Текст книги "Щоденник Іноземця"

– 

Це не привід попускатись до їхнього рівня.

В це момент Борода робить постріл.

Вони ще кілька секунд дивились один одній в вічі. Вѣдана здалась і відійшла в сторону. Борода зробив 3 постріл.

Нарешті ми сховались від бурі всередині вімани. В кабіні екіпажу панувала тиша. Вѣдана навіть не дивилась на Бороду. Я сам не знав що собі думати. Він такий добрий господар і при цьому такий холоднокровний вбивця. Це було цікаве поєднання якостей. Мені такі люди ще не зустрічались. Я ставлюсь до його вичинку негативно, але щось в його логіці є. Може тому Я не чинив опір, коли ще міг щось зробити. Якась частинка мене вважало його правим. Зараз не хочу робити якісь висновки. Занадто мало Я знаю його. Але дещо можу сказати. Тепер Я буду пильніше за ним стежити. Як би він нас не почав вважати непотрібними.

30 Єлѣтъ 76 З.Р.З.      1:56

Буря завершилась ближче до середини дня, залишивши після себе замети. Вийшовши з колісниці, Я побачив білосніжні схили. Небіщиків не було видно. Вони були поховані самою природою. Я обдививсь віману. З вигляду все було ціле. Я повернувсь назад і запустив діагностичну систему. Система не виявила ніяких неполадок. Заметіль не нанесла ніяких пошкоджень, і можна було летіли в будь яку точку Земної кулі.

– 

Всі системи в працюють належним чином. Я пропоную заскочити і до мого транспорту. Там залишились корисні речі, які Я не зміг взяти з собою.

– 

Наприклад… – Сказав Борода.

– 

Наприклад мої улюблені інструменти. Не те щоб вони якісь особливі, просто Я звик до них. Не думав, що вони можуть мені знадобитись тут, тому лишив їх на колісниці. Не виключено, що піраміди треба буде настроїти. інструменти можуть нам знадобитись.

– 

Введи координати. Хочу оцінити де це.

Я переніс данні про місцезнаходження свого корабля на карту навігаційної системи. На об’ємній карті з’явилась цятка.

– 

Заведи тепер наше положення та положення пірамід. – Попросив Борода.

Цятки, які з’явились були розкидані, по-відношенню до першої. Не зважаючи на чималий гак, борода запропонував спочатку вирушити до мого корабля. Інструменти і справді можуть стати в пригоді, і краще вони будуть і не знадобляться, ніж ми ламатимемо голову, чим їх замінити.

Через кілька частей все було готово для злету. Всі зайняли свої місця та пристебнули ремені. Під час польоту в атмосфері може добре трясти. Ми добре поламати голову, щоб придумати посадочне місця для Вовка. Довелось просто закріпити його корпус поясом за ручки біля стіни. Надіюсь це йому не зашкодить. Я сів за панель керування. Курс з керування такими кораблями проходили всі. Коли подорожуєш в пошуках нової Землі для дому, це важливо для виживання. Тому без будь яких труднощів ми піднялись на висоту достатню для польоту. Благо, система безпілотного керування була справна. Я лиш обрав введенні раніше координати і ми помчали до моєї колісниці.

Дорога до місця призначення зайняла в нас кілька годин. Як добре знову переміщатись не пішки, а на зручному та швидкому транспорті.

Після приземлення Я пішов сам. Не було нужди йти туди всім. Вийшовши з колісниці постаравсь зорієнтуватись у просторі. Давненько Я тут не був. Все ще дужче присипало снігом.

Через кілька частей Я зрозумів куди мені йти далі. Мій зореліт знаходивсь в кількох кроках звідси, за скелею. Обігнувши її Я побачив замасковану колісницю. Сніг лише допоміг замаскувати її краще. Якби не знав, що то він, подумав би, що то просто скеля.

Залізши в середину, Я вмить знайшов свій ящик з інструментами. Добре, що люди, які придумували цей ящик продумали, що його можна носити на плечах. Ящик був не високим, але довгим і широким. Це дозволяло йому зручніше сидіти на спині. Також достоїнством саме цього ящика з інструментами було те, що інструменти які часто застосовуються, зберігались знизу в спеціальному відділенні. Це дозволяло витягувати їх не знімаючи ящик.

Надівши його, Я попрямував назад. На порозі мене вже чекав Борода. Не всиг Я навіть зайти, як він попросив в мене деякі інструменти.

