Текст книги "100 ключових подій української історії"
Автор книги: Д. Журавльов
Жанр: История, Наука и Образование
Возрастные ограничения: +12
сообщить о неприемлемом содержимом
Текущая страница: 7 (всего у книги 30 страниц)
Морські походи під проводом П. Сагайдачного
Дата і місце
1606–1618 рр., акваторія Чорного моря і річок Дніпро, Дон, Дунай, Варна, міста Кілія, Акерман (Білгород-Дністровський), Ізмаїл, Очаків, Кінбурн, Кафа, Синоп, Трапезунд, Самсун, Стамбул тощо.
Дійові особи
Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-ті – 1622; один із найталановитіших українських козацьких полководців та політиків усіх часів, реорганізатор козацького війська, організатор і лідер численних успішних морських походів запорожців на приморські міста Османської імперії та походу 1618 р. на Москву); Дмитро Барабаш (? – після 1617; гетьман нереєстрових козаків, ватажок у поході 1617 р.); Василь Стрілковський (? – після 1616; навесні 1616 р. очолював походи нереєстрових козаків); Оліфер Голуб (?–1628; очолював козаків 1615 р., спадкоємець Сагайдачного на гетьманстві, організатор і керівник морських походів 1620-х рр., сухопутних – на допомогу кримському хану Мехмед-Гірею і калзі Шагін-Гірею, загинув у бою в Криму разом із М. Дорошенком); Григорій Ізапович (?–?; був гетьманом нерєстровців восени 1606 р.).
Передумови події
Початок XVII ст. став для українського козацтва добою продовження боротьби за свої станові інтереси, котра в цілому збігалася з прагненнями значної частини населення українських земель отримати захист від агресії з боку Криму і Османської імперії (з іншого боку, за право самим вести таку прибуткову агресію). Ще однією причиною втягування козаків у морські походи стала активна співпраця Січі з католицькою Європою, де була сформована антитурецька Ліга християнської міліції (процес почався ще в 90-х рр. XVI ст.), а також прагнення тримати в напруженні свою державу – Річ Посполиту, потреба котрої в дешевих найманцях-козаках була суттєвою тільки за умови загрози або реального початку війни з сусідніми країнами (Кримом, Османською імперією, Московією). У разі військової загрози Річ Посполита ставала поступливіша щодо козацьких вимог, як показали події протистояння зі Швецією та Волощиною в перші роки XVII ст. Уміння вести далекі морські походи не могло з’явитися на порожньому місці – сучасники тих подій прямо вказували на співпрацю козаків із мусульманським «піратським інтернаціоналом» Чорного та Мармурового морів, а також на допомогу втікачів із турецького полону – «потурнаків». Османська ж імперія, проголосивши себе володаркою Середземного і Чорного морів, давно не зустрічала на Чорному морі гідного супротивника, що призвело до фатальної недооцінки супротивника, занедбання стану укріплень, верфів тощо за наявності величезних багатств у портових містах – центрах звичайної та работоргівлі. Криза кінця XVI ст. стала в Османській імперії системною, престол посідали малолітні султани, що помирали молодими, економічна криза і боротьба угруповань похитнули стан військової машини та бюрократичного апарату імперії. Усе це особливо вдарило по непереможному колись флоту, найбоєздатніша частина якого діяла на Середземному (а не на Мармуровому чи Чорному) морі. Проте варто відзначити – козакам все ж протистояла найбільша армія і один із найбільших флотів тогочасного західного світу.
