Текст книги "100 ключових подій української історії"

Танкова битва під Дубном – Луцьком – Бродами

Дата і місце

23–30 червня 1941 р., район міст Дубно (нині райцентр Рівненської області), Луцьк (обласний центр Волинської області), Броди (райцентр Львівської області).

Дійові особи

Радянським Південно-Західним фронтом, розгорнутим на основі Київського особливого військового округу (КОВО), командував генерал-полковник Михайло Петрович Кирпонос (1892–1941; брав участь у Громадянській війні під командуванням М. Щорса, командував полком, 1935 р. комбриг, 1939 р. комдив, у березні наступного року в ході війни з Фінляндією на чолі 70-ї стрілецької дивізії успішно обійшов по кризі Фінської затоки Виборзький укріплений район, посприявши взяттю Виборга, того ж року генерал-лейтенант, командувач Ленінградського військового округу, навесні 1941 р. генерал-полковник, командувач КОВО); начальником штабу фронту був грамотний штабіст генерал-майор Максим Олексійович Пуркаєв (1894–1953; з 1939 р. начштабу КОВО, восени 1941 р. командувач 3-ї ударної армії, в серпні 1942 – квітні 1943 рр. командувач Калінінського фронту, в 1943–1945 рр. командував Далекосхідним фронтом та Далекосхідним військовим округом). Чималу негативну роль у плануванні термінів та напрямків контрудару відіграли представник Ставки Георгій Костянтинович Жуков та корпусний комісар Микола Миколайович Вашугін (1900–1941; з 1920 до 1941 р. пройшов шлях від комісара полкової школи до члена військової ради Київського особливого військового округу, в червні 1941 р. був членом військової ради Південно-Західного фронту, після провалу радянського контрудару застрелився).

Мехкорпусами, що завдавали контрудари, керували: 9-м – у майбутньому один із найкращих радянських полководців Костянтин Костянтинович (Ксаверійович) Рокоссовський (1896–1968), 15-м – генерал-майор Ігнатій Іванович Карпезо (1898–1987), 8-м – генерал-лейтенант Дмитро Іванович Рябишев (1894–1985), 19-м – генерал-лейтенант Микола Володимирович Фекленко (1901–1951), 22-м – генерал-майор Семен Михайлович Кондрусьов (1897–1941). Потужним 4-м мехкорпусом, що стримував атаки німецької 17-ї армії західніше від Брод, командував один із кращих радянських командирів початку війни і в майбутньому командир РОА генерал-майор Андрій Андрійович Власов (1901–1946), серед командирів танкових дивізій слід відзначити одного з найкращих у майбутньому радянських танкових командирів полковника Михайла Юхимовича Катукова (1900–1976).

Німецькою групою армій «Південь» командував досвідчений і консервативний фельдмаршал Герд фон Рундштедт (1875–1953; 1939 р. командував групою армій «Південь» у війні з Польщею, 1940 р. – групою армій «А», котра відіграла головну роль у розгромі Франції, в ході операції «Барбаросса» з червня до листопада 1941 р. головнокомандувач групи армій «Південь», у листопаді 1944 – березні 1945 р. завдав союзникам поразки під Арнемом, попри початкові успіхи програв битву в Арденнах), радянським танковим командирам протистояв на чолі 1-ї танкової групи генерал-полковник Пауль Людвіг Евальд фон Клейст (1881–1954; успішно діяв проти Польщі, 1940 р. командував першою в історії танковою армією – танковою групою «Клейст», 1942 р. брав участь у 2-й битві за Харків, з листопада 1942 р. командував групою армій «А» на Кавказі, після 1945 р. звинувачений у військових злочинах, помер у радянській в’язниці). Корпусами командували: 3-м моторизованим – генерал від кавалерії Еберхард фон Макензен (1889–1969), 48-м танковим – один із найкращих німецьких танкових командирів Другої світової війни генерал танкових військ Вернер Кемпф (1886–1964).

Передумови події

З самого початку війни хід бойових дій на південній ділянці радянсько-німецького форнту мав дещо інший характер, ніж у центрі та на півночі. Це було зумовлено помітною перевагою сил радянського Південно-Західного фронту над німцями в артилерії, великій у танках і помітній – в авіації. На 22 червня радянська сторона поступалася людьми, проте фронт у ході бойових дій отримував підкріплення. Ударною силою Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) на даному фронті були 8 мехкорпусів КОВО. Під Дубном – Луцьком – Бродами, або на Львівському напрямку, були 6 із них, які мали на своєму озброєнні 3,7 тис. танків та 760 бронеавтомобілів. Мехкорпуси були не надто добре оснащені автомобільним транспортом – мали до 9,8 тис. автомобілів. З німецького боку в битві могли бути задіяні частини 5 танкових дивізій, що мали в своєму складі 728 танків, 84 штурмових гармати. Значно поступаючись чисельно, німці мали певну перевагу в танках на напрямах головного удару.