– 

В тебе там є маленька викрутка та датчик для стабілізацію.

– 

Є. Викрутка взагалі мій улюблений інструмент. Зараз дам. А навіщо тобі?

– 

Пам’ятаєш, я розповідав за модернізацію свого наруча. Так от. Останнього разу, коли Я ним користувавсь, він іноді дивно поводивсь. Я підозрюю нестабільну роботу ефірних батарей. Хочу зараз перевірити їх. А то перепади енергії погано впливають на начиння, сам знаєш.

– 

Добре. Але ми скоро вилітаємо. Коли піднімемось, почнеш свої налаштування. Все одно летіти кілька годин.

– 

Добре. Давай, запускай двигуни.

От ми литим до пірамід. Через кілька годин Я зможу попередити свій флот та посприяти порятунку викрадених людей. Щоб не гаяти час, Я вирішив почитати маршрутні сторінки, журнал колісниці та інші данні, які зможу знайти. Це може вивести нас на якийсь слід.

Я був правий. В записах є інформація, що всіх людей звозять до Врат Междумір’я. Нажаль точного місцезнаходження та цілі не вказано. Можливо наш новий компаньйон знає де це. Крім того в базі піраміди повинна бути ця інформація.

Поки ми летіли до пірамід, Борода налаштовував свій наруч. Я не хотів його відволікати, тому дочекавсь, коли він закінчить. Після того, як він відклав інструменти Я запитав його за Врата.

– 

Так. На Мідгарді є кілька. Але найближчі далеко звідси. До того ж на півночі. Чому ти спитав?

– 

Туди звозять полонених. Принаймні такі записи були в бортовому журналі.

– 

Цікаво для чого вони їх туди звозять? Може, робоча сила? Але для чого? Занадто багато питань.

– 

Я планую відправитись туди. Туди могли доправити і батька Вѣдани.

– 

Добре. Але спершу закинете мене назад. Я не горю бажанням так далеко йти при наявності транспорту.

Я нічого не відповів. Якщо Врата будуть в протилежному боці, Я не хочу гаяти часу на підвезення такої людини. Є щось в ньому загадкове і лякаюче.

Залишилось менше півгодини до пірамід. Це велика удача, що нам трапилась ця колісниця. Так би довелося долати цей шлях пішки, що зайняло б у нас занадто багато часу. Шанси на порятунок зростають кожної миті. Видно що Вѣдана повеселішала. Це не може мене не радувати. Приємно дивитись на її посмішку. На її очі, які в цей момент випромінюють радість. На неї саму. Дівчину, яка вперше за кілька днів світиться і випромінює енергію.

Ми прилетіли до піраміди. Точніше до комплексу з трьох пірамід. Борода відмітив що вже за версту до місця його наруч почав заряджатись. Тут можна поповнити запаси енергії.

Місце було засніжене. Сніг покривав всі алеї і тераси. Одразу було видно, що місце закинуте. Сумно було дивитись на цю величну архітектурну споруду з такими широкими можливостями використання. Нажаль холод не давав використовувати ці можливості.

Приземлились ми неподалік від входу. На якійсь площі. Можливо в минулому вона і була тут закладена, саме для посадок віман. Метровий шар снігу вкривав площадку. До входу було кроків тридцять, але йшлось важко.

Діставшись до входу виникла проблема. Він був запечатаний двома кам’яними брилами. Схоже тут застосовувались відштовхувальні поля для пересування брил. Збоку блоків встановлювали спеціальні двигуни, які переміщали блоки роздвигаючи або здвигаючи їх. Я підійшов до дверей та активував свій наруч. Мій кристал висвітлив інформацію, що для входу треба знати ключове слово. Типова система захисту для таких механізмів. Говориш ключове слово та дію над дверима. От тільки слова ми не знали. В цьому і полягала наша проблема.

– 

Погана новина. Ці двері відчиняться, якщо сказати ключове слово. Я не знаю Як потрапити всередину.

– 

Що значить, не знаю як. Має бути якийсь спосіб. Не може бути, тутешні жреці не залишили якусь підказку наступним поколінням. Запропонував Борода.

– 

Можливо. Та Я пропоную повернутись на віману і в теплі подумати про це.

– 

Там ми нічого нового не вигадаємо. Можливо підказка в нас під носом. Це буде сумно, якщо ми відправились в дорогу для того, щоб просто подивитись на двері.