Хід події
Першою великою козацькою морською експедицією XVII ст., з якою нерідко пов’язують ім’я Сагайдачного, став похід на Варну 1606 р. (місто в теперішній Болгарії). Однак немає жодного підтвердження того, що він уже був гетьманом того ж 1606 р., коли козаки брали Варну – не просто багате і добре укріплене турецьке місто, але й добре знане всій Європі місце давньої перемоги турків над польсько-угорською армією сина Владислава Ягайла, Владислава III (він же король Угорщини Ласло V), яку османи здобули 10 листопада 1444 р. Те, що колись не вдалося польському королю, який поліг під мурами Варни, вдалось українським козакам. Улітку 1606 р. вони атакували Варну з моря, висадили десант, який заволодів містом-фортецею. Турецький гарнізон було знищено, місто розграбовано, невільників звільнено, козакам дісталась колосальна здобич – 180 тис. злотих, у морі і в порту нападники захопили 10 галер із товаром і щасливо повернулись додому. Цілком можливо, що народна пісня про Варну була складена саме про цей вдалий похід. Але хто командував козаками в напрочуд вдалому морському поході 1606 р.? Найчастіше цю честь віддають Петру Конашевичу-Сагайдачному (до речі, автор знаменитої віршованої епітафії Сагайдачному Касіян Сакович згадує лише про Кафу і татарські міста, не забувши про службу покійного в Молдавії та Ліфляндії, а про уславлене взяття Варни – жодного слова). Проте ми знаємо, що наприкінці 1606 р. гетьманом низовиків була інша людина – Григорій Ізапович (?–?). Можливо, саме він і водив запорожців на Варну. Роль Сагайдачного в організації походів, імовірно, полягала в налагодженні жорсткої дисципліни та постачання, організації дипломатичного забезпечення походів (переговори з Габсбургами, перським шахом, річпосполитськими можновладцями), а також у безпосередньому плануванні на стратегічному і тактичному рівнях походів, кількість яких спірна.
1607 р. запорожці провели великий похід на Кримське ханство, під час якого захопили і спалили Перекоп та Очаків. 1608 – на початку 1609 р. Сагайдачний організував морський похід на 16 чайках у гирло Дунаю, під час якого було здійснено напад на Кілію, Білгород та Ізмаїл (імовірно, було знищено передмістя фортець). У серпні 1614 р. до 2 тис. козаків під проводом Сагайдачного здійснили небувалий за дальністю і відвагою похід через Чорне море, вночі напали на Синоп і взяли фортецю. Спаливши цитадель і місто, а також набільшу в Малій Азії верф, козаки завдали Османській імперії збитків на 40 млн злотих, захопили величезну здобич і звільнили багато полонених. У цьому поході козакам допомагали колишні полонені-«потурнаки». Під час повернення на Січ турецька галерна ескадра і кілька тисяч яничарів перепинили козаків у гирлі Дніпра і пошарпали їх, захопивши, однак, усього два десятки полонених козаків і відбивши частину полонених у Синопі турків. 17 жовтня 1614 р. незадоволений султан Ахмед I наказав стратити великого візира Гемюльджюнелі Насух-пашу, котрий спробував обдурити султана, зобразивши свої дії як велику перемогу над козаками (для чого до полонених було додано кілька сотень переодягнутих рабів). Навесні 1615 р. козаки (ймовірно, під проводом Сагайдачного) наважилися напасти на Стамбул. Вони висадилися біля османської столиці, спаливши і пограбувавши чимало багатих будинків, складів та крамниць у передмісті Ортакьой (грец. Архіокі). Налякавши Стамбул та захопивши кілька галер, козаки з тріумфом відплили додому, але біля гирла Дунаю вони зустрілися з турецькою ескадрою. Дочекавшись ночі, запорожці здійснили абордаж, узявши кілька нових турецьких трофеїв та захопивши в полон турецького командувача (дані про те, що це був сам капудан-паша, тобто командувач турецького військово-морського флоту, неправдиві).
Своєрідним піком морських походів запорожців став 1616 р. Навесні козаки під проводом В. Стрілковського успішно нападали на передмістя Варни, а влітку знову обраний гетьманом Сагайдачний спланував і здійснив масштабний і успішний похід на головне турецьке місто в Криму – Кефе (Кафу). У липні Сагайдачний разом із 6 тис. козаків на 120–150 чайках і менших суднах вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Козаки розгромили турецьку флотилію та захопили частину її суден. Аби ввести турків в оману щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутися на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська Сагайдачний близько тижня переховувся поблизу Очакова. Приспавши пильність турків, козаки продовжили свій похід.
22 липня 1616 р. Сагайдачний разом із 4 тис. козаків прибув до міста. Вночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли турецькою мовою, відвернули увагу вартових, сказавши, що вони турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом решта перекинула драбини на мури фортеці. Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти чимбільше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра. У результаті операції було визволено кілька тисяч невільників, яких вивезли на Дніпро.
