Текст книги "Остап Вишня. Невеселе життя"

Хотілося б, щоб і Партія, і Влада дали мені змогу не на словах, а на ділі, на роботі доказати, що ворогом робочого класу я ніколи не буду.

21. I.33[14]14
  Має бути 34.


[Закрыть]Остап Вишня

Допросил Бордон

Лист Губенка В. П. до Остапа Вишні

Січень 1934 р.

Січень 1934 р., Харків

Любий тато!

Як ти там живеш. Як себе почуваєш. Варвара Олексіївна казала, що в тебе маленька кімнатка й ти почав вивчати німецьку мову. В школі все гарно. Вчуся добре. Ось тобі приклад моєї характеристики за 1-ше півріччя.

1) Мова. Дуже добре.

2) Арифметика. Добре.

3) Суспільствознавство. Добре.

4) Географія. Добре.

5) Природознавство. Добре.

6) Політехнізація. Задовільно.

7) Рос. мова. Дуже добре.

8) Муз. виховання. Дуже добре.

Взагалі все хараш-ш-о!

Цілую тебе!

Вячко.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

8 лютого 1934 р.

Харків                                                                         8.ІІ.1934 рік

Дорогий наш татулько!

Пересилаю тобі книжки, газети й картки. 4 шт. фотокарток. Так мене схвилювало вчорашнє побачення, що не можу й досі заспокоїтися. Чого ти сумний такий? Не журися! Скоро зустрінемося і будемо жити всі вкупі.

Хочеться багато тобі сказати хорошого, теплого, але Шуман був правий, коли говорив, що «Любовь и дружба проходят по земле с замкнутыми устами и с вуалью на челе. Ни одно человеческое существо не в состоянии рассказать другому, как оно его любит; оно может только чувствовать любовь».

Мені хочеться бачити тебе спокійним і веселим. За нами не журися, ми тебе любимо і ніколи не забуваємо.

Матеріально живемо непогано, й не дуже багато продала барахла. У всякому разі те, що передаємо тобі, ми й самі їмо. Так що ти, будь ласка, їж масло – поправляйся.

Була вчора прем’єра в Тромі. Сприймали добре, але багато пропало місць через переклад і молодість деяких акторів. А взагалі вистава весела, хороша і молодята хороше грають. Почувається, що вистава робилася за короткий термін, особливо в останній дії багато сирих моментів.

Одержала сьогодні ранком листа від Василевої дружини. Пише, що виїде з Одеси не пізніше 10.ІІ., так що я її чекаю. Тепер мені буде веселіше жити, а то я не можу сидіти в цій квартирі. Ну і не лежала в мене душа до неї, а тепер зовсім противно бачити ці прекрасні кімнати.

Ну, ти не сумуй! Ми тебе любимо всі і чекаємо швидше додому. Все своє ти найдеш на старому місці, все не змінилося і чекає твого повороту.

Ти щось хотів попросити тобі принести, та так блискавично пролетіло побачення, що ти не встиг. Ти напиши мені, я тобі передам листівок.

Цілують тебе Катя, Василь і всі, хто тебе по-справжньому любить (правда, зараз видно, що таких дуже мало).

І нашоє посімейство в складі мами Варі, Мухтарочки, Вячульки та старушки – Анн[и] Дмитрів[ни] – тебе кріпко, кріпко цілують в твої прекрасні сумні очі. Дякую, що ти мені почав снитися. Твоя Варя.

Передаю книжки: 1) Слонимский – «Лавровы». 2) Новик[ов]-Прибой – «Ухабы». 3) Фурманов – «Семь дней». 4) Горбатов – «Ячейка». 5) Гладков – «Старая секретная». 6) Лесаж – «Жиль Блаз». 7) Меринг – «Легенда о Лессинге». 8) газети: «Советское искусство» – 3 шт., литературных – 4 шт.

Речь тов. Сталина за 28.І.

Речь тов. Кирова за 24.І.

Речь тов. Кагановича за 22.І.

Ленінський номер за 21.І.

Катастрофа стратостата за 3.ІІ.

Речь тов. Ворошилова за 4.ІІ.

Задачи второй пятилетки: 6.ІІ.

На побачення принесу ще книжок і газет.

Звинувачувальний вирок

23 лютого 1934 р.

ОБВИНИТЕЛЬНОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ

По делу ГУБЕНКО Павла Михайловича он же Остап ВИШНЯ

по обвинению его в преступлениях предусмотренных ст. ст. 54-8 и 54–11 УК УССР.

В 1933 году ГПУ УССР разгромлена контр-революционная деверсионно-повстанченская и шпионская «Украинская Военная Организация» (УВО). После разгрома основных кадров этой организации, остатки ее перестроили свои ряды и вновь повели ожесточенную борьбу против Советской власти, стремясь сохранить у остатков организации дух активной борьбы, желая отомстить за разгром украинского национализма и нанести партии и Соввласти удар, остатки организации приняли в качестве основного метода борьбы индивидуальный террор против руководителей партии и Советской власти.

Для осуществления террористических актов против руководителей партии на Украине товарищей ПОСТЫШЕВА, БАЛИЦКОГО и других был создан ряд боевых террористических троек, ликвидированных ГПУ УССР в момент подготовки террористических актов.

По этому делу арестован и привлечен в качестве обвиняемого ГУБЕНКО Павел Михайлович, он-же Остап ВИШНЯ. Проведенным по делу следствием установлено:

ГУБЕНКО-ВИШНЯ в 1917—19 гг. работал в Министерстве железных дорог при правительствах Гетмана УНР, с недобитками УНР отступил в Каменец-Подольск, связался там с членами ЦК УПСР ГОЛУБОВИЧЕМ, СТЕПАНЕНКО, ЧЕСНОКОМ и другими и сотрудничал в эсеровских органах «Народная Воля» и «Трудовая Громада» под псевдонимом ГРУНСКОГО (Лист. дела 21).

В начале 1920 г. вместе с эсерами ЧЕСНОКОМ и СТЕПАНЕНКО, посланными ЦК УПСР в тыл Красной армии для организации контр-революционного восстания, перешел через польский фронт в Киев (Лист дела 21).

В 1921 году ВИШНЯ был арестован по делу ЦК УПСР, осужден ЧК на 3 года Концлагеря, но затем по ходатайству БЛАКИТНОГО освобожден. (Лист дела 21).

В 1924 году после возвращения из-за границы лидеров УПСР ГУБЕНКО-ВИШНЯ принял участие в конференции УПСР созванной под Харьковом, где была принята программа организации о дальнейшей активной борьбе с Советской властью (Лист дела 21).

В 1927 году Вишня был завербован ХВИЛЬОВЫМ в контр-революционную подпольную организацию, по заданиям этой организации выезжал на село, проводил контр-революционную подрывную работу среди селян, а также вредительскую контр-революционную работу на культурном фронте (Лист дела…).

В конце 1933 года организация приняла решение об убийстве тов. ПОСТЫШЕВА. На совещании и в присутствии ГУБЕНКО-ВИШНИ, ДОСВИТНОГО, ИРЧАНА и других членов организации был намечен такой план:

Во время Октябрьской демонстрации ВИШНЯ с ДОСВИТНИМ проникают на площадь, бросают бомбу на трибуну, где находится тов. ПОСТЫШЕВ и воспользовавшись суматохой, скрываются. Необходимая для выполнения этого плана бомба хранилась у ДОСВИТНОГО и изъята во время его ареста в квартире.

Выполнение этого плана организации помешали аресты, проведенные ГПУ 3.XI.1933 года.

После этого был намечен второй план: ГУБЕНКО-ВИШНЯ, как член Оргкомитета писателей Украины вместе с ДОСВИТНИМ и ИРЧАНОМ организовывают делегацию к тов. ПОСТЫШЕВУ. Во время приема ГУБЕНКО-ВИШНЯ должен был выстрелить в тов. ПОСТЫШЕВА из револьвера, который должен был получить у обвиняемого ДОСВИТНЕГО. Этот револьвер обнаружен и изъят при аресте ДОСВИТНЕГО (Лист дела…).

