовтня»? Так? Так! Який же це Семенків словник? Прошу: «Стеклю влю скую Уюю»[9]9
  Семенко М. «Повна збірка творів». Т. 1-й. 1929 р.


[Закрыть].

Поясніть, що це таке? Відмовляєтесь? Ну, так тоді поясніть, що це таке:

«Стало льо тало ало рюзо юзо бірюзо остало квальо мало льоо»[10]10
  Семенко М. «Повна збірка творів». Т. 1-й. 1929 р.


[Закрыть]. Відмовляєтесь і це пояснити? Чи може ви маєте на увазі северянинські «еротези-поези»? Га?.. І ви хочете, щоб я друкував пропаґандиста такої парфюмерної беліберди?

– Дозвольте, – скипів тов. Европенко-Европацький. – Річ іде не про Семенка, а про Остапа Вишню.

– Річ іде, – сказав я, – про глибоко-народній словник, про европенківську спробу зробити з практиків цього словника «реакціонерів», про спробу зробити реакціонерів з таких практиків глибоко-народнього словника, як, скажімо, Беранже, Д. Бєдний, як, скажімо, нарешті В. І. Ленін.

Чи не скажете мені, коли жив Беранже? Той Беранже, що з такою погордою виголошував, що він «простолюдин» («je suis vilain, et très vilain»)? На початку XIX сторіччя? А чи відомо вам, тов. Европенко-Европацький, що французький робітник і досі в кишені своєї блюзи носить мініятюрні збірнички пісень Беранже? Чи може і там критика «не встигла сконстатувати чи є він корисний для сучасности чи ні»? Саме за сто років? Чи може й там забули звернутись до Полторацького? Правда, один із знавців європейської літератури говорить, що «в критиці й історико-літературних оглядах, в оглядах, що кокетують високомір'ям не гірше за псевдоклясичну школу, ми частенько надибуємо на черстві й холодні рецензії про «реакційну» поезію Беранже», але хіба ці «монографії» пишуть не ті ж самі паничики, що «простолюдин» їх так висміював? Пам'ятаєте цей от віршик:

 
– «Наш паничик Юда вроді —
та не Юда, а дивак;
патріот із патріотів
і на все, на все мастак.
Простеляється, як кішка,
вигинається, як змій…
Та чому ж його, біг мій,
ми цураємося трішки?»
 

Беранже цурався паничів-европенків, паничі-европенки цуралися його. «Але народні маси залишились вірними своєму старому другу, поету-плебею». І через 100 років. От вам і «глибоко-народній» словник.

– Чого ви вчепились за Беранже? – зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Д. Бєдного?

– Можу сказати і про мовну «практику» Д. Бєдного.

– «Язык его произведений, – пише про Д. Бєдного Ухмилова, – грубый, дерзкий, снижающий поэтический стиль, унаследованный от поэзии прошлого, об'являющий поединок «тонкому мастерству», – так же по душе поэту-массовику, как и язык самой массы».

– Почекайте, – скрикнув мій співбесідник. – А ми встигли сконстатувати чи є він корисний для маси, чи ні?

– «Д. Бєдний, – пише та ж таки Ухмилова, – создал школу массового искусства. Его читатели – его ученики. Это неграмотные, малограмотные робкоры, начинающие писатели, безвестные авторы коллективного народного творчества. Они не создали себе имени ни в газете, ни в литературе и, может быть, и не создадут, но они уже выполняют определенное дело – они осуществляют великие планы нашего строительства».

– Розумієте тепер, чим корисна для маси мовна практика Остапа Вишні?

– Чого ви вчепились за Д. Бєдного? – знову зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Леніна?

– Можу сказати й про мовну практику Ільїча.

– «Я знаю только то, – говорив Володимир Ільїч, – что когда я выступал в качестве оратора, я все время думал о рабочих и крестьянах, как о своих слушателях. Я хотел, чтобы они поняли меня. Где бы ни говорил коммунист, он должен думать о массах, он должен говорить для них».

– Так то ж комуніст, – ображено заявив співбесідник, – а ми ж художники. Не буде ж користуватись сучасний російський письменник глибоко-народнім словником, скажімо, Тургенєва.

[…зав] я, – «не только читал, но и перечитывал не раз Тургенева». Очевидно, глибоконародній словник цього руського письменника Ленін не вважав за реакційний.

– Ну, добре, – погодився мій фурорист. – Ми і цей пункт викреслимо. Це просто помилка. Хіба ви не пам'ятаєте, що писав Полторацький в своїй другій «монографії», саме в «літературних засобах»? Він писав: «пригадаймо також Ленінову думку «об очистке русского языка». Отже, як бачите, Полторацький не проти «глибоконароднього словника», – це він просто помилився. Він проти тієї системи українізації дітей, що її пропонує Вишня. Вишня пише: «матері, говоріть українською мовою і ваших діточок ніколи не прийдеться українізувати» (том І, ст. 170), а Полторацький твердить, що це спрощенство, некультурність, реакція. На якій підставі? А просто без підстави. Що ви на це скажете? Га?