Паралельно того ж липня 1616 р. до 2 тис. запорозьких і донських козаків на 65 чайках і стругах здійснили похід на Трапезунд, успішно взяли і розграбували місто, розбивши надіслану проти них ескадру з 10 галер і кількох менших суден під командуванням Ціколі-заде Мехмеда-паші (на абордаж було взято 2 великі галери). Спроба Ібрагіма-паші перехопити козаків у гирлі Дніпра була безуспішною.
У 1617–1618 рр. запорожці й донці турбували турецькі поселення неподалік Босфору.
Наслідки події
Цілеспрямована й приголомшлива серія морських походів козаків проти османських міст у перші два десятиліття XVII ст. стала початком масштабної і довгої війни на морі, яке османи вже не могли вважати своїм «внутрішнім озером». Морські походи виснажували Османську імперію, змушували її вдаватися до масштабних і дорогих будівельних проектів (зміцнення Синопа в 1620-х рр., побудова нових фортець на Босфорі тощо), проте і це не давало повної безпеки від козаків, що продовжували морські походи протягом усього XVII ст. Козацькі походи через свою раптовість і небезпечність відволікали непропорційно великі османські сили, чим запорожці й донці робили значний внесок у справу боротьби європейських антитурецьких коаліцій з османською загрозою.
Історична пам’ять
Морські походи запорожців знайшли відображення в українському фольклорі. У сучасній Україні встановлено кілька пам’ятників Сагайдачному, випущено ювілейні марку і монету, де він фігурує саме як організатор і керівник морських походів, на честь гетьмана названо Академію сухопутних військ і фрегат – флагман українського ВМФ. Подіям присвячено кілька художніх творів XIX–XX ст., пам’ять про них актуалізована завдяки пресі та публіцистиці. Події зробили козаків надзвичайно відомими і в Османській імперії – тамтешні хроністи не шкодували лайки на адресу «невірних псів», що кинули виклик султану, проте в майбутньому козаки нерідко згадувалися тими ж турецькими авторами з подивом і повагою, особливо в часи союзів з османами і Кримом.
Московський похід 1618 року
Дата і місце
Червень – грудень 1618 р., Південна і Центральна Росія.
Дійові особи
Королевич Владислав Ваза (1595–1648; син Сигізмунда III, у 1632–1648 рр. король Речі Посполитої Владислав IV, у 1610–1618 рр. претендент на престол Московії, непоганий воєначальник зі шведської династії Ваза, у 1632–1648 рр. король Речі Посполитої); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, полковники Михайло Дорошенко (?–1628; полковник, протягом 1620-х рр. неодноразово козацький гетьман, ветеран Хотинської війни і походу на Москву 1618 р., уклав Куруківську угоду 1625 р., лідер походів на Крим, в одному з яких згодом загинув, дід гетьмана Петра Дорошенка); полковник Богдан Конша (?–1623; 1623 р. був гетьманом, виступав на підтримку православних ієрархів, висвячених за доби П. Сагайдачного).
Цар Михайло Федорович Романов (1596–1645; обраний царем Земським собором 1613 р., уклав Деулінське перемир’я з Річчю Посполитою, яким закінчилися війни Смутного часу, в 1632–1634 рр. вів невдалу Смоленську війну з Річчю Посполитою, почав реформи у московській армії з метою її європеїзації, перший Романов на московському престолі); воєвода князь Дмитро Пожарський (1578–1642; служив Лжедмитру I, царю Василю Шуйському, в 1611–1612 рр. брав участь у Першому і керував Другим ополченням, котре звільнило Москву від польських військ, з 1613 р. один із провідних воєвод царя Михайла Федоровича, керував низкою приказів, брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр.); воєвода князь Григорій Костянтинович Волконський «Кривий» (бл. 1560–1634; служив Лжедмитру I, Василю Шуйському, вів переговори з Річчю Посполитою, був заступником Пожарського і невдало діяв у війні 1618 р.); воєвода Михайло Матвійович Бутурлін (?–1648; стольник, згодом окольничий і воєвода, активний прихильник Лжедмитра II, згодом учасник Другого ополчення, воював з донцями, литовцями і запорожцями, 1616 р. захищав Смоленськ від Владислава).