Обвиняемый ГУБЕНКО-ВИШНЯ показывает:

«…После майских арестов, после самоубийства ХВИЛЬОВОГО в организации начались разговоры о необходимости применения индивидуального террора в отношении тов. тов. ПОСТЫШЕВА, БАЛИЦКОГО и ЧУБАРЯ, которых считают виновниками разгрома организации. Незадолго перед Октябрьскими праздниками конкретно о подготовке террористических актов со мной говорили ДОСВИТНИЙ, ОЗЕРСКИЙ и ИРЧАН. Я тогда находился в состоянии физической и моральной депрессии, так как тяжело переживал самоубийство ХВИЛ[ЬО]ВОГО. Было состояние безразличия, безпросветного пьянства, было «все равно – море по колено». В этот момент и говорили со мной перечисленные лица. Говорили о том, что я, как один из лучших и известных представителей нации, должен пожертвовать собой и взять на себя убийство тов. ПОСТЫШЕВА. Был намечен такой план: к тов. ПОСТЫШЕВУ отправляется делегация писателей и в момент приема я в него выстрелю. Я согласился». (Лист дела ____).

Таким образом следствием установлено, что ГУБЕНКО-ВИШНЯ являлся членом контр-революционной организации, проводившей работу, направленную к свержению Соввласти, путем вредительства, террора и организации восстания. Принимал участие в обсуждении вопросов, связанных с организацией террористических актов и дал согласие на убийство тов. ПОСТЫШЕВА, т. е. совершил преступления предусмотренные ст. ст. 54-8 и 54–11 УК УССР.

На основании изложенного ПОЛАГАЛ БЫ:

Дело по обвинению ГУБЕНКО Павла Михайловича, он же Остап ВИШНЯ, 1889 г. рождения, уроженца с. Груни на Полтавщине, сына приказчика помещичьего имения, бывш. сотрудника Министерства Путей Сообщения УНР, отступавшего с правительством УНР, в 1921 г. судившегося по делу ЦК УПСР, осужденного и затем амнистированного литератора, члена Оргкомитета писателей УССР, беспартийного, члена Союза Робос, передать на рассмотрение Судебной Тройки при Коллегии ГПУ УССР с ходатайством о применении к нему высшей меры социальной защиты – РАССТРЕЛ.

Справка: ГУБЕНКО-ВИШНЯ содержится под стражей в Спецкорпусе ГПУ УССР с 25.ХІІ.–33 г. и с сего числа перечисляется содержанием за Судтройкой.

ОПЕРУПОЛНОМОЧЕННЫЙ СПО                                          /БОРДОН /

«СОГЛАСЕН»    ПОМ. НАЧ. СЕКРЕТНО-ПОЛИТИЧЕСКОГО

                   ОТДЕЛА ГПУ УССР                                     /ДОЛИНСКИЙ/

«УТВРЕЖДАЮ» НАЧ. СЕКРЕТНО-ПОЛИТИЧЕСКОГО

                   ОТДЕЛА ГПУ УССР                                    /КОЗЕЛЬСКИЙ/

ГУБЕНКО он же Остап ВИШНЯ мною допрошен. Подтвердил все свои показания.

Обвинительное заключение утверждаю. Предлагаю – РАССТРЕЛ.

ЗАМ. ПРОКУРОРА ГПУ УССР                                           /КРАЙНИЙ/

23. II.34 года

Витяг із протоколу засідання Судової Трійки при Колегії Державного Політичного Управління УРСР

23 лютого 1934 р.

Ол. Полторацький

Що таке Остап Вишня

лютий 1934 р.

III

Підсумовуючи проведений нами аналіз творчості контрреволюціонера, націоналіста Остапа Вишні, ми не можемо відмовити собі в тому, щоб процитувати заключну частину своєї роботи про нього, написаної в січні 1930 року.

«Ми проаналізували войовничий, антикультурницький характер літературної роботи Остапа Вишні. Ми встановили також дешевість і примітивність мистецьких засобів нашого автора. Ми встановили також невідповідне до сучасності ідеологічне спрямовання мистецької творчості нашого автора, що вона гостро конфліктує з вузловими, відправними точками нашої сучасності.

Ми розглянули матеріал 4-х томів збірки творів Остапа Вишні, якраз те, що він написав «для душі», а не по безпосередньому соціальному замовленню того чи того редактора. І ми побачили всю ефемерність мистецького престижу короля українського гумору. Виявилося – король голий, як і слід було за відомою казкою передбачати. І це треба одверто, без усяких забобонів, нарешті, сказати, не зважаючи на осіб і на ту лайку, яку без сумнівів невдовзі доведеться почути на свою адресу авторові цієї роботи».

