Текст книги "Життя як сон. Одна людина – два життя"
Автор книги: Валерій Псьол
Жанр: Современная русская литература, Современная проза
Возрастные ограничения: +18
сообщить о неприемлемом содержимом
Текущая страница: 16 (всего у книги 16 страниц)
Підписавши нижче записку, юнак поклав її на стіл, зафіксувавши чашкою. Васю мали розбудити тільки через дві години, коли поїзд буде під'їжджати до Києва. Діма ж вирішив вийти на кілька станцій раніше. Небо ще тільки трохи світлішало за вікном. На станції в цей час повинно бути порожньо – в таку рань більшість людей ще мирно сплять по домівках.
Вийшовши із потяга, Діма піднявся на перехід над коліями. Через десять хвилин за графіком через цю станцію повинен бути проходити, не зупиняючись, швидкий поїзд. Він і стане виходом, виходом зі сну, а може, і з життя. Діма вирішив покурити – це точно був сон – у нього в пачці залишилася тільки одна, остання, сигарета. Час летів швидко, неймовірно швидко. А Діма дивився зверху на останніх людей, що покидали станцію вийшовши з його поїзда. На пероні було безлюдно. А всі його головні люди все ще спали по домівках: і мама, і тато, і Сеня, і Ліза… Головне, Ліза. Вона ще спить десь вдома чи у Львові. Хоча ні, вона спить у наметі, на березі Азовського моря, обіймаючи Діму, а це все йому просто сниться. І навіть Вася, який хропе десь в своєму купе, не здогадуючись, що його друга немає вже поряд… Весь цей світ – сон. Весь цей світ – фарс.
Ось на горизонті показався поїзд. І тієї ж миті Діма побачив перший промінь сонця нового дня. Шкода, що він не зможе додивитися цей світанок до кінця, адже той обіцяв бути таким красивим. Потяг на великій швидкості підходив все ближче, і Діма перехилився через перила. Думок в голові більше не було, а серце, яке до цього билося із божевільною швидкістю, тепер притихло, сповільнилося. А може, сам час сповільнився в цю мить, дозволивши Дімі востаннє вдихнути життя, востаннє окинути поглядом цей світ, який він назвав сном. Але Діма не відволікався, не дивився в сторони. Та й ніякого «в сторони» вже не було. Був тільки він і потяг, і перила, що розділяли їх. Але і ця остання перепона ось-ось повинна була зникнути. Тепер тільки він і потяг…
– Доброго ранку, Ліз, – неголосно сказав Діма і полетів вниз.
Далі буде…
© Псьол Валерій Олександрович, 2017.
Правообладателям!
Это произведение, предположительно, находится в статусе 'public domain'. Если это не так и размещение материала нарушает чьи-либо права, то сообщите нам об этом.