– 

Борода правий. Тут має бути якась підказка. – Підтримала Вѣдана.

– 

Добре. Давайте пошукаємо. – Я погодивсь, хоча і знав, що таких підказок не залишають. Вони можуть бути де інде, але не біля дверей. Ключове слово може передаватись лише в вузькому колі, щоб потім бути використаним. Але не біля дверей. Ми всі почали шукати, щось цікаве. Я лише зробив вигляд, а сам думав, як можна обійти систему.

Прокручуючи в голові знання з архітектури,а їх було не так багато, Я згадав принцип дії і сам спосіб активацію двигунів. Вони активувались послідовністю сигналів різної частоти в певний момент часу. Це дозволяло досягти відгуку між двигуном та Землею, щоб спрямувати цю силу на подолання земного тяжіння. Мені згадалось, як ми в роки юності пробували літати з братами за допомогою простих підйомників для ящиків. Суть та сама, хоча і в менших масштабах.

– 

Я знаю, що нам треба! – Скрикнув Я та побіг до корабля.

Хутко взявши свої інструменти, Я повернувсь до дверей. Мої супутники стояли біля дверей та чекали. Я заходивсь підключати випромінювач частото до свого наруча. Розваги, за які нам не раз влітало виявились в нагоді. Я й досі пам’ятав, як саме можна визначити частоти відгуку.

– 

Що саме ти хочеш зробити? – Не витримав Борода.

– 

Я приведу в дію один з двигунів. Це не складно. Просто випромінювачем попасти в потрібну точку і послати туди послідовність з певних частот. Кам’яна брила не зворухнеться від цього, але ми зможемо з легкістю її здвинути. Якщо Я правий.

– 

Як я сам до цього не додумавсь. Очевидно ж, що тут стоять резонансні двигуни для підняття брил. Молодчина! А ти таке раніше робив?

– 

Було кілька разів, але з меншими двигунами.

Все було готово до спроби. Я присів, опершись на одне коліно, підібрав частоти і зациклив їх відправку. Вони повторювались кожні 36 долей. Це означало, що за частину в мене буде десь 36 спроб поцілити. Досить непогано. Я направив ввімкнений випромінювач в сторону, де на мою думку був двигун. Тепер головне, щоб сигнал пройшов через камінь. Перші цикли. Нічого. Я перевів випромінювач трохи вправо. Знову нічого. Ще трохи вправо. Знову нічого.

– 

Спробуй тепер взяти лівіше. – Запропонувала Вѣдана.

Я взяв лівіше, але нічого не відбулось. Я почав переживати, що моя затія марна. Але Вѣдана підбадьорила мене і Я продовжив спроби. Лівіше вже брати нікуди, тому Я знову повернувсь до напрямку праворуч. Коли Я перевів руку з випромінювачем правіше, підійшов вовк і взявши мою руку в пасть та опустив її до низу. В цей момент Я почув знайомий мені звук. Спрацювало. Це дійсно спрацювало. Я неймовірно зрадів. Взявши невеликого прута, з моїх інструментів, Я застосував його як важіль. Трохи зрушивши брилу з місця ми всі взялись за неї. Разом ми з легкістю відвинули.

Утворився прохід. Це не могло не радувати. Ми всі швидко зайшли в середину. Тут було тепліше. Освітлення було забезпечено спеціальними фарбами з добавками, які світяться в темряві. Такі фарби були зручні для таких споруд, адже не вимагали додаткового забезпечення енергією. Але був у них і недолік. Вони з часом тускніли або змивались. Тоді їх поновлювали.

Все було освітлено голубуватим світлом. Пройшовши трохи глибше, Я зрозумів, що ми рухаємось в правильному напрямку. Надіюсь і тут Я не помиляюсь. В інших коридорах були фарби іншого кольору. Нам треба до кімнати управління, а, зазвичай, дорогу до неї позначають голубим кольором. Принаймні в нас на флоті. Наприклад зелені коридори в нас вели в сад, а ніжно-жовті в кімнати для відпочинку і жилі зони.

Коридор був просторий і по ньому гуляв легкий вітерець. Думаю, це через двері, які ми не зачинили. Також слід відмітити, що перебуваючи глибоко всередині піраміди дихати було легко. Це наштовхувало на думку про чудову вентиляційну систему.