Передумови події
1610 р. московський боярський уряд («Семибоярщина»), боячись Лжедмитра II, передав московський престол королевичу Владиславу (до Москви не прибув і православ’я не прийняв). Проте значна частина міст Московської держави не визнала цього рішення – у результаті було сформовано нове військо для звільнення Москви від поляків. Перше ополчення зазнало поразки і розкололося, Друге 1612 р. взяло Москву. 1613 р. Земський собор обрав царем Михайла Федоровича Романова, чого не визнала Річ Посполита. Московське військо на чолі з Дмитром Черкаським та Михайлом Бутурліним розпочало рейд під Смоленськ. Упали Вязьма, Дорогобуж, Біла. По суті, Річ Посполита втрачала всі завоювання, здобуті в попередні роки.
Королевич Владислав почав готуватися до відвоювання «законної спадщини». Сейм Речі Посполитої 1616 р. ухвалив дати королевичу гроші на війну. Владислав, заохочуваний обіцянками частини московських бояр, вирушив на Москву, але місто не відкрило йому воріт. З грудня 1617 р. річпосполитське військо отаборилося під Москвою, потрапивши в оточення московських «летючих загонів». Рішення сейму про нову Московську війну неабияк втішило запорозьких козаків, адже Варшава знову потребувала їх. Козаки не забарилися скористатися новим шансом та ще й принагідно поторгуватися з королем. Сагайдачний виторгував у короля Сигізмунда III чималу платню для козаків і обіцянки щодо збільшення реєстру. Тільки тоді гетьман почав збирати військо (якого зібралося до 20 тис.) на допомогу королевичу.
Хід події
У червні 1618 р. 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним розпочали свій похід. Рейд розпочався зі знищення Лівен. Козаки заволоділи містом після короткого штурму 9 липня, вбивши одного воєводу і полонивши другого під час вилазки. Наступним містом, яке взяв Сагайдачний, був Єлець – досить потужна прикордонна фортеця. Сагайдачний залишив більшу частину свого війська неподалік у ліску, а з рештою підійшов до міста, спровокувавши московських воєвод на необачну вилазку. Оточені московити були розбиті вщент. Решта сховалася в острозі, який козаки штурмували цілу ніч, узявши після трьох невдалих спроб. Тут гетьман взяв чималі «упоминки», які везли московські посли ханові. Далі війська Сагайдачного і Дороршенка, діючи двома групами, спустошили Ярослав, Данков, Лебедянь, Скопин, Шацьк, Касимов, Романов. Кілька днів у серпні козаки завзято штурмували Михайлов, проте, за московським літописом, місто так і не було взяте запорожцями. Однак загалом кампанія розвивалася успішно для гетьмана і королевича – Сагайдачний позбавив московського царя можливості отримати підкріплення з Рязанщини. Цар спробував зупинити козаків, спрямувавши проти них кількатисячне військо Д. Пожарського. Проте воєвода раптово захорів, і командувати московськими ратними людьми довелося його заступникові – Г. Волконському, котрий спробував дати «запорогам» бій на бродах через Оку. Сагайдачний атакував міцну фортецю Зарайськ, і передові загони козаків ледь не взяли її. Без сумніву, П. Сагайдачний продовжував би штурмувати Зарайськ, якби 3 вересня не отримав королівського листа з проханням негайно прямувати до Москви. Не гаючи часу на облоги Зарайська й Кашири, гетьман поспішив переправитися через Оку й вирушити до ворожої столиці. 6 жовтня козаки підійшли до Москви й заклали свій табір неподалік Донського монастиря. З-за міських мурів вийшло військо під командуванням Михайла Бутурліна, яке мало йти проти Владислава. Проте вийти на відкритий бій з козаками московити (які, ймовірно, поступалися чисельністю) не наважились, а в герці Сагайдачний звалив з коня воєводу Бутурліна (хоч останній залишився живим). 8 жовтня козаки підійшли до табору Владислава під Тушином, де їх зустріли з великою радістю. Проте генеральний штурм Москви 10–11 жовтня був безуспішним. Почалися переговори, які тривали майже місяць. Тим часом козаки спалили Калугу і знищили її мешканців, спустошили територію від Дорогобужа до Шацька, що зробило московських представників на переговорах поступливішими. 11 грудня було підписано перемир’я, хоча Владислав противився як міг, сподіваючись «дотиснути» царя та здобути жадану царську корону.