І, звичайно, почути довелось. Націоналіст М. Хвильовий, один із політичних друзів Остапа Вишні, вміщає в № 4 журн. «Пролітфронт» колосальну статтю, спеціально присвячену реабілітації Остапа Вишні і нападкам на мене. В одній поговірці сказано, що про мертвих слід говорити або добре, або нічого. Тож хай Хвильовий скаже сам за себе:

«Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко трагічні. За те, що вони злободенні, за те, що вони радянські, за те, що вони близькі робітничо-селянським масам, за те, що на них виховувалась і виховується наша письменницька молодь… Рідко хто із сучасних письменників так хутко і з таким запалом реагував на всі заходи комуністичної партії і радвлади, як реагував Остап Вишня». («Пролітфронт № 4 ст. 305–309).

А от іще одна цитата.

«Коли ми поставимо питання, хто зараз найкращий письменник, з точки погляду популярності, з точки погляду розміру його впливу на Україні, – я скажу, що це… буде Остап Вишня, бо його твори читаються, йдуть в маси. Коли візьмемо історію української літератури Дорошкевича, абощо, коли ми пошукаємо там найвидатніших, найвпливовіших українських письменників, то там прізвища Остапа Вишні не знайдемо. Це неправильно, це недооцінка ідеологічного впливу літератури».

Це пише уже не Хвильовий, це пише другий націоналіст і контрреволюціонер – Сергій Пилипенко.

От такими способами політичні однодумці Остапа Вишні створювали йому радянську репутацію. В 1930 році я писав:

«Слід вважати, що «Усмішки» Остапа Вишні є вже замкнене коло, що з їх виходу немає, що уже одмерла літературна машкара їх продуцента. Але загробні заклинання все нових і нових десятитисячних тиражів «Усмішок» є ще ЖИВИЙ літературний факт, що розплодив уже цілий садок вишневих усмішок – і по ньому пройти повинні трактори нашої сучасності, – висловлюючись високим стилем».

Тепер я щасливий відзначити, що подібне уже сталося і що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні.

Йосип Гірняк

Спомини

лютий – квітень 1934 р.

При кінці лютого 1934 р. після нічного допиту, повернувшись до камери, я застав молодого чоловіка з клунком загорненим у тюремний коц. Він назвав своє прізвище: Стрельбицький. Це був інженер, який недавно приїхав з товаришем Лукомським з Данціґу, і обидва працювали на Харківському тракторному заводі. Ще на волі я чув, що їх заарештували, як і чимало інших галичан, які в добу М. Скрипника шукали праці на Україні. У мою одиночку вартовий втаскав другий тапчан, і пришелець як тюремний старожил став проявляти господарську ініціятиву: перш усього зайнявся розміщенням свого барахла і фаховою чисткою «параші». Молодий, меткий і балакун, Стрельбицький поінформував, що його слідство вже закінчене і він чекає результатів. При тій нагоді розповів про методи і всю техніку слідства, не окриваючи, що він признався до всяких абсурдних обвинувачень, які йому пришивали, бо, мовляв, все одно карта бита… Отож не треба ставити жодного опору, бо вони всякими тортурами та насиллям доб'ються свого. Він без усяких вагань став і мене намовляти, щоб якнайскорше заспівати під їхню дудку і признаватись до всякої фантасмагорії, яку тільки підсувають, і тим способом, скоріше вилізти з-під лабет цих органів. Коли ж я йому заявив, що слідчий ще нічого мені не інкримінує, то він же запитав:

– А ви їздили за кордон?

– Їздив!

– Ну от і розкажіть, що ви там бачилися з керівниками націоналістичних організацій, наприклад, з УВО.

Тут я збагнув, з ким маю діло!

– Слухайте, інженере! Припиніть такі розмови зі мною. Ми примушені сидіти в одній камері. Граймо у доміно (яке він приніс з собою), курім спільний тютюн, але не чіпаймо подібних тем.

За кілька тижнів йому наказали зібратись з речами і я побажав йому «ні пуху ні пера».

Незабаром мені знову підкинули до камери якогось молодого хлопця, поляка-комсомольця, що навіть слабо говорив російською мовою. Теж був з балакучих «троцькиствуючих» активістів. Розмови з ним були не цікаві. Теж уже розколений, розгублений, колишній ентузіяст «нової епохи». Довго він зі мною не засидівся.

Уже йшов місяць березень, а мій слідчий продовжував зі мною розмови на теми, які хвилювали кололітературно-театральні круги. Це все було настільки загальникове, що я нарешті зважився й одного разу запитав:

– Громадянине слідчий, за що мене арештовано?