Пробравшись через лабіринт з коридорів різного кольору, ми дістались в кімнату управління. Тут стояв пульт. Посередині кімнати велика простора площа. Все обладнання було вимкнено. Я підійшов до нього і спробував його ввімкнути. Не знаю, скільки часу тут не було людей, але ввімкнулось воно швидко. На місці площі відобразилась вся Мідгард-Земля. Кристал був зверху, більш за все.

Кімната стала добра освітлюватись. Це полегшить мені виконання справи. Перше, що спало мені на думку, перевірити місцезнаходження Врат Междумір’я. На цей запит об’ємна Земля одразу підсвітила 3 точки. Одна знаходилась відносно поряд, але насправді по часу подорож туди займе пів дня. До того ж вона була північніше. Нема гарантій, що нам не доведеться ставати в наслідок бурі чи ще чого страшніше.

– 

Вѣдано, Я думаю, твій батько десь північніше від нас. Бачиш ту точку?

– 

Так. Скільки до неї по часу?

– 

Десь півдня. Судячи з карти доведеться ще й гори облітати.

– 

Нічого. Ми знаємо приблизно де він. Це вже щось.

– 

То може займемось тим, для чого ми сюди прилетіли? – Заявив Борода. Він став біля мене за пультом керування. – І так. Вводь свої частоти для зв’язку.

Я сполучивсь з панеллю через свій наруч та передав частоти. Грубе налаштування здійснювалось автоматично, але біль точне проводилось за допомогою відтворення цих частот. Звукові коливання дозволяли точно налаштувати апаратуру і знайти відгук, спочатку з відтвореним сигналом, потів з вже з співрозмовником на іншому кінці. Грубе налаштування дозволяло зекономити час пошуку відгуку. Через кілка частей все було готове до встановлення зв’язку. А натиснув на кнопку і мовив:

– 

Мене хтось чує. Це командир розвідувальної групи ПРАВЕ. Як мене чути? – ніхто не відгукнувсь. Я повторив своє запитання. Але тишу не порушив жоден звук. Спробувавши втрете результат був той же. В мене почали з’являтись ідеї. – Сигнал не доходить. Можливо, занадто слабкий. Треба його посилити. Але тоді більше вірогідність, що його перехоплять. Це комплекс пірамід. Якщо налаштувати всі піраміди однаково, то сигнал підсилиться. Вѣдано, ти залишаєшся тут. Ця піраміда буде головною в передачі. Я підключивсь до загальної мережі пірамід і зможу говорити з тобою. Будеш виконувати мої команди. Вовче, залишися тут і охороняй Вѣдану. Борода, ти направишся в одну з пірамід. Твій наруч готовий?

– 

Майже зарядивсь. Думаю готовий.

– 

Чудово. Будемо тримати зв’язок. Пішли.

Я взяв свої інструменти та подавсь до виходу. За мною вирушив Борода. Вѣдана стала за пульт. Ми майже бігли до виходу. Чи то щоб не марнувати часу, який можна витратити на скорий порятунок полонених, чи то через те, що скоро Я зможу почути голос своїх братів. Не знаю, що саме в той момент Я хотів більше але через кілька частей це виявиться неважливим.

Коли ми наблизились до виходу, він добре був закиданий снігом а на вулиці лютувала справжня заметіль. Ясно, чому сигнал був слабкий. Зараз його добре глушив вітер і сніг. Треба чекати поки буря стихне. Тоді можна буде зв’язатись з флотом, без остраху бути перехваленим. Я зв’язавсь з Вѣденаою:

– 

Вѣдано, ми зрозуміли, чому не змогли зв’язатись. Доведеться почекати. Тут заметіль. Ти чуєш мене? – Відповіді не було. Я згадав, що коли йшов, не показав, як користуватись зв’язком. – Вѣдано, якщо Я правильно зрозумів, ти не знаєш як користуватись панеллю, щоб мені відповісти. Якщо пам’ять мені не зраджує, зараз там повинна підсвічуватись кнопка синім вогником. Натисни її, і ти зможеш зі мною спілкуватись.

– 

Так би й одразу. А то говорю, і не ясно, чи почули ви мене. Добре. Робити нічого. Вертайтесь.

– 

Скоро будемо.

Я також зв’язавсь з віманою та підключив її до мережі пірамід. Так Я зможу подивитись погоду не виходячи з кімнати зв’язку. Після цього ми не поспішаючи, по трішки запихались коли бігли, пошли назад.

Поки лютувала буря, Я вирішив сказати про свої наміри Бороді.