22 червня о 3.30 почалися бої по всій лінії фронту. Вдень німецька 11-та танкова дивізія успішно прорвала радянську оборону на стику 5-ї та 6-ї армій і почала просування на Дубно та Острог, що створило серйозну загрозу оточення 5-ї радянської армії. Штаб фронту під тиском М. Вашугіна та представника Ставки Г. Жукова побачили єдиний вихід – потужні контрудари.

Хід події

Удосвіта 24 червня 24-й танковий полк 20-ї танкової дивізії полковника М. Катукова зі складу 9-го мехкорпусу з ходу атакував частини 13-ї німецької танкової дивізії, захопивши близько 300 полонених.

На Радзехув висунувся 15-й мехкорпус генерал-майора І. Карпезо. У ході зіткнень з німецькою 11-ю танковою дивізією, від дії авіації і через технічні несправності частину танків мехкорпусу було відразу втрачено. 19-й мехкорпус генерал-майора Фекленка увечері 24 червня вийшов до річки Іква в районі Млинова. 43-тя танкова дивізія мехкорпусу рвалася в район Рівного, але зазнала важких авіаударів. Радянський 15-й мехкорпус, виснажений форсованими маршами і частково знекровлений, не зумів узяти Радзехув і зупинити німців. Те саме стосується і дій 22-го мехкорпусу генерал-майора С. Кондрусьова, що атакував ворога на захід від Луцька. 72 % танків і автомашин мехкорпусу було втрачено ще на марші. Комкор загинув у бою, корпус був фактично знекровлений. За перші три дні війни німці просунулися на деяких ділянках фронту на 100 км углиб радянської оборони. 24 червня 19-та танкова і 215-та мотострілецька дивізії 22-го мехкорпусу перейшли в наступ на північ від шосе Володимир-Волинський – Луцьк. Атака виявилася невдалою, оскільки танки дивізії напоролися на німецьку протитанкову оборону. Корпус втратив понад 50 % танків і почав розрізнено відходити в район Рожища. Сюди ж відійшла і 1-ша протитанкова артбригада К. Москаленка, що до того успішно обороняла шосе.

З боку Луцька і Дубна зранку 25 червня по лівому флангу танкової групи фон Клейста завдавали удару радянські 9-й і 19-й мехкорпуси, що відкинули частини 3-го моторизованого корпусу німців на південний захід від Рівного. 43-тя танкова дивізія 19-го мехкорпусу прорвала оборонні позиції заслонів німецької 11-ї танкової дивізії і о 6-й годині вечора увірвалися на околицю Дубна. Але через відступ сусідів обидва фланги 43-ї дивізії виявилися незахищеними і вона відступила. Німецька 11-та танкова дивізія, підтримана лівим флангом 16-ї танкової дивізії, в цей час вийшла до Острога, просунувшись у глибокий тил радянських військ.

З півдня, з району Брод, на Радзехув і Берестечко продовжував свій важкий наступ 15-й мехкорпус. 37-ма танкова дивізія мехкорпусу 25 червня форсувала річку Радоставка і просунулася вперед. 10-та танкова дивізія зіткнулася з німецькою протитанковою обороною і вимушена була відійти. З’єднання корпусу піддалися масованому нальоту німецької авіації, під час якого був тяжко поранений комкор І. Карпезо. Німецькі піхотні частини почали охоплювати з флангів позиції корпусу.

8-й мехкорпус, здійснивши з початку війни марш 500 км і залишивши на дорозі від поломок і ударів авіації до половини танків і артилерії, увечері 25 червня опинився в районі Буська, на південний захід від Бродів. Зранку 26 червня мехкорпус увійшов до Бродів із завданням наступати на Дубно. Уранці 26 червня 12-та танкова дивізія генерал-майора Т. Мішаніна атакувала і до 16-ї години захопила місто Лешнів. До кінця дня дивізії 8-го мехкорпусу просунулися в напрямі Берестечка на 8–15 км, потіснивши частини 57-ї піхотної і 16-ї танкових дивізій супротивника, що відійшли і закріпилися за річкою Пляшівка. Усвідомивши загрозу правому флангу свого 48-го моторизованого корпусу, німці перекинули в цей район 16-ту моторизовану дивізію, 670-й протитанковий батальйон і батарею 88-міліметрових гармат. До вечора супротивник уже намагався контратакувати частини мехкорпусу, котрий вночі проти 27 червня отримав наказ вийти з бою.

4-й мехкорпус А. Власова використовувався частинами в жорстоких боях на різних напрямах проти німецької армії Штюльпнагеля. 27 червня командувач 5-ї армії М. Потапов за розпорядженням військради Південно-Західного фронту прийняв рішення зранку почати наступ 9-го і 19-го мехкорпусів на лівий фланг німецького угруповання між Луцьком і Рівним у напрямах, що сходяться, на Млинів і 36-го стрілецького корпусу на Дубно. Частини 15-го мехкорпусу мали вийти до Берестечка і повернути на Дубно.