– А ви не знаєте? Ну, Йосипе Йосиповичу! Таж ви самі написали свою біографію. Пригадайте все своє минуле, проаналізуйте його, тоді самі нам скажете, за що ви тут.

– То по-вашому я контрреволюціонер?

– Наша партія каже, що так! А комуністична партія – це велика річ… Вона непомильна! Вона знає все! Ви ентузіястично сприймали всі театрально-мистецькі теорії Леся Курбаса. Ви були завзятим його послідовником не тільки в театрі, але навіть поза театром ви були його невідступним супутником. Ви навіть і не опам'ятались, як він завербував вас до УВО!

– Громадянине слідчий! То ви абсолютно не знаєте Курбаса! Та він поза театром, поза своїми мистецькими візіями, поза літературою та філософією мистецтва світу не бачив. Він не від світу сього! Коли мати не всуне йому в кишеню цигарок і сірників, то він безпорадно буде їх шукати по всіх кишенях і не дасть собі ради з тією проблемою. Куди йому до політично-організаційних питань? Коли на це пішло, то скоріше я міг би завербувати його, ніж він мене!

– Слухайте, Гірняк! Курбас є не тільки всеукраїнська фігура. Його знає весь СРСР. Його знає мистецько-театральний світ. Його театр отримав на світовій театральній виставці в Парижі золоту медалю! І він являється «вождьом української мистецької контрреволюції»!

– На вождя української контрреволюції скоріше надаюся я!

Тут Грушевський усміхнувся і промимрив:

– Ні, це нам не підходить.

У час тієї розмови перед мною весь час маячів Михайло Біляч, який змалював картину зустрічі харківських есерів з папою римським…

У мою камеру знову привели молодого високого бльондина – Миколу Грицая. Поклавши свої речі на вільне леговище, він заявив, що прийшов з камери, де сидять Михайло Яловий, Сергій Пилипенко і Лесь Курбас. Сюди його направив слідчий Грушевський, попередивши, що актор Гірняк не може сам розібратись в обставинах, які його оточують… Отож він почав з того, що розказав про свою справу: у нього слідство вже закінчене і він чекає результатів. Микола Грицай, член ЦК Комсомолу, довший час був у Галичині, помагаючи тамошнім комуністам у їхній організаційній діяльності, і ось тепер після розгрому КПЗУ його відкликали в Україну, де після недовгої праці в комсомольському видавництві арештували, обвинувативши в підготові атентату на начальника ДПУ Балицького. Під час слідства його навіть допитував сам Балицький, і навіть в присутності Павла Постишева. Вони цікавились, як такий ідейний комсомолець зумів докотитись до таких контрреволюційних акцій?! Грицай їм в очі заявив, що при кожних процесах мусять бути такі фанатики, які беруть на себе завдання терористичних акцій. Він інформував мене і про те, що Яловий і Пилипенко не можуть усвідомити Леся Курбаса в тій усій цинічній ґепеуській еквілібристиці. Грицай розважав мене оповіданнями про свою діяльність у Галичині, про підпільну акцію членів КПЗУ та про громадське життя в тій частині України.

– Диваки ті галичани! Наробили великого шуму по всій Европі про пацифікацію: «Пацифікація, пацифікація»… А якої вони заспівають, як ми їм привезем «колективізацію»? Ось коли хотілось би їх послухати!

Динамічність Миколи Грицая розвіяла тюремну хандру і заповнила та зактивізувала денне буття. Ми займались гімнастикою, щоденно обдавались холодним душем.

Коли чергового разу кликали до голярні, я відмовлявся із-за тупої тюремної бритви. Але парикмахер заявив, що він дістав наказ мене побрити.

Кілька годин після тієї операції мене повели до слідчого. Переступивши поріг кабінету, я остовпів: за столом для допитуваних сиділа моя дружина. Ми кинулись одне до одного, гамуючи сльози… Слідчий чемно запропонував сісти візаві за столом, що ми й виконали, продовжуючи держатись за руки. Серед безлічі хаотичних запитів і таких же відповідей дружина сказала:

– Ліда Криницька розказує, що в тебе знайшли револьвер.

А тут же слідчий перебиває:

– А гармати в нього не було?