– 

Слухай, таке дѣло. Я не хочу, щоб мій флот приземлявся тут, доки є загроза з боку сірих.

– 

Це логічно. Я тебе розумію. Але ви хоч плануєте допомогти.

– 

Звичайно. Від цього залежить і наше спасіння.Я мало про себе розповідав. Справа в тому, що ми біженці. Нашу Землю зруйнували і ми шукаємо собі нову.

– 

Як це сталось?

– 

Та ж причина, чому Я не хочу, щоб вони сідали тут саме зараз.

– 

Скільки ж ви блукали по космосу?

– 

Ми подорожували по міру не одне лѣто. Ми були відрізані від врат междумір’я.

– 

То в вас на борту є екзотичні тварини і рослини?

– 

Так. Повно.

– 

Це цікаво, але головне, щоб вони не порушили баланс цієї планети. Це може призвести до вимирання деяких тварин.

– 

Як саме?

– 

Наприклад гризуни з’їдять всю траву і великі травоїдні тварини, які нею харчувались, повмирають від голоду. З цим треба бути обережним.

– 

Про це ми будемо думати, вже коли приземлимось.

– 

Добре. Без проблем. Але Я хочу допомогти з цим. Ми можемо обмінятись частотами наруча, щоб можна було зв’зуватись. Коли флот буде рухатись до цієї Землі, набереш. Я допомагатиму, чим зможу.

– 

Добре.

Буря була не довгою. Погода швидко міняється так високо і так північніше. Зображення з вімани передавалось на головний екран. Погода вгамувалась і навіть виглянуло сонце з-за хмар. Пора виходити в ефір. А знову провів точне налаштування, про всяк випадок. І от цей момент. Я натиснув кнопку і промовив ті самі слова, що й першого разу. Тиша в цей момент була гучніша за повоєнний переможний марш.

– 

Вас викликає ком…

– 

Чуємо вас добре. Ми вже й не думали тебе почути. Думали згинув ти там. І що Земля ця не придатна.

– 

Де ви зараз?

– 

Там же де і були. Ми відправили ще одну групу на сусідню землю. Там життя взагалі зникло. Навіть атмосфера непридатна. Думали і у вас так. То там можна приземлитись?

– 

Можна. Але тут важко буде жити. Часу в мене мало, тому буду говорити по суті. Жити тут можна. Але зараз тут іде обледеніння. В нас наче були гармоні затори Земель. Якщо ми їх використаємо, то зможемо повернути цій Землі її початковий вигляд. Також місцеві будуть нам вдячні. І місця тут повно. Десь та й оселимось. Але це не все. Також тут є база сірих. Нажаль чисельність та їх можливостей не знаю. Намагаюсь дізнатись. Знаю, що вони десь біля Врат Междумір’я. Можливо вже захопили їх. Планів також не знаю. Тому поки що, не летіть сюди. Коли Я дізнаюсь більше, Я вийду на зв’язок, а ви вже будете думати, що робити далі.

– 

Зрозумів вас.

– 

Тут обладнання трохи застаріле і змінене. Перевір, чи ніхто нас не слухає?

– 

Перевіряю після слів про сірих. Все чисто. Ніяких по сторонніх збурень сигналу.

– 

Чудово.

– 

Добре. Я передам твої слова адміралу.

– 

Я сам вийду, коли щось дізнаюсь. Або вийдуть за мене. Тут є людина, яка добре знається на місцевій природі і може допомогти.

– 

Добре. Будемо чекати наступного зв’язку.

– 

І ще одне. Передай братам, що зі мною все гаразд. До зв’язку.

– 

Добре. До зв’язку.

Ми відключились. Я подумав про себе, що головне, щоб вони не наробили якихсь дурниць. Коли Я озирнувсь, то побачив здивоване обличчя Вѣдани, яка вочевидь була здивована, що можна спілкуватись з кимось не просто з іншої кімнати, а з іншої Землі. Бороду цей трюк ніяк не вразив. Видно, що він і не таке бачив, за своє життя. Мені задається йому теж більше лѣт ніж він виглядає. Щоб не гаяти часу Я від’єднавсь від загальної мережі та почав вимикати все. Борода зупинив мене.

– 

Не вимикай. Я залишаюсь тут.

– 

Для чого? – спитав Я.