Наслідки події
У результаті рейду Сагайдачного Річ Посполита зуміла укласти вигідне Деулінське перемир’я 1618 р., за яким закріпила за собою Смоленщину й Сіверщину. Козаки, щоправда, не отримали збільшення реєстру, хоча багато хто з них збагатився внаслідок пограбування Московської держави.
Історична пам’ять
Ця подія – не найпопулярніша тема за часів Російської імперії і замовчувана за радянських часів. Сьогодні досить відома в Україні й Росії завдяки публіцистам і підручникам, досить популярна серед патріотично налаштованих українців – прихильників європейського вибору, а прибічниками зближення з Росією розглядається як трагічне протистояння братських народів.
Хотинська війна
Дата і місце
20 серпня (початок збройних сутичок козаків з основними силами османів) – 9 жовтня (укладення миру) 1621 р., територія сучасних України, Молдавії та Румунії, здебільшого навколо міста Хотин (нині Чернівецька область) та на берегах річки Дністер.
Дійові особи
Османсько-татарсько-молдавське військо: Осман II (1604–1622; султан з 1618 р., прапраправнук Сулеймана Пишного і Роксолани); Охрілі Хусейн-паша (?–1622; великий візир до 17 вересня 1621 р.); Ділавер-паша (?–1622; великий візир з 17 вересня 1621 р.); кримський хан Джанібек-Гірей (1568–1635; хан у 1610–1623, 1628–1635 рр.), видатний ногайський полководець Кантемір-мурза (?–1637; бей ногайського племені Мансур, видатний полководець); молдавський господар Олександр IV Ілляш (?–1666; був господарем Молдавії в 1620–1621 та 1631–1633 рр., Волощини в 1616–1618 та 1627–1629 рр.).
Річ Посполита: великий гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич (1560 – помер від хвороби в таборі під Хотином у ході боїв 24 вересня 1621 р., з 1601 р. польний, а з 1605 р. коронний гетьман литовський; досвідчений полководець); воєвода Краківський і великий коронний підчаший Станіслав Любомирський (1583–1649; один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої); королевич Владислав Ваза, запорозький гетьман Яків Неродич-Бородавка (?–1621; страчений козаками); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
Передумови події
До прямого військового зіткнення призвели часті напади українських козаків на турецькі міста і татар – на Річ Посполиту, а також втручання українських та польських магнатів у питання наслідування престолу в Молдавії 1620 р., що спричинило знищення польського війська під Цецорою. Ще одним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі Посполитої – козаків-лісовчиків – щодо османського васала, воєводи Трансільванії Бетлена Габора. Оголосивши Лехістану (Речі Посполитій) джихад, османи у випадку успішних бойових дій могли планувати навіть якісь серйозні завоювання, але здебільшого йшлося про покарання «невірних» за їхні попередні «провини». Осман II зібрав близько 100 тис. османського війська, понад 50 тис. кримських татар, ногайців, молдаван і волохів, понад 100 гармат, з них близько 60 великих. Невідома кількість слуг-некомбатантів, але вона була значною. Військо Речі Посполитої після втрати ядра збройних сил – польського коронного війська – під Цецорою було ослаблене. Його бойове ядро тепер становили литовські та наймані підрозділи, всього близько 18 тис. кінноти та 12 тис. піхоти. Запорожці виставили, за різними даними, 44–46 тис. вояків (разом із пахолками). Річпосполитське і козацьке війська мали разом не менш ніж 50 гармат, з них мінімум половина належала запорожцям. Невідомою, але вочевидь чималою була кількість обозної челяді в річпосполитському таборі.