Серед такої непідготованої 15-хвилинної зустрічі пролетів час і тільки розтривожив нас украй. У камері я довго не міг справитись з нервовою депресією, не зважаючи на всі старання запопадливого сусіда.

Після того побачення з дружиною мій слідчий наче перестав мною цікавитись. Не викликав на допити, не відповідав на мої прохання повторних побачень з дружиною, якими я засипав його сливе кожного дня. Мене з Миколою Грицаєм перевели з одиночки поверхом вище, до більшої камери, де вже було п'ять таких, як ми. Кожний мав окреме ліжко з столиком та шухлядою, двома поличками, де можна було зберігати домашні «передачі» та деякі особисті речі, які з кожною передачею збільшувались. Букет старожилів нової камери виявився доволі багатогранним: Бон – проф. філософії, Заґер – германіст Харківського університету, Червак – член партії, лектор марксизму-ленінізму, який захворів психічно, оголосив голодівку і цілий день бігав по камері. Він уже був непритомний, нічого не їв, але й іншим голодним забороняв їсти його пайку.

Бон і Заґер, яких слідства вже були закінчені, поставилися до нас доволі прихильно, тож нам з Грицаєм тюремне життя урозмаїтилось. Ми разом виходили на «оправку», на 10-хвилинну щоденну прогулянку, грали в доміно і шахмати, які майстерно зліпив із тюремного хліба проф. Бон. У квітні забрали з речами Миколу Грицая. З того часу й сліду не стало цієї молодої, чесної й відважної людини.

Витяг із протоколу засідання Колегії Відділу Державного Політичного Управління (судового)

3 березня 1934 р.

Лист Губенка В. П. до Остапа Вишні

14 березня 1934 р.

14 березня 1934 р., Харків

Любий татко! Як себе почуваєш. Мене Жорж водив до Рентгенінституту. Там мене просвічували. Нічого не знайшли. Був у професора Скрипта. Він, подивившись мені в носа й горло, сказав, що в мене покривлена носова перегородка й трошки розрослись аденоїди. Почуваю себе добре. Зараз нас розпустили до 20-того числа.

Взагалі все дуже добре.

Цілую тебе.

Вячко.

Лист Маслюченко М. М. до Остапа Вишні

14 березня 1934 р.

14 березня 1934 р., Харків

Драстуйте, дорогенький дядя Павлуша!

Як ви себе почуваєте? Нас в школі відпустили, тому що епідемія грипу. Живемо гарно. Вчуся я гарно. Відмітки нам ще не ставили, а коли поставлять і мама до вас прийде, я їй передам, щоб вона вам сказала, які в мене відмітки. Ну мені нічого писати.

Цілую вас.

Мура.

Доручення Остапа Вишні Маслюченко В. О.

20 березня 1934 р.

20 березня 1934 р., Харків

ДОРУЧЕННЯ

Гроші по ощадній книжці за № 35 (по рахунку) каса № 47 доручаю одержати В. О. Маслюченко. 20.ІІІ. – 34 р.

                                                                     Остап Вишня

Подпись гр-на Губенко (Остап Вишня)

удостоверяю                                                        (Подпись)

22/III 34

Зав. справ. бюро ГПУ УССР

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

17 квітня 1934 р.

17 квітня 1934 р., Харків

Чибью редакция «Северный горняк» ГУБЕНКО

Волнуюсь неполучением телеграммы. Выслала 16-го 2 посылки

Целую

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

19 квітня 1934 р.

19 квітня 1934 р., Харків

Здоровы. Адрес: Григоровское шоссе, Пермская, 13. Целую. Пишу.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

21 квітня 1934 р.

21 квітня 1934 р., Харків

Дорогий і любий наш Мум!

Одержала твого листа, що писаний тобою від 10 ІV.

Ну, що ж зробиш, що так далеко тебе направили… А саме головне – це не втрачати бажання жити, бо все можна пережити. Ти не горюй, що ми так далеко від тебе, зате думкою я кожну хвилину з тобою і тільки єдине бажання швидше побачити тебе. Листи йдуть погано, бо з усього, що ти написав, я одержала тільки одного листа й телеграму. Як я схвилювалася, коли ти написав, що так далеко заїхав і без теплої одежі, а тут ще твоя температура зовсім мене перелякала. Я думаю, що ти заховав од мене і що зараз ти хворий лежиш, то мені малюються всякі жахи. Але ти не горюй – все перемелеться і все буде добре. Треба тільки трохи почекати, і ти заспокоїшся, мій рідний хлопчику. Я тебе не забуду ніколи і приїду до тебе, коли це буде можливо і ти напишеш мені негайно про це.