– 

Давно Я не працював за такою технікою. Крім того, можливо ти помітив, тут тепло. Я хочу все добре вивчити. Ти казав зелені коридори можуть вести до садів. Якщо в них ростуть їстівні рослини, то це ключ до виживання. Я приведу сюди людей, щоб врятувати. Якщо ж садів нема, то Я просто повернусь до дому. До того ж так Я можу спілкуватись з твоїм флотом напряму.

– 

Добре. Дякую, що показав це місце.

– 

Будь ласка. Ви ж і мені допомогли. Хтозна, кому ще. – Він посміхнувсь та протягнув праву руку. – Протягни руку.

Я протягнув руку у відповідь. Він потис її. Такого жесту ніколи не бачив.

– 

Цей жест ще не поширивсь достатньо. Він означає, що в моїй руці немає зброї. Тобто я тобі не загрожую. Буду чекати на ваше повернення.

– 

Повернемось коли звільнимо в’язнів.

– 

Даю вам 2 тижні. Після цього почну змінювати цей світ без вас.

Попрощавшись, ми з Вѣданою і вовком рушили до вімани. Після довгого коридору нас чекало пробивання через глибокий сніговий замет. Це було важко. Сніг був не спресований і легко піддававсь нам. Сівши в колісницю, Я ввів нові координати в систему самонаведення. Летіти далеко, тому Я запропонував щось поїсти та лягати спати. Нам треба сили, щоб протистояти ворогові. Вѣдана погодилась. Так і пройшов цей день. Важко та з хорошими новинами.

31 Єлѣтъ 76 З.Р.З.      1:02

Мій ранок почавсь з лампочки індикатора, який повідомляв, що ми добрались до вказаного місця. Але до самих Врат було ще далеко. Я навмисне встановив точку призначення ближче від цілі. Це для того, щоб нас не засікли поки ми спатимемо. Крім того перед важливим завданням треба добре поїсти.

Після приземлення, до Врат залишалось кілька верст. За сніданком Я запропонував пройти решту шляху пішки. Треба розвідати місцевість та можливі шляхи проникнення. Досвіду в таких операціях з проникнення в мене мало, та Я знав як треба вести розвідку.

Після сніданку з того, що було на борту (якась консервація), Я переглянув яка погода за бортом. Температура повітря була низька. В звичайному одязі буде важко зігрітись. На вімані десь повинна бути комбінезони, такі як мій.

Я рушив до складського відсіку. На мою радість на складі був новенький комбінезон. Віддавши Вѣдані одяг, Я повідомив, що планую вирушити на розвідку через десять частей. Поки вона переодягалась, Я підшукав якесь обладнання, яке б могло допомогти.

Після недовгих пошуків Я знайшов бінокль з далекоміром та ціле вказівником. Обожнюю такі штуки. Колись давно Я працював з таким. Цей бінокль можна сполучити з моїм наручем і місцезнаходження вказаної цілі буде передаватись на мою карту.

Коли Вѣдана увійшла в головну кімнату в новому одязі, Я вперше так добре роздививсь її фігуру. Комбінезон облягав її стрункий стан. Бедра і груди чітко виділялись. Коса звисала через плече. Вона була прекрасна навіть в робочому одязі.

– 

З косою треба щось робити.

– 

Що саме? – З подивом запитала Вѣдана.

– 

Треба її десь сховати. Вона буде тобі заважати одягнути накидку. А без неї ти швидко замерзнеш.

– 

Тоді мені треба ще кілька частей. Я зберу їх.

– 

Добре. Я почекаю. – Вѣдана пішла збирати волосся. Я провів її поглядом.

Після того, як Вѣдана вийшла до мене дійшла одна дрібниця. Її костюм сніжного кольору, а мій коричнюватого. В нинішніх умовах це видаватиме мене. Нас можуть помітити. На складі повинно щось бути.

Дійсно. Ще одного комбінезону Я не знайшов, але є маскувальна сітка. Схоже ці сірі добре підготувались до ведення бойових дій. Оперезавшись сіткою, Я закріпив її білими стрічками, які знайшов на тому ж складі. Тепер Я готовий до вилазки. Вѣдана вийшла з зібраними в пучок косами.