Проте німці знову виявилися швидшими – за ніч 26–27 червня вони переправили через річку Іква піхотні частини і зосередили проти 9-го мехкорпусу 13-ту танкову, 25-ту моторизовану, 11-ту піхотну і частини 14-ї танкової дивізії. Виявивши перед собою свіжі частини, К. Рокоссовський наступу не почав. Водночас під Луцьком почали наступ німецькі 298-ма і 299-та дивізії за підтримки танків 14-ї дивізії. На цей напрям РСЧА довелося перекинути 20-ту танкову дивізію, що стабілізувало становище до початку липня. 19-й мехкорпус М. Фекленка також не зміг перейти в наступ, відступаючи на Рівне, а потім на Гощу під ударами 11-ї і 13-ї дивізій панцерваффе. На відступі і під ударами авіації було втрачено частину танків, автомашин і знарядь мехкорпусу. 36-й стрілецький корпус був ослаблений боями і в атаку перейти також не зміг. З південного напряму о 2-й годині дня 27 червня змогли перейти в наступ тільки поспішно організовані зведені загони 24-го танкового полку підполковника П. Волкова і 34-ї танкової дивізії під командуванням бригадного комісара М. Попеля, які й домоглися найбільшого в ході битви успіху.

Удар у напрямку Дубна став для німців несподіванкою – зім’явши оборонні заслони, група М. Попеля до вечора увійшла на околицю Дубна, захопивши тилові запаси 11-ї танкової дивізії і декілька десятків неушкоджених танків (які згодом довелося залишити). За ніч німці перекинули до місця прориву частини 16-ї моторизованої, 75-ї і 111-ї піхотних дивізій і закрили прорив, перервавши шляхи постачання групи Попеля. Спроби частин 8-го мехкорпусу прорвати німецьку оборону не вдалися, корпус сам перейшов до оборони. На лівому фланзі, прорвавши оборону 212-ї моторизованої дивізії 15-го мехкорпусу, близько 40 німецьких танків вийшли до штабу 12-ї танкової дивізії. Командир дивізії генерал-майор Т. Мішанін відправив їм назустріч резерв – 6 танків КВ і 4 Т-34, яким вдалося зупинити прорив, підбивши німецькі танки і не зазнавши при цьому втрат – німецькі танкові гармати їх броню пробити не змогли. 8-й мехкорпус зумів організовано відійти на рубіж Золочевских висот, прорвавши німецькі заслони. До ранку 5 липня дивізії корпусу закінчили зосередження в Проскурові. 29 червня 15-му мехкорпусу було наказано змінитися частинами 37-го стрілецького корпусу і відійти на Золочевські висоти в районі Білий Камінь – Золочів – Ляцьке. Загін М. Попеля залишився відрізаним у глибокому тилу супротивника. Зайнявши кругову оборону в районі Дубна до 2 липня, після чого, знищивши техніку, що залишилася, загін успішно вийшов до своїх. Найбільше радянське танкове побоїще скінчилося.

Наслідки події

Результатом контрударів стала затримка на тиждень наступу 1-ї танкової групи і зрив планів супротивника швидко прорватися до Києва й оточити армії Південно-Західного фронту на Львівському виступі. Німецьке командування зуміло відбити контрудар і завдати поразки мехкорпусам Південно-Західного фронту, не припиняючи свого наступу. Радянська сторона безповоротно втратила до 2,5 тис. танків, група фон Клейста зазнала на порядок менших, але все одно чималих втрат – у її складі на момент закінчення цих боїв налічувалося до 320 боєздатних танків, проте вибулі з ладу машини швидко ремонтувалися. Існує зведення безповоротних втрат групи фон Клейста на 4 вересня 1941 р. – 186 машин, більша частина котрих була втрачена під Дубном – Луцьком – Бродами. Людські втрати обох сторін у цій битві точно невідомі. Південно-Західний фронт втратив в усіх боях у період 22 червня – 5 липня 165,5 тис. осіб убитими і полоненими, до 658 тис. пораненими. Німецька група армій «Південь» (без румунів та угорців, що діяли разом із нею) за той же період втратила 5,5 тис. убитими і пропалими безвісти, 17,2 тис. пораненими.

Історична пам’ять

За радянських часів одна з найбільших танкових битв в історії була геть забута (встановлений, наприклад, на виїзді з Дубна танк-пам’ятник ІС-2 ніяк не стосується битви). У 1990-х рр. інтерес до події пожвавився як в Україні, так і в Росії, перш за все завдяки науковцям, історикам-аматорам, групам пошуку, краєзнавцям та ін. Сьогодні в Україні – добре відома любителям вітчизняної історії битва, присутня в усіх підручниках і загальних працях, що стосуються Другої світової війни. Проте якихось помітних заходів щодо вшанування пам’яті полеглих у битві не проводиться.