Мені треба через місяць поїхати з Харкова, так складаються обставини, тільки я ще не вирішила куди.

Речі, які більш великі, я продала, решту поставлю у тітки і переїду з Харкова з великою охотою. Листи поки направляй на адресу тітки. Ми всі здорові. Єдине, – це турботи про тебе і думки, що ти хворий. Ти дивися там на місці, як буде, і може нам справді краще буде переїхати до тебе. Я особисто нічого не маю проти. Буду тільки рада поділити з тобою й цю переміну нашого життя.

Думаю, що довго ти не будеш в тому краю і тебе кудись переведуть ближче, тільки треба про це клопотати самому, а я з свого боку зроблю все, що тільки можна буде. Ти не падай духом і держи хвіст морковкою. Настрій у мене непоганий і я вірю, що Рад[янська] влада наша, коли й покарала, то й милує вона теж. Буду радитися з Вол[одимиром] Петровичем і тоді тобі напишу про все. Буду в Харкові до 2 травня, а там вже мені треба поїхати. Ти ж листи всі направляй до тітки, думаю, що там я їх буду швидше одержувати. Не думай нічого страшного – просто мені і ще багато кому треба поїхати з Харкова на віддалі 50 кіл[ометрів]. Я цьому тільки рада, бо це місто мені осоружне, нічого воно хорошого мені не принесло за цей останній рік, і я його не люблю.

Як ти доїхав до Котласа? Чи дуже змерз, чи хватило тобі їсти? Який там край? Все це мене дуже цікавить; так хотілося б подивитися мені, який то край на півночі і як там живуть люди. Ти мені про все напиши. Може тобі треба теплу одежу, так ти присилай телеграму, і я тобі вишлю, особливо на ноги треба тобі вислати хутряні твої валянки. Я рада, що до тебе добре відносяться й там; думаю, що тобі буде й там непогано. Мені дуже за тобою сумно й так хочеться бути разом з тобою, що ти просто собі й уявити не можеш. Єдине, що мене зараз турбує – це твоє здоровля. Все, що зможу, буду робити, щоб тебе ближче перетягти з півночі, бо для південних людей там, очевидно, важко переносити холод. А може тобі там так сподобається, що ти сам не захочеш їхати кудись і забереш нас до себе?! Я нічого не маю проти оселитися десь в другому куточку нашого Союзу. Пиши мені більше листів, то може з них хоч частина буде доходити до мене. Послала тобі 19.IV «блискавку» чи ти її одержав?

Ми всі нічого собі, живемо потроху і коли б не туга за тобою, то все легко можна пережити, бо людина все переживає і виносить. Ти – саме голівне – не падай духом і май надію, що все пройде і все буде краще, а що ми з тобою будемо знову разом, то я цьому більше як певна. Думаю проїхатися до Москви і подивитися, як, що й до чого. Буду тобі часто писати, щоб ти знав, як ми живемо, що робимо, де ми і як наше здоров’я. А ти не сумуй, все буде добре, от побачиш. Я вірю. Я рада, що ти живий і що я з тобою колись зможу побачитись. А за нас не турбуйся, я за цей час маю добре загартування у боротьбі за життя. І ти борись, і живи, і жди, що ми скоро будемо разом. Нічого страшного немає – скрізь можна жити, і скрізь є люди, і скрізь можна приносити користь, і на всій території нашого Союзу можна найти працю, що піде на користь побудові соціалізму. А там, де ти зараз, то ще більше потрібно культурних сил і ще більше можна зробити цінного і потрібного. Єдине, що мене турбує, це те, що ти не зможеш перенести того клімату. Коли приїдеш на постійне місце, то довідайся, як з побаченням, щоб я змогла ще до того, як закінчиться навігація, приїхати до тебе. І напиши вже звідти, яку тобі потрібно посилку, бо я не знаю, чи зараз тебе застане вона, коли я пришлю її в Котлас.