Хід події
Польсько-литовська армія з’явилася під Хотином 20 серпня і одразу почала укріплюватися, аби не пропустити османів углиб Речі Посполитої. Було створено земляний «укріпрайон» у вигляді півкола навколо річпосполитського табору, яким командували Ходкевич, Владислав та Любомирський, фланги укріплень прилягали до річки Дністер. Поблизу окопалися запорожці, яких із боями привів під Хотин Бородавка, котрого згодом змінив поранений під час походу Сагайдачний (Бородавку ж козаки звинуватили в поганому керівництві та розстріляли), а також найманці-лісовчики. Запорожці здійснили кілька рейдів проти турків, що наступали, у результаті чого османи зазнали чималих втрат, але й козаків полягло багато. 2 вересня до Хотина підійшли основні сили османів і почалася фактична облога Хотинського замку й атаки на річпосполитський і козацький табори. Проте настирливі спроби османів 2, 3, 4, 5, 7, 15, 23, 27, 28 вересня увірватися до річпосполитського та особливо козацького таборів після шалених артобстрілів закінчилися повним провалом і великими втратами для воїнів Османа II. Натомість козаки неодноразово робили вилазки, часто нічні, вирізаючи значні турецькі загони. Непогано виявили себе й річпосполитська піхота та кіннота, найманці, а також обозна челядь, що кілька разів допомогла відбити турецький наступ. Турецькі ядра заривалися в сипкий ґрунт, не маючи змоги зруйнувати козацькі «шанці», вогненний вал стрільців козацької піхоти був нездоланний, а спроби заморити християн голодом через блокаду провалилися. 24 вересня від утоми і хвороб помер Ходкевич, і новий річпосполитський командувач Любомирський наказав перейти у менший за площею табір, який було легше обороняти. Але й військо Османа потерпало від втрат, падіння бойового духу, хвороб і нестачі продовольства та фуражу, а всі терміни для наступу на Лехістан стрімко минали – насувалася пізня осінь. 29 вересня султан розпочав переговори, які 9 жовтня закінчилися мирною угодою.
Наслідки події
Османське військо та його союзники безповоротно втратили, за найобережнішими оцінками, близько 40 тис. вояків, серед них кілька пашів (хоча популярна байка, що ґрунтується на записі Я. Собеського, про смерть внаслідок козацького нападу великого візира Охрілі Хусейна-паші аж ніяк не є правдивою, в бою з козаками загинув, наприклад, паша міста Будин (Буда) Каракаш-паша). Втрати союзників-християн могли становити до 15 тис., з них десь половина – запорожці. Головним наслідком битви був зрив османських планів допомоги Трансільванії та протестантській коаліції в Тридцятирічній війні, а також провал планів завоювання турками українських земель Речі Посполитої. Запорожці як ніколи раніше виявилися важливим чинником міжнародної політики, ставши як однією з причин війни, так і головними рятівниками Речі Посполитої. Сагайдачний, чий талант полководця востаннє яскраво виявився саме під час цих подій, був щедро винагороджений королем, проте 20 березня 1622 р. помер від ран, отриманих під Хотином, залишивши неврегульованою болючу проблему козацького реєстру. Для Османа II програна війна також стала фатальною – 20 травня 1622 р. він був убитий внаслідок бунту невдоволених яничарів, проте говорити про початок занепаду військової потуги Османської імперії після Хотина навряд чи доречно.
Історична пам’ять
Масштабна війна мала швидкий і великий розголос у Речі Посполитій та Європі, стала темою героїчних поем, віршів, драм, де оспівувалися подвиги поляків та козаків. Не забували про Хотин і пізніше – зокрема, для українських авторів битва стала одним із символів незламності українського козацького духу (художні твори О. Маковея, З. Тулуб та ін.), увійшовши до шкільних підручників, науково-популярних праць тощо. У сучасній Україні існують пам’ятники та проводяться заходи на честь вшанування героїв війни. У турецькій літературній, зокрема поетичній, традиції Хотин і трагічна доля юного Османа II теж знайшли помітне відображення.
Правообладателям!
Это произведение, предположительно, находится в статусе 'public domain'. Если это не так и размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.