– 

Залишивсь тільки один маленький штрих. – Я підійшов до неї. Вона стояла не рухаючись і дивилась мені просто в очі. Я підніс руки до її обличчя і завів їх за її шию. Взяв за накидку і обігнув її. Потів надів їй маску, яка захищає обличчя. В комплекті її костюму йшли спеціальні окуляри, які захищали очі від снігу. Я дістав їх з її кишені і показав, як ними користуватись. Вони вішались на перенісся і після того, як їх відпускаєш, як би прилипали до шкіри навколо очей. Не найдосконаліший захист, адже відкритою залишалась шкіра обличчя вище маски. Але в мене й такого не було.

Місцевість, де ми сіли, була недалеко від підніжжя гори. Все було вкрито хвойним лісом та запорошено снігом. Вовк залишивсь за охоронця. Ми з Вѣданою мали пройти версту туди і версту назад. Ліс виявивсь не дуже густий. Йти було легко. Тим паче в порівнянні з тими маршрутами, якими ми йшли раніше. Керуючись ворожими картами з вімани ми швидко дійшли до Врат Междумір’я. Принаймні до місця, де вони мали б бути. Ми стояли на краю підвищення та дивились в сторону Врат. Але нічого такого не було видно.

– 

Не розумію. За мапами це має бути десь тут. Трошки далі, але ми б мали побачити щось. А тут лише камені. – Я був розгублений.

– 

Може пройдемо далі. Може він за тією горою.

– 

Треба подумати.

Я почав роздивлятись місцевість і порівнювати її з мапою. За всіма признаками Врата мали бути вже в зоні видимості. І тут до мене дійшло. Вони можуть бути сховані від сторонніх очей. Підземний комплекс з обслуговування Врат, для міжземних подорожей. Десь має бути вхід.

В цей момент Я почув наближення небесної небесної колісниці. «Лягай!» сказав Я. Ми залягли і трохи вкопались в сніг. Костюми добре захищали нас від втрати тепла. Я дістав бінокль і почав спостерігати.

Вімана не заставила себе чекати. Вона пролетіла повз нас і, трохи скинувши швидкість, пролетіла прямо через скелю. В Вѣдани обличчя нагадувало взірець здивування. Я ж одразу зрозумів, що це високоякісна омана. Ще й достатньо велика, щоб приховати вхід до ангару.

За допомогою бінокля можна визначити межі входу. А саме в цьому мені допоможе далекомір. Він проходить через завісу і визначає відстань до твердого предмету. Тобто на різкому перепаді відстані Я поставив дві мітки. В ширину прохід був з десять аршинів, не менше. В висоту на три, може чотири, більше. Достатньо великий, щоб пробратись. Але не відомо, що знаходиться по ту сторону завіси. Це мене непокоїло найбільше.

– 

Куди він зник? Чому він не розлетівся на друски? – Вѣдана й досі дивувалась, як це.

– 

Це завіса. Кристал на зразок мого в наручі, можливо кілька, виводять зображення гори. Але зображення якісніше, ніж в мене. Ми бачимо камені, а насправді там пусто. Тепер треба думати, що робити далі. Пробиратись через неї зараз, але Я не знаю, що може бути за завісою. Або можна почекати. Може ще щось придумається.

– 

Я точно не знаю. Тобі вирішувати. Для мене це все таке дивне, а для тебе таке буденне. – Буденне. Я хотів сказати, що деякі речі для мене вже застаріли, але для неї і це занадто. Не став зворушувати її ще більше. Всі знали, що сірі майже нічого не розробляють самі. Лише крадуть наші технології. І хоча їх обладнання уступає нашому, та їх основна перевага в чисельності. Вони розмножуються швидше за людей. Поки що ми не знаємо, як саме їм це вдається. Мало коли вдавалось захопити одного живим. Але цікавий факт. Всі чоловіки, які зустрічалися мені в бою, були приблизного одного віку. Можливо в них існує якийсь відбір. Ці залишаються вдома і займаються постачанням, а інші воюють. Але це лише мої здогадки.

– 

Пішли назад. Можливо в базі даних є ще якась інформація, яку Я упустив.

Повернувшись на віману Я негайно почав передивлятись документацію. З записів Я дізнавсь, що ці троє загиблих були відправленні на розвідку. Першочергові цілі були поселення з жителями. Але вони так і не долетіли до місця.

Один з членів екіпажу мав звичку записувати важливу інформацію. Так там були записані якийсь набір слів. Я зробив висновок, що то були паролі. Останній був «море успіху». Ім’я того, хто це записував мені виявилось дивним. Фог Різ. Ніколи не чув таких імен. Та й їхній глибинний смисл був якоюсь нісенітницею. Суть дехто говорящий, Сила космосу і землі. Це найбільш логічне значення цих імен, виходячи з образних значень цих букв. Та все ж вони якось не в’яжуться. Трішки заглибившись в записи Я знайшов ім’я ще одного члену екіпажу. Фод Різ. Схоже вони були родичами. Та імені третього ніде не було.