Чула я від людей, що багато тих, що поїхали туди, не хотять повертатися з тих країв. Може й справді там добре жити, і ми з тобою отаборимося на далекій півночі. А саме голівне – не падай духом і вір мені, що вся моя надія – це ти, і що я тільки про те й думаю, якби бути разом з тобою. Дітей я догляну, й ти не турбуйся за це й не суши себе думкою за це. Люди бувають у гірших умовах і то живуть. Все пройде як «с белых яблонь дым». А ми з тобою будемо ще разом сміятися, радіти і приносити користь на побудову соціалізму. Бережи своє життя і будь спокійний. Нічого немає гіршого, коли людина втрачає надію, а я її не втрачаю, і ти теж не губи її. Час покаже, як і що. Не суши себе, не втрачай доброго настрою і будь певен, що все піде на добре.

Цілуємо тебе всі, і любимо, і віримо, що все «образується» як ти сам кажеш.

Діти тебе цілують і будуть писати. Катя, Вася, Маруся, Анна Дмитрівна і всі, хто тебе не забув, вітають і цілують тебе.

Буду з тремтінням ждати від тебе листів, бо кожен твій лист буде для мене великою радістю. А ти пиши часто, то може хоч частина твоїх листів буде доходити до мене. Коли переїду кудись, то напишу тобі, або телеграфуватиму «блискавкою». Думаю залишити собі найпотрібніше з речей, а решту все продам, бо речі тільки зв’язують людину по руках. Живемо ми зараз непогано, бо я продала трельяж за 1700 кар. і можу перший час жити спокійно, а далі буде видно. Я думаю, що працювати я з осені вже буду, є для цього певні підстави, і тоді мені море по коліно. А ти не турбуйся ні за нас, ні за себе, адже і на Землі Франца Йосифа живуть люди й їхати звідти не хочуть, а ти ще й не так далеко. Саме голівне – добрий настрій, і здоров’я своє бережи, а решта нічого. Не думай, що я тебе можу загубити з поля зору, коли виїду з Харкова; я все зроблю, щоб тримати з тобою зв’язок. А це дуже легко, коли ти будеш писати на адресу тітки; там мені завжди листи будуть передавати. Вона й зараз мене не кидає і підтримує в моєму горі. Вона тебе цілує і вітає. Листи писатиму тобі часто, щоб хоч якийсь та дійшов до тебе.

Як твоя робота над упорядкуванням архіву, що ти писав мені. Як би я хотіла тобі в цій роботі допомагати. Думаю, що коли б я була з тобою та з своєю машинкою, то ми б могли там багато принести користі. Турбуюся, що там погане приміщення у тебе, щоб ти не застудився. Як ти їхав? Я ходила на вокзал проводжати тебе, але не бачила, коли ти виїхав.

Ну, та нічого, якось воно все буде, і це можна пережити, аби було здоров’я, тоді все буде добре. Ми всі тебе любимо і хочемо до тебе. Все якось та буде. Напиши в Москву заяву і листа до т. Горького, може, що поможе, а я, коли поїду туди, то теж піду і буду стукати в усі двері – десь та достукаюсь. Поки надію я не гублю і стараюся потроху клацати на машинці, може воно згодиться колись мені на далекій півночі. Ти не думай, що я так собі пишу, що хочу до тебе переїхати. Це цілком серйозно у мене на думці, хоча мені не радять, бо всі кажуть, що довго ти там не будеш. Я думаю, що воно таки й справді так, бо багато випадків було, що перекидають людей через дуже невеликий час кудись в інше місце. Може до зими я ще встигну що-небудь зробити для тебе й, можливо, що ти там зимувати не будеш. Тільки не падай духом, все в житті буває, все можна пережити, все можна перетерпіти і все це потрібно для збагачення фантазії в твоїй літературній праці. Адже ж їдуть люди на північ в мандрівки, щоб там працювати, витрачають на те великі гроші, а тебе самі послали, тільки пиши.

Цілую, люблю і жду листів. Пиши, мій рідний, любий.

Твоя Варя і дітвора.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

23 квітня 1934 р.

Харків. 23/ІV 1934 г.

Дорогой наш папулька!

Мы все живы и здоровы. Получили твоих две открытки и письмо от 10/IV, а открытки от 13/IV и 16/IV. Я тебе послала письмо и телеграмму-молнию. В письме я тебе писала, что мне придется выехать из Харькова в скором времени. Думаю, что первое время я буду жить в Белгороде, а пока все письма и телеграммы направляй к тете Юле на ее имя, где я их буду получать всегда.