Доки Я перечитував звіти Вѣдана розважала Вовка. Він вже підпускав її до себе так же як і мене. Спостерігаючи за тим, як хижак підпустив до себе чужинця в мене в голові виник дуже цікавий і ризикований план.

– 

Вѣдано, іди сюди. Я знаю, що ми зробимо. Ми проникнемо до Врат на цій вімані. Це ж було очевидно з вже давно. Вона з цієї бази, тому ми зможемо залетіти не викликавши підозри. Потрібно лише замаскувати наші обличчя і ми зможемо вільно пересуватись по комплексу.

– 

Ти думаєш в нас вийде.

– 

Звичайно. Ми залетимо туди, розвідаємо де тримають полонених та визволимо їх. Все просто.

– 

Я, чомусь, не впевнена шо все буде так просто. Я не готувалась до такого ніколи.

– 

Я теж ніколи не робив такого, але це найпростіший спосіб. Пробиратись через десятки охоронців непоміченим буде складніше. Ти можеш зостатись на Вімані, якщо хочеш. Тоді тобі треба буде під’єднатись до мережі комплексу. Це не викличе підозр. Так ти зможеш знайти детальний план та керувати мною.

– 

Я не зможу. Я такого ніколи не робила.

– 

Зможеш. Керування інтуїтивне. Навіть діти з ним справляються, провівши кілька годин за пультом. В тебе ще є час потренуватись.

– 

Ти правда думаєш, що Я зможу? – Вѣдана дивилась на мене не впевненим поглядом. Я вирішив її підбадьорити.

– 

Звичайно зможеш. Я вірю в твої здібності.

– 

Дякую. Я негайно почну тренуватись. – Вона стала до пульту. Проглянувши кілка секунд на його прибори, Вѣдана обернулась до мене. – А, з чого почати?

– 

Почни з прочитання документів. – З посмішкою Я підійшов до неї. Накривши її руку своєю, Я показав як переміщатись між даними та продивлятись їх. Це викликало в неї захват.

Наступні кілька годин вона провела тренуючись управлятись з хитрим сплетінням кристалів і провідників. Після цих тренувань вона легко орієнтувалась в середовищі даних та вміла працювати з картами. Могла вийти на зв’язок зі мною, та змінити частоту передачі. Я розсудив, що цих знань їй вистачить, для виконання поставлених перед нею завдань.

Я ж детальніше вивчив записи про самі врата, які були доступні на колісниці. Знайшов ім’я третього. Фое Різ. Знову те ж прізвище. Ім’я відрізнялось на одну буква. До мене дійшло. Вони використовують не словесні імена а цифрові, та чомусь не позначають що це цифра, чи порядковий номер. Цікаво з чим це зв’зано, та зараз не до цього. Шкода, що про цілі викрадення людей нічого не йшлося в записах.

Отже, прийшла пора починати. Хоча Я заспокоював Вѣдану, та все ж декілька разів промайнула думка, що це самогубне завдання, з якого ми можемо не повернутись.

– 

Нам потрібно замаскуватись. Треба знайти якісь фарби, чи щось таке. Пошукай на складі. Потрібно робити нашу шкіру сірішаю.

– 

Для чого? – Напевно, Вѣдана ніколи не бачила сірих зблизька.

– 

Як гадаєш, чому їх прозвали саме сірими? В них шкіра чи то сіра, чи то просто більш бліда. Це пов’язано з їхньою будовою. Вони є піщаними організмами, в той час, як в основі нашого організму лежить інший елемент.

– 

Я тебе не зрозуміла.

– 

Ти коли небудь бачила вугілля? Така земля, яка добре горить.

– 

Бачила.

– 

Все в природі має свою структуру. Ця структура складається з елементів. Їх не можна побачити неозброєним оком. При більш детальному вивченню елементів, з яких складається світ, наші вчені пришли до висновку, що організм людський за своєю структурою дуже нагадує це вугілля. Більше того, дерева та тварини в своїй структурі мають саме цей елемент. Але не всі. Є різноманітні форми життя, які мають в своїй структурі інші елементи. Сірі в їх числі.